— Отже, що ми маємо за минулу добу.
Бернштайн підійшов до великої дошки, що висіла на стіні, — «пісочниці», як її всі називали — і закріпив на ній велику фотографію чоловіка-напівельфа. Для цього йому, щоправда, довелося звільняти місце — «пісочниця» вся була завішана фотокартками, записками, фрагментами доказів, зібраними при розслідуванні інших справ, над якими працював зараз відділ магічних злочинів.
— Етейн Рід, напівельф, 58 років, аспірант кафедри магічного рослинництва біологічного факультету університету Грінвіч-Столоу. Помер учора під ранок, згідно з даними розтину — між четвертою і п’ятою годинами ранку. За твердженням доктора Дюка, повішення було прижиттєвим — на це вказує стан судин в області шиї загиблого. Вони розширені й переповнені кров’ю. Це, а також наявність інших ознак — велика кількість трупних плям у нижній частині тіла, крововилив у м’язи шиї, їхній надрив — доводить, що Рід бовтався в петлі живим. Інших пошкоджень або травм на тілі немає. Біля абрикоси, на якій висів Рід, не має ознак використання магії — це підтверджує дослідження Крістофа. Отже, ймовірність того, що його вбили, магією чи іншою зброєю, — а потім повісили, практично нульова…
Бернштайн зітхнув і замовк, не зводячи погляду з фотографії на «пісочниці». Напівельф на ній дивився у відповідь із легкою напівпосмішкою, утримуючи руку на лацкані піджака — за іронією, того самого, в якому Рід і повісився.
— Його знайшли на подвір'ї будинку, де він знімав кімнату, — задумливо вимовив Бернштайн після паузи й постукав пальцем по фотографії. — Час виявлення — близько 7 ранку або трохи більше. У будинку на той момент перебували всі мешканці, включно з власницею монною Фру. Загалом їх семеро, з них двоє — діти. Усі кажуть, що спали в той час, коли помер Рід, і нічого не чули. По суті, це означає, що ніхто із сусідів жертви не має надійного алібі. Як, утім, і вагомого мотиву бажати Ріду смерті — поки що, принаймні, ми його не виявили.
Що ж до самого Ріда — прощальної записки він не залишив. Його сусіди теж не в курсі, що могло підштовхнути його до рішення покінчити з життям. Усі в один голос кажуть, що Етейн Рід був тихим, про себе багато не розповідав, але під час зустрічей поводився привітно. Єдина дивина, про яку згадують сусіди: останніми днями Рід подовгу був відсутній вдома і, можливо, навіть не ночував там. У цьому абсолютно впевнена монна Фру, бо 2 жовтня — за три дні до загибелі Ріда — шукала його, щоб обговорити з ним питання квартплати, але не застала його ані пізно ввечері, ані навіть рано вранці наступного дня. Гіссе Грант, який зі своєю родиною живе на тому ж самому поверсі, також говорить, що не чув і не бачив Ріда кілька днів. І це при тому, що зазвичай Рід вечори проводить вдома і рідко коли повертається додому пізніше за восьму вечора. Монна Фру також повідомила, що не бачила, щоб Рід спускався на кухню на сніданок, хоча зазвичай він завжди так робить, перш ніж вирушити на роботу. Зате 4 жовтня монна Фру виявила Етейна Ріда в нетверезому стані на кухні й допомогла йому дістатися до своєї кімнати. Було це близько опівночі. За словами монни Фру, Рід тоді без зупинки повторював «все скінчено, все пропало». А через добу після цього інциденту наклав на себе руки.
