Не давайте порожніх обіцянок

Лілія Гулик

Обіцяти кохати вічно, те саме що собі брехати Кажуть, дівчата люблять вухами Так, ми справді готові багато слухати Обіцяти не дивитись на іншу, те саме що себе обманювати Навіщо ці моральні судоми Коли вечорами тебе немає вдома? Обіцяти будь-що слізно, те саме, що вже програти Бо подумки ти вже порушив обіцянку Чи ще порушиш ввечері, а може зранку Тож прошу, не давайте порожніх обіцянок Іноді не треба говорити Будьте чесними хоча б наостанок

06.10.2022

5

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Ашаннiя

Я обрала цей твір, цікаво, буде.

Відповісти

04.04.2023, 18:25

Подобається

Ашаннiя

Сонечко, надійшли мені його будь ласка у повідомленні, бо скопіювати тут не можна

Відповісти

04.04.2023, 18:25

Подобається

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

2508

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11359