- Вставай, 4587!- крикнув охоронець, проходячи коло камери Марка.
- Вже років п'ять сиджу тут, а ти жодного разу не назвав мене по імені. Яке зло я тобі зробив? Я думав, що ми споріднені душі.
- Я не дружу з виродками.- невдоволено сказав охоронець, чого і добивався Марк,- Такі, як не ти, не заслуговують сидіти тут, на гроші платників податків... Знаєш, я здивований, що ти досі не здох, адже половину з тих, що сидять тут, зловив саме ти.
- В мене була доволі активна кар'єра. Як ти міг побачити, мені доволі непросто, але я намагаюсь триматись. І, повір, ти відіграєш в цьому не останню роль. Між нами набагато більше, ніж тобі здається.
- Поговори ще і посидиш тут до кінця життя,- мовив охоронець, покинувши Марка.
Охоронець пройшов далі, а Марк повільно піднявся з старого ліжка. П'ять років у в'язниці не пішли йому на користь. Чоловік спробував розімнути м'язи, але відчув різкий біль в плечі та боку.
Трохи менше п'яти років тому, майже одразу після арешту Марка Шепарда та Коула Селла, над двома колишніми маршалами відбувся судовий процес, де їм винесли по 10 років позбавлення волі. Враховуючи дії Марка, йому дали можливість в майбутньому подати апеляцію, але в'язниці уникнути не вдалось. Чоловік кожного дня стикався з своїми ворогами, які тільки й чекали, щоб отримати нагоду вбити його. Спочатку, доволі непросто було захищатись від постійних нападів та байдужого чи, інколи, занадто агресивного ставлення з боку охорони, але, з часом, маршал зрозумів правила цього місця. Саме це дозволило йому вижити.
- Чорт!- невдоволено вилаявся чоловік, коли спробував відтиснутись від холодної підлоги, проте відчув тільки різкий біль у спині.
- Пора їсти,- мовив інший чоловік, підійшов до камери Марка.
- Я думав, що ви знаєте, що я не люблю влаштовувати проблеми,- мовив Марк, коли охоронець супроводжував його до їдальні.
- Так, тому ти зараз без наручників.
Чоловік хотів відповісти своєму супутнику, але, побачивши сердите обличчя, вирішив не ризикувати. За кілька хвилин вони прийшли в їдальню, де сиділи ув'язнені. Отримавши порцію, чоловік сів у кутку просторого приміщення, щоб не потрапляти на очі тим, хто бажає його смерті. Почавши їсти, Марк звернув увагу на незнайомця, що злякано оглядався навколо, крокуючи проходом між довгими столами. Колишній маршал одразу дійшов до висновку, що це новий ув'язнений. Трясучись від страху, худий та слабкий чоловік підійшов до місця роздачі їжі. Отримавши денну порцію, він одразу пішов на вільне місце. Проте, на жаль, він привернув небажану увагу. Двоє знайомих Марка: Педро Сепол та Лука Мен, а також один незнайомий чоловік, який постійно ходить коло них. Підійшовши до незнайомця, Педро сильно вдарив його в потилицю та сів коло нього. Лука та незнайомець, тим часом, обійшли стіл та присіли навпроти.
- Бачу, що ти тут новий,- почав Педро,- Ти маєш зрозуміти тільки одне правило: все, що ти маєш, належить нам.
- В мене нічого немає,- мовив чоловік, за що Педро схопив його за голову та боляче вдарив об стіл.
- Друге правило: якщо хтось говорить - ти мовчиш.
Лука встав з-за столу, схопив чоловіка та кинув його на підлогу. Марк, який спостерігав за цим, перевів погляд на охоронців, які спокійно стояли коло стіни та не збирались нічого робити. Лука боляче вдарив чоловіка ногою та обнишпорив кишені, діставши звідти фотографію.
- Хтось сумує за своєю коханою?- спитав Лука та розірвав фото,- Можеш про неї забути. Ти не виживеш тут, а якщо й виживеш, то я доберусь до неї швидше.
Марк знову перевів погляд на охоронців, яким подобалось дивитись на те, що відбувається.
Лука підняв незнайомця та боляче вдарив в обличчя, від чого той знову впав на підлогу.
- Вставай, шматок лінивого лайна!- крикнув Лука, коли чоловік скривився від болю та спробував витерти кров з носа,- Вставай!
Злочинець схопив жертву, щоб вдарити знову, але отримав сильний удар по нозі, від чого сам впав на підлогу. Не очікуючи нападу з-за спини, Лука перевів погляд на свого противника, але отримав сильний удар ногою в обличчя, від чого кров бризнула на підлогу. Побачивши, що в їхнього напарника проблеми, з-за столу встали Педро та невідомий чоловік.
- Я думав, що тобі вистачило,- мовив Педро до Марка та замахнувся для удару.
Екс-маршалу вдалось ухилитись від невмілого удару та боляче вдарити ворога в нирку. Бій міг би продовжуватись, але, знаючи, що може статись, коли в бою бере участь маршал, охоронці вирішили втрутитись. Вони швидко накинулись на чоловіків та повалили їх на підлогу.
- Зовсім здурів?!- розлючено кричав один з них, втискаючи голову чоловіка в підлогу,- Мало тобі було?! Мало?!
Марк нічого не відповідав. Його, скованого наручниками, підняли на ноги та провели до камери. Знявши наручники, охоронець зачинив грати.
- Посиди тут та охолонь,- невдоволено сказав чоловік, залишаючи Марка.
Кривлячись від болю, маршал ліг на ліжко. Так він лежав, напевно, годину, доки не почув тихий плач у сусідній камері. Звісно, чоловік не хотів втручатись, але відчував, що мусить це зробити.
- Хто ти?- спитав Марк, розуміючи, хто сидить за стіною.
- Що?
- Як ти сюди потрапив?
- Я...- невпевнено почав чоловік,- Мене звати Стенлі.
- І як ти сюди потрапив?- повторив питання Марк.
- Мене визнали винним у потрійному вбивстві.
- Воу,- не очікував почути Марк,- Помилково у потрійному?
- Так... Я прийшов та побачив тіла, тому вирішив повідомити поліцію, а вони вирішили звинуватити мене. Потім сказали, що, нібито, знайшли моє ДНК. Звісно, що вони знайшли, адже я жив у тій клятій квартирі! Пробач, я не повинен був зриватись.
- Твоя дружина... Про яку говорив Лука...
- Вона моя дівчина... Ці три тіла - це вона та її сім'я.
Стенлі важко дихав та докладав немалих зусиль, щоб говорити, тому Марк дійшов до висновку, що він жорстоко побитий.
- Що вони зробили з тобою?- спитав чоловік.
- Охорона вивела тебе, а ті люди напали на мене... Я пробував захищатись, але марно. Я не зможу тут вижити.
- Не повіриш, але я думав, що мене вб'ють в перший тиждень. Було важко вживатись з тими, хто неймовірно хотів моєї смерті, але я боровся, тому досі живий. Є люди, заради яких я це робив. Люди, заради яких я хочу жити. Я впевнений, що вони шукають способи витягнути мене звідси. І, якщо ти дійсно невинен, ти також вийдеш.
- Ти мені не віриш,- сумно мовив Стенлі.
- Я довго працював маршалом і в мене є звичка - не вірити людям.
До камери Марка підійшли охоронець та чоловік, який часто ходив поруч з Педро та Лукою. Маршал повільно відсунувся від стіни та насторожено глянув на прибулого.
- До тебе відвідувач,- спокійно сказав охоронець, відкриваючи камеру.- Не більше десяти хвилин.
- Чого тобі?- спитав Марк, коли чоловік зайшов у приміщення, а охоронець залишив їх.
- Мене звати Джон,- почав прибулий.
- Мені начхати. Я спитав, що тобі від мене треба.
- Ми плануємо зробити дещо небезпечне, тому я хочу, щоб ти приєднався до нас. Я бачив, як ти б'єшся, і ти міг би стати нам у нагоді.
- Ми - це Педро і Лука?
- Так, вони. Я не можу вдаватись в деталі, але, якщо все вийде - ми будемо вільними та просто розійдемось по світу.
- Я не для цього ловлю всяких виродків, щоб потім відпускати їх на волю.
- Ти сам не хочеш тут залишатись.
- Я здався добровільно і перед цим зважив, чого це буде коштувати. Я знав, що мене чекає.
- Значить, ти відмовляєшся. Це твоє остаточне рішення?
- Так. Можеш бути впевненим.
- Будемо сподіватись, що ти не пожалієш про це,- сказав Джон та, виходячи з камери, додав,- Будь уважнішим до свого оточення.
Джон залишився незадоволений розмовою, але залишив Марка. Охоронець оглянув маршала холодним поглядом, після чого зачинив камеру.
- Що він хотів від тебе?- прошепотів Стенлі.
- Неважливо,- байдуже сказав чоловік, даючи знати, що не хоче продовжувати розмову.
Пройшло кілька годин. Поступово настала ніч. Марк лежав на ліжку, але щось не давало йому заснути. Зрештою, він почув дивний шум в коридорі. Через кілька секунд, чоловік розпізнав кроки кількох людей, що наближались до нього. Ще через хвилин маршал побачив трьох незнайомців з ножами в руках, що підійшли до його камери.
- Прийшов час помирати,- мовив один з чоловіків з широкою посмішкою та по-пташиному вигнувши голову.
Двері камери відчинились і прибулі спокійно зайшли всередину. Марк піднявся з ліжка та відійшов до стіни. Він бачив, що місця мало, тому робити маневри буде важко.
- Вам цього не треба,- сказав чоловік, зберігаючи спокій.
