Літо для Мелінди почалося з того, що вона вирішила зайнятися садом біля свого будинку. Вона прокидалася рано вранці, коли сонце ще тільки підійматися над горизонтом, і виходила на подвір'я з поливальником у руці. Роса ще не встигла висохнути на листках, і повітря було наповнене свіжістю та ароматом квітів. Мелінда любила проводити час у саду. Вона старанно доглядала за квітами, висаджувала нові рослини й прибирала бур'яни. Вона відчувала, як природа відповідає їй взаємністю – рослини розквітали, наповнюючи сад яскравими барвами та приємними ароматами. Особливо вона любила кущі троянд, які вона вирощувала з дитинства. Їхні яскраво-червоні й ніжно-рожеві пелюстки були її гордістю. У перервах між садівництвом Мелінда занурювалася в книги. Вона вибирала собі зручне місце під великою яблунею, що стояла в центрі саду, і читала. Яблуня була старою і розлогою, її гілки створювали затишний затінок, де можна було сховатися від палючого сонця. Вона читала книги про історію, а також захопливі пригодницькі романи, які переносили її в інші світи. Час від часу до неї приходила Фіона. Вони разом сиділи в саду, обговорюючи свої плани, мрії та просто насолоджуючись літом. Фіона приносила з собою завжди щось смачненьке – іноді це були свіжі пиріжки, іноді – домашній лимонад. Вони сміялися, жартували й просто раділи компанії одна одної.

– Як тобі літо, Фіоно? – запитала Мелінда, коли вони вмостилися під яблунею одного теплого дня.

– Чудово! – відповіла Фіона, виблискуючи своїми зеленими очима. – Я стільки всього вже встигла зробити! Ми з родиною були в гостях у дядька, я багато малювала і навіть спробувала нові рецепти. А як у тебе?

Мелінда посміхнулася, погладжуючи книгу на колінах.

– Я багато часу проводжу в саду і читаю. Знаєш, це так заспокоює і дає час на роздуми.

Вони сиділи під яблунею, спостерігаючи, як вітер грає з листям, а сонячні промені пробиваються крізь гілки, створюючи чудернацькі візерунки на землі. Літо було в розпалі, і вони насолоджувалися кожною миттю, знаючи, що ці моменти залишаться в їхніх серцях назавжди.

Фіона зітхнула і глянула на годинник.

– Мені потрібно йти додому. Приїде мій дядько, і мама просила допомогти з приготуванням вечері. Мелінда з розумінням кивнула.

– Добре, тоді побачимося завтра? — Так, звісно. – Фіона усміхнулася та обійняла Мелінду на прощання.

– До зустрічі!

Мелінда провела подругу до хвіртки, дивлячись, як вона віддаляється доріжкою. Коли Фіона зникла з поля зору, Мелінда повернулася до саду і звернула увагу на кущ півоній, біля якого росло багато бур'янів. Їй стало шкода прекрасні квіти, і вона вирішила, що не може залишити їх у такому стані.

– Треба щось із цим зробити, – промовила вона сама до себе і пішла в будинок за знаряддям. Увійшовши всередину, Мелінда пройшла до комори, де зберігалися садові інструменти. Вона взяла маленький кущоріз, пару рукавичок і кошик для бур'янів. Виходячи назад у сад, вона знову відчула приємний аромат квітів і свіжого повітря. Повернувшись до півоній, вона наділа рукавички та почала акуратно виривати бур'яни, які обплутували кущ. Робота була непростою, але Мелінда знаходила в ній своєрідне задоволення. Вона любила працювати в саду, відчуваючи, як її руки взаємодіють із землею, і як квіти відповідають на її турботу. Вона працювала старанно, обережно витягуючи кожен бур'ян, щоб не пошкодити коріння півоній. Сонце поступово опускалося, забарвлюючи небо в золотисто-оранжеві відтінки. Мелінда зупинилася на мить, витираючи піт з чола і милуючись красою вечірнього неба.

– Ось так краще, – сказала вона, коли закінчила роботу.

Мелінда стояла поруч з кущем півоній, ретельно прополотим і доглянутим. Її погляд спершу впізнав улюблені квіти, але коли вона подивилася уважніше, то побачила щось дивовижне. Кожен пелюстковий бутон мав незвичайні візерунки, які нагадували містичні знаки. Вони перепліталися в складні, майстерні узори, які ледь помітно виходили на поверхню квітки. Перша думка Мелінди була, що це виглядало, ніби хтось намалював знаки на кожному бутоні. Вона милувалася цією красою, але водночас її серце сповнилося дивною тривогою. Чи це була магія? Чи випадковість? Відчуття магічної енергії перепліталося з відчуттям дивовижного. Мелінда спробувала ніжно доторкнутися до одного з пелюсткових бутонів, і їй здалося, що вона відчуває слабке пульсування на долоні.

– Це якась магія, – промовила вона тихо, наче слова звучали як заклинання в цей миттєвий момент.

Мелінда стояла серед квітучого саду, глибоко замислена над тим. Що вона бачила. Раптово вона почула легкий шелест за спиною. Повернувшись, вона побачила свого Хоронителя, який мовчки стояв поруч, дивлячись на квіти.

– Ароне! – Мелінда вигукнула, здивована його несподіваною появою. – Ти тут?

– Так, я тут. Я бачу, ти знову втягнута у свої магічні роздуми, – він посміхнувся, підходячи ближче.

Мелінда відчула, як її серце стрибає від радості від зустрічі з Ароном. Вони давно не бачилися, і його присутність у саду була для неї несподіванкою, але приємною.

– Це щось неймовірне, – Мелінда вказала на кущ півоній, розповідаючи про знаки на квітах. – Дивовижна магія.

– Так, це справді неймовірно красиво, – погляд Арона блукав на квітах.

Арон поглянув на неї та почав:

– Земля – це не лише ґрунт, на якому ми стоїмо. Вона – ціла стихія, яка дає життя всьому живому. Вміння зв'язуватися з нею – це вміння відчувати, як тече життя кожної рослини, кожної тварини. Земля надає нам силу, стійкість і глибокий зв'язок з природою.

Мелінда вбирала слова Арона, відчуваючи, як вони резонують у її душі.

— Використання стихії Землі в магії — це вміння співпрацювати з природою, сприймати її енергію і наповнюватися нею. Ти можеш застосовувати елементи Землі для посилення своєї стійкості, стабільності й внутрішнього спокою. Наприклад, тримай камінь у долоні та відчуй його твердість і міць. Це допоможе тобі знайти внутрішню силу і витримку в будь-якій ситуації, — пояснив він.

