Сонячними вулицями великого мегаполіса вже кілька хвилин біг молодий хлопець, який втікав від чоловіка, що гнався за ним. Ледь не потрапивши під автомобілі, чоловіки перебігли дорогу. Молодий хлопець біг доволі швидко, але навчений чоловік не відставав від нього. Проте, вік поволі показував своє. Відчуваючи, що він починає втрачати сили, чоловік повернув у один з невеликих провулків та зник з поля зору юнака. Пробігши ще сотню метрів, хлопець зупинився, щоб перевести подих, але, при цьому, постійно озирався навколо, очікуючи раптового нападу.
Лука - молодий 23-річний студент з Канади, якого звинуватили у вбивстві та знущанні над тілом китайського студента. Звісно, на суді хлопець все заперечував, але велика кількість беззаперечних доказів дозволили засудити його до довічного ув'язнення, через особливу жорстокість скоєного злочину. Вирішивши не втрачати своє життя у в'язниці, юнак втік з тюрми, разом з іншим затриманим. Тепер, він вже кілька тижнів переховується від поліції. Лука вже був впевненим у свободі, доки на полювання не вийшов маршал.
Коли дихання хлопця стало більш спокійним, він вирішив не втрачати час та побіг далі. Варто було йому пробігти тільки двадцять метрів, коли на пішохідному переході його збив чорний автомобіль. Хлопець боляче вдарився об капот, зачепив головою лобове скло та впав на асфальт. Лука спробував піднятись на ноги, але удар виявився набагато сильнішим, ніж він очікував. Юнак відчув сильний біль, тому навіть не намагався піднятись вдруге. Тим часом, чоловік, що гнався за ним, вийшов з автомобіля, підійшов до злочинця-втікача та схилився коло нього, переможно посміхаючись.
- Думав, що зможеш втекти від мене?- спитав Марк,- Я ловив набагато гірших злочинців, ніж ти. Звісно, навіть вони не були такими хворими виродками, як ти, але справи це не змінює. Поки що, ти вбив тільки одну людину. Ти аматор і, зазвичай, я залишаю таких поліції, але це вже інший випадок. Ти не зупинишся і будеш продовжувати. Я маю усунути проблему ще до того, як вона стала катастрофою.
- Серед вас багато щурів і я втечу знову,- важко дихаючи та кривлячись від болю, сказав Лука.
- Можливо. Але тоді я знайду тебе. І вб'ю.
Лука хотів ще щось сказати, але маршал піднявся на ноги та сильно вдарив злочинця ногою в обличчя. Лука знепритомнів аж до приїзду поліції.
***
Старі дерев'яні двері відчинились і в квартиру, яка вже давно самотньо пустувала, зайшов Марк. Чоловік нещодавно зайняв її. Звісно, не можна сказати, що квартира належала маршалу, але власники давно померли, а жити десь потрібно. Поставивши продукти на стіл, Марк підійшов до газової плити, щоб приготувати собі їсти, але зупинився, почувши дивний звук. Маршал швидко витягнув пістолет та оглянувся навколо. Після цього, чоловік вийшов у коридор та оглянув дві інші кімнати, де, як виявилось, також нікого не було. Лише зайшовши у вітальню, Марк побачив кремезного чоловіка, який сидів на старому м'якому кріслі та ліниво цілився у маршала з пістолета, як і опонент цілився у нього.
- Ти повинен розповісти мені, як тобі це вдається,- мовив Марк, легко посміхнувшись, але чоловік продовжував дивитись на старого друга ворожим поглядом. Через кілька секунд мовчання маршал додав,- Я зрозумів, що ти прийшов за мною.
- Так.
- Керівництво?
- Так.
Марк кивнув головою, даючи знати, що так і думав.
- Рано чи пізно це мало статись. Слухай, Майку, я не хочу тобі нашкодити. Кожен просто піде своєю дорогою. Ти не бачив мене, а я - тебе.
- Я довго шукав тебе, Марку,- кремезний темношкірий чоловік повільно піднявся з старого крісла,- Спочатку, твій слід в Росії, потім - в Лондоні, нещодавно - тут. Я біг за тобою, наче пес, а ти кажеш мені, щоб я відпустив тебе.
- Псові життя дорожче, ніж здобич.- слова чоловіка не переконали іншого маршала,- Я знаю, що за мною полюють, але в цій справі все не так просто, як може здаватись.
- Ти знаєш правила. Ми такі, як і всі. В нас немає права вбивати злочинців просто так. Проте, в мене є дозвіл стріляти, якщо ти будеш боротись.
