Вітер грайливо розчісував крони дерев, забираючи собі на згадку яскраве жовте листя, адже йому так хотілось, щоб літня краса могутніх ясенів та струнких осик не зникала і вони, якомога довше, шелестіли йому про вічне та прекрасне своїм зеленим вбранням.
Наталка поспішала за мамою через парк. Якби вона могла, то дівчина б зупинилась, присіла на одну з лавок, щоб помилуватись новими фарбами, які почала додавати в навколишній світ осінь. Але, нажаль, її мама Тома була з тих людей, що завжди практично підходить до усіх питань і, краще за інших, знає як і що потрібно робити, тому годі було й намагатись щось спробувати сказати про природу чи щось подібне.
- Зараз поспілкуємось з цією чаклункою і дізнаємось в чому проблема. Ти не хвилюйся, Люська розповідала, що відьма ця - профі!, - продовжувала мама свою пісню, яку почала ще на минулих вихідних.
- Мам, я вже погодилась ж йти, навіщо ти це все зараз знову розповідаєш?, - спокійно поцікавилась Наталка.
- Так ти ж мене вдома не слухала, - здивовано глянула на неї матір. - От і намагаюсь просвітити тебе, хоч перед самим візитом до чародійки.
Тамара була ще досить симпатичною, фарбованою блондинкою, з гарною фігурою та манерами. Жінка намагалась дотримуватись моди, вишукано вдягатись та постійно витрачала багато коштів на косметичні центри та spa-салони. Вона ніде не працювала, вважаючи все це марною тратою часу, жила з коштів, що їм з донькою надсилав колишній чоловік та які перепадали від коханців.
Наталка була іншою, хоч їй і було вже майже п’ятнадцять, вона завжди негативно відносилась до косметики, обирала практичний одяг, хоча відстоювання своєї думки в цьому питанні вартувало дуже дорого, та й не завжди в неї виходило переконати матусю… довге чорне волосся дівчина збирала в хвіст чи косу, що теж не дуже подобалось Тамарі. Ната полюбляла тишу і книги, саме це найбільше дратувало її маму, так як та вважала, що донька мусить більше спілкуватися з однолітками, ходити на концерти та на інші тусовки. І найголовніше - Наталія мала б вже зустрічатись з хлопцем! Матір провела з нею безліч виховних бесід щодо стосунків та контрацепції, ще декілька років тому, але кавалера її дитина так і не завела, що дуже турбувало Тамару.
- Нато, ти вже доросла і мала б вирішити цю проблему самостійно, - продовжувала мама, коли вони виходили з парку, - але ж бач, щось заважає, тому ми і йдемо до спеціаліста, яка зможе розібратись з усім.
- Мам, ну не має ніякої проблеми, чого ти знову починаєш, - скривилась Наталя.
- Не кривись так, зморшки раніше з'являться, - незадоволено глянула на доньку Тамара. - Ти ж знаєш, я все для твоєї ж користі роблю, все життя лише для тебе живу...
- Знаю, знаю, і дуже вдячна тобі за це, але проблеми дійсно ніякої не має, просто я ще не відчуваю потреби в стосунках.
- От, бачиш, а мала б… в твоєму віці я лише про хлопців і думала. Значить з тобою щось не так, може хтось порчу навів чи якийсь вінець на самотність повісили, чи як там воно називається.
- Ех, ну чому ти думаєш, що я маю розвиватись так як ти...
- Тому що ти моя донька, та й всі інші твої однокласниці з хлопцями гуляють і на дискотеки щодня ходять. Он Марійка вже з третім зустрічається, а за Оленкою одразу двоє бігає... ні, з тобою точно щось не так і ми з цим розберемося.
Наталя зітхнула і промовчала, дівчина вже добре знала, що сенсу в такій розмові не має, переконати маму в чомусь, що не відповідає її світогляду, майже нереально.
Тамара потягнула доньку з центральної вулиці, що бігла від парку на схід, в невеличкий провулок, який заховався між вишуканих будівель старої частини міста. Наталя з задоволенням розглядала охайні вікна та вишукану ліпнину на фасадах будинків. Їй чомусь раніше здавалось, що вони вже в більш занедбаному стані, але ж ні…
Насолода архітектурою закінчилась разом з короткою прогулянкою, Тамара з донькою прийшли до під'їзду, в якому, згідно роз’яснень маминої подруги, приймала, на першому поверсі, Орися - віщунка та чародійка, в якомусь там коліні.
