Сьогодні, коли до літніх канікул залишалося лише кілька тижнів, несподівано скасували останній урок. Пані Крачинська, вчителька математики, захворіла, подарувавши учням додаткову годину свободи. Мелінда відчула, як її переповнює радісне передчуття: ще трохи – і настане довгоочікуване літо, час нових пригод і, можливо, нових таємниць. Фіона запропонувала Мелінді прогулятися парком, і вони вирушили туди разом. Парк був укритий свіжою зеленою травою та яскраво квітучими рослинами. Дівчата гуляли доріжками, слухаючи спів птахів і насолоджуючись весняним сонцем.

- Я так рада, що весна нарешті прийшла! Це така чудова пора року, - сказала Мелінда, вдихаючи тепле повітря.

- Так, це справді неймовірно! А що ти думаєш про цей рік? Він приніс багато змін, - відповіла Фіона, обертаючись до подруги.

Мелінда задумалася. Цей рік дійсно був наповнений пригодами й відкриттями. Вона відчувала, що змінюється і росте з кожним днем. Але є щось, що вона тримає в таємниці від своїх друзів. Вона знала, що це її секрет.

Фіона мала веселий і грайливий характер, який завжди робив її оточення яскравішим. Вона була завжди готова до пригод і нових вражень, що зробило її дуже популярною серед однокласників. Її життєрадісний настрій і посмішка завжди підіймати настрій іншим, і вона легко знаходила спільну мову з усіма навколо. Фіона була не просто популярною, а й справжнім джерелом натхнення для багатьох. Її невичерпна енергія та оптимізм завжди знаходили відгук у серцях оточення. Вона вміла слухати та підтримувати, завжди готова допомогти у важку хвилину. Її доброта і щирість робили її незамінною подругою, а її сміх і жарти завжди створювали атмосферу радості й безтурботності.

Мелінда вперше побачила Фіону у свій перший день у школі. Фіона увійшла до класу з таким енергійним і веселим настроєм, що неможливо було не звернути на неї уваги. Мелінда відразу помітила її руде кучеряве волосся, яскраві веснянки й великі зелені очі з довгими віями. Фіона посміхалася і невимушено розмовляла з усіма. Мелінда, набравшись сміливості, вирішила підійти.

— Привіт, я Мелінда, — сказала вона, наближаючись.

— Привіт, Меліндо! Я — Фіона! — миттєво відреагувала дівчина з радісним виразом обличчя. — Ти, мабуть, новенька?

— Так, це мій перший день тут, — відповіла Мелінда, відчуваючи, що знаходить спільну мову з цією життєрадісною дівчиною.

— Вітаю в нашій школі! — Фіона широко посміхнулась. — Хочеш познайомитися з рештою класу?

Мелінда кивнула, і ось вони вже вирушили разом, відкриваючи для себе нових друзів і пригоди, які чекали на них. Минув час, і тепер Мелінда з Фіоною прогулювалися парком, вдихаючи свіже весняне повітря. Мелінда мовчки спостерігала за природою, думаючи про свою дружбу з Фіоною. Вона згадувала їхні нескінченні розмови, щирий сміх та спільні пригоди. Для Мелінди цей час був надзвичайно цінним. Фіона стала не лише її найкращою подругою, а й справжнім джерелом натхнення та підтримки, особливо у ті моменти, коли Мелінда найбільше цього потребувала.

- Фіоно, ти знаєш, як я вдячна за нашу дружбу? - Мелінда зупинилася і подивилася на свою подругу з виразом щирої вдячності.

- Так, я теж вдячна за нашу дружбу, Меліндо. Ти для мене дуже важлива, - відповіла Фіона, обіймаючи свою подругу.

Подруги сіли на лавці в парку, насолоджуючись сонячним днем. Мелінда раптом згадала про свого кота Саймона.

— Ти знаєш, Фіоно, вчора Саймон приніс мені мишу в подарунок, — розповіла Мелінда, сміючись. — Він так гордо ніс її в зубах, я мало не розтанула від його виразу.

— Ох, це так типово для котів! — відповіла Фіона з посмішкою. — Вони завжди вирішують дарувати нам свої "добрі" здобичі.

