В просторі, за межами часу, у мене завжди виникає відчуття самотності. Безмежна порожнеча, яка змінює, мов метаморфна речовина, свою структуру, породжуючи ілюзорні образи та чудернацькі композиції.

- Самаель, твій хід, - Михаїл потягнувся, розправивши білосніжні крила, та переставив фігуру на шахівниці.

Мого брата Батько створив дійсно майже досконалим: ідеально розвинене тіло, з такими гармонійними обрисами та пропорціями, що інколи здається, що це алмаз, що пройшов огранку, ще й це білосніжне довге волосся і блакитні глибокі очі... і це в подобі, близькій до людської, а в енергетичному плані навіть порівняти не знаю з чим.

Якщо все так чудово, то чому ж я не вважаю його повністю ідеальним, запитаєте ви?
Все просто, він - максималіст, як і всі ангели. Безмежна любов до всього живого у нього поєднується з критичною, я б навіть сказав, фанатичною ідеологією, за відступ від якої мій брат карає без жалю та прощення.

Чим на мою думку кращі в цьому питанні демони, так це політикою невтручання в хід подій. Ви почнете стверджувати, що знаєте безліч історій, згідно яких жорстокі породження інфернальних планів забирають невинні душі до себе? Ну, тут я з вами вимушений не погодитися, кожна людина, в цих історіях, на певному етапі зробила свій вибір і всі подальші події, лише наслідки цього рішення. Та й невинним вже давно нікого назвати не можна... жага до влади, матеріальних цінностей, задоволень, все це зіпсувало людство, яке не помічає, що поїдає само себе через свою ж жагу до досконалості та розвитку.

Ми з Михаїлом довічні суперники, як Світло та Темрява, ніколи не зможемо прийняти погляди один одного, як і не зможемо один без одного існувати. Мене було створено вільнодумцем, творцем своєї особистості та власного світу. Михаїл ж прийшов в ідеалізовану систему, частиною якої став, вважаючи її вінцем творіння.

Щоразу наші зустрічі перетворюються на битву, ми боремося за свої ідеали, за простір та право на існування, за душі та погляди... от і зараз, на шахівниці, створеній нашими амбіціями і бажанням перевершити супротивника, розігрується партія, фігурами в якій виступають люди, молодші діти нашого Батька.

Скільки ми так сидимо не знаю, може мить, а може вже вічність, але все це не має значення, так як ми перебуваємо тут і усюди одночасно, такий подарунок зробив Батько своїм дітям, коли закладав іскру життя, щоб ми могли піклуватися про новонароджений світ.
Образ брата замиготів, а це означає, що він більш сконцентрований та активний зараз в іншому місці.

Що ж, зараз мій хід, потрібно обрати нову ціль... хто це буде... пішак-менеджер, що зустрінеться з примарами, кінь-лейтенант, якому варто побачити результат своїх вчинків через атаку немертвих... о, чи може прямолінійна тура-заступник директора компанії, який стане перевертнем... так, напевно саме він, тоді клубок подій розкрутиться в необхідну мені комбінацію.

Ви думаєте я злий демон, що спокушає людей і карає їх за гріхи? Ні, для цього є ті, хто стоїть нижче за мене в ієрархії, та ангели-помсти, що допомагають відтворити рівновагу, через "ефект бумерангу", як люблять говорити деякі з моїх підопічних.

Я не виконую накази, не підкоряюся, всі мої вчинки основані на власній ініціативі та зацікавленості. Я не обираю сторону, не підтримую людей чи інших сутностей. Завжди вважав цінним внутрішній мікросвіт кожного індивідууму та право розумного на вибір власного шляху.

Я не демон, не ангел... я унікальний в своїй природі, як і всі ви. Кожна розумна істота створювалась Батьком за межами Зла і Добра, ми самі вибудовуємо своє оточення, життєвий шлях та позиції. Мої брати свідомо обирають світло та темряву, а я обожнюю свободу, залишаючись нейтральним в своїх поглядах та діях, через це мною захоплюються всі, на рівні з палаючою ненавистю, яку, знову ж таки, всі до мене відчувають.


Осінній вечір плавно перетворювався на глибоку, сповнену містичної краси, ніч. Місто продовжувало дихати, але якось більш розмірено та спокійно. Вітер не завивав лютим вовком над дахами, ніжно граючись із золотистим листям сонних дерев.

Заступник директора великої корпорації, яка впевнено займала ключові позиції на міжнародній арені, після довгого робочого дня, зупинився посмакувати кавою біля вуличного кіоску.

Здавалося б дивним, що такий поважний чоловік, у дорогому одязі та з значними сумами на рахунках, п'є каву не в ресторані чи хоча б в якомусь фешенебельному клубі, але йому так інколи хотілось побути просто людиною.

Дикий ритм останніх місяців випив всі сили з молодого чоловіка, який вже почав забувати як виглядає звичайне життя, сповнене приємними моментами, такими як зустріч з друзями, вихідні з родиною, бездумне гортання сторінок інтернету з горнятком ароматного чаю...

Корпорація, в якій працював чоловік, розросталась і нещодавно Алекс отримав омріяне підвищення, задля якого він працював понаднормово останні п'ять років. Перша хвиля ейфорії спала і чоловік почав аналізувати все те, що з ним відбулося за цей період, розуміючи, що втрачає щось дуже цінне... час, який присвячує роботі... час, який вже не повернеш...

- Гарна сьогодні ніч, якраз ніби створена для того, щоб насолоджуватись таємничими пейзажами, оповитими яскравим світлом повного місяця, та запашною кавою, - поруч з Алексом, який відійшов до старої лавки, що примостилась на початку паркової алеї, пролунав голос.

