В кожному невеликому місті, частіше за все десь на окраїні, або у старому районі, за високим парканом, у занедбаному саду, серед мертвих покручених дерев, ховається таємничий будинок. Місцеві намагаються обходити його десятою дорогою, розповідаючи один одному містичні легенди, пов'язані з цим дивним місцем. Молодь тягне туди наче магнітом, але мало хто наважується потурбувати старого господаря цього дому, з яким пов'язано не менше страшних історій, ніж з його помешканням.

Теплий осінній день радував яскравим листям, безхмарним небом і ніжними сонячними промінчиками, які вже не припікали, а лиш грайливо торкалися шкіри, даруючи кожному, хто насолоджувався прогулянкою, приємні поцілунки сонячних зайчиків.

Артем з друзями повертався зі школи додому. Високий чорнявий юнак, впевнено дивився на весь світ зеленими, мов у кішки, очима, проявляючи таку ж пластичність та граційність, як і ці муркотливі істоти. Тому кожен напіврозвалений мур підпадав під перевірку на міцність, так як Артем легко залазив на нього, демонструючи друзям свою спритність. Хлопці в цьому році перейшли до старшої школи, тому відчували себе дуже дорослими і самостійними.

Активно обговорюючи останній урок, яким була в дітей географія, молодь петляла вуличками старого міста, не дуже поспішаючи прощатись в такий погожий, наче створений для прогулянок, день. Плавно розмова перейшла з картографії на більш цікаву для юнаків тему піратства.

- А мені батько розповідав, що пірати насправді існували, - наполягав Сергійко, розмахуючи прутиком, який підібрав дорогою. Руде волосся стирчало в різні сторони, очі блищали завзяттям, підкреслюючи захоплення хлопчака темою, яку вони обговорювали. - При цьому, то були не лише капітани, які не хотіли платити данину, а й найманці, що виконували брудну роботу для королів, знищуючи і грабуючи судна сусідніх держав. Вони домовлялись про неофіційну підтримку своєї країни і під піратським прапором чинили морський розбій, після чого платили данину своєму правителю.

- Та ніхто й не каже, що піратів не було, вони он і в наш час зустрічаються. Але скажи, от для чого їм було домовлятись і данину платити, якщо вони були поза законом?, - здивовано запитав Богдан, спокійний охайний блондин з блакитними очима, якого часто порівнювали з янголятком у молодшій школі.

- Як для чого? Щоб можна було сховатись вдома, якщо небезпека прийде, - знизив плечами Сергій.

- Угу, прямо так їх і захистили ті королі, - засміявся Артем. - Їм ж тоді офіційно підтримку піратів визнавати потрібно було б, а це майже стовідсоткова війна з сусідом, якого грабували. Ні, я думаю простіше стратити таких було, щоб інформація далі не пішла і нових найняти за хороші гроші. А платили вони не данину, а товари з документами та зброєю вигідно для корони реалізовували.

- Хм, з цього боку я питання піратства не розглядав, потрібно в інтернеті пошукати, - задумливо потріпав своє руде волосся Сергій.

Хлопці зупинились біля старого будинку, який похмуро височів серед занедбаного саду.

- Говорять, наче тут примари водяться, - пошепки сказав Богдан, обпершись на невисокий кам'яний мур, на який вже встиг заскочити Артем.

- А я чув, що тут мешкає божевільний старий, який вбив всю свою родину і закопав її в підвалі, - заперечив товаришу Сергій. - Доказів знайти не змогли, тому його не заарештували, але заборонили виходити з будинку.

- Ну, одна історія не заперечує іншу, - посміхнувся Артем, маневруючи на одній нозі на паркані. - Старий вбив родину, закопав їх, і тепер вони примарами ходять по будинку, завиваючи про свою важку долю.

Хлопці замовчали, уважно розглядаючи темну споруду, яку не вдавалось оживити навіть сонячному світлу.

- А давайте перевіримо що там, - запропонував Артем, зістрибнувши в сад.

- Ти чого, навіть якщо господар дому не схиблений вбивця, то на чужу територію залазити небезпечно, він може поліцію викликати, - стурбовано сказав Богдан.

- Та чого ти вічно такий правильний і боїшся всього, - фиркнув Сергій, перебираючись за товаришем через паркан. - Ми просто до дому сходимо, лізти нікуди не будемо, порозглядаємо що там і як. Якщо хтось звинуватить в проникненні, то вибачимось і скажемо, що цікавимось архітектурою, а якщо накинутись дід той захоче на нас, то просто втечемо, не думаю, що він може так добре бігати як ми.

Сергій з Артемом завмерли на місці, очікуючи на рішення товариша, який так і стояв за загорожею, переминаючись з ноги на ногу.

- Ну? Тут почекаєш чи з нами йдеш?, - нарешті не витерпів Артем.

- Йду, - невпевнено кивнув Богдан і заліз на кам'яний мур.

Хлопець був не таким вправним, як його товариші, тому перечепився за нерівний гострий виступ, намагаючись зіскочити у сад. Звук розірваної тканини сповістив, що молодику доведеться купувати нову спортивну кофту.

