Мегаполіс ніколи не спить. Навіть холодний осінній вітер, що пронизував тіло до кісток, не зміг зупинити людей, які прагнули активно відпочивати. Північ давно минула, але нічні клуби, кінотеатри та паби продовжували свою роботу. Заторів на дорогах звісно ж вже не було, але рідкий потік автомобілів продовжував свій невпинний рух. Хтось поспішав додому, а комусь кортіло додати адреналіну в кров, щоб відчувати всі барви життя, а не стирчати в чотирьох стінах, марнуючи неповторні миті, які ніколи не повернеш.

Молодь рухалась у напрямку нічного клубу, з криками та шумом покинувши кінотеатр.

- Крутий фільм, правда ж?!, - одногрупники Максима голосно ділились враженнями від перегляду нової кінострічки. - А які спецефекти, ууу, комп'ютерна графіка та вдалий грим роблять дива!

- Макс, а ти чого мовчиш, тобі хоч сподобалось?, - Софія повисла на руці хлопця, намагаючись заглянути йому в обличчя, яке юнак ховав під каптуром.

- Та то він просто своїх родичів побачив там, ото й мовчить, конспірується, - голосно зареготали хлопці.

- Чого одразу родичів?, - не зрозуміла дівчина.

- Ну, там ж усі благородні вампіри були худорлявими, з блідою шкірою і сумним поглядом, - пояснив, широко посміхаючись, Артем. - От і Макс наш один в один на них схожий.

- Тьху на вас, - махнула рукою Софія. - Тим паче, вампіри - це круто!

- Ти що теж фанатка цих здохляків?, - здивовано запитав Артем, який був досить масивним широкоплечим парубком. Юнак навмисне збільшував масу тіла, розвивав м'язи, відвідуючи тренажерний зал тричі на тиждень, вживав протеїнові коктейлі та інші корисні для організму суміші. Через все це він щиро не розумів тих, хто захоплювався витонченою красою юнаків, типу тих ніжнок-вампірів, яких рекламують в американських фільмах.

- Так, і вони не здохляки, а стрункі сексуальні чоловіки, не те що перекачані перевертні, на ті шматки м'яса гидко дивитись, - незадоволено відповіла одногрупнику дівчина.

- Агов, не сваріться, у кожної людини свій смак, - до обговорення приєдналась Олена, весела блондинка, яка завжди всіх намагалась помирити. - Мені он, наприклад, спортивні хлопці подобаються, але і в любові Софійки до естетичної краси вампірів я нічого поганого не бачу.

- Хм, ти не казала, що спортсменів любиш, - радісно змінив тему Артем, виділивши основне в словах подруги.

- Ти просто прямих натяків не розумів, - розсміялась дівчина, підхопивши Артема під руку. - Ну що, хто до клубу, а хто додому?

- Готовий посперечатися, що наш вундеркінд додому спати йде, ми його і так ледь витягли на свіже повітря, - засміявся один з одногрупників Макса.

- Я в клуб, - незадоволено відповів хлопець, відкинувши каптура з обличчя. Він розумів, що виглядає зараз як впертий віслюк і ще більше веселить компанію, але так не хотілось постійно бути диваком-одинаком, якого навіть не завжди помічають в приміщенні, а тут такий шанс ближче поспілкуватись з одногрупниками, які організували сьогодні колективний похід у кіно... ні, він його не втратить, тим паче, що Софія наче не проти нормально почати спілкуватись з ним, а вона така гарна...

- Ооо, так з тебе може будуть люди, - Артем поплескав Максима по плечу, під сміх та підсвистування товаришів.

Більшість все ж таки вирішила їхати по домівках. В результаті до нічного клубу відправились Макс та Артем, з дівчатами, що так і тримались за них всю дорогу.

Черга була досить великою, тому молодь з сумом відмітила, що очікування явно займе багато часу. Компанія відійшла трохи далі по вулиці, до розвилки, щоб обговорити свої подальші дії.

- Підемо в інше місце чи будемо чекати?, - Олена, пританцьовуючи від холоду, незадоволено дивилась на мажорів, які без черги пройшли повз охоронців.

- Навіть не знаю, - задумливо сказала чорнява Софія, - я б хотіла саме сюди потрапити, сьогодні там якийсь ді-джей відомий з Франції має виступати.

- Що ж, тоді чекаємо, - кивнув Артем, обіймаючи Олену, - а тих, хто замерз, будемо гріти.

- Ну тебе, - блондинка зі сміхом почала ухилятися від губ юнака.

- Привіт, френди, - біля компанії зупинився симпатичний високий юнак, з білосніжними дредами, в які епатажно було вплетено багато різнокольорових шнурків. - Замерзли? Ходімо з нами.

