Розділ 5
На ранок Пташка прокинулась від мукання корів. Вона потягнулася, солодко позіхнула і вийшла зі стайні. Надворі уже був Гриф. Він стояв біля машини, вслухаючись в квоктання курей і ранкові крики півнів.
— Доброго ранку, Грифе, — сонна Пташка терла руками очі.
— Нарешті. Час продовжити шлях.
— Ви ж не збираєтесь красти паливо? — спитала вона.
— Красти? Та що ти, звісно, ні! — радість Грифа все більше насторожувала. Він перебіг через хащі, та, сховавшись за деревом, спостерігав за робітниками. Тільки-но вони відволіклися, спритні руки військового хапають одну каністру. Чоловік зникає з місця подій. Схоже, що той — майстер крадіжок. Його рухи були тихі і пластичні. Військовий радісно повернувся з каністрою бензину в руках. Дівчина одразу ж прибігла до нього з вкрай невдоволеним виглядом:
— То ви мені збрехали? Таки вкрали, правда ж?
— Хто тобі таке сказав, ми спокійно домовились, — Гриф поставив каністру поруч зі своєю машиною.
— Думаєш, я нічого не знаю? — обурено мовила дівчина. — Агов, тут злодій! — Гриф швидко закрив їй рота своєю рукою і, притиснувши Пташку до машини, крізь зуби сказав:
— Що ти робиш? Нічого тебе життя не навчило, мале дівчисько.
— Ти не розумієш...
— Все я розумію! Та й до того ж зараз би тобі вартувало... — чоловік різко плеснув в долоні перед обличчям Пташки.
— Нарешті замовкла, — він спокійно долив паливо, викинув каністру десь в сторону і силою запхнув дівчину до автівки. Пташка зло дивилась на нього, але вже нічого не казала. Вона здогадувалась і була свідома того, що Гриф не є хорошим. А й справді, він виявився не те що брехуном, а ще й крадієм. Але навіщо він тоді допомагає Пташці...
Всю дорогу ці двоє обурено і мовчки їхали вперед. Тільки-но стемніло і настав темно-синій вечір, військові вийшли надвір перепочити. Вони сіли на похиле дерево, але досі мовчали. Гриф вирішив припинити це, хоч і не знав як. Він смикнув дівчину за волосся, чим знову вивів Пташку з себе.
— Що ти робиш?— дівчина вдарила його по руці.
— Ну тихо, тихо, треба ж мені якось встановити з тобою контакт.
— Але ж не таким способом, — Пташка сердито глянула на нього. У неї було велике бажання піти геть, але вона розуміла, що сама з усім не впорається.
— Гаразд, гаразд, пробач.
— Доброго ранку, Грифе, — сонна Пташка терла руками очі.
— Нарешті. Час продовжити шлях.
Дівчина сіла в машину і вони далі поїхали своєю довгою, складною дорогою.
Виїхавши з села, у них остаточно скінчилось паливо. Машина спинилася посеред порожньої траси. Пташка враз із Грифом вийшла назовні. Чоловік стояв: обдумував те, що має робити. Раптом з-за кущів він почув якісь звуки. Військовий показав Пташці пальцем, аби вона чекала його тут. Гриф зазирнув у хащі. За негустими кущами була ще одна траса, де біля поля спинилась інша автівка. Коло неї двоє робітників, а трохи далі — дві каністри з паливом. Побачивши погляд чоловіка, Пташка одразу щось запідозрила.— Ви ж не збираєтесь красти паливо? — спитала вона.
— Красти? Та що ти, звісно, ні! — радість Грифа все більше насторожувала. Він перебіг через хащі, та, сховавшись за деревом, спостерігав за робітниками. Тільки-но вони відволіклися, спритні руки військового хапають одну каністру. Чоловік зникає з місця подій. Схоже, що той — майстер крадіжок. Його рухи були тихі і пластичні. Військовий радісно повернувся з каністрою бензину в руках. Дівчина одразу ж прибігла до нього з вкрай невдоволеним виглядом:
— То ви мені збрехали? Таки вкрали, правда ж?
— Хто тобі таке сказав, ми спокійно домовились, — Гриф поставив каністру поруч зі своєю машиною.
— Думаєш, я нічого не знаю? — обурено мовила дівчина. — Агов, тут злодій! — Гриф швидко закрив їй рота своєю рукою і, притиснувши Пташку до машини, крізь зуби сказав:
— Що ти робиш? Нічого тебе життя не навчило, мале дівчисько.
Пташка ненавиділа брехню, тому вирвалась від чоловіка і продовжила з'ясовувати стосунки:
— Не смій розпускати домене руки! Я тобі не маленька безпомічна дівчинка! Те, що ти робиш, — не життя, а проста несправедливість.— Ти не розумієш...
— Все я розумію! Та й до того ж зараз би тобі вартувало... — чоловік різко плеснув в долоні перед обличчям Пташки.
— Нарешті замовкла, — він спокійно долив паливо, викинув каністру десь в сторону і силою запхнув дівчину до автівки. Пташка зло дивилась на нього, але вже нічого не казала. Вона здогадувалась і була свідома того, що Гриф не є хорошим. А й справді, він виявився не те що брехуном, а ще й крадієм. Але навіщо він тоді допомагає Пташці...
Всю дорогу ці двоє обурено і мовчки їхали вперед. Тільки-но стемніло і настав темно-синій вечір, військові вийшли надвір перепочити. Вони сіли на похиле дерево, але досі мовчали. Гриф вирішив припинити це, хоч і не знав як. Він смикнув дівчину за волосся, чим знову вивів Пташку з себе.
— Що ти робиш?— дівчина вдарила його по руці.
— Ну тихо, тихо, треба ж мені якось встановити з тобою контакт.
— Але ж не таким способом, — Пташка сердито глянула на нього. У неї було велике бажання піти геть, але вона розуміла, що сама з усім не впорається.
— Гаразд, гаразд, пробач.
Пташці не надто хотілось вибачати чоловіка, тому вона знову ж таки змовчала. Їм не було про що говорити. Гриф знову сів за кермо і вже пізно вночі довіз Пташку до Соснівки. — Ну, от ми й приїхали.
— Сподіваюся, ми більше не побачимось, — твердо сказала Пташка. Далі вона вже сама йшла до себе додому. Дощ, що раптово почався, омивав її щоки, а холодні пориви вітру вкривали тіло...Коментарі