- Дідько, це ж треба так зачепитись невдало, - пробурчав Богдан. - От не хотів ж лізти.

- То залишався б, - знизив плечами Сергій і пішов в сторону будинку.

- Угу, стояв би під парканом як недоумок якийсь. Ні, краще вже з вами піду, а то може дійсно щось цікаве там буде, - хитнувши головою, Богдан поспішив за товаришами.

Пробираючись через пожовклу осінню траву, хлопці назбирали будяків на одяг, але дістались до своєї цілі.

- Он доріжка нормальна від хвіртки веде, потрібно було там перелазити, - кивнув в сторону Сергій.

- Угу, щоб одразу всі запримітили, що ми, куди нас не кликали, ліземо, - фиркнув Артем. - З цього боку паркан хоч на бічну вуличку дивиться, а не на широку дорогу.

Зблизька будинок виглядав ще більш занедбаним: покрівля місцями прогнила, камінь на стінах почав лущитися і цілими шматками, що відпали під дією невблаганного часу, лежав прямо в траві під ногами.

Хлопці крутились біля темних вікон, але ті були такими брудними та мутними, що розгледіти нічого не виходило.

- А пам'ятаєте, нам на фізиці розповідали, що скло є аморфною структурою, яка постійно намагається кристалізуватись. Генадійович тоді ще фотки старих будинків з такими вікнами показував, пояснюючи, що якісь там кристалики формуються з часом всередині скла, тому вони такі мутні і відмити їх вже не можна, - приглядаючись до вікна сказав Артем.

- Угу, було щось таке, - кивнув Богдан, - але тут наче й не намагались відмити це скло, так що важко сказати час чи бруд так на нього вплинув.

Хлопці помалу обходили будівлю, прислухаючись до того, що відбувається всередині, але ніяких дивних звуків вони так і не почули.

Недалеко від входу юнаки зупинились, вирішуючи варто заходити на ганок чи краще вже завернути назад до огорожі.

- Дивіться, там наче герб якийсь висить, - кивнув в сторону дверей Сергійко.

- Гаразд, пішли тихо, - задумливо сказав Артем, і, глянувши на товаришів, додав, - але глянемо і одразу підемо, а то не хочеться зустрічатись з господарем, який точно вийде, якщо побачить нас, коли наблизимось до дверей.

Хлопці закивали, погоджуючись з таким варіантом розвитку подій і, пригинаючись, почали пробиратись до сходів.

На дверях дійсно висіла потерта мідна пластина, на якій можна було розрізнити контури об'ємного герба: серед вензелів обрамлення, по центру, одне над одним висіли два сонця, розділені хвилею, а над малюнком, вгорі герба, розправив свої вітрила корабель.

- Круто, це морський герб, - захоплено сказав Сергійко і простягнув руку, щоб торкнутися малюнка.

- Ні!... не чіпай!..., - хлопці одночасно схопили товариша за другу руку, намагаючись завадити йому торкнутися дверей, які зі скрипом почали відкриватися.

Повітря навколо юнаків пішло хвилями, здавалось наче вони потрапили в якусь рідину, хоча в ніс та рот нічого не затікало.

Наступної миті хтось штовхнув Артема в спину, він зачепив, падаючи вперед, хлопців, і вся трійця полетіла вниз, завалюючись на брудну підлогу.

Тиша осіннього саду змінилась криками та сміхом натовпу. Амбре, яке витало в повітрі зовсім не було схожим на запахи рідного міста, хіба що щось схоже можна було б зустріти на звалищі відходів, але точно цього сказати не зміг би жоден з юнаків, так як вони там ніколи не були.

- Що за сморід, - задихаючись від кашлю просипів Богдан.

- Дідько, де ми?!, - прикриваючи рукавом ніс, Артем підвівся на ноги, допомагаючи вільною рукою товаришам.

Юнаки почали активно роззиратися по боках. Приміщення було темним, дерев'яні стіни почорніли від бруду та диму, освітлення давали свічки розставлені на столах та підвішені на дерев'яних колесах під стелею. Брудні замутнені вікна майже не пропускали світло, хоча на вулиці явно був день.

Натовп, який дуже голосно відпочивав, здебільшого вирізнявся масивними небритими чоловіками в різномастому одязі, який ніби зібрали з усіх прошарків населення минулих століть.

- Схоже на кабак якийсь допотопний, - фиркнув Богдан, прикриваючи носа. - А що це на нас таке?!

- Якийсь збір бідних толкієністів, - хмикнув Артем. - Але питання в тому як ми тут опинилися і коли нас встигли перевдягнути... ми явно не в тому будинку, бо такий крик з підвиванням і співом добре було б чути біля дверей.

Хлопці занепокоєно почали оглядати себе, відмітивши, що всі троє взуті у добротні шкіряні чоботи, різнокольорові штани та сірі потерті сорочки. У рудого Сергія на голові була ганчірка, яка нагадувала бандану невизначеного кольору.

Богдан обережно визирнув на вулицю і заперечливо похитав головою:

- Ні, ми не в тому ж будинку...

Договорити йому не дав високий бугай, що був явно напідпитку, дядько зайшов до пабу, і ледь не збив хлопця з ніг, стукнувши здоровецькою рукою по спині.

