"Привіт. Це мама Марії. У нас проблема, не можемо другий день зв'язатись з Марі. Можливо в неї щось з телефоном... якщо вона з тобою в університеті, скажи щоб вийшла на зв'язок, ми хвилюємося. Ми з її батьком зараз закордоном на відпочинку, полетіли ще в суботу ввечері, тому поїхати перевірити як там вона на новій квартирі зараз не можемо. Повідом, будь ласка, як поспілкуєшся з Марією. Дякуємо."
Олеся вдруге перечитала смс, яке прийшло ще вдень, коли дівчина була на парах. Марія не з'явилась на заняттях, телефон не відповідав, тому Олеся планувала поїхати до подруги на квартиру, щоб перевірити як вона там. Проте плани трохи відкоригувались, після того як прийшло повідомлення від мами Ольги, вона повідомляла, що донька отямилась і постійно просить покликати дівчат, щоб щось важливе повідомити.
Вимкнувши екран телефону, Олеся постукала у двері палати, біля яких переглядала смс.
- Я вас залишу ненадовго, кави хотіла якраз випити, - посміхаючись, після привітання, сказала мама Ольги. - Якщо що, я буду в коридорі, в зоні відпочинку.
Дівчата закивали і, дочекавшись коли двері зачиняться, почали обговорювати все що сталось за останні два дні.
- Ти не розумієш, він там був, - хитала головою Ольга, обхопивши себе за плечі.
- Оль, ну хто там ще міг бути крім нас, - намагалась заспокоїти її подруга.
- Той хлопець, привид, - наполегливо повторювала дівчина, - він не хотів, щоб Марі почула відповідь, яку я прочитала, тому кинувся мене душити. Його рука пройшла крізь шкіру і перекрила повітря... я так злякалася... сказати нічого не можу, а ви його не бачите.
- Хм, добре. Давай ти мені послідовно ще раз розкажеш, що тоді сталось?
- Та що сталось... Марі взяла той папірець і розкрила його, я там прочитала слово "Смерть", дуже злякалась, так як бачила варіанти, які вона писала і серед них цього слова не було... потім темрява, сполох папірця і наш діалог з Марією, під час якого біля неї з'явився напівпрозорий розлючений юнак, який дивився на мене з таким незадоволенням, наче я йому щось погане зробила. Договорити він мені не дав, кинувся душити, далі темрява і прокинулась я вже тут.
- Ох ти ж..., - Олеся не знала що можна сказати чи зробити в такій ситуації. Дівчина знала, що Оля не стала б вигадувати містичні причини свого погано стану... виходить, що Марі зараз в небезпеці!
- Лесь, що ти задумалась?, - Оля легенько торкнулась руки подруги.
- Потрібно їхати до Марі, - відповіла Олеся. - Вчора вона весь день спала, ледь додзвонилась їй ввечері, сьогодні в універі її не було, телефон мовчить, її мама навіть написала мені повідомлення, що донька на зв'язок не виходить і попросила перевірити як там вона.
- Ого... ти думаєш він їй щось зробив?, - затулила долонею рота Ольга.
- Не знаю. Але вся ця містика мене вже починає бісити, - Олеся гнівно стисла кулаки. - І все це дуже схоже на історію про мертвяків, яку нам той дивний незнайомець розповів.
- Який?, - Оля подалась вперед, очікуючи на розповідь.
Леся зітхнула і швиденько переповіла розмову з вродливим чоловіком в кафетерії:
- ... ми одразу ж повернулися, щоб запитати звідки він про Долю знає і чому такі поради дає, але нікого за столиком не було. Офіціантка взагалі сказала, що ми весь час лише удвох сиділи.
- Все ще більш дивним стає, - похитала головою Оля. - Правду бабця казала, що Доля у кожного своя і вона світом блукає, як сама людина виглядає, місце своє визначає. Поради спитатися можна, а прив'язувати негоже. Доля на Недолю заміниться, біда буде...
- А ми підсвідомо прив'язати того Віктора до Марії спробували. А якщо він ще й той, про кого ми подумали, то взагалі все погано, адже він ті відповіді влаштував явно якимись своїми силами, щоб наблизитись ще більше до Марі, - сказала, підіймаючись, Олеся. - Все, я поїхала, якщо до ночі не зателефоную, то ти знаєш куди поліцію направити.
- Може сама не їдь, зателефонуй комусь з наших, - захвилювалась Оля.
- Ні, часу вже не має, та й день ще, можливо встигну до темряви, - відмахнулась від слів подруги Олеся і вийшла з палати.

На вулиці, поруч з новобудовами, стояло декілька службових авто, біля яких метушились поліцейські та експерти.
