RED

Деміра Рейн

А знаєш, війна носить червоне, таке як дитяча кров, Таке, як начиння калини, де зернятко — не значить любов. Війна — червоне залізо, розпечене в душах людей, Життя, чиїх, усіх рідних, забрала в один лише день. А знаєш, війна — червона фарба, що не змиють навіть дощі. Така, ніби зовні безбарвна, а в середині червоні плями. Війна носить червоний одяг, який я тепер не вдягну, У мене відраза до нього, все через цю безглузду війну. А знаєш, війна — квітка маку, яку я любила ще до, В якої «прострелена» серединка, нагадування болю цього. Війна принесла нам цих квітів, безкрайні-безкрайні поля, Батьків не зустрінуть діти, вони тепер в різних світах. 30.03.22

2022-10-07 19:35:50

9

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Деміра Рейн

@Джавелін ꑭ Байрактарович дякую) але завершувати кар'єру поета не варто 🤭

Відповісти

2022-10-07 19:41:30

1

Антон Шаталов

Який я раз згадую про Бога, але не можу зрозуміти тих творчих особистостей, що збирають усі свої сили в кулак і пишуть про надзвичайно гостру тему війни. Я заздрю вам усім, адже із 24 числа, я не зміг написати жодного вірша про клятий рашистський танок на нашій землі. (я візьму це в блог)

Відповісти

2022-10-21 19:00:13

1

Деміра Рейн

@Антон Шаталов розумію, писати про те, що саме зараз є реальністю - важко, але саме так я вивільняю той біль, що приносить війна

Відповісти

2022-10-21 19:03:25

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12517

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2400