Чоловік подивився на незнайомця - досить охайного, презентабельного чоловіка, що сидів з горнятком кави і, з посмішкою, спостерігав за ним.

Заступник директора кивнув погоджуючись і сів поруч з несподіваним співрозмовником.

- Так, Ви праві, з сучасним темпом, такі моменти просто як ковток свіжого повітря, - відповів хлопець.

- Ми самі творимо своє життя, якщо Вас щось не влаштовує, то можливо варто це щось змінити?, - хмикнув незнайомець.

- Можливо, я сам вже почав думати на цю тему, - сумно відповів Олександр, - але мені здається нелогічним відмовитись, просто через хандру, від всього того, що було отримане багаторічною, важкою, наполегливою роботою. Зараз ніхто не вільний в своїх вчинках та рішеннях, всі ми заручники системи, яку самі ж породили.

- Ну, не знаю, кожному від народження дається право обирати, - знизив плечами брюнет, зробивши ще один ковток кави.

- Я думаю, що з моменту появи соціальних норм, система взагалі ніколи не дає можливості чинити людині так, як вона того хоче, - хитнув головою Алекс. - Навіть в історіях старого світу та легендах всі роблять так, як потрібно, а хто проти - того знищують.

- Вільні завжди є, наприклад митці, козаки, відьми та перевертні... так, всі вони притримуються певних правил, характерних для прошарку суспільства, в якому існують, але не через примушування, а тому що їм так подобається жити.

- Ну, відьми та перевертні - це казкові істоти, - розсміявся Олександр.

- Чому ж, - здивовано підняв брову незнайомець, - відьмою називають жінку, яка відає те, чого не розуміють інші, тобто знає закони Природи та вміє використовувати їх на практиці. А перевертні такий ж вид розумних, як і будь який інший, можна сказати певна раса, яка вирізняться специфічною будовою днк, що додає цим людям додаткові здібності.

- Якщо взяти ваші слова за істину, то виходить, що і інша нечисть водиться в нашому світі, - недовірливо примружився чоловік. - Як же ж, наприклад, ті ж перевертні, виживають в сучасному суспільстві, коли навколо кожен рух фіксується камерами, супутниками та іншими передавачами.

- А хто сказав, що в них не має своїх людей на керівних посадах, в управліннях та органах правопорядку, чи скажемо, не має тих самих супутників, які відфільтровують небажану інформацію, що потрапила на запис інших технологічних шпигунів.

- Тобто вони, чисто теоретично, існують спокійно серед людей, пристосовуються до нового життя, але при цьому підпорядковують свої погляди та вчинки первісним законам?

- Виходить, що так.

- Хм, а як стають перевертнями? Можливо є шанс записатися в їх організацію, - засміявся Алекс.

- Зараз перевертнем стати досить важко, - похитав головою незнайомець. - В наш час вовченятам дають ін'єкції, які пригашують роботу мутагену. Все це робиться для того, щоб їх днк не спричинювало перетворення людей, які не є носіями давньої крові. А от той, в кого пращури були вовками, після прямого контакту з перевертнями, сам зможе обертатися, або ж хоча б отримає деякі риси, притаманні цьому виду.

- Як отримає риси, тобто хвіст з'явиться, чи вуха зміняться?

- Ну, можлива й така мутація, але я про здібності говорив, - розсміявся брюнет, - наприклад, стають більш чутливими нюх та зір, розвивається феноменальна швидкість чи сила, з'являється негативна реакція шкіри на срібло та деякі мінерали, тяга до свіжини досить сильна, непідконтрольна агресія в період повні...

- І що варіантів відмовитися від всіх цих покращень не має?

- Чому ж, я казав, що є ліки, які пригнічують їх мутаген, якщо молодому перевертню проколоти повний курс, то, з кожним новим вприскуванням ін'єкції, він все більше ставатиме звичайною людиною. Днк звісно не зміниться, але функції трансформуються, через своєрідний сон цього гена, який наче переведуть в стазисний стан. Він буде передаватись нащадкам, але не турбуватиме свого носія, - відповів незнайомець, допиваючи каву.

- Дивні речі Ви розповідаєте, але цікаві, - посміхнувся Алекс, повернувши голову у бік мотоцикла, що заскочив в парк і промчав повз них з гучним ревінням. - А як...

Коли хлопець повернувся до співрозмовника, то виявив, що того ніде не має і він сидить на лавці сам.

- Хм, дивина, - похитав головою заступник директора і, допивши каву, підвівся з лавки, щоб направитись пішки додому. Погода дійсно була чудовою і півгодини приємного нічного променаду заступник директора міг собі дозволити.


Олександр помалу рухався парковою алеєю, насолоджуючись спокоєм та роздумуючи над дивними словами незнайомця.

Десь в глибині парку, що переходив далі у невеликий ліс, пролунав жіночий крик, хтось кликав на допомогу. Алекс завмер прислухаючись, через секунду він почув гучне гарчання... так, на дівчину напала собака, чи може декілька. Отже, в поліцію телефонувати не має сенсу, та й шокер він саме для таких цілей купував, щоб була можливість відбитися від нападників.

Молодий чоловік кинувся на допомогу, в той бік, звідки почув крик. Пробираючись через зарослі кущів, яких наче й не мало б бути у цій частині міського парку, Алекс вискочив на перехрестя ґрунтових доріг, які десятками перетинали зелену зону, допомагаючи скоротити шлях людям.

При чистому світлі повного місяця, прямо посеред дороги, лежала дівчина в розірваному одязі, вся її шкіра була в подряпинах, на обличчі чітко проступала гематома, а з розірваної, наче прокушеної ноги, текла кров. Панянка, прикриваючись рукою, намагалась відповзти подалі від двох здоровезних собацюр, що поволі наступали на неї.