- Що сталось?, - Олеся підійшла до молодого чоловіка в цивільному, який щось записував у блокнот.
- Доброго дня, панянко. А Ви мешкаєте тут?, - запитанням на запитання відповів брюнет.
- Ой, доброго дня, - знітилась через свою неввічливість Леся. - Ні, я до подруги прийшла, другий день на зв'язок не виходить.
- Хм, зрозуміло, - кивнув чоловік і повернувся до записів. Але побачивши, що дівчина чекає на пояснення, зітхнувши, відклав ручку і вирішив задовольнити її цікавість. - Коли тільки завершили будівництво і видали ключі мешканцям, в цей будинок, одним з перших, переїхав хлопчина. А потім він просто в один день зник в невідомому напрямку. Батьки його не місцеві, десь з невеликого селища на заході країни, тому після його зникнення пройшов певний час, поки вони приїхали і подали заяву в поліцію.
- Ключі їм віддали навесні, тобто цей хлопець зник саме тоді, а зараз вже осінь, - здивовано подивилась на слідчого дівчина.
- Так, осінь, ми вже тричі за літо були тут, - кивнув брюнет, - щоразу, як знаходимо нові подробиці в справі, так і їдемо перевіряти. Якщо ваша подруга вдома, то не могли б Ви їй передати, що ми опитуємо сусідів по новій версії слідства. Та й можливо вона ще не давала показів... хоча якщо тільки купила квартиру, то могла нічого й не бачити.
- Ні, виплачує вона квартиру ще з того року, ключі теж навесні отримала, просто влітку з батьками ремонти робили, от лише зараз й змогла переїхати повністю, - хитнула головою Олеся і рушила в сторону крайнього будинку. - Я передам, обов'язково.
Олеся знову і знов набирала код на домофоні, але ніхто їй не відповідав. До під'їзду підійшла жіночка, досить солідного віку, з молодим вертлявим пуделем на повідку.
- Вітаю, дитинко. Я наче бачила тебе вже, ти до Марійки приходила, - приглядаючись до дівчини, сказала жінка. - А я її сусідка, з протилежного боку на першому поверсі живу.
- О, вітаю Вас. Марія розповідала, що Ви влітку їх пирогами пригощали, коли вона з батьками ремонт робила, - посміхнулась Олеся.
- О, тепер точно впевнена, що то саме ти з нею була, - теж заусміхалась жіночка і відчинила магнітним ключем двері. - Проходь. Але хіба Марійка не в університеті?
- Ні, - хитнула головою дівчина, - її сьогодні не було, а вчора вона сказала, що погано себе почуває, от я й приїхала глянути чи все гаразд.
- Зрозуміло, ну, якщо що, стукай до мене, - кивнула жіночка і пішла до своєї квартири.
Олеся натиснула на дверний дзвінок, але в квартирі Марії стояла тиша. Після декількох невдалих спроб, перед тим як йти, дівчина смикнула за ручку... і двері піддались, відчиняючись у темне нутро квартири.
- Марі... Маріє, ти тут?, - Олеся обережно зайшла до квартири, озираючись по сторонах.
В кімнаті панувала напівтемрява, в повітрі висів важкий запах прілого листя та сирої землі. Диван стояв розкладеним і, в завалах з ковдри та подушок, на ньому лежала роздягнена Марія.
- Лишенько, Марі, - Олеся кинулась до подруги, щоб перевірити що з нею. Дівчина ледь дихала, пульс був досить слабким. - Маріє, отямся, Марі.
Олеся почала трусити подругу за плечі і, відшукавши на тумбі склянку з водою, набрала рідину в рота та обприскала подругу. Шкіра дівчини була вкрита дрібними подряпинами та синцями, в яких вгадувались відбитки пальців. На ліжку і у волоссі Марії Леся помітила мокре осіннє листя.
- Оох, що таке..., - Марі важко, але все ж таки почала приходити до тями, видно було, що вона не може розплющити очі.
- Марійко, все гаразд, я тут, на ось водички попий, - Леся підтримала подругу за голову, допомагаючи їй напитись.
- Дякую, - прошепотіла дівчина, - що ти тут робиш, де Віктор?
- Так це все таки він тут був, тому ти знову весь день не відповідала ні мені, ні батькам.
- Весь день?, - Марі ширше розплющила очі, намагаючись сфокусувати погляд на подрузі. - Нуу... можливо й таке.
- Тобто?, - здивовано вигнула брову Олеся.
- Я провела ніч з Віктором, - відповіла Марія, - ну і ранок певно теж... останнє, що пам'ятаю... кхм, без подробиць, але це відбувалось при слабкому світлі, що лилось крізь штори.