Біля дверей крутились дві жіночки середнього віку, в дещо старомодному вбранні, а недалеко від них стояв молодик в шкіряній куртці з цигаркою в зубах. На дверях висів аркуш паперу, на якому було написано: "Санітарна обробка приміщення. Вхід заборонено".
- Ох, скільки ж тепер чекати доведеться, - зітхнула Тамара, у якої на другу годину був запланований похід до перукаря.
В цей момент двері відчинилися і на порозі з'явилась жінка, її вік було досить важко визначити: гладенька шкіра та підтягнута статура вказували на молодість панянки, але сивина в волоссі та важкий погляд, в глибині якого ховались довгі, сповнені знаннями та життєвою мудрістю, роки, говорили про інше.
- Вітаю вас, я - Орися. Санітарна обробка проводитиметься ще годину, прошу вибачення за незручності. Ви можете почекати в кафетерії, що знаходиться в кінці цієї вулиці. Якщо все закінчиться раніше, то я вас покличу, - вибачилась жінка, посміхнувшись, і одразу сховалась за дверима, щоб її не почали вмовляти провести прийом прямо на вулиці.
- Ну що ж, ходімо, чай візьмемо, почекаємо, - знову зітхнула Тамара, - одразу й зустріч з перукарем перенесу на годину, або навіть на дві. Хоча тут чогось сигнал поганий…
Наталя кивнула і вони пішли до кафетерію, на який вказала чародійка.
Місце було затишним, подалі від шуму центральної вулиці, тому тут відвідувачів майже не було. Так як погода видалась сонячною, то Тамара з донькою розмістились в плетених кріслах на вулиці. Жіночки, які теж очікували на прийом біля будинку, пройшли всередину кафе, а юнак залишився біля під'їзду.
Замовивши трав’яний чай, Тамара знову почала свою розмову про необхідність стосунків.
- А я б кави випила, - з сумом сказала Наталя, розглядаючи майже прозору рідину, яку їм приніс офіціант. Дівчині здавалось, що вона навіть чує приємний важкий аромат заварної кави, при цьому, коли Наталя потягнула носом, то він став лише сильнішим, більш насиченим, таким, що вона аж примружилась від задоволення.
- Кава - шкідлива! Вона впливає на судини, робить шкіру несвіжою, через неї з'являються мішки під очима..., - почала було мама доносити істини, в які вона вірила, до своєї доньки, розглядаючи вхід до кафетерію, що прикрасили аплікацією з осіннього листя.
- Ну, я б з цим не погодився, - пролунав десь зовсім поруч голос. - Кава чудовий напій, який впливає на організм приблизно так само, як і чай. Кожен з них має свої плюси та мінуси, але запашна, по всіх правилах заварена, кава, з натуральних відібраних зернят, якраз позитивно впливає на судини та травлення, додає бадьорості та активізує роботу мозку.
Головне не перегинати палицю, адже занадто сильне захоплення, будь чим, призводить до негативних наслідків, фанатичні ідеї-фікс завжди погано впливають на людину і не важливо на що вони направлені - на каву, роботу чи щось інше.
Тамара з Наталією дивились з неприхованим здивуванням на незнайомця, що сидів за їх столиком, наче прийшов сюди одразу разом з ними, і зараз спокійно розповідав про каву. Він був дуже презентабельний, дорого вдягнений з акуратною зачіскою та вродливим обличчям.
- Ви хто?!, - запитала мама Наталі, коли зрозуміла, що чоловік вже мовчить, насолоджуючись ароматною кавою, а вони з донькою так і витріщаються мовчки на нього.
- Тамаро, Ви ж прийшли до чаклунки Орисі з донькою, про яку вам вчора розповіла подруга..., - почав було незнайомець.
- А, точно, Ви вчора були в банку, де Люся працює!, - розцвіла посмішкою жінка. - Я пам'ятаю, що з дальнього кабінету вийшла група чоловіків, про яких подруга розповідала, що то акціонери якісь заможні, і вони зупинились біля її столу, навіть поглядали на нас. Певно Ви були серед них і зацікавились її розповіддю, після чого теж вирішили відвідати чародійку?!
