Закривши ноутбук, Вікторія відкинулась на спинку крісла, обдумуючи свої проблеми.
Грошей залишилось досить мало, якщо жити економно, то вистачить максимум на два місяці, це враховуючи те, що на співбесіди доведеться ходити пішки. Дівчина подивилась на темний екран мобільного, - може варто було б зателефонувати власниці квартири і домовитись про відтермінування оплати... ні, вона і так в минулий раз натякала про недоцільність затримки виплати.

Віка піднялась і, потягнувшись до хрусту, підійшла до вікна. Надворі осінь золотила листя, небо похмуро розглядало землю, визначаючись чи варто її поливати рясним дощем.

Заглянувши в холодильник, дівчина зрозуміла, що їй необхідно йти за продуктами. Накинувши коротку шкіряну куртку, брюнетка вислизнула на вулицю, поспішаючи до супермаркету.

Людей в залі було досить мало, так як відвідувачі не ходять на закупи в середині робочого дня.

Біля молочного відділу Вікторія випадково почула розмову двох жіночок середнього віку.

- Уявляєш, вона заміж вирішила вийти на початку навчального року і переїздить до чоловіка в інше місто. От невже влітку не могла попередити дирекцію про свої плани, вважай поставила нас перед фактом, - незадоволено розповідала подрузі руда красуня у чорному пальто.

- Та ти що, а ми все думаємо, чому заміни ставлять одна за одною, - похитала головою блондинка з яскравим манікюром. - От в мене зараз, якраз після вікна між уроками, теж заміна буде.

- Не знаю навіть що робити, - сумно сказала руда, - зараз поки оголошення дамо, співбесіди проведемо, купа часу пройде, всі вчителі, до середини осені, вже визначаються з місцем роботи, та й знайти викладача математики не так й просто. А ще й свято скоро, сама знаєш, нам необхідна людина з певними, цілком конкретними, параметрами.

- Ох, ну спробуйте все ж таки з оголошеннями, може пощастить, - похитала головою її співрозмовниця.

Вікторія завмерла з пакетиком молока в руках, швидко обмірковуючи почуте: в якійсь школі звільнився викладач математики, а вона якраз ж фізико-математичний факультет закінчила! При цьому об'яву ще не давали і є шанс потрапити на співбесіду, потрібно лише розпитати куди саме йти. З святом незрозумілий момент, але може який день осені чи день школи, не суттєво, розбереться по ситуації.

- Вибачте, я випадково почула вашу розмову, - Віка зніяковіло підійшла до жінок. - Я закінчила фізико-математичний факультет, у нас в магістратурі практика була в навчальних закладах, тому я маю право викладання... я так зрозуміла, що у вас в школі вакансія є...

- О, дорогенька, нам дійсно потрібна вчителька, але потрібно все офіційно..., - почала було блондинка.

Руда, в цей момент, мовчки уважно розглядала дівчину і, перебивши промову своєї колеги, коротко сказала:

- Підходить... Як Вас звати?

- Вікторія, - дівчина розгублено переводила погляд з однієї панянки на іншу.

- Я - завуч з навчально-методичної частини, звати мене Анфіса Павлівна, а це викладач географії - Олена Леонідівна. Чекаю на Вас завтра вранці о десятій годині на співбесіду з документами, гляну диплом, якщо все гаразд, то поспілкуєтесь з директором. Верхо... Зінаїда Петрівна досить сувора жінка, але професіоналів цінує, зможете довести, що підходите нам, - робота Ваша, - з лукавою посмішкою завершила руда. - Тринадцята школа, другий поверх, десята година.

- Ох, так, звісно, - закивала Вікторія, - я буду, дякую.

- Успіху, дорогенька, - посміхнулась Олена. - Сподіваюсь скоро побачити Вас в нашому колективі.

Віка, наче сомнамбула, відійшла до полички з молочними продуктами, після того як попрощалась з жінками, і взяла пакет молока. Вона бачила, що географічка з завучем щось активно обговорюють, нахилившись одна до одної, але слів розібрати дівчина не могла. По здивованих поглядах, які на неї кидала Олена, Вікторія зрозуміла, що обговорюють її, але стояти прислухаючись було неввічливо, тому брюнетка поспішила на касу, прихопивши дорогою шоколадку і пачку рису.

На вулиці почалась злива. Міцно притиснувши до себе пакет і підтягнувши блискавку куртки під горло, дівчина вискочила на вулицю, сподіваючись перебіжками дістатись додому.

Сховавшись під навісом критої автобусної зупинки, Віка зрозуміла, що марно сподівалась на те, що зможе не сильно намокнути, хоча під одяг вода наче й не затікала...

- Мя... мя..., - до ноги брюнетки щось торкнулось і, опустивши очі додолу, Віка побачила маленьке чорне кошеня, яке обережно намагалось торкнутись лапкою штанини дівчини, заглядаючи їй в обличчя.

- Звідки ти тут, маленький?, - Віка закрутила головою в пошуках людини, яка, хоча б теоретично, могла бути господарем цієї дрібноти, але на зупинці, та й наче на всій вуличці, дівчина була одна.

- Мя..., - кошенятко притулилось до чобітка Вікторії, примруживши свої блакитні оченята.

- Ех, ти ж, знайда маленька, - зітхнула дівчина, розуміючи, що залишити крихітку на вулиці вже не зможе, і, взявши кошеня на руки, сховала його під куртку, одразу відчувши як мокре тільце трясеться від холоду. - Ось так, ходи до мене. Сподіваюсь, що власниця квартири не вижене нас вдвох на вулицю, коли побачить тебе.