- Зрозуміло, - кивнула дівчина. - Оля прийшла до тями. Вона сказала, що прочитала слово "Смерть" на тому папірці. Вона сказала, що біля тебе з'явився привид і почав її душити... А потім я ще згадала розповідь того незнайомця з кафе... Марі, може Віктор той самий, про кого говорив той красень, який несподівано зник потім?
- Не верзи дурниць, - голос Марії став жорсткішим, - загрались ми тоді, от Олі й почали всілякі дурниці ввижатися, тим паче лікар сказав, що від недостачі кисню у неї шок міг бути.
- Але ж тут явно щось не так, - не заспокоювалась подруга.
- Лесь, дякую що приїхала, що турбуєшся про мене, але я хочу відпочити, скоро Віктор має прийти і, вибач, ти тут будеш зайвою, - холодно відрізала Марія.
- Зрозуміло, - підіймаючись з дивану, кивнула Олеся. - Як знаєш, але подумай над моїми словами... і ще один момент: на вулиці слідчі працюють, там навесні юнак зник, вони влітку вже приїздили декілька раз, зараз ще нові подробиці справи відкрились. Просили передати, що опитують по цих нових моментах сусідів зниклого. Може поговориш?
- Ну, передай, якщо не важко, що сьогодні я себе погано почуваю, а як наступного разу будуть, то нехай заходять, - знизила плечами Марія, - номер квартири і телефону продиктуй.
- Добре, - кивнула Олеся, - зачиняй двері, бо я змогла зайти через те що вони відкриті були.
- Хм, треба буде Віктору ключі дати, - відповіла задумливо Марі, - залиш так, я вже не сплю, а він явно скоро повернеться, а то не залишив би так двері.
- Як знаєш... зателефонуй хоч батькам, а то вони дуже нервують, що ти не відповідаєш..., - похитала головою Олеся і вийшла з квартири.
Коли дівчина передала відповідь Марії слідчому, той здивовано подивився на неї, але записав контакти.
- З нею все гаразд, дізнались чому не відповідала?, - поцікавився чоловік.
- Я б не сказала, що гаразд, вона в якомусь дивному стані... але в неї хлопець з'явився, то може це й нормально, не знаю, - похитала головою Олеся.
- Хм, зрозуміло... ось, тримайте мою візитівку, мене Віктор звати, - відрекомендувався слідчий і, здивовано вигнувши брову, подивився на дівчину, коли та сіпнулась від його імені, - ... сьогодні ми всіх опитати не встигаємо, тому завтра я сюди приїду, спробую і з Марією поспілкуватись. Якщо подруга випадково знову не відповідатиме на дзвінки, то зателефонуйте, скажу чи бачив її... щось мені підказує досвід, що таке ігнорування близьких і дивна поведінка, зазвичай виникає в дівчат, коли вони не з тими хлопцями зустрічаються.
- Думаєте він хворий чи наркоман якийсь, - здивовано округлила очі Олеся.
- Все може бути, повірте, в житті дуже дивні речі іноді трапляються, - кивнув головою чоловік, - тому краще одразу прослідкуйте, щоб все з нею гаразд було.
Олеся постояла ще трохи поруч з симпатичним брюнетом, переминаючись з ноги на ногу, і не втерпіла:
- Знаєте, а в нас ці дні все дуже дивне..., - дівчина розповіла чоловіку все, що сталось з моменту переїзду її подруги до нової квартири. Олеся згадала і про сусіда Марії, і про нічні посиденьки, і про її дивну слабкість та відлюдькуватість.
- Хм, я такого ще не чув, - похитав головою брюнет. - От якби не їздив до бабці в село і легенд там в дитинстві не наслухався різних, то точно подумав би, що Ви вигадуєте, або з психікою проблеми маєте. Вибачайте за таку відвертість.
- Але ж Ви так не думаєте?, - уважно подивилась на чоловіка Олеся.
- Не думаю, - підтвердив її слова слідчий, - тому завтра обов'язково перевірю вашу подругу. Зателефонуйте мені.
Розпрощавшись з Віктором Олеся поспішила на маршрутку, щоб засвітла доїхати додому.

На землю опустилась темрява, слідчий сів за руль свого авто і, затиснувши ключі в руках, завмер розглядаючи вікна на першому поверсі крайнього будинку. Він вже збирався додому, після опитування свідків, але в голові постійно крутилась розповідь Олесі і щось не давало спокійно від’їхати від новобудов. Змучений чоловік прикрив очі і, визначивши для себе план дій, вийшов з машини, впевнено направляючись до під’їзду.
Двері були зачиненими, над входом мерехтів слабкий ліхтар, що охоплював своїм світлом лиш невелику ділянку землі. На виклик в домофон ніхто не відповів, тому Віктор набрав номер сусідньої квартири і, відрекомендувавшись, попросив впустити його. Бабця довго розпитувала про його посаду і роботу, але все ж таки пропустила чоловіка.
