Пролог. Ідіть сюди, проблеми я вас обійму!
Розділ 1. Скільки блуда не годуй, а він все вовком дивиться.
Розділ 2. Вітаю, Шарік, ти - ...
Розділ 3. Повернення блудного демона.
Розділ 4. Капітальний заміс, або З поверненням!
Розділ 5. Туристичні забаганки
Розділ 6. Концерт на залізобетонних нервах
Розділ 7. Чингачкук встав на стежку війни!
Розділ 8. Гірше паскудних родичів лише пришелепкуваті друзі.
Розділ 9. Не лізь - як не вб'є, то дасть по шиї.
Розділ 10. Теорія брехні - як замкнулося коло.
Розділ 11. Батько просили, мати просили...
Розділ 12. Горіла сосна, палала!
Розділ 13. Вогонь розплати, вітер волі.
Розділ 14. Відьмочка в тумані.
Розділ 15. Допомога зали, дзвінок другу.
Розділ 16. Естафетна Дарка
Розділ 17. Справи родинні.
Розділ 18. Яблучко від яблуньки...
Розділ 19. Роздача бонусів.
Розділ 20. Оголошуємо загальні збори.
Розділ 21. Затишшя перед бурею.
Розділ 22. Давні борги.
Розділ 23. Перехрестя.
Розділ 24. Останні переділи території.
Епілог.
Розділ 23. Перехрестя.
Після того, як мене лагідно, але наполегливо спакували на заднє сидіння поношеної, але симпатичної іномарки незрозумілого багряного кольору. Мій "татко" сів за кермо і повів автівку у невідомому напрямку. 

- Слухай, а демони знають, що є така стаття, як кіднепінг?

- Повір мені, є речі, набагато гірші за якісь людські закони. - прилетіла мені малопривітна відповідь з водійського сидіння.

- Наприклад, покинути свою дитину з каменюкою за якою волочиться вся пекельна зграя? А, Ясовлар? 

- Ялинки-перлинки, ти навіть знаєш, як мене звуть? - напівздивовано гмикнув демон. - Підготувалась ти, я бачу добре.

- Читала літературу, допитувала очевидців. - Закотила очі. - Словом, зробила все в найкращому вигляді. Але я не думала, що людина, яка спаскудила мені добрячу частину життя, виявиться, по-перше, не людиною, а по-друге - крадієм, повернутим на тотальній владі. У мене лише два питання - на біса ти крав той камінь? Щоб потім сховати його в мені?

- Ні. - його голос звучав на диво рівно. - Викрав я його у період просто препаскудних розбіжностей з керівництвом - на той момент це мені здалось розумним. Я міг би диктувати свої умови, перебрати на себе великий сегмент владних повноважень, перебудувати весь лад всередині пекла.... - крізь водійське люстерко я бачила, як загорілись його очі. - Але я занадто пізно зрозумів, що така сила мені не по зубах. Тому я запечатав кристал в тобі та...

- Та подався на курси підвищення кваліфікації... - щось мене прямо прорвало на сарказм сьогодні. - А тепер вирішив відкрити банківську комірку і отримати безліміт на владні плюшки. Агонь! До речі... Що це тебе так пробило на відвертості? 

- Ну, тобі скоро доведеться померти, тому... - його вуста перекосив вищир. - Не бачу причин відмовляти тобі у задоволенні твоїх маленьких забаганок. Вважай це задоволенням останнього бажання смертника.

- І на тому дякую, отче... 

Чесно, мені завжди здавалось, що з моїм щастям лише сапером бути - якщо рахувати усі мої капітальні зальоти за останні два роки, можна написати пригодницьку книжку. У двох частинах. 

Ми виїхали за місто. По обидва боки від дороги почався ліс. Феєрично - мене вб'ють в лісі! Дивним було те, що ця думка мене не лякала, радше обурювала. Цікаво, як швидко очухаються мама та Лад? Чи спробують вони мене знайти? Але ж цей пройдисвіт сто відсотків подбав про те, щоб нас не знайшли. 

В голові чомусь одразу постала сцена моїх похоронів. Як на передньому плані стоять моя сім'я, друзі, а позаду - Мефістофель, Ладомир, Філактет, Раці, Асмодей... На очі навернулись сльози... 

Та тю, ми ще не з такого вигрібали! Прорвемось! Якось...

Машина раптово загальмувала. Ліс встиг закінчитись, тепер довкола було поле, з якого нещодавно почав сходити сніг. Ми стояли на добряче покоцаному перехресті. 

- Приїхали. - Ясовлар витягнув ключі із запалювання і відкрив дверцята. - Виходь.

В голові крутився весь доступний мені арсенал заклять, доки я, максимально повільно виходила з машини. Він стояв з іншого боку і дивився на мене поверх її пошкрябаного даху. Дивився спокійно і з ноткою самовпевненості.

Ну, це вже верх нахабності, пробачте! Я - не дитячий набір для вирощування кристалів, щоб відкривати мене за інструкцією в певний час! 

Тому я просто перевернула на нього автівку... Ось так просто взяла за невеличку сходинку під дверцятами й перевернула... З гуркотом авто скотилось у кювет, а Ясовлар з вкінець офігівшим виразом лежав млинцем долі. 

Так, ефекту несподіванки ми досягли. Тепер треба валити звідси. 
Спробувала телепортацію. Трясця! Одне з двох: або галімий з мене телепортатор, або це завбачливе демонятко поставило блокувальний купол. Зараза...

Почувши промовисте кряхтіння позаду, я вирішила все-таки не випробвувати долю, а добити те трикляте паскудство. Ага, вирішити - вирішили, а от втілити не вдалось - потужною хвилею мене відкинуло в протилежний кювет.

 

Нотатка на майбутнє: падати - боляче... 

Нотатка друга: якщо твоє серце хоче з'їсти один могутній збоченець, то скоро за ним прийде другий...

Нотатка третя: струс мозку дуже дезорієнтує. Особливо чітко ти це розумієш, коли бачиш свого опонента, що навис над тобою, в трьох екземплярах.

Нотатка четверта: фігня, перед смертю згадуєш все, що сталось з тобою за життя - у тебе перед очима стоять конкретні люди. І нелюди.

Нотатка п'ята: асфальт - холодний, а ніж, коли проводить приблизну лінію надрізу - ще холодніший.

Нотатка шоста: перед смертю добре не жалкувати про скоєне.


Нотатка сьома: я не хочу помирати.

© Дарина Шевченко,
книга «Врятувати всіх і не померти».
Розділ 24. Останні переділи території.
Коментарі