- Ну що, мілкота, готові відправлятися? Щось я не бачив, щоб ви грогом смакували з усіма, по дівках бігали певно, - зареготав чоловік. - Давайте до столу, бо Дракон потім ковтка зробити не дасть, коли в море вийдемо.

З цими словами бугай стиснув плечі Богдана і повів його до найбільшого столу, за яким активно пили такі ж зарослі і брудні чоловіки, як і їх несподіваний співрозмовник. Артем з Сергієм, обмінявшись напруженими поглядами, поспішили за товаришем. Враховуючи зріст і масу супротивника, спроба відбити Богдана була б явно марною, а то й смертельно небезпечною.

- Я наших мальків привів, - здоровань посадив Богдана на лавку. До хлопця одразу ж підсунули масивну кружку від якої несло сильним запахом алкоголю і, чомусь, простежувались цитрусові нотки.

- О, повеселились хоч, а то не бачили вас з вечора, - заусміхався чоловік без одного переднього зуба, який тримав на руках яскраво одягнену жіночку, у розстібнутій сорочці.

Поки беззубий переключив свою увагу на хлопців, його сусід активно почав обмацувати панянку, яка виставляла на показ свої принади всім бажаючим, і постійно сміялась, будучи явно напідпитку. Таких нічних метеликів за столом було достатньо, щоб чоловіки не нудьгували.

Юнаки шоковано мовчали, розглядаючи брудних майже роздягнених дівчат та їх кавалерів, які теж не вирізнялись охайністю.

- Дідько, реально де ми і як тут опинилися?, - прошепотів Артем, якого теж посадили за стіл, як і Сергія.

- Що ти чув про подорожі в просторі та часі?, - поруч з Артемом сидів вишукано одягнений незнайомець, в діловому костюмі та з чашкою кави в руках, якою спокійно смакував, розглядаючи з посмішкою хлопців. Чоловік настільки контрастно вирізнявся у натовпі, що юнак не зміг йому навіть одразу відповісти, розгубившись через несподіване питання.

- А Ви хто такий?, - уважно розглядаючи високого брюнета, запитав Богдан. Його здивувало, що чоловіки навколо не помічають незнайомця - Я звісно вибачаюсь, але Ви зовсім не підходите для цього місця.

- Хм, тобто те, що ви опинилися серед натовпу піратів, в дешевому трактирі, в одному з середньовічних портів Європи, вас не схвилювало? А от звичний для вашого часу образ забезпеченого чоловіка, який з'явився поруч за столом, дуже навіть турбує?, - з лукавим сміхом в очах поцікавився у відповідь незнайомець.

- Так це пірати..., - протягнув Богдан, оглядаючись навколо.

- ... і ми в середньовічній Європі, жесть, - завершив його думку Сергій.

- Гаразд, так Ви можете нам хоч щось пояснити?, - поцікавився Артем, збираючи розрізнені думки до купи. - Я так зрозумів, враховуючи Ваше запитання, що ми якимось чином перенеслись крізь простір і час?

Презентабельний брюнет кивнув, продовжуючи смакувати кавою з вишуканого білого горнятка.

- Так... що я чув про це... дідько, майже нічого, - стиснув кулаки юнак. - Ходять якісь байки в інтернеті про людей чи кораблі, які зникали і з'являлись неочікувано в різних місцях, типу Бермудського трикутника. Наче час не є стабільною величиною і буває так, що при певних умовах простір може накладатись, утворюючи своєрідний перехід. Ну, щось таке, не впевнений.

- Тобто ми перейшли через якусь фігню в минуле і помремо тут через піратів чи хвороби?, - нервово відсапнув руку від сусіда-пірата Богдан, так як той занадто сильно привалився до нього.

- Не зовсім, - хитнув головою незнайомець. - Ви дійсно потрапили в минуле до піратів. Теорія переходу між двома точками простору під час викривлення прямої лінії часу, теж близька до істини. Детальніше завантажувати ваші голови зайвою інформацією не буду, на релятивістській механіці зрозумієте краще цю тему, якщо вчитись будете.

- Угу, якщо будемо... якщо виживимо і взагалі шанс вчитись хоч якийсь буде, - похмуро прокоментував останні слова брюнета Сергій, через що отримав незадоволений погляд Артема.

- Так от, ви перенеслись сюди не зовсім стандартно, цим і цікавий ваш випадок, - продовжив спокійно чоловік. - Вас сприймають тут як інших людей, чиє місце ви зайняли при переході. Закони простору та часу завжди намагаються притримуватися гармонії в загальному хаосі подій, матерії, яка перетікає з місця на місце та в зміні енергії, яка не зникає і не виникає з нічого, а лише може перетворюватися з одного виду на інший.

Ті люди, ким вас вважають, знаходяться під впливом сильного дурману і, найближчим часом так точно, не зможуть прийти до тями, швидше за все навіть просто помруть від передозування. Умовно їх свідомість зараз знаходиться в вашому часі, але і там вони не зможуть ніяк себе проявити, блукаючи країною примар, як в дивному сні.

