- Пане Воланд, ви хотіли мене бачити? - поцікавилася, піднявшись до бібліотеки.

- Так! - осатаніло рявкнув демон (якщо до нього можна застосовувати такий епітет). - Я вже по горло ситий тим, що ти робиш, що тобі заманеться. Я думаю, тобі вже відомо, чому ти тут?

- Більш ніж.

- От і чудово. - Воланд гепнувся на один зі стільців. - Завтра відбудеться твоє весілля.

Так, до такого мене життя не готувало!

- Одразу хочу уточнити, що буде в разі, якщо я не погоджуся? - тихо, спокійно. Вдих-видих...

- Постраждає твій друг. - демон дивився на мене зверхньо, з неприхованою відразою. Ніби він весь час ламав комедію, а тут нарешті відпала в ній необхідність.

- Чудово. - я заледве стримувалась від того, аби зарядити в цю самовдоволену мармизу чимось важким. - Хто наречений?

- Я.

Мефістофель тільки-но увійшов, і тепер стояв аккурат навпроти мене:

- Я - твій наречений.

І тут у мене в голові все склалось.

- Чекай, то тоді, в таборі, тебе послали по мою душу. А ти, безталанний, вирішив у кішки-мишки пограти. Так ретельно все готував, обмірковував... - я вчепилась нігтями в долоню, аби не підвищувати голос. - Це ж треба, як все аккуратно і спритно виходить - ти спокушаєш відьмочку, вона вся така рада з того, що за нею упадає такий Апполон, кидається за ним і вуаля! - потрібна людина в потрібних руках. Тільки ти, мабуть, не розраховував нарватись на такий екземпляр, як я. Скажи, складно було тобі вдавати, що переживаєш, коли мене заклеймив Чорнобог? Складно було вдавати, що я тобі не байдужа? Чого ж ти мовчиш?

Мефістофель стояв сумирно, і його обличчя радше було схоже на воскову маску. Ані тіні емоцій.

- А знаєш, що найогидніше? - я наблизилась до нього в притул і видихнула прямо йому в обличчя. - Те, що я тобі вірила.

Я не пам'ятаю, як вилетіла в коридор і дісталась до своєї кімнати. Мене трусило. Хотілось забитись у якийсь далекий закуток, і щоб всі раптом забули про моє існування. Дурепа! Нащо я взагалі сюди приперлась? Думала, що буде так як в книжках?! А дзуськи, не буде! Не заробила ти свого хеппі-енду! Так, ти тут викликалась всіх врятувати, а хто врятує тебе?

Раці довірливо тикалась мордочками в мої руки, доки мене розбивала істерика. Я то плакала, то сміялась, то сиділа, дивлячись в одну точку. Так, ану стоп! Не витачало ще дах втратити тут!

- Пані, - в дверну щілину несміливо втиснувся Асмодей. - Вас наказано провести на примірку весільної сукні.

- Добре, зараз. - я розмашистим жестом витерла очі. Так, шмарклі на кулак мотатимемо пізніше.

- Що це у вас на руці? - поцікавився демон, помітивши антимагік .

- Весільний подарунок. Глушилка магії. - я схлипнула, силкуючись посміхнутись.

- Якщо ви плануєте втечу, - Ас просочився до кімнати і прикривши за собою двері, швидко зашепотів: То вона вам може все зіпсувати. Ця маленька прикраса не пустить вас за межі воронки.

А най йому тричі ...

- Ти можеш його зняти? - я з надією подивилась на пандочку.

- Можу.

Йессс!

- Але мені на це знадобиться десь два дні. - замислено гмикнув Ас.

- В мене на лобі написано, що я кудись поспішаю? - я ж мала кудись... - Точно, примірка! Ходімо, я думаю, нам не варто гнівити твоє начальство.

Сукня була простою, майже аскетичною. Корсет, оздоблений тонким чорним мереживом і спідниця, яка була по фігурі до коліна, а далі хвилями спадала на підлогу. Тільки, як на мене, чорний - це радше колір трауру ніж весілля.

Я спокійно пережила примірку, виконуючи всі вимоги швеї. Вона крутила мене, як їй заманеться, а я і не сперечалась сильно. Воланд, задоволений, як ситий кіт, сидів у кріслі неподалік і з тріумфальним виразом фізії спостерігав за моєю покірністю. Ну, нічого, я вам ще влаштую веселощі...

Коли мене нарешті відпустили, я тішила себе думкою, що змлжу побути наодинці і обміркувати втечу. Але ж ні. Мене ощасливили новиною, що ці вечір і ніч за звичаєм демонів, я маю провести з нареченим. О так, збочених звичаїв мені ще не вистачало! Але, робити нічого, довелось пертися в покої майбутнього благовірного.

Без стуку відчинивши, я з абсолютно байдужим виразом окупувала праву половину ліжка. Меф хвилини зо дві розглядав мене як восьме чудо, а потім нарешті насторожено видав:

- Дар...

- Радар! Заціпся, бо на одного демона в цій кімнаті стане менше. - Я розгорнула книжку, яку прихопила з собою і спробувала заглибитись в читання. Але в мене не вийшло. Складно зосередитись, коли в тебе над вухом хтось сопе.

Раптом з вуст мого візаві пролунала друга змістовна за цей вечір фраза:

- Я тебе йому не віддам, чуєш?

Так, а що це за власницькі претензії? Я вперто ігнорувала його.

- Тебе ніхто і пальцем не торкнеться без твого на те бажання. - В ньому що, проти ночі воскрес оратор і помер інстинкт самозбереження? - Ти будеш вільна робити що забажаєш і коли забажаєш. Я дам тобі все, що ти захочеш!

- От тільки я, нажаль, не зможу дати тобі всього, що хочеш ти. Надобраніч.

Клацнула вимикачем торшера.

Нащастя, події дня мене так втомили, що я одразу ж заснула. Мені снилось, як мене огортає вогонь і я лечу вгору. А десь внизу лунав голос Мефістофеля:

- Я тебе йому не віддам.