Поруч з екстравагантним альбіносом стояло декілька дівчат в чорному шкіряному одязі і ще двоє хлопців - худорляві брюнети з витягнутими, схожими як дві краплі води, обличчями.

- Оу, ми навіть не знаємо..., - розгубилась Софія, переглядаючись з товаришами.

- Кицю, ти ж казала, що послухати мене хочеш і заради цього готова тут мерзнути, - засміявся юнак з дредами.

- Ох, так Ви той ді-джей з Франції, - дівчина помітила охоронців неподалік від компанії, яка підійшла до них. Чоловіки стояли поруч з чорним автобусом, який молодь одразу не помітила в темному провулку.

- Угу, Луі Лап'є власною персоною, а по нашому - Леонід Лапко, - засміявся молодий чоловік.

- Але як так, - здивовано розглядала співрозмовника Олена.

- А от так, мої батьки ще в молодості переїхали до Парижу, у батька бізнес вдало пішов, от і з'явився такий незвичайний я, з усіма можливостями займатись тим чим захочу. А мову добре знаю, бо до бабусі щороку в дитинстві їздив, - продовжуючи широко посміхатись, сказав ді-джей. - Так, в мене часу мало, або пішли, або тут мерзніть.

- Ми йдемо, звісно йдемо, - закивали одночасно дівчата, підскочивши до знаменитості. - Дякуємо вам.

Леонід обійняв Софію і Олену за талії, притягуючи до себе і пафосно сказав:

- Ми, талановиті французи, дуже неординарні особистості, потрібно підкормлювати пресу несподіваними новинами. А що може бути кращим, для молодого чоловіка, за фото на першій шпальті з двома красунями?... хм, може фото з симпатичними юнаками?

Після останньої фрази Луі глянув на Макса з Артемом, після чого всі дружно розреготалися і направились до центрального входу, де їх вже дійсно чекали журналісти.

В клубі гучно лунала музика, в повітрі зависнув сизий дим від цигарок, який розривали різнокольорові промені світлодіодних ламп, що хаотично миготіли, розкручуючись з різною швидкістю, під стелею та на стінах.

Коли компанія почала спускатись сходинками на танцювальний майданчик, музику ненадовго вимкнули, щоб звернути увагу відвідувачів на появу знаменитого гостя. Під гучні оплески Леонід помахав шанувальникам і, поцілувавши обох дівчат у щічки, звернув зі своїм супроводом за організатором, який несподівано з'явився поруч з ними, наче матеріалізувався прямо з туманної димки.

- Оце так вечір, - мрійливо сказала Софія, - навіть подумати не могла, що нам так пощастить сьогодні.

- Угу, ще й одними з найпопулярніших дівчат стали, - підтвердила слова подруги Олена, широко посміхаючись молодикам, що відверто розглядали їх.

- Но но, ви вже зайняті на сьогодні, - незадоволено сказав Артем, обіймаючи одногрупницю. Вигляд сердитого бугая, поруч з дівчатами, одразу відбив хист до знайомства у доброї половини потенційних кавалерів.

Макс, глянувши на товариша, набрався сміливості і теж обійняв Софію, чим викликав її здивований і захоплений погляд. Значить все таки подобається їй, юнак широко посміхнувся, впевненіше притискаючи дівчину до себе, виходить не даремно він постійно намагався сідати поруч на лекціях, зміг таки привернути до себе увагу цієї красуні.

- Так, пішли столик вільний шукати, - Олена почала крутити головою в пошуках вільного місця. - Хлопці, йдіть за випивкою, а ми поки спробуємо знайти де заземлитись можна.

Протискуючись повз натовп, який з середнього ярусу, на якому знаходились столики, навколо танцювальної площадки, поспішав вниз до сцени, куди під гучні оплески та свист якраз вийшов Луї зі своєю групою підтримки, дівчата все ж таки змогли відшукати вільний столик, що знаходився в досить не вигідному місці за колоною.

- Ну, ми вже Лео зблизька бачили, - сказала Олена, займаючи столик, - так що будемо просто насолоджуватись його творчістю та компанією наших хлопців.

- Угу, - кивнула Софія. - Добре, що Артем нарешті звернув на тебе увагу, а то наші дівчата вже ставки робити почали коли до цього спортсмена дійде, що він тобі подобається.

- І не кажи, дійсно добре, - зітхнула дівчина, - якби не це шикарне тіло, то я б вже іншого знайшла, так як почала підозрювати, що в Тоші вся енергія на м'язи витрачається, не підтримуючи нормальну роботу головного мозку.

- Ну, в цьому плюси теж є, адже він тебе слухається завжди, а тепер як зустрічатись почнете, то на руках носити буде.