Дощ майже закінчився, поки Вікторія розмовляла з кошеням, і дівчина використала момент перерви, щоб добігти до свого дому, так як бачила, що похмуре обличчя неба, все ще сердито поглядає вниз.

Кинувши пакет з продуктами на кухні, Вікторія поспішила з кошеням до ванної кімнати, прихопивши з собою стару теплу кофтину, яку інколи носила взимку вдома.

- Ось так, маленька, зараз ми будемо чистенькі, зігріємося, - дівчина обережно відмивала маленьку кішечку, яка на диво спокійно сиділа під тонкими струменями теплої води.

- Мя?, - тоненько сказала чорна киця, наче запитуючи що далі, коли Віка вимкнула воду, витираючи шерстку кошеняти.

- А далі ми будемо сохнути, грітись і обідати, - посміхнулась Вікторія, замотуючи свою чорну знайду в кофтину.

- Мррр, - тихенько замурчало кошеня, зігріваючись.

Віка легенько торкнулась мокрого носика пальцем і пішла на кухню. Розмістивши гніздо з кофтини на стільці, дівчина почала витягувати з пакета продукти.

- От же ж, два молока купила, - здивовано глянула на однакові пакети Вікторія і, посміхнувшись, перевела погляд на кошеня, яке, піднявши голову і примруживши блакитні оченята, спостерігало за новою власницею, - хм, певно підсвідомо знала, що тебе знайду.

Швидко приготувавши собі та новій підопічній вечерю, дівчина переглянула повідомлення в соціальних мережах і, нагодувавши знайду, пішла, з вже сухим кошеням, відпочивати.

- Так, потрібно тебе назвати, - задумливо гладила пухнасте диво Віка, розглядаючи малечу, - може Знайда? Ні?... ну, тоді, Вуглик? Теж ні?... Хм, Чорна? Ласка? Мурка?... Все не те? Ех... ну не знаю... О, може - Темрява?

- Мя, - тихо відповіло кошеня і потерлось головою до руки дівчини.

- Темрява! Супер, тобі сподобалось, - зраділа Вікторія, обіймаючи маленьку пухнасту дівчинку.

Засинаючи, Віка згадала, що не підготувала на співбесіду одяг і документи, але вставати вже не хотілось, та й Темрява так солодко спала під боком, тому все залишилось на ранок.


Сувора темноволоса жінка, невизначеного віку, з пронизливим злим поглядом, уважно розглядала Вікторію. Директриса лякала дівчину, але всі свої емоції Віка намагалась тримати при собі, ввічливо посміхаючись майбутньому роботодавцю.

- Фізико-математичний факультет, диплом з відзнакою, навчальна практика та право викладання. Без досвіду роботи, - перелічувала плюси та мінуси кандидатки Анфіса Павлівна.

- Це все добре, - кивнула Зінаїда Петрівна. - Але мене цікавить інше... родина, діти, наречений?

- Ні, я сама живу, - заперечливо хитнула головою Вікторія, розуміючи зацікавленість директора цією темою, адже пам'ятала розмову майбутніх колег в супермаркеті, що знаходився недалеко від школи. - Батьки в іншому місті живуть, молодша сестричка ще до школи ходить. А стосунків і родини в мене поки що не має.

- Добре. А то наша попередня вчителька математики, якраз через особисті причини несподівано поїхала в інше місто, - задумливо кивнула директриса. - А з людьми та тваринами як? Знаходите спільну мову?

- О, так наче, - розгубилась Вікторія. - З людьми проблем ніколи не було. А тварини... ну, у батьків кішка є, з нею товаришувала завжди... о, ще якраз вчора теж кішечку знайшла, вона тепер в мене живе.

- Вчора... хм, після чи до зустрічі з Анфісою?, - подалась вперед директриса.

- Якраз після, коли з супермаркету вийшла, - здивовано розповіла Віка, - я ще випадково лишній пакет молока купила, раділа потім, що недаремно...

- Добре, дуже добре, - контакт з тваринами, передбачення, можлива емпатія..., - потерла долоні Зінаїда Петрівна.

- Вибачте?, - Віка розгублено переводила погляд з однієї жінки на іншу, які, посміхаючись, розглядали її.

- Ну, я психосоматикою захоплююсь, вважаю важливою для вчителя здатність знаходити спільну мову з усіма живими істотами та відчувати стан своїх підопічних, - махнула рукою жінка. - Ми вас беремо, йдіть у відділ кадрів, пишіть заяву. Завтра і в п'ятницю познайомтесь з колективом і з понеділка виходьте на роботу.

- О, так, дякую, - закивала дівчина, притискаючи до грудей папери.

Коли Анфіса Павлівна провела нову співробітницю у відділ кадрів, Віка запитала:

- А коли і куди завтра краще приходити?

- Ну, я б рекомендувала з першого уроку, відвідати декілька занять, щоб зорієнтуватись в тому які наші діти і в чому специфіка навчання. Так як у Вас досвіду не має, то побачити проведення заняття на прикладі колег, буде явно не зайвим, - відповіла завуч. - А після занять наші всі зберуться на нараду і ми Вас відрекомендуємо.

- О, чудово, дякую Вам, - кивнула Вікторія і поспішила до кадровика.


Наступного дня, о восьмій годині, Віка сиділа за останньою партою в просторому кабінеті і спостерігала за початком уроку фізики. Викладач, серйозна брюнетка з сірими очима, повністю одягнена в чорний колір, створювала неоднозначне враження. Пронизливий погляд жінки і серйозне ставлення до предмету були очевидними, що мало б викликати дискомфорт, але Віка відчувала, що жінка дуже відкрита і негативу не несе в собі, саме це підтвердило захоплення, з яким діти дивились на викладача, очікуючи на новий матеріал.

