Відпускаю..
Відпускаю проблеми життєві, Що надумую я для барв. Не турбують вже ті качелі, Не зайду я ніколи в той сад. Не зустріне усмішка на розі, Не подує в лице вітерець. Відпущу я ті обриси в людях, І піду собі навпростець. Так, я буду це все пам'ятати, Радість й тугу із цими людьми. І ту вдячність не описати, Яку я відчуваю у цю мить. Але я відпускаю всіх "друзів", Не хвилює мене де вони. Краще буду сама я у тузі, Та із часом біль стихне навік... Краще бути і жити для себе, Ніж заради тих людей, Що знецінюють твоє ставлення Та і дружбу твою геть. Треба бути для себе важливим, І тікати від тих людей, Що лиш бачать свої проблеми, І їм байдуже де ти тепер..
2022-01-21 18:41:43
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Сандра Мей
Сумно, життєво,гарно
Відповісти
2022-01-21 18:45:28
1
Мілена_Мі
@Сандра Мей Дякую 💫
Відповісти
2022-01-21 19:01:13
1
Схожі вірші
Всі
"Hannah"
Why would you bully? Was that okay? Nobody helped me, Get out of the way. And i didn't cry. And i didn't lie. I just looked at you. With a fake smile. You could love me. You really could. But you didn't. You left me alone. And then i cried. And then i lied. I left my world, Without any love. Someone will need you. Someone will shout. Listen to the scream. Help the people live. ♡ Inspired by "13 reasons why" Netflix series.
68
6
16343
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11784