Проте, вони не відповіли, а замахнулись на противника. Колишньому маршалу вдалось ухилитись від першого удару, але один з ворогів зміг легко поранити руку. Марк кілька разів вдарив опонента та повалив його на підлогу. Інший, тим часом, спробував вдарити чоловіка, але той вправно ухилився від ножа та вибив зброю з ворожих рук. Зловивши її в польоті, маршал кілька разів махнув ножем так, щоб ранити ворога, але не вбивати його. В той момент, на маршала напав третій противник, який лише чекав слушного моменту. Тим не менш, досвідченому маршалу вдалось передбачити це, тому він вправно перекотився по підлозі та вдарив ножем між ребра ворога. Незнайомець закричав від болю, але Марк одразу закрив його рот долонею.
- Я ж казав, що вам цього не треба,- прошепотів Марк, кинувши стікаючого кров'ю чоловіка на підлогу.
Упоравшись з нападниками, маршал почув шум із сусідньої камери. Вийшовши у коридор, адже двері залишились відчиненими, він підійшов до сусідніх дверей та побачив двох чоловіків, що жорстоко били Стенлі. Швидко увірвавшись в камеру, він неймовірно швидко здолав двох нападників, які не очікували нападу з-за спини. Упоравшись з ними, Марк подав руку бідоласі та допоміг йому піднятись. Тільки побитий в'язень хотів щось сказати, коли пролунав шум та звук тривоги. Всі камери відчинились і в'язні почали виходити в коридор. Не роздумуючи, Марк притиснув Стенлі до стіни так, щоб інші їх не побачили.
- Чому ми ховаємось?- прошепотів чоловік,- Вони одні з нас.
- Їм це скажи,- холодно мовив маршал, вказавши поглядом на два мертвих тіла.- Мені потрібно на кухню. Ти зі мною?
- Так,- майже впевнено відповів Стенлі.
У коридор вийшла охорона, яка спробувала заспокоїти розлючених в'язнів та змусити їх повернутись у камери. На жаль, бунтівників було набагато більше, тому охоронці просто не могли впоратись з ними. В'язні перемагали їх та жорстоко добивали, не жаліючи нікого. Часто, до смерті. Марк, звісно, бачив все це, але не збирався втручатись. В нього була зовсім інша ціль.
- Ми їм не допоможемо?- спитав Стенлі, коли вони пробігали повз мертві тіла кількох охоронців.
- Їм вже не допоможеш. Хоча, ти можеш спробувати, якщо хочеш.
Стенлі промовчав. Вони бігли вперед. Деякі бунтівники пробували напасти на них, але маршал вправно блокував їхні удари та наносив поранення коротким ножем.
- Ми прийшли,- важко дихаючи, сказав Стенлі, коли вони опинились на кухні,- Знаєш, я чув, що тут є вихід через канал, по якому скидують сміття. Думаю, ми могли протиснутись туди та вибратись на волі.
- Ні,- коротко відповів Марк, але, побачивши погляд Стенлі, додав,- Я не горю бажанням знову бігати від копів, а ти маєш законно довести свою правоту, щоб не озиратись решту свого життя.
- Я намагався, але в мене нічого не вийшло. Що ще я можу зробити?
- Вони детальніше розглянуть твою справу, коли ми допоможемо навести лад у в'язниці.
- Що?!- збентежено спитав Стенлі,- Ми будемо їм допомагати після всього, що вони зробили?!
- Так,- коротко відповів Марк, не бажаючи пояснювати.
У коридорі звинився галас, але через кілька хвилин він зник. Марк оглядав всі шухляди та забирав звідти всі ножі, що знаходив.
- Вони знущались над тобою та посадили мене сюди!- вигукнув Стенлі.
- Стенлі,- мовив Марк, повернувшись до товариша,- я знаю, що це несправедливо, але в нас немає вибору. Ми маємо їм допомогти. Вважати, що цей світ буде справедливим до тебе лише через те, що ти хороший - це те саме, що вважати, що лев не буде тебе їсти, бо ти не хочеш їсти лева. Буває в житті й таке, що світ несправедливий, але втікати від правосуддя, яке можна встановити - це не вихід.
Марк повернувся до шухляд, але, раптово, відчув різкий біль в боку. Глянувши на рану, він побачив невеликий ніж.
- Мені жаль,- сказав Стенлі, відходячи назад,- але я мусив це зробити. Я мусив це зробити тоді і повинен зараз.
Марк спробував триматись, але похитнувся та впав на підлогу.
- Надіюсь, ми ще зустрінемось.
Більше маршал нічого не пам'ятав. Він втратив свідомість.
Пройшло кілька хвилин, перш ніж чоловік почав важко дихати та закашляв.
- Тихіше,- сказав Джон, що сидів поряд, тримаючи в руках банку з смердючою речовиною.
- Що це?- спитав Марк, скривившись від болю.
- Звідки мені знати? Просто взяв те, що могло краще подіяти. Я зупинив твою кровотечу. Напевно, сталось те, чого я боявся.
Марк встав на ноги, намагаючись ігнорувати біль в боку. Маршал раптово витягнув ножа та притиснув Джона до стіни, торкнувшись лезом до його горла.
- Звідки мені знати, що ти мені не ворог?- спитав маршал.
- Я врятував тобі життя. Звісно, не дуже хотів це робити, але іншого вибору немає. Педро та Лука почали бунт у в'язниці. Якщо нам вдасться їх здолати, наші справи можуть переглянути. На жаль, сам я не впораюсь, тому потрібна твоя допомога.
Марк кілька разів вилаявся та відпустив чоловіка.
- Не забагато ножів?- спитав Джон.
- Достатньо. Веди. Надіюсь, ти мені допоможеш.
- На мене не сподівайся. Тепер, коли я врятував твоє життя, я можу допомогти рятувати життя охоронців. Це може стати у нагоді.
Вони покинули кухню та, пройшовши брудними коридорами, вкритими мертвими тілами, вони підійшли до широких дверей, за якими чути крики.
- Твій хід,- сказав Джон та покинув нового союзника.
- Чудово,- невдоволено сказав Марк та зайшов всередину.
Джон біг коридором, поки не побачив кількох бунтівників, перед якими на колінах стояли побиті та майже мертві охоронці. Побачивши чоловіка, бунтівники, спочатку, хотіли напасти на нього, але швидко впізнали його.
- Що тут відбувається?- спитав Джон, дивлячись на побитих охоронців.
- Вирішили вбити тих, хто дійсно заслужив на це.
- Тут ти не помилився. Дійсно, такі люди мають отримати по заслугах.
Джон миттєво витягнув ножа та кілька разів ударив ворога. Бунтівники здогадались, що перед ними ворог, але, перед цим, чоловіку вдалось позбутись від ще двох опонентів. Забравши в одного з них ніж, Джон зістрибнув на перший поверх. Бунтівники вирішили швидко спуститись сходами. Скориставшись моментом, чоловік кинув ножа в одного з противників, потрапивши просто в горло. Той, що біг одразу за ним, першим напав на Джона, але той зміг захиститись від удару та ввіткнути ніж в око противника. Чоловік залишився один-на-один з чотирма озброєними бунтівниками. Один з них спробував напасти на Джона, але той вправно ухилився від удару, викрутив руку ворога та, одним різким рухом, зламав її. Скориставшись моментом, чоловік перекрутив ніж в руці та ввіткнув його в грудну клітку іншого опонента, який намагався непомітно напасти з-за спини. Двоє інших бунтівників спробували напасти одночасно, але Джон вправно прокотився по підлозі та ввіткнув ніж одному з ворогів у спину. Витягнувши зброю, Джон проткнув череп іншого противника.
Піднявши погляд, чоловік побачив останнього в цьому секторі бунтівника, який поволі вбивав охоронців, скидуючи їх головами вниз. Швидко піднявшись на другий поверх, Джон одразу накинувся на ворога. Проте, тому вдалось вправно відбити удар та вибити зброю з рук нападника. Чоловікові нічого не залишалось, крім, як повалити його власною вагою. Скинувши з себе тіло Джона, бунтівник встав на ноги та наблизився до ножа, але ворог схопив його швидше. Чоловік міцно взяв голову противника та кілька разів боляче вдарив об поручні.
Взявши у руки ножа, Джон звільнив тих, кому вдалось вижити. Ранені охоронці дякували чоловікові за порятунок.
Марк зайшов всередину та побачив кілька десятків бунтівників, які жорстоко били закатованих охоронців. Деякі з них вже були мертвими, але божевільні злочинці продовжували наносити сильні удари по тілах.
- Я думав, що ти вже не прийдеш!- вигукнув Педро, стоячи на невеликому мостику другого поверху. Всі голоси майже одразу притихли,- Проте, я чекав на тебе.
- Ось.- сказав Марк,- Я тут.
- Джон тебе привів?
- Так. Як виявилось, він доволі непоганий хлопець.
- Це немає значення,- впевнено говорив Педро,- Я переміг. Підмоги сюди не приїде. Ти залишився сам проти кількох десятків злочинців, які хочуть твоєї крові.
Марк оглянув зал та зрозумів, що в нього немає шансів вижити самотужки.
- Сьогодні ти помреш,- задоволено сказав Лука.
Кілька бунтівників напали на маршала. Звісно, чоловік, використовуючи два ножі, тримався чудово. Більше того, в нього були певні успіхи, але ненадовго. Свіжа рана дала про себе знати. Марк почав пропускати все більше ударів від ворогів. Час-від-часу, йому вдавалось кидати ножі в опонентів та діставати нові, але він розумів, що йому просто не вистачить.
