"Ти живеш, вважаючи світ звичним, поки одного дня не відкриваєш двері, за якими ховається правда, здатна перевернути твоє життя назавжди."

Старе місто дрімало в обіймах ночі, його іржаві дахи тихо поскрипували під ніжними дотиками вітру. Вузькі вулиці, вимощені нерівною бруківкою, утворювали заплутаний лабіринт, де кожен крок перетворювався на мандрівку крізь саму душу поселення. Кам`яні стіни споруд мовчки зберігали відлуння тисяч історій, що переплелися у тканині цього дивовижного місця. Будівлі, немов величні фортеці минув-шини, здіймалися над вуличками, сумлінно оберігаючи свої таємниці за важкими дубовими дверима та масивними мурами. Їхні фасади, оздоблені вишуканою ліпниною та потертими від часу барельєфами, розповідали про стародавні епохи.

Звивисті провулки вели у глибини міста, де, здавалося, час зупинився. Тут каміння, з якого були складені будинки, дихало старовиною, немов досі зберігало тепло рук майстрів, що зводили ці стіни століття тому. Місто нагадувало древній фоліант, де кожен квартал – сторінка, кожна вулиця – рядок, а кожна будівля – слово. Воно розгортало свою історію через арки та шпилі, через майдани та завулки, де відлунювало щось віддалене і магічне, ніби шепіт привидів минулого.

Мерехтливе світло ліхтарів розсипало теплі відблиски на зношену бруківку, ніби манячи подорожнього у мандрівку крізь час, до самих початків міста. Ці промені, немов золоті нитки, зшивали сьогодення з минулим, створюючи чарівну гобеленову картину історії. У затінку кам`яних арок, що оповивали тісні проходи, ховалися забуті секрети та нерозгадані загадки, а тіні, що ковзали по стінах, нашіптували давні легенди. Кожен закуток цього міста був сповнений таємничості та чарівності, запрошуючи відкрити для себе його багатовікову спадщину.

У самому серці цього міста, під дахом будинку в маленькій кімнатці, сиділа юна дівчина. Її звали Мелінда. І хоча вона була тринадцятирічною дівчинкою, в її зовнішності було щось незвичайне, що привертало увагу. Довге чорне волосся, густе і блискуче, було майстерно заплетене у дві рівні коси, які спадали на її тендітні плечі. Темні, майже чорні очі Мелінди, здавалося, могли пронизати будь-кого своїм глибоким поглядом. Водночас в них відчувалася ніжність і чутливість, що свідчили про її юність та вразливість. Коли вона дивилася на щось, її погляд випромінював тиху серйозність, ніби вона бачила більше, ніж інші. Обличчя дівчини прикрашали пухкі губи природного, ніжно-рожевого відтінку. Вони часто були злегка стиснуті, коли Мелінда замислювалась, або ж ледь помітно усміхалися, коли вона поринала у свої думки. Ця усмішка була рідкісною, але від того ще ціннішою, бо світилася щирістю та теплом. Її маленький кирпатий носик надавав обличчю виразу легкої впер-тості та життєрадісності. Ця риса робила Мелінду не просто гарненькою, а по-справжньому привабливою, з характером, що проглядався крізь ніжні риси. Тонкими руками Мелінда обіймала коліна, притиснуті до грудей. Ця поза надавала їй вигляду водночас вразливого і замисленого. Її довгі, гнучкі пальці ледь помітно рухалися, ніби перебираючи невидимі струни. Проста нічна сорочка м`яко огортала її фігуру, підкреслюючи тонку талію та ледь помітні вигини юного тіла. Присутність Мелінди наповнювала кімнату особливою атмосферою – меланхолійною і водночас сповненою надії. Вона була не просто дівчинкою біля вікна, а живим втіленням мрій та загадок, які приховує в собі кожна юна душа на порозі великих змін.

Ця історія розпочалася в ніч, коли дощ барабанив по дахах, а туман огортав місто своїми примарними обіймами. Мелінда дивилася на місто через вікно, повите туманом і прикрашене мерехтливими вогнями. Її думки, наче птахи, линули над дахами будинків, намагаючись розгадати таємниці власної долі. І що найдивовижніше — іноді її передчуття, здавалося, випереджали час, ніби вона бачила уривки майбутнього. Дівчина відчувала, як незвідана сила пульсує в її венах, як невидимі нитки пов`язують її з самою сутністю природи. Вона знала, що це не просто дитячі фантазії. Глибоко в душі Мелінда розуміла — одного дня вона опанує цю силу і зможе керувати явищами, недоступними звичайним людям.

Це був початок – перший крок у неймовірну подорож світом незвіданого, по-дорож, яка буде тривати все життя. Мелінда ще не знала, які випробування чекають на неї, які таємниці їй доведеться розкрити і яку ціну заплатити за свій дар. Але вона була готова прийняти свою долю, якою б вона не була.

Так, у цю дощову ніч, коли більшість мешканців міста спокійно спали у своїх ліжках, народжувалася нова легенда — легенда про дівчинку, якій судилося стати однією з наймогутніших відьом свого часу.