Алекс встиг подумати, що поведінка явно нетипова для собак, як помітив, що обриси псів якісь нехарактерні... дідько, то були справжні вовки.

- Ні, ні... не чіпайте мене, прошу вас, - зі сльозами на очах благала дівчина.

Хлопець підібрав з землі палицю і, зручніше перехопивши шокер, кинувся вперед.

Вовки певно були дуже зайняті своєю жертвою, якщо не почули його наближення, здавалось що вони навіть не підозрювали, що може знайтись телепень, який наважиться на них нападати.

Коли до дівчини залишалось з десяток метрів, сталось щось дуже дивне... вовки почали світитися і перекинувшись через голову, наче зробили сальто в повітрі, перетворились на двох кремезних оголених парубків.

- Ну, що Свєтік, тепер готова з нами ніч провести, чи ще побігати хочеш?, - засміявся один з них.

- Ти ненормальний збоченець, монстр!, - виплюнула дівчина, намагаючись підвестись.

Хлопець з риком накинувся на неї, придавлюючи до землі, і продовжив розривати залишку одягу на своїй жертві, добираючись до оголеної плоті. Його товариш з сміхом спостерігав за парою, яка боролась.

Алекс застиг на хвилину, не розуміючи що сталось і як тепер потрібно діяти... але коли він побачив агресію, з якою колишній вовк намагався заволодіти незнайомкою, у чоловіка зникли всі сумніви - дівчину потрібно рятувати.

Олександр кинувся вперед і, увімкнувши шокер, з розмаху приставив його до шиї здорованя, що стояв над парою, насолоджуючись картиною знущання свого товариша над жертвою.

Оголений чоловік сіпнувся і захрипів, завалюючись на землю.

- Що... що таке?!, - другий молодик відвернувся від дівчини і глянув на Алекса. - Ти хто такий? Що собі дозволяєш?!

Колишній вовк відірвався від свого заняття, відштовхнувши блондинку, і кинувся на Алекса. Реакція у заступника директора була відмінною, не даремно ж він з дитинства на тренування ходив, але швидкість у супротивника була настільки великою, що Алекс ледь зміг відскочити в бік, щоб не потрапити під кулак вовка.

Олександр спробував зачепити противника шокером, але сильний удар по руці вибив з неї зброю. Хлопцю навіть здалось, що йому зламали кінцівку, але через секунду він переконався, що це не так.

Оголений чоловік знову стрибнув, перекручуючись у повітрі, і ось уже перед Алексом стоїть той самий вовк, що наздоганяв свою жертву.

Олександр почав помалу відступати, виставивши перед собою палицю. Звір з гарчанням наближався, його очі горіли жовтим світлом, наче диски повного місяця.

- Хороша собака, фу, - видавив з себе заступник директора.

Після цієї фрази вовк загрозливо загарчав і стрибнув, поваливши чоловіка на землю, намагаючись вчепитись йому в горлянку.

Алекс виставив перед собою палицю, на якій і зімкнулись щелепи звіра. Чоловік що було сили намагався втримати напір тварини, але розумів, що довго так не протримається.
Вовк міцніше зціпив зуби і в цей самий момент почувся хрускіт деревини. Єдину перепону між Алексом та монстром було ліквідовано.

Чоловік прикрив обличчя і закричав, відчувши як на руці, над ліктем, змикаються щелепи вовка.

Після секундної боротьби щось змінилось, хватка звіра ослабла і Олександр відчув як по його тілу проходить слабкий залишковий розряд.

Масивне тіло завмерло, привалюючи своєю вагою хлопця.

- Ей, ти там живий, - хриплий жіночий голос дав зрозуміти, що жертва вовків не втекла, а підібравши шокер кинулась на допомогу своєму рятівнику.

- Шивий, але... дихати вашшко під цією тушою, - просипів Алекс, намагаючись зіштовхнути вовка здоровою рукою.

Дівчина почала допомагати і вони удвох скинули непритомного звіра з Олександра.

- Дякую, - видихнув хлопець, намагаючись сісти.

- Тобі дякую, ти вчасно з'явився, - істерично засміялась колишня жертва переслідування вовків.

- Що це за фігня така з перетвореннями людей на вовків, вони що перевертні якісь?, - в пам'яті чоловіка одразу ж пронеслась недавня розмова з незнайомцем в парку.

- Так, перевертні, - кивнула дівчина. - Ці недоумки заблокували мою силу браслетом і вимагали близькості, а коли я відмовила, то привезли сюди і почали ганяти, наче тварину, роздразнюючи свій апетит до забав.

- Яку силу тобі заблокували і яким браслетом?, - здивовано перепитав, про незрозумілий шматок фрази, Алекс.

Блондинка зітхнула і, уважно глянувши в очі Олександра, відповіла:

- Мене звати Аляна і я - відьма.

- Ого, оце так попив кави та погуляв, - хитнув головою хлопець. - Наче напророчив той незнайомець мені цю зустріч, своїми історіями.

- Вибач?, - дівчина здивовано прислухалась до бурмотіння свого рятівника.

- Та ні, то я так, про своє... ай, трясця, - Алекс необдумано махнув пошкодженою рукою і застогнав від болю.

- Хм, тобі в лікарню потрібно, - глянула на чоловіка дівчина, - ти ж наче звичайна людина, так?

- Угу, звичайна, - кивнув Олександр. - А тобі самій до лікаря не потрібно?

