— Гадаю, ви знайомі, — обережно прокоментував Дрейк, коли мовчання затягнулося.

Його зауваження справило протверезний ефект — ельф раптом хитнув головою і, нарешті, відірвав погляд від фотографії. Тепер він дивився на Дрейка. Риси його обличчя при цьому сильніше загострилися, напружилися. Брови так низько опустилися на очі, що шкіра навколо них зібралася складками, а зморшки на лобі проступили помітніше, надаючи моложавому ще ельфу схожість мало не зі стариком.

— Де ви це взяли? — різко запитав Серафіл, киваючи головою на знімок у руці Дрейка.

— У кімнаті Етейна Ріда, — спокійно пояснив той, одночасно ховаючи світлину до кишені.

Серафіл похмуро стежив за його діями, а потім презирливо фиркнув.

— От щеня суче… Бруднокровний покидьок!

Останні слова ельф майже вигукнув, чим добряче налякав свого ж фамільяра. Летюча мавпа здавлено верескнула і навіть відлетіла якомога далі від хазяїна, чомусь тримаючись ближче до Дрейка. Серафіл, схоже, цього не помітив, продовжуючи випльовувати нові лайки на адресу Ріда.

— Виродок! Негідний черв’як! Яке право мав втягувати в це її! Так і знав, що від нього будуть одні лише неприємності…

Професор замовк, зціпивши руки в кулаки, його погляд знову впав на кишеню, в яку Дрейк всунув фотографію. Тієї ж миті голосно заверещав фамільяр — певно, відчув, як різко прискорилася магія в тілі господаря. Дрейк теж це помітив — за власними скронями. Їх здавило, ніби щипцями, — стандартна реакція емпата, коли в його присутності хтось намагається пустити в хід магію. У таких випадках магія в тілі мага завжди переходить зі спокійного в хаотичний стан, випускаючи особливі вібрації. Ці вібрації й викликають біль в емпатів. Раніше, в дитинстві, ледь відчувши їх, Дрейк впадав у паніку, до тремтіння в колінах боячись майбутнього нападу… Але відтоді багато що змінилося.

— Професоре! — покликав він і клацнув пальцями. Звук луною розійшовся кімнатою, наче звучав не у кімнаті взагалі, а у величезній печері — маленький магічний трюк з арсеналу поліції Яспіса. Він усього лише робить звук голоснішим і об'ємнішим, але така дрібниця добряче допомагає відвертати увагу знахабнілих магів. Допомогла і зараз — дивне гучне клацання стало для Серафіла несподіванкою. Він здригнувся і різко озирнувся, на мить забувши про закляття, що збирався створити — як наслідок, і колообіг магії в його тілі трішки сповільнився. Мавпа-фамільяр знову нестямно заверещала. Її великі круглі очі злякано стежили за ельфом, але трималася вона, як і раніше, якомога далі від нього. Очевидно, боялася гніву господаря.

— Заспокойте свою магію, професоре, — порадив Дрейк. Одну руку він тримав напоготові — на випадок, якщо доведеться оборонятися від чогось магічного, — а другу обережно поклав на пояс, ближче до револьвера. — Не то я раптом подумаю, що ви не контролюєте її… Або навмисно хочете скористатися силою проти мене… Тоді, гарантую, набуде чинності третя стаття.

Погроза подіяла майже одразу ж — Серафіл завмер на місці, не знаходячи слів для відповіді, і повільно відвів погляд від правої кишені в макінтоші Дрейка. Діяти він теж не поспішав, лише дивився на Дрейка своїми холодними, сповненими гніву очима. Той мовчки дивився у відповідь, роздумуючи, як краще знешкодити Серафіла, якщо доведеться…

Раптом професор глибоко вдихнув і так само глибоко видихнув. Потім підняв руку, обережно поправивши монокль, — той за час розмови сповз уже до самого кінчика носа і зараз погрожував зовсім звалитися.