- Хм, зрозуміло, що нічого не зрозуміло. Так ми тут не помремо?, - уточнив Сергій.

- Ну, це від вас залежить, - посміхнувся незнайомець. - Прямого негативного впливу на ваш фізіологічний стан хвороби та бактерії не мають, так як ви все ще зав'язані на своїй частині простору та часу, вважайте, що тут знаходяться ваші аватари, хоч в матеріальному плані це і ваші тіла, але викривлені комбінацією з тими одурманеними моряками. А от потрапити на ніж чи загинути від пострілу ви можете дуже навіть реально.

- Дурня якась, - хмикнув Богдан. - Так а як нам все ж таки додому потрапити?

- В житті просто так нічого не відбувається, є причина чому ви тут і коли ви з цим розберетесь, то зможете повернутись... ну, або помрете, не розгадавши таємницю свого переносу, в той момент, коли ті пірати помруть.

- От же ж..., - сердито стукнув по столу Артем. - Що нам тепер робити?

Хлопець подивився на товаришів, які, з панікою в очах, дивились на нього.

- А Ви нам не..., - Артем повернувся знову до свого співрозмовника, але поруч з ним вже нікого не було. - Дідько, зник, тепер ми знову самі відповіді шукати маємо.

До таверни зайшов широкоплечий, добре вдягнений, чоловік:

- Агов, портові щури, не засиділись ще з грогом та дівками за столами? Море кличе, збирайтесь.

Всі навколо активно почали рухатись, жінки вимагали гроші, пірати, допиваючи залишки грогу прямо з глечиків та масивних кухлів, підіймались з-за столів.

- Пішли, чого з роззявленими ротами сидите?!, - Сергія штовхнув в плече один з чоловіків. - Дракон не буде чекати, чи ви на офіційну службу вирішили перейти?

Всі навколо зареготали, почувши цю фразу. Хлопці зрозуміли, що щось з державною службою тут явно не так, та й не відпустять їх вже, якщо звернули увагу на те, що юнаки не піднімаються з усіма.

- А може не підемо?, - схвильовано запитав Богдан. - В мене морська хвороба.

- Тобто не підете?!, - здоровань, що підганяв їх, здивовано зупинився, почувши слова хлопця. - Е, ні. Ви вже підписали договір, тепер дороги назад не має.

- Та йдемо ми, йдемо, це він ще посидіти хотів просто, - обіймаючи товариша за плечі, сказав Артем, направляючись за командою до виходу з таверни.

Як виявилось, забігайлівка знаходилась недалеко від порту, де на них чекав чудовий корабель, який зовсім не був схожим на кіношні масивні галеони, які бачили хлопці в своєму часі.

Коли юнаки піднялись на палубу, то Сергій зупинився з роззявленим ротом, вглядаючись на капітанський місток.

- Ей, ти чого?, - штовхнув його в бік Артем.

- Тьома, це Дрейк... Френсіс Дрейк!, - намагаючись понизити до шепотіння голос, емоційно сказав хлопець, киваючи в сторону чоловіка середнього віку, в дорогому вбранні, з гострою борідкою та пронизливим поглядом.

- А ти що не знав до кого в команду йдеш?, - зі сміхом в голосі, так само пошепки, запитав в Сергія юнак, років двадцяти на вигляд.

- Знав, але побачити його це така честь, - розгублено відповів юнак, слідкуючи за своїм кумиром, про якого прочитав стоси книжок. І вже сам до себе пробубонів, - як я зразу не здогадався, той здоровань ж говорив щось про Дракона.

- Я навмисне попросився з ним в це плавання. Сказали, що він після розгромної перемоги над іспанцями завіз в цей порт товар і, перед візитом до королеви, має заїхати кудись здати полонених, - почав розповідати хлопцям юнак. - Я сам з Фландрії родом, на нашу родину почались гоніння, через релігійні розбіжності, і ми перебрались до Англії.

Розумієте, я - картограф, а Дрейк - легендарна особистість, яка здійснила навколосвітню подорож та відкрила нові землі... я просто мріяв з ним поспілкуватись, щоб перенести його знання про Новий Альбіон на карту, навіть запит направляв до верховного керівництва, з благанням посприяти нашій зустрічі і от я тут. До речі, мене Йост звати.

- Дуже приємно, а ми Серж, Дан та Артеміс, - кивнув Артем, показавши на себе та товаришів, розглядаючи при цьому нового знайомого, у якого дійсно зовнішній вигляд відрізнявся від інших чоловіків в кращу сторону.

- Хм, французи, чи що?, - здивовано вигнув брову юнак.

- Гей, мальки, давайте до роботи, відходимо вже, - крикнув здоровань, якого хлопці першим зустріли в таверні.

Сергія та Артема відправили допомагати з канатами. А Богдана призначили в підручні на камбуз.

Корабель, поскрипуючи деревиною, легко розвернув своє масивне тіло, завдяки вправним діям каперів і направився у відкрите море.

- А що це в тебе з оком?, - здивовано глянув Артем на Богдана, який вийшов до них з чорною пов'язкою, що прикривала ліве око.

