В малій хатинці біля річки Ніхто не знає котрий рік, Старенька бабця садить квіти І мирно доживає вік. Бувають рідко в бабці гості, У світі наче перст - одна. Хвороба люто крутить кості Та звикла до страждань вона. Всього в житті понадивилась, Жила і в пеклі, і в раю, Тож віддала життю на милість Сиротську доленьку свою. Закинувши до печі дрова, Сховалася у теплу шаль. Лиш тиха радіо розмова Розраджувала сум і жаль. Зігрілась й тихо задрімала І раптом чує - шурхіт ніг. Гостей старенька на чекала, Тож хто прийшов на цей поріг? Так солодко в теплі дрімати І так не хочеться вставать! Але ж хтось ходить кругом хати, Тож доведеться відчинять. Відкрила двері й обомліла - Неначе в дзеркалі - вона ... Ось тільки ззаду - темні крила І гостра у руках коса... "То смерть моя, - майнула думка, Ой яка чорна, мов земля..." І гостя, наче все почула: "Невже чекала? Так, це я..." "Ні, не чекала, та проходь вже, Нічого, якщо я на "ти" Бо ми такі з тобою схожі, Немов дві крапельки води. Пройшла тихенько Смерть у хату: "І що? Оце ти так живеш? Щось дуже скромно, небагато, Нічого зайвого..." "Авжеж! Кому потрібна зайва розкіш, Коли життя дійшло кінця?" "Цього ти певно знать не можеш! Але це точно знаю я!" Чим пригощати будеш гостю? Що будем їсти під кінець?" "Немає ніц. Ось тільки кості... В обід варила холодець." "Щось ти мені не дуже рада!" "Та де там! Знай, щаслива я! Втомилася топити хату, Дрова носить, мести сміття, Садити квіти біля хати, Траву з городу прибирать... Так хочеться лягти раз спати І більш очей не розтулять. Ти знаєш, я тобі збрехала Вже довгі роки не жила, З тобою зустрічі чекала І мріяла, щоб ти прийшла. Щоб повела мене за руку До тих омріяних воріт, Де я, забувши біль і муку, Ступлю без жалю на поріг, Зустріну тата, чоловіка, Матусю рідну і дітей. Де біля хати стара липа, Віттям укрита від людей..." Смерть тихо слухала розмову І по сухій старій щоці Котились сльози знову й знову, Коса здригалась у руці. "Йдемо мерщій, не можу слухать, Фантомний біль мене пече Я звикла - ладні прОдать душу, Забути гідність, суть, лице За зайвий подих на світанні. Як сталось, що ти не така? Не тішиш марним сподіванням Себе. І ось тобі рука Тримайся, тихо підем разом Туди де буде сонця схід. Там на тебе чекає мама, Родина, діти, чоловік... А зранку до бабусі служба Везе газетку свіжу, хліб, РибИнку, плавлений сир "Дружба" Ступає жінка на поріг: "А що ж ви прочинили двері? Вже холод, ось-не-ось зима. Дивіться, все, як ви просили, Ось тільки пряників нема. Були тверді, я не купила." Зайшла до хати і мовчить... У шалі, наче скам'яніла, Старенька ніби мирно спить. Обличчя світле і спокійне, Застиглі в посмішці вуста - Побачила щось серцю миле І з миром до небес зійшла.