- Посвідчення покажіть, - почулось з-за ледь відкритих дверей квартири, в якій голосно гавкала собака. Жіночка дивилась в невелику шпарину, так як двері тримав металевий ланцюг.
Віктор зітхнув і, ще раз відрекомендувавшись по всіх правилах, показав жінці посвідчення, підсвічуючи його ліхтариком з мобільного.
- Угу, добре, дякую, - закивала бабця. - А чого Ви вночі до Марійки прийшли, сталось щось? А то до неї і подруга сьогодні приходила...
- Сподіваюсь, що ні, але я обіцяв перевірити в якому вона стані. Її подруга хвилюється через слабкість і нові знайомства Марії.
- Хм, та наче крім батьків з молодиками, які речі приносили і тих дівчаток, одну з яких через алергію до лікарні забрали, нікого й не було тут більше.
- А Ви всіх бачите, хто приходить?, - здивовано глянув Віктор на жіночку.
- Ну, так я стара вже, он лише з Найдиком своїм гуляти біля дому виходжу, а продукти і ліки син з міста привозить. Живемо ми з ним вдвох, вікна кухні на парадне виходять, що ще робити...
- Найдик - це ваш пес?
- Так, пудель, - закивала жіночка і, покряхтуючи, підняла гавкучу собаку на руки. Білий клубок уважно подивився на співрозмовника своєї господині через шпаринку і знову почав гавкати.
- Зрозуміло, - посміхнувся слідчий, - дійсно, а так хоч якісь події...
Попрощавшись з бабцею та її Найдиком, Віктор натиснув на дзвінок біля дверей квартири навпроти, але ніхто не поспішав йому відчиняти. Почекавши трохи, чоловік повторив спробу, але у відповідь почув лише тишу. Як і Олеся, зовсім недавно, Віктор, перед тим як йти, постукав, посмикавши за ручку... і двері відчинились.
- Трясця, точно щось не так, - прошепотів чоловік, вмикаючи ліхтарик на мобільному, перед тим як зайти до квартири.
Навколо панувала темрява, вологе повітря, з запахом якоїсь гнилі, наповнювало приміщення, десь тихо лилась вода. Чоловік навіть невпевнено зупинився, адже ж дівчина могла просто приймати ванну і не чути його дзвінка, або проігнорувати свідомо, а він вривається ось так без запрошення.
- Вибачте, я з поліції, є хтось вдома?, - голосно запитав Віктор, але ніхто йому не відповів.
Світло ліхтарика впало на вимикач і чоловік кілька разів клацнув ним, але електрики не було.
- Дивно, в під'їзді ж є світло, можливо пробки вибило...
Віктор почав водити світловим потоком по стінах і підлозі невеликої квартири, аж раптом він звернув увагу на відблиски на підлозі.
- Дідько, - чоловік рвонув до ванної кімнати, без роздумів, відчиняючи двері. В невеликому приміщенні теж було темно, у ванній лежала оголена змарніла блондинка, яка вже майже повністю сповзла під воду, добре що ніс ще не занурився, але до цього залишались лічені хвилини. Дівчина була схожа на казкову мавку при світлі ліхтаря: волосся примарними щупами колихалось в воді, струнке спокусливе тіло було блідим і розслабленим, з рота виривались маленькі бульбашки повітря, які поспішали на поверхню... здавалось, що вона спить.
Віктор відклав телефон на умивальник і, скинувши куртку, яку просто викинув у коридор, підкотив рукава сорочки.
- Маріє, Ви мене чуєте?, - позвав слідчий і, не отримавши ніякої реакції на свої слова, витягнув дівчину з води. - Таблеток наковталась чи що...
Чоловік обережно переніс Марі до кімнати, завдяки чудовій фотографічній пам'яті, навпомацки знайшов ліжко і поклав її туди, повертаючись за телефоном, щоб викликати швидку.
Як тільки Віктор взяв до рук мобільний, він звернув увагу на воду, яку так і не перекрив, тому слідчий потягнувся до крану. В наступний момент його сильно штурхнули у спину і, не втримавши рівновагу, чоловік впав у ванну.
Удар був сильний, при цьому брюнет добряче гепнувся головою об бортик. Вода почала затікати в рота, Віктор спробував вибратися, але на спину щось почало давити, наче хтось заважав йому піднятись... трясця, так його ж топлять!
Чоловік що було сили рвонув назад, відштовхнувшись руками від дна ванни. Йому вдалось побороти дивний супротив і вирватись. Слідчий намагався сфокусувати погляд щоб розгледіти душогуба і руками ловив повітря навколо себе. Але в ванній кімнаті, крім нього, нікого не було.