— Отже, ви емпат… — глухо вимовив він після солідної паузи.

— Хто знає, — буркнув Дрейк, усе ще не прибираючи руку з пояса. Взагалі-то, відпиратися сенсу не було — тільки емпат здатний без допомоги додаткового обладнання виявити чужорідну магію та відчути закляття ще до того, як його пустили в дію. І хто-хто, а професор університету, де вивчають магію, це точно знає. Але Дрейку не хотілося зайвий раз підтверджувати правоту пихатого ельфа — надто вже він дратував. Тупий біль у скронях симпатії до співрозмовника теж не додавав. А крім того, реакція Серафіла по-своєму дивувала.

Він не показав особливих емоцій при згадці третьої статті, зате зацікавився емпатією Дрейка — таке буває нечасто. Зазвичай людей трясе вже просто від думки про третю статтю, та й не дарма — якщо мага заарештовують за нею, то передбачити його подальшу долю неможливо. Він може померти, при тому не завжди заслужено, або просто позбутися всіх магічних сил і дарованого ними статусу, що серед магів Яспісу вважається величезним приниженням. Багато хто з тих, кого позбавляли сил згідно з третьою статтею, не зміг пережити цього і сам накладав на себе руки… І все ж, знаючи все це, Серафіл майже не змінився в обличчі. Цікавий персонаж, як не крути…

— Я думав, жоден із тих, хто відчуває магію так тонко, як ви, не зможе перебувати в місці, подібному до Грінвіч-Столоу… — вимовив Серафіл після паузи все тим же приглушеним голосом і раптом схилив голову перед Дрейком. — Прошу вибачити мій спалах гніву — перед магом вашого рівня він подвійно непростимий. — Серафіл знову зітхнув. — Але будь-хто на моєму місці не зміг би стримати емоцій… Усе-таки справа стосується моєї єдиної доньки.

Він перепрошував, але в голосі, як і в погляді, не відчувалося навіть краплини жалю. Очевидно, навіть зараз Серафіл не вважав свою нестриманість і спробу нашкодити поліцейському чимось поганим.

— Доньки, кажете… — Дрейк випростався, дозволивши собі нарешті розслабитися. — І цей аргумент, по-вашому, дає право використовувати силу проти поліцейського? Та ще й пускати в дію саме магію? Ви своєю поведінкою дали мені дюжину причин заарештувати вас. Ви не тільки мали намір пустити магію в хід, а й намагалися збрехати мені. Переконати, що із загиблим Етейном Рідом вас нічого не пов’язує. Ви самі риєте собі могилу, професоре.

— Хіба?

Серафіл похмуро оглянув Дрейка. У його очах, як і раніше, зберігався лютий блиск, який нагадував, що ельф усе ще перебував у войовничому настрої. Але крім цього ніщо в його обличчі не видавало його внутрішніх емоцій. Витримавши паузу, Серафіл повільно витяг з кишені жилета срібний портсигар, дістав з нього сигару і закурив — без запальнички або чогось подібного. Просто затиснув сигару між зубів, і вона негайно спалахнула.

— Думайте, що хочете, гіссе поліцейський, але пред’явити ви мені мало що можете. Третя стаття? Вона злякає тільки невдах, які не вміють контролювати свою магію. Я ж у цьому мистецтві цілком успішний. Навіть якщо ви заарештуєте мене просто зараз і відправите без суду і слідства на Випробування, як і вимагає «трійка»[1] — я пройду їх без проблем і тим лише всім доведу, що я майстер в управлінні магією. Що стосується моїх намірів застосувати силу проти вас — маячня. Усе, чого я хотів, — знищити фотографію у вашій кишені непомітно від вас. Хто ж знав, що ви — емпат, і зможете відчути навіть таке слабке закляття? Хочете — заарештуйте мене за це, вам вирішувати… У будь-якому разі зашкодити особисто вам чи комусь іще я не намагався. Я лиш хочу захистити доньку. Захистити її від неприємностей. Це щеня Рід… Він навіть після смерті примудряється доставляти проблеми. Привернути до Лірії увагу поліції… І це коли вона готується захищати докторську дисертацію! Неприпустимо!