Незнайомець лиш посміхнувся і продовжив смакувати запашним напоєм.
- А Ви по якому питанню до Орисі?, - защебетала Тамара, поправляючи зачіску, позитивно оцінивши зовнішній вигляд чоловіка і його явну платоспроможність. І, навіть не очікуючи на відповідь, продовжила без паузи. - А я от доньку привела, в неї проблеми з стосунками, вже заміж скоро віддавати потрібно, а вона навіть кавалера не знайшла. От всі говорять, що молодь, в наш час, простіше ставиться до відкритих взаємин і, я вважаю, що це так чудово! А моя сидить вдома і читає, а як на вулицю вийде, то до бібліотеки одразу чи в парк - дерева малювати.
- Мамо, - незадоволено глянула на Тамару донька.
- Що мамо, що?!, - відмахнулась від неї жінка, - ти ще скажи, що я щось вигадую. Все саме так і є.
- Хм, невже Ви вважаєте, що творчість - це погано?, - незнайомець, з посмішкою, вигнув брову, виказуючи своє здивування, і відкинувся на спинку плетеного крісла, розмістивши одну руку на його спинці.
- Ох… ні, що Ви, - зашарілась Тамара, в якої збилось дихання від спокусливої посмішки чоловіка та його неймовірних темних очей, з таким явно порочним вогником в глибині, що аж низ живота потягнуло. - Я дуже люблю творчість, ми з подругою відвідуємо театр, ходимо в музеї на сучасні виставки мистецтв.
- Так чому ж Ви проти?, - поцікавився брюнет.
- Я проти? Я лише «за», - видихнула схвильовано жінка. - Тобто... я не забороняю своїй дитині займатись малюванням і всім іншим. Просто в її віці у всіх є стосунки, а тут наче відвернуло її щось від хлопців, не цікавить нічого, може прокляття якесь. От і хочу розпитати у спеціаліста... Люся ще казала, що, за додаткову плату, чародійка може погадати вдома на нареченого, прикликати його через дзеркало.
- Хм, чув, що такі практики дійсно існують. Сьогоднішня ніч якраз для подібних експериментів… ще в давні часи люди звертались до дзеркал, які вважались дорогою в інший вимір, місцем, де перетинаються різні плани нашого буття... і запитували у духів про своє майбутнє та кохання, - кивнув незнайомець.
- Так... про кохання..., - зачаровано повторила Тамара.
- Але слід пам'ятати, що дзеркальна дорога має багато перехресть і може відкрити безліч дверей, навіть таких, за які не хотілось би заглядати.
Саме чаклування на нареченого основане на побудові такої дороги у відображенні дзеркала в дзеркалі, при світлі живого вогню, або, якщо простіше сказати, - свічок. На такий виклик можуть прийти самі різноманітні сутності і вимагати непомірну плату за свої відповіді. Чи дійсно Ви готові ризикувати і проводити такі практики вдома?, - чоловік зробив ще один ковток кави.
- Я про таке не думала, та й не чула нічого про ті сутності, - знітилась Тамара. - Але ж то все вигадки, дикі казки з історіями про переходи між світами і монстрів.
- Як же ж так, Ви вірите в магію і пророцтва, але не допускаєте наявності інших вимірів та небезпеки, що може нести за собою чародійська практика?
- Нуу, не знаю навіть. Просто щось відчути в енергетиці, чи прочитати знаки якісь - то одне, а справжні жахіття та інші світи - то вже інше.
- Хто зна, хто зна..., - похитав головою чоловік підіймаючись з-за столу. - Санітарну обробку вже завершили, Вам потрібно йти.
Тамара кивнула з вдячністю, коли незнайомець галантно допоміг їй підвестись, відсунувши стілець. Наталя вже була на ногах і почала рухатись по вулиці, в сторону під'їзду, вона явно не хотіла спостерігати за відвертим фліртом своєї матері з чужим чоловіком.
Жінка зробила декілька кроків вперед, спостерігаючи за своєю донькою, і повернулась до нового знайомого:
- Ви стільки всього знаєте, хотілось би ще... ой!