- Що тут відбувається, дійсно наче біси жартують, - прохрипів Віктор.
Похитуючись чоловік повернувся до кімнати, по дорозі відчинивши двері в коридор, щоб бачити що навколо відбувається.
- Маріє, - покликав слідчий, наблизившись до дівчини, - тут щось не так, потрібно йти, отямтеся.
Але тільки-но він нахилився, щоб підняти її на руки, як знову його щось сильно вдарило в бік. Слідчий завалився на бік, збиваючи з тумби нічник.
- Не сссмій торкатисссь, - прошипіло щось зовсім поруч. - Не твоя, не чіпай!
Віктору не дали змоги навіть нормально підвестися на ноги, удар сипався за ударом, жбурляючи чоловіка то на підлогу, то на стіни.
Чоловік намагався блокувати атаку, але коли супротивника не бачиш, зробити це досить важко.
- Що слабак, навіть показатись не можеш, тільки з темряви атакувати виходить, - спльовуючи кров, Віктор підвівся, похитуючись. Одне око вже почало набрякати, ребра боліли так, наче декілька з них вже було зламано. Але чоловік навіть не думав залишити дівчину саму з тим демоном, що напав на нього. Не вбив одразу, значить можна спробувати вистояти, напевно...
Відповіддю йому було сильне гарчання, що перейшло в нелюдський крик. Перед слідчим з'явився юнак, з страшним перекошеним обличчям і кривавими сполохами в очах, який, кидаючись на брюнета, прокричав:
- Ти помрешшш, вона моя!
Чоловіки впали на підлогу і почали боротися. Матеріальний супротивник був більш звичним для слідчого, тому по тактиці і прийомах він явно вигравав, але неймовірна сила і гострі пазурі опонента відтягували перемогу все далі.
В певний момент монстр притиснув чоловіка до підлоги, спробувавши дістатися до його обличчя зубами. Віктор розумів, що сили вже закінчуються і зараз він помре, коли ця тварюка вгризеться в нього.
- А ну, згинь бісове поріддя, - за спиною монстра почувся голос і кімнату наповнило яскраве біле світло. Наступної миті на слідчого і його супротивника полилась вода.
Мертвяк почав шипіти і ослабив свій захват, що дало можливість слідчому відштовхнути його від себе і підскочити на ноги.
Монстр шипів і гарчав, розчиняючись, залишаючи після себе бридкий запах чогось паленого і гнилого.
Віктор приклав руку до очей, вглядаючись в джерело світла, що врятувало його.
- Дякую, - щиро промовив чоловік розбитими губами, - Ви врятували мені життя.
- Та годі тобі, робота в мене така, - відставляючи великий ліхтар в сторону, відповіла бабця з квартири навпроти. - Давай, бери Марійку, тільки в простирадло якесь замотай і неси до мене.
Чоловік шоковано дивився на пенсіонерку і, виконуючи її вказівки, розумів, що вже нічого не розуміє.

- Ти пий, пий чай, - турботливо сказала Валена Ярославівна. - Не бійся, не отрута, там просто трави заспокійливі. Швидше рани затягнуться.
- Вибачте, але Ви можете мені пояснити що тут відбувається і хто Ви така?, - не витерпів слідчий, розглядаючи бабцю, яка гладила пуделя, що примостився в неї на руках.
- Можу звісно, - кивнула жіночка. - Я звичайна відьма, на тебе напав незаспокоєний дух, який хотів повернутись до життя через енергію Марійки.
- Відьма... це Ви що як в фільмах чаклуєте? І як той дух міг мене так дубасити, якщо духи наче ж не матеріальні.
- Відьма тому що відаю я багато, сильний теоретик в магії, якщо так можна сказати, хоча і практик достатньо в мене було, - хмикнула пані Валена. - А незаспокоєні духи, якщо року ще з моменту смерті їх не пройшло, можуть енергію плоті своєї використовувати і матеріалізуватись в реальному світі, правда на короткий час, який збільшується тоді, коли вони починають пити енергію зі своєї жертви, яка з ним в контакті.
- Тобто він з дівчини енергії напився і тому так активно нападав?
- Так. Він її вбити хотів, щоб до себе затягнути в світ мертвих. Десь поруч поховали хлопця, не на кладовищі, могилу не запечатали, от він і колобродить.
- Щось він мені знайомим здався... можливо це той кого ми з весни шукаємо, - похитав головою слідчий. - А чим Ви його так облили, наче ж звичайна вода, а не кислота якась, на мене он теж попало, але на шкірі навіть сліду не залишилось.
- Так свята вода, з храму, - відповіла жінка, - в мене запаси завжди є, робота така, що всяке може в пригоді стати.