Висловившись, Серафіл квапливо затягнувся сигарою. Дрейк помітив, що його рука злегка тремтіла, але потік магії в його тілі поступово заспокоювався — отже, ельф відмовився від спроб застосувати магічну силу. Поки що, принаймні.

— Це ваша дочка зображена на знімку?

Ельф помовчав трохи, потім ствердно кивнув у відповідь.

— І в неї, як розумію, встановилися близькі стосунки з Рідом?

— Лірія мала необережність сподобається цьому… — тут Серафіл замовк, із силою зціпивши зуби, але за секунду заговорив знову і з явним зусиллям:

— … Етейну Ріду. Місяця два тому він покликав Лірію на побачення — так вона сама мені розповіла. І тут, в університеті, їх часто бачили разом. Занадто часто, якщо запитаєте мене…

— Тобто, Лірія теж працює тут?

— Так. На кафедрі магічної біоалхімії. — На цих словах Серафіл гордовито підняв голову, а його суворе обличчя на мить пом’якшилося — чи не вперше за весь час розмови. — Лірія вивчає хімічний склад крапелярних сіток, якими тече магічна енергія в живих тілах. Мета її роботи — знайти спосіб, як зміцнити цю сітку, щоб із віком вона не стоншувалася і не ускладнювала цим циркуляцію магії в організмі. Хіба не вражає?

Дрейк проігнорував останнє питання і просто змінив тему:

— Якщо Лірія працює тут, і її не одноразово бачили в товаристві Ріда, то якого біса ви намагалися це приховати від мене? Невже думаєте, що я не дізнався б від інших?

— Я… Я просто хотів захистити доньку, інспекторе. Будь-який батько зробив би на моєму місці те саме. — Серафіл оглянув Дрейка з таким виглядом, ніби говорив очевидні речі, а потім квапливо відвернувся.

— І порушити при цьому закон? Ви розумієте, що говорите зараз?

— У вас є діти? — питанням на питання відповів Серафіл, кинувши швидкий погляд на Дрейка. — Гадаю, що ні… Але коли з’являться — ви зрозумієте мої почуття і мою реакцію.

Серафіл знову відвернувся, показуючи, що не має наміру більше говорити на цю тему.

Сам Дрейк залишився незадоволений отриманою відповіддю, відчувши гостре бажання врізати ельфу. Страхопудові яйця! І звідки в людях стільки прагнення брехати навіть там, де це не потрібно зовсім?! Як там кажуть… брехня на благо? Дурниці. Не буває її. І сьогоднішній випадок — тому підтвердження. Якби цей горе-батько не упирався і виклав усе як є одразу — заощадив би багато часу всім! Але що важливіше — голова б не розколювалася від болю так, як зараз… П-р-р-рокляття…

— Як Лірія ставилася до Етейна Ріда? — запитав Дрейк, упоравшись зі своїм роздратуванням. — Їхні стосунки можна назвати серйозними?

— В ім’я великого хасіра Горді, ні! — Серафіл видихнув дим і обурено подивився на Дрейка. — Я мав розмову з донькою, ми разом усе проаналізували й дійшли висновку, що стосунки з Рідом безперспективні, і їх потрібно припинити.

— Чому ж?

— Він бідний, та ще й неблагонадійний — я цікавився його біографією! Він, до того ж тільки нещодавно став аспірантом, тоді як моя Лірія ось-ось здобуде докторський ступінь. І він, зрештою, напівкровка! Рідство із ним — це образа нашої родини. Ми, ельфи, за правом народження наділені талантом до магії й наше завдання — цей талант зберегти та примножити. Напівельфи з їхньою дикою зовнішністю і слабкими магічними здібностями нам не рівня. Ви розумієте, про що я?