Тамара закрутила головою в пошуках чоловіка, який тільки-но був за її спиною, але все було марним, вулиця була порожньою. Матір наздогнала доньку:
- Нато, він десь зник! Тільки-но допомагав мені підвестися з-за столу, аж раптом - раз!.. і його ніде не має!
- Мам, не вигадуй, ти певно знову захопилась своєю ж розповіддю і не помітила як той пан зайшов до кафе, щоб розрахуватись, - відмахнулась Наталя.
- Нуу, може ти й права, почекаємо його? А то я одразу готівкою розрахувалась і заходити просто так до зали не хочеться, буде виглядати так, наче я за ним побігла.
- А те що ми стоїмо і чекаємо чужого чоловіка - то це нормально, дивно не виглядає?, - сіпнула плечем Наталя і пішла далі. - Тим паче він ж наче теж до тієї Орисі прийшов, так що поговорите ще перед сеансом.
Тамара постояла хвильку, розглядаючи двері кафетерію, але, не дочекавшись хоч якихось змін, змушена була визнати, що краще почекати біля під'їзду, тоді все виглядатиме так, наче незнайомець за нею йшов, а не вона до нього побігла.
Але чоловік так і не з'явився, за ними зі сторони кафе прийшли жіночки, юнак якраз заходив на прийом до Орисі, яка вийшла покликати своїх відвідувачів... а загадковий незнайомець так і не прийшов.

- Ви приготували велике та мале дзеркало і пару свічок?, - запитала Орися, роззуваючись біля входу в квартиру, після того як повісила свій плащ на золочений гак в коридорі.
- Так, звісно, - закивала Тамара, - проходьте сюди, до доньки в кімнату.
На сеансі чародійка не побачила в аурі Наталі нічого дивного, не було там чорної руйнівної порчі, не висів вінець одиначки, все було нормальним, око радували блакитні та сині сполохи, які вказували на розум та тягу дитини до творчих професій. Але Тамара наполягала на чародійському сеансі вдома, щоб визначити судженого Наталі і точно впевнитись, що все гаразд.
Вечір вже переходив в ніч, вітер на вулиці дужчав і починалась злива. Орися зітхнула, поправляючи зачіску біля високого дзеркала в коридорі, можливо все пройде нормально, не завжди ж дивні видіння і передчуття справджуються, і потрібно було таки взяти парасольку...
Розмістивши маленьке люстерко перед великим дзеркалом, відьма почала роздавати останні настанови:
- Сидите тихо, що б не сталось - говорити і рухатись не можна. Наталя біля мене, а Ви ледь осторонь позаду. З кола не виходити.
З цими словами чародійка розгорнула три листки з малюнками, на яких було зображене щось схоже на магічні пентаграми, внесені в захисне коло, такі як Тамара бачила в голлівудських фільмах, і поклала їх на підлогу.
- А хіба такі малюнки не треба наносити прямо на землю крейдою чи взагалі насипати з солі?, - задумливо подивилась господиня на відьму.
- Для базового захисту - ні, - хитнула Орися головою, - це більше для антуражу в кіно так роблять, або якщо йде серйозна робота з чітко визначеними умовами виклику сутності. А тут просто питання задаємо.
- Навіщо вони тоді взагалі?, - допитувалась Тамара і, згадавши розповідь незнайомця, поцікавилась, - чи з дзеркала щось потойбічне може прийти, монстр якийсь?
- Монстр навряд, а от потойбічні сутності притягнутись можуть, - кивнула відьма, - тому в колі і потрібно залишатись, щоб не привертати їх увагу.
- Хм, ну добре, - жінка якось вже не була впевненою, що потрібно було все це проводити в її квартирі, можливо дійсно краще було б поїхати до чаклунки, як вона й пропонувала одразу...
- Якщо все зрозуміло, то займайте свої місця і почнемо, - сказала Орися і, після того як Наталя з мамою стали на листи з малюнками, запалила дві свічки, що стояли по боках від дзеркал.
Полум'я затанцювало, відбиваючись у довгому дзеркальному коридорі. Здавалось наче жінки дивляться на нескінченний лабіринт з переходами-арками, за якими приховано загадкові двері та переховуються, приглядаючись до них, таємничі істоти.
Все було нормально, нічого дивного не відбувалось, за вікном тихо шепотів дощ... і чародійка почала читати замовляння-запрошення для нареченого Наталі.