- Досить, Марку!- вигукнув Педро,- Тобі не вижити!
- Тому ми тут,- сказав Джон, увірвавшись в зал, разом з кількома охоронцями, які ще могли боротись.
Позбувшись від двох бунтівників, які тримали його, Марк вдячно кивнув Джону за вчасну допомогу.
- Я розберусь,- сказав Лука, спускаючись вниз.
- Беру його на себе,- мовив Джон.
Марк вправно оминув кількох бунтівників та піднявся на другий поверх. Педро, побачивши те, на що здатен маршал, вирішив не випробовувати долю та втекти. Марк не міг його відпустити, тому одразу кинувся за ним.
Тим часом, Джон вступив у бій з Лукою. Молодий хлопець ставив ставку, що чоловік втомлений після боїв з бунтівниками. Проте, він помилився. Джон без особливих труднощів ухилився від кількох невдалих ударів Луки та кілька разів боляче вдарив кулаками по голові та грудях.
- Ти міг отримати свободу,- мовив злочинець, відійшовши на кілька метрів,- А ти вибрав жорстоку систему, яка зіпсувала твоє життя.
- Я сам вибрав свій шлях.
Лука міцніше стиснув ножа та спробував вдарити Джона, але той вправно ухилився та, схопивши хлопця за руку, нею ж і проткнув його шию.
- Ти обрав сторону вбивць. які завжди програють,- спокійно сказав Джон,- а я вибрав сторону переможців.
Марк догнав Педро в одному з уже безлюдних коридорів. Маршал накинувся на злочинця, але той вправно відстрибнув в сторону, тому чоловік банально впав на підлогу. Педро почав наносити швидкі удари ногою, але Марк вправно ухилився від одного з ударів та, скориставшись моментом, піднявся на ноги.
- Ти ранений,- спокійно сказав Педро та, ухилившись від удару маршала, сильно вдарив по рані.
Марк закричав від болю та впав на підлогу, за що отримав удар коліном в обличчя. Педро витягнув пістолет та захотів вистрелити у маршала. Проте, чоловік вчасно зреагував та, одним ударом, відхилив зброю у сторону. Педро промахнувся, а Марк скористався моментом та, схопивши противника, разом з ним впав на перший поверх. Незважаючи на болюче падіння, обоє чоловіків спробували встати на ноги. Тим не менш, Марк виявився швидшим. Він повалив злочинця та почав наносити швидкі удари по голові.
- Вб'єш мене, Марку?- з кривавою посмішкою спитав Педро, дивлячись у розлючені очі маршала,- Якщо ти не зробиш цього, то я повернусь.
- Ні.- сказав Марк, розтиснувши кулак,- Ти потрібен, щоб давати свідчення.
Маршал встав на ноги. Від удару ногою по голові, Педро знепритомнів.
Кульгаючи, Марк повернувся в зал, де побачив перемогу Джона та охоронця. Якраз у цей момент, через вікно почали проникати перші сонячні промені, забарвлюючи все у золотавий колір.
***
Пройшло кілька тижнів. За той час пройшло багато додаткових судових слухань щодо всіх ув'язнених, які брали участь у бунті. За рішенням суду було віддано наказ звільнити Марка Шепарда та зменшити термін ув'язнення для Джона Уоттса.
- 4587, на вихід,- втомлено мовив охоронець, відкриваючи двері камери,- І, Марку, дякую.
Маршал лише кивнув охоронцю. На виході з в'язниці чоловікові віддали його особисті речі. Марк пройшов кілька метрів від виходу з території тюрми, коли побачив Ская та Іміру, які чекали на нього, спершись на капот його чорного "Мустанга". Пустельне сонце світило просто в обличчя. Тепер, коли чоловік опинився на волі, воно сприймалось зовсім інакше.
- Я обурений,- першим почав Марк,- Не можна так ставитись до моєї машини.
- На таких вже ніхто не їздить,- посміхнувшись, сказав Скай.
- Класика не старіє.
- Рада тебе бачити,- мовила Іміра, коли підійшла до Марка та обняла його.
- Я теж радий бачити вас. Дякую, що прийшли за мною.
- Чесно кажучи, я здивований, що ти вижив,- сказав Скай, потиснувши руку друга,- Скількох старих знайомих ти зустрів?
- Достатньо багато.
- Тобі сильно дісталось,- мовила Іміра, дивлячись на старі рани маршала, які майже зажили.
- Вони не були налаштовані на діалог... Не хочу тут більше залишатись. Їдьмо звідси.
- Я за кермо,- сказав Скай, сідаючи на місце водія.
- Е, ні,- вигукнув Марк,- Моя машина, я поведу.
- Зануда,- пробурмотів Скай, звільняючи місце друга.
Маршал сів на зручне сидіння та торкнувся руля, якого не відчував п'ять років.
- Я повернувся, дівчинко,- мовив Марк,- Нарешті, я тут.
- Доки ти повністю не занурився у розмову зі своєю шизою, я хочу сказати, що неподалік є непогане кафе з прекрасними, чорт забирай, бургерами. Раджу їхати туди.
Марк посміхнувся та легко кивнув.
Приїхавши у невелике містечко, вони зупинились коло невеликого кафе, де сіли на м'які червоні дивани та продовжували обговорювати різні теми.
- Перший раз я пробував витягнути тебе звідти,- говорив Скай,- Я і Чарльз закидали суди скаргами, але марно. Докази були залізні, тому без варіантів.
- Я розумію,- посміхнувся Марк,- Надіюсь, що ти не переловив всіх, поки мене не було. Все таки, я хочу повернутись якомога швидше.
- Так...- зніяковіло почав Скай та, побачивши збентежений погляд друга, додав,- Слухай, я маю тобі сказати. Міністр сказав, що не дозволить допустити тебе до роботи. Чарльз кілька місяців обговорював це з ним, говорив, що ти найкращий, але мудак з уряду не хотів його слухати.
- Іншими словами, якщо Чарльз візьме мене маршалом знову, у мене будуть проблеми. Я правильно зрозумів?
- Так, саме так.
- Чорт,- невдоволено сказав Марк, розуміючи, що це могло статись,- Прийдеться знайти іншу роботу. Думаю, зможе знайти щось більш спокійне. Наприклад, бібліотекар. Просто, спокійно та без ризику.
Чоловік спробував смажену картоплю, коли у нього задзвонив телефон.
- Я відійду,- мовив Марк.
- Так, звісно,- легко кивнула Іміра.
Марк відійшов на кілька кроків та прийняв дзвінок.
- Слухаю,- почав маршал.
- Радий тебе чути, Марку. Жаль, що не міг зв'язатись з тобою швидше.
- Хто це?
- Не впізнав? Анатолій, твій давній друг та союзник... Нам треба поговорити.
- Так. В мене зараз багато часу.
- Ти не зрозумів. Нам треба поговорити терміново. Коли ти зможеш прилетіти у Київ?
- Я не впевнений, що зможу найближчим часом. Я тільки недавно отримав свободу, тому поліція буде наглядати за мною.
- Я розумію, але в мене є інформація, що дехто загрожує твоєму життю. Тобі прийдеться приїхати.
- В Україну?- спитав маршал,- Я думав, що тобі там не дуже радий.
- В Росії можуть бути стукачі. Особливо, серед мого оточення. Ти зможеш?
- Так... Я спробую.
Почувши це, Анатолій розірвав зв'язок, а збентежений Марк повернувся до своїх друзів.
- Не хотів просити вас про щось так скоро, але потрібна ваша допомога,- почав маршал, сівши на диван.
- В чому?- спитала Іміра.
- Я маю на деякий час відлетіти в Україну.
- Куди?- спитала дівчина.
- Ти ж розумієш, що це неможливо,- розуміючи про що говорить друг, втрутився у розмову Скай,- Поліція має певний час наглядати за тобою. Вони не дозволять тобі покинути країну.
- Я розумію, але це серйозно. Хтось хоче мене вбити і я б хотів знати хто ще до того, як ця людина нападе на мене. Просто скажи, що в мене сталось загострення якоїсь хвороби, тому я мав терміново вилетіти.
- Ти ж розумієш, що тобі не повірять. Мало того, що потрібно багато паперів, які це доводитимуть, не думаю, що вони поведуться на те, що ти лікуєшся в країні Східної Європи.
- Я був там. Все не так погано, як може здаватись.- мовив Марк.
- Навіть, якщо мені повірять і тебе не посадять вдруге після твого повернення, то залишається ще одна проблема. Не факт, що тобі дозволять перетнути кордон, особливо з твоїм зовнішнім виглядом.
- Анатолій все організує,- нехотя мовив чоловік.
- Хто?- спитала Іміра, яка не знала Анатолія.
- Твою мать, російська мафія? Ти серйозно? В тебе мало проблем з законом? Що він там, взагалі, робить?
- Він там по власних справах. Мені просто треба, щоб ви прикрили мене перед поліцією до мого приїзду. Не хочу, щоб мене оголошували в розшук вдруге.
- Можна буде піти до Хана та взяти у нього фальшиві документи про твою хворобу,- спокійно мовив Скай,- Я спробую.
- Ми допоможемо, Марку,- посміхнулась Іміра.
- Дякую,- легко кивнув Марк та перевів погляд на пустельний вид за вікном.
***
Через кілька днів Марк опинився у терміналі аеропорту Києва. На щастя, зв'язки Анатолія дійсно допомогли, тому жодних проблем не виникло. Пройшовши кілька метрів головним залом, чоловік одразу впізнав свого старого та бородатого друга.
- Радий тебе бачити, мій друже,- радісно мовив товариш, обнявши маршала.