- Ти ж знаєш, що я не здамся.
- Дуже жаль,- сказав Майк.
Марк вирішив не чекати, коли його старий напарник почне стріляти, тому напав на противника першим. Майк не очікував цього, тому чоловіку вдалось нанести кілька швидких ударів і повалити ворога на підлогу. Вилізши на противника, Марк побачив наносити швидкі удари в обличчя опонента. Спочатку, Майк пропустив кілька з них, але зміг підставити руки та захистити себе від ударів. Вичекавши потрібний момент, другий маршал скинув з себе Марка та наніс кілька сильних ударів по його тілу. Марк спробував знову повалити противника, але невдало, за що отримав потужний удар по голові. Ігноруючи дзвін у вухах, Марк вправно ухилився від кількох наступних спроб вдарити його. Розуміючи, що зайвий шум може привернути немало зайвої уваги, колишній маршал зрозумів, що треба закінчувати бій. Проблема лише в тому, що Майк - один з найкращих маршалів, яких знав Марк, що було серйозною проблемою. Крім того, ворог був на дві голови вищим та набагато більшим, ніж сам Марк. Відстрибнувши назад, чоловік побачив коло себе металеву тарілку. Наступної миті, він схопив її та вчасно підставив під кулак Майка. Вдарившись об тверду, металеву поверхню, маршал закричав від болю. Звісно, цим скористався Марк, який наніс кілька сильних ударів по голові. Зрозумівши, що координація амбала порушена, Марк боляче вдарив його ногою, виламавши двері тілом ворога. Взявши на плечі рюкзак зі всім необхідним, Марк швидко покинув квартиру.
Через хвилину Майк прийшов до тями та, піднявшись на ноги, одразу побіг за опонентом. Побачивши його на вулиці, Майк витягнув пістолет та кілька разів вистрелив у старого друга. Проте, він так не зміг попасти, оскільки світ перед очима "крутився", як після каруселі. Тим не менш, чоловікові вдалось наздогнати Марка коло залізнодорожної колії.
- Зупинись! Буду стріляти!- крикнув Майк і Марк зупинився.
Розуміючи, що втікати вже не варіант, Марк підняв руки вгору та обернувся до старого друга.
Марк вдивлявся в очі колишнього напарника та побачив те, що бачив у багатьох його ворогів - погляд божевільного, погляд вбивці. Враховуючи стан противника, чоловік міг спробувати витягнути пістолет і вбити ворога, але це не знадобилось. Через дзвін у вухах, жоден з маршалів не побачив потяг, що швидко наближався. Точніше, вони побачили, але вже було занадто пізно. Майк не встиг відстрибнути в сторону.
- Сука!- вигукнув Марк, який точно не очікував такого.
Майже хвилину маршал спостерігав за поїздом і лише того, як він проїхав, чоловік зміг побачити, що залишилось від його колишнього друга.
- Так далі продовжуватись не може,- сказав до себе Марк,- Треба це зупинити.
Востаннє кинувши погляд на останки Майка, Марк обернувся та пішов звідти.
***
Троє чоловіків сиділи у затишному й атмосферному напівпідвальному приміщенні, з пляшками пива у руках.
- Я знаю, що не варто було цього робити, але хіба в мене був вибір?- говорив один з них, випивши трішки з пляшки,- Я мав щось робити, адже вона накинулась на мене з ножем. Я б вже був трупом, якби не мав при собі ствол. Мені вдалось швидко дістати його та кілька разів вистрелити їй в голову.
- Я думаю, що їй просто не вистачало чоловічої уваги,- сказав другий, що сидів на столі,- Тобі треба було поговорити з нею і хто знає. Можливо, щось би й перепало.
- Знаєш, я щойно згадав, що вона була до біса схожою на твою дружину.
- Колишню дружину. Коли я повернувся з Уругваю, моя вже була з якимось нікчемою. Я приходжу до свого дому, а він каже мені, щоб я забирався.
- Сподіваюсь, ти не вбив його,- мовив Скай, який був наймолодшим у цій компанії.
- Ні, хоча дуже кортіло. Йому пощастило, адже перелом кількох кісток - це краще, ніж довга смерть.
- Знаючи тебе, я здивований, що все обійшлось лише переломами кількох кісток,- сказав перший чоловік, на ім'я Коул.- Я думав, що ти б в такому випадку член відрізав.
- Я можу тобі язика відрізати, якщо хочеш.