— Але знаєш, вони роблять це з найкращими намірами, — додала Мелінда. — Саймон, наприклад, думає, що мені це дуже подобається.

— Так, звісно, у них дійсно чудове почуття гумору, — погодилась Фіона, удаючи, що серйозно замислилась над цим.

Після короткої паузи Фіона підняла брову і з цікавістю подивилась на подругу:

— А ти останнім часом займалась чимось цікавим?

— Ох, нічого особливого, — відповіла Мелінда, намагаючись не видати свою таємницю. — Просто трохи читала і займалася різними дрібницями.

— Це чудово! Які книжки ти читала? — запитала Фіона, ловлячи кожне слово своєї подруги.

— В основному міфи та пригодницькі романи, — пояснила Мелінда. — Ти ж знаєш, я завжди любила книги.

— Так, це точно! — погодилась Фіона. — А знаєш що? Я сьогодні зроблю тобі сюрприз. Я приготувала для тебе щось особливе. Підімо до мене, я тобі покажу!

Мелінда радісно погодилась, і разом з Фіоною вони вирушили у напрямку дому своєї подруги, передчуваючи нову цікаву пригоду. Дівчата увійшли до кімнати Фіони. Простір був залитий м'яким світлом, що проникало крізь велике вікно з мереживними фіранками. Стіни, пофарбовані у ніжний персиковий колір, створювали атмосферу затишку та спокою. У центрі кімнати розташувалося велике ліжко з пухнастою ковдрою та купою різнобарвних подушок, які так і кликали прилягти й відпочити. Навпроти ліжка стояв масивний дерев'яний стіл для навчання, заставлений книжками, зошитами та канцелярським приладдям. Над столом висіла коркова дошка, на якій були приколоті записки та малюнки. Стіни прикрашали картини з мальовничими пейзажами, які, здавалося, оживали від сонячного світла, що грайливо танцювало по їхній поверхні. На полицях, окрім численних книжок різних жанрів, красувалися цікаві сувеніри з різних країн та маленькі фігурки фантастичних істот. У кутку кімнати розмістився затишний куточок для читання з м'яким кріслом-мішком та невеликим круглим столиком, на якому стояла ароматична свічка та кілька улюблених книг Фіони.

— Як тобі моя кімната? — запитала Фіона, підводячи Мелінду до великого старовинного дзеркала на стіні.

Дзеркало було обрамлене витонченими різьбленими візерунками, що нагадували старовинні казкові мотиви. Воно виглядало так, ніби могло бути порталом у чарівний світ, і Мелінда не могла відвести від нього погляд.

— Це дивовижно! Ти створила таке чарівне місце, — відповіла Мелінда, захоплено роздивляючись кожну деталь кімнати.

Її погляд ковзав по м'яких пастельних тонах стін, що гармонійно переливалися від ніжно-рожевого до світло-бежевого, створюючи відчуття затишку та спокою. Безліч маленьких декоративних елементів — від витончених статуеток на полицях до мініатюрних картин у вишуканих рамках — додавали кімнаті особливого шарму та індивідуальності.

— А тепер поглянь сюди! — вигукнула Фіона, підходячи до шафи з темного дерева.

Вона обережно відчинила різьблені дверцята і дістала звідти стару дерев'яну шкатулку, яка, здавалося, зберігала в собі таємниці багатьох поколінь. Шкатулка була прикрашена витонченими візерунками, що перепліталися в складні орнаменти, немов розповідаючи свою власну історію. Мелінда не могла відвести очей від шкатулки, зачарована майстерністю її виконання. Вона виглядала так, ніби щойно зійшла зі сторінок старовинної казки. Фіона обережно підняла кришку шкатулки, і всередині виявилася колода карт, що випромінювала ауру таємничості та старовини. Карти мали вигляд дуже давніх артефактів: пожовклий від часу папір, потемнілі краї та ледь помітні потертості свідчили про їхню довгу й насичену історію. На зворотному боці кожної карти був намальований унікальний символ — загадковий знак, що нагадував про забуті знання та мудрість минулих епох. Мелінда затамувала подих, відчуваючи, що перед нею відкривається щось надзвичайне та незвідане.