- Так,- байдуже сказав Марк,- Я також сумував за тобою.
- Думаю, ти хочеш одразу перейти до справи, але ти, спочатку, розкажи, що з тобою трапилось. Я кілька років не міг з тобою зв'язатись. Ходили чутки, що потрапив у в'язницю.
- І це правда.
- Серйозно?
- Цілком.
Вони повільно підійшли до чорного автомобіля та, сівши всередину, продовжили обговорювати те, що змінилось у їхньому житті за останні кілька років.
- У будь-якому випадку, я радий бачити тебе живим,- посміхнувся чоловік, коли вони під'їхали до готелю.
- Не уявляєш наскільки я радий, що залишився живим.
- Бачу, тобі тоді непогано дісталось.- мовив бандит, розглянувши обличчя друга.
- Я б не сказав, що це було дуже сильно, але так... Мені прийшлось нелегко.
Вони зайшли у номер і веселий настрій Анатолія раптово зник. Чоловік швидко оглянув всі кімнати, а тоді повернувся до Марка, який сидів на дивані.
- Тепер серйозно,- почав Анатолій,- Я хотів сказати тобі ще п'ять років тому, але не зміг зв'язатись з тобою. Я міг би приїхати у Штати, але був ризик, що вона б дізналась і я став би трупом.
- Говори.
- Так... З чого б почати?
- З початку,- холодно говорив Марк, наливаючи собі води.
- Тедд Данді, якого ти бачив п'ять років тому... Ти думав, що це галюци...
- Почекай-но,- перебив Марк,- Про Тедда я нікому ніколи не говорив.
- Так, я знаю. Справа в тому, що він був справжнім.
- Це неможливо. Він не міг втекти. Про це говорили б у новинах.
- Тільки, якби це не було сплановано. А це було. Хтось купив поліцію та журналістів, щоб вони нічого нікому не говорили.
- Всіх журналістів?
- Найбільших. На всіх решта всім насрати.- сказав Анатолій.
- І хто це міг бути?
- Той, хто бачив Тедда.
- Лена,- сказав Марк, після недовгої паузи,- Я прокинувся у її квартирі та побачив Данді. Якщо він дійсно справжній, то вона мусила його побачити.
- Вона доволі вміло його ігнорувала, якщо ти повірив у це.
- Блять!- невдоволено вилаявся Марк,- З іншого боку, якщо це вона хотіла мене вбити, то чому не зробила це, коли я був у в'язниці?
- Ти не становив загрози. Крім того, вона спробувала. Мої люди кажуть, що вона найняла чоловіка... Джека... Ні. Джила... Ні...
- Джона,- здогадався Марк.
- Так. За кілька років імена стираються.
- Вона вибрала поганого кандидата,- спокійно сказав Марк та, побачивши погляд Анатолія, додав,- Він допоміг мені під час бунту. Думаю, він зрозумів, яку сторону краще обрати... Чорт! Чому вона це робить?
- Я не знаю. Тобі прийдеться спитатись особисто... Слухай, Марку, я розумію, що ти зараз думаєш... Але, поки є можливість, я хотів би сказати тобі... Вона запевнила мене, що ти можеш заважати роботі "Братви", а я цього не міг дозволити.
- Мені від цього не набагато легше.- спокійно мовив чоловік.
- Чесно кажучи, я думав, що ти будеш більш розлюченим.
- Я... Я занадто втомлений. Я зв'яжусь з Імірою, щоб вона поговорила з Джоном. Думаю, він може знати більше.
- Тепер, коли ти вийшов з в'язниці, вона намагатиметься прибрати тебе.
- Так, я знаю.
Чоловік повільно піднявся з дивану, витягнув телефон та вийшов у коридор.
- Слухаю,- сказав Скай майже одразу.
- Мені треба, щоб ти відправився у в'язницю та поговорив з одним моїм другом.
- З Джоном, про якого ти говорив?
- Так, саме з ним. Я відправлю тобі повідомлення з тим, що саме ти маєш його розпитати.
- Чесно кажучи, я думав, що ти подзвониш Імірі. Вона має більший досвід у спілкуванні.
- Саме це я і сказав Анатолію. Проте, я йому не довіряю, тому підеш ти. Добре?
- Так, звісно,- погодився Скай.
- Чудово.
Маршал розірвав зв'язок, відправив голосове повідомлення товаришу та повернувся у номер, де на нього чекав Анатолій.
- Що тепер будеш робити?- спитав чоловік.
- Повернусь у Лос-Анджелес та спробую знайти Лену. Якщо вона дійсно хоче моєї смерті, то я хочу почути це від неї. Я можу зрозуміти мотиви Тедда. Я можу зрозуміти тебе, але я не розумію, що я зробив, щоб вона бажала моєї смерті.
- Інколи, людям не потрібен привід для того, щоб вбити когось.
- Нехай так. Я хочу почути це від неї.
Марк пішов на кухню, щоб взяти щось перекусити. На мить, він замислився над тим, як в його житті все швидко відбувається.
- Думаю, тобі треба захистити себе. В мене є люди в місті, які допоможуть тобі.
- Я сам,- спокійно відповів маршал та витягнув пляшку пива.
Раптово, вікно розбилось і всередину номеру влетів невідомий чоловік у чорному одязі та капюшоном на голові. Взявши в руки автомат, незнайомець відкрив вогонь по маршалу. Марку вдалось вчасно сховатись за холодильником. Анатолій, який стояв перед нападником, потягнувся по пістолет, але той виявився швидшим, тому вибив зброю з рук противника та, схопивши його, вистрибнув через вікно. Марк одразу покинув укриття та, підбігши до розбитого скла, побачив, що другий кінець мотузки нападника закріплений на даху, тому він, тримаючи Анатолія, швидко піднімається туди. Побігши на дах, Марк підхопив пістолет товариша, але, опинившись на місці, не побачив ні старого друга, ні несподіваного противника.
- Зараза!- невдоволено вилаявся чоловік, оглянувшись навколо.
***
Скай приїхав до в'язниці, що самотньо розташована у сухій пустелі. На десятки кілометрів нічого, окрім гарячого піску, сухих рослин, каміння та пагорбів.
- Мені потрібно поговорити з в'язнем,- почав Скай, підійшовши до охоронця всередині тюрми.
- У вас є дозвіл?
- Скай Річардс. Служба маршалів. Ми можемо подзвонити моєму керівництву у Вашингтоні, які доступ пояснять вам, наскільки важливо вчасно впіймати злочинця та дадуть зрозуміти, що у мене немає часу на бюрократичну хрінь.
Охоронець невдоволено глянув на маршала, але нічого не сказав.
Скай вже кілька хвилин самотньо сидів у кріслі у кімнаті відвідувань, доки до нього не підійшов чоловік з африканською зовнішністю та спортивною будовою тіла.
- Мені сказали, що ви хочете мене бачити,- холодно почав Джон, сівши навпроти маршала,- Хто ви?
- Друг Марка.
- Сподіваюсь, що з ним усе чудово.
- Так, в нього все набагато краще. Проте, я тут для того, щоб говорити про тебе. Я дізнався, що тобі заплатили гроші, щоб ти вбив мого друга. Чому ти не виконав замовлення?
- А варто було?- спитав Джон та додав,- Я знаю, хто такі маршали та на що вони здатні. Коли прийшов час обирати сторону, я обрав переможців. У Лопеса та Луки не було шансів на успіх.
- Ти не боїшся, що замовник захоче позбутись від тебе після того, що ти зробив?- спитав Скай.- Чи, точніше, не зробив.
- Я знаю, що прийде час, коли до мене прийдуть кілька озброєних в'язнів. Можливо, це будуть охоронці. Повір, я буду готовий. Крім того, сподіваюсь, що покину ці стіни до того, як мене заріжуть... Наскільки я зрозумів, ви з Марком вже зрозуміли, хто замовник.
- Так. Що вона хоче від Марка?
- Смерті,- коротко відповів Джон.
- Навіщо?
- Цього я не знаю. Мені платять гроші за те, щоб я не задавав питань.
- Ще щось можеш розказати?- спитав Скай.
- Про страусів цікаві факти цікавлять?
- Ні, іншим разом.
Скай встав, щоб піти, але побачив, що охоронців навколо стало більше.
- Ще якісь питання?- спитав Джон, коли побачив, що маршал зупинився.
- Так. Ти добре б'єшся?
Спочатку, в'язень не зрозумів питання, але підняв очі на камеру та побачив, що вона вимкнена.
- У нас проблеми?- спитав чоловік.
- Схоже на те.
Охоронці швидко витягнули поліцейські палиці та електрошокери.
- Оу, ви взяли з собою іграшки,- сказав Скай.- В цьому немає необхідності.
Не думаючи, охоронці напали на чоловіків.
Скай вправно ухилився від першого удару, схопив противника за шию та, сильно вдаривши ногами другого, повалив першого на підлогу. Швидко вдаривши ворога ліктем по голові, чоловік піднявся на ноги та, захистившись від чергового удару, зламав руку опонента. Схопивши одного з нападників за руку, Скай вихопив поліцейську палицю та кілька разів вдарив ворога по голові.
Джон, тим часом, також не зволікав. Звісно, він встиг пропустити кілька ударів, але не втратив ритм бою. Один з опонентів схопив його за голову та сильно вдарив об стіну. Чоловік спробував вирватись, але ворог був сильнішим. В цей момент, на допомогу підійшов Скай, який сильно вдарив противника в коліно, від чого той впав на підлогу, а тоді сильно натиснув на його ногу.
- Ще один рух і я зламаю її,- холодно та важко дихаючи мовив маршал,- Хто вас сюди прислав?