- Ні, мені б браслет зняти, але з цим лише той хто одягав може впоратися, або їх старший зграї, - зітхнула відьма. - Зараз з подругою з нашого Ковена зідзвонюсь, нас заберуть і з перевертнями на контакт вийдуть, щоб вирішити це питання.

Аляна витягнула з кишені смартфон і незадоволено поклала його назад, пояснивши:
- Розбила... давай хоч в швидку зателефонуємо... ти з телефоном?

Олександр кивнув і почав було діставати з кишені мобільний, аж раптом на перехресті стало занадто людно. З шумом, з різних сторін, до них почали під'їжджати байкери. Наче одного з них Алекс якраз і бачив на початку паркової алеї.

Масивні чоловіки, всі як на підбір високі з розвиненою мускулатурою, оточили поле бою і почали глушити мотори своїх залізних коней.

Дядько, що першим зліз з мотоциклу, підійшов до першого юнака, якого Алекс вирубив шокером, і легко штовхнувши того носком берца, пробасив:

- Наш, грузіть.

Після того як непритомних хлопців забрали з землі, здоровань підійшов до Аляни та Алекса.

- Відьмо, прийми наші вибачення за непорозуміння, зграя визнає свою вину, так як не проконтролювала поведінку молоді в повню, що могло призвести до біди, - з легким поклоном сказав чоловік. - Я, як старший зграї, готовий понести за вчинки наших дітей співрозмірне покарання.

- Хм, - Аляна зміряла здорованя оцінюючим поглядом і з смішком відповіла, протягуючи руку перевертню, - ну, співрозмірне покарання - спокуслива пропозиція, але не думаю, що ваша дружина такому зрадіє. А от браслет попросила б зняти, а то наче сліпе кошеня з цим блокуванням.

Брутальний здоровань завмер, обмірковуючи слова відьми, і тут до нього дійшло яку шкоду ці щенята хотіли заподіяти відьмі і що він не подумавши запропонував їй. Парком рознеслося голосне реготання, до якого долучились й інші члени зграї.

- Вибач, - витираючи сльози, що виступили від сміху, сказав здоровань, знімаючи з руки дівчини браслет.

- Дякую, - зраділа Аляна і, розминаючи руки, повернулась до Алекса. - Зараз тебе підлатаю...

- Стій, - гаркнув перевертень, кидаючись до пари. - Ти йому нашкодиш.

- Не зрозуміла?!, - здивовано глянула на ватажка перевертнів відьма.

- Він переходить в стадію адаптації та пробудження батьківської крові, - похитав головою чоловік. - Я по запаху відчуваю характерні зміни. В хлопця починається гарячка, змінюється секреція... три доби не можна чарувати, лише природнє лікування.

- Трясця, ти ж казав, що звичайний, - незадоволено повернулась до Алекса відьма.

- Звичайний... наче був..., - кивнув головою чоловік, відчуваючи, що його починає сильно знобити, світ навколо змінюється і все обертається, наче на каруселі. Зображення то наближається, то стає яскравішим, звуки та запахи підсилюються, а в наступну мить все повертається в нормальний стан, різко, так що здається, що ти оглухнув та осліп.

- Ми його заберемо і наші цілителі все зроблять, - як крізь вату пролунав голос ватажка. - Ей, хлопче, тебе як звуть? Йти зможеш?

- Алекс, - прохрипів Олександр, намагаючись втримати свідомість, яка все рвалась провалитись в якусь темну безодню. - Зможу... ні, не зможу...

Після цих слів почалась метушня, хтось підхопив чоловіка на руки... так легко, як батько в дитинстві... Алекс чув голос Аляни, шум мотоциклів і після цього програв битву з дивним світом марень, в яке все ж таки поринула його, змучена метаморфозами, свідомість.


Період лікування та генетичної адаптації пройшов вдало, ну принаймні саме так говорив Богдан - ватажок зграї перевертнів, яка забрала Алекса до себе. Для Олександра ж ці дні були схожі на довгий моторошний сон, з якого хлопець не міг вирватися.

Все закінчилось раптово. Ось знову молодому перевертню сниться чорний ліс, зграя, полювання, дикий азарт, що п'янить краще витриманого вина, насолода від свіжої крові дичини, яку вполював сам... а наступної миті все обірвалось і Алекс зрозумів, що прокинувся, при цьому самопочуття у хлопця було чудове, наче всі ті дивні події йому просто примарились. Якби не незнайома кімната, куди принесли його перевертні, то він певно зміг би себе переконати, що той вечір просто був важким затяжним сном.

Надворі ще було темно, але хлопець точно знав, що скоро світанок.

- Як ти?, - з крісла, що стояло в темному кутку кімнати, хтось піднявся і швидко наблизився до ліжка.

- Мамо?!, - Олександр не міг зрозуміти, що його матір забула у перевертнів... звісно вони могли попередити батьків про стан їх сина, але як же ж таємниця зграї і все таке. - Що ти тут робиш?

- Чекаю поки ти прокинешся, - посміхнулась жінка, торкаючись рукою чола Алекса. - Жар спав, вже добре. Як почуваєшся?

- Чудово, - кивнув хлопець і примружившись додав, - але ти так і не сказала, чому ти тут, звідки дізналась де мене шукати?

- Синку, давай ти відвар вип'єш і ми поговоримо. Мені багато тобі потрібно розповісти.
Алекс знову кивнув і, взявши з рук матері відвар, з очікуванням подивився на неї.

