Соколіси — ще ті злидні. Дрейк це знав не тільки завдяки «Кримінальному кодексу Яспіса й околиць». Той, до речі, вельми красномовний в тому, що стосується соколісів. Якщо точніше — він містить цілий розділ, присвячений соколісам, який забороняє:
— розводити й утримувати їх удома (ст. 36);
— приймати на роботу або використовувати їхні здібності в інший спосіб (ст. 37);
— грати з ними в карти/інші азартні ігри, пити на спір і особливо махлювати — задля уникнення можливого псування міського майна, а також раптових травм, злиднів та будь-яких інших бід (ст. 39);
— провокувати соколіса прийняти його велику форму — також через високий ризик отримання травм серед населення і порушення нормального життя міста (ст. 39., пп. 2);
— розчулюватися захоплюватися соколіса, що перебуває в малій формі, а також намагатися приголубити його — через вище викладені причини (ст. 39., пп. 3);
— обкрадати гнізда соколісів, особливо якщо ті перебувають у безпосередній близькості до Яспісу — щоб уникнути гніву звіра і подальшого пошкодження міської власності (ст. 40);
— дозволяти соколісам багато читати — щоб ті не стали ще розумнішими, ніж вони є, і не придумали нових способів мучити народонаселення (ст. 42).
Покарання за ці порушення загрожують не соколісам, а іншим жителям Яспіса — міський магістрат вирішив, що так буде надійніше. Але й соколісів влада увагою не оминула і заборонила їм перебувати на території міста в їхній великій формі.
На думку Дрейка, такі заборони цілком обґрунтовані, і, хто б що б не говорив, ніякої расової неприязні в них немає (здебільшого). Просто така вже природа соколісів: вони — нахабні, хитрозроблені шкідники-переростки, але з винятковими фізичними та інтелектуальними здібностями. І до того ж — азартні через край.
Особливо нестерпні соколіси у своїй великій формі. У цьому випадку довжина їхнього тіла може перевищувати чотири метри, а розмах крил — усі двадцять, Ступінь опірності до магії у них десь на рівні 0,50 маг-метра. Іншими словами, щонайменше половина використаних заклинань на соколісах не працює! Це споріднює їх із драконами, у яких розміри плюс-мінус такі самі, а стійкість до магії ще вища — десь між 0,60 і 0,70 маг-метра. Щоб приборкати таких «звіряток», потрібно або багато куль, або багато магії/маговмісної зброї. І те, і інше, і третє є далеко не в кожного. Соколіси це чудово знають і використовують свою перевагу всюди, де можна — хоч у грі в кості, хоч у суперечці або торгівлі. Тому магістрат і розробив для них стільки заборон. Але підступний звір навчилося їх обходити за допомогою малої форми. Вона в них цікава — нагадує якусь дику суміш сокола з папугою. Від першого в них міцне тіло, довгі гострі крила і гострий дзьоб, від другого — яскраве оперення і чубчик на голові.
Дрейк вважав такий вигляд дивним, але іншим чомусь подобається. Народ раз у раз розчулюється, особливо жінки, причому незалежно від раси! І людина, і ельф, і людозвір, і гном, і навіть огри постійно тягнуть руки почухати пухнасте пузо, а шкідливий соколіс ще й підіграє, змушуючи ласих до зовнішності людей робити те, що йому хочеться. А хочеться їм тільки псувати життя всім навколо — у цьому Дрейк не сумнівався ні краплі. Інакше як ще пояснити той випадок із соколісом, який перепив до такої міри, що втратив контроль над своїми перевтіленнями? У результаті він перетворився на величезного звіра, звалився посеред вулиці й заснув, перегородивши рух усім! Поліції Яспіса довелося викликати вантажних големів, щоб відволокти цю тушу якомога далі, а потім насильно повертати в малу форму — щоб виписати штраф за несанкціоноване перевтілення в межах міста. Той день Дрейк, напевно, не забуде ніколи, як і величезні зуби, що ледь не відтяли йому руку.
Але треба віддати належне: Акі — абсолютний виняток з усього, що являють собою соколіси. По-перше, у нього є робота — він служить у поліції Яспіса. Це стало можливим з легкої руки Бернштайна. По-друге, Акі негласно, але визнавав лідерство Еванліна і слухався його (здебільшого) — для самовпевнених і самозакоханих соколисів це рідкісний випадок. Дрейк підозрював, що така, якщо можна сказати, відданість стала наслідком поваги Акі до Бернштайна — під час їхньої першої зустрічі той зумів його переграти в грі на спір. А переграти соколіса мало хто здатен у принципі — у них неймовірно гострий зір, хороша пам’ять і швидка реакція. Для них запам’ятати карти під час гри в покер — як два пальці відкусити.
