Мелінда відкрила двері своєї кімнати та ввійшла всередину, зачинивши їх за собою. Вона відкинула свою сумку на ліжко і сіла за стіл, спираючись на лікті. Думки про те, що відбулося в бібліотеці, не відпускали її. "Можливо, Арон зможе мені допомогти зрозуміти це все," - промовила вона вголос.

Позаду скрипнуло крісло, Мелінда повернулась і побачила Арона. Він миттєво помітив напружене обличчя Мелінди та зупинився, розгублено дивлячись на неї.

— Меліндо, що сталося? Чому ти така збуджена? — запитав Арон, підходячи до столу.

Мелінда підвела очі, відчуваючи полегшення від його присутності.

— Ароне, я бачила привида, — почала вона, намагаючись опанувати тремтіння в голосі. — У бібліотеці я побачила дівчину, але це була не просто дівчина, а... привид. Це було жахливо.

Арон обійняв її за плечі, намагаючись заспокоїти.

— Меліндо, може, ти просто втомилася та уява зіграла з тобою злий жарт?

— Ні, Ароне. Я впевнена, що бачила її. Це було так реально, — вона відсторонилася, намагаючись зібратися з думками.

Арон замислився на мить, а потім заговорив:

— Знаєш, деякі люди мають здібність бачити привидів. Це називається медіумізмом. Це рідкісний дар. Медіуми можуть спілкуватися з душами померлих або відчувати їхню присутність. Це може бути дуже важливо, особливо коли потрібно отримати послання від тих, хто покинув цей світ.

Мелінда слухала його, затамувавши подих.

— Тобто я маю такий дар? — запитала вона, намагаючись осягнути почуте.

— Можливо, — кивнув Арон. — Якщо це правда, то це велика відповідальність, але й можливість допомагати іншим.

— Що мені робити з Лілі? Я розумію, що це важливо, але не знаю, як реагувати на її присутність.

— Перше, що треба зробити — прийняти її присутність, — відповів Арон із розумінням. — Спробуй відчути, що вона хоче тобі сказати. Можливо, вона допоможе розкрити таємницю власної смерті.

Слова Арона ще довго відлунювали в голові Мелінди, сидячи за столом у своїй кімнаті, вона нервово гортала сторінки блокнота, намагаючись осмислити все, що сталося за останній день. Думки вирували, наче бурхливий потік: як повідомити друзям про своє моторошне відкриття? Чи готові вони почути цю неймовірну правду? Як відреагують на те, що їхня подруга раптом почала бачити привидів?

Мелінда заплющила очі, і перед нею постали обличчя друзів. Фіона, завжди життєрадісна й готова до пригод, могла б підтримати її навіть у такій надприродній ситуації. Джошуа, спокійний і зосереджений, напевно допоміг би всім зберегти холодний розум перед лицем незбагненного. А Кейт, з її практичним підходом до життя, завжди вміла знаходити рішення в найскладніших ситуаціях.

Проте, попри сильне бажання поділитися всім, що трапилося, Мелінда відчула, як її охоплює сумнів. Вона уявила недовірливі погляди, скептичні посмішки, можливо, навіть страх в очах друзів. Чи зрозуміють вони її? Чи не відвернуться, вважаючи, що вона збожеволіла?

Зітхнувши, Мелінда прийняла нелегке рішення — поки що не розповідати друзям про привида Лілі та свої нові паранормальні здібності. Вона розуміла, що це може не лише налякати їх, але й зруйнувати ту довіру і близькість, які вони будували роками. Натомість вона вирішила самотужки розібратися в цій таємниці, сподіваючись, що настане день, коли вона зможе відкрити друзям усю правду, і вони зрозуміють її. На наступний день був вихідний, і Мелінда зрозуміла, що більше не може тримати все в собі. Вона потребувала підтримки, розуміння, а можливо, й поради. Після довгих вагань вона вирішила, що Фіона, з її відкритістю та здатністю сприймати незвичайне, могла б стати тією людиною, якій можна довірити свою таємницю.

Зібравшись із духом і глибоко вдихнувши, Мелінда вирушила до будинку Фіони. Дорогою вона подумки репетирувала розмову, намагаючись знайти правильні слова, щоб пояснити неймовірність того, що з нею відбувається. Коли вона нарешті постукала у двері, серце гупало так сильно, що, здавалося, от-от вискочить з грудей.

Фіона відчинила двері, і на її обличчі з'явився вираз здивування, змішаного з радістю від несподіваного візиту подруги. Однак, помітивши напружений вигляд Мелінди, вона стурбовано підняла брови:

— Привіт, Меліндо! — голос Фіони звучав весело, але з ноткою занепокоєння. — Щось сталося?

— Фіоно, нам треба поговорити, — сказала Мелінда, намагаючись говорити спокійно. — Я знайшла дещо важливе. Це стосується Лілії, дівчини, яку вбили 50 років тому в нашій школі.

Фіона нахмурилася, але кивнула:

— Добре, зустрінемось у парку, на нашому місці, завтра після обіду. Я повідомлю Джошуа та Кейт.

