За вікном настав вечір, легкі краплі дощу стукали по склу, створюючи ніжну симфонію природи. Мелінда сиділа за столом, занурена в читання книги про мандрівника, який об'їздив безліч міст і країн. Свічка поруч тихо й спокійно горіла, випромінюючи м'яке, тепле світло, що освітлювало сторінки книги. Раптом щось змінилося. Дівчина відірвала погляд від рядків і подивилася на полум'я свічки. Вогонь ніби ожив, ставши незвичайно привабливим і магнетичним. Вона не могла відвести очей від закруженого у танці язичків полум'я, що грали з тінями на стінах.

— Дивно, — прошепотіла вона, відчуваючи незрозуміле трепетання всередині. Її рука, ніби підкоряючись невидимій силі, повільно потяглася до вогню. Коли кінчики її пальців наблизилися до полум'я, сталося щось неймовірне.  Полум'я відповіло на її дотик, і вона відчула, як тонка хвиля тепла огорнула її руку. Вона очікувала відчути біль від опіку, але замість цього відчула приємне тепло, що розповсюдилося по всьому тілу. Це тепло було не просто фізичним — воно проникало глибше, до самих кутків її душі. В ту мить Мелінда відчула зв'язок зі стихією вогню, немов пробуджуючи в собі приховані сили. Вона закрила очі та побачила уявні образи: ліси, що палали у вогні, вогняні моря і стародавні феєричні ритуали, де вогонь грав головну роль. Вона відчула себе частиною цього величного дійства, ніби її душа злилася з полум'ям, яке очищало і наповнювало її новою енергією. Коли вона відкрила очі, полум'я свічки знову було звичайним, але в її серці залишився слід цього магічного досвіду. Вогонь став для неї особливим, джерелом сили та натхнення.  За вікном наставав пізній вечір, і дощ перетворився на м'який, майже нечутний шепіт. Мелінда, досі під враженням від свого досвіду зі стихією вогню, сиділа за своїм столом, обдумуючи нові відчуття. Вогонь свічки тремтів, кидаючи тіні на стіни кімнати, і кожен рух тіні відображав її внутрішнє хвилювання.

Раптом свічка почала миготіти, наче реагуючи на присутність чогось або когось. Повітря в кімнаті стало густішим, наповнилося відчуттям невидимої сили. Мелінда насторожено озирнулася, її серце забилося швидше, ніби попереджаючи про щось невідоме.

— Хто тут? — прошепотіла вона, її голос ледь чувся в напівтемряві, відображаючи тривогу. Світло свічки згасло на мить, і коли знову спалахнуло, перед нею стояв він — Арон. Його поява була настільки раптовою, що здавалося, ніби він матеріалізувався з повітря.

— Скучила за мною? — запитав він, широко усміхаючись, його очі блищали зухвалістю. Він почав оглядати кімнату, повільно проходячи вздовж стін.

Мелінда дивилася на нього, не відриваючи погляду. У її грудях наростав гнів, змішаний з розчаруванням. Як він міг так довго не з'являтися? А якби з нею сталося щось страшне? Він же Хоронитель! Як він міг так безвідповідально зникнути?

— Ні, не скучила, — відповіла Мелінда холодно, повільно повертаючи погляд до книги, ніби нічого особливого не сталося. Її голос був спокійним, але всередині клекотіла буря емоцій.

Арон зупинився серед кімнати, здивовано подивився на дівчину, поклав руки в кишені. Його поведінка була спокійною, але в очах читалося здивування.

— Ну то, може, я піду? — запитав він, сподіваючись на відповідь, яка могла б змінити все.

— Іди, — відповіла Мелінда незворушно, продовжуючи дивитися в книгу.

Ззовні вона виглядала впевненою, мов скеля, але всередині вирувала справжня буря емоцій. Її серце билося швидше, а думки мчали одна за одною. Вона відчувала змішані почуття — гнів, розчарування, але водночас і полегшення, що він нарешті з'явився.

Арон не зрушив з місця. Він відчував, що її холодність — це лише маска, за якою ховаються справжні почуття.

— Меліндо, я тут не для того, щоб піти, — сказав він тихо, але впевнено. — Я прийшов, щоб допомогти тобі зрозуміти силу, яку ти в собі відкрила. Ми маємо багато чого навчитися одне в одного.

Її очі знову зустрілися з його, і вона відчула, як її внутрішня буря починає вщухати, а серце підказувало, що вона повинна дати йому шанс. Вона зітхнула і повільно кивнула.

