Спогади
Veronа
Сумую за тим, чого вже давно нема, і що наврядчи буде. Сумую за ним, хоча сенсу нема, він знайшов своє призвання у зраді. Ненавмисно так, віддавала себе не тому. Не хотіла нещастя, а зневагу сприймала за втому. Знаєш, я б навіть чекала, шалено, до згору, до зкону. Я б низько за тебе упала, якби ж тільки не даремно. Якби після мук безкінечних, тривог моїх, шансів чисельних, Нарешті ти став би моїм, свідомо, закохано, певно. Якби тільки знав, як кохаю, незміряти найточнішими приладами, Якби тільки ти так любив, як може любити лише персонаж із книги. Якби та якби, ми стаємо безтямними привидами. Я хочу не жити, якщо твоє серце із криги. Сумую за тим, що не буде, хай хтось відволікатиме від роздумів, Я ніби в полоні минулого, так хочеться все те забути. Сумую, я все ще сумую, вбиваюсь за тим що минуло. Я топлюся в тобі, як ні в кому ніколи не тонула. (Збірка "Перші сторінки юності")
2018-07-01 15:45:05
3
0
Інші вірші поета
Ти не бачив мене з середини... Несказані слова Майя Не про тебе
Інші поети
Story Scribe
@StoryScribe
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5502
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12084