- Не знаю.- відповів в'язень,- Ми його не бачили. Нам сказали, щоб ми вимкнули камери та вбили Джона.
- "Його"?- спитав Скай.
- Він про Тедда Данді,- втрутився Джон.
- Тедд? Він сидить за гратами.
- Він втік звідти. Останній раз я бачив його в Лос-Анджелесі.
Маршал перевів погляд на зляканого противика, що лежав на підлозі.
- Наступного разу будеш думати краще,- холодно мовив Скай, зламавши ногу противника.
Охоронець закричав від болю, але знепритомнів від сильного удару по голові.
- Якщо Тедді на свободі, значить, я маю його знайти. Є шанс, що він виведе мене на Лену,- говорив Скай.
Маршал перевів погляд на камеру, яка якраз почала працювати.
- У нас будуть проблеми,- сказав маршал.
Менше, ніж через хвилину, в кімнату забігло кілька озброєних охоронців.
- Обличчям до стіни!!!- крикнуло кілька чоловіків.
- Спокійно,- почав Скай, виконавши наказ,- Я маршал. Думаю, мені треба зробити один дзвінок.
***
Марк швидко йшов чистими вулицями Києва. Сонце, хоч і світило просто в очі, але зовсім не зігрівало повітря, а холодний вітер змушував застібнути куртку. Пройшовши, хоч і красивими та прибраними, але одноманітними вуличками столиці, чоловік оминув групу молодих студентів, де звернув увагу на кількох неймовірно красивих дівчат, та зайшов у відділення поліції та пішов до кабінету керівника відділення.
Незважаючи на хороше враження, яке на нього справив Київ, задоволення раптово зникло, коли люди, які стояли в черзі, доступно та з використанням нецензурної лексики пояснили, що він нічим не кращий та також буде чекати свого часу, разом з ними.
- Я можу вам чимось допомогти?- спитав лисий чоловік, що сидів за дорогим столом, коли Марк, після двох годин у черзі, зайшов у кабінет.
- Так,- трохи роздратовано мовив чоловік,- По-перше, з чергою треба щось робити. У нормальних цивілізованих країнах ця проблема вже вирішена.
- Надіюсь, що ви по запису.
- Що?
- Ви без запису?- на мить підняв очі чоловік, а тоді продовжив ліниво писати,- Вам треба піти в реєстратуру, зареєструватись і тоді, можливо, ви зможете прийти через тиждень з своїм питанням. Думаю, в такому випадку я можу вам допомогти.- чоловік встав з-за столу та додав,- Звісно, ми можемо домовитись й іншим шляхом, набагато легшим.
- Послухай мене, мудак, я прочекав там дві години, поки мене та мого друг намагається вбити якийсь виблядок у вашому місті. Ти не знаєш, хто я. Я - міжнародний маршал, який підпорядковується рішення спеціальної комісії ООН та безпосередньо міністерству внутрішніх справ держави, громадянином якої я є. А ти, в цей час, незважаючи на все, підпорядковуєшся мені, тому СЯДЬ У ЦЕ БЛЯДСЬКЕ КРІСЛО ТА СЛУХАЙ МЕНЕ!!!- перейшов на крик Марк.
- Я вас слухаю,- спокійно мовив лисий чоловік, повернувшись за стіл.
- Так краще. Мого друга викрали з готелю, що на вулиці Грушевського.
- Як це сталось?
- Через вікно залетів мужик... Почав стріляти та викрав товариша...
- Він втік?
- Очевидно, якщо я зараз тут.
- Як він втік?
- По стіні. Нагору. На дах.
- Ага, вашого друга викрав Людина-Павук. Зрозуміло.
- Ти дибіл? Ні, чорт забирай! Він піднявся на тросі, що був закріплений на даху. Ви бачили "Місія Нездійсненна"?
- Так.
- Ось так він і піднявся.
- Вашого друга викрав Том Круз?
- Що? Ні! Може і він, я обличчя не бачив, але сумніваюсь.
- Я вас зрозумів. А як він втік з даху?
- Я... Я не знаю. Коли прибіг, їх вже там не було.
- Добре,- трохи здивовано мовив лисий керівник,- Я передам цю інформацію у всі потрібні відділи. Ви напишіть заяву на першому поверсі та приходьте через кілька тижнів. Ми допоможемо вам та вашому товаришу.
- Блять,- вже спокійно мовив маршал,- Я не можу чекати кілька тижнів.
Маршал звернув увагу на папку паперів, що лежала на столі.
- Я можу допомогти вам розкрити цю справу, якщо ви допоможете мені терміново.
- Ні, ні, ні!- вигукнув чоловік, прослідкувавши за поглядом Марка,- Нам ваша допомога не потрібна.
- Це справа з 2015 року, а ви протягом 10 років не можете її закрити. Я допоможу вам, а ви, сподіваюсь, допоможете мені.
- Чому ви самі не спробуєте знайти товариша?- спитав керівник.
- В мене є певні обмеження, накладені моєю владою, які я б не хотів порушувати. Хакерство в тому числі.
- Думаю, ми можемо бути корисними один одному,- посміхнувся керівнику та потиснув маршалу руку,- Мій помічник на першому поверсі візьме у вас всю необхідну інформацію. Ми зателефонуємо, якщо буде щось корисне.
- Чудово,- мовив чоловік та вказав на папери,- Я можу їх взяти?
- Так. Це копії, але їх треба буде повернути.
- Добре.
Провівши півгодини у помічника керівника відділення поліції міста Києва, Марк, нарешті, зміг покинути цю жахливу будівлю. Купивши стаканчик гарячої кави, він сів на лавку в парку та розглядав документи. Розглянувши кілька сторінок, чоловік помітив, що після 2017 року інформації немає.
- Зараза,- невдоволено пробурмотів Марк та, діставши телефон, швидко набрав номер. Гудки йшли доволі довго, доки він не почув голос молодого хлопця, який щось пережовував,- Привіт, Еллі.
- Марку?- спитав хлопець, проковтнувши значну частину того, що було в роті,- Я знав, що ти вже мав вийти, але не думав, що подзвониш до мене.
- Так. Цього разу мені потрібна допомога.
- Як і завжди,- сказав Еллі,- "Привіт, Еллі, як справи? Як ти? Як настрій? Що нового в житті? Бачив, як вчора зіграла команда з Чикаго? Я таку класну дівчину бачив."
- Добре! Привіт, Еллі, як справи? Як ти? Як настрій? Що нового в житті? Бачив, як вчора зіграла команда з Чикаго? Я таку класну дівчину бачив.
- Я? Я непогано. Гра дійсно була дуже цікавою. А як команда з Нью-Йорку грала! До речі, надіюсь, що ти познайомиш мене з тією дівчиною.
- Обов'язково,- холодно мовив маршал.
- Добре,- мовив хлопець, остаточно дожувавши свою страву,- Кажи, для чого подзвонив самотньому Елліоту в такий час. Я допоможу, незважаючи на те, що твої прохання завжди приводять до якоїсь задниці. Не в буквальному сенсі.
- Так, я зрозумів. Не завжди все так погано. Згадай, як ми розкрили справу в Дасквуді.
- Кажи, що треба.
- Мені потрібно, щоб ти відкопав всю можливу інформацію про сестер Абрамових.
- Навіщо?
- Українська поліція попросила...
- Українська? Ти що там забув, дурачок? Ти тільки недавно з тюрми вийшов! Ти зараз маєш лизати зад керівнику поліції Лос-Анджелеса.
- Ще буде час. Ти зможеш зробити те, що я попросив?
- Так. Надіюсь, що мене не посадять.
- В тебе в досьє є й гірші взломи. Буду чекати на дзвінок.
Марк так і продовжував сидіти, насолоджуючись природою та проводжаючи людей, які проходили повз. Тоді, він побачив молоду дівчину, яка сіла на сусідню лавку та просто опустила голову, ледь стримуючи сльози. Деякий час маршал роздумував над тим, чи варто йому втручатись, але таки підійшов до дівчини.
- Я надіюсь, що не буду вам заважати,- почав Марк, сівши поряд.
- Ні, все нормально,- відповіла незнайомка.
- Мене звати Марк.
- Аліна,- сухо відповіла дівчина.
- Пробачте, я не міг не побачити, що ви чимось дуже засмучені,- після недовгої паузи продовжив чоловік,- Не варто сумувати, адже це шкодить красі.
- Ви у цьому знаєтесь?- спробувала посміхнутись Аліна.
- Можна й так сказати. Що у вас трапилось?
- Все нормально. Життя йде так, як я хотіла.
- Просто мені здається, що ви не дуже схожі на людину, у якої все чудово. Пробачте, я не мав втручатись.
- Ні. Все добре... все нормально. Просто у мене не найкращий день.
- Розумію. Проблеми на роботі чи в житті?
- На роботі. Поїздка зі Львова дала свої плоди. А у вас? Ви також не схожі на найщасливішого.
- Думаю, що в житті. Проте, поки що, не впевнений.
- Знаєте те відчуття, коли уявляєш майбутнє...- говорила Аліна,- Я все уявляла по-іншому. Я думала, що у мене все вийде, але потім все пішло під три чорти... В цей момент у мене були лише голоси рідних: "Продовжуй і у тебе все вийде", "Не зневірюйся", "Ти ще молода, тому нічого жалітись"... І я просто здалась, а тепер лише жалію. Частково, через те, що зробила, але більше через те, чого зробити не змогла. Я просто розчарувалась у всьому...- сльоза потекла по щоці дівчини, але вона швидко витерла її,- Пробач. Я не хотіла ділитись негативом з тобою.