- Як з храму, Ви ж казали, що відьма!, - здивовано округлив очі Віктор.
- Ну так, відьма, що відає таємниці природи, а не демониця якась ж, чого це мені до храму не можна вже?!
- Нуу, я думав, що релігія проти магії, - знітився чоловік.
- Индик теж багато думав..., - посміхнулась бабця. - Релігія і магія на вірі, ритуалах та текстах основується, головне не те як суспільство вважає, що добре, а що ні, а те що ти робиш і з якими цілями. Світло і темрява завжди поруч йдуть, а погане люд першим бачить, тому магічні практики, як невідоме зло всі сприймають, просто не розуміючи суті.
- Зрозуміло наче, - Віктор трохи розслабився і взяв до рук відвар, який почав вже остигати.
- Навряд зрозуміло, але загальну суть ти наче вловив, - кивнула жінка. - Тим паче в роду у тебе мисливці були, так що тобі про таке навіть корисно дізнатись.
- Мисливці?, - перепитав чоловік.
- Так, люди, які на тварин різних полювали, в минулі далекі часи, часто мусили відслідковувати і вбивати різних монстрів та мертвяків, так як не було більше кому це зробити, щоб селище захистити.
- Хм, не думав якось про таке раніше.
- Звісно не думав, всі згадки про такі полювання, як і про реальні магічні практики, намагались по максимуму вичистити з історії людства, перетворюючи все на легенди і казки, щоб дати можливість розвиватись технологіям і відірвати людину від природи.
- Дивно... але напевно в наступний раз вже поговоримо про історію магії, - похитав головою чоловік, - потрібно Марію до лікарні везти.
- Ні, вона тут буде, - відповіла відьма, - я відвар в неї залила, оберіг, що дух очищає від скверни мертвяка в волосся вплела. Квартира має захист від поганого, лише з чистими думками живий чи мертвий поріг переступити може, тому тут їй краще за все залишатись.
- Добре, - кивнув слідчий, - тоді я поїду. Якщо все вже вирішилось.
- Ні, додому поки не їдь, відпочинь трохи і на світанку до священника підеш, домовишся про нормальне поховання тіла, - зупинила Віктора жінка.
- Тобто?, - здивовано подивившись на бабцю, чоловік знову сів за стіл.
- Марія до тями коли прийде, розпитаємо в неї про знайомство з привидом тим, спробуємо визначити місце його поховання. Потім ви заберете його на свої експертизи, щоб підтвердити що то саме той хлопець, якого ви шукали, а після цього його поховати нормально треба, а то дух звільнитись не може і так і буде до Марійки ходити, поки з світу не зведе її.
- Хм, зрозуміло. Добре, я заїду до священника і вдень повернусь з експертами, будемо тіло шукати, - кивнув Віктор, - але зараз мені реально потрібно привести себе до ладу і відпочити трохи.
- Ще одне скажу тобі зараз, але пояснення не питай, все потім, - уважно вглядаючись в обличчя чоловіка сказала пані Валена. – Смерть в твою сім’ю народжену прийти захоче через життя. На Коляду прийдете до мене, зможу біду відвести.
Кивнувши, слідчий попрощався з відьмою, хоч і дуже хотілось розпитати детальніше про це дивне віщування, і поїхав додому.

Наступного дня священник приїхав разом з Віктором, так як вирішив почистити квартиру Марії від злого духу, що здивувало чоловіка, так це реакція священнослужителя на його розповідь про мертвого... її не було практично, лише увага і практичні поради з підготовкою до ритуалу очистки. Дійсно багато дивного в світі відбувається, про що звичайні люди навіть не здогадуються.
Валена Ярославівна спокійно поспілкувалась з священником і той пішов наводити лад в енергетиці квартири Марійки.
- Дівчинка приходила до тями, але зараз вже знову спить, - сказала слідчому відьма. - Я їй показала ту фотокартку парубка, яку Ви вчора залишили, і вона підтвердила, що це він її новий хлопець.
- Добре, а ще щось розповіла?, - кивнув Віктор.
- Не багато, але на крові ці дурепи його зав'язали. Каже з якогось куща листок для ритуалу зірвала і краплю крові нанесла, собою називаючи і Долю викликаючи... я так підозрюю, що десь там він і має бути похований. Шукай великий кущ біля села, що поруч з нами.
- Добре, дякую, це вже хоч якісь орієнтири, - кивнув чоловік, - я пізніше зайду, теж з Марією поговорити хочу. Подрузі її я зателефонував, вона обіцяла батькам передати, що з їх донькою все гаразд і вона просто прихворіла. А далі нехай самі розбираються що розповідати родичам, а що ні.
