"На відмову"...

Лео Лея

Коли тебе шпиляють прямо в серце, Словами б'ють, немовби, батогами, Прозора кров летить, як із цеберця, Хлюпоче, мов калюжа, під ногами. Коли це роблять ті, хто найрідніші, Хто знає, де твоє болюче місце, Чого ж чекаєш ти тоді від інших, Яким плювати, нижче ти чи вище? Коли втрачаєш ти усе важливе, Не можеш не сприймати мовні тіні, Тоді усе, що було надщасливе Тріпочеться в тремкому животінні. Коли виснажливо клекоче буря Палаючими призмами у мозку, Не варто визначати, чи ти чуєш Всі докази, лишаючи поразку. Коли таке стається знову й знову, Грубішає не тільки твоя "шкіра". В такі моменти кнопка "На відмову" Спрацьовує, хоч ти і не хотіла...

2021-06-27 17:27:57

10

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Лео Лея

@Svsrch Спасибо, просто в "десяточку" 💞

Відповісти

2021-06-27 18:32:55

1

Лео Лея

Дякую💖

Відповісти

2022-10-16 20:42:15

Подобається

Схожі вірші

Всі

Темнота теней ночи ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...

44

13

1712

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11434