- Я знаю що з тобою сталося, знаю де ми зараз і чому, - почала свою розповідь жінка. - Ми походимо з давнього роду вовкулаків, які з прадавніх часів живуть в густих лісах на заході нашої країни. Твій дідусь зрозумів, що часи змінюються і вовченятам все важче адаптуватися до темпу сучасного суспільства. Тому він один з перших ватажків, в нашому регіоні, що прийняв рішення давати молоді ін'єкції, що присипляють ген дволиких. Мені почали їх колоти ще маленькою, тому я ніколи не перетворювалась і росла звичайною людиною. Ми змогли переїхати з лісу до міста, я отримала хорошу освіту і вийшла заміж за людину.

- А мені ці ін'єкції кололи?

- Так, малий курс провели, потім слідкували за змінами і коли ти не проявляв ніякої активності, в плані психологічних та фізіологічних змін, під час гормонального становлення, то всі вирішили, що ніякої небезпеки вже не має... але ми не врахували можливість близького контакту з іншими перевертнями та активацію гену після цього, - видно було, що мама хвилюється і дуже засмучена через останні події. - Ти можеш не турбуватися, ми вже замовили препарат і тобі почнуть його колоти коли місяць піде в ріст, тобто через два тижні, щоб завершити процедуру до наступної повні і побачити результат.

- Добре, - кивнув Алекс і, повернувши мамі горнятко, відкинувся на подушки.

- Синку, пробач, що не розповідали тобі про цю сторону історії нашого роду, я не думала, зо тобі доведеться колись з таким зустрітися.

- Мам, все гаразд, не хвилюйся.

- Я знаю як для тебе важлива робота і що ти зараз на вимушеному лікарняному...

- Тобто на лікарняному?, - подався вперед чоловік. - А хто мене туди відправив?

- Ну, у Богдана є зв'язки, тому вже вранці наступного дня, після того інциденту, в нас було заключення лікаря про те, що ти підхопив вірус і зараз лікуєшся.

- Хм, зрозуміло, - кивнув Олександр, заплющуючи очі.

Матір трохи помовчала і, не витримавши, все таки запитала:

- А ти не хочеш детальніше дізнатись щось про перевертнів, про нашу зграю...

- Ні, - відрізав молодий чоловік. - З мене достатньо цієї містики, перевертнів і всього іншого, дякую. Я себе добре почуваю і якщо огляд покаже норму, то просто повернусь додому, а після курсу уколів продовжу нормальне життя, забувши все як нічне жахіття, яке наснилось під час хвороби.

- Ох, синку, вибач, я думала ти розпитати захочеш. Ну, тоді відпочивай, а я піду щось поїсти тобі знайду, - сказала мама, направляючись до дверей.

- Мам, а я теж вовк?

- Так, у нас в родині лише вовки й були, - посміхнулась жінка і вийшла з кімнати.

Пізніше до Алекса зайшов ватажок зграї, але дізнавшись, що хлопець планує пройти курс ін'єкцій, просто поцікавився його самопочуттям, ще раз вибачився за свій молодняк і швидко завершив розмову.


Відкривши двері до порожньої квартири Алекс застигнув на порозі, вглядаючись в темряву... він не міг пояснити свої відчуття, але точно був переконаний, що щось не так. Покращений зір нікого не помітив, але якісь зміни є... о, точно, запах, він вирізнив знайомий аромат, якого не повинно було б тут бути.

Чоловік посміхнувся і, причинивши двері, пройшов у спальню. Так, він не помилився...

- Привіт, що ти тут робиш?, - Олександр, не вмикаючи світла, обперся на одвірок і, при світлі спадаючого місяця, спостерігав за пробудженням дівчини, що скрутилась клубочком на його ліжку.

- А... що?, - Аляна сонно закрутила головою. - Алекс, привіт!

- Як ти сюди потрапила?, - поцікавився хлопець.

- Вибач, що без твого дозволу... коли тебе забрали перевертні, я попросила їх ватажка повідомити одразу ж як ти прийдеш до тями, він зателефонував вчора і сказав, що ти сьогодні повертаєшся додому. От я й чекала, спочатку на вулиці, потім махнула на все рукою і за допомогою чарів зайшла сюди, - пояснила дівчина і, дивлячись в очі Алексу, запитала, - ти сердишся?

- Ні, просто не очікував тебе тут побачити, - посміхнувся чоловік.

- Ти розумієш, все ж через мене з тобою сталося, - продовжила Аляна, - якби я одразу відшила тих вовків на вечірці, або взагалі туди не пішла б, то й тієї бійки в тебе не було б і в тебе ген дволиких не активувався б...

- Ну, зате я дізнався таємницю свого роду, - хмикнув Олександр, знімаючи черевики і куртку.

- Що ти робиш?, - побачивши, що хлопець роздягається, поцікавилась Аляна.

- Ну, вже пізно, я провів маму додому, повернувся до себе в квартиру і хотів лягти поспати, щоб завтра отримати виписку і повернутись до роботи..., - пояснюючи це, Алекс ліг біля дівчини на ліжко, випроставшись в повний ріст і закинувши руки за голову, - так що, я буду відпочивати, як і планував. А ти сама вирішуй, хочеш йди, хочеш залишайся...

- Ой, вибач, я так хотіла тебе побачити і поговорити, дізнатись чи ти сердишся на мене, що не подумала про те, що нічний візит буде дуже нетактовним та безглуздим, - відьма підскочила, намагаючись злізти з ліжка, але перечепилась і повалилась на Олександра. - Трясця, вибач...

Хлопець впіймав її, захищаючи свого носа від зіткнення з чолом дівчини і не зміг відпустити. Аромат відьми був таким смачним та спокусливим, що нею хотілось дихати вічно.

- Алекс, ти мене не хочеш відпустити?, - здивовано поцікавилась Аляна, коли чоловік притягнув відьму до себе, зариваючись носом їй у волосся.