Бернштайн знову зітхнув і повернувся до колег:
— Сусіди Ріда не знають, чи мав він якісь хвороби, окрім алергії на шерсть. Але всі говорять, що жодного разу не бачили його просто з кашлем чи простудою. Обшук у кімнаті жертви також не виявив ані ліків, ані рецептів чи якихось медичних препаратів, окрім засобу від алергії…
— До речі, я вчора знайшов аптеку, де Рід часто бував, - перебив Берштайна Айс. — Власник каже, що він сам готував собі свої ліки за власним рецептом, в аптеці купував лише інгрідієнти, але цілком безпечні й незаборонені законом — календула, сушені ягоди калини, кігті носоп’ятки, коріння бобоа…
— Так, і це також підтвердив Дюк. Він прислав сьогодні свого допельгангера [1] зі звітом, і я йому показав ці ліки. — Бернштайн хитнув головою на свій стіл, де поруч з папками, лежало кілька речей з кімнати Етейна Ріда, серед яких — рекламні буклети ярмарки Ленормана, блокнот та баночка з пігулками. — Дюк сказав, що вони цілком безпечні і становлять загрозу тільки при умові значного перевищення дози… Але розтин показав, що Рід її не перевищував. Ось чого в його тілі багато — то це алкоголю. Дюк каже, що вміст алкоголю в його крові становить понад 2,5% — це свідчить про значний рівень сп’яніння із високим ризиком емоційної нестабільності. Іншими словами, Рід напився до кондиції, коли не міг взагалі себе контролювати. Якщо припустити, що в нього були якійсь особисті проблеми, то версія із самогубством видається найімовірнішою. Все псує лиш цей слід на обличчі трупа, що виявив Крістоф…
— Упевнений, Фукс думає так само, — хмикнув Дрейк, гойдаючись на стільці. На його коментар тут же відреагував Айс, який розкладав канцелярію на своєму столі в тільки йому одному зрозумілому порядку:
— По-моєму, він узагалі не думає.
— Хм? — здивувався Дрейк. — Ти теж не переварюєш Фукса?
Айс закінчив розкладати олівці в ряд із правого боку столу і повернувся до Крістофа. Його обличчя нагадувало порцелянову маску — таке ж гладеньке і позбавлене навіть натяку на міміку.
— Він вірить, що якщо я роблю ось так… — тут Айс виставив уперед правий кулак і різко розтиснув пальці. Негайно пролунав звук тріснутого скла і над долонею, що розкрилася, утворився крижаний кристал. Він висів за міліметр від поверхні шкіри й крутився навколо своєї осі. Айс байдуже оглянув його і знову подивився на Дрейка. — Якщо я роблю щось подібне — значить, використовую якийсь трюк. На думку Фукса, вся магія — один суцільний трюк або фокус. По-моєму, він поставив собі за мету довести це.
— Та ну? Він же бачить магію щодня! Он навпроти кав’ярня продає рулети з начинкою, що змінюється залежно від настрою покупця. Або Півмісяць візьми — там тобі магів на будь-який смак знайдеться, і завжди якась дичина діється — то грім б'є посеред ясного неба, то фамільяри б’ються… А пам’ятник засновникові Яспіса хесирові Ґорді, що гуляє вулицями? Фукс, що, взагалі в усьому фокуси бачить?
— Він вважає, що магічна їжа — шарлатанство, і, до речі, вимагає закриття закладів, що торгують нею. Пам’ятник і подібні до нього речі, на його думку, — просто хитрі механізми, а ми — відділ із розслідування магічних злочинів — купка ідіотів-шахраїв, які лише даремно витрачають гроші платників податків. — Айс знизав плечима і стиснув долоню з кристалом, що пурхав над нею, у кулак. Після цього знову пролунав звук битого скла, а коли Рубен розтиснув долоню, вона виявилася зовсім порожня.
— Отакої… — здивовано вигукнув Дрейк. — Я, звісно, чув, що Фукс — дивак, але не думав, що настільки… Тепер зрозуміло, чому він був такий ворожий до мене вчора. Він просто вважав мене шарлатаном…
— Головне, що обійшлося без скандалів, — Айс знову знизав плечима. — Зазвичай, якщо ми перетинаємося з Фуксом по роботі, — проблем від нього набагато більше. Та й Еванлін ніколи не втомлюється доводити його неправоту і за можливості — виставляти дурнем.
З цими словами Рубен кивнув у бік Бернштайна. Той якраз розглядав нову фотографію, яку нещодавно витягнув із папки зі справою Етейна Ріда, але, почувши своє ім’я, перевів погляд на колег.
— Правильніше буде сказати, — вимовив він, розтягуючи губи в іронічній посмішці, — що в нас із гіссе Фуксом професійні розбіжності… В яких він зазвичай зазнає поразки.
— Звісно, — незворушно погодився Айс. — І Акі ти притягнув у поліцію, щоб грати на нервах Фукса було цікавіше.
— Це твій висновок, — усе з тією ж посмішкою відповів Бернштайн.
— Але ти сам казав, що висновки я вмію робити дуже добре. А ще я знаю, що Фукс до гикавки боїться птахів після тієї справи з незаконним розведенням гарпій…
— Саме так. — Бернштайн усміхнувся ще яскравіше і впевнено кивнув. А після цього показав колегам фото, яке тримав у руці, і запитав:
— Як ідуть пошуки нашої монни?