Завершивши перекличку і опитування теорії з минулого заняття, Валентина Анатоліївна почала розповідати дітям матеріал з механіки:

- Всі тіла мають, крім визначених параметрів, ще й певний запас енергії. При взаємодії ця енергія передається від одного об'єкту іншому...

Показуючи, на прикладі зштовхування кульок, теорію в роботі, Валентина продовжувала лекцію.

Неочікувано Віка помітила щось незвичайне і, придивившись, зрозуміла що саме її збентежило: відпускаючи кульки для зіткнення, у випадку коли одна з них відкочувалась занадто далеко, фізичка просто протягувала пальці над столом в її напрямку і кулька слухняно поверталась до рук викладача.

Очі Вікторії округлились від здивування... як таке можливо! Дівчина нервово почала перебирати варіанти і заспокоїлась, коли переконала себе в тому, що певно кульки металеві, а магніт в руках викладача вона просто не помітила.

Наступним уроком, який відвідала Вікторія, була хімія. Висока блондинка на підборах, з ясними холодними очима, спокійно розповідала про можливі хімічні реакції нових речовин, а коли справа дійшла до практики, Віка знову напружилась: сухе паливо на підставці, яке викладач розмістила під мензуркою, саме собою зайнялось... все б нічого, якщо подумати, що в руках вчительки була маленька запальничка, яку Віка просто не побачила з останньої парти... але через мить, після загоряння палива на столі вчителя, одночасно спалахнули вогники під мензурками на всіх партах.

З кожним уроком Вікторія все більш напружено озиралась навкруги і уважніше слідкувала за діями викладачів.

- Ну, на географії ж нічого такого дивного бути не може, - намагаючись заспокоїти себе, прошепотіла Вікторія, сідаючи за парту перед уроком.

- О, вітаю, Вас все ж таки взяли, - посміхаючись, до дівчини підійшла Олена Леонідівна.

- Так, добрий день, - кивнула Віка. - От прийшла досвід переймати з ведення уроку, в мене свого ж не має майже.

- Угу, це добре, приходьте коли забажаєте, - кивнула жінка і пішла за робочий стіл, так як діти вже почали займати свої місця і пролунав дзвінок.

Коли Олена підійшла до столу, Вікторія помітила легкий жест рукою в сторону ноутбука, що стояв на столі, після чого той запустився і одночасно з ним увімкнувся проектор, підвішений під стелею навпроти інтерактивної дошки... хм, може пульт в руках був...

Хвилин за десять до кінця уроку, вчитель вирішила провести коротке опитування по материку, останню частину якого вони з дітьми розглянули на уроці. Проходжуючись між партами, Олена Леонідівна пояснювала умови написання тесту, а картки з запитання, які жінка тримала в руках, легкими метеликами перелітали на парти, плавно опускаючись перед кожним учнем... проста вправність рук?

- Що ж тут таке відбувається?, - прошепотіла Віка, примруживши очі.

Після занять вчителів зібрали в просторій залі для нарад, всі розсілись за великим овальним столом, на одному з витягнутих кінців якого сіла директриса, а навпроти неї посадили Віку.

- Шановні колеги, хочу відрекомендувати вам нашого нового викладача математики - пані Вікторію, - директор перечислила досягнення нової співробітниці і, під нерівний гул привітань, Вікторія сіла на своє місце.
- Як Вам відвідування занять нових колег, все гаразд, якісь запитання?, - поцікавилась Анфіса Павлівна у дівчини.

- Так, дякую, мені все сподобалось. Дуже чітко і пізнавально побудована структура уроку, класи невеликі, діти спокійні та уважні, думаю працювати в таких умовах - справжнє задоволення, - кивнула, посміхаючись, Вікторія.

- Чудово, - сказала директриса, - ми отримали статус ліцею, тому зараз у нас акцент йде на фізико-математичні дисципліни і відбір до школи учнів досить серйозний, так що кожен з них, як і їх батьки, цінують можливість навчатись саме тут.

- Зрозуміло, я вдячна Вам за довіру, спробую виправдати її, - кивнула Віка.

- Що ж, тепер перейдемо до обговорення свята, - повернулась до наради директриса. - Пікова ніч переходу на Самхейн, в цьому році, пройде з суботи на неділю. Всім бути об одинадцятій годині вечора в спортивному залі. Анфісо, ти, як завжди, відповідальна за підготовку.

- В цьому році свято співпадає з повнею, - сказала Валентина, - Володар прийде до нас чи ми відправимося до нього?

- Ми відправимося, але Він за нами прийде, - відповіла Зінаїда. - Тому краще раніше прийти, щоб нікого не чекали, ви ж знаєте чим небезпечна для нас затримка...

- Так, Полювання... Мисливці..., - закивали жінки.

Вікторія шоковано слухала розмову і ніяк не могла зрозуміти про що говорить педагогічний колектив. Самхейн? Це ж наче одна з назв Хелоуіну, американського свята всіх святих... тут що якусь вечірку влаштовують для викладачів? Але чому вночі, а не ввечері?!

- Гаразд, з цим вирішили, тепер що до канікулярного періоду. З міністерства прийшли рекомендації..., - далі розмова перейшла на навчання і більше дивні теми не піднімались.

