Повне коло
typeof null
(18+)
Як на землю від горя замерзшу Падає попіл, тяжко кружляє, Він за провину дрібно-найменшу Срібні вії собі вириває. Сипле вії на білу підлогу, Щоб повіки не опускати, Щоб обличчя не крила відлога, Щоб нарешті себе відшукати. Як у небо від болю чорнюще Впали хмари, злі та ледачі, Плаче серце його невмируще, Бо голодні в нього невдачі. Невдачі голодні, нещасні невдачі, Що випили з моря любові всю кров, З моря, з якого на очі погаслі Виходить до нього двійник-лихослов. Навіки він буде душею німою, Що втратила розум в поразок струмку. Спогадом темним, журбою гіркою, Вночі повним колом й до тебе прийду. 07/08.05.2024
2024-05-07 22:32:28
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Володимир Брама
Ви талант...
Відповісти
2024-05-08 08:54:11
1
typeof null
@Володимир Брама Дякую! Радо можу сказати, що це взаємно (:
Відповісти
2024-05-09 19:52:15
1
Інші вірші поета
Моя зозуля Проспект Cortaderia Selloana Прокляття покинутого
Інші поети
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
2172
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11987