Мелінда вдихнула аромат квітів і відчула, як її зв'язок з природою міцнішає. Вона усвідомлювала, що стихія Землі є невичерпним джерелом сили та мудрості, яке завжди поруч.

Мелінда стискала камінь у долоні, відчуваючи його твердість і вагу. Вона поглянула на Арона з подивом.

— Ароне, це просто напрочуд! Я відчуваю, що цей камінь може зміцнити будь-що!

Арон лагідно усміхнувся.

— Так, Земля має дивовижну силу. Але не забувай, що і ти маєш власну міць. Камінь лише нагадує нам про це.

Мелінда замислено розглядала мінерал, а потім раптом жартівливо піднесла його до вуха.

— Ароне, чуєш? Він шепоче мені якусь таємничу пораду!

Арон грайливо нахилився до каменя і вдав, що прислухається.

— Цікаво, що він каже? — запитала Мелінда, підтримуючи жарт.

— Він каже, що найголовніше — не забувати посміхатися, навіть коли тебе тримають у руках! — відповів Арон, сміючись.

Мелінда теж розсміялася, відчуваючи, як цей момент зближує їх ще більше.

— Це точно! Дякую, каменю, за цю мудру пораду! — промовила вона, обережно кладучи його на землю.

Їхній сміх розлився садом, наповнюючи повітря радісною енергією. Цей простий момент здавався магічним, сповненим легкості та взаєморозуміння.

Мелінда замислилася, глянувши на землю під своїми ногами.

– Ароне, що мені потрібно робити, щоб опанувати стихією Землі? Як я можу навчитися використовувати її енергію в магії?

Арон усміхнувся, підійшов до Мелінди та відповів:

– Перш за все, тобі потрібно встановити зв'язок з природою. Вийди на прогулянку в ліс або на поле, відчуй запах землі, слухай шум листя і спробуй спілкуватися з рослинами й тваринами. Подякуй Землі за її дарунки та покажи свою повагу до неї.

- І ще, важливо навчитися відчувати енергію Землі. Сідай або стань на землю, закрий очі та уявляй, що ти вглиблюєшся у саме серце планети. Відчуй пульсівну енергію, яка пронизує кожен камінець, кожен стеблинку трави.

Мелінда з великим захопленням слухала Арона, вбираючи кожне його слово.

— Ароне, це так захопливо! Я завжди відчуваю, ніби весь світ наповнений магією, коли ти розповідаєш про природу і стихії, — промовила вона з вдячністю в очах.

— Дякую, Мелінда. Ти завжди так уважно слухаєш і розумієш мене, — відповів Арон із теплою усмішкою.

— Справді, я сумую, коли ти довго не навідуєшся. Наші прогулянки та бесіди завжди надають мені величезну енергію і натхнення, — додала Мелінда, зітхаючи.

Арон поклав руку на плече Мелінди зі співчуттям.

— Я також тужу за нашими зустрічами. Обов'язки та відповідальність часом змушують мене бути далеко, але я завжди повертаюсь сюди з радістю, щоб провести час з тобою, — сказав він лагідно.

Мелінда відчувала, що поруч з Ароном їй добре, його слова завжди додавали сили та підтримки.

Вона усміхнулася йому і відступила на крок.

— Дякую за нашу розмову, Ароне. Я піду на кухню готувати вечерю, бо батьки зовсім скоро повернуться з фабрики, — сказала вона, впорядковуючи думки.

— Дякую і тобі, Мелінда. Я теж сподіваюся, що скоро зможу знову завітати. До зустрічі! — відповів Арон з усмішкою.

Мелінда махнула рукою на прощання і попрямувала до будинку. Увійшовши в кухню, вона відчула приємний запах літнього повітря, що линув через відкрите вікно. Мелінда підійшла до комори та вийняла з неї свіжі овочі та м'ясо. Поклавши все на стіл, вона розпалила піч і почала нарізати овочі. Кожен рух ножа був обдуманим, скибочки перцю та помідорів виглядали майстерно нарізаними.

Мелінда вирішила приготувати м'ясо в печі, щоб зробити його ще ніжнішим та соковитішим. Вона взяла курячі стегна, які попередньо натерла спеціями та маринувала в олії протягом години, і поклала їх на підготовлену глиняну форму для запікання. Перед тим як поставити м'ясо у піч, Мелінда обережно нарізала деякі овочі – картоплю, цибулю, моркву та перець. Вона виклала їх навколо м'яса у формі, додаючи гілочки розмарину та чебрецю для аромату. Потім Мелінда поставила форму у розігріту піч. Вона залишила м'ясо готуватися, періодично поливаючи його власними соками для збереження соковитості та максимального смаку.

Поклавши овочі у чавунну сковорідку з розтопленим смальцем, Мелінда почала смажити їх до золотистої скоринки. Щоб додати аромату, вона додала до сковорідки часник і трави. Запах смажених овочів збуджував апетит.

Поки овочі смажилися, Мелінда взяла горщик і почала готувати кашу. Вона додала до води трохи солі, щоб каша стала смачною. Потім вона поставила горщик на плиту і чекала, коли вода закипить. Коли каша була готова, Мелінда зняла горщик з вогню. Поклавши кашу у миску, вона додала до неї смажені овочі й акуратно все перемішала. Готова страва виглядала дуже апетитно. Через деякий час Мелінда вийняла форму з м'ясом з печі. Щойно вона відкрила заслінку, аромат смажених спецій та трав наповнив кухню, створюючи атмосферу святковості. М'ясо було смачно запечене, а овочі – м'які та ароматні. Мелінда відчувала себе майстринею кулінарії, а запах цієї страви обіцяв чудовий смак. Вона з нетерпінням чекала, коли зможе поділитися цим шедевром зі своєю сім'єю. Мелінда вийшла у сад, де повітря було насичене ароматами літа. Її очі блукали серед різнобарв'я квітів, шукаючи найкращі для вечірнього столу. Кожна обрана квітка була як маленький скарб, що мав прикрасити їхню вечерю.