- А, певно кок видав?, - весело запитав Сергій, який здавалось отримував справжнє задоволення від перебування на піратському кораблі. - Вони такі вдягають, щоб швидко переключатись з світла на палубі на темряву трюму.

- Угу, - кивнув Богдан, - він мені ще й бурду якусь гидотну дав, я ледь випити її зміг, але тепер нормально почуваюсь, не нудить вже.

- О, так це ж добре, - поплескав товариша по плечу хлопець.

В цей самий момент до них підійшов пірат, з яким Артем закріпляв канат при відчалюванні корабля. Чоловік з явним незадоволенням підійшов до хлопців.

- Ти чого тут стирчиш, мальок, давай он закріпи мотузку, - пробурчав пірат, з агресією кинувши в руки Артему змотаний канат, - поводишся так, наче вперше на кораблі.

- Так я ж не такий досвідчений пірат як Ви, - знизив плечами хлопець.

- Ти кого піратом обізвав, медуза безхребетна, - загарчав чоловік, насуваючись зі здоровезними кулаками на Артема. - Я - капер! Дракон для нас отримав офіційне право на проріджування рядів іспанських собак.

- Гаразд, гаразд, нехай буде капер, - піднявши руки, хлопець почав відступати подалі від розлюченого моряка.

- Гей, що вам казали про особисті стосунки?, - крикнув до них чоловік, який забирав піратів з таверни. - Всі суперечки вирішувати на суші. Корабель не місце для розбрату та мордобію!

- Не кричи так, - поруч з незадоволеним представником керівного складу команди, з'явився Френсіс Дрейк. - Он хлопці молоді ще, не так довго з нами морями ходити почали, певно й правила погано читали. Але обов'язково їх перечитають, якщо не хочуть залишитись без заробітку і роботи в найближчому порту, так?

Артем активно закивав, показуючи, що повністю підтримує слова капітана і перечитає все, що йому дадуть.

- А зараз, щоб вирішити суперечку, наші емоційні капери приймуть участь в турнірі, який я обіцяв ще після перемоги над іспанцями, - криво посміхнувся капітан, чим викликав у Артема неприємні відчуття чогось поганого.

- Ттурнір?, - перепитав юнак.

- Так, турнір, тільки не кажи, що не хотів позмагатись, всі ж про це тільки мріють, - уважно подивився в очі Артему Дрейк.

- Хотів, звісно хотів, - закивав хлопець.

- От і чудово, тоді вперед, - засміявся капітан, повертаючись на місток.

Його заступник оголосив про загальний збір команди і початок турніру.

Дрейк уважно подивився на різномастий натовп своїх каперів і всі розмови одразу ж припинились:

- Морські вовки, я обіцяв вам розвагу, з знатним трофеєм у якості призу і я дотримаюсь свого слова. Зараз ми проведемо турнір, який проходитиме в три етапи, що покажуть нам вашу вправність, швидкість та силу. Всі ви пам'ятаєте, що вже давно я притримуюсь певних норм в проведенні морських протистоянь і вважаю всі ці риси більш важливими, ніж масивна зброя на борту. Саме для підтвердження моїх слів ми проведемо сьогодні турнір. І хай переможе найкращий!

- Так! Дракон, Дракон!, - почали викрикувати пірати, гучно підсвистуючи та хлопаючи в долоні.

Артем ковтнув слину, горло скрутив нервовий спазм, так як юнак зрозумів, що шанси вижити в протистоянні з морськими вовками у нього мінімальні, що там говорити про перемогу. Поруч з ним, нервово стискуючи кулаки, стояли його хлопці і з розпачем дивились, то на свого товариша, то на тонку смужку землі, від якої вони все більше віддалялися.

- Може таки варто було спробувати втекти, - прошепотів Богдан, який нормально себе почував на палубі, після якогось гидотного напою, який дав йому головний пірат на камбузі.

- Норм, я спробую вижити, - хитнув головою Артем.

- Першим випробуванням буде біг в мішках з перепонами, - видав помічник капітана.

- Що? Я думав, що ми битись будемо?, - здивовано глянув на хлопців Артем.

- Яке битись, - фиркнув Йост, який підійшов до нових знайомих, щоб побажати посмішки Фортуни в протистоянні. - Дрейк категорично проти алкоголю, азартних ігор, жінок та бійок на борту. Саме через це він і проводить після успішних операцій змагання, щоб погасити сварки, які не можна вирішити кулаками.

Розгубленому Артему втиснули в руки брудний мішок, показавши лінію старту. Поруч з хлопцем стало ще п'ятеро піратів.

- Зараз залазите в мішки і стрибаєте он до тих бочок, а ваші товариші будуть активно заважати вам пройти цей відрізок шляху, - пояснив правила першого протистояння помічник капітана, кивнувши в сторону громил з палицями, на кінцях яких були намотані якісь ганчірки. - Починаєте по моїй команді. Двоє каперів, що прийдуть останніми, вибувають з турніру.

Всі чоловіки залізли в мішки, тому Артем, зітхнувши, також підготувався до забігу. Хлопець навіть подумав, що можливо добре було б одразу програти, щоб не наражати себе на небезпеку, але побачивши як пірати підпалюють саморобні смолоскипи, зрозумів, що це не найкраща ідея.