— Ці карти потрапили до мене зовсім недавно, — почала Фіона, її голос був тихим, але сповненим емоцій. — Моя бабуся, яка жила в іншому місті, померла. Це сталося раптово, і ми всі були вражені. Вона завжди була такою сильною і незалежною.

Мелінда нахилилася вперед, уважно слухаючи. Вона знала, що Фіона мала особливий зв'язок зі своєю бабусею.

— Після її смерті мій дядько, син бабусі, приїхав до нас із листом і цією шкатулкою, — продовжувала Фіона, обережно відкриваючи її та показуючи старовинні карти. — Він сказав, що бабуся залишила це мені. У листі вона написала, що ці карти мають особливу силу і що я повинна навчитися їх використовувати.

Мелінда подивилася на карти з цікавістю.

— Ти вже знаєш, як ними користуватися?

Фіона похитала головою.

— Ні, але я відчуваю, що це важливо. Бабуся завжди говорила, що в нашій родині є особливі знання, і що я повинна знайти свій шлях. Можливо, ці карти допоможуть мені зрозуміти, що вона мала на увазі.

Мелінда посміхнулася, підтримуючи подругу.

— Я впевнена, що ти зможеш розкрити їхні таємниці. І я буду поруч, щоб допомогти тобі.

Фіона вдячно кивнула, відчуваючи тепло і підтримку від Мелінди.

— Це дійсно дуже цікаво, — відповіла Мелінда, роздивляючись зображення. — Я чула про карти, які можуть передбачати майбутнє, але ніколи не мала можливості розглянути їх так близько.

— Так, ці картини заворожують, — погодилась Фіона. — Бабуся завжди казала, що карти можуть відкривати нам шлях до нашого внутрішнього світу, допомагати розкрити те, що ми можемо навіть не усвідомлювати.

— Це звучить дуже захопливо. Ти плануєш вивчити їх самостійно? — запитала Мелінда.

— Звісно, що так, — відповіла Фіона, спробувавши виглядати серйозно, але не втримавшись і посміхнулась. — І я завжди рада, коли ти допомагаєш мені вплутатися у нові пригоди.

— Так, я думаю, що це буде цікаво і, можливо, корисно, — відповіла Мелінда, повертаючи карту в руці. — Хоча спочатку треба зрозуміти, як правильно їх використовувати.

— Можливо, ми зможемо дізнатися, чи дійсно можна передбачити майбутнє за допомогою карт, — засміялась Мелінда, уявляючи, як вони намагаються визначити свої долі через старовинний набір.

— Хто знає, можливо, ми станемо великими ворожками, — Фіона підняла брову, підтримуючи жартівливий тон подруги.

Мелінда посміхнулась і обережно витягнула одну з карт з колоди. Вона подивилась на неї та відчула, як по спині пробіг холодок. На карті був зображений символ, який відразу впав їй в око – таємнича фігура з мечем, оточена сяйвом.

— Ну, що це за карта? — запитала Мелінда, простягаючи її Фіоні.

Фіона уважно подивилась на карту, нахмурила брови та удала, що глибоко замислилася.

— Гм... здається, це "Лицар Мечів", — сказала вона з удаваною серйозністю. — Це означає, що ти маєш бути готовою до великих пригод і битв. Можливо, сьогоднішня боротьба – це боротьба з нашими домашніми завданнями?

Мелінда засміялась, розуміючи, що Фіона намагається підбадьорити її.

— Так, і, мабуть, ця карта попереджає мене про небезпеку шкільної кухні. Але якщо серйозно, я відчуваю, що тут щось більше, — сказала Мелінда, роздивляючись карту знову.

— Добре, спробуймо ще одну, — Фіона підсунула колоду ближче до Мелінди. — Можливо, наступна карта розкриє нам більше про твою майбутню славу як великої ворожки.

Мелінда взяла ще одну карту, цього разу з обережністю і зосередженням. Вона витягнула її та побачила зображення таємничого місяця, оточеного зірками.