Після наради Віка вирішила підійти до Валентини, яка здавалась дівчині найприємнішою з усіх присутніх:

- Я вибачаюсь, хотіла поцікавитись заходом, що буде проходити на вихідних... там присутність всіх вчителів обов'язкова? Що вдягати, можливо щось принести потрібно?

- О, бути маємо всі, тут без варіантів, а приносити... ні, нічого приносити не потрібно, Анфіса все підготує, - махнула рукою брюнетка. - Форма одягу вільна, головне щоб Вам зручно було і він підкреслював Вашу особистість.

- Хм, то вечірню сукню не обов'язково шукати?, - запитала Віка.

- Ні, звісно ні, - розсміялась її співрозмовниця, - більшість наших, ті що молодші, взагалі в джинсах прийдуть, це старші зазвичай в сукнях на всіх заходах.

- Ок, дякую, зрозуміла, - посміхнулась у відповідь дівчина.

До них підійшла Анфіса Павлівна:

- Вікторіє, можете завтра відпочити і підготуватись до святкування. На лекціях Ви вже були, загальну суть занять зрозуміли, далі подивимось як на практиці знання реалізовувати будете. Тим паче у дітей скорочений день, так як всі родини до Самхейну готуватись будуть. А з понеділка я відвідуватиму ваші уроки, якщо що зорієнтую в чому які недоліки і над чим потрібно буде попрацювати. Зараз зайдете до мене, для обговорення програми та розкладу.

- Добре, - кивнула дівчина, радіючи, що їй допомагатимуть в період становлення на новій роботі.


Напередодні святкування, Вікторія вирішила сходити в магазин за новим олівцем для очей, її вже був дрібним страшним шматочком, яким навіть не можна було тонку смужку провести...

Відмовившись від допомоги дівчини-консультанта, Віка ходила між рядами, розглядаючи товар.

- Вам підійде чорний колір, він гарно підкреслить незвичайну структуру зіниць, які неймовірним чином змінюють свій колір, коли Ви думаєте про різні речі, - приємний голос пролунав позаду дівчини.

Вікторія повернулась і не змогла промовити навіть слова, перед нею стояв високий статний брюнет, у дорогому осінньому пальто, з чарівною посмішкою і неймовірним глибоким поглядом.

- Точно Вам кажу, беріть, не прогадаєте, - посмішка чоловіка стала ще більш спокусливою.

- Ох, так, дякую, якраз планувала взяти чорний..., а Ви консультант?, - запитала Вікторія і одразу ж подумки насварила себе за дурне питання, явно ж красень перед нею не може бути консультантом.

- Ні, але навіть мої скромні знання в цій сфері, підказують, що Вам личитиме саме чорний, як темна таємнича ніч, колір, - нахилився трішечки вперед незнайомець. - Чарівна пані дозволить запросити її в сусіднє кафе на каву?

- Ттак, - Віка розгублено подивилась в очі брюнета і потонула у глибокому вирі, який затягував, наче магнітом, в прірву солодкої заборони.

Оплативши олівець для очей, дівчина обережно взяла під руку незнайомця, який галантно чекав на неї, одразу ледь зігнувши лікоть при її наближенні, і вийшла з чоловіком на вулицю.

На місто вже опускались сутінки, накинувши на дороги та будинки сіре покривало туману, перед довгим нічним відпочинком. Вітер розносив вулицею опале листя, яке товстим шаром вкривало землю, залишивши дерева майже роздягненими.

- Мене звати Вікторія, а Вас?, - дівчина згадала, що так і не познайомилась з чоловіком.

- Самаель, - посміхнувшись відповів чоловік.

- О, це ж наче так якогось демона, чи ангела, звати, - здивувалась дівчина. - Ваші батьки явно оригінально підійшли до вибору імені.

- Так, дуже оригінально, - кивнув брюнет.

- А от демону, чи ангелу, належить це ім'я я сказати не можу, все досить неоднозначно.

Чоловік відчинив двері, пропускаючи Вікторію до кав'ярні, і, коли вони сіли за столик і отримали свою каву, продовжив:

- Знаєте, колись верховні демони були янголами, але бажання пізнавати світ, отримувати знання та бути рівними в своїх правах, перетворило їх на вигнанців, яких скинули за непокору Батьку. Люди звикли вважати демонів абсолютним злом, але все це перекручена правда від релігійних фанатиків. Насправді демони нейтральні до добра і зла, просто вони справжні... справжні у своїх почуттях, прагненнях, вчинках. Ці істоти завжди справедливо відносяться до кожного з ким контактують.

Янголи максималісти, вони здатні до всепрощення і великої любові, так само як до пристрасної ненависті і повного знищення. Тому Батько й направляє демонів в матеріальний світ для контролю своїх молодших дітей. Демони не будуть втручатися в хід подій і життя людини, завжди залишаючи вибір саме за особистістю. Вони ніколи не звинувачують в хибності остаточного рішення, приймаючи всіх такими, якими вони є, з усіма недоліками і потаємними бажаннями.

- Які дивні речі Ви розповідаєте, - зачаровано слухала свого нового знайомого дівчина. - Ніколи не задумувалась над цим запитанням.

- Ви не подумайте нічого поганого, я не релігійний фанатик, - посміхнувся Самаель. - Просто інколи так простіше власні думки перекривати, коли просто ділишся знаннями... чомусь про цю мою рису всі часто забувають...

- Ви дуже цікавий співрозмовник і я з задоволенням послухаю ще щось про містику, - посміхнувшись, Вікторія торкнулась руки чоловіка, сама дивуючись своїй сміливості. Але дівчина відчувала, що робить все правильно.

