Маршрутне таксі виїхало за межі міста, за вікном урбаністичну картину замінив лісовий пейзаж, на варті границь столиці, суворими сторожами, стояли високі сосни, які підпирали небесну блакить та дивились на маленьку людину, наче запитуючи, - а куди це ти зібралась?
Марійка посміхнулась своїм думкам про споконвічних велетів-охоронців, якими вона називала в дитинстві стрункі сосни, і міцніше притиснула до себе сумку з речами.
Дівчина нарешті переїздить до власної квартири, яку почала виплачувати в кредит ще у минулому році, коли будинок ще не добудували. Саме заради цього, ще з першого курсу, дівчина пішла підробляти офіціанткою у кафе неподалік від університету.
Батьки та друзі скептично віднеслись до такої трати грошей, адже всім добре було відомо, що лише один з шести проектів доводять до кінця, в усіх інших випадках обмануті клієнти довго судяться з безвідповідальними забудовниками, нажаль часто безрезультатно. Але Марійці пощастило і компанія швидко завершила проект, побудувавши три шестиповерхові будинки за три роки.
- Зупиніть, будь ласка, ось там на повороті, - поспішила дівчина до водія, намагаючись тягнути за собою по проходу валізи з речами.
- Що, прямо біля лісу?, - здивовано глянув водій, зупиняючись, на її валізи.
- Так, тут скоро зупинку облаштують, дорога до новобудов веде, просто будівництво нещодавно завершилось, - кивнула Марійка.
- А, он воно що, - посміхнувся дядечко, допомагаючи дівчині витягнути сумки на вулицю, - а я здивувався, наче ж дорогу до села проїхали, а тут ліс лише.
В салоні було небагато людей, ранок неділі не найпопулярніший час для поїздок, тому ніхто не проявляв незадоволення невеличкою затримкою.
- Як же ж ти сама ці валізи тягнути будеш, попрохала б знайомих про допомогу, - похитала головою бабця, що сиділа біля виходу.
- Та одногрупники з батьками вчора і так основні речі допомогли вивезти, - махнула рукою дівчина, - це вже залишки забрала.
- Я можу допомогти, - за спиною водія, посміхаючись, стояв симпатичний юнак в легкій кофтині та джинсах, з пакетом в руках.
Дівчина здивовано розглядала незнайомця, що вийшов за нею на узбіччя, адже була впевнена, що ніяких молодиків в салоні не було. Через хвилину вона зрозуміла, що довго мовчить і занадто явно витріщається на молодого чоловіка.
- Оу, дякую, - знітилась Марійка. І, проводжаючи поглядом маршрутне таксі, поцікавилась, - а ви теж тут живете чи в гості?
- Живу, - кивнув хлопець і, легко підхопивши дві сумки, пішов в сторону новобудов.
Дорогою новий знайомий не поспішав базікати, а Марійка вирішила, що буде неввічливо нав’язувати своє товариство, юнак і так їй допомагає, тому тихо йшла на крок позаду нього.
- Який?, - хлопець зупинився навпроти будиночків.
- Крайній, - Марійка рукою вказала на дім, який примостився ближче до селища. І швидко додала, - на перший поверх.
Молодик зміряв її задумливим поглядом і, кивнувши, пішов до будинку.
- Проходьте, будь ласка, в мене ще стадія облаштування житла, лише на тому тижні ремонт завершили з батьками, меблів мало, а переїзд вчора основний був, тому речі ще в коробках..., - Марійку наче прорвало, після мовчазної прогулянки лісом, коли вона відкривала двері квартири. - Ой, я навіть не запитала як Вас звати, а ми ж сусіди тепер... я - Марія.
- Дуже приємно, Віктор, - відповів юнак і, поклавши речі на підлогу в коридорі, попрямував до дверей.
- А Ви чай чи каву будете?, - намагаючись хоч якось віддячити за допомогу запитала дівчина.
- Ні, поспішаю, - не обертаючись, від дверей, відповів Віктор.
- Ну добре, можливо наступного разу, - тихо сказала Марійка, спостерігаючи за тим, як сусід покидає її квартиру.