По-третє, Акі ненавидить свою малу форму, вважаючи її жалюгідною подобою себе справжнього. І коли хтось намагається його приголубити, він так і норовить відтяти бідоласі руку. Винятком є службова необхідність. Якщо вже розслідування вимагає, Акі може перетворитися на справжнього чарівника, смішно кліпати оченятами й годинами нести всяку зворушливу нісенітницю, як звичайні папуги.
І, нарешті, по-четверте, Акі мало цікавиться алкоголем, навіть на спір. А ось їжа — то інша справа. Особливу сильну любов він має до гірчичних булочок. Взагалі їх любить увесь відділ, але Акі обожнює булочки ну дуже надмірно. Влаштувати капость, щоб сперти чужу булку, для нього — раз плюнути. І робить він це регулярно, через що конфліктує з усіма колегами, окрім Бернштайна, — його їжу Акі не чіпає (або ніколи не попадався за цією справою іншим).
І нехай сьогодні Акі чужі булочки не крав (поки що), але конфлікт усе-таки стався: Дрейк довго опирався вимозі соколіса стати його служкою. Але диявольський недоптах вперлася рогом і навіть висунула чітку вимогу — Дрейк мав купувати мінімум вісім булочок щодня! І це якщо в соколіса буде гарний настрій! При поганому він, бачте, потребує більшої кількості їжі, інакше «заїсти» страждання не виходить.
Після довгих торгів Крістофу вдалося збити цифру до п’яти, після чого він плюнув і погодився — надто виснажливо сперечатися з соколісом. Та й хотілося якнайшвидше його до роботи долучити — якщо Гедмар Шпіц щось замислив, то краще дізнатися про це якомога швидше. Крім того, як не боляче це визнавати, але Акі дійсно класний шпигун: його мало хто помічає у його малій формі, а навіть якщо помічає — приймає за папугу, що загубився. У соколісів ще й зір гострий — вони бачать мишу на відстані до трьохсот метрів. То ж Бернштайн має рацію: Акі — ідеальний кандидат для спостереження за братами Шпіц.
З такими думками Дрейк і просидів весь день у відділку, розгрібаючи паперову тяганину. Її завжди багато після закриття чергової справи. І дратувала вона неймовірно, бо нагадувало якесь нескінченне коло нудоти.
Перевірити всі заяви свідків й потерпілих, зібрати підписи під ними, переконатися, що ні в кого з тих, хто був залучений до справи, немає претензій, розсортувати все в потрібному порядку, описати у звітах усі зібрані докази — втомлювало це значно більше, ніж суперечки з соклісами. А найнудніше тут — зберігати дані в центральний перфокарт. Це потрібно робити після кожної закритої справи, але який то довгий процес! І все через те, що магічний вимір, в якому перфокарт, власне, і накопичує всю документацію, не здатний зберегти в собі анічогісінько, якщо перед тим поліцейський не вкачає в нього свою магічну енергію або енергію зі свого поліцейського жетону (для тих, хто магією не володіє). То ж Дрейкові доводилося вкачувати свою магію — причому у чималих обсягах — в перфокарт кожний раз, коли він щось хотів в нього додати. А у справі крадія магічного обладнання Крафта назбиралося дванадцять папок з документами — продуктивний злочинець, що тут скажеш! То ж відправлення всіх матеріалів в головний перфокарт зайняло у Дрейка добрячих дві години, зібравши в кінці всі сили — моральні й фізичні. Тому одразу після закінчення робочого дня він пішов додому, таємно радіючи, що все-таки Бернштайн відправив до братів Шпиц Акі. Після сьогоднішньої битви з перфокартом у нього самого не залишалося сил на спостереження чи будь-що ще…
Зате наступного ранку Дрейк прийшов на роботу вчасно і застав нестандартну картину: пунктуальний і правильний Рубен, який завжди й всюди приходив раніше призначеного строку, все ще не з’явився в офісі. А ось Бернштайн уже був на місці та, попиваючи каву, переглядав щось на своєму перфокарті.
— Айс сьогодні знову штурмує суд, намагаючись взяти дозвіл на отримання списку дзвінків із телефону підозрюваного, — пояснив Еванлін після ранкового привітання. Дрейк у відповідь скептично хмикнув, подумки побажавши удачі колезі, і змінив тему:
— А що там Акі? Від нього не було звісток?
— Ні. Але ти його знаєш — він може не доповідати доти, доки йому або не набридне слідкувати за «клієнтом», або не станеться справді щось цікаве.
— Звісно, тільки йому це і дозволено, — ображено пробурмотів Дрейк. — По-моєму, ти занадто його розпускаєш. Такими темпами він узагалі перестане працювати.