- Ні, все нормально. Тобі подобається твоя робота?
- Так.
- Значить, це твоє. Якщо ти не торгуєш наркотиками, в чому я дуже сумніваюсь, то ти зможеш допомогти багатьом людям. Знаєш, я знав колись одну дівчину, мою подругу. В мене доволі небезпечна робота, де треба діяти дуже обережно, але вона... Вона завжди рвалась вперед та намагалась стати першою. Коли все йшло не за планом, я всіма силами витягав її з складної ситуації, але вона просто казала, що так і мало бути. Вона любила повторювати, що не треба дотримуватись вигаданих правил, які, у будь-якому випадку, будуть псувати твоє життя, що б ти не робив. Треба діяти лише так, як ти хочеш. Так, як вважаєш за потрібне, бо, інакше, все життя буде планом, а це відстій... Якщо вас не взяли на роботу, яку дуже хочете, то просто почніть свою справу. Не бійтесь діяти та йдіть вперед.
- Знаєш, твоя подруга була права. Вона, напевно, зараз щаслива.
- Скоріше за все,- мовив Марк.
- Дякую,- посміхнулась Аліна, якій стало набагато легше після підтримки навіть незнайомого чоловіка. Дівчина не стримала себе та обняла його, чого маршал, звісно, не очікував,- Якщо вам буде потрібна допомога детективів, шукайте мене у Львові.
- Пам'ятатиму,- посміхнувся чоловік, обнявши Аліну.
Дівчина встала з лавки та, востаннє глянувши на чоловіка, пішла доріжкою парку. Він би проводжав її поглядом, якби його увагу не привернув інцидент, що відбувся за кілька десятків метрів від нього.
- Ах ви суки!- розлючено крикнув чоловік, підбігши до двох дівчат, що йшли парком,- Думали, що зламаєте моє життя і спокійно підете?!
- Ти про що, мужик?! Ми тебе вперше бачимо!- вигукнула одна з дівчат.
- Не бреши! Я одразу впізнав вас. Вирядились, як дві шл...
- Заспокойся,- втрутився Марк, підходячи до неспокійного незнайомця.
- Не смій мені це говорити!- крикнув чоловік та спробував вдарити Марка, але невдало. Маршал одразу зрозумів, що чоловік п'яний.
- Охолонь,- спокійно мовив Марк та штовхнув незнайомця на траву, після чого обернувся до зляканих та вражених дівчат.
- Ти не знаєш, хто вони!- кричав чоловік, а з його очей потекли сльози,- Шантажистки, крадійки, вбивці! Я закопаю їх живцем!
- Будеш своїй мамі плакати,- мовила одна з дівчат.
- Ну все, досить,- заспокоїла її подруга та звернулась до рятівника,- Мене звати Олена, а це Оля.
- Ви турист?- одразу спитала Оля.
- Так. Звідки ви...- не встиг закінчити чоловік.
- У вас легкий, але помітний акцент. Проте, мушу визнати, що мову ви знаєте дуже добре.
- Радий це чути,- посміхнувся маршал.
- Ми вам дуже дякуємо,- протягнула Олена, поправивши темне волосся,- що ви врятували нас від цього неадекватного. Саме тому, ми запрошуємо вас у гості. І це не обговорюється.
Дівчина хитро посміхнулась та взяла чоловіка за руку. Кілька секунд він думав, чи варто погоджуватись, але, глянувши на годину, легко кивнув та пішов за двома красивими дівчатами. Як не дивно, вони жили за сотню метрів від парку, тому шлях зайняв кілька хвилин.
- Сідай,- мовила Олена, коли вони опинились у красивій квартирі однієї з новобудов міста.- Відчувай себе, як вдома.
- Звідки ти?- спитала Оля, сівши навпроти чоловіка.
- З Сполучених Штатів.
- Вау! Розкажи, як там живеться.
- Нічого цікавого, якщо чесно. Просто сиджу, інколи подорожую, але нічого особливого не роблю,- збрехав Марк, вирішивши, що не варто розповідати про себе зайвого.
- Люди кажуть, що це рай на Землі.
- Люди що-небудь скажуть. Лише, щоб слухали.
Доки Оля розпитувала чоловіка про Америку, Олена щось активно шукала в телефоні.
- Знаєте, я доволі часто чув про Україну, але, зазвичай, погане,- говорив маршал,- Проте, я приємно здивований.
- Просто ти потрапив у таку пору. От якби ти приїхав восени, твоя думка була б діаметрально протилежною.
- Сумніваюсь.
- В тебе є дівчина чи дружина, Марку?- несподівано спитала Олена, відклавши телефон.
- Ні. Колись мав, але не зараз.
- Що сталось?- спитала Оля.
- Довго розповідати... Знаєте, мені треба зв'язатись з своїм другом щодо однієї справи.
Марк встав з дивану та пішов до дверей, але дівчата його зупинили.
- Ти хіба не хочеш розслабитись?- спитала Олена.
- Ми могли б тобі віддячити за сьогоднішній порятунок,- посміхнулась Оля.
- Я впевнений, що не варто,- мовив Марк, безуспішно намагаючись звільнитись з рук дівчат.
- Ми тобі не подобаємось?- спитала Оля.
- Просто я думаю, що зараз не той час. Я знаю вас менше години.
- Ти повинен звикати. Ти в іншій державі, тому життя тут інше.
Олена повільно провела рукою по спині чоловіка, потім перейшла до живота та стала опускатись все нижче.
- Знаєте, я, напевно, спочатку подзвоню другові,- нервово мовив чоловік, звільнившись від рук дівчини,- Я впевнений, що він переживає. Ще подумає, що я пропав.
- Нікуди ти не підеш,- холодно мовила Олена, піднімаючи на Марка пістолет, який непомітно забрала в нього до цього.
Побачивши це, він зміг лише повільно підняти руки вгору.
- Тобі не потрібні проблеми,- мовив маршал,- Опусти зброю.
- Ти думаєш, що ми настільки тупі? Ти не перший і не ти останній... Тому, скажи "бувай",- мило посміхнулась озброєна дівчина.
Марку вдалось зреагувати швидше, ніж вона почала стріляти. Втім, їй вдалось не дуже серйозно ранити чоловіка, до того, як він сховався за стіною.
- Зазвичай, розмова з жертвами є довшою та цікавішою!- вигукнула дівчина та вийшла у коридор, але Марка там вже не було.
- Ти зробила помилку!- вигукнув чоловік,- Поліція буде через кілька хвилин!
Олена швидко побігла в кімнату, звідки почула голос, але противника там вже не було.
- Мені цього вистачить, щоб вбити тебе та втекти.
Вона підійшла до відкритого вікна та побачила маршала, який тримався за підвіконник.
- Намагався так сховатись від мене?- засміялась Олена,- Співчуваю.
Дівчина приготувалась вдарити опонента по руці, але Марк знову діяв швидше. Він сильно відштовхнувся від стіни будинку та зачепився за кабель, що був міцно закріплений на даху. Пролетівши кілька метрів, чоловік зробив щось схоже на дугу, доки не влетів у вікно однієї з кімнат.
Розбивши скло, він перекотився по підлозі та встав на ноги. Там на нього одразу напала Оля з ножем в руці. Ухилившись від кількох перших спроб вдарити його, маршал боляче вдарив дівчину ногою. Він наносив швидкі удари. В якийсь момент йому вдалось міцно схопити її за голову та кілька разів вдарити об стіну. В цей момент, в кімнату забігла Оля з пістолетом в руці. Вона одразу підняла зброю, але Марк цього й очікував. Він боляче вдарив дівчину ногою по руці, після чого швидко наблизився до неї та притиснув до стіни.
- Сестри Абрамові?- важко дихаючи, спитав Марк,- Я вгадав?
- Так,- невдоволено відповіла дівчина, після невдалої спроби вирватись.
- Чому ви це робите? Проста ненависть до чоловіків?
- Ні, нам просто подобається вбивати. Чоловіки краще ведуться на наше красиве личко.
Легко посміхнувшись, Олена боляче вдарила Марка в пах та спробувала втекти, але маршал встиг схопити її за волосся та вдарити об стіну.
- Вб'єш мене?- спитала дівчина, витерши кров з носа.
- Ні,- відповів Марк та підняв пістолет.
Олена спробувала втекти знову, але побачила, що противник цілиться просто в неї.
- Я б не радив,- спокійно мовив Марк.
- Я ніколи не бачила такого. Хто ти?
- Марк Шепард, маршал.
- Значить, полюєш на таких, як я?
- Психічно хворі люди - це одні з багатьох моїх обов'язків.
- Ти вбивав?
- Я намагаюсь утримуватись від таких дій.
- Ти хочеш, правда?
- Заткнись,- холодно сказав Марк.
Дівчина ображено опустилась на підлогу та сперлась на стіну.
Так вони провели у тиші кілька хвилин, доки не приїхала поліція, разом з лисим чоловіком, ім'я якого Марк досі не знав.
- Це сестри Абрамові?- спитав чоловік, підійшовши до Марка,- Ви впевнені?
- Ви зможете встановити особу. Навіть, якщо це не вони, ці двоє намагались мене вбити, тому зайві злочинці вам не заважатимуть.
- Ходімо,- мовив лисий чоловік та відвів маршала подалі від решти поліцейських,- Ми провели невелике розслідування та виявили, що ваш друг може бути в дорогому покинутому маєтку, що розташований за межами міста... Ми могли б відправити команду...
- Ні. Я сам впораюсь. Дайте мені адресу і я піду.- спокійно мовив Марк і чоловік продиктував назву вулиці та номер.