- Вперед!, - пролунав голос керуючого змаганнями і всі рвонули в сторону фінішу.

Чоловіки, яким виділили роль помічників, що мають заважати забігу, активно замахали палицями, при цьому ніякої системи в їх діях переляканий Артем не побачив, але бажання жити підганяло його вперед.

Маневруючи між смолоскипами, під свист та крики натовпу, хлопець згадав всі навички, які вклали в нього тренера на заняттях з танців та легкої атлетики, які він відвідував донедавна починаючи ще з садка.

Артем побачив, як мішок одного з учасників забігу загорівся і чоловік, не помітивши цього спочатку, впав на палубу, намагаючись загасити себе. Виявилось, що тканина мішків також була чимось промаслена і легко займалась. Постраждалий капер виявився додатковою перепоною, через яку Артему довелось перестрибувати, при цьому до його плеча зміг торкнутися один із здорованів. Хлопець проскакав ще декілька метрів, стиснувши зуби від обпікаючого болю на шкірі, а потім що було сили відштовхнувся від підлоги і впав прямо біля фінішних бочок, одразу відриваючи палаючий рукав від сорочки.

Як виявилось він пропустив програш ще одного пірата, який вибув з дистанції майже на самому початку, так як того підпалили тоді, коли він був за спиною Артема.

- Що ж, наші четверо переможців першого етапу турніру зараз приймуть участь у справжньому протистоянні хоробрих кінних воїнів, - прокричав помічник капітана. - Приведіть коней!

Натовп ще більше оживився, обговорюючи те кому який кінь дістанеться. А хлопці шоковано дивились на побитих і обірваних людей, яких вивели на палубу.

- Це полонені, вам потрібно буде проїхати вздовж борту, а потім битись на палицях верхи на них, - прошепотів Артему на вухо Йост.

- Тобто верхи, - здивовано повернув до співрозмовника голову хлопець, - прямо на спині?

- Угу, Дрейк ненавидить іспанців, ти ж певно чув історію про ту битву біля мексиканської фортеці, коли іспанці підступно потопили майже всі кораблі англійців, вціліли лише два - Дрейка та Хокінса. Тоді ще капітан вимагав від короля Іспанії контрибуції за втрати, але той відмовився, після чого Дракон дав клятву взяти у короля Іспанії все що зможе.

- Щось таке чув, - кивнув головою Артем, зрозумівши нарешті причину ненависті свого капітана до противників.

- Та нічого тим коням не буде, - засміявся Йост, - вигуляють їх, розім'ятися шанс дають, а то застоялись в конюшні.

- Угу, - ще раз кивнув юнак і пішов до керуючого турніром.

Той якраз почав пояснювати правила другого туру:

- Обираєте скакуна, згідно з тим як в першому турі прийшли до фінішу. Проїхати потрібно вздовж палуби до самого кінця і назад. Потім жеребкуванням визначаємо хто з ким буде битись. Там все просто - розганяєтесь і намагаєтесь збити супротивника палицею наче пікою.

Артем фінішував останнім з четвірки, тому всіх масивних чоловіків розібрали, йому залишився найменший іспанець. Але хлопець оцінював можливість маневрування та швидкість людини не так як його опоненти і зрозумів, що жилястий натренований чоловік, без зайвої м'язової маси, зможе набагато легше нести його протягом тривалого часу, тим паче, що й він сам легший за своїх супротивників.

Після команди, всі четверо "вершників" рвонули до поставленої цілі. Вже через хвилину прогноз Артема справдився і вони вирвались вперед.

Пірат, який сперечався тоді з юнаком, спробував збити його махом кулака, коли Артем проскочив повз нього, але хлопець вдало ухилився. Вони прибігли першими і розвернулись в зворотній бік. Тут ще один з супротивників, який їхав останнім, штурхнув ногою іспанця, на якому сидів Артем і вони разом повалились на землю. Хлопець вдало приземлився, перекотившись по палубі, а от його "кінь" явно травмувався.

Артем підскочив до чоловіка, який тримався за плече, і допоміг йому підвестися. Моряк здивовано глянув на юнака, але не побачив в його очах нічого поганого. Повз них проскочив один з "вершників" і іспанець, щось вирішивши для себе, кивнув Артему, повертаючись в початкове положення, щоб продовжити забіг. Юнак розгубився, адже він не хотів ризикувати здоров'ям людини, але коли побачив, що ще один з "вершників" порівнявся з ними, махнув рукою на всі умовності і продовжив забіг.

З великою натугою, сильно припадаючи на праву руку, іспанець зміг таки вирвати друге місце для Артема.

- "Коня" переможця другого туру обіцяли відпустити, - прошепотів товаришу Богдан, коли підійшов до нього привітати з перемогою.

- Зрозуміло, - Артем глянув на іспанця і з вдячністю кивнув чоловіку, який вирвав для них почесне друге місце і залишив явний шанс перемогти в другому етапі.