Зітхнувши, дівчина почала розбирати речі. Але з голови все ніяк не йшов Віктор... от чому він не залишився?! Без обручки, пакет з продуктами невеликий, тобто явно одинак... невже не сподобалась просто. Настрій у Марійки почав швидко псуватися, вічно їй з хлопцями не щастить, хоча і фігурка непогана, і обличчя вродливе, а от щось не складається і все тут.

- Так, Марі, привіт, - голос Олесі весело пролунав в мобільному, після декількох гудків.
- Привіт, ти не хочеш приїхати?, - запитала Марійка у подруги.
- Тааак, що сталось?, - Олеся одразу виділила сумні інтонації в голосі дівчини.
- Та нічого, просто сумно чогось стало, ще й перша ніч на новому місці, а в нас завтра пари аж після обіду, - почала пояснювати свій приступ меланхолії Марія.
- Хм, зрозуміло, - відповіла подруга, - ну, тоді я Олі зателефоную і через годинку приїдемо, одразу й новосілля твоє відсвяткуємо у вузькому колі.
- О, супер, чекаю, - заусміхалась Марійка.
Після розмови з подругою процес прибирання пішов веселіше, тепер господиня чекала на гостей, тому з'явилась визначена ціль і потрібно було все приготувати до їх приходу.
Маленька однокімнатна квартира багато речей в себе вмістити не могла, але в дівчини їх поки й не було стільки, щоб хвилюватись з цього приводу.
Закинувши валізи з речами до шафи, Марі розмістила плащ та куртки на вішалках, а коробку з взуттям заштовхала на низ, запланувавши на завтра розібрати ці речі нормально.
"Диванчик досить невеликий, тому певно краще буде підготувати ковдри, щоб розміститися з подругами на підлозі... і штори! Світло ж ввечері не буде як увімкнути", - роздумуючи над вечірніми посиденьками, Марія бігала по квартирі розбираючи необхідні речі.
Коли дівчина залізла на табурет, щоб повісити на вікно гардини, то зрозуміла, що потрібно під низ підставляти стілець чи тягнути стіл, адже вона ледь дотягувалась пальцями до гачків, навіть якщо ставала навшпиньки.
Опустивши руки з гардинами вниз, Марійка сумно зітхнула і, збираючись злазити, подивилась у вікно.
- Ох, - дівчина ледь втримала рівновагу, сіпнувшись від несподіванки. Прямо під її вікнами стояв Віктор і з зацікавленням спостерігав за маніпуляціями Марії з гардинами.
Побачивши, що дівчина звернула на нього увагу, чоловік розсміявся і, з запитанням вигнувши брову, хитнув головою в сторону дверей і на тканину в руках Марійки. Звісно ж, дівчина відмовлятись від допомоги не стала і вже через хвилину запускала сусіда до квартири.
- Щось мене до Вас знову завернуло, - посміхаючись, Віктор зайшов до квартири.
- Може через те, що потрібно кави все таки попити, - відповіла Марійка, передавши своєму помічнику гардини.
- Може й так... може..., - прошепотів чоловік, вглядаючись в очі новій знайомій.
Поспостерігавши за тим, як швидко та вправно Віктор розвішує штори, Марійка поспішила на кухню:
- Поставлю чайник, якраз поки доробиться все, він і закипіти встигне... ой...
Коробка з технікою знайшлась на холодильнику, куди її певно закинув вчора хтось з чоловіків, щоб не перечіпатись, поки заносили посуд та продукти. Марія залізла на табурет, щоб дістати її, але, поки піднімалась, не втримала рівновагу і почала падати.
До підлоги вона так і не долетіла, опинившись в міцних обіймах Віктора.
- Обережніше потрібно бути, - тихо сказав юнак, розглядаючи обличчя дівчини.
Сильні руки так і продовжували притискати Марію до стрункого натренованого тіла. Приємний аромат лісу лоскотав ніздрі, від чоловіка віяло сосняком та чомусь дощем...
- Угу, - легко кивнула Марійка, роздумуючи над тим, що її сусід ще кращий, ніж їй здалось одразу, і що їй зовсім не хочеться, щоб він перестав її ось так обіймати. Наче під навіюванням якимось, дівчина потягнулась вперед до чоловіка, за поцілунком. Але Віктор лиш на мить міцніше стиснув руки і відсторонився від Марії.