— Подружки Ріда? — одразу відгукнувся Айс, повністю проігнорувавши той факт, що Бернштайн різко й демонстративно змінив тему. — Поки що ніяк. У першій половині дня я займався справою Пареца — суд нарешті видав мені дозвіл на отримання списку його телефонних дзвінків. За пошуки дівчини я візьмуся після обіду. Пошукаю в нашій базі магів. Якщо вона володіє магією — її фотографія точно має бути там.
— А я додзвонився до сестри Етейна Ріда за номером, що вказано в його блокноті. І до речі, в нашій базі магів вона є — тобто, магією володіє. Природною, рівень — середній. Але на фото виглядає зовсім не так, як брат. Нізащо не подумав би, що вони родичі… та мушу визнати: вона симпатична й голос приємний… — Дрейк на мить замовчав, пригадуючи розмову з монною Рід, і через це не помітив незадоволений погляд, що кинув у нього Бернштайн. Але в голосі Евана не відобразилося жодної емоції, коли він сказав:
— О. Цікаво… І ця «симпатична» монна щось сказала корисного?
— Ні. Вона нічим не допомогла. Сказала, що не в курсі, що там з особистим життям брата. Мовляв, спілкувалися вони рідко та й жили в різних містах. Останнє, до речі, правда — я перевірив. Мартіна Рід живе далеко за межами юрисдикції Яспіса — у Берилусі.
— І на момент смерті Ріда теж була там?
— Скоро дізнаємося — я відправив запит у Берилус. Зранку отримав повідомлення на перфокарт — колеги обіцяли перевірити алібі Мартіни Рід у найближчі два дні.
— Чудово, — кивнув Бернштайн і знов подивився на фото Етейна Ріда, що висіло на «пісочниці». При цьому незадоволення у його погляді зникло так само раптово, як і з’явилося. — А як щодо інших родичів жертви?
— Їх немає. Крім сестри, у Ріда була бабуся — вона їх і виростила. Але Мартіна повідомила, що монна Рід-старша померла три роки тому. Що стосується батьків — мати їх кинула давним-давно. За словами Мартіни, цитую, «просто поїхала з якимось хахалем». Особистість батька ніхто не знає, але він, імовірно, був ельфом, бо мати Етейна і Мартіни — людина.
— Драматична історія… але нам ніяк не допомагає, — Бернштайн зітхнув. — Сусіди Ріда теж не впізнали дівчину — виходить, вона не приходила до нього додому? Або ж просто так збіглося, що ніхто її не бачив…
— Ось це навряд чи, — фиркнув Дрейк. — Монна Фру вже точно б помітила. Вона слідкує за всім, що стосується її будинку, немов гарпія. На допиті розповідала про своїх мешканців такі деталі, що в мене волосся ворушилося на потилиці саме по собі. Наприклад, вона прямо сказала, облік веде того, хто як проводить вільний час, хто і до кого в гості приходить, приблизно вирахувала, коли в її мешканців день отримання зарплати. Вона ж ретельно записує дати отримання грошей, просрочення виплат, їхні причини… Бррр! Після цього я точно ніколи не зніму кімнату в будинку з господарем!
— Ммм… Як для сімдесятирічної людської жінки, вона досить жвава, — прокоментував Айс, дістаючи зі столу чашку. Після цього він піднявся зі свого місця і попрямував на «кухню».
— Та ти навіть не уявляєш, наскільки! — кинув навздогін Дрейк, миттєво згадавши свою ранкову розмову з Герберою Фру. — Стара дасть фору будь-якій матроні орків за рівнем шкідливості. А вже фантазія в неї яка…
— Правда? — Айс зупинився на півдорозі й уважно подивився на Дрейка. — У такому разі радий, що не я її допитував.
— Ну, Крістоф теж відзначився: ледь не довів «матрону орків» до інфаркту сьогодні вранці, — незворушно додав Бернштайн, прикріплюючи на «пісочницю» фотографію поки що невідомої ельфійської дівчини.
— Правда? — знову перепитав Айс і знову оглянув Дрейка. — Невже по стопах Акі йдеш? Учора плату гірчичними булочками вимагав, сьогодні ображаєш людей…
— Нікуди я не йду! — буркнув Крістоф, закотивши очі. Спогади про монну Фру та її недоречні зауваження, через які довелося червоніти перед Аврелією Меб та Бернштайном, миттєво зіпсували йому настрій. — А стара сама напросилася. І взагалі, Айсе, ти, здається, зібрався каву зробити?