Двобій між претендентами проходив з палицями в руках, добре хоч тримали іспанці своїх піратів на плечах, розбігаючись на двох ногах, і була надія на перемогу. Хоча після жеребкування Артем так вже не думав, розглядаючи з сумнівом свого масивного супротивника, того самого здорованя, що їхав останнім, збивши поштовхом ноги іспанця з дороги.

- Я навіть не уявляю як ми зможемо перемогти, - сумно покачав головою хлопець, коли підійшов до чоловіка. І кивнувши в сторону громили додав, - он наш супротивник.

- Не хвилюйся, його "кінь" не такий швидкий як я, - відповів хлопцю полонений і, помовчавши додав. - В них шансу на перемогу не має, так як прибігли вони четвертими... так що його "кінь" оступиться в момент удару, припавши на ліву ногу. Врахуй це, капере.

- Але як..., - здивовано почав було Артем.

- Чшш, - зашипів чоловік. - В нас теж є кодекс честі і хороші люди. Він вирішив подарувати мені шанс, щоб я повернувся до дружини.

- Оу, зрозуміло, - кивнув головою юнак і заліз на плечі іспанцю, який скривився від болю в руці, коли підсаджував хлопця.

Іспанець супротивника важко стояв на ногах, під масивним піратом, погляд у чоловіка був рішучим і Артем зрозумів, що той чітко визначився зі своєю позицією і йде зараз на смерть.

Все сталось так як пророкував "кінь" Артема: після розгону, під час якого його іспанець набрав значну швидкість, порівняно з супротивником, в рішучий момент удару, випад пірата збився через те, що полонений оступився, ледь присівши на ліву ногу.

Правий бік опонента відкрився перед Артемов, коли рука капера з палицею пішла вгору по нерівній траєкторії і хлопець зловив цей момент направляючи туди свою зброю, яку перехопив обома руками. Завдяки великій швидкості і знанню про місце ураження, Артем зміг вдало провести удар і пірат повалився на землю під свист вболівальників.

- Ах ти, брудна собака, - капер важко піднявся на ноги, скула в нього була розбитою, при цьому чоловік тримався за уражений бік, дихаючи від болю з надривом. Пірат вихопив свого кинджала і всадив його своєму іспанцю в горло, - коней, яких уразила падуча хвороба, зазвичай добивають, щоб не страждали і не заразили інших в стійлі.

Артем було сіпнувся до чоловіка, але його зупинив іспанець, що стояв поруч, після того як згрузив хлопця на палубу.

- Не потрібно, ти не допоможеш, - похитав головою чоловік, - це був його свідомий вибір - допомогти мені й тобі. Він бачив, що ти потурбувався про мене, тоді коли його пірат підло зіштовхнув нас з шляху. Він не хотів дарувати такій мерзоті навіть маленького шансу на перемогу.

Артем кивнув і сумно опустив голову, щоб не бачити страждань відважної людини, яка допомогла їм.

- Останній етап нашого турніру - двобій з зав'язаними очима, наші фіналісти мусять довіритися своїм інстинктам, щоб перемогти, - прокричав помічник капітана.

В цей момент до Артема підійшли, щоб зав'язати очі, і хлопець помітив, що таку ж пов'язку одягають на його супротивника - пірата, з яким він посварився на палубі перед змаганням.

Всі відійшли подалі з зони останнього поєдинку, залишивши суперників наодинці.

Юнак стояв нерухомо, напружуючи слух та концентруючись на своїх відчуттях. Колись тренер з легкої атлетики йому сказав, що тіло самостійно може виконувати важкі трюки, підлаштовуючись під обставини, якщо мозок не буде сумніватися в його здібностях, передавши управління інтуїтивним відчуттям.

Наступної миті хлопець почув гарчання пірата і важкі кроки, ледь праворуч від себе. Торкнувшись його руки, повз Артема, проскочив здоровань. Юнак повернувся боком і прислухаючись знову відступив в сторону. Розслабившись він зрозумів, що його рухи починають походити на вальс - раз, два, три... раз, два, три... раз... і юнак почав танцювати. Він чув як біситься, розмахуючи в повітрі руками, його опонент, чув тупіт його ніг, коли чоловік пробігав повз нього палубою... і відчув праворуч від себе бочку, якої торкнувся рукавом при повороті. Зробивши ще два кроки і оберт, Артем розігнався що було духу в сторону здорової ємності, збиваючи ногою відро з водою, яке запримітив ще на початку двобію, і, підскочивши, відштовхнувся від неї, зробивши сальто назад. Його нога вдарила пірата по обличчю і той, ковзаючись по мокрій палубі, пролетів по інерції до самого борту, через який перевалився, з диким криком падаючи у воду.

Артем теж не втримався на ногах і, важко дихаючи, лежав зараз на підлозі, намагаючись втримати свідомість, так як добряче вдарився потилицею при падінні.

Навколо стояла мертва тиша, ніхто не вірив, що мальок зможе перемогти дорослого досвідченого пірата.

До Артема підбігли Богдан з Сергієм і, знімаючи з нього пов'язку, допомогли підвестися на ноги.

Тут тишу розірвав звук одиноких аплодисментів. Сфокусувавши погляд, Артем здивовано відмітив, що плескав йому сам Френсіс Дрейк.