Мелінда полегшено зітхнула. Попрощавшись із Фіоною, вона повернулася додому. Наступного дня, ретельно зібравши всі газетні вирізки та нотатки, вона запакувала їх у сумку і вирушила до парку. Настав час поділитися своїми відкриттями та разом з друзями знайти відповіді на питання, які не давали їй спокою.

Серце Мелінди калатало від хвилювання, коли вона наближалася до їхнього улюбленого місця в парку. Вона знала, що ця зустріч може змінити все, і сподівалася, що друзі зрозуміють важливість її відкриття.

Через годину всі четверо зібралися у затишному куточку парку, де стояв величезний замшілий камінь. Це місце завжди здавалося їм особливим, сповненим таємничої енергетики спокою і натхнення. Древній валун, вкритий м'яким зеленим мохом, немов зберігав у собі відголос давно минулих часів. Його поверхня була прохолодною на дотик, а в тріщинах ховалися крихітні папороті та лишайники. Навколо каменя росли старі дуби, чиї могутні крони створювали природний шатер, відгороджуючи цей куточок від решти світу. Сонячне світло, пробиваючись крізь листя, утворювало на землі химерні візерунки, які постійно змінювалися під подихами легкого вітерцю. Повітря було наповнене п'янким ароматом свіжоскошеної трави та польових квітів, що росли неподалік. Десь у гілках дерев мелодійно виспівували пташки, додаючи до атмосфери відчуття безтурботності та спокою. Фіона, Джошуа та Кейт вже очікували на Мелінду, розташувавшись на м'якій траві біля величезного замшілого каменя. Їхні обличчя відображали суміш цікавості та занепокоєння. Фіона, як завжди, випромінювала енергію, її руді кучері яскраво контрастували з навколишньою зеленню. Джошуа, зосереджений і врівноважений, задумливо крутив у руках травинку. Кейт, притулившись до каменя, пильно стежила за наближенням подруги.

Коли Мелінда підійшла, друзі піднялися їй назустріч. Вона зупинилася перед ними, відчуваючи, як серце гучно б'ється в грудях. Намагаючись опанувати себе, дівчина глибоко вдихнула і зустрілася поглядом з кожним із друзів. Атмосфера напруження стала майже відчутною, і Фіона, не витримавши, першою порушила тишу:

— Що трапилось, Меліндо? — запитала Фіона, її смарагдові очі виблискували від нетерпіння та занепокоєння.

Мелінда зробила глибокий вдих, готуючись поділитися подіями останніх днів. Вона усвідомлювала, що ця бесіда може все змінити, і сподівалася на розуміння друзів щодо значущості її знахідки. Обережно витягнувши з потертої шкіряної сумки кілька пожовклих від часу газет і блокнот із нотатками, Мелінда дбайливо розклала їх на замшілій поверхні каменя, ніби розгортаючи древні манускрипти.

— У бібліотеці я натрапила на дещо... надзвичайно важливе, — почала вона тихим, але впевненим голосом. — Це пов'язано з Лілі, тією дівчиною, яку позбавили життя півстоліття тому.

Фіона нахилила голову набік, її рудаве волосся заграло на сонці, наче язики полум'я. Джошуа насупив брови, його окуляри блиснули, відбиваючи світло. Кейт подалася вперед, готова вловити кожне слово, її тонкі пальці нервово перебирали травинки.

— У цих статтях описано, що сталося з Лілі, — продовжила Мелінда, передаючи газети друзям. — Її вбивство залишається нерозкритим, але є деякі свідчення, які можуть допомогти нам зрозуміти, що насправді сталося.

Кейт, обережно гортаючи крихкі сторінки, раптом зупинилася:

— Тут пишуть про загадковий лист біля її тіла, — промовила вона, її голос тремтів від хвилювання. — І ще якийсь ключ, значення якого так і не змогли встановити.

— Так, — підтвердила Мелінда, її очі заблищали від захоплення. — Існують також чутки про те, що Лілі брала участь у секретних зустрічах, можливо, пов'язаних з окультними практиками. Це може бути ключем до розгадки.

Фіона відклала газету і пильно подивилася на Мелінду, її веснянкувате обличчя виражало рішучість:

— То що ти пропонуєш?

Мелінда глибоко вдихнула, її очі заблищали рішучістю, яка завжди з'являлася, коли вона стикалася з викликом:

— Я пропоную розслідувати цю справу самостійно. Можливо, нам вдасться знайти те, що пропустили інші. Я усвідомлюю небезпеку, але впевнена, що разом ми зможемо докопатися до істини.

Джошуа повільно кивнув, його зазвичай безтурботне обличчя набуло задумливого виразу. Він зняв окуляри та почав неквапливо протирати їх, як завжди робив, коли зустрічався з цікавою загадкою:

— Ну що ж, Меліндо, ти підкинула нам справжню головоломку. Це завдання не з простих, але я з тобою. Якщо є шанс відновити справедливість для Лілі, я готовий увімкнути свої сірі клітини. Хто знає, може, мій досвід розгадування кросвордів нарешті стане в пригоді у реальному житті. Принаймні, це буде цікавіше, ніж розбиратися з тим, чому мій кактус знову відмовляється цвісти.