Серафіл примружився, уважно роздивляючись Дрейка, ніби бажаючи переконатися, чи взяв він до відома наведені аргументи. Той у відповідь постарався зберегти спокій. Давати оцінку щойно почутим міркуванням він не збирався теж і лише поставив нове запитання:

— Отже, вам Етейн Рід не подобався. Ви конфліктували з ним?

Серафіл виплюнув нову порцію диму і струсив із сигари попіл — просто на підлогу. Але він так і не впав туди, розчинившись ще в повітрі.

— Якщо ви хочете знати, чи говорив я з Рідом про Лірію — так, говорив. Висловив прямо все, що думаю. Йому це не сподобалося. Ми… посперечалися. Можливо, кілька разів підвищили голос, але не більше.

— І ви ніяк не намагалися захистити доньку від Ріда тут, в університеті?

— Яким чином, дозвольте дізнатися? Відтягувати одне від одного за руки? Це непристойно, зрештою!

— Ну, ви ж декан, у вас є певна влада… Я вже не кажу про магію. Використовувати її на шкоду іншим — протизаконно, звісно, але заради доньки…

Дрейк не закінчив свою думку і виразно глянув на професора. А той, звісно, тільки більше розізлився від подібних зауважень. Але цього разу він тримав себе в руках, лише тон його голосу видавав незадоволення:

— Ваші брудні натяки ображають мене, інспекторе.

— Правда? Але ж ви своєю поведінкою вже показали, що заради дочки готові знищити докази просто в кишені поліцейського. А на що б ви пішли, якби Лірія, скажімо, завагітніла від Ріда? Якщо це вже не сталося…

— Маячня!

Серафіл скривився, гнівно ткнувши у бік Дрейка сигарою.

— Їхні стосунки не дійшли до такої стадії — Лірія визнала це сама. І взагалі — вони б скоро розлучилися! Я дуже ясно дав зрозуміти, що за жодних умов не прийму Ріда.

Сказавши це, Серафіл знову затягнувся, потім струсив попіл зі своєї сигари, який знову випарувався в польоті, так і не досягнувши підлоги. Дрейк задумливо спостерігав за цим, згадуючи слова Бернштайна про запах ельфійської жінки на тілі Етейна Ріда. На його думку, Рід підтримував із цією жінкою вкрай близькі стосунки. Невже Лірія збрехала батькові? Або, можливо, у Ріда був зв’язок з іншою ельфійкою?

Звісно, можливо, брехала не Лірія, а її батько — після його нещодавньої поведінки та спроби приховати причетність доньки до справи Етейна Ріда це ймовірно. Але самовпевненість, з якою Серафіл востаннє висловився, не залишали сумнівів: він вірив у те, що говорив.

— Як я розумію, ви довіряєте своїй доньці? — про всяк випадок запитав Дрейк. Просто щоб перевірити реакцію ельфа. Вона виявилася гранично ясною:

— До чого питання? Звичайно! Вона ж моя донька. Моя гордість.

На мить Серафіл замовк, жуючи сигару. Потім витягнув її з рота і знову звернувся до Дрейка, цього разу — з неприхованим роздратуванням:

— Ви ставите занадто багато інтимних для мене запитань, інспекторе. Вам не здається, що пора б закінчувати? Я, зрештою, ще не заарештований і не зобов’язаний терпіти все це.

— Ви маєте рацію, але така моя робота. Скажіть, коли ви бачили Ріда востаннє?

Серафіл роздратовано зітхнув, але все-таки відповів:

— Не пам’ятаю. Він — аспірант не моєї кафедри, тож бачилися ми нечасто.

— А де ви були вчора між четвертою і п’ятою годинами ранку?

— А це тут до чого?

— Може, і не причому, але вам краще відповісти.

Серафіл кивнув у Дрейка гнівним поглядом і приречено зітхнув.