- Я певно піду, гардини вже висять, побачимось, - махнув він рукою і вийшов за двері, не дочекавшись відповіді від господині.
Дівчина лише встигла відкрити рота, але так нічого йому і не сказала, відкриваючи та закриваючи його, наче риба, яку несподівано викинуло на берег.
- Трясця, та що ж це таке, - тупнула ногою Марі. - Ну чому, чому все так... я ж відчула, що сподобалась йому... невже не можна на новому місці нову сторінку життя почати, тільки тепер вже з нормальними стосунками?!

Досить скоро пролунала приємна мелодія дверного дзвінка і господиня поспішила зустріти своїх подруг.
- Привіт, ууу, так ти ще речі навіть не розібрала, - Ольга промайнула рудим торнадо на кухню і, розібравши продукти, які вони прихопили з міста, почала витягувати каструлі та тарілки з коробок.
- Давай я тоді в ванній кімнаті все розкладу, а ти з коридором і основною кімнатою закінчуй, - сказала Олеся Марійці і, підкотивши рукава на своїй чорній блузі, почала розбирати коробку.
Через пару годин майже всі речі були розібрані, вечеря приготована, а подруги сиділи на покривалах, обпершись на подушки, і, спостерігаючи за мерехтливим танцем полум'я, розкладених по підлозі свічок, насолоджувались розмовою та напівсолодким червоним вином.
- Нда, кажеш майже поцілувала того красунчика, - перепитала Олеся, розглядаючи вогники, що відбивались на стінках її склянки. - От завжди ти соромишся невчасно, потрібно було, як тільки зрозуміла, що він не збирається тебе відпускати, міцніше до нього притиснутись і поцілувати. Може б цей вечір не з нами вже б зустрічала.
- Та я взагалі не розумію Віктора... то він дивиться так, наче готовий накинутись на мене і зацілувати до втрати свідомості, то різко стає холодним і зникає, - похитала головою Марійка. - Як же ж мені набридло бути самій...
- А давай тобі пару прикличемо чи хоч у Долі твоєї запитаємо чого чекати, - заусміхалась Ольга.
- Хм, а що робити треба?, - одночасно запитали дівчата і, зрозумівши це, весело розсміялись.
- Та нічого особливого, зараз наберемо в якусь тарілку води, розставимо навколо неї свічки і задаємо три питання, варіанти відповідей на які напишемо на папірцях, що по обідку цієї ємності розкладемо. А щоб дізнатись яка з цих відповідей правдива, Марі зараз листок з вулиці принесе і, крапнувши на нього краплю своєї крові, назве його своїм ім'ям, от його і будемо запускати, щоб побачити до якої відповіді потягнеться її Доля.
- Ну, добре, зараз прийду, - невпевнено кивнула Марійка і, накинувши куртку, вийшла на вулицю.
Навколо панувала тиша, вітер розгойдував вершечки дерев, заколисуючи їх при світлі далеких зірок. Помилувавшись хвилину нічним пейзажем, Марійка поспішила до великого куща, який привернув її увагу ще вранці. Він ріс неподалік від крайньої покинутої хати, тому трішечки потрібно було пройтись, але дівчина чомусь була впевненою, що листок їй потрібен саме з цього куща.
На небі світив повний місяць, тому дорогу було добре видно, хоча Марі все ж таки пожалкувала, що не взяла зі столу свій мобільний.
В той самий момент, як дівчина зірвала листок з куща-велетня, навколо її талії обвились чиїсь руки і вона відчула жар тіла, що притулилось ззаду до неї.
- Знову зустрічаю тебе, дійсно таке враження, що доля нас зводить, - сказав на вухо Віктор, втримуючи Марійку, яка сіпнулась було з його обіймів.
- Ти мене налякав, - трохи заспокоївшись, відповіла Марі.
- Вибач, - прошепотів чоловік, зариваючись носом у волосся дівчини.
Марійка відчула на шиї легкий поцілунок, потім ще один і від несподіванки завмерла, не знаючи що їй робити далі.
- Знаєш, я б певно випив чаю, прохолодно вже на вулиці, - Віктор легенько поцілував Марі за вушком.