— Це, здається, "Місяць", — сказала Фіона, нахиляючись до подруги. — Можливо, це означає, що ти будеш витрачати багато безсонних ночей на навчання... або що ти станеш нічним створінням, як сова!

— О, або що мені варто не їсти пончиків перед сном, — пожартувала Мелінда, повертаючи карту у колоду. — Але чесно, ці карти мають якусь дивну енергію.

Фіона кивнула, дивлячись на колоду з новою зацікавленістю.

— Так, я теж це відчуваю. Можливо, нам варто продовжити досліджувати їх разом?

Мелінда посміхнулась.

- Звісно. І хто знає, може, ми дійсно знайдемо якісь приховані відповіді на наші питання.

Вони знову засміялись, відчуваючи, як тіснішає їхній зв'язок і дружба, сповнені передчуття нових пригод і відкриттів.

Мелінда повернулася додому після зустрічі з Фіоною, відчуваючи суміш радості та загадковості після обговорення старовинної колоди Таро. Вона відкрила двері до своєї кімнати й побачила, як Саймон стрибнув з ліжка, підбіг до неї та почав тертися об ноги. Мелінда посміхнулася і нахилилася, щоб погладити кота.

Вона скинула сумку на підлогу, взяла зі столу зошит і почала готуватися до уроків. Її кімната була затишною, з полицями, заповненими книгами, і великим вікном. На столі стояла свічка, яка освітлювала її робоче місце, а поруч лежали ручки, олівці та закладки. Мелінда відкрила підручник з математики та почала розв'язувати задачі. Її думки весь час поверталися до розмови з Фіоною. Вона згадувала, як подруга говорила про силу карт і як це може допомогти їм знайти свій шлях. Мелінда замислилась, чи справді це можливо.

Саймон тихо муркотів поруч, і його присутність допомагала Мелінді зосередитися. Вона перегортала сторінки підручника, записуючи відповіді в зошит. Всупереч на свої думки про магію, Мелінда знала, що треба виконувати шкільні завдання, закінчивши з математикою, вона перейшла до історії. Темою уроку були стародавні цивілізації, і Мелінда занурилась у текст, уявляючи собі стародавні міста і їхню велич. Вона старанно записувала конспекти, намагаючись зрозуміти всі деталі. Коли вона закінчила з уроками, було вже пізно. Мелінда втомлено потягнулася і побачила, що Саймон зручно влаштувався на її ліжку. Вона вирішила, що прийшов час відпочити.

Раптом Мелінду перервала мама, яка кликала її на вечерю.

- Меліндо, вечеря готова! – прозвучав голос мами з кухні.

- Йду, мамо! – відповіла вона, закриваючи підручник і обережно перекладаючи Саймона з ліжка на крісло.

Вона встала, потягнулася і вийшла зі своєї кімнати, прямуючи до кухні. Кухня була затишною, з дерев'яними шафками й великим столом посередині, накритим вишитою скатертиною. На столі вже стояли ароматні страви: запечена курка, картопляне пюре, зелений салат і теплі булочки. Її тато, сидячи на своєму звичному місці, уже накладав собі порцію курки, а мама завершувала сервірування.

— Привіт, татусю, — привіталася Мелінда, сідаючи на своє місце.

— Привіт, сонечко, як минув твій день? — запитав тато, посміхаючись.

— Дуже добре. Багато навчання, але також була зустріч з Фіоною. Ми обговорювали дещо цікаве, — відповіла Мелінда, подумки згадуючи карти Таро.

— О, звучить цікаво, — сказала мама, сідаючи поруч. — Фіона – чудова подруга. Що ви обговорювали?

— Вона показала мені старовинну колоду Таро, яку їй передала бабуся. Ми говорили про те, як їх можна використовувати для передбачень і як вони можуть допомогти знайти свій шлях.

Вираз обличчя тата змінився, він нахмурився:

— Таро? Мелінда, це не те, чим ти повинна займатися. Це все забобони й дурниці.

— Але, тату... — спробувала заперечити Мелінда.