- Що ж, - Самаель взяв дівчину за руку і, перевернувши її долонею вгору, поцілував, не відриваючи погляду від очей співрозмовниці. - А чи знаєте Ви, що найщиріші в своїх думках та емоціях, серед людей, відьми?

- О, я думала відьми вигадка, - засміялась Вікторія, збентежена поведінкою брюнета.

- Даремно, чародійки неймовірні за своєю природою, - посміхнувшись, Самаель відкинувся на спинку диванчика. - Вважається, що вони отримали свої сили від самої Природи. Відьми відкриті в своїх бажаннях та почуттях, тому сила оточуючого світу легко відповідає на їх заклик. Іскра знання і розуміння основ, якраз і породила назву для цих жінок, адже відьма - це та, що відає, тобто знає.

- А що правда вони на шабаші збираються?

- Так, в світі є декілька основних періодів, коли космічні об'єкти, астральний та матеріальний світи взаємодіють найкраще. На Землі вони вважаються визначними точками календаря, який носить назву Колесо Року. Якщо перечислити узагальнено, то туди входять два рівнодення, два сонцестояння та чотири основних сезонних переломи, ще до Кола входять тринадцять повень, саме стільки їх проходить за рік, вони відповідають зодіакальним сузір'ям.

Ось на ці свята відьми й збираються. Діляться досвідом, отримують додаткові сили та знання від свого покровителя, розважаються, дякують Природі та Світу за все що вони дають та забирають, адже в житті все відбувається не просто так.

- Хм, зараз осінь, свято перелому це Самхейн?

- Так, його святкують три дні, тому вважайте, що Самайн вже почався, - кивнув Самаель.

Вони ще трохи поспілкувались і прощаючись чоловік сказав досить дивну фразу:

- Вікторіє, Ви дуже незвичайна дівчина, скоро ми знову зустрінемось, але до того Вам потрібно буде зробити вибір, прошу - вирішуйте серцем.

Красень знову поцілував долоню дівчини і попрощавшись пішов, наче розтанувши в тумані, на парковій алеї, яка починалась недалеко від дому брюнетки.

В суботу, об одинадцятій годині вечора, Вікторія поспішала по вулиці до темної будівлі школи. Дорогою дівчина зустріла багато молоді, в самих різноманітних костюмах, що з веселим сміхом рухалась до нічних клубів на святкування. Світло в приміщеннях ліцею не горіло, що занепокоїло Віку, яка зупинилась біля входу, пригадуючи розмову на нараді... можливо в інше місце потрібно було йти?!

- Привіт, чого на вулиці мерзнеш? Ми вже всередині маємо бути, - до Вікторії підійшла Валентина.

- Привіт. Здивувалась, що світло не горить, думала, що можливо не сюди йти потрібно було, - посміхнулась у відповідь дівчина.

- Сюди, просто не має сенсу афішувати, що ми святкуємо в робочому приміщенні.

- А, ну так то зрозуміло, - закивала Віка і, піднімаючись сходами, почала шукати в кишені свій мобільний. - Зараз ліхтарик ввімкну, щоб не впасти...

- Навіщо?, - Валентина здивовано глянула на дівчину. - Ти не бачиш в темряві?

Віка запнулась і перестала шукати телефон, не розуміючи жартує нова знайома чи ні.

- Ну, наче не бачила раніше, - нервово розсміялась вона.

- А, ну ок, не питання, - фізичка махнула рукою і перед ними в повітрі з'явилось декілька вогників-світлячків, які полетіли вперед, освітлюючи коридор.

- Щщо це таке? Як?!, - охнула, відсахнувшись Віка.

- Ти що, не практикуєш ще навіть? Не проходила посвяту?, - здивовано глянула на перелякане обличчя дівчини Валентина.

- Не практикую що?

- От же ж мегера, могла б нас попередити, - похитала головою вчителька. - Пішли, дорогою трішечки поясню. Та не бійся ти мене, нічого поганого я не зроблю. А такі вогники ти й сама робити зможеш.

- Я не розумію..., - Вікторія невпевнено зробила крок за новою знайомою.

- Вікусь, ми - відьми, - хіба ти не знала про свою природу?

- Відьми?, - дівчина нервово розсміялась, але побачивши серйозний вираз обличчя співрозмовниці, чомусь згадала розмову з брюнетом в кафетерії і хитнула головою, - ні... ні, навіть не здогадувалась про щось таке... та я навіть в чародійство не вірю!

- Не розумію, як так... вони ж мали підготувати тебе, якщо ти посвяту не проходила...

- До чого? Яку посвяту?

- В ніч Самхейну грань між світами стає тоншою і на виклик відьми легко може з'явитися будь хто - привид, янгол, демон... ми проводимо це свято дякуючи Природі за вміння та спілкуючись з Володарем, який дарує нам нові знання та наповнює додатковими силами.

- А хто такий Володар?

- Ну, побачиш, Він керує світами, може змінювати все навколо, подорожувати в часі та просторі... та багато чого вміє, - посміхнулась Валентина. - Ти головне нічого не бійся і нічому не дивуйся. Сьогодні в тебе пройде посвята, так завжди буває, коли молода неініційована відьма, приходить в Ковен на перше велике святкування. Пам'ятай - поганого тобі зробити не зможуть і не захотять, щоб хто не казав.

Тобі покажуть світлу та темну сторону магії, щоб ти визначилась на майбутнє з напрямком, але загалом ми всі нейтральні, як і Володар, тому не страшно якщо ти пізніше чинитимеш всупереч своєму вибору. Але, як показує практика, перше рішення все одно саме вірне, так як йде від душі і відьма рано чи пізно стає собою, такою як і мала б бути.