- Ммм, не можу, в мене подруги сьогодні в гостях, - відповіла дівчина.
Юнак одразу ж розімкнув обійми, відступаючи від дівчини:
- Зрозуміло, вибач, добраніч.
Марія зрозуміла, що зараз ця незвичайна мить ось так от закінчиться і її стосунки навіть не встигнуть початись. В голові пролунали слова подруги про те, що вона завжди дуже невчасно занадто сором'язлива... після цього, не вагаючись, дівчина розвернулась і кинулась до чоловіка, припадаючи до його губ поцілунком.
Віктор сіпнувся від несподіванки, але швидко зорієнтувався і притиснув Марі до себе, заглиблюючи солодкий поцілунок, що дурманив обом голову, краще ніж вино.
- Так у тебе справді гості?, - посміхнувся хлопець, притискаючись головою до лоба Марії.
- Угу, прийдеш завтра?, - відповіла дівчина, перебираючи руками густе світле волосся юнака.
- Прийду, - видихнув в губи Марі Віктор, коли наблизився за новою порцією ніжності.
Романтика ночі, гарячі дотики та поцілунки, зовсім збили лік часу і Марія зрозуміла це лише тоді, коли почула голос Олесі, яка кликала її від будинку.
- Йди, - прошепотів юнак, - чекай на мене завтра.
Дівчина з неохотою вислизнула з теплих обіймів і поспішила до подруги.

- Ви не повірите що тільки-но сталось, - сказала з порогу Марія.
- Ну, враховуючи те скільки тебе не було, то можу запропонувати декілька варіантів - пристрасні обійми з незнайомцем посеред лісу, розмова з сусідкою біля під'їзду чи порятунок якогось кошеняти з каналізаційного люку, - заусміхалась Ольга, спостерігаючи за подругами, які сідали до їх імпровізованої поляни.
- Перше, - з блиском в очах відповіла Марі.
- Що, з незнайомцем в лісі переспала?, - охнула Олеся.
- Та ні, - зашарілась дівчина і почала розповідати подробиці випадкового побачення, - Віктора на вулиці зустріла...
- Нда, невчасно ми все таки, - побарабанила пальцями по ковдрі Олеся.
- Та ні, якби ви не приїхали, то я б не вийшла на вулицю і ми б з Віктором ще довго визначались з тим подобаємся одне одному чи ні, - похитала головою Марі.
- О, до речі, а ти листок принесла?, - згадала про причину прогулянки подруги Ольга.
- Ой, певно загубила, зараз в кишені гляну, - Марія кинулась до куртки в коридор.
- Ок, я тоді ще вина візьму, - відізвалась Олеся, вмикаючи світло на кухні.
- Порожньо, таки загубила, - сумно сказала Марі.
- Хм, зате здається я знайшла твій листок, що дуже дивно, адже ніхто з нас на кухню після твоєї прогулянки не заходив, - слова Олесі примусили задуматись подруг над дивними подіями, що взагалі відбувались сьогодні, поки вони поспішали на кухню.
На столі самотньо лежав зелений листочок, явно з того ж куща на окраїні селища, принаймні форма та розмір були такими, як запам'ятала Марійка.
Дівчата випили ще по бокалу вина, обговорюючи дивні обставини появи листка і почали готуватись до імпровізованого ритуалу.
- Може не будеш вже гадати, якщо з Віктором і так все наче нормалізовується?, - поцікавилась Олеся, набираючи в миску воду.
- Ні, вирішили, так проведемо все, як і планували, - похитала головою Марійка, не відриваючись від папірців, на які записувала варіанти відповідей на запитання.
Вирішили поставити Долі Марійки три простих питання:
1. Як звати судженого?
2. Де Марі зустріне своє кохання?
3. Що чекає на них далі?
Для підтримки таємничої атмосфери події, дівчата знову вимкнули світло і розмістились навколо тарілки з водою. По її обідку розклали першу порцію папірців і свічки. Марія взяла голку в руки і, опустивши на секунду її у вино, під сміх подруг, для дезінфекції, пробила собі палець. Витиснувши краплю крові з проколу на листок, дівчина сказала:
- Нарікаю тебе ім'ям своїм, Доля моя, Марія... покажи вірні відповіді на питання, направ дорогу мою в майбутньому, щоб розуміла я чи правильний шлях обираю і чи зустріла того кого покохаю.