У відповідь на це Бернштайн повільно усміхнувся, злегка примруживши свої золоті із загостреними зіницями очі. Начебто нічого такого, але чомусь Дрейку від такої посмішки стало моторошно. Навіть сказані Бернштайном слова здалися… загрозливими:
— Якщо таке трапиться, соколіс в мить вилетить звідси. А якраз цього він не хоче.
— Невже?
— Звісно. Інакше б я його не взяв на роботу. Знаєш, що його тримає з нами? Азарт. Його забавляють злочинці, що намагаються викрутитися і відчайдушно брешуть, йому подобається влаштовувати сцени перед підозрюваними й спостерігати за їхньою реакцією. Одного разу я його навіть спіймав на гарячому: він приймав ставки з колег на те, коли один наш заарештований розколеться і зізнається у всьому. — Тут Бернштайн усміхнувся, кинувши погляд на свій перфокарт — той якраз замиготів, натякаючи, що треба звернути на нього увагу. — Крім того, у нас вже кілька днів не було викликів — Акі занудьгував. Ще трохи — і він би почав замислювати якусь чергову шкоду, щоб розважитись. або ставки приймати на якусь маячню… То ж спостереження за родиною Шпіц — чудовий варіант і у відділі порядок зберегти, і Акі зайняти корисною справою. А він так занудьгував вже, до речі, що погодився допомогти тобі навіть якби ти відмовився прислуговувати йому.
Остання фраза стала несподіванкою для Дрейка. Він завмер, здивовано оглядаючи Бернштайна. А потім розсердився, коли усвідомив, що Бернштайн не шуткував.
— Щоб тебе, Еване! — обурився Дрейк. — А ти не міг раніше сказати?
У відповідь Бернштайн схилив голову на бік і невинно заклепав очима. Загроза в його погляді — якщо вона взагалі там була і не привиділася Дрейку — зникла. Зараз Еванлін знову став самою чарівністю!
— Ви дуже мило сварилися, — промовив він, усміхаючись. — Не хотілося переривати.
— Та невже! — розсердився Крістоф. — Знаєш що? По-моєму, ви з соколісом чудово доповнюєте один одного! Ви обидва — майстри псувати людям життя!
— Хіба? Я ж допоміг тобі влаштувати стеження за твоїм пацаном…
— І при цьому здав у рабство соколісу!
— Ну… — Бернштайн сумно зітхнув. — Ти вчора втік із роботи, ще й приховати хотів від нас, чому. Принаймні — думав про це, я це зрозумів по твоєму обличчю.
Дрейк закотив очі й фиркнув. Він дуже не хотів визнавати свою поразку і вже зібрався відпустити порцію їдких коментарів, але тут відчинилися вхідні двері. На порозі з’явилася дівчина у формі патрульного-стажера. Вона сором’язливо озирнулася і ввічливо вимовила:
— Вибачте, що перериваю, колеги, але нам надійшов виклик від патрульних із району Зелених пагорбів. Там знайшли труп. Начебто самогубство, але треба переконатися, що немає слідів магії, тому необхідна присутність фахівців із розслідування магічних злочинів.
— Зрозумів, — кивнув Бернштайн, вмить ставши серйозним. — Адреса?
— Квітковий провулок, будинок 5. Тіло знайдено у дворі будинку.
— Крістофе, запишеш?
— Вже.
— Чудово. — Бернштайн знову кивнув і повернувся до стажерки. — Як вас звати?
— Мене? Келліс, — відповіла дівчина, чомусь зніяковівши.
— Дякую за інформацію, Келліс, — яскраво посміхнувся Бернштайн, встаючи з-за столу. — Я бачу, ви стажуєтеся в нас. Знадобиться допомога — звертайтеся, не бійтеся. Ми всі тут до ваших послуг.
Дівчина у відповідь усміхнулася, від чого на її щоках проступили чарівні ямочки, а очі заполонив радісний блиск. Вона обмінялася з Бернштайном ще кількома люб’язностями й тільки після цього пішла. Коли за нею зачинилися двері, Дрейк скептично хмикнув:
— Здається, у тебе з’явилася нова фанатка.
— Ревнуєш? — з хитрістю в голосі поцікавився Еванлін, надягаючи піджак. Крістоф у відповідь закотив очі:
— Нащо воно мені треба? Просто цікаво, коли ці жінки за тебе битися почнуть. Враховуючи їхню кількість, це точно скоро станеться.
Із цими словами Дрейк теж встав і попрямував до вішалки — за своїм улюбленим макінтошем [1]. У спину йому полетів тихий смішок:
— Якщо таке трапиться — розраховую на твою допомогу, колего.
— Після того, як ти здав мене в рабство соколісу? — Дрейк фиркнув. — Навіть не сподівайся.
Примітки:
[1] макінтош — це різновид плаща і назва фірми, яка його випускає (виникла ще в 19 столітті)