— Так, теж хочеш?
— Ні! Просто роби й не відволікайся.
— Звісно, — незворушно погодився Рубен і зник на «кухні». За мить звідти пролунав гуркіт шухляди, що відчиняється, і шелест чи то паперу, чи то фольги.
— Ти сьогодні в ударі, Крістофе, — зауважив Бернштайн, сідаючи за свій стіл. — Головне, не перестарайся — не хотілося б, щоб після розмови з тобою співробітників університету Грінвіч-Столоу довелося приводити до тями так само як і монну Фру сьогодні вранці.
Дрейк у відповідь фиркнув і закотив очі.
— Отже, ти хочеш, щоб саме я переговорив із колегами Етейна Ріда? — запитав він після паузи.
— Так. Впораєшся? Можеш взяти з собою Айса, коли що.
Це зауваження прозвучало нейтрально, Бернштайн навіть не дивився в бік Дрейка, коли говорив, зосередивши замість цього увагу на жовтих папках, що лежали на столі. Але Крістоф одразу зрозумів, що запитував Бернштайн не просто так.
Університет Грінвіч-Столоу — одне з тих місць, де магічної енергії сконцентровано більше, ніж зазвичай. Адже там постійно проводять різноманітні дослідження, в яких беруть участь тільки маги, та ще й з різними магічними талантами. Для магічного емпата візит у таке місце — все одно що запрошення в клітку з тигром. У найслабших емпатів напад міг статися вже через те, що вони пройшли повз університету, але Крістофа це не лякало. Він добре знав свої межі, а будь-які райони Яспісу з підвищеним вмістом магії вважав свого роду викликом для себе. Можливістю знову перевірити ці свої межі та, можливо, розширити їх. Тому на пропозицію взяти з собою Айса рішуче відмовився, адже розумів: Айса Бернштайн пропонує йому виключно як няньку, яка доглядала б за ним про всяк випадок.
— Добре… — Бернштайн кинув швидкий погляд на Дрейка, і зітхнув. Судячи з усього, він не надто поділяв його впевненість, але сперечатися не намагався. — Витягни з колег Етейна Ріда все що зможеш. Нас цікавить не тільки особистість дівчини на фото, а і ярмарок Ленормана — чи сам Рід збирався брати в ньому участь, яку рослину хотів показати, де вона зараз… ну, сам знаєш. Нам потрібні деталі. Поки що в нас немає нічого, що довело б, що Ріда змусили повіситися проти його волі. Немає і натяків на особистість гіпнотизера, який вводив Ріда в транс, його мотиви. А не знаючи їх, ми не зможемо довести достеменно, вбивство у нас тут чи самогубство. Ярмарок Ленормана — непогана ниточка. Вона може привести нас куди потрібно.
— Тут ти маєш рацію. — Дрейк кивнув, на мить замислившись — в голові вже закрутилися запитання, які обов’язково варто було поставити в університеті Грінвіч-Столоу. Частину з них він навіть записав у блокноті, щоб не забути. А поки займався цим, у голову прийшла нова думка. Дрейк відірвався від записів і з цікавістю подивився на Бернштайна — той якраз із задумливим виглядом вивчав якісь папери, що їх нещодавно дістав із найтоншої з трьох папок зі справою Етейна Ріда.
— А чим ти займатимешся решту дня?
— Хм? — Бернштайн, схоже, задумався так сильно, що не одразу вловив суть поставленого запитання. Мить він не реагував, потім повільно підняв голову і подивився на Дрейка.
— Чим займуся? — перепитав він і вказав на папери на своєму столі. — Хочу перевірити дещо…
— Що це? — із цікавістю запитав Дрейк.
— Фотокопії боргових розписок — знайшов їх учора в кімнаті Ріда. Через скандал із Грантами, я забув сказати вам про це одразу. Оригінали розписок зараз у криміналістів — мені потрібно, щоб вони законсервували залишки запаху на них, запобігши його вивітрюванню…
— Зачекай, — перебив Дрейк. Піднявшись зі свого місця, він квапливо підійшов до столу Бернштайна, не зводячи зацікавленого погляду з паперів, що лежали на ньому. — У Ріда були борги? Серйозно? І великі?