Фіона підскочила на місці, її рудаве волосся розвіялося на вітрі. Вона завжди була готова до дії:

— О, це звучить захопливо! — вигукнула вона, її зелені очі сяяли від ентузіазму. — Це може бути наша найважливіша пригода. Я вже уявляю, як ми розкриваємо таємниці минулого!

Кейт, найобережніша з групи, на мить задумалась, перш ніж відповісти. Вона акуратно склала газету і поклала її на камінь:

— Я завжди любила розв'язувати головоломки, — сказала вона з легкою усмішкою. — Це завдання здається надзвичайно складним, але саме такі виклики мене і приваблюють. Я з вами, але давайте будемо обережними.

Мелінда відчула, як тягар на її серці почав зникати, поступаючись місцем теплу від підтримки друзів. Вона обвела їх вдячним поглядом, розуміючи, що кожен з них принесе щось унікальне у це розслідування: інтуїцію Фіони, логіку Джошуа, обережність Кейт і її власну рішучість. З такою командою вони зможуть подолати будь-які перешкоди.

— Отже, ми вирішили, що будемо розслідувати вбивство Лілі, — почала Мелінда, її голос набув упевненості. — Але щоб дізнатися більше, нам потрібно знайти людей, які могли знати її або щось пам'ятати про той час.

Сонце почало хилитися до заходу, фарбуючи небо в теплі відтінки рожевого та оранжевого. Четверо друзів, об'єднаних спільною метою, стояли в колі, готові вирушити у небезпечну та захопливу подорож заради правди. Попереду на них чекали таємниці, небезпеки й, можливо, відкриття, які змінять їхнє життя назавжди.

Обличчя Фіони осяяла суміш цікавості та рішучості її очі заблищали.

— Хто це може бути? — запитала вона, нахилившись вперед. — Можливо, старші вчителі або хтось із місцевих старожилів?

— Саме так, — підтвердила Мелінда, киваючи. — Ми можемо спробувати поговорити зі старшими вчителями або навіть із батьками наших однокласників. Вони могли знати Лілію або мати якусь інформацію про ті події.

Джошуа задумливо провів рукою по підборіддю, його погляд став зосередженим, ніби він розглядав цікаву шахову позицію.

— Знаєте, в цьому щось є, — сказав він, м'яко поправляючи окуляри. — Можливо, нам варто скласти список людей, з якими було б корисно поспілкуватися. Потім ми могли б розділити ці розмови між собою. Так ми зможемо ефективніше зібрати потрібну інформацію, не перевантажуючи нікого з нас.

Кейт піднесла руку, привертаючи увагу друзів.

— І не забувайте, що нам потрібно бути обережними, — додала вона серйозним тоном. — Ми не хочемо, щоб хтось дізнався про наше розслідування і почав нам заважати.

Фіона підскочила на місці, її очі сяяли від захвату.

— Це буде як справжня детективна пригода! — вигукнула вона. — Я готова братися за це хоч зараз!

Мелінда дістала з сумки потертий блокнот і ручку.

— Тоді складімо план, — запропонувала вона, відкриваючи чисту сторінку. — Розподілимо завдання, щоб діяти ефективніше.

Друзі зібралися ближче, утворивши тісне коло. Їхні голови майже торкалися одна одної, коли вони почали обговорювати можливих свідків. Мелінда швидко записувала імена, включаючи старших учителів, місцевих мешканців та батьків однокласників.

— Я можу почати зі старших учителів, — зголосився Джошуа, його голос звучав впевнено. — Спробую знайти тих, хто працював тут ще за часів Лілі. Можливо, вони пам'ятають щось важливе.

Фіона підняла руку, ніби в класі.

— Я поговорю з місцевими мешканцями, — запропонувала вона з ентузіазмом. — Можливо, хтось зі старших людей пам'ятає ті події. У мене є кілька ідей, де почати пошуки.

Кейт задумливо покусала нижню губу, перш ніж сказати:

— А я з'ясую, чи є серед батьків наших однокласників ті, хто жив тут за часів Лілії, — додала вона. — Можливо, вони чули щось від своїх батьків чи знайомих.

Мелінда відчула, як хвиля полегшення і збудження прокотилася її тілом. Вона знала, що з такими друзями вони зможуть розкрити цю таємницю.

— Чудово, — підсумувала вона, закриваючи блокнот. — Я спробую детальніше дослідити шкільне подвір'я. Можливо, там залишилися якісь підказки, які всі пропустили. Зустрінемося тут через тиждень і обговоримо, що нам вдалося дізнатися.

Сонце вже хилилося до заходу, фарбуючи небо в теплі відтінки рожевого та оранжевого. Друзі розійшлися, кожен у своєму напрямку, але об'єднані спільною метою — знайти правду про вбивство Лілії. Мелінда відчувала, що вони на порозі великих відкриттів, і це відчуття наповнювало її серце сумішшю страху і захоплення. Попереду на них чекала небезпечна, але захоплива пригода, яка могла змінити їхні життя назавжди.