Повернувшись до кухні, Мелінда з любов'ю розмістила квіти у вазі. Аромат свіжоприготованої страви змішувався з ніжним запахом квітів, створюючи неповторну атмосферу затишку. Дівчина оглянула стіл, відчуваючи, як серце наповнюється гордістю за свою роботу. Раптом тишу порушили знайомі кроки. Мелінда поспішила до передпокою, де її зустріли усміхнені обличчя Стефана та Іларії.

— Вау, Меліндо, це виглядає неймовірно! — вигукнув Стефан, увійшовши до кухні. — Що ти для нас приготувала?

Очі Мелінди засяяли, коли вона запрошувала батьків до столу:

— Запечені курячі стегенця з овочами та кашею. Прошу, смачного!

Перший же шматочок змусив батьків обмінятися захопленими поглядами. Іларія не стримала похвали:

— Меліндо, це справжня смакота! Ти дійсно чудово готуєш.

— Так, надзвичайно смачно. Дякуємо тобі, доню, за такий чудовий вечір, — додав Стефан, його голос був сповнений гордості.

Мелінда насолоджувалася теплом родинного моменту, але її думки вже линули до нових творчих обріїв.

— Я мрію почати малювати, — промовила вона, і в її голосі бриніло нетерпіння. — Але для цього мені потрібні мольберт і фарби.

Стефан лагідно усміхнувся:

— Чудова ідея, сонечко! Завтра ж відвідаємо крамницю мистецьких товарів і придбаємо все необхідне.

— Неодмінно! — підхопила Іларія, її очі сяяли любов'ю. — Впевнена, твої творчі здібності нас приголомшать.

Мелінда полегшено зітхнула, відчуваючи безмежну підтримку батьків. У її уяві вже народжувалися майбутні шедеври, і вона ледве стримувала хвилювання перед прийдешнім візитом до крамниці.

Суботній ранок зустрів Мелінду теплим промінням сонця та радісними думками про омріяні фарби й мольберт. Вона миттю вискочила з ліжка і підбігла до вікна, вітаючи новий день. Серце підказувало — цей день буде особливим.

Спустившись на кухню, дівчина завмерла, побачивши на столі велику коробку. Серце шалено забилося — невже це той самий обіцяний подарунок? Тремтячими руками Мелінда відкрила коробку і завмерла від захвату: перед нею постав омріяний мольберт і палітра яскравих фарб.

— Боже, це неймовірно! — вигукнула вона, обережно торкаючись мольберта. — Найкращий подарунок у світі!

Мелінда вибігла на веранду, де її зустріли усміхнені батьки.

— Ми щасливі, що тобі сподобалось, — мовив Стефан, ніжно обіймаючи доньку. — Ти неодмінно вразиш нас своїм талантом!

— Так, наша маленька художниця, — додала Іларія, пригортаючи Мелінду. — З нетерпінням чекаємо на твій перший шедевр!

Притискаючи до грудей свій скарб, Мелінда повернулася до кімнати. Її переповнювали вдячність і радість за такий чудовий дарунок.

Саймон, її допитливий кіт, з цікавістю обстежував новий предмет. Він обережно обнюхав мольберт, намагаючись зрозуміти, що це таке і чому його господиня так тішиться. Відступивши на крок, він знову наблизився і лизнув кутик мольберта.

— Ой, Саймоне, невже й ти хочеш стати художником? — розсміялася Мелінда, лагідно погладжуючи кота.

Дівчина встановила мольберт біля вікна, з якого відкривався мальовничий краєвид саду. Її погляд зупинився на розкішному кущі півоній, що буяв різними відтінками рожевого і білого.

— Я мушу їх намалювати, — вирішила Мелінда, беручись за пензель.

З кожним мазком вона все глибше занурювалася у творчий процес, забуваючи про час і простір. Для неї існували лише вона, її пензель і квіти на полотні. Ця картина ставала втіленням її душі, її сприйняття краси навколишнього світу.

Звуки зовнішнього світу поступово втрачали свою силу, і Мелінда занурювалася все глибше у свій внутрішній світ. Її рухи ставали все впевненішими, мазки пензля – все виразнішими. Кожен наступний штрих допомагав їй відчути себе частиною цього чарівного процесу, яким було створення її творіння. Коли вона закінчила, поглянувши на полотно, вона побачила не просто картину, а власний внутрішній світ, відображений красивими кольорами та формами.

Саймон сидів на підвіконні та м'яко муркотів. Він підняв лапу, спробувавши доторкнутися до картини, але відійшов, вирішивши не порушувати магічний момент. Сівши знову на підвіконня, він продовжив спостерігати за Меліндою.

Іларія тихо ввійшла в кімнату, не бажаючи порушити спокійний момент творчості доньки. Але коли її погляд впав на намальовану картину, вона не могла стримати захоплення. Сльози радості з'явилися в її очах, коли вона побачила, як майстерно Мелінда передала красу квітів.

— Моя маленька художниця, — прошепотіла вона, відчуваючи гордість і любов до доньки.

Іларія підійшла до Мелінди й обняла її ззаду, ніжно пригортаючи.

— Моя дорога, це неймовірно красиво, — сказала вона.

Мелінда усміхнулась.

— Дякую, мамо. Я просто відчувала, як мої руки танцюють на полотні, ніби магія.

— Так, ти справді маєш талант, — відповіла Іларія, гордо поглядаючи на картину. — Я впевнена, що світ теж хоче побачити твої творіння.

Мелінда відчула, як серце наповнюється теплом від підтримки матері.

— Можливо, одного дня я стану відомою художницею, — мрійливо промовила вона.

Іларія поцілувала її в чоло.

— Я вірю в тебе, моя маленька зірко. Ти можеш досягти будь-яких висот, які тільки забажаєш.

Настала вечірня година, коли Мелінда, втомлена від дня, готувалася до сну. Вона була сповнена відчуттям затишку та спокою, коли крок за кроком виконувала свою звичайну ритуальну процедуру перед сном. У кімнаті панувала приємна напівтьма, яку розсіювало м'яке світло свічки, що горіла на невеликому столику поруч з її ліжком. Мелінда зупинилася біля своєї картини. Кожна квіткова пелюстка, зображена на картині, виглядала надзвичайно реалістично, ніби виходила за межі рамки. Відблиски світла акцентували красу кожної квітки, надаючи картині особливого чарівного вигляду. Мелінда доторкнулася до полотна, м'яко зітхнувши. Півонії нагадували їй про її найкращі дні в дитинстві, коли вони квітли в саду біля будинку, наповнюючи повітря солодким ароматом. Картина була для неї символом того, що краса може бути вічною, навіть якщо вона проявляється в найменших деталях, як ці квіти. Закінчивши свої роздуми, Мелінда лягла в ліжко і задула свічку. Вона закрила очі, почала занурюватися у сон. Вона опинилася в темному, зловісному лісі, де дерева навколо густо переплели гілля. Листя шелестіло навколо, а вітер свистів у вуха, пробиваючи свій шлях через гілки. Мелінда відчувала, як страх обволікав її серце. Спочатку все було спокійно, але потім ліс навколо неї почав змінюватися. Дерева здавалися вирослими вгору, їхні гілки ставали деформованими та випромінювали відчуття небезпеки. Листя під ногами Мелінди ставало колючим і липким, тримаючи її на місці, ніби тягар.