- Ні, - коротко відповів юнак, дуріючи від неймовірного аромату... на периферії свідомості проскочила думка, що він зараз дуже навіть розуміє перевертнів, які полювали за такою здобиччю.

- А доведеться, - прошепотіла відьма, - будь ласка...

Хлопець тихенько загарчав, не бажаючи відпускати від себе джерело такого чудового запаху... і тут до нього дійшло як все виглядає зі сторони.

- Трясця, що це таке, - розімкнувши обійми чоловік сів на ліжку, спостерігаючи за дівчиною, яка поспішила зібратись і покинути його квартиру.

- Точно не знаю, - відповіла Аляна, - але певно в тебе такий ж гормональний збій, як і в тих молодих перевертнів. Добре хоч самоконтроль в тебе кращий і батьки виховання на рівень інстинктів вклали, інакше були б проблеми.

- Хм, гормональний збій... може й так...

- Добре, я пішла, побачимось якось, - дівчина поспішила до дверей, але в останній момент зупинилась, щоб тихо запитати, - Алекс... а що саме тебе привабило, що ти мене не відпускав?

- Запах, - коротко відповів хлопець, вдихаючи залишок аромату дівчини на подушці.

Коли чоловік підвів очі, то побачив Аляну в дверному проході:

- А ти знаєш, що саме запах ідеального партнера так впливає на перевертнів?

- Дійсно? Ні, не знав... це що виходить ти і тим вовченятам підходиш?

- Дідько, ну що ти все перекручуєш, - скривилась відьма. - Ні, вони повелись на моє декольте та стрункі ноги, це було видно одразу. Коли той недоумок на мене накинувся у нього навіть натяку на ніжність не було, а це означає, що мій запах для нього особливим не був.

- Хм, а я не так тримав?

- Не так...

- Можливо в тебе парфуми інші?

- Я не користуюсь парфумами, щоб не перебивати нюх при приготуванні зілля.

- Он воно як, - чоловік піднявся з ліжка і підійшов впритул до відьми, легко торкаючись її волосся рукою. - Тоді як ти поставишся до того, що я запрошу тебе на побачення?

- Дуже позитивно, - посміхнулась дівчина і, ставши навшпиньки, поцілувала молодого перевертня в щоку. - До завтра, свою візитку я на столі залишила, після полудня я вільна.

- До завтра, - чоловік притягнув до себе відьму і легко торкнувся її губ, одразу ж відпускаючи.

Аляна секунду постояла, наче роздумуючи над чимось складним, і все ж таки пішла до вхідних дверей.

Олександр відкинувся на подушки, примруживши очі... ідеальний партнер, щось в цьому є.

На вулиці почувся жіночий крик і спалахнуло світло, наче блискавка вдарила.

- Дідько, - Алекс підскочив з ліжка і не вдягаючись, без взуття, вилетів на вулицю. Кричала його відьма... так, саме його!

Дівчина стояла впритул до стіни, сформувавши в руках якусь вогняну кулю, навколо неї з гарчання згуртувались молодики. Алекс одразу зрозумів, що то перевертні.

- Нас покарали через те, чого ми не зробили, - по центру, прямо навпроти дівчини, стояли старі знайомі з парку. - Наші вважають, що це несправедливо, тому ми прийшли взяти своє.

- Я не ваша, - з явним тремтінням в голосі відповіла Аляна.

- Та ну, а чия ж?, - засміявся один з хлопців.

- Моя, - спокійно відповів Олександр, наближаючись до компанії.

- О, ти диви, недоперевертень з'явився, - почали сміятися старі знайомі і їх підтримали інші молодики.

- Тобі потрібні проблеми?, - вигнувши брову, поцікавився Алекс.

- Що, ти мені їх влаштуєш чи батьку скажеш?, - засміявся хлопець.

- І те, і інше, - кивнув Олександр. - Хоча в тебе є ще один варіант.

- Хм, цікаво який?

- Пропоную розібратись тут і зараз, один на один. Якщо ти програєш, то залишаєш мою дівчину в спокої.

- А якщо ні, то вона стане моєю... нашою, як мінімум на одну ніч, - облизавши губи завершив фразу молодий перевертень.

- Не програю, - хитнув головою Алекс.

- Добре, навчу тебе слухатись сильніших, - фиркнув юнак і перекинув свою куртку одному з товаришів.

Компанія зробила коло, визначаючи границі поля бою.

- Алекс..., - прошепотіла Аляна.

- Все буде гаразд, - чоловік підійшов до дівчини і ніжно провів пальцями по її щоці. - Якщо побачиш, що я програю - тікай.

- Ні, я не..., - почала було відьма.

- Ти мене почула?, - незадоволено перепитав Олександр.

- Так, - Аляна кивнула головою і повернулась назад до стіни.

- Ну що, попрощався зі своєю колишньою?, - засміявся противник Алекса.

Чоловік зробив вигляд, що не почув цю фразу, проігнорувавши молодика. Він став в стійку, готуючись до атаки.

Молодий перевертень кинувся на Олександра, але його випад виявився невдалим. Суперник легко вийшов з-під удару і одразу ж атакував у відповідь, проте теж невдало.
Сили супротивників виявились приблизно однаковими. Алекс не вмів повноцінно користуватись новими здібностями, але школа бойових мистецтв йому дуже допомагала в бійці.

- Все, мені це набридло, - юнак підскочив, перекручуючись у повітрі, і на землю приземлився вже у вигляді вовка. Не очікуючи реакції Алекса на свої дії, молодик кинувся в атаку, як і в парку, намагаючись вгризтись противнику в горлянку.

