Пролог. Ідіть сюди, проблеми я вас обійму!
Розділ 1. Скільки блуда не годуй, а він все вовком дивиться.
Розділ 2. Вітаю, Шарік, ти - ...
Розділ 3. Повернення блудного демона.
Розділ 4. Капітальний заміс, або З поверненням!
Розділ 5. Туристичні забаганки
Розділ 6. Концерт на залізобетонних нервах
Розділ 7. Чингачкук встав на стежку війни!
Розділ 8. Гірше паскудних родичів лише пришелепкуваті друзі.
Розділ 9. Не лізь - як не вб'є, то дасть по шиї.
Розділ 10. Теорія брехні - як замкнулося коло.
Розділ 11. Батько просили, мати просили...
Розділ 12. Горіла сосна, палала!
Розділ 13. Вогонь розплати, вітер волі.
Розділ 14. Відьмочка в тумані.
Розділ 15. Допомога зали, дзвінок другу.
Розділ 16. Естафетна Дарка
Розділ 17. Справи родинні.
Розділ 18. Яблучко від яблуньки...
Розділ 19. Роздача бонусів.
Розділ 20. Оголошуємо загальні збори.
Розділ 21. Затишшя перед бурею.
Розділ 22. Давні борги.
Розділ 23. Перехрестя.
Розділ 24. Останні переділи території.
Епілог.
Розділ 24. Останні переділи території.

Час, здавалось, розтягнувся в безмір, ніби велика, просто гігантська жувальна цукерка. Я дивилась на тричі продубльоване зображення Ясовлара наді мною і думала про те, як добре було б зараз бахнути чашечку міцного, солодкого, чорного з лимончиком. 

І коли демон-горинич раптово зник з-перед моїх ясних очей, я не одразу зрозуміла, що щось не так. Коли до мене, як до гальма, дійшло, що вже хвилини дві нічого не відбувається, я за схемою йогів, перевернулась на правий бік і зіпершись на руку, вкрай повільно встала. З обережністю представників моєї улюбленої професії, себто саперів, я розплющила очі і побачила картину, яка неабияк  потішила моє жіноче самолюбство. 

Ясовлар бовтав ногами у повітрі, де його наполегливо і м'яко обійнявши міцним хватом пальців за шию, тримав Меф. На фоні відсвічували радісні фізії Ліліт та Воланда. Мій батечко хрипів щось незрозуміле, а Мефістофель просто спостерігав за його потугами, з самовпевненою посмішкою. Ля, який красивий в мене чоловік... Ооо, а я схоже добре приклалась головою, якщо в мене почали з'являтись такі думки.

- Дарь, Даря... Дарка!

Хтось дуже наполегливо і міцно схопив мене на руки і знову перевернув на спину. Оп! 

- Лааад... - вигляд у мене був вочевидь жалюгідно-придурошний, бо в очах дракона було стільки співчуття, що мене почало нудити. - А як ви тут ..?

- Тих-тих-тих... - з іншого боку з'явилось обличчя мами. - Як ти? 

- Жива, якщо я нічого не плутаю. - слабко всміхнувшись, я перевела погляд на міні-сценку з демонами. Їх там тепер було на одного менше. Зате в декораціях з'явилось на одну декорацію більше - на місці Ясовлара тепер була лише купка попелу.

- Безславному покидькові безславний кінець. - сказала тихо. Коли врешті мені вдалося сісти, демони обступили мене щільним колом.

- Отже... - схрестивши руки на грудях, Воланд втупився в мене поглядом.

- Отже, - мій підйом був далекий від елегантності. - якщо вийняти цей маленький елемент... Ні, не так.. Якщо відділити від мене цей невеликий елемент, то мені гаплик. Тому... - я зіперлась на руку Лада. - у мене є пропозиція.

Воланд розвів руками та вискалився:

- Я неймовірно уважно слухаю.

- Оскільки помирати в 17 - це останнє. чого б я хотіла, то пропоную наступне: раз в певний проміжок часу я буду спускатись до вас в контору і запускати движок. Ну, і там, допомагати в господарських справах, якщо в цьому буде необхідність. 

- Неймовірно продумана схема, але чому ми повинні на неї погодитись після того, що ти наворотила в нашій, як ти виразилась, конторі? - повів бровою демон, підходячи ближче. 

- Ви ж не хочете позбавитись від підтримки Відьомського магістрату і отримати певний процент відьом у вигляді заклятих ворогів? - питання було ва-банк, але мені пощастило - самовдоволена посмішка швидко зійшла з обличчя Воланда. 

- Добре. - по хвилі мовчання гмикнув він. - Але що ти будеш робити зі своїм законним чоловіком?

- А це... - я несамовільно стисла руку Лада. - Я буду вирішувати з ним. Наодинці. І вас воно жодним чином не обходить.

Ох, як чудово дивитись на те, як фізію неприятеля перекошує праведний (чи можна застосувати це поняття до демона) гнів. Це просто таки знімає будь-який стрес і напруження. А ще більше цей самий стрес і напруження знімає вигляд спини цього самого неприятеля, коли він зі своїми поплічниками щезає в заході сонця. 

Але одного поплічника все-таки забули...

- Ну, що, люба, я...

- Здимій і не відсвічуй місяці два. - випалила прямо в задоволену мармизу Мефістофеля. - Як мінімум, наш шлюб скасовується. Як максимум - очі мої б тебе більше не бачили. І ось між цими двома точками будуть коливатись терези. Тому, чим швидше ти зникнеш, тим більше в тебе шансів не потрапити у мій список нон-грата. 

- Але...

- Жодних "але"! - воу, а  я і не думала, що мене це так зачепить! - Щезни! - мене хитнуло вперед, але Лад вчасно мене зловив. Демон встиг щезнути у воронці телепортації, перш ніж мені вдалось з'їздити йому по фюзеляжу.

- Ну що, доць, додому? - мама підійшла до мене і міцно обійняла. 

- Так мамо. Сподіваюсь, що ми нарешті заслужили хоч трохи спокою.

Лад хихотнувю

- Ну, знаючи тебе, спокій нам може лише снитися!

© Дарина Шевченко,
книга «Врятувати всіх і не померти».
Коментарі