Спогади

Veronа

Сумую за тим, чого вже давно нема, і що наврядчи буде. Сумую за ним, хоча сенсу нема, він знайшов своє призвання у зраді. Ненавмисно так, віддавала себе не тому. Не хотіла нещастя, а зневагу сприймала за втому. Знаєш, я б навіть чекала, шалено, до згору, до зкону. Я б низько за тебе упала, якби ж тільки не даремно. Якби після мук безкінечних, тривог моїх, шансів чисельних, Нарешті ти став би моїм, свідомо, закохано, певно. Якби тільки знав, як кохаю, незміряти найточнішими приладами, Якби тільки ти так любив, як може любити лише персонаж із книги. Якби та якби, ми стаємо безтямними привидами. Я хочу не жити, якщо твоє серце із криги. Сумую за тим, що не буде, хай хтось відволікатиме від роздумів, Я ніби в полоні минулого, так хочеться все те забути. Сумую, я все ще сумую, вбиваюсь за тим що минуло. Я топлюся в тобі, як ні в кому ніколи не тонула. (Збірка "Перші сторінки юності")

2018-07-01 15:45:05

3

0

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

43

17

2569

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12191