Зафарбовуємо життя

Iryna Markova

Дерева голі і земля чорніє, Вкриває місто біле полотно, Усі забули про дитячі мрії, Згубили їх в минулому давно. Турботи й цілі, час усіх хвилює, У сірих буднях втратили себе, Зітхає Доля, пензлями малює, І знову сіре й біле, чорне і важке... Спинись, прошу, ще є у світу фарби! Поглянь на неба чистую блакить, На пролісок, що з снігу визирає, І джерельце, що десь з гори біжить. На теплу радість, що дитя дарує, Веселий сміх та казки ясну мить. І сонце світ нам золотом малює... Згадай про мрію, яка десь летить! Турботи будуть і прийдуть печалі, Таке життя, душа у всіх болить... Проте не варто знову забувати Про свої мрії й щастя світлу мить. Iryna Markova 🌿

2021-01-31 12:07:20

5

0

Схожі вірші

Всі

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

45

5

2465

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13183