- Угу, буде, тобі від Макса такого не дочекатись. Але твій хоч мізками працювати вміє.

- Він гарний. Артем був правий що до моєї любові до естетичної краси вампірів і Макс дійсно схожий на одного з героїв мого улюбленого серіалу, - дівчина мрійливо примружила очі.

- От і добре, що у нас смаки різні і в кожної свій кавалер буде, - завершила розмову Олена і широко посміхнулась, - а ось і наші хлопці з напоями.

Артем з Максом присіли біля дівчат на диванчик, поставивши перед ними на столик високі бокали з коктейлями і пляшку мартіні.

- Ого, так ми серйозно відпочиваємо сьогодні, - здивовано глянула на Артема Олена.

- Угу, наш Макс виявляється фрілансом добре вже заробляє, от і вирішив нас пригостити, - кивнув у відповідь спортсмен.

- У, клас, я й не знала, що ти вже кар'єру робиш, - промуркотіла Софія, стискаючи руку Макса.

- Та то я так, тренуюся, - зашарівся парубок, - мені на це літо, ще на другому курсі, практику запропонували, де потрібні навички програміста, тому я й на курси вже другий рік ходжу і пробую себе в невеликих запитах онлайн.

- Коротше, він реально розумний і крутий, бабло вже рубить в інеті, так що даремно хлопці сміялись, - прямолінійно завершив думку Артем, ‐ будемо тепер тусуватись парами.

- Ми тільки за, - підсуваючись до Макса ближче, сказала Софія.

Ніч виявилась просто казковою для компанії і вони в хорошому настрої, після завершення виступу ді-джея, почали пробиратись до виходу.

- Hey, guys, our friend wanted speak with you, - майже біля дверей молодих людей наздогнав один з брюнетів, що супроводжував ді-джея.

- Mr. LaPie?, - перепитала Софія.

- Yes. Can you stay here?, - кивнув брюнет.

- Oh, yes, - побачивши стверджувальні кивки друзів, погодилась дівчина.

- Okay. You can wait for us at the bar, Mr. LaPie pays for your drinks, - підморгнув чоловік і зник у натовпі.

Молоді люди пробрались до барної стійки і замовили ще по коктейлю.

- Що ж, якщо цей француз пригощає, то ми можемо собі дозволити маленьке свято, - потер руки Артем.

- Тоша, може не треба напиватись, - невпевнено сказала Софія. - Луі наче нормальний хлопець, але ж ми його зовсім не знаємо. А всі чули дивні історії про екстравагантний відпочинок зірок після виступів.

- Та не бійся ти, я вас образити не дам, - засміявся спортсмен. - Та й напиватись я не планую, в мене все таки обмеження є, з моїм графіком тренувань дози алкоголю не такими вже й великими можуть бути, щоб вчасно встигали виводитись з організму.

Дівчина похитала головою, невпевнено глянувши на келих в руках одногрупника, який за сьогодні був не другим і навіть не третім.

- Я думаю дівчина має рацію, знаменитості різні бувають, - зліва від Макса пролунав голос, на який повернулась вся компанія. Поруч з ними сидів молодий чоловік в діловому костюмі, що явно вибивався з загального стилю, якого притримувались гості нічного клубу. Ще однією дивиною було те, що чоловік пив каву... не коктейль чи пиво, п саму справжню запашну каву, аромат якої перебивав і важкий дух цигаркового диму і дику суміш дезодорантів, парфумів та поту, якими віяло від натовпу на танцмайданчику.

- Вибачте, Ви щось знаєте про цього ді-джея?, - схвильовано перепитала Софія.

- Ні, що Ви, я просто підтримав ваші слова, так як теж чув багато дивних історій про відомих та багатих, - посміхнувся чоловік.

- А які історії Ви можете розповісти?, - подалась вперед Олена. - Щось прямо аж таке, щоб дух перехоплювало.

- Хм, прямо аж таке, - незнайомець ковтнув кави і задумливо глянув на компанію. - Ви сьогодні в кінотеатр на прем'єру ходили...

- Так. То от чого Ви поруч з нами сіли, - зрадів Артем, зрозумівши причину спілкування з ними незнайомого чоловіка, - теж на вампірів ходили дивитись і нас бачили.

Вишукано вбраний брюнет широко посміхнувся, викликавши у відповідь мрійливі посмішки у дівчат, і продовжив:

- Вампіри досить відомі персонажі у фольклорі країн Європи. Таємничі красені, які живуть вічно, ховаються в темряві і вбивають своїх жертв, випиваючи їх кров, стали дуже популярними в наш час. Але насправді ситуація не така казкова та романтична, як її подають у книгах та фільмах. Справжні вампіри вирізняться жорстокістю та постійним голодом, який важко контролювати.