Після такого імпровізованого замовляння листочка на крові, дівчина поставила перше питання і відпустила лист на воду. Всі затамували подих, спостерігаючи за тим, як маленький кораблик спочатку нерухомо стоїть по центру миски, а потім помалу починає рухатись до одного з папірців на бортику.
- Оу, дійсно магія якась, - прошепотіла Ольга.
- Так ти ж сама запропонувала це гадання, я думала знаєш про що говориш, - здивовано глянула на неї Марія.
- Та я десь в інеті про таке читала, чого воно згадалось - не знаю, - знітилась подруга.
- Чшш, тихіше, - шикнула на них Олеся, - не відволікайтесь. Марі, пропустиш все, сконцентруйся.
Дівчата покірно замовкли, спостерігаючи за листком. Коли його принесло до папірця, то Марія розгорнула його і піднесла до світла свічки, щоб наступної миту радісно прочитати: "Віктор".
- Тепер витягни листок з води, спали папірець і кинь попіл у воду, щоб далі відповіді з попередніми пов'язані були, - сказала Ольга, згадуючи поради по проведенню цього ритуалу, прочитані в інтернеті.
Виконавши всі настанови подруги, Марія розклала нові папірці і задала друге питання, пустивши свій кораблик на воду. І знову листок спочатку не рухався, а потім помалу почав направлятися до одного з бортиків миски. Наступною відповіддю на запитання було слово "Ліс", що порадувало дівчат, адже і маршрутка і дім знаходились фактично посеред лісу і весь час, коли Марі спілкувалась з молодим чоловіком, вони провели в цьому сосняку.
Спаливши другий папірець, Марія розклала нові відповіді навколо тарілки з водою і, поставивши запитання про майбутнє, затамувала подих. Кораблик стояв на місці, а потім його почало активно розкручувати.
- Ой, такого не було перед цим, може не має вірного варіанту серед папірців, - сказала здивовано Олеся.
- Ні, він би потонув, якби варіанту не було, або просто на місці застиг, - похитала головою Ольга.
В цей час крутити листком перестало і він різко поплив до папірця, що висів на бортику найближче до Марійки, розхлюпавши при цьому трішечки води.
- Ого, таки щось є, дивись швидше, - підбадьорила Олеся подругу, яка здивовано розглядала активний листок з куща.
Марія кивнула і, розгорнувши мокрий папірець, піднесла його до вогню.
- Ой, - Марі не встигла нічого сказати, як всі свічки одночасно перестали горіти і кімната потонула в темряві. Наступної миті папірець в її руках сам собою запалав і дівчина впустила його у воду, щоб не обпектися.
- Нда, реально магія і містика одна, - похитала головою Олеся, підсвічуючи собі телефоном дорогу, поки добиралась до вимикача.
- Я не розібрала надпис, розмитий трохи був, ще й папірець не тим боком перевернула, - з сумом сказала Марія.
- Зате я розібрала..., - прошепотіла Ольга і подруги помітили, що вона вся зблідла і явно налякана.
- Оль, ти чого, все гаразд?, - стурбовано запитала Олеся.
- Ні... там було таке, чого Марі не писала... там... кха, кха..., - дівчина почала задихатись і, кашляючи, намагалась вхопити хоч трохи повітря.
- Оля, трясця, що таке, - Олеся підскочила до подруги, намагаючись їй допомогти, - Марі, швидку викликай, в неї напад якийсь почався.

Скоро дівчата вже їхали в кареті швидкої допомоги поруч з подругою, яка від недостачі кисню втратила свідомість.
- Не хвилюйтеся, певно алергія якась, - заспокоювала їх жіночка-лікар, яка чергувала сьогодні, - все буде гаразд, ми їй вкололи антиалерген і ліки для підтримки роботи серця.
- Але ж у неї не було ніяких алергій ніколи, - здивовано сказала Олеся.