Жінки зупинились перед дверима в спортивний зал і світлячки промайнули крізь них, залишаючи їх в темряві.

- Все буде гаразд, - прошепотіла Валентина, стиснувши руку Вікторії, - не бійся нічого. А потім я тебе світлячків робити навчу.

Дівчина нервово засміялась і кивнула, після чого двері перед жінками відчинились...


Вікторія не знала де вона опинилась, але точно не в спортивному залі школи. Навколо, в цілковитій темряві, в повітрі плавало сотні різнобарвних вогників, під ногами зеленіла м'яка трава, а по центру зали височів широкий приплюснутий камінь, на якому розклали безліч страв та напоїв, як на столі. Праворуч горіло багаття, від якого не йшов жар, а ліворуч стояла арка, прикрашена осінніми квітами та листям, під якою дівчина розрізнила гексаграму, вписану в коло, ці фігури були викладені з свічок.

- Неймовірно, - прошепотіла Вікторія, стискаючи руку нової подруги.

- Подобається?, - посміхнулась Валентина. - А на святкування Початку року ми на природу поїдемо, там взагалі краса. Просто ключові переломи потрібно на Лисій горі зустрічати, коли всі місцеві Ковени злітаються на збір. Ну, сама побачиш.

Жінки підійшли до інших викладачів і зайняли вільні місця навколо каменю.

Директриса, одягнена в довгу білу сукню, вишиту по подолу та на рукавах червоними та блакитними квітами, підняла вгору руку, після чого всі розмови припинилися.

- Сьогодні ми з вами зібрались віддати шану Природі, подякувавши за наші здібності та знання. Візьміть кожна по колоску пшениці, які лежать перед вами на столі, і передайте їх з вдячністю через вогонь.

Жінки одразу ж взяли колоски і почали кидати їх у багаття, кожна при цьому щось шепотіла і вклонялася.

- Дякую, Природо, за те що я є, за те що маю і що втрачаю, - поклонившись сказала Віка і кинула колосок в вогонь. Вона згадала слова Самаеля про те, що не все так просто відбувається в житті і всі надбання, як і втрати, стаються тоді коли мають бути.

- Перед тим як звернутися до нашого Володаря, я - Верховна відьма Ковену, хочу запропонувати нашій новій сестрі зробити вибір між Світлом та Темрявою, визначаючись в пріоритетах на майбутнє, та пройти посвяту, ставши повноцінною частинкою нашого колективу. Вікторіє, чи готова ти обирати і прийняти свій дар, зайнявши місце серед нас?

- Готова, - кивнула головою дівчина, стискаючи кулаки від напруження, намагаючись сконцентруватись, щоб голос не тремтів.

- Тоді почнемо, - кивнула головою директриса. - Станьте в коло біля переходу.

Відьми взялись за руки, оточивши арку з свічками. Вікторія помітила, що залом почав поширюватись туман, з якимось дивним запахом, схожим на приємний аромат сушених трав.

Верховна відьма почала щось говорити на латині і жінки в колі підхоплювали її слова. Несвідомо Віка теж щось повторювала, відчуваючи, що світ навколо змінюється, закручуючись у спіраль. Останнє, що запам'ятала Вікторія, провалюючись в темне ніщо, були глибокі чорні безодні очей, які дивились на неї з того боку арки переходу.


Туман, навколо лише туман і більше нічого. Віка блукала в білому мареві і не розуміла сон це чи реальність. В певний момент імла почала танути і дівчина опинилась в будинку, де на підлозі грались діти.

- Бачиш, магія зробила так, що двоє створили сім'ю, - пролунав десь поруч тихий шепіт.

- Хто ти?, - теж пошепки запитала дівчина.

- Я тобі покажу добро та зло, які в собі ховає світ чародіїв, - відповіли їй.

- Гаразд, - кивнула Вікторія, згадавши, що саме про цей вибір їй всі постійно говорять останнім часом. - Сім'я - це добро.

- Так, добро, - погодився голос і одразу ж додав, - але жінка звернулась до відьми за приворотним зіллям і примусила покохати її чоловіка, який віддав своє серце іншій.

- Тоді... тоді це - зло, - невпевнено сказала Віка.

- Так, зло, - знову погодився голос. - Але та інша не хотіла бути з цим чоловіком і вже була заміжньою.

- Тоді все ж таки добро..., - Вікторія розгубилась.

Туман заполонив приміщення і наступної миті дівчина вже стояла біля могили на кладовищі.

- Тут лежить чоловік, якого отруїла дружина, - прошелестів голос. - Зілля для неї зробила відьма.

- Це погано, явне зло.

- Але він бив її та сина, постійно пиячив і вбив свою коханку, яка завагітніла від нього.

- Тоді, можливо дійсно не таке й зло це було...

- Проте цей чоловік важко працював, постійно жертвував великі кошти і за ті гроші врятували багато життів і стільки б ще врятувати змогли б, якби не його смерть...

- Я не розумію, - розсердилась дівчина, - щоразу виходить, що є і хороші, і погані моменти в чародійстві.

- Так, і ти ніколи не будеш знати правильно ти вчинила чи ні, коли допомагаєш чи коли приносиш кривду, - погодився голос.

- Але людина не має права вирішувати долю інших, - похитала головою Вікторія. - Я не буду чинити зло живим істотам.

- Не будеш, - прошелестіло над вухом.