- Тобто справжні?, - недовірливо перепитав Артем. - Ви хочете сказати, що вони існують? Це ж все вигадки кіношників!

- Так, я саме це і говорю - вампіри існують, - спокійно продовжив незнайомець. - Люди, які мають спадкове порушення біосинтезу частинок в структурі крові, пов'язані з хворобою Порфіріона, страждають через накопичення порфіринів в різних органах, вони є побічним продуктом синтезу гему, що входить до складу гемоглобіну, які в структурі еритроцитів зв'язують кисень для транспортування останнього в організмі. Порфірини викликають мутацію тканин, що відображається на функціях органів і відповідно на тілі людини загалом.

- Я звісно вибачаюсь, але людською мовою можна? А то ми не медики, - хмикнув Артем, який не зрозумів нічого з того, що сказав чоловік.

Брюнет посміхнувся, кивнувши, і пояснив свої слова, продовжуючи розповідь:

- Я говорю про те, що людина може мати спадкове захворювання крові, яке призводить до зменшення кількості активних кров'яних тілець в організмі і, як наслідок, їх потрібно поповнювати вживаючи кров, можна тваринного походження, або стимулювати їх утворення певними препаратами, які вже успішно розробили в наш час. При цьому захворюванні першими органами, які страждають, є печінка та шкіра. Через це шкіряний покрив, при контакті з сонячним світлом, починає активно темніти, стає тоншим і, набрякаючи, розривається. При цьому одразу ж руйнуються зовнішні частини тіла, основною складовою яких є хрящі і шкірний покрив, тобто починають розкладатися ніс та вуха, часто такі мутації можливі і без прямого контакту з світлом.

- Жах який, а все це заразне? І чому назва така дивна?, - сіпнула плечем Олена.

- Порфіріон наче був гігантом, сином Геї та Урана... його ім'я має основу, яка перекладається як "багряний", тобто щось пов'язане з кров'ю, - тихо сказала Софія.

- Так, все вірно, саме через це хвороба і носить назву порфірія, - кивнув незнайомець. - І, як я вже казав, вона є спадковою, так як викликає мутації на рівні днк, але... дуже часто зустрічаються напади цієї хвороби у людей, які контактували з носіями гену, який мутував.

Гормональні перебудови дуже позитивно впливають на можливість мутації в організмі, тому найвищий відсоток прояву захворювання в період коливань гормонального фону, наприклад при статевому дозріванні чи вагітності. При нападі з'являється сильний гострий біль в животі, нудота з блюванням, м'язова слабкість, починається тахікардія, артеріальна гіпертензія. У зараженого починається лихоманка, з'являються галюцинації та інші нервові розлади, можливі навіть напади епілепсії. Виживають після цього всього одиниці.

За легендами нашого краю, після смерті, такі люди стають упирями, істотами, які не можуть стримувати свій голод, вони повністю засліплені кривавою пеленою і випивають все, що можуть упіймати.

- Чудово, але ми відхилились від теми, для чого Ви все це розповідаєте, - хмикнув Артем.

- Ти що, не зрозумів?, - здивовано глянула на нього Олена, - всі історії про вампірів - правда! Вони бояться світла, а якщо потрапляють під його вплив, то їх шкіра лопається і вони покриваються виразками, при цьому вампіри п'ють кров, щоб відновити ті червоні тільця. І той кого кусає вампір отримує цю заразу, від якої помирає. Якщо ж людина вижила, то вона сама стає таким ж хворим на порфірію, як той з ким вона контактувала, тобто стає вампіром. Найкраще мутація проходить при гормональних змінах, тому і історії найчастіше розповідають про підлітків, які перетворились вампірів, або про жінок, яких під час вагітності вкусив вампір і вони народили напівкровку. Ти ж любиш такі фільми, маєш добре все це знати.

- Ттак, трясця, ти права!, - шоковано дивився на подругу Артем.

- А що Ви хотіли розповісти про жорстокість вампірів і їх невідповідність створеним кінематографом образам?, - поцікавився Макс у незнайомця.

- Найвідомішим вампіром всіх часів є Влад Цепеш, румунський князь, воєвода, який вів жорстоку визвольну боротьбу свого народу від загарбників і прославився жорстокістю; ви його знаєте як Дракулу - сина Диявола, - кивнувши, чоловік продовжив розповідь, відповідаючи на запитання Макса. - Хворі від народження на порфірію вчаться з нею жити, але вирізняються сильними психічними відхиленнями, проявами невмотивованої агресії та жорстокості.