- Ну, можливо якийсь компонент ніколи не траплявся раніше, або певна комбінація декількох, - знизила плечами лікар, - інколи люди все життя не зустрічають те, на що в них алергія, а дізнаються випадково вже ближче до старості, під час якоїсь подорожі закордон. Так що раджу згадати що нове їла, пила чи брала до рук ваша подруга, десь починаючи за півгодини-годину до нападу і до моменту коли їй стало зле, явно щось знайдеться таке.
Дівчата закивали і задумались, пригадуючи що такого могло трапитись до рук Олі, але наче всі предмети були звичайними, як і продукти, і улюблене напівсолодке вино.
Ніч Олеся з Марі провели біля палати, в якій розмістили Ольгу, разом з її батьками, яким зателефонували з лікарні одразу по приїзду. Вранці до них підійшов черговий лікар і сказав, що стан дівчини стабілізувався і вони можуть їхати додому, а після обіду можна буде навіть побачитись з нею. Матір Ольги вирішила залишитись, а батько поспішив на роботу. Дівчата ж пішли в сторону метро, щоб їхати по домівках, але на сусідній вуличці побачили відчинений кафетерій і вирішили випити кави, щоб трохи збадьоритись.
В залі було майже порожньо, крім вертлявої офіціантки, яка закінчувала розкладати сільнички та дрібні осінні букетики на столах, біля стійки сидів юнак з гарячим напоєм в руках і щось уважно читав в своєму телефоні. Біля дальньої стіни, тихо перемовляючись, снідала пара досить поважного віку, при цьому дівчатам здалось, що спілкуються вони якоюсь іноземною мовою, певно туристи чи чужоземний гість з перекладачем.
Замовивши на барі мокко та американо, дівчата сіли біля вікна, обговорюючи дивні події цієї ночі. Коли їм принесли замовлення, Олеся звернула увагу подруги на мур, що височів з іншого боку дороги:
- Дивно ж правда, що кладовище посеред міста, ще й недалеко від лікарні. Хоча, напевно, воно утворилось ще коли наша столиця розросталась і тут була окраїна, або взагалі якесь селище.
- А ви знаєте чому кладовища завжди відгороджені дорогою від людей, навіть зі сторони, де немає в'їзду, - поруч з дівчатами пролунав голос.
- Ой, Ви хто?, - здивовано розглядала незнайомця Марі. Чоловік, який несподівано з'явився за їх столиком, спокійно смакував запашну чорну каву і посміхався дівчатам. Він був дуже ефектним та гарним: чорне густе волосся, ідеально розчесане, наче його спеціально вкладали, охайні сильні руки, дорогий костюм та пронизливий погляд, в такій безодні можна було легко потонути, втрачаючи себе.
- Ви ж тільки-но з лікарні, куди вночі привезли свою подругу..., - почав говорити незнайомець.
- А, так, дійсно, - заусміхалась Олеся, - Ви певно були в коридорі серед відвідувачів, що чекали лікаря. Теж когось привезли з близьких, а зараз кави випити вирішили?
Чоловік лиш посміхнувся у відповідь, продовжуючи смакувати кавою.
- А що Ви про дорогу казали?, - перепитала Марі.
- З давніх часів захоронення відділяли від людей дорогою чи розміщали на іншому боці річки, - почав розповідати брюнет. - Вважається, що перетнути таку перепону мертвий не зможе і не добереться до живих, залишаючись на своїй території. Цей звичай сягає своїм корінням в далекі легенди про підземні потойбічні королівства, дорогою до яких душі минають ріки Стікс, Ахерон чи Молочну річку, все залежить від народу та вірувань, які вам більше подобаються. Але основою в усіх цих оповідках є саме перепона у вигляді шляху, який розділяє світ живих від мертвих. Саме таким умовним бар'єром і є дорога навколо кладовища, при цьому вона з'являється як серед поля чи лісу, так і в мегаполісі. Люди підсвідомо відмежовуються від потойбіччя, навіть не знаючи старовинних легенд та звичаїв.
Після паузи, яка настала після дивної розповіді незнайомця, Марія поцікавилась:
- А що ж буде, якщо людину поховали не на кладовищі і навколо захоронення не має таких обмежень і воно близько до поселень?