- Розумне рішення, - посміхнулась відьма, - не всім все знати потрібно, адже не кожне знання на користь буде. І, ще одне, я напевно з вами піду, можливо точніше відчути зможу місце поховання, та й Найдика вигуляти потрібно вже.

- Марійко, кохана, - голос ніжним шелестом листя пролунав десь поруч з дівчиною, - мені час йти, ми більше не побачимось.
До щоки Марії щось ніжно торкнулося. Дівчина відкрила очі і побачила Віктора, який схилився над нею, посміхаючись.
- Чому тобі потрібно йти, куди?, - здивовано перепитала Марія.
- Я тобі розкажу коротку сумну історію... часу в мене мало, тому прошу, просто вислухай...
Декілька років тому, до столиці приїхав молодий активний юнак, який мріяв зробити успішну кар'єру, завести сім'ю, купити квартиру. Він навчався і працював паралельно, щоб назбирати гроші на мрію. Після завершення університету йому запропонували престижну роботу в одній фірмі, яка займалась поставками деревини на закордонні фабрики з виготовлення меблів. Все було чудово, молодий чоловік виплатив одразу більше половини вартості квартири в будинку, який обіцяли скоро завершити, залишок доплатив за рік. Але раптом він став свідком перемовин свого керівника з партнером, під час яких обговорювались дуже специфічні махінації в роботі... якщо без подробиць, то там було і про незаконні вирубки лісу на заході нашої країни, і про підробку документів для перевезення матеріалів через кордон, і про вбивство одного журналіста, що забагато знайшов компроматів на фірму... Хлопець зрозумів, що у нього проблеми, адже в коридорі були камери і директор дуже скоро дізнається, що його співробітник чув приватну розмову, тому він вирішив швидше втекти до батьків, а потім нормально проконсультуватись з юристами, щоб вірно подати заяву до поліції, з мінімальними ризиками... але поки він приїхав до своєї нової квартири і зібрав необхідні речі, пройшов певний час, і дорогою до траси, яка проходить через селище, де він вирішив зловити ввечері попутку, щоб доїхати на вокзал (таксі викликати хлопчина побоявся, бо думав, що так його зможуть швидше відслідкувати), на нього напали і вбили. Поховавши біля покинутої хатини під розлогим кущом...
Хлопець замовчав, заглядаючи Марійці в очі і очікуючи її реакції.
По щоці дівчини почали котитись сльози і вона нарешті прошепотіла:
- Ти мертвий?
- Так, кохана, пробач мені... я намагався противитися бажанню пити енергію, розумів, що помер... спробував не спілкуватись з тобою після знайомства, яке необдумано сам і влаштував, ти ж пам'ятаєш, що перші два рази я пішов, хоч це було дуже важко... а потім ти прив'язала мене і мені наче дах зірвало, перед очима пелена і тягнуло так до тебе, що здавалось я не міг насититись тобою, хотілось поєднатись, випити всю, щоб ти повністю моєю стала, забрати тебе...
- Так ти вже був мертвим, коли ми...
- Так, пробач, пробач мені, - хлопець притулився головою до живота дівчини. - Ти мені дуже сподобалась, я просто сприйняв ілюзію можливого життя з тобою за реальність...
Марія спочатку лежала напружено, але потім зрозуміла, що не шкодує про час, який провела з цим чоловіком, і обережно торкнулась його світлого волосся рукою.
- Я не серджусь на тебе, - тихо сказала вона.
- Але ж ти могла померти, - прошепотів хлопець.
- Ну, можливо ми б тоді дійсно були разом.
- Ні, так не можна, - похитав головою юнак, - я тебе кохаю і ти маєш жити. Якщо ти залишишся, то все моє пройдешнє життя не буде порожнім, а матиме хоч якийсь сенс.
Марія потягнулася до нього за поцілунком і Віктор востаннє припав до солодких гарячих губ жаданої дівчини, стискуючи її в обіймах. Через хвилину його тіло почало мерехтіти, стало прозорим і зникло.
- Вікторе, ні, - Марія сіпнулась за зниклим образом і, впавши назад на ліжко, голосно заплакала.
Як виявилось, саме в цей момент експерти витягнули з могили останки юнака і священник прочитав молитву очищення від скверни, обприскавши все навколо святою водою. А потім довго стояв на колінах біля куща і молився за спокій душі хлопця, саме тому Віктор зміг звільнитися.

Марія переповіла історію, яку їй розповів привид, слідчому і той зміг, через певний час, направити розслідування в сторону роботодавців Віктора, яких змогли викрити, завдяки водію, що привіз найманців на місце злочину.
Батьки відправили доньку на місяць до санаторію, для реабілітації, всієї історії вони не знали, але бачили, що донька втратила інтерес до життя і пов'язували все з нещасливим коханням та стресами.