Це правитель був справедливим, але на все дивився через багряну пелену і будь які провини в Трансильванії карались смертю на палі, або відтинанням кінцівок. До речі, саме через любов до страти на палі князя прозвали Цепешем, тобто Наштиркувачем. Всі його дії були так чи інакше зав'язані на крові, так як її чоловік вважав основою всього... отримати священну рідину - це нагорода, забрати - покарання.

Відомі факти, коли жінку покарали через негідний зовнішній вигляд її чоловіка, так як в того була сорочка занадто короткою. Або ще, наприклад, задокументований факт перевірки чужоземних купців: в таверні забирали кошіль у торговця і той звертався до князя за справедливістю. Цепеш повертав капшук, в якому було на одну монету більше, і якщо купець віддавав її, то міг потім вільно торгувати в Трансильванії, ну, а якщо ж брехав про недостачу, або замовчував наявність додаткової монети, то його відповідно страчували, або карали з подальшою забороною з'являтись на землях князя.

- Хм, дійсно Ви вірно сказали - жорстокий і справедливий, - із захопленням прошепотіла Софія. - Але я читала, що Цепеш підтримував церкву і його вважали її захисником, як же ж він міг бути і меценатом і сином Диявола?

- Ну, він ж не нежить якась, щоб хреста боятися, - знизив плечами незнайомець, - це всього лиш людина з мутацією днк, а легенди про страх перед церковниками з'явились через жорстокість носіїв цієї хвороби, звичайні люди вважали, що побачивши хрест такий маніяк, через промисел Божий, побачить всі свої гріхи і на нього падає важкий тягар провини і покаяння, яке вб'є грішника.

- А зуби? Звідки у всіх вампірів за легендами такі зуби?, - запитав Артем.

- У людей, як у представників хижого виду, ікла і так загострені і виділяються, - спокійно пояснив чоловік, допиваючи свою каву, - а якщо твої предки, з покоління в покоління, розривають зубами плоть живих істот, щоб напитись життєво необхідної для них крові, то і в тебе зуби будуть загострені і більш розвинені, так як це закріпиться вже на генетичному рівні.

Молодь активно почала обговорювати можливість знищення таких мутантів і відволіклася від співрозмовника.

Слухаючи аргументи Софії, в спорі з Оленою, Макс почув тихий шепіт, наче сильний порив вітру проніс повз нього стос сухого осіннього листя:

- Кров Порфіріона може проявити себе в нащадках гіганта неочікувано, пам'ятай про це...

Хлопець нервово обернувся, напружившись через це дивне застереження, але незнайомця поруч з ними вже не було.

- Ей, а де цей дивний чоловік подівся, - на зникнення співрозмовника звернули увагу й інші члени компанії.

- Не знаю, але нам напевно краще додому йти, - тихо сказав Макс.

В цей самий момент до них повернувся брюнет з супроводу ді-джея.

- Hey, guys, let's go, - махнувши рукою, чоловік покликав молодь за собою.

- Пішли, може автографи дасть і якісь плакати вам подарує, - підіймаючись, сказав Артем. - А потім зразу додому, в збоченнях різних нас ніхто примушувати приймати участь не буде.

- Впевнений?, - хмикнула Олена.

- Ой, наче тобі таке страшно, кицюню, - засміявся хлопець, за що отримав штурхана ліктем під ребра від подруги. - Добре, добре, жартую я. Впевнений, що не примусять, так як знаю свою силу і маю захист від таких непередбачуваних моментів, так що сміливо можемо йти.

- Гаразд, але мені це вже теж не подобається, - з сумнівом, кивнула Софія.

Чоловік провів молодих людей через чорний хід до тонованого автобусу, що стояв за будівлею в провулку.

- Bienvenue, - відчиняючи дверцята, показав на вхід рукою брюнет.

- Mercі, - Олена з Антоном першими ступили на підніжку автобуса. Софія нервово стисла руку Макса і вони зайшли за друзями.

- Хм, темнувато в вас тут, - сказав Артем, приглядаючись до людей з супроводу ді-джея, які відпочивали на шкіряних диванчиках. Навколо відбувався справжній хаос: в ледь освітленому приміщенні витав запах якоїсь дурман-трави та міцного алкоголю, напівроздягнені та повністю оголені жінки відтворювали найсміливіші фантазії любителів фільмів для дорослих.

- Е, ні, ми про таке не домовлялись, - похитав головою Артем, відступаючи назад до дверей, - дуже спокуслива пропозиція, але з цим усім не до нас.

- А де Леонід?, - тихо проговорила Софія, міцніше притискаючись до Макса.

- Я його тут не бачу, - так само тихо відповів Максим, помалу відсуваючи дівчину собі за спину. - Але он та трійця на дивані мені зовсім на подобається...