— Ну, апартаменти в центрі Яспіса на них не купиш, але все ж таки сума чималенька, — усміхнувся Бернштайн, простягаючи Дрейку фотографії розписок. — Набагато важливіше інше: запах на оригінальних паперах збігається з тим, що я виявив на обличчі Етейна Ріда. Розумієш, що це означає?
— Те, що гіпнотизер, який обробив Ріда перед його смертю, щонайменше тримав у руках ці розписки або одну з них. А можливо, він навіть власноруч виписав якусь із них!
— Вірно. — Бернштайн злегка всміхнувся, схвально дивлячись на Дрейка. — Якщо знайдемо джерело запаху на цих паперах, знайдемо й гіпнотизера. Непогано, правда?
— Страхолюдові яйця! Ось це в тебе нюх! — видихнув Дрейк, захоплено дивлячись на начальника. Потім повернувся і крикнув у бік «кухні»:
— Ти чув це, Айсе? Еван майже розкрив справу!
— Значить, я можу не шукати подружку Ріда? — одразу озвався той крізь свист чайника, що закипав. Дрейк замість відповіді подивився на Бернштайна і, помітивши на його обличчі підступну посмішку, знову крикнув у бік «кухні»:
— Ні. Навіть не сподівайся.
На це Айс не відповів і тільки шумно зітхнув. Схоже, нові факти у справі Ріда його зовсім не вразили, що, втім, очікувано: Айса в принципі мало що може вразити. А ось Дрейк, як завжди в таких випадках, відчув різкий прилив сил. Повернувшись до Бернштайна, він схопив зі столу першу-ліпшу фотокопію розписки і схвильовано запитав:
— І кому винен Рід?
— Якщо вірити цим розпискам, він брав гроші у трьох кредиторів: фінансовий дім «Родл і партнери», муніципальний ломбард Яспіса, а також приватний лихвар Фабачі. Усіх трьох я і хочу перевірити… Хм, Крістофе? — Бернштайн замовк, перервавши думку на середині, і запитально подивився на Дрейка — той раптом різко відірвався від читання розписки і завмер, спрямувавши погляд в одну точку десь на стіні.
— Фабаначі? — перепитав він за мить. — Верел Фабачі?
Бернштайн кивнув у відповідь і вказав на найближчу до нього фотографію. На ній виднівся розмашистий почерк, яким було виведено ім’я «Етейн Рід», сума позики — 20 тисяч свон — очікуваний термін повернення та ім’я кредитора — «Верел Фабачі». Довершувала все химерна печатка у вигляді фавна з жменею монет у руці.
— Ти знаєш його? — обережно запитав Бернштайн, уважно спостерігаючи за Дрейком. Той замість відповіді схопив боргову розписку та огледів з неприхованою недовірою на обличчі. Потім жбурнув папір на стіл і вилаявся.
— Крістоф… — насторожено вимовив Бернштайн, здивовано піднявши одну брову.
— Вибач, — пробурчав Дрейк у відповідь, — Просто не очікував побачити це ім’я. Дідько, ну, чому саме він? Якийсь мало не диявольський збіг обставин!
— У чому справа? — терпляче запитав Бернштайн. Дрейк похмуро подивився на нього, потім опустив погляд униз, на підлогу, і зітхнув.
— Верел Фабачі — не просто приватний лихвар. Він також володіє мережею дрібних ломбардів по всьому Яспісу. «Дім фавна» називається. Їхня клієнтура — дрібні, близькі до банкрутства підприємці, небагаті сім'ї, що терміново потребують грошей, карткові гравці, що, програвши дощенту, віддають під заставу останнє, щоб відігратися… За фактом, ломбарди Фабачі заробляють на бідняках і невдахах. А ще — на підлітках. У нього навіть спеціальний рекламний стенд для них є. Там ціла драма: оживлена магією лялька розповідає дівчинці з бідної сім'ї, що найкращий спосіб швидко заробити грошей — принести з дому щось цінне і здати в ломбард. Завжди дратувала ця чортова лялька, якщо чесно. У нас у «молодіжці» через неї кілька справ заведено. Усі — на дітей, які наслухавшись байок, без дозволу поцупили з дому цінності. — Дрейк роздратовано фиркнув і поморщився. — Але найбільше мене виводить із себе той факт, що Гедмар Шпіц, брат Лемара, теж хотів здати награбоване в один із ломбардів Фабачі. Той, що на вулиці Копійників у районі Рози Вітрів. Може, теж наслухався казок від ляльки з реклами… хтозна. Сам Шпіц-старший так і не визнав цього на допиті. — Дрейк знову фиркнув і, зціпивши зуби, перевів погляд на Бернштайна. Той дивився у відповідь, але виглядав спокійно.