Коли Марійка повернулась додому, на неї чекав сюрприз, разом з батьками на вокзал приїхав той самий слідчий, який врятував її від смерті. Чоловік зніяковіло стояв ледь осторонь з великим букетом троянд.
Як виявилось, молодий чоловік закохався у дівчину одразу як вперше побачив її і весь цей місяць намагався боротися з нав’язливим образом красуні, яка снилась майже щоночі. Не витримавши напруги він поїхав до неї і дізнавшись, що Марі в санаторії, наважився поговорити з її батьками.
- Я зрозумів, що Ви закохані в мою доньку, але в неї душевні проблеми після невдалих стосунків, - сказав тоді її батько. - Ми не хочемо, щоб вона травмувалась ще сильніше.
- Я обіцяю, що не буду наполягати на взаємності, якщо не цікавлю її, - відповів Віктор, прямо дивлячись батьку Марії в очі. - Але хочу спробувати зробити її щасливою. Тому і звернувся до вас, щоб знали про мої наміри.
- Добре, вона через два дні приїде, можете поїхати з нами на вокзал, але якщо буде хоч натяк на те, що її не цікавить чи бентежить розмова з Вами, то пообіцяйте, що більше до моєї дитини навіть не підходитимете.
- Обіцяю, - твердо відповів слідчий, кивнувши.

Роман у них закрутився досить швидко, вже через тиждень Віктор вперше залишився з ночівлею у своєї дівчини. Марія розквітала на очах, все частіше рідні бачили посмішку на її блідому обличчі і раділи, що у молодого чоловіка вийшло достукатися до серця дівчини.
- Я сьогодні на чергуванні, - обіймаючи свою наречену, сказав слідчий. Марійка якраз ввечері, під час романтичної вечері в ресторані, дала згоду стати його дружиною. - Ввечері пропоную поїхати в кіно.
- Добре, - дівчина обвила руками шию чоловіка і потягнулась за поцілунком. - В мене пари о третій закінчуються, я тоді до Олі піду, забереш мене від неї.
- Ммм, добре, - Віктор припав до солодких губ Марії і вони випали з реальності, насолоджуючись щасливими хвилинами.
- Я так на роботу запізнюся, - цілуючи наречену в шию, - прошепотів Віктор.
- Ну, зате в універ мене підвезеш, - засміялась Марі, перебираючи чорне густе волосся свого хлопця.
- Якби хтось не лінився, то я б тебе вранці завозив би, менше години до пар залишалось би, - сказав чоловік, стягуючи з плеча дівчини сорочку. - А так запізнюєшся постійно. Може все таки в місто переберемося, до моєї квартири?
- Добре, я подумаю, - прикривши очі від насолоди видихнула Марі.
- От і розумниця, - чоловік випрямився і, поцілувавши наречену, попрямував до дверей. - Вибач, мені дійсно пора на роботу.
- Ех, вічно ти так, - засміялась Марійка і жбурнула в нього подушку, яку чоловік легко впіймав.
- Кохаю тебе, - легенько кинувши подушку на диван, сказав слідчий, - зателефонуй після занять.
Коли чоловік вийшов за двері Марі потягнулась і пішла на кухню ставити чайник. По оголених ногах потягнуло холодом, це насторожило дівчину, так як вікна і двері були зачиненими. Озирнувшись по сторонах в пошуках джерела, що створювало протяг, дівчина нічого дивного не помітила. Аж раптом живіт скрутило спазмом і вона відчула сильну нудоту, що примусило її не роздумуючи кинутись до ванної.
Коли Марія повернулась до кімнати і, прикривши очі, лягла на ліжко, щоб перечекати слабкість. Холод знову легким повітряним потоком пройшовся по її тілу, наче хтось ніжно ледь торкався замерзлими пальцями її шкіри. "Кохаю" прошепотів цей вітер дівчині на вухо і зник, наче його й не було.
Марія різко сіла на ліжку, торкаючись свого живота. В голові промайнула сцена її останньої розмови з привидом, його слова і вчинки набули іншого змісту. Дівчина зрозуміла причину своєї ранкової слабкості, нажаль, з слідчим вона була всього пару тижнів, тому все це швидше за все не через нього. Страх почав розростатися в середині неї, адже Марія не розуміла що тепер робити.
Вітер знову легко пройшовся по тілу, залишаючи на губах невагомий поцілунок. "Кохаю. Завжди разом", - прошепотів він Марійці і дівчина тихо заплакала, розуміючи, що нічого змінювати не буде і залишить в своєму житті два кохання - до живого чоловіка, з яким одружиться, і до мертвого, в якого не зможе забрати цей дивний шанс стати батьком, який подарувала йому Доля.