— Спав. Я спав.

— Хтось може це підтвердити?

— Яким чином, вибачте? — обурився ельф. — У мене немає звички виставляти наглядачів біля свого ліжка!

— Як скажете, — знизав плечима Дрейк, не звертаючи уваги на єхидство співрозмовника. — У мене залишилося останнє запитання — поки що, принаймні, воно останнє: де зараз ваша донька?

Рука із затиснутою в ній сигарою завмерла, так і не досягнувши губ. Але Серафіл швидко це виправив — неквапливо засунув сигару назад у рот та затягнувся, не зводячи з Дрейка холодного погляду.

— Навіщо вам це? — нарешті запитав він. — Я ж сказав: Лірія не має до цього жодного відношення!

— Вона близько знайома з жертвою, я зобов’язаний із нею поговорити, — сухо відповів Дрейк. — До того ж вона може бути останньою, хто бачив Ріда живим.

— Нісенітниця! — кинув у відповідь Серафіл і, схоже, зібрався заперечувати далі, але Дрейк його випередив.

— Послухайте, професоре, — сказав він різко, з прищуром оглядаючи ельфа. — Ви приховали від мене факти, спробували застосувати проти мене силу і зараз знову перешкоджаєте моїй роботі, відмовляючись відповідати на просте запитання. Цього достатньо, щоб затримати вас і висунути звинувачення. Не забувайте і про третю статтю — після того, як ви викинули цю дурницю з магією, у мене є всі підстави вдатися до неї та заарештувати вас за підозрою в невмінні контролювати свої сили. Поєднайте все разом — і отримаєте собі великі і явно зайві проблеми. А гаманець ваш, без сумніву, спорожніє, бо без застави вас із камери точно не випустять — я докладу до цього всіх зусиль, якщо буде потрібно. Та, може, заощадимо один одному час і нерви?

Дрейк замовк, з ледь прихованим роздратуванням дивлячись на Серафіла. Той похмуро дивився у відповідь, стиснувши губи з такою силою, що вони побіліли. А вже за мить Серафіл перевів погляд на фамільяра, який на той момент уже заспокоївся, перестав кричати й, опустившись на завалений книжками стіл, з цікавістю стежив за діалогом свого господаря з поліцейським:

— Луксі, ти чув. Знайди Лірію і приведи сюди, у мій кабінет.

Летюча мавпа відсалютувала у відповідь і, голосно грюкнувши крилами, миттєво розчинилася в найближчій стіні. Серафіл проводив її поглядом, потім повернувся до Дрейка:

— Ви будете розмовляти тільки в моїй присутності. Відмови я не потерплю — що хочете зі мною робіть.

З цими словами ельф гордо підняв підборіддя і, розвернувшись, упевнено покрокував до свого робочого столу. По дорозі він кинув докурену сигару на підлогу, але та зникла в повітрі так само як і попіл. Дрейк неквапливо рушив за Серафілом. Користуючись тим, що ельф не бачить його, він обережно потер скроні — біль у них так і не минув. Навпаки, тільки посилювався — давалося взнаки перебування в переповненому магією Грінвіч-Столоу. Ще й Серафіл своєю дурною недоатакою «допоміг»… Такими темпами й до чергового нападу недалеко.

З цією думкою Дрейк опустив руку в кишеню, стиснувши рукою пляшечку з болезаспокійливими пігулками. Приймати їх не хотілося, але сам дотик до гладкого, трохи прохолодного скла заспокоював.

«Пів години. Може, трохи більше — і треба звалювати звідси».

Вирішивши так, Дрейк обернувся, готуючись зустрічати Лірію Серафіл, яка з’явилася в кабінеті декана набагато швидше, ніж очікувалося.

Примітки:

У мене є ілюстрація одного з героїв! Нарешті! 

Дивитися тут: https://www.instagram.com/karlin_bend/

[1] - коротка назва третьої статті