- Дякую,- тихо мовив чоловік до Марка, коли той вже йшов до виходу. Звісно, маршал не почув цього.
Марк вийшов на вулицю та вдихнув свіже повітря. Пройшовши кілька кроків, він почув вібрацію телефона.
- Слухаю,- одразу мовив Марк.
- Я знайшов інформацію про сестер Абрамових...- швидко почав знайомий голос.
- Еллі...- почав маршал, але хлопець перебив його.
- Ти чув про сестер Чаріті?
- Еллі...
- Отож, вони щось, типу, сестер Чаріті. Проте, якщо сестри Чаріті вбивають інших злочинців, то наші займаються лише багатими або просто сумнівними. Недавно їх бачила камера коло одного з супермаркетів, а ще кілька хвилин тому свідки почули стрільбу неподалік від нього та викликали поліцію.
- Еллі!- крикнув Марк, зупинивши неймовірно швидкий монолог товариша,- Все нормально. Я вже знайшов їх і вони затримані.
- Що? Ти не міг раніше мені сказати?!
- Та щоб тебе! Я б сказав, якби ти дав мені таку можливість. Дякую за інформацію, але вона вже не потрібна.
- Тобто, я просто так витратив годину свого життя?
- Не просто так. Ти зламав українську поліцію.
- Ну так, звісно. "Супердосягнення"... Добре, Марку, бувай.
***
Чорний автомобіль проїхав безлюдною вулицею Лос-Анджелеса та зупинився коло одного з входів у закрите приміщення. Скай вийшов з машини та зайшов всередину. Він одразу зрозумів, що поліція тут ніколи не буває, адже одразу коло входу лежав побитий чоловік, що стікав кров'ю. Спокійно переступивши через нього, маршал пройшов далі та побачив кількох десятків людей, які курили "траву", розмахують пістолетами та спокійно колять важкі наркотики в руки. Один з них сидів мертвим на кріслі, з кількома шприцами в руці. Можливо, в інший день, Скай викликав би лікарів та поліцію, але сьогодні він прийшов сюди з іншою метою. Чоловік підійшов до високого незнайомця, що стояв неподалік від входу та, здається, був єдиним з присутніх, хто зберігав здоровий глузд.
- Весело у вас тут,- почав Скай.
- Ти тут вперше?- холодно спитав чоловік, вороже дивлячись на прибулого.
- В мене закінчився героїн. Мій друг сказав, що я можу знайти його тут.
- Твій друг був правий. Можеш йти в ту кімнату,- чоловік вказав рукою на старі дерев'яні двері,- Думаю, хтось тобі продасть.
- Друг сказав, щоб я йшов до головного.
Незнайомець намагався пропалити Ская поглядом, але той впевнено зберігав спокій.
- Щоб йти до головного, треба мати серйозну причину, гроші та одну особливу річ.
- Ім'я Тедд Данді тобі про щось говорить?- спитав Скай.
Обличчя незнайомця миттєво змінилось.
- Йди за мною,- спокійно мовив той та повів Ская через довгий і темний коридор.
Маршал мовчки оминав п'яних, накурених та здичавілих людей. Пройшовши кілька кімнат, які Скай навряд-чи забуде, вони пройшли в одну з дорогих. Красива підсвітка, багато скла, дорогих виробів та просто розкіш вказували на те, що тут є власник, який керує цим місцем. Незнайомець щось прошепотав товстому афроамериканцю, поруч з яким сиділо двоє молодих дівчат.
"Я в кіно?"- спершу подумав Скай, але його думки перервав чоловік.
- Хто ти і як тут опинився?- спитав він.
- Ти знаєш Тедда Данді?
- Так. І щось мені підказує, що це не ти. Я бачив Тедда і запам'ятав його дуже добре.
- Навіть не сумніваюсь в цьому.
- Ти не відповів на питання,- втрутилась дівчина, яка, судячи з відвертого, але дорогого одягу мала особливе місце в цьому притоні.
- Я шукаю Тедда. Маю до нього одну справу.
- Можеш не шукати. Почекай трішки і він сам тебе знайде.
- В мене не так багато часу, щоб чекати на це.
Дівчина оглянула Ская та продовжила.
- Це особисте?
- Що?
- Ти шукаєш Тедда з особистих причин?
- Так.
- Тоді, що ти забув тут?- невдоволено спитав товстий чоловік.
- Бобе, спокійніше,- мовила дівчина, але було занадто пізно.
- Тут надто жарко. Ми поговоримо з ним надворі.
Не маючи нічого проти, Скай мовчки погодився. Вони вийшли на задній двір, де нікого не було. В цей момент, з-за стіни вийшло двоє молодих хлопців, озброєних ножами.
- Значить, мирно ми це питання не вирішимо,- невдоволено констатував Скай,- Хай буде так.
Двоє молодиків напали на чоловіка одночасно, але той виявився спритнішим. Він вправно ухилився від ударів та, вибивши зброю в одного з них, вдарив у ногу та повалив на підлогу. Вдаривши ступнею по голові, Скай напав на іншого хлопця. Перші кілька секунд він намагався захищатись, але, як у випадку з попереднім, все закінчилось тим, що маршал обеззброїв його. Залишившись наодинці з товстим незнайомцем, маршал швидко підійшов до нього та боляче притиснув до стіни, торкнувшись лезом його горла.
- Ти зараз подзвониш до Тедда,- розлючено говорив Скай,- Скажеш, що ми зустрінемось на пагорбах. Точніше, ви зустрінетесь.
- Якщо він виживе після цієї зустрічі, я труп!
- Якщо не зробиш те, що я сказав, станеш трупом набагато раніше.
Чоловік витягнув телефон та подзвонив до Тедда.
Через годину, коло самотньої хатини на пагорбах, що за кілька кілометрів від Лос-Анджелеса, зупинився червоний Volkswagen. Заглушивши двигун, звідти вийшов чоловік та кілька секунд озирався навколо. Витягнувши телефон, Тедд зібрався дзвонити, але з хатини вийшов Скай, з пістолетом в руці.
- Він не прийде,- мовив маршал, привертаючи увагу злочинця.
- Маршале!- посміхнувшись, вигукнув Тедд,- Радий знову вас бачити. Я надіявся зустрітись з Марком, але за вами я також дуже сумував. Все таки, не лише Марк ловив мене. Жаль, що більшість про це мовчить... Скільки часу пройшло? Точно більше п'яти років.
За час цього короткого монологу у Ская склалось враження, що в цього чоловіка є план на будь-яку ситуацію.
- Навіть не намагайся втекти від мене,- попередив маршал.
- Я й не хотів. Ви бажали зі мною зустрітись, а це означає, що у вас є на це серйозні причини. Мене лише цікавить, чому ви звернулись до мене через посередника. Могли б просто подзвонити напряму. Я б вас, звісно, вислухав.
- Минулого разу ми не встигли обмінятись номерами. Колись спробую його отримати.- фальшиво посміхнувся Скай.
- Обов'язково вам допоможу. Як поживає Марк?
- Я думаю, що ти в курсі.
- До мене дійшли чутки, що його недавно звільнили з в'язниці. Чесно кажучи, я й подумати не міг, що він піде на такий крок. Це мене дуже здивувало. Напевно, не варто про це згадувати,- Тедді сів на капот свого автомобіля,- Отож, що вам потрібно від мене?
- Я знаю, що ти працюєш з Леною Райлі. Я хочу знати, як її знайти.
- Не впевнений, що можу вам допомогти. Я доволі довго з нею не спілкувався.
- Ти замовив вбивство Джона у в'язниці за її наказом.
- Вбивство Джона?
- Якщо не хочеш говорити, то підеш за грати.
- Я так не думаю. Я довго не говорив з Леною, тому поняття не маю, як вам її знайти. Проте, в мене залишились її контакти. Я міг би організувати вам зустріч. Якщо ви не будете арештовувати мене, звісно... Пам'ятайте, маршале, я завжди тримаю своє слово. На відміну від вас. Ви обіцяли, що не зламаєте бідоласі ногу.
Тедд задоволено посміхнувся.
- Зустріч буде тут,- додав злочинець,- Завтра. Тепер я піду. Передавайте Марку мої найкращі побажання.
Тедд подзвонив Лені, під час розмови сів в машину та покинув Ская.
***
Вийшовши з таксі, Марк заплатив гроші водієві та озирнувся навколо. Провівши простий білий автомобіль поглядом, чоловік обернувся до, хоч і великого, але покинутого маєтку на краю Києва. Колись ця триповерхова будівля точно була розкішною. Кажуть, що вони збудована в часи перебування більшої частини території України у складі Російської імперії. Найкращі архітектори приїхали, щоб збудувати це. Проте, прихід радянської влади змінив все. Після проголошення незалежності, нові власники не дуже дбали про цей маєток та лише зрідка навідувались сюди. Переконавшись, що людей навколо немає, Марк швидко переліз через доволі невисоку кам'яну стіну та опинився на подвір'ї, яке, як видно, давно не прибирали. Маршал витягнув пістолет та, обережно відчинивши старі дерев'яні двері, зайшов всередину. Марк пройшов лише кілька кроків, коли почув грубий та холодний голос.
- Тобі не треба було сюди приходити,- мовив чоловік в чорному капюшоні, який раптово з'явився на сходах, що вели на другий поверх.
- Ти забрав мого друга... Без мого дозволу.
- Твій друг вчинив немало злочинів. Я попереджав російську мафію, що станеться, якщо я дізнаюсь, що хтось з них опиниться тут. Очевидно, до мене не прислухались.
- Він прийшов, як турист.