Софія перевела погляд в ту сторону, куди вказав головою хлопець: майже в самому кінці довгого автобуса, практично невидимою для людей, які тільки-но зайшли всередину, залишалась дивна компанія. Уважно придивившись до них, Софія прикрила рота долонею, щоб не закричати: двоє чоловіків тримали на руках оголену дівчину, припавши обличчями до її тіла. Красуня сіпалась, але міцні руки не давали можливості красуні вислизнути з полону... по її світлій шкірі стікали чорні потоки крові та виднілись темні плями ран, що не залишало місця для фантазії, прямо вказуючи на те, що перед ними вампіри, які випивають свою жертву.

Софія штовхнула в бік Олену і показала їй в сторону кривавої розправи, відтягуючи подругу в сторону дверей. Придивившись уважніше, блондинка зрозуміла, що їй так наполегливо показує одногрупниця, і закричала.

В цей самий момент декілька жінок, що сиділи недалеко від гостей, насолоджуючись товариством одна одної, припинили свої ігри і, з шипінням, кинулись у бік молодих людей.

Одна заплуталась в довгому волоссі Олени, яка впавши на підлогу, з диким криком, відчайдушно відбивалась від загрози, а дві інші повиснули на спортсмені, що не встиг витягти перцевий балончик з внутрішнього карману куртки.

На Софію напав брюнет, що привів молодь до автобуса, про нього Максим з дівчиною зовсім забули, коли відступали до дверей, побачивши сцену кривавої розправи на самому початку.

Дівчина закричала, прикриваючись від зубів вампіра рукою, її врятувала лише шкіряна куртка, яка пом'якшила удар міцної щелепи, що мав би роздробити тонку руку Софії на шматки.

Макс кинувся до нападника, перед очами в нього танцювали криваві плями, адреналін зашкалював, а серце глухо відбивало ритм в вухах, заглушуючи навколишні звуки. Але монстр легко відштовхнув хлопця від себе.

"Дідько, зараз знову буде напад", - з сумом подумав Макс, який за останні декілька років вже неодноразово страждав від дивних перепадів тиску і епілептичних припадків, що супроводжували їх. Лікарі розводили руками, так як всі огляди показали, що юнак здоровий.

З горла Максима вирвалося гарчання, він вже майже нічого не бачив, але відчував страх та збудження, які витали навколо змішуючи запахи в повітрі. В голові хлопця билась лише одна думка про те, що Софія належить йому і ніяким вампірам він її не віддасть.

Раптом чоловік, що шматував рукав Софії, щось відчув і притихнув на секунду, потім підняв від дівчини своє обличчя, дивлячись впритул на Макса, і відкинувши здобич до чогось приготувався, широко розставивши ноги та руки.

Максим не роздумував над дивними діями суперника, він знав, що має знищити його, щоб отримати назад право на Софію. Хлопець кинувся на вампіра, намагаючись вдарити його кулаком, але той лише відштовхнув його в сторону інших вампірів, які не приймали участь в нападі, а спокійно спостерігали за новими іграшками та їх супротивом.

Макс впав на здоровезну вампіршу, яка в одну мить підім'яла юнака під себе, привалюючи його своїм тілом до шкіряного дивану. Але чомусь для хлопця ця самка не сприймалась як перепона і він з усієї сили вкусив її за шию, вказуючи на її місце в ієрархії.

Вампірша здивовано завмерла, а потім з підскулюванням відскочила від юнака, притискаючи рукою рану на шиї.

- Porfirion, le dominion demonic, - закричала вампірша.

Все навколо завмерло, чути лише було як затихає стогін Артема, якого таки покусали атакуючі і схлипи Олени, яка нічого не розуміла і намагалась вирватись з рук вампірші.

Зграя почала підійматись на ноги, всі гарчали і шипіли, стискаючи кільце навколо Максима. Хлопець розумів, що не зможе вижити, але все одно приготувався відстоювати своє право на існування.

В цей самий момент двері в автобус з шумом відчинились і на порозі з'явився Луі:

- Ви що тварюки задумали, я ж дав чіткий наказ нікого не пити під час турне!

Ді-джей з гарчанням відкинув спочатку чоловіка, що стояв на його шляху, а потім відірвав голову вампірші, яка почала пити Олену.

- Навіть розважитись, покидьки, не дадуть, - відкинувши в сторону голову, старший вампір переступив через тіло своєї підопічної, яке швидко почало темніти і прогнивати. - А на молодого навіщо нападаєте? Придурки, істинних природжених вампірів одиниці залишились, а вони кидаються на одного з них.