Слова лились спокійно, наче вода у повноводній річці, відьма повторювала незрозумілі тексти про єднання душ і відповіді на запитання, про Долю та Сили, які впливають на час та матерію, поєднавши світи та простір між ними...
Після того, як пролунало останнє слово, запала тиша. Вона була такою повною та темною, що Тамара ніяк не могла зрозуміти, що ж не так... аж раптом, в її голові, промайнуло розуміння - звуків не було взагалі, ніяких! За вікном не підвивав вітер, не шепотів дощ, не гуділи машини... повна тиша заполонила кімнату, наче хтось залив її густою субстанцією, що проковтнула всі звуки, які могли б прийти з зовнішнього світу. Зрозумівши це, Тамара швидко прикрила долонею рота, з якого вже рвались слова незадоволення невдалим експериментом.
Час йшов, відьма мовчала, вглядаючись в рівну поверхню дзеркала, але нічого так і не змінилось.
Тамарі та Наталі набридло стояти на одному місці, але дівчина намагалась навіть не подавати виду, що вона відчуває якісь незручності. Орися їй сподобалась, чаклунка викликала довіру та повагу, тому Наталя вирішила для себе витерпіти весь цей експеримент гідно, не рухаючись і не проронивши жодного слова, як і просила відьма.
- Я вибачаюсь, але скільки можна чекати..., - не стрималась таки Тамара.
Орися з Наталією різко повернулись до неї, одна з приреченістю в погляді, інша з занепокоєнням та здивуванням.
Тамара запнулась на півслові, знітившись, чого це вона дійсно не промовчала...
Аж раптом всі помітили в дзеркальному коридорі якийсь рух. Трійця затамувала подих, вглядаючись у далечінь... там відображення полум'я рухалось... хоча свічки в кімнаті горіли рівно, не розхитуючись і не змінюючи траєкторії.
Танець вогню почав поширюватись на ближчі зображення, здавалось, наче хтось рухається довгим коридором і потік повітря, який виникає за ним, змушує полум'я танцювати. Але нікого видно не було...
Через певний час, коли рух сприймався десь посередині дзеркального коридору, на дорозі з іншого світу почав проступати силует, схожий на слабку тінь, яка з кожним кроком ставала все чіткішою та виразнішою.
Коли тінь наблизилась до дзеркала, з тієї сторони, вона підняла руку і почулось легке скреготання. Чомусь обличчя жінки так і не могли розібрати, але те що у задзеркаллі стоїть чоловік було очевидним. Незнайомець наполегливо продовжував свою роботу, звук ставав гучнішим і в певний момент по дзеркалу пішла тріщина. Одразу ж, тінь наблизилась майже впритул до поверхні і всі побачили розпухле бліде обличчя юнака, яке було вкрите плямами з підгнилими ділянками.
Тамара зойкнула, Наталя затулила рота двома руками, щоб не закричати, і ледь втрималась, щоб не відступити назад. Орися ж так і продовжувала дивитись на мертвого, лиш стиснувши кулаки від напруження.
Молодий мертвий чоловік уважно розглядав кімнату, очі у нього булими білими, з безбарвними зіницями, які майже зливались з білком. Він зупинив погляд на місці де стояла Наталя і здалось, наче почав принюхуватись. Але певно його дії не дали результату, так як він почав знову дряпати дзеркальну поверхню.
- Боже мій, - прошепотіла Тамара, зробивши крок назад. В цей самий момент мертвий чоловік подивився на неї і загарчав.
Орися підскочила до дзеркала, дмухнувши на свічки, щоб на голос покійника, по дзеркальному коридору, не потягнулись інші сутності.
- Тепер вже нічого не поробиш… я ж просила мовчати і не рухатись!, - незадоволено сказала вона Тамарі.
- Я не навмисно, хто ж знав, що цей монстр прийде, - прошепотіла перелякана жінка, не зводячи погляду з дзеркала, за яким продовжував біснуватись мертвяк.
- Це не монстр, - зітхнула чародійка, - а наречений Наталі.
- Що?!, - вигукнула дівчина разом з мамою, яка з розпачом переводила погляд з відьми на дзеркало.
