"На відмову"...

Лео Лея

Коли тебе шпиляють прямо в серце, Словами б'ють, немовби, батогами, Прозора кров летить, як із цеберця, Хлюпоче, мов калюжа, під ногами. Коли це роблять ті, хто найрідніші, Хто знає, де твоє болюче місце, Чого ж чекаєш ти тоді від інших, Яким плювати, нижче ти чи вище? Коли втрачаєш ти усе важливе, Не можеш не сприймати мовні тіні, Тоді усе, що було надщасливе Тріпочеться в тремкому животінні. Коли виснажливо клекоче буря Палаючими призмами у мозку, Не варто визначати, чи ти чуєш Всі докази, лишаючи поразку. Коли таке стається знову й знову, Грубішає не тільки твоя "шкіра". В такі моменти кнопка "На відмову" Спрацьовує, хоч ти і не хотіла...

2021-06-27 17:27:57

10

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Лео Лея

@Svsrch Спасибо, просто в "десяточку" 💞

Відповісти

2021-06-27 18:32:55

1

Лео Лея

Дякую💖

Відповісти

2022-10-16 20:42:15

Подобається

Схожі вірші

Всі

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

2476

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11405