І вихователь - це покликання, і аж ніяк не карма
Як хочеться вернутися на мить, В той час, як зовсім ще була малою. Там річка, ніби дзеркало блищить, Куди ступала босою ногою. Там не було обману і тривог, Я сни казкові бачила ночами. Буває страшно, миттю біжимо, І засинаєм на плечі у мами. Моє дитинство - радісна пора, Спасибі за прекрасні твої миті. Я прошу Бога, аби завжди дітвора Була здорова і був мир у всьому світі. З дитини починається країна, Із неї починається життя. Дошкільницитво - майбутнє України, З яким ступаєм твердо в майбуття. А вихователь - із професій непроста Бо вихователь, наче друга мама. Ну і нехай їх зарплатня рівняється до ста, Про вибір цей ми не жаліємо ні грама. Дошкільники - життєва наша сутність, Професію обрали цю не дАрма. В своїх руках тримаємо майбутність, І вихователь - це покликання, і аж ніяк не карма....
2021-01-10 13:21:34
6
8
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (8)
Nadine Tikhonovitch
@Іванка Філюк Згодна на всі сто! Гроші - це, звичайно, важливо... Але покликання, як на мене, важливіше!
Відповісти
2021-01-10 19:25:01
1
Іванка Філюк
@Nadine Tikhonovitch краще працювати на роботі, яка приносить менше грошей, проте, багато задоволення, натхнення, радості, аніж на роботі, на яку "впихнули" тебе батьки ,по так званому "блату", заробляючи мільйони. А гроші....ну що ж я Вам скажу? Всіх грошей не заробиш, а для цього потрібно мати і чоловіка 😁
Відповісти
2021-01-10 19:32:47
1
Nadine Tikhonovitch
Відповісти
2021-01-10 19:34:38
1
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4672
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3940