- Таке буває, якщо дві душі є половинками одного цілого, але не встигають поєднатися за життя. Цей юнак недавно загинув, враховуючи його вигляд, то він певно потонув, чи щось таке, тому його дух прийшов на виклик сам, при цьому саме в тому вигляді, в якому перебуває зараз його тіло, адже ця частина душі ще не розчинилась у просторі і прив'язана до нього..., - пояснила чародійка, розглядаючи тріщину, яка з кожною хвилиною збільшувалась, продовжуючи тихо повзти, мов змія, по дзеркальній поверхні.
- Що ж нам робити, як його прогнати назад?, - нервово запитала Тамара.
- Якби ви не заговорили, то він би не знайшов орієнтир, щоб прийти сюди... якби потім не видали б себе ще раз, то, не побачивши нікого, просто повернувся б назад; тоді достатньо було б промити дзеркало проточною водою, щоб зняти слід... а тепер... тепер він не піде, поки не забере свою наречену, - тихо закінчила Орися.
- Але як так... ні, ми не згодні, робіть щось, ми Вам заплатили!, - вигукнула Тамара.
- Я не спеціаліст з вигнання потойбічних сутностей, - похитала головою відьма, - якби не порушились норми, то я б могла допомогти, а так Ви вже створили для нього маяк, він просто так не піде.
- Я не хочу..., - прошепотіла Наталя.
- Замість тебе може піти хтось інший, - знизила плечами Орися і подивилась на Тамару.
- Я?!, - жінка з розпачом переводила погляд з відьми на доньку, - ні, ні... ні!
- Ви захотіли проводити цей ритуал, отже Вам за все й відповідати, - сказала тихо чародійка, - але вирішуйте самі. Я попереджала, що це поганий задум і такі гадання, ще й в таку ніч, дуже небезпечні...
- Не треба, - з сльозами на очах прошепотіла Наталя, - я сама піду... не треба маму...
- Нехай ця відьма йде, - крикнула Тамара від дверей, - викликала нам тут монстра і жертви криваві приносити зібралась.
- Ви підписали договір сьогодні, що згодні самі нести відповідальність за всі види послуг, які замовляєте, - спокійно відповіла Орися.
- Ні, я не піду… тоді хай вона краще, - Тамара розгублено крутила головою і, кивнувши в сторону доньки, не витримавши напруги, вискочила з кімнати.
- Мамо..., - Наталя плакала вже в голос, - я ж не попрощалась...
Орися зачаровано дивилась на тріщину, яка, як і в її недавньому сні, продовжувала розривати рівну поверхню дзеркала і, різко розвернувшись до Наталі, запитала:
- А де твій батько?
- Тато... він в іншому місті живе, - від здивування Наталя навіть плакати перестала. - Батько пішов від нас, після того як побачив маму зі своїм діловим партнером в ліжку...
- Чому ти з нею живеш, а не з ним?, - продовжувала розпитувати чародійка.
- Він кликав, але мама вимагала, щоб я жила з нею, соромила батька за те, що покликав жити до себе, казала, що це лише через гроші, щоб не платити аліменти, а якби він мене любив, то не пішов би з родини.
- В нього є нова сім'я?
- Наскільки знаю - ні. Бабуся казала, що він однолюб і через це з головою пішов у роботу, зараз у нього дуже успішний бізнес. Але ми нечасто бачимось, мама завжди була проти.
- Добре... слухай мене уважно: зателефонуєш батьку, скажеш щоб приїхав, помиєш дзеркало і закопаєте його на узліссі, мінімум на глибину двох штихів… дивись лиш не поріжся коли мити будеш, не можна кров свою на поверхні залишати...
- Що Ви таке кажете, навіщо, я ж..., - почала розгублено Наталя.
- Не перебивай, - відмахнулась Орися. - Закопаєте дзеркало, потім окропите землю святою водою, зайдеш в будь яку церкву, священник тобі набере чи освятить. Після того поїдете в комітет опіки і там офіційно подайте заяву, що ти до батька переїхати вирішила і будеш з ним жити... зрозумій, я хочу знати, що не даремно рішення таке приймаю, вона ж тобі розкритись не дасть, вона твою енергію випиває, ні творчості, ні життя в тебе не буде через це...
- Яку енергію? Яке рішення?... Ви ж не хочете..., - очі дівчини розширились від здогадки.