Макс зашипів на Леоніда, відступаючи в сторону. Альбінос з червоними очима похитав головою і почав говорити тихіше:

- Чшш, все гаразд, хлопче, дихай глибше, дихай. Зараз кривава пелена спаде, стане легше.

Ді-джей наблизився до юнака і, намагаючись не налякати його, обережно обійняв, погладжуючи рукою по голові.

Вампірша, яку вкусив Макс спробувала щось сказати і кинулась в сторону свого лідера. Луі, не змінюючи положення, щоб не потурбувати хлопця, який тільки почав вирівнювати важке дихання, викинув руку в сторону атакуючої жінки і вирвав їй серце. Вампірша здивовано завмерла, намагаючись схопити ротом повітря, і, глянувши на криваву дірку на своїх грудях, з шумом завалилась на підлогу.

Всі інші вампіри з зграї зашипіли і почали розповзатися по кутках, подалі від старшого і новенького, якого той явно взяв під свій захист.

- Ну як ти, можеш вже говорити?, - спокійним голосом запитав Луі у Макса, обережно підіймаючи його обличчя до себе за підборіддя і вглядаючись юнаку в очі, які з чорно-червоних почали знову перетворюватись на світло-сірі.

Молодий вампір прислухався до себе і невпевнено кивнув. Наступної миті Максим згадав про Софію і сіпнувся до неї, але старший його не відпустив.

- Тихо, тихо, тобі зараз непотрібно до закривавлених людей підходити, - міцно стиснувши хлопця в обіймах, прошепотів йому на вухо чоловік. - У кого гени підходящі і організм сильний - ті зможуть вижити, іншим ти не допоможеш, заспокойся і я сам піду перевірити як твоя дівчина себе почуває. Гаразд?

Юнак кілька разів сіпнувся, але по мірі того як до нього доходили слова вампіра він все більше заспокоювався і через кілька хвилин, змирившись з ситуацією, молодий вампір затихнув, притулившись головою до плеча старшого.

- От і молодець, - погладив Луі юнака по волоссю, - а тепер тихенько посидь, я перевірю твоїх друзів.

Ді-джей відсторонився від Макса і, ще раз уважно глянувши йому в очі, кивнув задоволено своїм думкам, і пішов до молодих людей. Артем лежав нерухомо, а дівчат сильно лихоманило, Софія трималась досить гідно, а от Олена блювала криваво-червоною субстанцією, стоячи навколішках, прямо на підлогу біля Артема.

- Ну, Софі вже майже прийняла перебудову, її симпатична подружка сподіваюсь теж зможе вижити, вона мені сподобалась, а хлопець мертвий, - оглянувши молодь, констатував Луі.

- Що з нами буде?, - прохрипів Максим.

- Нічого, - знизив плечами ді-джей. - Переведетесь на заочне навчання, поїдете на рік до Франції, щоб стабілізувати контроль над голодом, потім вас навчать приймати необхідні для крові препарати, покривати шкіру захистом від ультрафіолету і вести переважно нічний спосіб життя.

- Чому я такий?, - тихо запитав Макс.

- Ну, дорогий мій, це в тебе в крові, - засміявся Леонід. - Ти, як і я народжений вампіром, оця наволоч що сидить зараз по кутках - перетворені. Ми можемо їх контролювати, так як ми домінанти, виші в ієрархі... о, добре, що ти нагадав, нам з твоїми батьками ж поговорити потрібно, хтось ж має бути з них одним з наших, може тоді й їхати тобі не потрібно буде з нами.

- Батько, - прохрипів Максим, стискаючи кулаки, - вампіром був батько.

- Був?, - із зацікавленням глянув на хлопця Луі, сідаючи на диванчик.

- Так, він почав зустрічатись з мамою одразу після школи. Вона казала, що тоді в нього теж почались ці дивні напади епілепсії, які вже кілька років мене мучать... але коли вони стали більш близькими, батько наче розум почав втрачати, кидався на маму, кусав її... дідько, кусав, він її перетворити хотів...

- Ні, ні, якщо кров не пив, то просто підсвідомо мітив слиною самку, вприскуючи в її кров частинки з вмістом мутагену, спеціально для підтримання розвитку плоду... ну, якщо простіше робив їй своєрідну короткотривалу вакцинацію на рік, щоб під час вагітності ти її випадково не зжер зсередини, - засміявся Лео.

- Зрозуміло, - кивнув Макс.

- Так чому ти сказав "був", що з твоїм батьком?, - нагадав про своє питання вампір.

- Він загинув... вони тоді винаймали квартиру біля інституту, в якому навчались, жили вдвох. І після одного з нападів на маму, вона його вигнала на вулицю, адже вже дізналась про свою вагітність і боялась, що втратить дитину... вранці він не повернувся. Мамі потім повідомили, що його знайшли з відтятою головою недалеко від жд колій, ми думали, що він покінчив з собою.