- Ну, такий мертвяк стає неспокійним, його дух шукає спосіб повернутися до життя, він зазвичай не хоче визнавати своєї смерті і тягнеться до людського тепла. Показується незаспокоєний дух не всім, а лише тим з ким міг би налагодити енергетичний зв'язок. Короткий проміжок часу, який минув після смерті, дозволяє сутності матеріалізувати свою плоть з могили на місці духу і він здається дуже навіть живим, навіть контактувати може з тими кого обрав. Коли зв'язок покійника з живою людиною налагоджується, то він починає приходити до неї щоночі і пити її життєву енергію через розмови, страх, інтимні забави, все залежить від того, які відносини складаються між мертвяком та його жертвою.
- Брр, жахіття яке, близькі стосунки з померлим, - повела плечем Олеся, наче відганяючи погану картинку, що стала перед очима, - а що ж станеться з жертвою в результаті?
- Нічого хорошого, результатом таких стосунків завжди є лише смерть, - знизив плечами незнайомець. - А починається все з поганого самопочуття, ослаблення, нічних жахів.
- І що, бідолашній людині ніяк не можна допомогти?, - охнула Марі.
- Чому ж, можна, наприклад перепоховати останки покійника і провести повноцінний обряд де його відспівають, а могилу запечатають, - відповів, посміхнувшись, чоловік. - А якщо жертва вже втратила багато сил, то ще й очищення для тіла та дому провести непогано було б, до травознаїв або священників звернутися, кому що більше подобається.
- Хм, дивні історії Ви розповідаєте, - похитала головою Олеся і подивилась на мур, що височів через дорогу, прослідкувавши за поглядом Марі.
- І, на майбутнє, завжди раджу добре подумати перед тим як невідомо що до Долі своєї прив'язувати..., - тихим шелестом листя, наче віддаляючись, додав чоловік.
Після цих слів дівчата одночасно відвернулись від вікна, щоб глянути на незнайомця, але вони побачили, що за їх столиком вже нікого не має.
- Дивина якась, - похитала головою Олеся, озираючись навкруги. Після чого покликала офіціантку. - Вибачте, а де чоловік, що сидів з нами за столиком?
- Чоловік?, - дівчина явно була збентежена запитанням клієнтів. - Вибачте, але мені здалось, що ви сиділи тут удвох і нікого більше поруч з вами не було. Можливо я не помітила, поки ходила на кухню за замовленням...
- Нічого, то пусте. Розрахуйте нас будь ласка, - кивнула Олеся.
- Щось вже аж занадто багато містики навколо, потрібно їхати додому і нормально виспатись, - похитала головою Марі.
- А в універ?, - здивовано глянула на неї подруга. - Все таки останній рік навчання і сесія скоро.
- У нас сьогодні лише лекція та семінар з філософії, - махнула рукою дівчина. - Нормально відпочину, а то переїзд і ці всі дивні події серйозно витягнули з мене енергію.
- Добре, тоді їдь відсипайся, Олю я сама провідаю після занять і зателефоную тобі. А завтра вже вдвох прийдемо, та й може її вже відпустять, з алергією наче аналізи мають зробити і, якщо все в нормі, не будуть тримати довго.
- Домовились, - залишаючи гроші за каву, кивнула Марія.

Дівчина повернулась додому і, прибравши з підлоги речі, які залишились після нічних посиденьок, пішла в душ. Змивши пил та втому, Марі вже більш оптимістично дивилась на світ: стан подруги покращився, нічого страшного не сталось, звичайна алергія; в неї нарешті своя квартира, про яку дівчина так довго мріяла; і, найцікавіше те, що на новому місці у неї все ж таки здається розпочинаються нормальні стосунки.
Згадавши про Віктора дівчина заусміхалась, адже ввечері вони зустрінуться і продовжать своє знайомство. Марі торкнулась до губ пальцями, згадуючи п'янкі поцілунки та гарячі дотики нового знайомого, прикривши очі від приємних спогадів.
Зітхнувши, дівчина, не одягаючись, залізла під покривало і майже одразу заснула.
Їй снилось щось дуже еротичне та приємне. Здавалось, наче тіло пестять сильні гарячі руки, кожну клітинку цілують солодкі губи бажаного чоловіка, що викликало неймовірне задоволення, вириваючи стогін з грудей дівчини. З полону сну, в один з пікових моментів насолоди, Марію вирвала мелодія мобільного телефону.