Олександр відскочив в сторону, проштовхуючи вовка далі по інерції і той влетів в обмежувальне коло, яке утворили його товариші. Швидко піднявшись на лапи перевертень повторив свою спробу.

Атмосфера стала більш напруженою, заступнику директора все важче було відбивати атаки звіра, який входив в азарт.

В певний момент Олександр помітив, що Аляни біля стіни не має. Чоловік вирішив, що дівчина втекла, але раптом побачив, що її тягнуть до машини двоє з компанії його супротивника.

Втрата уваги коштувала Алексу дорого, так як молодий перевертень таки зміг дістати його, прокусивши руку.

Дикий біль та тривога за відьму щось перемкнули всередині і світ навколо Олександра почав змінюватися. Не думаючи, на одних інстинктах, чоловік відкинув вовка, як шкідливе кошеня, і підскочив у повітря, повторюючи сальто, яке виконав нещодавно юнак... через мить на чотири лапи приземлився здоровий чорний вовк, що вдвічі перевершував в розмірах тваринну форму будь кого з присутніх.

Молодики почали відступати, а Алекс одним плавним рухом підскочив до свого супротивника і з гарчанням придавив його лапою до землі. Юнак, притиснувши вуха до голови, почав жалібно скавчати.

Зрозумівши, що переміг, Олександр перелетів через проріджене коло молодиків і через секунду був біля викрадачів, могутніми ударами лапи розкидаючи їх подалі від дівчини.

Аляна впала на землю і почала відповзати подалі від здоровезного звіра, який стояв навпроти неї. Алекс підійшов до дівчини, яка заплющила очі, очікуючи агресії зі сторони перевертня. Принюхавшись чоловік лизнув відьму в ніс і запхав свого носа у її скуйовджене волосся, завмираючи на місці.

- Алекс, це ти?, - шоковано запитала Аляна, обережно торкаючись шерсті вовка.

В наступну мить біля неї вже сиділа людина.

- Вони істина... істина..., - почулось зі сторони молодих перевертнів, які підійшли до пари.

- Не зрозумів, - Олександр повернувся до компанії, суворо розглядаючи їх.

- Ви істина пара, лише та, хто ідеально підходить перевертню, здатна стимулювати його оберт в будь яких обставинах, - відповів колишній супротивник Алекса і, переминаючись з ноги на ногу, додав, - пробачте мені, я був неправий, більше такого не буде, обіцяю!

Всі хлопці почали опускатися на коліна перед Алексом.

- Що це ви робите?, - здивовано дивився на дивні дії молодиків Олександр.

Один з хлопців, не підіймаючи голови, відповів:

- Наша зграя досить велика, в таких випадках підростаюче покоління обирає серед молодих перевертнів свого ватажка і вони від'єднуються від основи... ти переміг Веніаміна, отже тепер ми визнаємо, що ти наш ватажок.

- Дідько, тільки вас мені не вистачало, - скрипнув зубами чоловік і, обійнявши Аляну, сказав, - давайте потім з цим розберемося, а зараз повертайтесь додому.

Молодики підвелися, запевняючи Олександра в своїй відданості і попрощавшись залишили пару наодинці.

- Бачиш, все таки істина, - сказала відьма, торкаючись обличчя Алекса рукою.

- Що це?, - чоловік перехопив її за зап'ясток, побачивши на ньому браслет. - Вони знову змогли вдягнути його на тебе?

- Так, вибач, я була неуважною, - опустила очі до землі дівчина.

Олександр змикнув і легко зняв прикрасу, що блокувала магію його пари.

- Але як?, - здивовано глянула на чоловіка відьма.

- Ну, вони ж визнали мене ватажком, а ти казала, що лише ватажок може зняти цей браслет, крім того хто його одягнув.

- Ох, точно... що ж ти тепер робитимеш?

- Поки не знаю. Пішли відпочивати.

- Вдвох?, - перепитала відьма.

- Так, ми вже визначились, що нас тягне одне до одного, що ми істина пара і хочемо бути разом - кивнув чоловік. - Якщо тобі потрібен час, щоб перейти до більш близьких взаємин, то я тебе не примушую поспішати, але відмовлятись від тебе не хочу, тому не бачу сенсу зараз витрачати час на дорогу, якщо ти можеш залишитись у мене. Я дійсно втомився і готовий поспати навіть на дивані...

- Не потрібно на дивані, - Аляна обійняла свого перевертня за шию, - я теж не хочу від тебе відмовлятись, ти в усьому правий.

Алекс підхопив відьму на руки і повернувся з нею додому.

Чоловік відчував внутрішню гармонію, засинаючи зарившись носом у волосся Аляни, здавалось, що все це так природньо і правильно, що так було завжди і має бути до кінця життя, і ніяк інакше.


Через два дні Алекс з Аляною приїхали до батьків хлопця.

- Мамо, тату, я хочу вас познайомити зі своєю нареченою. Аляна - відьма і моя істина пара.

Батьки були здивовані, але дуже задоволені, дізнавшись про те, що у їх хлопчика з'явилась наречена.

Після обіду, смакуючи запашною кавою, Алекс почав розмову, яку він запланував ще вранці, після бійки.

- Мамо, скажи, чи вірно я все розумію: дідусь був ватажком, але почав блокувати ген дволиких в своїй зграї, зараз його не має і наші землі нікому не належать?

- Ну, майже так і є, там живуть старші перевертні, ніхто не заявляв права на територію, вони не проти були б побачити нового ватажка, але знають, що наш рід теж пройшов блокування. А що таке?

- Я зміг обернутися і... мамо, я не хочу втрачати це все. Коли я зрозумів, що відчуття ослабнуть після ін'єкцій, що я ніколи вже не буду так бачити світ, не відчуватиму так гостро аромати і знову повернусь до офісу, в мене все це викликало протест. Я хочу повернутися на родові землі зі своєю парою, привести туди свою зграю, вливши молоду кров і відродивши клан.

