***
Місто живе в безкінечнім потоці
Людей, що біжать й машин.
Гуде генератор в кав'ярні на розі,
Небо все в ваті хмарин.
Ніби, звичайне життя. Та даремно
Вбачать намагаюсь звичайне життя.
Гучно й надривно заревла сирена...
Біля кав'ярні дитя
Років п'яти, ще маленька-маленька,
Меншу сестричку глядить.
Хвилину тому заклопотана ненька
Забігла в кав'ярню купить
Рогаликів свіжих з малиновим джемом -
Як сильно їх любить мала.
На всюди усі гучно виє сирена.
Гойдає візочок дівча,
А очі наповнені жахом до краю,
Горохом сльозинки біжать по щоці.
"Що сталось, маленька?" "Я маму чекаю!"
І ручку візочка стискає в руці.
За мить на порозі з'являється мама:
"Що сталося, доню?Ти плачеш? Чому?"
"Тебе не було, а тривога настала...
Я так налякалась, а що як помру?
На небо злечу, а тебе ще немає..."
Чи знав я до того, як серце болить?
Я кожного ката навік проклинаю,
За те, що малечі Вкраїни щимить.
Де в цьому житті справедливість шукати?
Де спокій шукати душі?
Боїться дитя наодинці вмирати...
За них боїмося ми всі...
23.01.2022
2023-08-27 07:27:14
1
0