Потім вона почула кроки. Похмура істота, вкрита тінню, почала наближатися, пливучи між деревами, її очі світилися, ніби вугілля, що палає. Мелінда відчувала, як страх паралізував її тіло, не дозволяючи їй втекти або закричати. Вона бачила лише темну силуетну фігуру, але відчувала небезпеку, яку несла ця істота. Чим ближче вона наближалася, тим важче ставало дихати. Страх обволікав Мелінду, роблячи її безсилою. Її серце билося так швидко, що вона боялася, що воно вирветься з грудей. Намагаючись втекти, вона відчула, що ноги не слухаються, вони стали важкими й неспроможними рухатися. Коли істота наблизилася, Мелінда відчула її присутність як холодний подих на шиї. Вона закричала, але голос застряг у її горлі, не виходячи. Вона бачила тільки тінь, але відчувала її небезпеку і зло, які вона несла. З останніми краплями волі Мелінда прокинулася, зламана і втомлена від цього кошмару. Її тіло було покрите холодним потом, і серце билося так швидко, що вона могла відчути його у вухах. Коли Мелінда відчула, що прокинулася з кошмару, вона запалила свічку. Світло спалахнуло, і вона злякалася власного відображення в дзеркалі на стіні. Її серце все ще билося швидко, і вона намагалася заспокоїти дихання.

"Це був лише сон", - намагалася втішити себе Мелінда, розгладжуючи рукою волосся, що прилипло до її чола від поту. Вона знову подивилася на дзеркало, спробувала усміхнутися, але відчула, що дзеркало не віддзеркалює тієї ж сили усмішки, яку вона намагалася показати. Мелінда вирішила підійти до вікна, щоб подивитися на місяць і спробувати заспокоїти своє серце. Вона відчинила вікно і впустила свіже нічне повітря в кімнату. Місяць світив яскраво, а зорі блищали на небі. Вона закрила очі та глибоко вдихнула, намагаючись зібрати свої думки.

— Це просто сон, — повторювала вона собі. Але навіть після того, як вона переконалася, що кошмар закінчився, вона не могла позбутися відчуття страху, що залишилося в серці.

Мелінда дивилася на нічне небо, намагаючись знайти спокій у зірках. Вона знала, що цей кошмар був не просто випадковим сном. Її магічні здібності часто приносили їй видіння, і вона відчувала, що цей сон був попередженням. Вона повинна була зрозуміти, що саме її підсвідомість намагалася їй сказати.

Дівчина вирішила пошукати Саймона. Узявши свічку в одну руку, вона тихо вирушила до кухні. Кожен крок був обдуманим, щоб не розбудити своїх батьків, які спали в сусідній кімнаті. Вона спустилася в кухню і зупинилася на мить, щоб подивитися, чи немає її улюбленого кота. Але його там не було, і вона поставила свічку на стіл, взяла ліхтарик і вирішила перевірити садок. Вийшовши на задній двір, Мелінда відчула, як нічне повітря обвіяло її обличчя. Місяць освітлював садок, роблячи все навколо яскравішим і контрастнішим. Трава була вкрита росою, яка блищала під світлом місяця, а дерева створювали тіні, що мерехтіли на землі. Мелінда тихо крокувала садком, тримаючи ліхтарик перед собою. Вона спостерігала за кожним кущем, за кожним деревом, але кота ніде не було видно. Серце Мелінди голосно стукало. Вона знала, що Саймон зазвичай відгукується на її кликання, але цього разу навіть його звичайного нявкання не було чути. Вона продовжувала оглядати садок, сподіваючись, що знайде його у якомусь прихованому куточку. Поміж дерев у саду Мелінда помітила тінь, яка повільно перетворювалася на темну істоту. Її серце зупинилося на секунду. Це була та сама страшна фігура з її кошмару. Вона стояла там, ніби вийшла зі сну, з її страху в живу істоту. Мелінда відчула, як страх поволі підіймався в ній знову. Її руки затремтіли, тримаючи ліхтарик, а кожен її крок був важким, коли вона намагалася відступити. Її ноги були прикуті до місця, немов вони зрослися з землею. Істота стала наближатися до неї повільно, крок за кроком, її очі світилися яскраво в темряві. Мелінда закричала, але її голос був приглушений і нечутний. Вона відчувала, як страх паралізував її тіло, не дозволяючи навіть рухатися.

— Будь ласка, хто ти? Що ти хочеш від мене? — закричала Мелінда, але істота лише продовжувала наближатися, не реагуючи на її слова.

Коли примара наблизилася впритул, Мелінда відчула її крижане дихання на своєму обличчі. Цей холодний подих викликав у неї ще більший жах. Вона почувалася безпорадною перед цією істотою, яка здавалася такою реальною і моторошною. Мелінда прокинулася з криком, її серце шалено калатало в грудях. Вона різко сіла на ліжку, намагаючись вирватися з кошмару, який ще довго тримав її у полоні страху. Поступово реальність почала повертатися до дівчини. Вона усвідомила, що вже настав ранок, а поруч із нею, згорнувшись клубочком, спав кіт Саймон, ніби намагаючись захистити її своїм тілом. Мелінда ніжно пригорнула кота, відчуваючи його заспокійливе тепло і втішну присутність. Вона глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися і позбутися залишків нічного жаху.

— Дякую, Саймоне, що завжди поруч, — промовила вона, ніжно погладжуючи його оксамитове вушко.

Кіт муркнув від задоволення, почувши її голос.