— Твій батько правий, — втрутилася мама, її голос звучав стурбовано. — Ці речі можуть бути небезпечними. Краще зосередься на навчанні та реальних речах.

— Я просто думала, що це цікаво... — тихо сказала Мелінда, відчуваючи розчарування.

— Ми розуміємо, що тобі цікаво, але є багато інших, корисніших занять, — сказав тато більш м'яко. — Може, ви з Фіоною могли б зайнятися чимось іншим?

Мелінда кивнула, але в душі відчула, що не згодна з батьками. Вона вирішила, що продовжить вивчати Таро, але тепер буде обережнішою і не розповідатиме про це вдома.

Вечеря тривала в напруженій атмосфері. Мелінда намагалася зосередитися на розмові про буденні справи, але її думки постійно поверталися до розмови про Таро. Вона відчувала гіркоту від того, що не може поділитися з батьками своїми справжніми почуттями та інтересами. Коли всі почали збирати посуд, Мелінда допомагала механічно, її серце стискалося від усвідомлення прірви, яка раптом з'явилася між нею та рідними. Вона відчувала себе самотньою серед найближчих людей.

Повернувшись до своєї кімнати, Мелінда важко опустилася на ліжко. Сльози навернулися на очі, коли вона згадала розчарування на обличчях батьків. "Як же важко приховувати частину себе, "- подумала вона. "Якби вони тільки знали, що я відьма... Як би вони відреагували?"

Вона підійшла до вікна, вдивляючись у темряву ночі. Місяць, що визирав з-за хмар, нагадав їй карту, яку вона витягнула сьогодні. "Можливо, це знак, "- промайнуло в її голові. "Знак того, що я маю бути обережною, але не відмовлятися від свого справжнього я." Зітхнувши, Мелінда повернулася до письмового столу. Вона розгорнула підручник з історії, але літери розпливалися перед очима. Її думки невпинно поверталися до таємничої колоди Таро, до відчуття магії, яке вона відчула, тримаючи карти в руках. "Я не можу відмовитися від цього, "- твердо вирішила вона. "Це частина мене, навіть якщо мені доведеться приховувати це від усіх. Одного дня, можливо, я знайду спосіб розповісти правду. А поки що... це буде моя таємниця."

З новою рішучістю Мелінда взялася за домашнє завдання, але в глибині душі вона знала, що її життя вже ніколи не буде таким, як раніше.

Тим часом на кухні Іларія висловлювала своє занепокоєння чоловікові.

— Мене трохи турбує те, що Мелінда так захопилася цими картами Таро, — сказала Іларія, витираючи руки рушником. — Я розумію, що це цікаво, але чи це безпечно?

Стефан кивнув, відчуваючи тривогу дружини.

— Я розумію твої побоювання, але це лише захоплення. Важливо, щоб Мелінда розвивалася і знаходила нові інтереси.

— Так, але я не хочу, щоб вона занурювалася в щось потенційно небезпечне або незрозуміле, — продовжувала Іларія. — Може, нам варто поговорити з нею про це?

— Звісно, ми можемо це зробити, — відповів Стефан, ніжно обіймаючи дружину. — Але давай спочатку подивимося, як вона сама розвиватиме це захоплення. Наша донька мудра і знає, що робить.

Іларія зітхнула, погоджуючись.

— Ти маєш рацію. Вона справді розсудлива. Я просто хочу, щоб вона була в безпеці.

— І я теж, — відповів Стефан із легкою усмішкою. — Давай просто підтримувати її та спостерігати за тим, як це розвивається.

Мелінда, нічого не підозрюючи про розмову батьків, поринула у роздуми. Вона усвідомлювала, що її інтерес до карт Таро може викликати питання, але відчувала їхню важливість для себе.

Дівчина вже готувалася до сну. Залишивши свічку з м'яким світлом, що відкидав затишні тіні на стіни, вона підняла ковдру і збиралася заплющити очі, коли помітила легкий рух біля вікна. Її серце завмерло, але потім вона розпізнала знайоме обличчя. Це був Арон, чия несподівана поява завжди приносила відчуття захищеності та спокою.

— Арон? — тихо прошепотіла Мелінда, сідаючи на ліжку.

