Омана
Iryna Markova
Життя оманою просякнуте давно, Всі маски вам у шкіру повростали, Сміятись, кажете, потрібно все одно? Чого ж в очах журба, а в серці рани? Прогнило людство до самих кісток, Забули пращурів усі вже настанови, Тепер, сліпці, всі йдемо до пасток, В які ведуть нас вправні щуролови. Розваги, гроші, віртуальний рай, Купити зараз душу досить просто, Собі сам, друже, смерть ти обирай, І деградацію візьми ще, замість росту. Прокиньтесь, люди, є ще вороття, Навколо озирнутись поки можна, Цінуйте кожну мить свого життя, Реального, яке згубити просто. Iryna Markova
2020-11-17 20:32:28
26
9
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (9)
Iryna Markova
@Vasil369 дякую🌷
Відповісти
2020-11-29 12:13:22
Подобається
Блакитноока
Неймовірний вірш 😍😍
Відповісти
2021-01-27 18:23:10
1
Iryna Markova
@Блакитноока дякую🌹
Відповісти
2021-01-28 15:07:44
Подобається
Інші вірші поета
Не здамся Зафарбовуємо життя Віримо Перший сніг
Інші поети
it'sdher _
@ddher_
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
3255
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1686