- Але де ти візьмеш молодих перевертнів?, - розгубилась мама.

Олександр розповів батькам про двобій і свою першу трансформацію.

- Ох, а як же ж твоя робота?

- Ще до того як я дізнався про перевертнів і зустрів Аляну, робота почала давити на мене, я не розумів чому, але тепер знаю, що вона просто обмежувала мою волю, загнавши у клітку. Я вчора звільнився, але директор попросив залишитись позаштатним консультантом і стати дилером нашої компанії в західному регіоні, - посміхнувся чоловік.

- Що ж, тоді все добре, - кивнула мама і повернулась до Аляни, - дитинко, а в тебе як з роботою і Ковеном.

- Я викладач і думаю роботу знайти зможу, - відповіла дівчина, - з Ковеном все важче і простіше одночасно. Вони проти мого виходу з їх рядів, особливо майже перед Самхейном, але враховуючи те, що вони не допомогли мені, коли перевертні надягли на мене браслет на вечірці, хоча там було ще двоє наших дівчат, і те, що я змінюю прізвище, вливаючись в ваш рід, зробити мені вони нічого не зможуть.

- А чому вони не допомогли тобі, я думав ти без подруг була на вечірці, - здивувався Алекс.

- Ну, я невірно їх зрозуміла, коли дівчата покликали мене з собою... вони люблять такий колективний відпочинок без моральних обмежень, а я не знала про це...

- Хм, зрозуміло, - кивнув головою Олександр, - що ж, будемо перевиховувати нашу молодь.

Весь вечір родина провела за розмовами про їх лісовий клан та основні правила поведінки, які повинен враховувати молодий ватажок. Візит до Богдана, про який домовились заздалегідь, вирішили перенести на наступний день.


Розмова з Богданом пройшла легко, коли він дізнався, що молоді перевертні поїдуть на захід у ліси, де тренуватимуться з справжніми дикими вовкулаками, і що його легковажний син вже не ватажок новосформованої зграї, то лише зрадів цьому факту.

- Мій телепень завжди влазить в неприємності, - сказав старший вовкулака, - це мій недогляд, не потрібно було так багато волі Веніаміну давати, але що ж тепер поробиш.

- Він ще молодий, думаю у нього ще є час щоб переглянути свої пріоритети і подорослішати, - посміхнувся Олександр.

- Знаєш, а я радий, що все так склалося і його новим ватажком будеш ти. Можеш звертатися до мене за будь якої необхідності, та й зграя вам завжди допоможе в скрутну хвилину. Знайте, що ви не самі в цьому світі, - сказав Богдан, плескаючи хлопця по плечу.

- Дякую, - кивнув молодий чоловік. – Запрошуємо вас на відпочинок в наші ліси, зможете побачити як всі облаштувались і свіжини поїсти, в нас гарні місця для полювання.

- Хм, спокуслива пропозиція, ми приїдемо, - задоволено кивнув старий вовк.

Через тиждень, завдяки зв'язкам Богдана, істинна пара стала офіційною сім'єю і новосформована зграя вирушила на захід. Весілля пройшло досить спокійно, були лише найближчі родичі, навіть зграю та Ковен ніхто не запросив, що викликало нову хвилю незадоволення від відьом і розуміння вовкулаків, які взагалі вважали священним союз поєднання двох сердець, що був закріплений перевертнями наодинці, при світлі повного місяця.

Як виявилось будинок батьки встигли переоформити на Алекса, тому на границі лісу та гірського кряжу, біля дивовижного озера з прозорою водою, на молодят чекало їх власне житло.

Батьківська зграя Веніаміна виділила кошти для молоді, яка від'єднались від них, для закупівлі матеріалів на будинки. Домовились, що хлопці самі побудують своє майбутнє житло, що має лише загартувати характер компанії і зробити отримані будинки більш важливими для дітей.

Стара зграя дідуся налічувала біля трьох десятків вовкулаків, як виявилось не всі батьки робили своїм дітям ін'єкції і молоді особини теж були серед місцевих перевертнів.

Старий вовк, який умовно керував зграєю після смерті дідуся Алекса, дуже зрадів появі справжнього ватажка і допоміг йому організувати ритуал посвяти по всіх канонах, як робили їх предки.

Під час повні всі перевертні зібралися на велике полювання. Олександр, у вовчій подобі, перескочивши через багаття, що мало очистити шлях ватажка, повів свою зграю по осяяній світлом місяця стежині в ліс. Важливим елементом ритуалу була можливість вполювати живину і саме головний перевертень мав зробити це швидше за інших.

Алекс насолоджувався свободою, чіткі плавні рухи масивного тіла, неймовірні барви та аромати таємничого лісу навколо... як він жив без цього раніше? Сон, що здавався молодому чоловіку жахіттям почав справджуватися і він був найсолодшим моментом за весь період існування Олександра, перетворюючись у свідомості вовка з страшного випробування на неймовірну казку.

Молодий ватажок першим наздогнав свою жертву, підтверджуючи свій статус головного, і вся зграя підтримала його пісню переможця, яку він подарував повному місяцю, що срібним диском сяяв для своїх дітей.

Життя чоловіка з кожним днем все більше наповнилось фарбами і сенсом. Він відчував, як ліс шепоче йому свої легенди, гірські ключі б'ють в одному ритмі з серцем молодого перевертня, а поруч віддана зграя та його істина пара, заради яких варто було змінити своє життя, ризикнувши перетворитись з людини на звіра.