- Ось про це я й говорив, - сказав капітан, - часто можливість маневрувати і більша швидкість стає кращою за масивне оснащення супротивника.

Чоловік зірвав з шиї кільце, що висіло на шкіряному шнурку, і кинув його Артему, який не задумуючись спіймав його. - Тримай свій трофей, ти молодець! Велике завжди починається з малого!

Тут повітря навколо хлопців знову почало рухатись, утворюючи дивні хвилі в своїй товщі, і наступної миті Артем з товаришами стояли на порозі будинку з примарами, з відчинених дверей якого на них дивився старий чоловік в інвалідному візку.

- Ну, чого стали, заходьте, якщо вже прийшли, - посміхнувся дідок і від'їхав з дороги, пропускаючи юнаків всередину будинку.

Як виявилось, старий господар дивного дому з примарами був зовсім не злим, скоріше немічним і нещасним чоловіком. Дружина його померла декілька років тому, а син, який привозив батьку ліки і продукти, потрапив в автомобільну катастрофу і зараз лежав в комі в лікарні. Потрібно було дуже дороге лікування, щоб підняти його на ноги, а грошей в самотнього дідуся звісно ж не було.

Дивакуватого діда ніхто не хотів возити провідувати єдину дитину, родичів у них не було, а сусіди лише погоджувались приносити на поріг мінімальну кількість необхідних дідку продуктів. Навіть соціальні служби все ніяк не могли до нього дійти, певно теж боялись будинку з дивними легендами.

Хлопці засоромились своєї нерозумної поведінки та підозр що до історії цього дому та його господаря і вони пообіцяли купити все необхідне для старого.

- Я переговорю з батьком, - сказав Богдан, - у нас мікроавтобус, я думаю він погодиться возити Вас до сина.

- Дякую, - кивнув Семен Андрійович, записуючи необхідні продукти та ліки на папірець. Хлопці ледь вмовили дідуся зробити цей список, сказавши, що якщо той його не напише, то вони накуплять йому шкідливих чіпсів та жуйок, даремно витратять гроші і буде дуже шкода, що користі це не принесло.

Майже весь час протягом розмови Артем сидів мовчки і неочікувано хриплим голосом запитав:

- А звідки у Вас той герб на вході?

- А, то довга історія, - усміхнувся дідусь, - батько моєї мами британець, він був моряком і познайомився з майбутньою дружиною під час круїзу. Так сталося, що батьки залишили цей будинок своїй єдиній донці і молода родина вирішила оселитися саме тут, а не закордоном.

Так от, за сімейною легендою, мій дід нащадок племінника легендарного капера, славнозвісного Френсіса Дрейка, у самого капітана дітей не було, хоч він і був двічі одруженим... і саме його герб чоловік приніс в дім молодої дружини. В мене не було часу перевіряти цю теорію, але дитячі казки, які розповідали мені батьки, запам'ятались добре. Я знаю про всі пригоди капітана і завжди мріяв стати схожим на нього, навіть повторював неодноразово його девіз про те, що велике з малого починається, тобто що завжди, приклавши зусилля і проявивши характер, ви зможете досягнути чогось, якщо проявлятимете наполегливість в своїй роботі.

Артем розтиснув кулак, який тримав закритим всю розмову, і всі присутні побачили на ньому кільце. Юнак підніс його ближче і прочитав надпис, що виднівся по обідку:

- "Sic parvis magna"

- Велике, що бере початок з малого, - прошепотів старий.

- Так, ось тримайте, - Артем простягнув кільце чоловіку, яке той взяв тремтячими руками. - Це точно оригінальне кільце Френсіса Дрейка, я попрошу батька провести експертизу, він у мене в лабораторії по перевірці раритетів працює, і видати необхідний папірець... продайте його на аукціоні, вилікуйте сина і зробіть ремонт в будинку. Матеріальні речі мають ціну, а людину повернути не можливо...

Всі шоковано дивились на хлопця, який за цей день став старшим на декілька років одразу.

А дідусь безшумно плакав, одними губами повторюючи "Дякую". Він розумів, що йому тільки-но подарували не дорогоцінну річ, а шанс повернути сенс свого життя - свого сина.

PS. Артем захопився історією піратства та різноманітними незвичайними легендами тих часів, особливу увагу юнак приділяв цінним знахідкам минулого, постійно консультуючись що до раритетних речей з батьком, який дуже ним пишався. Хлопець пішов навчатись на історичний факультет, присвячуючи весь свій час розробкам улюбленої тематики.

Одного разу, до столичного музею, привезли роботи відомих художників, які виставлялись у відомому британському музеї, тому Артем з одногрупниками пішов на тематичну виставку, по якій їм необхідно було написати огляд, з аналізом побачених робіт.

Прогулюючись галереєю, біля однієї з картин, хлопець зупинився і шоковано почав розглядати портрет статного капітана середнього віку, з гострою борідкою та пронизливим поглядом. З полотна на нього дивився Френсіс Дрейк власною персоною, в тому ж кітелі, що був на капітані в день турніру, в якому переміг Артем. Під малюнком стояв підпис: «Фламандський картограф Йодокус Хондіус».