Туман знову заполонив все навколо і наступної миті дівчина зрозуміла, що стоїть в якомусь підвалі. На столі лежала оголена молода дівчина, а біля стіни стояла прикутою старша жінка. На тумбах та гвіздках Віка розгледіла, при світлі факелів, які страшно чаділи, безліч різноманітних інструментів.

- Це матір та донька, їх звинуватили у відьомстві, - прояснив ситуацію голос.

- І що я маю тут обрати?, - здивовано почала озиратись по боках Вікторія.

- Чшш, дивись, - прошипіло поруч.

До підвалу зайшло двоє кремезних чоловіків у довгих чорних сутанах та масках на обличчі, за ними йшов ще один чоловік у світлій рясі з золотавим поясом, перекинутим через шию.

"Наче священники якісь", - подумала дівчина.

- Марія Августина Старівальді та Катерина Марія Старівальді, вас звинувачено у відьомстві. За правилами Вищого Синоду ви маєте право на перевірку хибності цього звинувачення через вогонь, воду, землю, метал та повітря. Як всім добре відомо відьма не згорить у полум'ї, не помре через повішення чи утоплення, не задихнеться під землею і зможе переварити у череві своєму будь який метал. Так як ви відмовились від звичайної страти, то всі ці перевірки пройдете сьогодні, - зачитав вирок священник у світлій рясі.

- Ні, ні, відпустіть мою дитину, - закричала пораненим звіром старша жінка, - вона ні в чому не винна, це все я, мене страчуйте.

- Ви визнаєте свою провину?, - спокійно поцікавився один з чоловіків.

- Так, лише відпустіть її, чим хочете поклянусь, що вона нічого не робила і не знала.

- Словам відьми віри не має, як і брудним клятвам вашим. Але ми готові піти назустріч, якщо ви назвете імена всіх жінок з вашого Ковену.

- Але... але ж не має ніякого Ковену, я все сама, що ви там позаписували... я все визнаю... відпустіііть її, - жінка почала сіпати кайдани.

- Так як на співпрацю ви не пішли і вирок Синоду відміні не підлягає, то ми починаємо перевірку.

Чорнорясники відкрили здорову бочку з водою і піднявши на руки дівчину, опустили її туди, поклавши зверху кришку.

- Нііі, нііі, - закричала жінка.

Молода дівчина билась що було сили об стінки, але вирватись їй не вдавалось... з кожною секундою удари ставали все слабшими аж поки не припинились зовсім.

- Ааа, вбивці, - заволала прикута жінка, викручуючи собі руки в кайданах.

Священники в чорних рясах витягли дівчину з бочки і знову поклали на стіл.

- Так, ніяких проявів сатанинських знаків на тілі не виявлено. Обвинувачувана померла..., - почав було головний священник, але в той самий момент дівчина закашлялась, випльовуючи на підлогу воду. - Тааак, отже перша перевірка підтвердила нашу підозру. Наступною буде перевірка металом, якщо і її вона пройде, то вже після того повітря, вогонь і земля.

Старша жінка страшно завивала і билась в путах, видно було, що вона не може нічого зробити.

Чорнорясники притягнули з каміну казан з розплавленим металом і вклали дівчині до рота лійку. Притримуючи її щипцями, вони почали заливати рідкий метал... дівчина захрипіла і забилась в конвульсіях, після чого затихла.

Її матір страшно кричала і плакала, але в момент, коли дівчина перестала рухатись, жінка затихла також і, дивлячись прямо на священників, сказала:

- Душу свою віддаю пітьмі, щоб Темрява сили мені дарувала кару на кривдників навести справедливу. Клянусь життям і посмерттям своєї крові і всього роду, який перервали, що чинитиму лише зло направлене і усвідомлене.

Біля жінки з'явився прекрасний сумний янгол з чорними крилами, але його наче ніхто й не бачив, окрім Вікторії, яку теж не помічали. Янгол зітхнув і поцілував жінку в лоба, очі та уста, а після того розтанув.

Кайдани злетіли з рук жінки, в її очах поселилась темрява. Слабким рухом руки вона загнала одного з чорнорясників в бочку, намертво запаявши на ній кришку. Другого пришпилила до стіни і через лійку відправила йому всі залишки розплавленого металу у горло.

- Ні, ні, Сатана, вийди з жінки цієї, заклинаю тебе хрестом і..., - почав було хреститися священник в білій рясі, відступаючи до дверей, але договорити, як і втекти, він не встиг.

Розлючена матір, яка втратила свою єдину дитину, спалила за декілька секунд в пекельному полум'ї одяг на священнику. Чоловік кричав від болючих опіків, які залишали на його тілі шматки прогорілої тканини, з якою від високої температури плавилась й плоть.

- Ти ж хотів відьму, от тепер й маєш, - прохрипіла жінка і зайшлась каркаючим сміхом. - У мене був дар, від якого я заради дитини відмовлялась. Лише травами сусідів лікувала... але тепер все втрачено, тому і дар мій Темряві службу понесе, щоб кару таким як ви справедливу воздати хтось міг, за всі загубленні життя...

Після цих слів священник закричав ще сильніше, відьма почала здирати з нього шкіру, керуючи дистанційно гострими ножами та крюками, які призвала з столику біля каміну.
Вікторія відвернулась від страшної картини, на її очах стояли завмерлі сльози, які відмовлялись текти через сильний шок.

- Ну, так що юна відьмочка скаже?, - прошелестів голос.

- Не хочу..., - прошепотіла Віка.

- Що?, - шепіт пролунав ближче.

- Не хочу..., - видавила з себе Вікторія.

- Що що?!, - голос був вже зовсім поруч.