Після жахливого сну Мелінда вирішила спуститися на кухню і приготувати собі чашку гарячого какао. Вмостившись за столом, вона споглядала ранковий пейзаж за вікном. Її серце ще трохи тривожилося після нічного кошмару, але присутність Саймона дарувала відчуття затишку і спокою. Обгортаючи долонями теплу чашку, Мелінда розмірковувала над своїм сном. Вона намагалася збагнути, чому це видіння з'явилося саме сьогодні й чому воно було таким реалістичним і моторошним. У пам'яті спливала темна постать, що переслідувала її. Пульс прискорювався від згадки про ті моменти, коли ця примара наближалася. Холодний піт виступив на чолі, коли вона знову пережила ту саму тривогу.

"Можливо, цей сон — застереження про небезпеку, "- міркувала дівчина. — "Варто бути пильнішою, щоб уникнути потенційних загроз".

Мелінда вирішила бути обачнішою в майбутньому, особливо вночі та за незнайомих обставин. Вона усвідомлювала, що її кошмар може мати важливе значення, і не хотіла нехтувати його попередженням.

Попри тривожні думки, дівчина не стала скасовувати заплановану зустріч із Фіоною. Вона одягнулася, взяла сумку і вийшла з дому. Сонячне проміння та свіже повітря трохи підняли їй настрій. Дорогою до подруги Мелінда намагалася зосередитися на приємних речах: квітучих деревах уздовж вулиці, щебетанні птахів, усміхнених перехожих.

Коли вона дісталася будинку Фіони, то на мить завагалася перед дверима. "Може, не варто турбувати подругу своїми проблемами?" — промайнуло в голові. Але Мелінда згадала, як завжди Фіона підтримувала її у скрутні моменти, і рішуче постукала у двері.

Фіона зустріла подругу широкою усмішкою.

— О, Меліндо, ти виглядаєш так, наче побачила привида! — вигукнула вона, миттю обіймаючи подругу. — Чи просто встала не з тієї ноги?

— Ну, ти не дуже далека від істини, — відповіла Мелінда, слабко посміхаючись. — Привид, сон, кошмар – хіба не одне й те саме?

— Ой, тільки не кажи, що тобі наснився кошмар із примарою? — стурбовано мовила Фіона, ведучи Мелінду до своєї кімнати. — Може, їй просто потрібна була чашка кави?

— Сумніваюся, що темні сутності п'ють каву, але хто знає? — засміялася Мелінда. — Можливо, наступного разу спробую її пригостити.

Фіона розсміялася, коли вони вмостилися за столом. Мелінда усміхнулася, відчуваючи, як її тривоги відступають.

— До речі, я принесла твою улюблену книгу і трохи чаю. Подумала, що можемо провести цей день за читанням і чаюванням.

— Чудова ідея! — вигукнула Фіона, беручи до рук книгу.

Вона підвелася, взяла пакунок з чаєм від Мелінди.

— Заварімо цей ароматний трав'яний збір. Він неодмінно зробить наш день ще приємнішим!

Фіона наповнила керамічний чайник водою і поставила його на плиту. Вона наповнила ситечко травами та обережно опустила його в чайник, що вже почав нагріватися.

— Ці трави так чудово пахнуть. Ти сама їх збирала?

— Так, — кивнула Мелінда. — Знайшла їх у лісі кілька тижнів тому. Там було так мальовничо, що я не втрималась і назбирала трохи для нашого чаю.

— Ти завжди вмієш знаходити найкращі місця, — зауважила Фіона, помішуючи трави. — І знаєш, як зробити наші зустрічі особливими.

Вода закипіла і Фіона взяла дві великі кружки й налила гарячий напій, аромат якого ще більше наповнив кухню.

— Ось, тепер ми готові до нашого магічного чаювання.

Вони повернулися до кімнати з чашками.

— Зараз ми зможемо розслабитися і насолодитися цим чудовим напоєм, — промовила Фіона, піднімаючи кружку.

— За наші дні й за нашу дружбу, — підтримала тост Мелінда.

— І за те, щоб жодні нічні жахіття не зіпсували нашого настрою, — додала Фіона, усміхаючись.

Вони відпили з чашок, насолоджуючись теплом і затишком. Мелінда зробила кілька ковтків, відчуваючи, як ароматні трави її заспокоюють. Потім, замислившись, вона глянула на подругу.

— Знаєш, Фіоно, я думаю, нам варто дістати карти Таро. Може, вони допоможуть розгадати мій кошмар.

Фіона схвально кивнула.

— Чудова ідея! Я вже давно не користувалася своїми картами Таро.

Вона підвелася й попрямувала до шафи. Дістала з полиці коробку з картами та повернулася до Мелінди.

— Спробуймо дізнатися, що нам скажуть карти. Можливо, вони дадуть підказку про значення твого кошмару.

Мелінда погодилася, відчуваючи легке хвилювання. Фіона почала тасувати колоду, шурхіт карт надавав процесу особливої атмосфери.

— Зосередься на своєму сні, — тихо промовила вона. — Уяви ту істоту, яка переслідувала тебе, і спробуй відчути, що вона може символізувати.

Мелінда заплющила очі й глибоко вдихнула, викликаючи в пам'яті темну фігуру. Вона відчула холод, що пробіг тілом, і знову виникле занепокоєння. Фіона розклала карти на столі, уважно їх розглядаючи. Вона витягла першу й перевернула її.

— Це Вежа, — пояснила Фіона. — Символізує раптові зміни та можливі руйнування, але також шанс почати все з чистого аркуша.

Мелінда замислено глянула на карту.

— Можливо, цей кошмар вказує на необхідність щось змінити у моєму житті. Це може бути сигнал про готовність до чогось нового.

Фіона кивнула і витягла наступну карту.

— Це Місяць. Часто пов'язаний зі страхами, підсвідомими тривогами й невідомістю.

Мелінда знову відчула холодок страху, але водночас зрозуміла, що цей процес допомагає їй розібратися у власних почуттях.

— Мабуть, варто зосередитися на своїх страхах і тривогах, щоб зрозуміти їх і знайти спосіб подолати.

Фіона повільно витягла останню карту і перевернула її. Мелінда з нетерпінням чекала, але раптом помітила, що на ній немає жодного зображення.

— Такого ще ніколи не було, — здивовано мовила Фіона. — Це дивно.

Мелінда нахилилася ближче, уважно розглядаючи порожню карту.

— Може, це має якесь значення? Символізує щось, що ми ще не знаємо або не розкрито?

Фіона задумливо постукала пальцем по карті.