- Хочу, Нато, хочу, - сумно посміхнулась Орися. - Мені ця тріщина з семи років сниться часто, я знала, що сон віщий, мені ще прабабця тоді сказала, що доленосний він, показує момент, в якому душа вибір важливий зробити має. Але прошу тебе, їдь жити до батька. Матір у тебе енергетичний вампір так званий, вона собою лише живе, тому підсвідомо тягне з тебе енергію молодості, придавлюючи бажання до життя та творчості.
- Але як же так... мій наречений помер, мати не любить... може краще мені піти?
- Ні, тебе любить батько, інакше б не відступився при тих маминих словах, не платив би стільки грошей, щоб вам двом на життя вистачало... повір, я відчуваю енергію опіки біля тебе, просто думала, що це її крила огортають тебе, але помилилась... а наречений твій повернеться, але не так як зараз, - кивнула головою на дзеркало відьма. – Душа людини ділиться на три складові, які прив'язані до матерії, астралу та вищого ефіру. Після смерті одна частинка залишається з тілом і потім розчиняється у природі, друга йде на переродження, щоб вдосконалювати початкове зерно життя, закладене в ній, а остання - переходить на інший план існування, забуваючи те що знала і відчувала, займаючи частинку простору, в якій назавжди прописана пам'ять і інформація про людину, яка жила, інколи те місце раєм чи пеклом називають, все залежить яка сутність переходить далі і яка інформація з неї вивільняється, утворюючи місце її подальшого існування...
- А..., - Наталя здивовано відкрила рота, щоб перепитати про душу.
- Ні, дитинко, мені вже пора, ще декілька хвилин і він вийде, - похитала головою відьма, - пообіцяй, що все зробиш, що я сказала, з дзеркалом і до батька переїдеш!
- Обіцяю, - прошепотіла дівчина, спостерігаючи як чародійка підходить до дзеркала і, посміхнувшись Наталі, торкається його поверхні рукою.
Мертвяк на секунду затихнув, а потім потягнувся рукою до руки відьми. Дзеркалом пробігли хвилі і Орися зникла. В кімнаті запанувала тиша.
Наталя сіла шоковано на підлогу і через хвилину знову розплакалась, вивільняючи напругу, що тримала її, прощаючись з малознайомою жінкою, яка віддала за неї життя, тоді як рідна матір залишила, не роздумуючи, саму біля небезпеки.

Батько Наталі прилетів через декілька годин, приватним літком, який за півгодини зміг знайти через свого ділового партнера, після того як почув переляканий голос доньки по телефону. Він не зрозумів, з заплутаних роз'яснень своєї дитини, жодного слова, які здались чоловіку неймовірними - смерть відьми, мертвий хлопець, розбите дзеркало, мама, яка втекла… але відчув, що вже має бути біля неї, тому навіть не роздумував, коли набирав Віктора о третій годині ночі з вимогою знайти йому приватний літак за будь яку ціну.
Наталя сиділа на підлозі в коридорі, одна в квартирі, біля мокрого розбитого дзеркала, коли чоловік зайшов у незачинені двері.
Донька зі сльозами розповіла йому що сталось і він повірив їй... не могла його врівноважена, спокійна дівчинка таке навигадувати, тим паче перебуваючи в такому стані, що лише підтвердив її слова. Він дійсно дуже любив доньку, на все заради неї був готовий, навіть позичити на світанку у старого приятеля авто і вивезти те дзеркало в ліс, заїхавши по дорозі до церкви, щоб закопати його і зробити все як сказала відьма.
Коли вони повернулись до квартири, там вже була Тамара, яка з діловим виглядом перебирала коштовності у скрині, визначаючи чи все на місці… і поліція. Виявилось, що жінка втекла до подруги, де вони, сидячи за пляшкою вина, вирішили, що потрібно викликати поліцію, адже відьма та точно цінності з квартири повиносила і Наталі явно вона щось зробила зі своїм ритуалом, якщо та сама до монстра пішла в руки...
Побачивши Наталю живою, ще й зі своїм колишнім, на порозі квартири, Тамара зойкнула і відсахнулась до стіни, сповзаючи по ній на підлогу.