- Не хочу!, - прокричала дівчина з надривом. - Не хочу бути доброю!

- Хм, не хочеш..., - погодився спокійно голос і все навколо заполонив туман.

- Мя, - почулось біля ніг і дівчина побачила свою кішечку, яка чорним клубочком тулилась до її ніг.

- Темрява!, - Віка взяла кошеня на руки і притуливши до грудей розплакалась.

- Це фамільяр, який обрав тебе, відчувши світлу частинку твоєї душі, - знову шепіт роздався над вухом. - Вони допомагають відьмам, слугують якорем в світі пітьми, підтримують енергетичний баланс, витягують з порогу смерті та хвороби... але й в лихому допомагати можуть, все від господаря залежить...

- Ні, я не дам образити Темряву і не хочу, щоб вона чинила лихе, - не припиняючи плакати сказала Віка. - Що, що мені робити, що обрати, щоб відповідь була правильною?!

- А правильної однозначної відповіді не має і ти не мусиш це казати зараз, - прошелестів голос. - Тобі просто пояснили, що не все хороше є добром, а погане - злом. Що навіть світлі люди віддають душу пітьмі, коли проходять через біль та страждання.

Запам'ятай, що в тобі гармонійно поєднуються обидві частинки, а в гармонії світла без темряви не буває, як і навпаки. Пам'ятай про це, добра зла відьма, - голос віддалявся, а Віка, притискаючи кошеня до грудей, знову провалювалась в порожнечу.


Сонячний промінь почав лоскотати обличчя дівчини, яка все ніяк не могла прокинутись.

- Мя, - до роки торкнулось щось тепле та пухнасте.

- Темрява, ну давай поспимо ще трохи, я такий дивний сон бачила, що ще більше зморилась, - незадоволено пробубніла Віка, погладжуючи кошеня.

- Я думаю вона просто молока вже хоче, - пролунало поруч з дівчиною.

Вікторія різко повернула голову на голос, розплющивши очі:

- Самаель?!... що ти тут робиш?!

Чоловік лежав на боку, накритий по пояс, і з посмішкою розглядав здивоване обличчя сонної відьми, яка кумедно морщила носик, намагаючись пригадати свій перший шабаш та його наслідки.

- Не турбуйся ти так, у вас завжди на декілька днів пам'ять відключається після шабашів, - розсміявся Самаель, - згадаєш все скоро.

Вікторія ніяк не могла згадати подробиці святкування, так як в голову приходили лише дивні видіння з голосом, крім цього, дівчина ще й не розуміла, чому не відчуває сорому та дискомфорту через наявність випадкового коханця в її ліжку. Присутність цього чоловіка була настільки правильною і гармонійною, що Віка зітхнувши, здалась і вирішила прийняти все як є, розбираючись з проблемами по мірі їх виникнення.

- Ось це вірне рішення, - Самаель нахилився до дівчини, поцілувавши її в носа. - Каву будеш?

Тільки тут Віка зрозуміла, що квартирою витає чудовий аромат запашної кави.

- Угу, буду... і розповім тобі що я запам'ятала з видіння після шабашу, чи з сну...

- То був не сон, тобі показали дві сторони однієї медалі, яка десятки разів встигає прокрутитись під час вирішення однієї проблеми, - серйозно сказав чоловік. – Вікторіє, просто зрозумій, що чинити необхідно завжди так, як підказує тобі серце і щоб совість потім не загризла. На посвяті, під час блукання сценами видіння, ти все говорила щиро - і про зло, і про добро... ось так, в майбутньому, і під час розвитку своєї сили завжди чини.

Не важливо, що думають інші, важливо лише те, як сприймаєш це ти, моя добра зла відьмочка.


Ранок понеділка видався сонячним, Вікторія заздалегідь прийшла до школи, щоб встигнути приготуватись до свого першого уроку.

Коли дівчина йшла коридором, вона почала звертати увагу на те, що раніше не помічала: діти, перемовляючись перед заняттям, примушували левітувати предмети, створювали вогники та телепортували один одному конспекти. Очі деяких старшокласників світилися примарним сяйвом, а викладачі, які зустрічались дівчині по дорозі в кабінет, вирізнялись світлими та темними сполохами навколо тіла, що певно свідчило про напрямок використання сили відьми.

Вся школа належала чаклунам: викладачі з Ковену, учні з родин чародіїв, специфічний статус ліцею, дивний відбір викладачів в педагогічний колектив, скорочений день перед Самхейном та спокійна реакція дітей на магію, яку використовували вчителі на уроках... все тепер стало на свої місця.

Розкладаючи на робочому столі приладдя, Віка не втерпіла і, сконцентрувавшись на лінійці, спробувала пересунути її силою думки, але предмет залишався нерухомо лежати на тому ж самому місці.

Зневірившись у власних силах, дівчина розслабилась і махнула рукою на вперту лінійку, яка не бажала змінювати своє положення в просторі, після чого та одразу ж переїхала на інший кінець столу.

Зрадівши вдалій спробі, Вікторія радісно заплескала в долоні. В цей самий момент, поруч з нею тихо пролунав хриплий сміх і знайомий голос прошепотів «Відьмочка моя». З цими словами дівчина почала згадувати події позаминулої ночі, які відбувались з нею після посвяти... і дикі танці навколо багаття, і смачнючий глінтвейн... і знайоме, неймовірно привабливе, обличчя чоловіка, що вийшов з арки переходу до неї... так, тоді, перед початком ритуалу, вона бачила глибоку безодню чорних таємничих очей Самаеля.