— Можливо, це символізує невідомість або потенціал для чогось нового. Може означати, що твоє майбутнє ще не визначено і ти маєш можливість створити його самостійно.

Мелінда відчула легкий трепет у грудях.

— Можливо, це знак, що я сама маю заповнити цю порожнечу своїми діями та рішеннями. Що мій шлях відкритий, і все залежить від мене.

Фіона схвально кивнула.

— Чудовий погляд. Порожня карта може означати чистий аркуш, на якому ти напишеш власну історію.

Мелінда відчула полегшення і натхнення.

— Дякую, Фіоно. Це допомогло мені побачити все інакше. Я зрозуміла, що невідомість — не причина для страху, а можливість створити щось нове і прекрасне.

Мелінда замислено дивилася на розкладені карти: Вежу, Місяць і порожню. Вона шукала відповіді в цих символах.

Образи знову нагадали їй про кошмар. Темна постать, що переслідувала її в пітьмі. Вона пригадала холодний жах від її наближення. Серце стискалося від страху, але водночас вона усвідомлювала, що цей сон — лише відображення внутрішніх тривог.

"А що, як ця темна фігура — я сама?" — подумала Мелінда, відчуваючи, як ця ідея проростає у свідомості. "Можливо, це мої страхи й сумніви, які я не можу подолати?"

Вона згадала відчуття безпорадності перед істотою. Але тепер, дивлячись на порожню карту, вона зрозуміла, що має силу змінити ставлення до своїх страхів. Вежа символізувала раптові зміни та руйнування старого заради нового. Місяць нагадував про підсвідомі страхи, які треба визнати й прийняти.

"Можливо, моє відьомство — ключ до подолання цих страхів, "- міркувала вона. "Я маю використати магічні здібності, щоб знайти гармонію і силу в собі."

Мелінда відчула, як у грудях розгорається іскра рішучості. Вона усвідомлювала, що її шлях як відьми тільки починається, і попереду багато випробувань. Але вона також знала, що має силу і підтримку друзів, як Фіона, щоб подолати будь-які труднощі.

Вона знову поглянула на порожню карту. "Це чистий аркуш, "- подумала вона. "Моє майбутнє — сторінка, яку я заповню сама. Своєю силою, відвагою і магією."

Відчуваючи, як зароджується рішучість, Мелінда підвела погляд на Фіону.

— Ти коли-небудь відчувала, що твої страхи намагаються тебе поглинути? — тихо спитала вона.

Фіона злегка нахилила голову, задумавшись.

— Так, були моменти, коли здавалося, що всі мої тривоги й страхи стають реальнішими за саму реальність, — відповіла вона. — Але Таро завжди допомагали мені знайти відповідь і побачити ситуацію з іншого боку.

Мелінда подивилася на розкладені карти, знову бачачи в них не просто символи, а ключі до свого підсвідомого.

— Я відчуваю, що ці карти намагаються мені щось сказати. Мій кошмар... він був настільки реалістичним і страшним. Але тепер, дивлячись на ці карти, я розумію, що це може бути викликом, який я маю подолати.

Фіона кивнула, підтримуючи подругу.

— Можливо, ці страхи – це лише випробування. Вони показують тобі, що ти маєш силу подолати їх і знайти гармонію всередині себе. Порожня карта символізує новий початок, чистий аркуш, який ти сама заповниш.

Мелінда взяла порожню карту в руки, відчуваючи її прохолодну гладкість.

— Ти маєш рацію. Я можу заповнити цей аркуш своєю історією. Моєю силою.

Фіона усміхнулася і поклала руку на плече Мелінди.

— Ти сильна, Меліндо. І твоя сила в тобі. Знаєш, я теж інколи користуюсь картами, щоб знайти відповіді на свої питання. Вони завжди допомагають мені побачити те, що приховане.

Мелінда кивнула, відчуваючи підтримку своєї подруги.

— Можливо, ми маємо частіше користуватися цими картами, щоб допомагати одна одній знаходити відповіді.

Фіона усміхнулася ще ширше.

— Завжди готова допомогти. Таро – це наша мудра подруга, наш ключ до розуміння себе і світу навколо нас.

Мелінда відчула, як тривоги поступово відступають, залишаючи місце для спокою і впевненості. Вона знала, що з такою підтримкою вони зможуть подолати будь-які труднощі.

— Проведім ритуал для очищення й захисту, — запропонувала Мелінда. — Це допоможе нам відновити баланс і впевненість.

Фіона здивовано підняла брови,

— Ти серйозно? – запитала вона, але її очі сяяли від цікавості.

Мелінда кивнула, відчуваючи, як у ній зростає рішучість.

— Так, серйозно.

Фіона відкинула сумніви й усміхнулася, її батьки пішли в гості на цілий день, ніхто не буде заважати.

— Добре, зробімо це. Що нам потрібно для ритуалу?

— Почнемо зі свічок, — сказала Мелінда, підходячи до полиці з ароматними свічками.

Вона вибрала кілька білих свічок, які символізують чистоту і світло.

— Білий колір допоможе нам очистити простір від негативної енергії.

Фіона уважно слухала, спостерігаючи за діями подруги.

— Я принесу чашу для води та сіль, — запропонувала Фіона, прямуючи до кухні. Вона взяла керамічну чашу з візерунком синіх квітів і насипала в неї трохи морської солі. Потім наповнила чашу чистою водою, відчуваючи, як її рухи стають частиною ритуалу.

Мелінда тим часом дістала коробку з травами. Вона обрала лаванду, розмарин і шавлію, відчуваючи їхні заспокійливі аромати.

— Ці трави допоможуть нам очистити простір і створити захисний бар’єр, — пояснила вона, показуючи їх Фіоні.

Фіона уважно взяла трави, відчуваючи їхню текстуру й аромат.

— Вони такі приємні на дотик і мають такий насичений аромат, — сказала вона, усміхаючись.

Мелінда взяла великий мідний свічник і розмістила на ньому свічки. Вона запалила кожну свічку, спостерігаючи, як м’яке світло розливається по кімнаті.

— Світло свічок символізує очищення і захист, — пояснила вона, розставляючи свічник на столі.

Фіона принесла чашу з водою і сіллю, обережно поставивши її поруч зі свічками.

— Що ще нам потрібно? — запитала вона, відчуваючи, як повітря наповнюється енергією.

Мелінда витягнула кілька кристалів з іншої скриньки.