— Привіт, Меліндо, — м'яко відповів він, виходячи з тіні. Його очі сяяли, а усмішка була теплою.

— Чому ти тут так пізно? — запитала вона, намагаючись приховати здивування і радість.

— Я прийшов поговорити з тобою, — відповів Арон, присідаючи на край ліжка. — Нам треба дещо обговорити, особливо після твоєї зустрічі з Фіоною і тією колодою Таро.

— Звідки ти знаєш? — здивувалася Мелінда.

— Я завжди в курсі того, що з тобою відбувається, — відповів він з посмішкою. — І я тут, щоб допомогти. Ці карти можуть бути дуже важливими, але й небезпечними, якщо не знати, як правильно ними користуватися.

Мелінда зітхнула і кивнула.

— Я відчувала щось подібне. Фіона теж розуміє їхню важливість, але ми не знаємо, як правильно їх використовувати.

Арон зручно вмостився у кріслі. Він пильно подивився на Мелінду, його погляд став серйознішим.

— Меліндо, ці карти Таро – не просто іграшка чи розвага, — почав він спокійним, але рішучим тоном. — Вони мають давню історію і величезну силу. Вони здатні розкрити істину, передбачити майбутнє і навіть вплинути на долю.

Мелінда слухала уважно, її очі розширилися від цікавості.

— Але чому вони такі особливі? Що надає їм такої могутності? — запитала вона.

— Кожна карта Таро має власну енергію і символіку, — пояснив Арон. — Вони пов'язані з різними аспектами життя: коханням, силою, втратою, надією. Ці карти здатні розкрити таємниці підсвідомості та вказати шляхи, які ми не помічаємо. Але найголовніше — вони можуть бути провідниками між нашим світом і світом магії.

Мелінда була вражена. Вона ніколи не розглядала карти Таро так глибоко.

— То вони справді мають магічну силу? — поцікавилась вона.

— Так, але ця сила може бути небезпечною без належних знань, — застеріг Арон. — Фіона отримала цю колоду від бабусі невипадково. Та знала про потенціал онуки, але також усвідомлювала ризики.

— Які саме ризики? — запитала Мелінда тремтячим голосом.

— Неправильне використання карт може призвести до непередбачуваних наслідків, — відповів Арон. — Відкриваючи двері до підсвідомості, ви можете впустити небажані енергії та істоти. Тому ви з Фіоною повинні навчитися правильно їх використовувати.

Мелінда кивнула, відчуваючи більше впевненості.

— Дякую, Ароне. Я знала, що ти з'явишся, коли буде потрібно.

— Завжди, — відповів Арон з легкою усмішкою. — А тепер почнемо навчання. Насамперед тобі треба зрозуміти основні значення карт і їхні символи. Деякі можуть здатися простими, але за кожним криється глибока історія і сенс.

Мелінда замислилась, а потім запитала:

— Ароне, а звідки походять карти Таро?

Погляд Арона став задумливим, наче він намагався пригадати далеке минуле.

— Існує давня легенда про справжнє походження карт Таро, — промовив він голосом, сповненим магічної аури стародавніх часів. — Ця історія відома лише небагатьом і передається з покоління в покоління серед володарів магічних знань.

Мелінда нахилилася вперед, уважно слухаючи кожне слово.

— У прадавні часи, коли світ був юним і магія пронизувала повсякденне життя, існувало таємне братство чаклунів і мудреців. Вони відали про існування потужних сил, що керували нашим світом і всесвітом. Ці енергії були настільки могутніми, що могли змінювати долі людей і навіть сам плин історії.

Проте ці сили були розпорошені й хаотичні, і мудреці розуміли необхідність знайти спосіб керувати ними задля блага людства. Вони зібралися разом на вершинах найвищих гір, у найглибших печерах і під зоряним небом, щоб створити щось унікальне — інструмент, який би допоміг осягнути ці сили й керувати ними.

— А як вони це зробили? — запитала Мелінда, її очі широко розплющилися від цікавості.