- Та що ж це таке, - незадоволено пробубніла Марі, намагаючись дістати телефон з тумби, що світився примарним світлом в повній темряві. - Так, слухаю.
- Марі, все гаразд?, - дівчина почула занепокоєний голос Олесі. - Я тобі не можу з обіду додзвонитися, вже збиралась їхати, щоб перевірити чи все нормально.
- З обіду?, - Марія здивовано озирнулась по сторонах і, зрозумівши, що навколо панує вже темрява, увімкнула нічник, що примостився на тумбі. - Виходить я з самого ранку весь день спала.
- Ну хоч відпочила вже?, - запитала Олеся.
- Наче так, поки не знаю, - посміхнулась Марі. - Ти була у Олі?
- Так, але вона не приходила до тями, - відповіла подруга, - лікар сказав, що таке інколи трапляється, якщо для організму різко наступає шоковий стан через якесь стороннє шкідливе втручання, і Оля кілька днів може пролежати без свідомості, відновлюючи сили. А так показники в нормі, їй для підтримки якісь ліки капають. Там її мама сидить, так що мені сказали, що передзвонять якщо щось зміниться, але я думаю завтра після пар можемо сходити вдвох.
- Добре, тоді до завтра, добраніч, - попрощалась Марі і відклала телефон в сторону.
Добре, що стан стабільний у Олі, але погано, що до тями вона ще так і не прийшла.
Роздумуючи над словами Олесі, Марія піднялась і направилась в сторону шафи за халатом, адже ходити квартирою без одягу було б дивним. Хоча, вона тепер сама живе і може ходити так як їй захочеться і робити тут те, що хоче вона сама, ну або той кого вона сюди приведе...
Посміхнувшись своїм сміливим думкам про свободу вибору під час самостійного проживання, дівчина підняла очі на вікно, зрозумівши, що штори залишились відчиненими, а вона стоїть посеред кімнати гола, нехай і при слабкому освітленні нічника, але ж видно все, особливо з вулиці.
Не знаючи в який бік бігти - до шафи за одягом, зачиняти вікно чи до ліжка за ковдрою, Марі все таки обрала другий варіант і кинулась затягувати гардини. Як тільки її руки торкнулись тканини, з темряви, при світлі повного місяця, майже впритул до вікна, винирнуло обличчя Віктора. Чоловік посміхався, повільно розглядаючи кожну частину тіла дівчини, при цьому в його очах явно розгоралось бажання, наповнюючи їх дивним сяйвом. Марія дивилась на свого сусіда, так і застигнувши з розведеними в сторони руками, якими вона стискала гардини, їй здавалось, що час зупинився і простір звузився до неймовірного сяйва в очах чоловіка за вікном. Аж раптом до дівчини дійшла вся пікантність ситуації, в яку вона потрапила, і гардини з шумом закрились.
- Ой, лишенько, - прошепотіла Марійка, притуляючи руки до почервонілого обличчя, - це що ж тепер Віктор про мене подумає... вирішить, що я збочена, якщо голяка перед вікнами відкритими навмисне ходжу.
В двері постукали. Марійка підскочила від несподіванки і кинулась до шафи за халатом, який нервово почала одягати і зав'язувати, адже зрозуміла, що Віктор вирішив все таки зайти до неї.
- Привіт, - чоловік стояв на порозі, розглядаючи дівчину. - Можна?
- Так, звісно, - зашарілась Марія і, пропустивши хлопця до квартири, причинила за ним двері. - Ти вибач за цю сцену біля вікна, я не навмисне, просто заснула з відчиненими вікнами, змучена була, весь день спала...
Віктор не дав Марії договорити, наблизившись до неї впритул він ніжно поцілував дівчину і, не зводячи з її очей погляду, розв'язав халат, проникаючи під нього холодними руками:
- Мені так більше сподобалось.
Марі спочатку розгубилась, але потім махнула рукою на правила та сором'язливість, і потягнулась до чоловіка, допомагаючи йому позбавитись від одягу. Вже через декілька хвилин сон Марії почав справджуватись в реальності.