— Кварц і аметист допоможуть нам підсилити наші наміри й захистити простір, — сказала вона, розкладаючи кристали навколо свічок і чаші.

Фіона захоплено дивилася на подругу.

— Ти так добре знаєшся на всіх цих ритуалах. Це так захопливо.

Мелінда усміхнулася.

— Ми навчимося разом. Ритуали — це не лише про магію, а й про нашу внутрішню силу і наміри.

Вони разом розставили всі інструменти на столі, створюючи священний простір для ритуалу. Мелінда взяла колоду карт Таро та обережно поклала її в центр, відчуваючи, як навколо них з’являється захисний бар’єр.

— Тепер ми готові, — сказала Мелінда, дивлячись на Фіону. — Ми створимо нашу магію і використаємо її для очищення і захисту.

Фіона кивнула, відчуваючи, як їхні енергії зливаються, створюючи потужний захисний бар’єр. Вони разом взялися за руки, готові почати ритуал, знаючи, що їхня сила і підтримка одна одної допоможуть їм подолати будь-які труднощі.

— Ми почнемо зі свічок, — пояснила Мелінда, запалюючи свічки й розставляючи їх навколо карт. — Світло свічок символізує очищення і захист. Тепер додаймо трохи ароматичних трав для очищення.

Фіона обережно поклала трави в чашу з водою, спостерігаючи, як вони плавають на поверхні.

— Що далі?

— Тепер ми проведемо очищення карт, — сказала Мелінда, піднімаючи колоду Таро та обережно занурюючи її в дим від свічок. — Це допоможе нам позбутися негативної енергії й відкрити їх для позитивної.

Фіона спостерігала, зачарована процесом.

— Це так захопливо. Я ніколи раніше не проводила таких ритуалів.

Мелінда посміхнулася.

— Це справді потужний метод. Тепер ми зосередимося на захисті.

Вона взяла трохи солі й розсипала її навколо священного простору, створюючи коло захисту.

— Сіль символізує захист і очищення. Ми створюємо захисний бар’єр, який охоронятиме нас від негативу.

Фіона кивнула, відчуваючи, як навколишнє повітря наповнюється енергією ритуалу.

— Що далі?

— Тепер ми зосередимося на своїх намірах, — сказала Мелінда, закриваючи очі й зосереджуючись на своїх бажаннях. — Ми повинні візуалізувати, як очищуємо себе і наш простір від негативної енергії, і як наповнюємо його світлом і захистом.

Фіона зробила те саме, відчуваючи, як її тривоги та страхи поступово відступають, залишаючи місце для спокою й упевненості.

Після кількох хвилин тиші Мелінда відчула, що ритуал завершено. Вона повільно відкрила очі й посміхнулася Фіоні.

— Все готово. Ми створили захисний бар’єр і очистили наш простір.

Завершивши ритуал, Фіона подивилася на Мелінду з одночасним захопленням і збентеженням. Її очі блищали від цікавості, і вона не могла стримати питання, що накопичилися в її голові.

— Це було неймовірно — сказала Фіона, намагаючись впоратися з емоціями. — Але, Меліндо, звідки ти знаєш всі ці ритуали? Це виглядало так... професійно.

Мелінда усміхнулася, відчуваючи теплоту від того, що змогла поділитися частиною своєї магії з подругою.

— Я читаю книги, деякі з них досить цікаві, — хитро підморгнула Мелінда.

Фіона кивнула, але все ще була спантеличена.

— Але як саме працюють ці ритуали? Що вони насправді роблять? — запитала Фіона.

Мелінда обережно вибирала слова, намагаючись пояснити, не розкриваючи своє відьомство.

— Ритуали — це спосіб зосередити нашу енергію і наміри. Вони допомагають нам звільнитися від негативу і створити захисний бар’єр навколо нас. Це схоже на медитацію, але з додатковими елементами.

Фіона замислилась, обмірковуючи почуте.

— І всі ці елементи, як свічки, трави, кристали, мають свої особливі властивості?

— Так, — відповіла Мелінда, задоволена цікавістю подруги. — Свічки символізують світло та очищення, трави мають заспокійливі та очищувальні властивості, а кристали допомагають підсилити наші наміри. Все це разом створює потужний інструмент для роботи з енергією.

Фіона кивнула, почуваючись все більше зануреною в цей новий світ.

— Це так цікаво. Ти думаєш, я теж могла б навчитися ?

Мелінда посміхнулася, радіючи інтересу Фіони.

— Звісно. Це не магія в тому сенсі, як у казках. Це більше про розуміння себе і світу навколо. Кожен може навчитися, якщо має бажання і віру.

Фіона зітхнула, відчуваючи полегшення і натхнення.

— Дякую, Меліндо. Ти відкрила для мене щось нове і неймовірне. Можливо, одного дня я теж стану такою ж впевненою у своїх силах, як ти.

Мелінда обняла подругу, відчуваючи, як їхня дружба зміцнюється.

— Ми будемо вчитися разом. І ти завжди можеш розраховувати на мою підтримку.

Фіона посміхнулася, відчуваючи тепло і вдячність.

— Ти найкраща, Меліндо. Я рада, що ти моя подруга.

Вони разом посиділи ще деякий час, насолоджуючись спокоєм і гармонією, яку принесло завершення ритуалу.

Поступово сонце почало заходити й стало вечоріти. Вони стояли біля входу до будинку Фіони, де провели більшість дня, насолоджуючись спільним часом.

— Це був чудовий день, Меліндо, — сказала Фіона з усмішкою. — Дякую за ритуали та за всі наші розмови. Я вчуся так багато від тебе.

— Дякую тобі, Фіоно, — відповіла Мелінда. — Це був такий захопливий день. Я завжди рада ділитися своїми знаннями з тобою.

Мелінда попрощалася з Фіоною, відчуваючи тепло їхньої дружби. Повернувшись додому, вона відчинила двері, і її кіт Саймон радісно нявкнув, вітаючи господиню.

— Привіт, мій маленький чарівнику, — усміхнулася Мелінда, пестячи кота. — Я теж рада була провести час із подругою, але зараз настав час відпочити та обміркувати все, що я сьогодні дізналася.

Вона сіла біля вікна, споглядаючи захід сонця, і роздумувала про події дня. Її серце сповнювала вдячність за друзів і можливість ділитися знаннями та досвідом. Літні канікули для Мелінди були часом спокою і книг. Батьки цілий день працювали на фабриці, тож дім і сад були під її опікою. Вона насолоджувалася цим періодом, займаючись улюбленими справами.