— Чаклуни провели ритуал, що тривав сім днів і ночей, — продовжив Арон. — Вони звернулися до духів природи, до зірок на небосхилі та до глибин власних душ. Кожен приніс частку своєї сили й знань, об'єднавши їх у єдине ціле. Так вони створили колоду карт, де кожна містила частинку їхньої магії та мудрості. Ці карти були більшим, ніж просто засіб для пророцтв. Вони відображали весь всесвіт і всі його сили. Кожна карта мала власну енергію і символіку, здатну розкрити таємниці минулого, осягнути теперішнє і передбачити майбутнє. Колоду передавали наступним поколінням, і згодом вона стала відомою як Таро. Однак справжню силу цих карт знали лише обрані, ті, хто міг відчути та зрозуміти їхню магію. Їх ховали в старовинних скринях, оберігаючи від світу, щоб запобігти зловживанням. І тільки ті, хто мав чисте серце і благі наміри, могли знайти й використовувати їх.

Мелінда дивилася на Арона із захватом. Його розповідь була настільки живою і чарівною, що дівчина відчувала себе учасницею тих подій. Її серце калатало, наче підказуючи, що ці карти справді мають особливе значення.

— І тепер, коли ці карти у вас із Фіоною, — продовжив Арон, дивлячись прямо в очі Мелінді, — ви маєте можливість продовжити цю давню традицію. Але пам'ятайте, велика сила несе велику відповідальність. Ви повинні бути обачними та використовувати їх лише з добрими намірами.

— Я розумію, — тихо відповіла Мелінда, її голос був сповнений рішучості. — Але як навчитися використовувати їх правильно? Що, якщо я помилюся?

Арон усміхнувся, його очі сяяли теплотою і розумінням.

— Не хвилюйся, Меліндо. Я тут, щоб допомогти тобі. Насамперед ти маєш навчитися прислухатися до своєї інтуїції та відчувати енергію карт. Вони промовляють до нас, якщо ми готові їх слухати.

Мелінда кивнула, намагаючись заспокоїти свої тривоги.

— А що саме мені робити, щоб цьому навчитися? Чи є якісь вправи або ритуали?

— Існує багато способів опанувати роботу з Таро, — пояснив Арон. — Одним з найважливіших є медитація з картами. Обирай одну карту і зосереджуйся на ній, намагаючись відчути її енергію. Запитуй себе, що ця карта хоче тобі сказати. Занотовуй свої враження і думки, навіть якщо вони здаються незначними. З часом ти почнеш краще розуміти мову карт.

Мелінда уважно слухала, закарбовуючи все в пам'яті. "Це звучить як чимало роботи, але я готова. Я прагну дізнатися більше про ці карти й про те, як вони можуть допомогти мені й іншим."

— І це ще не все, — додав Арон. — Ти також маєш вивчити значення кожної карти, але не лише з книг. Прислухайся до свого серця і почуттів, коли дивишся на карти. Вони мають власне життя і можуть відкривати свої таємниці лише тим, хто готовий їх почути.

Мелінда відчула, як її захоплення зростає.

— Дякую, Ароне. Твої слова надають мені впевненості та надії. Я докладу всіх зусиль, щоб опанувати та зрозуміти ці карти.

Арон кивнув, задоволений її рішучістю.

— Я впевнений, що ти впораєшся, Меліндо. У тобі криється велика сила, і ці карти лише допоможуть тобі її розкрити. Пам'ятай, я завжди поруч, щоб підтримати тебе і допомогти.

Мелінда усміхнулася, відчуваючи тепло і вдячність.

— Я не підведу тебе, Ароне. І не підведу тих, хто створив ці карти.

— А тепер, — сказав Арон, підводячись з ліжка, — час відпочити. Завтра буде новий день.Мелінда кивнула, відчуваючи, як її серце наповнюється новою надією і впевненістю.

— Дякую, Ароне.

— На добраніч, Меліндо, — тихо промовив Арон, зникаючи в темному кутку кімнати.

Мелінда залишилася на самоті, відчуваючи, як хвиля тепла заповнює її кімнату. З цим відчуттям вона поринула в солодкі обійми сну, готова до нових пригод і магічних таємниць, які чекали на неї попереду.