— Добре, Ароне. Але перед тим я маю зрозуміти, хто ти. Так, я знаю, що ти мій Хоронитель. Скільки вас, як ви вибираєте кого вам оберігати, де ви, коли ось так зникаєте на місяць? Я маю знати, — Мелінда зірвалася зі стільця і підбігла до Арона.

Вона стояла перед ним і дивилася прямо в очі. Її рішучість була настільки сильною, що Арон не витримав цей погляд і відвів очі. Він на мить замовк, збираючи думки. Його обличчя стало серйозним, і він почав говорити, добираючи слова з великою обережністю.

— Ми, Хоронителі відьом, існуємо вже тисячі років. Кожен з нас обирає свою підопічну за покликом душі, відчуваючи, де нас найбільше потребують. Ми не просто оберігаємо, а навчаємо, допомагаємо розкрити справжній потенціал, — він на мить зупинився, зітхнувши.

— Коли ми зникаємо, це не тому, що ми не хочемо бути поруч. Ми маємо інші обов'язки, іноді в інших світах чи вимірах. Але ми завжди повертаємося, коли нас потребують найбільше.

Мелінда слухала, і її гнів почав розвіюватися. Вона розуміла, що Арон не просто зник без пояснення, а мав свої причини.

— Але чому саме я? — запитала вона тихо, в її голосі відчувалася цікавість і надія.

— Ти особлива, Меліндо, — відповів Арон. — Твоя сила велика, і тобі належить виконати важливу місію. Ти не лише відьма, ти — ключ до збереження балансу між світами. І я тут, щоб допомогти тобі зрозуміти це і підготуватися до майбутніх випробувань.

Мелінда знову відчула, як її серце наповнюється рішучістю. Вона кивнула, приймаючи його слова і свою долю.

— Добре, — сказала вона, злегка усміхаючись. — Почнім.

— Ти відчула силу вогню, — сказав він, підходячи до столу, на якому стояла свічка.

— Ти підглядав за мною? — різко перебила його Мелінда. Її погляд врізався в нього, немов кинджал.

— Тихо, заспокойся, — Арон відсторонився руками від неї, намагаючись зупинити її хвилю обурення. — Як ти можеш так думати? Хоронителі дуже відчувають своїх підопічних, особливо, якщо активується їхня Сила.

Мелінда, не збавляючи напору, нахилилася вперед, її очі палали рішучістю.

— Ароне, ти просто зник, коли я найбільше тебе потребувала. І тепер ти з'являєшся знову, коли я ледь не згоріла у своїх власних вогнях? Дуже зручно.

Арон зітхнув, підійшов ближче й обережно взяв її руку.

— Меліндо, я знаю, що це виглядає саме так. Але ми, Хоронитель, не просто гуляємо десь, коли ви нас не бачите. Ми завжди поряд, відчуваємо кожен ваш крок, кожне відчуття. І коли ваша сила активується, ми відчуваємо це ще сильніше.

Мелінда повільно відвела руку, але не відступила.

— Отже, ти знав усе це і просто стояв осторонь?

Арон посміхнувся з сумом.

— Меліндо, ти не уявляєш, скільки разів я хотів втрутитися. Але ваша сила повинна розкритися природним шляхом. Це як навчитися кататися на велосипеді: ти можеш мати тренера, але врешті-решт ти повинна сама крутити педалі.

Вона замислилась на мить, відчуваючи, як її гнів поступово вщухає, але все ще залишалося дещо.

— Добре, Ароне. Але як я можу довіряти тобі після всього цього?

Арон підняв одну брову і посміхнувся.

— Може, тому що я приніс тобі шоколад? — Він витягнув з кишені плитку шоколаду і простягнув її Мелінді. Вона не могла втриматися від сміху, її напруга трохи розсіялася.

— Добре, ти мене підкупив. Але шоколад — це лише початок. Тепер ти маєш пояснити все, що відбувається, і навчити мене контролювати цю силу.

— Домовились, — відповів Арон, його очі світилися теплом і рішучістю.

— Почнемо з того, як ти відчула вогонь. Розкажи мені все детально.

Мелінда  сіла на стілець, її очі все ще блищали після короткої розрядки гніву, глибоко зітхнула і подивилась на свічку.

— Добре, Ароне, — почала вона, намагаючись зібрати думки. — Я читала книгу, і щось змусило мене подивитися на полум'я свічки. Воно було таке тихе і спокійне, але водночас... наче живе.

Арон кивнув, уважно слухаючи, його обличчя виражало цікавість і розуміння. Він обперся об підвіконня, тримаючи руки в кишенях,  його погляд був зосереджений на її очах.