Щоранку Мелінда прокидалася рано, щоб зустріти сонце, яке заливало сад золотавим світлом. Спершу вона йшла до сараю за садовим приладдям: лопаткою, граблями, лійкою і відром. У саду буяли різноманітні квіти, висаджені нею навесні: піони, маргаритки, троянди — всі розквітли під її дбайливим доглядом. Вона обережно поливала кожну клумбу, піклуючись, щоб рослини отримували достатньо вологи. Шепочучи ніжні слова квітам, вона вірила, що вони чують її краще ростуть від її турботи. Після поливу Мелінда бралася за прополювання. Вона вправно видаляла бур'яни, наче виконуючи танець між рядками рослин. Завершивши роботу в саду, дівчина завжди знаходила час для відпочинку під старою яблунею. Вона приносила книгу і годинами занурювалася у світи, що розгорталися на сторінках.

Крім квітів, Мелінда доглядала за овочевими грядками. Вона вирощувала помідори, огірки, моркву та інші овочі для свіжих салатів. Збирання врожаю було для неї маленьким святом — кожен стиглий плід приносив радість і гордість за свою працю.

Наприкінці дня Мелінда завжди приділяла увагу Саймону. Разом вони сиділи на ґанку, спостерігаючи за заходом сонця, і дівчина відчувала, що саме ці миті роблять її канікули справді чарівними. Мелінда стояла на грядці, тримаючи в руках лійку. Сонце вже почало ховатись за обрій, заливаючи сад ніжним золотистим світлом. Вона нахилилась, щоб полити останній ряд помідорів, і відчула приємний аромат свіжої землі, змішаний із солодким запахом достиглих плодів. Раптом вона почула тихий шелест за спиною. Обернувшись, Мелінда побачила Арона, який наближався до неї, усміхаючись. Його присутність відразу зробила вечір ще більш чарівним.

— Привіт, Меліндо, — сказав він, зупинившись біля неї. — Тобі допомогти?

— Привіт, Ароне, — відповіла вона, посміхаючись у відповідь. — Не відмовлюсь від допомоги.

Арон підійшов ближче і взяв другу лійку. Вони разом почали поливати помідори, розмовляючи про дрібниці. Мелінда відчувала, як серце її наповнюється теплом від присутності Арона. Вони сміялися та обмінювалися поглядами, і світ навколо здавався таким затишним і рідним. Сонце лагідно гріло, а легкий вітерець приємно освіжав. Мелінда тримала у руках лійку, повну води.

— Полий ці кущі, Меліндо, — сказав Арон, показуючи на помідори. — А я розповім тобі більше про стихію води.

Мелінда повільно почала поливати томати, стежачи, як вода просочується в землю і живить рослини.

— Вода має здатність до трансформації, — почав Арон. — Вона може бути рідкою, твердою, як лід, або газоподібною, як пара. Але її справжня сила полягає в її гнучкості та здатності адаптуватися до будь-яких умов.

Мелінда уважно слухала, одночасно спостерігаючи, як вода змінює вигляд ґрунту під кущами.

— Вода також символізує емоції, — продовжив Арон. — Вона відображає наші внутрішні стани. Якщо ти спокійна і врівноважена, вода буде гладенькою та прозорою. Але якщо ти відчуваєш сильні емоції, вона може збуритися.

Мелінда глянула на Арона, намагаючись зрозуміти, як це знання можна застосувати на практиці.

— Якщо ти навчишся керувати своїми емоціями, ти зможеш керувати водою, — сказав Арон, беручи другу лійку і починаючи поливати сусідній кущ. — Спробуй уявити, що вода в лійці — це продовження тебе. Відчуй, як вона рухається через твої руки й живить рослини.

Мелінда заплющила очі на мить, концентруючись на своєму диханні. Вона уявила, як вода з лійки проходить через її тіло, наповнюючи кожну клітину енергією.

— Добре, — м’яко промовив Арон. — Тепер спробуй уявити, що ти контролюєш потік води. Нехай вона тече м’яко і рівномірно.

Мелінда відкрила очі та знову почала поливати томати, цього разу відчуваючи найвищий зв’язок із водою. Вона помітила, як рослини немов оживають під її дотиком.

— Ти робиш чудово, — похвалив її Арон. — Пам’ятай, вода — це життя. Вона несе в собі силу і мудрість. Якщо ти навчишся працювати з нею, ти зможеш робити великі справи.

Мелінда посміхнулася, відчуваючи, як вода з лійки м’яко струмує на листя томатів.

— Ароне, ти говорив про очищення. Чи можна використовувати воду для очищення не тільки рослин, але й людей?

Арон кивнув, наповнюючи свою лійку.

— Звичайно, Меліндо. Вода має здатність очищувати як фізично, так і енергетично. Наприклад, ванна з додаванням трав може очистити твоє тіло і розум.

Мелінда задумалася на мить, поливаючи наступний кущ.

— А чи можна використовувати воду для очищення простору? Наприклад, нашого будинку?

— Так, — відповів Арон. — Ти можеш використовувати воду для очищення свого дому. Ось простий ритуал: візьми чашу з чистою водою, додай кілька крапель ефірної олії й обійди з нею всі кімнати, уявляючи, як вода забирає з собою весь негатив.

Мелінда уявила цей процес і відчула, як її думки стають легшими.

— Це звучить дуже просто. Можливо, я спробую.

Арон посміхнувся, спостерігаючи за її ентузіазмом.

— Простота часто найефективніша, особливо коли ти тільки починаєш. Головне — вірити в силу води та в себе.

Мелінда кивнула, завершуючи полив останнього куща.

— Ти знаєш, Ароне, я відчуваю, що вода справді допомагає мені заспокоїтися і зосередитися.

— Це добре, — сказав Арон. — Вода — це потужний союзник, і якщо ти навчишся працювати з нею, вона допоможе тобі в багатьох ситуаціях.

Мелінда поставила порожню лійку на землю і глянула на Арона з вдячністю.

— Дякую, що навчив мене сьогодні. Я відчуваю, що зробила великий крок вперед.

Арон підійшов ближче та обійняв її за плечі.

— Ти робиш великі успіхи, Меліндо. Я пишаюся тобою.

Мелінда відчула тепло його підтримки й посміхнулася, знаючи, що попереду ще багато цікавого.