Нічне безглуздя

Лео Лея

(18+)
Ти знову на пальцях віршовані знаки Вимахуєш так, ніби пальці ті зайві. Мережиш словами всі петлі в'язальні, Утворюючи з них до шибениць гаки Для власної творчості, безпросторово Чіпляючи думку на гілку безжально. Життя витікає безкровно, прощально Малюючи реквієм позачасово. Паскудне змагання у часі без часу Між мозком і тілом, та безрезультатно: Всі битви приречені, бо пубертатно З "котушок" злітає одне з них щоразу...

2023-08-15 23:21:28

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Олег Шаула

Єс, хоч хтось постить вночі

Відповісти

2023-08-15 23:22:34

Лео Лея

@Олег Шаула Хах, тут таке можна вночі напостити, що тримайте мене семеро 😆 Дякую)

Відповісти

2023-08-15 23:24:05

Інші вірші поета

Віршований каламбур... Алегоричний Без меж Мій чорний янголе

Інші поети

Maria

@mariya_zholkevska

Інга

@troubled_soul

Doesnt Matter

@Doesntmatter

Схожі вірші

Всі

Темнота теней ночи ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...

2605

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

13133