Глибокі шрами

Лео Лея

Глибокі шрами нанесуть слова, І жодне зілля їх не ізцілить. Важкезні істини, мов булава, Рука безжальна піднімає вмить. Для когось найстрашніше - це кулак, Для іншого - це втрата подарунку, Ігнор на дотик - теж буває так. Для мене ж слово - часто чаша трунку: Коли п'янкого - милість, доброту, Коли терпкого, що несе повчання, Та найчастіше я образу п'ю гірку, Не витрачаючи ні краплі, для прощання. Але як факт, чи, може, парадокс: Не ображаюся опісля всього, Я все розцінюю для себе, як урок, Що позбавляє мою душу геть від злого. Глибокі шрами, що несуть слова, На серці затягнулись і болять. Вони - каталізатор, що, бува, В реальність повертають від проклять.

2021-09-19 03:37:54

13

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Лео Лея

Хм... Ще таких стильних коментарів мені не писали) дякую)

Відповісти

2022-10-05 17:57:33

Подобається

Лео Лея

🥯

Відповісти

2022-10-05 18:02:09

Подобається

Лео Лея

🍨

Відповісти

2022-10-05 18:06:24

Подобається

Схожі вірші

Всі

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

2476

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11405