- Хм, може й так, але швидше на мисливців натрапив, - задумливо побарабанив пальцями по сидінню Леонід. - Не турбуйся, за стільки років вже не має їх в живих, швидше за все, але я повідомлю місцевий клан, нехай розберуться. Значить вас точно забирати потрібно, поки не зможете себе контролювати. У нас великий заміський будинок, на березі Луари, там здоровезний парк з дикими косулями та фазанами, тобі з дівчатками сподобається.

- А мама?, - глянув на співрозмовника Макс.

- А мамі скажемо, що вас запросили на практику до Франції, з виплатою стипендії і проживанням. А там сам вирішувати будеш повертатися, чи там жити.

- Добре, - Макс присів на край дивану, заплющивши очі. - Глянь будь ласка дівчат ще раз.

- Я в нормі, - прохрипіла Софія, яка вже лежала на дивані, перевернувшись на спину. - Ну як в нормі, жива наче...

- Я... кх... теж... кх, - постійно спльовуючи криваву слину, теж прохрипіла Олена.

- От і добре, - потер руки Лео, - вже легше, що лише одного втратили.

Артем несподівано зарухався на підлозі і, з якимось дивним гарчанням, почав пробувати піднятись, з його рота текла кривава слина, очі були майже білими, а рухи рваними і нескоординованими.

Старший вампір підскочив до юнака і одним сильним рухом відірвав йому голову, відштовхнувши тіло ногою на підлогу.

- Хм, а ідея з жд дорогою непогана наче, - задумливо сказав альбінос, розглядаючи голову Артема, яку так і тримав в руках.

- Навіщо ти його вбив, він ж переродився, - Макс підірвався на ноги і стискуючи кулаки дивився на Леоніда.

- Ні, хлопче, не переродився, а повстав після смерті, - похитав головою ді-джей, - упирі нерозумні істоти, у них одна ціль - їжа. Так що вибач, але твій друг помер ще до того як я відірвав йому голову.

Макс сів біля Софії на диван і опустив голову на руки, обпершись ліктями на коліна. Дівчина підповзла до нього і, тремтячими пальцями, торкнулась ноги Максима. Юнак зітхнув і допоміг коханій сісти, обіймаючи її. Софі притулилась до грудей хлопця і завмерла:

- Макс, у тебе серце не б'ється.

- Все в нього б'ється, - фиркнув Луі, відволікаючись від своїх вампірів, яким давав розпорядження, - просто у вампірів всі процеси сповільнені, через це і живемо ми майже вічно, а якщо з перервами на міцний сон, десь на пару десятків років, то взагалі чудово себе почуваємо.


Важке похмуре небо готувалось розродитись літньою грозою. Сильні пориви вітру жбурляли листя на балкон, намагаючись загнати його у відчинені двері.

Софія вийшла до нареченого, який дивився в сторону лісу, обпершись на перила балкону, і, ставши позаду, обійняла його за торс, притулившись головою до спини хлопця.

- Макс, я сьогодні їздила з мамою Леоніда не за покупками, - тихо прошепотіла вона.

- Я здогадався, - так само тихо відповів вампір, - відчув зміни в твоєму організмі... ми станемо батьками?

- Так..., - підтвердила здогад нареченого Софі, - що тепер буде?

- Нічого поганого, - відповів коханій хлопець, повертаючись до неї обличчям і притягуючи в свої обійми, - ми одружимося, як і планували, через місяць. Ти станеш чудовою мамою маленького вампіра, а я вас буду любити і захищати.

- Ох, Макс, минулої осені я навіть подумати про таке не могла, життя так змінилося за цей час, - зітхнула дівчина.

- Все змінюється, а на краще чи ні, це визначаємо ми самі, - поцілувавши наречену, сказав Максим. - Ти голодна, може пополюємо трохи?

- Давай, я зараз постійно відчуваю спрагу, - посміхнулась, знітившись, Софія.

Макс підхопив свою майбутню дружину на руки і, легко заскочивши на перила, стрибнув вниз, щоб відправитись з нею на полювання до лісу, адже в її положенні спрагу потрібно втамовувати одразу, підростаючий організм всередині Софії з кожним днем вимагатиме все більше рідини, яка наповнює життям всіх істот в цьому світі і є священною для його виду. Самою поживною є саме свіжа кров, тому вони точно затримаються тут як мінімум ще на рік-два, а може й більше, адже час тепер не важливий, молоді вампіри існуватимуть довго і у них, завдяки клану, є можливість обирати де і як жити, і цим шансом Макс також скористається обов'язково.