Пауза
Лео Лея
Життя натиснУло на кнопку, що зветься "Пауза", Не хоче рушати далі у звичнім ритмі. Рояться думки словами, мов збірка Брокгауза, Затіяли в голові уселенську битву. І ось голова моя, як окрема республіка, Стаються події в ній на межі реальності. А тіло? Що з ним? Та нічого йому не станеться. Інерцію ж не скасовано... Решта - формальності. Воно все нічого б, але така дисгармонія Збиває із пантелику, аж око смикає, Коли проживаєш день, і життя іронія Тебе у твої помилки знову носом тикає...
2023-05-15 08:18:39
8
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Лео Лея
Так і є) дякую за відгук
Відповісти
2023-05-15 10:34:05
Подобається
Лео Лея
дякую)
Відповісти
2023-07-26 21:38:38
Подобається
Інші вірші поета
Для чого? Зім'ятий папір... Моє серце - то океан Не можу...
Інші поети
Anna Shevchenko
@iamshevchenko
Схожі вірші
Всі
Я отпущу с временем дальше ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
2709
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11283