— Я відчула незрозуміле відчуття, наче щось всередині мене відгукується на це полум'я, — продовжувала Мелінда.

 — В той момент свічка ніби змінилася. Вона залишилася тією ж свічкою, але для мене стала особливою,  в цій кімнаті. Я навіть прошепотіла: "Дивно..." — вона посміхнулася, згадавши свої слова.

Арон нахилився вперед, його голос був м'яким, але сповненим інтересу.

— І що було далі?

— Моя рука сама потяглася до вогню, — сказала Мелінда, повільно підіймаючи руку, ніби знову відчуваючи той момент.

— Я повільно торкнулася полум'я пальцями, і, на диво, мені не було гаряче. Вогонь ніби відповідав мені, як живий організм. Я відчувала тепло, але не палюче, а приємне, заспокійливе. Це було ніби хвиля, яка наповнювала мене зсередини.

Арон посміхнувся, його очі засяяли теплом.

 — Це була твоя Сила, Меліндо. Вогонь відгукнувся на твоє внутрішнє тепло, на твою енергію. Це не просто магія, це частина тебе.

Мелінда замислилася на мить, її погляд був спрямований на полум'я свічки.

 — Але чому саме зараз? Чому я відчула це лише тепер?

Арон зітхнув і злегка посміхнувся.

 — Кожен має свій час і своє місце для розкриття сили. Ти була готова, навіть якщо не усвідомлювала цього. Іноді нам потрібен певний поштовх, щось, що змусить нас відкритися.

Мелінда відчула, як її тривога поступово зникає, залишаючи місце цікавості й надії. Вона знову поглянула на Арона.

— Ти завжди знав, що це станеться?

Арон посміхнувся ширше.

— Я знав, що ти особлива, Меліндо. Я знав, що в тебе є Сила, яка лише чекає свого часу. І тепер цей час настав.

— Отже, що далі? — запитала вона, відчуваючи нову хвилю рішучості.

Арон підійшов ближче до столу, його очі світилися рішучістю і теплом.

— Далі ми навчимося контролювати цю силу. Я допоможу тобі зрозуміти її та використовувати на благо. Але спершу — трохи шоколаду для підтримки, — він підморгнув, відламуючи плитку шоколаду.

Мелінда не змогла стримати сміх.

— Згодна. Шоколад — це завжди добра ідея.

Мелінда зручно вмостилася на стільці й уважно подивилася на Арона, готова слухати. Арон підійшов до свічки, вогонь якої все ще танцював у сутінках кімнати, і його обличчя осяяло теплим світлом.

— Вогонь, — почав він, повертаючись до неї, — це одна з найпотужніших і водночас найнебезпечніших стихій. Він може зігрівати й освітлювати, але також спалювати й знищувати. І саме ця подвійність робить його таким особливим.

Мелінда кивнула, уважно слухаючи, і відчула, як її тривога поступово змінюється на захоплення. Арон продовжував:

— Вогонь має свою власну волю. Він може бути диким і неконтрольованим, як буря, що знищує все на своєму шляху. Але водночас він може бути лагідним і піддатливим, як свічка, яка освітлює темну кімнату. Усе залежить від того, хто ним керує і як із ним взаємодіє.

Він зробив крок ближче до неї, його голос став глибшим і м'якшим.

— Коли ти торкнулася полум'я, ти не просто відчула його тепло. Ти відчула його душу, його суть. Це означає, що ти маєш здатність взаємодіяти з вогнем на глибшому рівні, ніж інші. Ти можеш керувати ним, розуміти його потреби й бажання.

Мелінда замислилася, її очі зосередилися на полум'ї свічки.

— Як я можу це використовувати? Як мені навчитися контролювати цю силу?

Арон посміхнувся, бачачи її рішучість і бажання навчитися.

— Перш за все, ти повинна зрозуміти, що вогонь — це не просто стихія. Це частина тебе, частина твоєї душі. Коли ти відчуєш його повністю, коли зрозумієш його природу, ти зможеш контролювати його. Це вимагає терпіння й практики, але я вірю в тебе.

Він підняв руку, і полум'я свічки піднялося, стаючи яскравішим.

— Дивись, вогонь реагує на мою енергію, на мої емоції. Це тонке мистецтво, яке вимагає розуміння і поваги. Ти не можеш примушувати його до чогось, ти повинна взаємодіяти з ним, як з партнером у танці.

