"На відмову"...
Лео Лея
Коли тебе шпиляють прямо в серце, Словами б'ють, немовби, батогами, Прозора кров летить, як із цеберця, Хлюпоче, мов калюжа, під ногами. Коли це роблять ті, хто найрідніші, Хто знає, де твоє болюче місце, Чого ж чекаєш ти тоді від інших, Яким плювати, нижче ти чи вище? Коли втрачаєш ти усе важливе, Не можеш не сприймати мовні тіні, Тоді усе, що було надщасливе Тріпочеться в тремкому животінні. Коли виснажливо клекоче буря Палаючими призмами у мозку, Не варто визначати, чи ти чуєш Всі докази, лишаючи поразку. Коли таке стається знову й знову, Грубішає не тільки твоя "шкіра". В такі моменти кнопка "На відмову" Спрацьовує, хоч ти і не хотіла...
2021-06-27 17:27:57
10
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Лео Лея
@Svsrch Спасибо, просто в "десяточку" 💞
Відповісти
2021-06-27 18:32:55
1
Лео Лея
Дякую💖
Відповісти
2022-10-16 20:42:15
Подобається
Інші вірші поета
03.15 Думки-волоцюги Так легко... Віршований каламбур...
Інші поети
Avrora171717
@Avrora171717
Khadeejah_Mansur_
@Khadeejah_Mansur_
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12547
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5918