Відпускаю..
Мілена_Мі
Відпускаю проблеми життєві, Що надумую я для барв. Не турбують вже ті качелі, Не зайду я ніколи в той сад. Не зустріне усмішка на розі, Не подує в лице вітерець. Відпущу я ті обриси в людях, І піду собі навпростець. Так, я буду це все пам'ятати, Радість й тугу із цими людьми. І ту вдячність не описати, Яку я відчуваю у цю мить. Але я відпускаю всіх "друзів", Не хвилює мене де вони. Краще буду сама я у тузі, Та із часом біль стихне навік... Краще бути і жити для себе, Ніж заради тих людей, Що знецінюють твоє ставлення Та і дружбу твою геть. Треба бути для себе важливим, І тікати від тих людей, Що лиш бачать свої проблеми, І їм байдуже де ти тепер..
2022-01-21 18:41:43
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Сандра Мей
Сумно, життєво,гарно
Відповісти
2022-01-21 18:45:28
1
Мілена_Мі
@Сандра Мей Дякую 💫
Відповісти
2022-01-21 19:01:13
1
Інші вірші поета
"Не всі птахи літати можуть..." Серце.. Мистецтво? Вікно
Інші поети
Тетяна
@Tetyana1
Gamila
@mariam_wael_2evw
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5912
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16978