Мелінда зачаровано дивилася на танець полум'я, відчуваючи, як її серце б'ється в унісон з його ритмом. Вона відчула тепло і силу, що виходили від Арона, і зрозуміла, що вона теж може це відчути, якщо тільки навчиться слухати та відчувати.

— Добре, — сказала вона нарешті, піднімаючи погляд на Арона. — Я готова вчитися. Що мені потрібно зробити?

Арон посміхнувся, його очі світилися теплом і рішучістю.

 — Почнемо з основ. Закрий очі й зосередься на своєму диханні. Відчуй, як повітря входить і виходить з твого тіла, як тепло вогню обіймає тебе. Це перший крок до розуміння і контролю стихії вогню.

Мелінда закрила очі, слідуючи інструкціям Арона. Вона відчула, як її тіло розслабляється, і зосередилася на теплі, що випромінювала свічка. Мелінда стояла перед нею, концентруючись на вогні. Вона відчувала, як полум'я магнетично притягує її, віддзеркалюючи її власну силу. З деяким сумнівом вона вирішила спробувати взаємодіяти з ним, як розповідав Арон.

Заплющивши очі, вона уявила, що вогонь — це частина її власного дихання, що він дихає разом із нею. Вона намагалася зробити вогонь сильнішим, але нічого не відчувала. Вогонь тримав свою теплу, непохитну форму, не реагуючи на її спроби взаємодії. Мелінда почувалася розчарованою і безсилою, але не здавалася. Вона вирішила спробувати ще раз, цього разу уявляючи, що вогонь — це не її ворог, а союзник, що допомагає їй рости й розвиватися. Проте навіть ця нова спроба не принесла результатів. Вогонь продовжував горіти своїм звичним чином, не реагуючи на спроби Мелінди. Вона відчувала, що її внутрішня сила, яка так яскраво проявилася під час попередніх зустрічей з вогнем, зараз залишається недосяжною. Зламана і розчарована, Мелінда розплющила очі, поглянула на вогонь,  а потім підняла погляд на Арона, який спостерігав за нею з великим інтересом.

— Ароне, я не можу, — вона відчувала, що ледь стримує сльози розчарування. — Я не можу зрозуміти його, він не реагує на мене.

Арон підійшов ближче і поклав руку на її плече, сповільнюючи її дихання.

— Меліндо, вогонь — це не щось, що можна просто взяти й контролювати. Він вимагає розуміння, внутрішньої згоди. Подумай про свічку як про друга, якого ти лише починаєш пізнавати. Ти не можеш наказати йому своїм мисленням, ти маєш знайти спільну мову, спільний ритм.

Мелінда подивилася на свічку з новим розумінням. Вона уявила собі, що свічка — це жива істота, яка рухається від її дотику. Вона  заплющила очі та почала спробу знову. Цього разу вона уявила, що не контролює вогонь, а просто спілкується з ним. Вона уявила собі, що вогонь — це мелодія, на яку вона відгукується своїм диханням. І вона відчула, як свічка починає тремтіти, реагуючи на її енергію. Вогонь відгукнувся на її внутрішній стан, рухаючись у такт її диханню. Мелінда відчувала, як вона стає єдиним цілим з вогнем, як вона починає розуміти його рухи й потреби.

Коли вона розплющила очі, вогонь свічки пульсував у такт її серцебиттю. Вона посміхнулася, дякуючи Арону за допомогу.

— Це було неймовірно, — сказала вона, відчуваючи, як вогонь став частиною її.

— Тепер ти розумієш, як спілкуватися з вогнем. Це лише перший крок, але ти зробила великий прогрес.- Хоронитель посміхнувся, радіючи її успіху.

Арон стояв біля вікна, спостерігаючи, як зорі мерехтять на небі.

— Мені вже пора йти, Меліндо. Тобі краще лягати спати, щоб завтра бути відпочивши, — сказав він.

— Так, ти правий, я вже відчуваю, що мої очі важкі, як свинцеві кулі. Дякую за сьогодні, Ароне, — Мелінда повернулась до нього.

— Ну, це моя робота як Хоронителя, — Арон посміхнувся і легко підморгнув.

— Але я завжди тут, якщо тобі знадобиться допомога або порада, — сказав він спокійно, підходячи до неї.

Вони обнялися.

— Добраніч, Меліндо. Спокійної ночі, — тихо промовив він на вухо.

Мелінда роззирнулася в кімнаті — вона була сама. Накрившись ковдрою, вона відчула, як спокій огортає її, коли вона піднесла до обличчя свою подушку і заснула, знаючи, що вона захищена і підтримана у своєму сні Хоронителем.