Монолог Душі

Мілена_Мі

Сидиш, мовчиш, Цей монолог веде душа. Яка зависла від буденних справ. "Привіт, Я душа. Мені сумно бути тут самою. Мене ніхто не бачить, і не чує. Я сама. Чому люди думають, що якщо мене не бачать, то мене не існує? Мене це ображає.Кожна вдумлива людина називає мене по-різному. Доброта - це Я. Чесність - це Я. Щирість - це Я. А хто ти? Ми повинні бути друзями... Бо інакше не зможемо працювати в унісон. А один без одного ми - непотріб. Але подивися на себе уважно. Що ти там бачиш? Що відчуваєш? А Я знаю.... Ти бачиш мене в собі, бо ми одне ціле. Я маленька матеріальна точка в твоєму розумі, серці і житті. По суті, Я не граю визначну роль для тебе... Але разом... Ми - сила. Давай будемо слухати один одного. Слухати себе... Свої бажання.... І пам'ятай, що ти - це Я, А Я - це ти. "

2021-05-03 19:01:50

8

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Сандра Мей

Вав❤️❤️❤️ дуже гарно❤️❤️❤️

Відповісти

2021-05-03 19:03:52

1

Мілена_Мі

@Сандра Мей Дякую 💙

Відповісти

2021-05-03 19:05:12

Подобається

Lelyana_ art

Зворушливо 🥺🥺🥺.

Відповісти

2021-08-04 20:54:33

Подобається

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

4079

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12424