— Ти точно запам’ятав ім’я лихваря? Нічого не плутаєш?
— Так, чорт забирай. Я сам зустрічався з цим Фабачі у справі братів Шпіц — той ще щур, як на мене.
— Хмм… — Бернштайн задумався, знову оглянувши розписки на столі. Пальці його правої руки забарабанили по поверхні столу. — Що ж, погоджуся, збіг цікавий, але поки що нам від нього мало користі. А ось наявність боргів у нашого шибеника змушує задуматися. Наприклад, про те, що в ярмарку Ленормана він брав участь не стільки заради слави та визнання, скільки заради грошей. Зрештою, призовий фонд становить 50 тисяч свон — цього вистачить на те, щоб покрити всі заборгованості. І навіть залишиться трохи…
— Так собі план, — буркнув Дрейк, похмуро дивлячись на Бернштайна. — Рід не міг знати напевно, що виграє. Він дуже ризикував.
— Може, він був упевнений, що переможе. Або перебував у відчайдушному становищі й чіплявся за соломинку.
— У будь-якому разі, перевірити його стосунки з Фабаначі обов’язково потрібно. Я готовий взятися! — Спершись на край столу, Дрейк схилився до Бернштайна, ще й так близько, що майже торкався його чола своїм. З боку така поза виглядала двозначно, але сам Дрейк про це не думав. Його увагу поглинув щойно розкритий факт про Верела Фабачі, і всі думки роїлися тільки навколо нього. — Повір мені, цей тип — той ще фрукт, і те, що його ім’я спливло у справі Ріда, мені здається дуже підозрілим. Я зараз запитаю всі зібрані щодо нього дані в ході справи братів Шпіц і…
— Крістофе…
— Так, так, я знаю, що ти скажеш, — збуджено перебив Дрейк. — У справі братів Шпіц у мене особистий інтерес, усе таке, але послухай, Еван! Я можу…
— У тебе гарні очі, Крістофе.
Комплімент заскочив зненацька: Дрейк завмер із відкритим ротом, так і не договоривши, що хотів. А за секунду прийшло усвідомлення того, що бурштинові очі Еванліна опинились зовсім близько. Уперше за весь час знайомства… Зараз вони злегка примружені і виглядають трохи темнішими, ніж зазвичай. Вії — чорні та густі настільки, що здається, ніби очі Бернштайна додатково підведені темною фарбою. І зіниці… вони завжди мали цей м’який відтінок молочного шоколаду?
— Зблизька твої очі ще красивіші, — додав Еванлін спокійно, теж не зводячи погляду з обличчя Дрейка. — Тож я зовсім не проти милуватися ними хоч цілий день і готовий навіть пробачити тобі твій раптовий інтерес до монни Рід… Але в тебе є робота в університеті Грінвіч-Столоу… Ти не забув?
Дрейк здивовано моргнув, а потім, усвідомивши те, що відбувається, смикнувся і відскочив убік як ошпарений… і одразу же налетів спиною на стелаж із папками, що стояв поруч. Плече й лопатки обпекло хвилею болю, але набагато болючіше було від власного збентеження. Воно виповзло назовні несподівано, заливши обличчя непроханим рум’янцем. Намагаючись приховати його, Дрейк квапливо відвернувся, зосередивши увагу на постраждалому плечі, і в цю саму мить помітив Айса. Він статуєю стояв у дверях «кухні», чашка, що парує, — в одній руці, гірчична булочка — в іншій. Ожив Айс тільки тоді, коли спіймав на собі розгублений погляд Дрейка.
— Я нічого не бачив, — з кам’яним обличчям повідомив він і рушив до свого столу, на ходу кусаючи булочку.
Примітки:
[1] допельгангер - двійник, якого маг може створити за допомогою власної магії або магічних пристроїв. Вони не мають тіні, часто прозорі і не можуть існувати довго. Використовуються по різному: як курєри, наприклад, особисті помічники або як засіб для передачі інформації, яку маг за якоїсь причини не може переказати особисто і при цьому не хоче долучати до передачі сторонніх осіб. Однак, допельгангери не можуть відходити від хазяїна довше, ніж на 5-7 км - магія слабне, і він зникає. Тому, коли потрібно передати новини на більш далку відстань, використовуються пристрої на кшталт перфокарта.