Поліція зацікавилась дивною поведінкою жінки і новими діючими фігурами в справі. А розібравшись в тому, що Наталя і є та дівчинка, яку зачарувала і вбила якась невідома відьма Орися, направивши її до монстра в дзеркало, просто порадили колишньому чоловіку Тамари відправити її на обстеження до психлікарні. Як виявилось, вони вже зробили запит по цій Орисі, вказавши озвучену потерпілою адресу її офісу, але такої жінки в тому будинку не було, єдина, з таким ж ім’ям, жила там давно і зникла в невідомому напрямку років з десять тому, з часом її визнали мертвою і припинили пошуки.
Почувши такі слова від полісменів, матір Наталі рознервувалась ще сильніше і кинулась шукати речі та малюнки, які принесла з собою відьма, але нічого не знайшла… ні взуття в коридорі, ні осіннього плащика на гвіздку, ні навіть дивних малюнків з розбитим дзеркалом та свічками, в кімнаті не було… здавалось наче й самої Орисі дійсно ніколи не було в їх квартирі.
Поспостерігавши за поведінкою Тамари, батько Наталі прислухався до поради поліціантів, і одразу ж викликавши колишній дружині швидку з приватної клініки, де колись проходила реабілітацію донька його старого партнера, після спроби самогубства.
Коли медики забрали Тамару, яка кричала лікарям, що Наталя мертва і вона монстр, що прийшов з дзеркала за нею, щоб вони шукали відьму... батько з донькою поїхали в центр опіки і оформили документи, які підтверджували дозвіл проживати дівчинці з батьком...
Пізніше Наталя намагалась знайти інформацію про Орисю і їздила з батьком до того дому, куди її водила матір на сеанс, та, нажаль, там вони нічого знайти не змогли. В тій квартирі мешкав чоловік, який розповів Наталі та її батьку історію, згідно якої, цю квартиру отримала його матір від бабусиної сестри у спадок. І, наче дійсно, бабця та колись чаклунством займалася, а потім раптово кудись щезла… але фотокарток з нею не залишилось… хоча, якщо є бажання, то можна з’їздити на кладовище, глянути на її зображення на пам’ятнику, який встановила племінниця, щоб було куди прийти і добрим словом згадати тітку, яка переписала на неї житло… Бажання у Наталі з татом було, тому вже через півгодини дівчина дивилась на Орисю, яку досить майстерно зобразив художник на поверхні граніту… очі відьми були такими ж глибокими та задумливими, якими їх запам’ятала Наталка, здавалось, що мудра чародійка заглядає прямо в душу і сумно посміхається, прочитавши всі потаємні бажання своїх відвідувачів. Тоді Наталя довго плакала, а після цього змогла нарешті відпустити всі минулі події і повернутися до творчості.
Після трьох років реабілітації, в приватному психіатричному центрі, Тамара теж повернулась до нормального життя. Вона більше ніколи не згадувала про відьму і намагалась не спілкуватись з донькою та своїм колишнім. Жінка повторно вийшла заміж за впливового бізнесмена глибоко пенсійного віку і, здавалось, була щасливою.
Батько Наталі так і не одружився, чоловік розвив свій бізнес до великої корпорації і вони з донькою переїхали до Європи. Поруч з чоловіком завжди бачили гарних і заможних жінок, але жодна з них так і не змогла заполонити серце холостяка. Пізніше він подався у велику політику і повернувся на Батьківщину, де успішно займав високі посади, рухаючись далі кар’єрними сходинками. Наталя не захотіла повертатись додому з батьком, спогади дитинства були досить тривожними, а Європа прийняла її творчу натуру досить легко, там з’явились друзі, навчання в університеті подарувало безліч світлих моментів і дівчина закохалась в архітектурні ансамблі, поринувши з головою у творчість та подорожі.
А через вісімнадцять років, після сумнозвісних подій з дзеркальним коридором, на своїй персональній виставці, яка проходила в Німеччині, успішна художниця Natali M, зустріла дуже вродливого юнака, що був вже майстром спорту з плавання, захоплювався мистецтвом і закохався в неї з першого погляду... Знайомі подейкували, що хлопчина зацікавився статками та статусом відомої художниці, але Наталя знала, що це її суджений знайшов нарешті до неї дорогу, вона відчула це лиш поглянувши в його неймовірні очі, в яких загоралась іскра кохання, яке поєднає нарешті дві загублені частинки однієї душі.