- Я даю тобі десять секунд, щоб ти розвернувся до виходу,- після недовгої паузи мовив незнайомець,- Ти не член "Братви", тому...
- Пробач, але я прийшов сюди з іншою метою.
Маршал повільно рушив вперед. Незнайомець потягнувся за автоматом, що висів у нього на плечі. Проте, побачивши загрозу, Марк виявився швидшим та першим відкрив вогонь по фігурі опонента.
- Сука!- вилаявся чоловік, сховавшись в укриття.
Його відповідь не змусила себе довго чекати. Визирнувши з свого безпечного місця, ворог відкрив вогонь в сторону маршала. Не бажаючи наражати себе на небезпеку, йому не вдалось попасти в противника, але Марк змушений був відступити.
Перестрибнувши через перила, чоловік опинився на першому поверсі. Тримаючи автомат перед собою, він обережно йшов коридором, прислуховуючись до кожного звуку, що лунав навколо. Незважаючи на це, Марк зміг обманути його. Маючи при собі пістолет, маршал не хотів вбивати опонента. Він не хотів, щоб проти нього знову завели кримінальну справу. Саме тому, чоловік вирішив зійтись з незнайомцем в рукопашному бою. Колишньому маршалу вдалось вибити зброю з рук ворога та нанести кілька сильних ударів по голові. Незнайомець рухався доволі швидко та вміло, але обмежений простір, втома та, як запідозрив Марк, наслідки набагато серйознішого бою не давали противнику проявити себе в повній мірі. Чоловік відступав назад, ухиляючись від ударів, поки не відчув, що відступати більше нікуди. Маршал востаннє вдарив ворога ногою в живіт, після чого відступив на два кроки та витягнув пістолет. При всьому бажанні, незнайомець не встиг би обеззброїти опонента.
- Можливо, в тебе є свої рахунки з "Братвою",- почав Марк,- Мені на це начхати. Проте, Анатолій - одна з головних їхніх фігур. Якщо він не повернеться, вони прийдуть сюди. І кожного разу їх буде тільки більше. Коли-небудь, ти не зможеш впоратись зі всіма. А вони не зупиняться, поки не усунуть настільки небезпечного противника в регіоні. Я не буду заважати тобі в твоїх діяльності месника. Це більше не моя справа. Проте, Анатолія я забираю.
- Мені потрібно кілька хвилин, щоб поговорити з ним,- мовив чоловік, розуміючи, що не має вибору. Він побачив, що Марк не збирається йому довіряти, тому знімає капюшон,- Мене звати Максим Марчук. Якщо твій товариш не вийде через десять хвилин, можеш йти в поліцію та розповісти їм, де востаннє бачив і чим я тут займаюсь. Нічого більше я тобі не можу дати.
Маршал легко кивнув. Двадцятип'ятирічний чоловік з довгим волоссям знову натягнув капюшон на голову та залишив приміщення й Марка. Втомлено видихнувши, маршал сховав пістолет та вийшов на подвір'я, де сів на стару лавку, неподалік від входу. Максим не збрехав і трішки більше, ніж через дев'ять хвилин, вийшов Анатолій. Побачивши товариша, який не залишив його в біді, росіянин посміхнувся.
- Не думав, що ти будеш шукати мене, давній друже!
- Ти ризикував життям, зв'язавшись зі мною,- мовив Марк,- Я мусив віддати цей борг.
- Ходімо в бар! Треба відсвяткувати нашу зустріч.
- Пробач, але іншим разом. Мені треба повернутись в Штати та поговорити з Леною.
- Ти впевнений, що хочеш цього?- спитав Анатолій, радість якого вмить зникла.
- Ніколи не хотів нічого більше.
- В такому випадку, просто бережи себе. Я б не хотів дізнаватись про твою смерть. Пам'ятай, що я завжди радий бачити тебе в Росії.
- Бувай, друже,- мовив Марк, легко обнявши давнього товариша. Анатолій відповів тим самим.
Маршал пішов до виходу, але перед цим востаннє глянув на старий будинок. На балконі другого поверху, спершись на вишукані металеві перила, стояв Макс, який мовчки спостерігав за чоловіком. Нічого не говорячи, молодий чоловік лише кивнув Марку. Маршал зробив те саме та покинув подвір'я. Макс перевів погляд на дорогу, яке золотавим світлом заливало сонце, що повільно сідало за горизонт.
***
Скай сидів на капоті чорного автомобіля за кілька десятків метрів від місця зустрічі з Леною. Маршал не переживав, що дівчина може побачити його, адже їх розділяв пагорб, тому шанси на це були дуже малі.
- Знаєш, я вже втомився чекати,- спокійно сказав Скай, підкидуючи вгору невеликий м'ячик.
- Шлях був непростим,- мовив Марк, впіймавши його в повітрі. Знявши сонцезахисні окуляри та віддавши м'яч другові, Марк повернувся в сторону, де мала б бути Лена.
- Не сумніваюсь. Я ж так, просто, пережив напад у в'язниці, зустрівся з найнебезпечнішим серійним вбивцею та стою майже за сотню метрів від людини, яка придумала доскональний план твоєї смерті.
- Досить нити. В мене було не набагато легше. Вона вже там?
- Я бачив лише автомобіль, що під'їхав, але не можу сказати, що це була вона. Побачимо, коли прийдемо.
- Ти хочеш йти туди?- спитав Марк.
- Так. Було б дивно, якби після всього цього лайна, я б сказав, що не хочу.
- Дякую,- мовив Марк та глянув на місто та яскраво-оранжеве сонце, що повільно опускалось за горизонт. Переліт в Лос-Анджелес забрав багато сил та часу.
- Ходімо,- мовив Скай, зістрибнувши з капоту Маркового авто.
Двоє чоловіків, маючи при собі зброю, підійшли до старої хатини та обережно зайшли всередину. Спочатку, їм здалось, що всередині нікого не було, але, насправді, у кутку, на м'якому кріслі, сиділа молода дівчина.
- Рада бачити тебе, Марку,- спокійно сказала Лена.- У зброї не було потреби. Тедді сказав, що це буде мирна зустріч. Я прийшла сюди з цікавості. Навіщо було кликати мене в таку диру та ще й запізнюватись?
- Зустрічне питання,- впевнено сказав Марк,- Навіщо ти хотіла вбити мене?
- В мене не було на меті вбивати тебе. Принаймні, спочатку. Я просто хотіла вивести тебе з "гри". Ми ж друзі, тому я б не дозволила собі нанести тобі шкоди. Я знала, що, як тільки ти повіриш, що збожеволів, ти зникнеш. Тут мені знадобився Тедд. Так і сталось. Спочатку, ти зник, потім відправився у Вашингтон, а потім здався поліції. Проте, я розуміла, що в'язниця - це лише на певний час. Ми з Теддом вирішили, що прибрати тебе варто назавжди, тому відправили до тебе Джона. Анатолій, звісно, був проти... Припускаю, це він так щиро поділився всієї інформацією.
- Так. В ньому ще залишилась частинка вірності, на відміну від інших.
- Так і думала. Він від початку не хотів допомагати, але зв'язки в "Братві" були потрібні мені, а йому - Лос-Анджелес. Звісно, я б не віддала місто, але, на певний час, цього цілком вистачило. Після того, як моя риторика стосовно тебе змінилась, він вирішив покинути нас. Він виявився розумнішим, ніж я думала.
- Що тобі потрібно?- втрутився Скай,- Для чого варто виводити Марка?
- Я хочу контролювати західне побережжя,- Лена перевела нищівний погляд на Ская,- Точніше кажучи, я вже його контролюю. Завдячуючи одній прекрасній людині, яку ви й так не знаєте. До мене надходять гроші з найбільш прибуткових підприємств. Я володію поліцією, мерією, екстреними службами, судами та іншими установами. Як виявилось, тіньовий світ набагато більший, ніж думає більшість людей. Марку, ти не дурний та, скоріше за все, заважав би мені.
- Ти права.
- Тому я вчинила так, як мала.
- Це тобі не допоможе,- мовив Марк та хотів продовжити, але побачив, що будинок оточило з два десятка людей з автоматами. Те саме побачив й Скай.- Чому ти розповіла це все?
- Ти заслуговуєш знати правду. Тобі ніхто не повірить, а доказів у вас немає. Крім того, я завела корисні знайомства, тому ваші старання будуть марними. Як бачиш, в нашому світі справедливість нічого не значить,- мовила дівчина та, оминувши чоловіків, пішла до виходу,- Бувайте, хлопчики.
Дійшовши до дверей, Лена зупинилась.
- І ще одне. У вас є 48 годин, щоб покинути це місто, інакше, за вами буде оголошене полювання. І, повірте, тоді вам не сховатись. Успіхів!- мило посміхнувшись, вона підморгнула чоловікам та покинула хатину.
- Змушений сказати, що не будь вона такою підступною змією, я б з нею...- говорив Скай, проводячи Лену поглядом, але повернувся до Марка, який повільно опустився на диван,- Що будемо робити?
- Нічого,- тихо сказав Марк,- Якщо спробуємо вбити її - ми трупи. Якщо спробуємо розказати про неї - або вигнанці, або трупи.
- З іншого боку, якщо влада в місті в одних руках і, при цьому, я б не сказав, що в найгірших, більше не буде війни між угрупованнями. Більшість сил будуть направлені на втихомирення та покращення неблагополучних районів. Є ймовірність, що стане краще.
- Побачимо. Влада, збудована на крові та кістках, не принесе нічого хорошого.
- Забираймось з міста?- запропонував Скай.
- Так. Іншого варіанту у нас немає. Ми програли.