- Все, досить,- втрутився Скай, побачивши наростаючий конфлікт,- Дівчатка, заспокойтесь. Нам не варто вбивати один одного. Є багато людей, які тільки про це й мріють. Не можна забрати в них таке задоволення.
- Пацан правду каже, Шоне,- мовив Коул,- Якщо тебе хтось грохне, я особисто прийду, щоб перевірити, бо така зараза, як ти, просто не може здохнути.
- Пішов ти!- мовив Шон та перевів погляд на Ская,- Чого не розказуєш? Просто сидів без діла весь цей час?
- Мало залишилось для нас роботи. Принаймні, до мене новини слабо доходять. Хоча, якщо я й берусь за когось, то точно за когось серйозного. Недавно ловив Тедда Данді. Ось це була справа... Погоня, перестрілки, боротьба...
- Теракт та кілька мертвих поліцейських,- закінчив Марк, зайшовши у доволі непогане приміщення та швидко оглянувши його,- Чорт, нічого не змінилось з тих часів.
Всі раптово піднялись, адже не очікували прибуття чоловіка.
- Насправді, я вже слухав кілька хвилин і чекав хорошого моменту, щоб зайти,- сказав Марк, побачивши здивовані погляди маршалів.
- Ти охрінів?!!!- крикнув Шон та швидко пішов на Марка,- Як ти смієш приходити сюди?!
Скай, перестрибнувши через диван, одразу встав між Марком та Шоном, а Коул продовжив спостерігати за всім зі сторони.
- Заспокойся,- сказав Скай.
- Вирішив його захищати?- спитав Шон,- В нас чіткий наказ і ти добре знаєш, що ми маємо робити. Не стій у мене на шляху.
- Я прийшов з миром,- спокійно мовив Марк.
- Він досі один з нас,- говорив Скай,- Можливо, він і вбив того виродка, у що я вірю доволі слабо, але це значить лише те, що у нього були причини це зробити.
- Ти знаєш правила,- спокійно сказав Коул,- Ми не маємо вбивати.
- Що ж робити, якщо ти знаєш, що злочинець вийде на свободу? Що роботи, якщо поліція буде відпускати його знову й знову, ніби через нестачу доказів, а невинні люди будуть лише помирати?- говорив Марк,- Який тоді сенс у нашій роботі?
- Він правий,- сказав Скай.
Шон невдоволено сплюнув та покинув приміщення.
- Не зважай на нього,- сказав Скай, обернувшись до Марка,- Радий тебе бачити.
Скай підійшов до старого друга та потиснув йому руку.
- Хоч ти і в розшуку, але досі один з нас,- мовив темноволосий Коул, підійшовши до Марка.
- Жаль, що прийшлось зустрітись за таких обставин.
- Ми розуміємо. Скай говорив, що ти маєш непоганий будинок в Лос-Анджелесі.
- Він під арештом, тому влаштувати там вечірку не вийде.
- Довго ти сюди не приходив,- сказав Скай, даючи Марку пляшку холодного пива,- Чарльз міг би вирішити більшість твоїх проблем.
- Я думав, що зможу втекти. Думав, що зможу сховатись так, щоб назавжди покінчити з роботою. Щоб противники думали, що я помер у перестрілці десь у Ріо... На жаль, нічого не вийшло і до мене прийшов Майк.
- Твою ж мать!- вигукнув Коул.
- Вирішив, що досить цього лайна. Тому, я тут.
- Майк живий?- спитав Скай.
- Його збив потяг.
- Чорт,- невдоволено сказав чоловік,- Марку, таке владнати вже не вийде. Майк, звісно, не був душею компанії і мене він конкретно замахав, але начальству це не сподобається. Можу сказати, що ти офіційно в задниці.
- Впевнений, що можна викарабкатись,- Марк підійшов до дивану та впав на нього.
- Ні, не можна. Тобі за щастя, що на тебе полюють тільки поліція та найманці. Проте, що буде, коли підключаться найманці та мафія. Я знаю, що в тебе хороші відносини з "Братвою", але можеш не сумніватись, що і вони прийдуть по тебе, як тільки побачать вигоду. Тепер, ти з мисливця перетворився на жертву.
- Мені просто треба поговорити з Чарльзом,- сказав Марк.
- Він на зустрічі з міністром, тому тобі прийдеться почекати до завтра,- мовив Коул.
- Я так розумію, що гуляти містом - це погана ідея?- спитав Марк.
- Це не російська провінція чи провулки Лос-Анджелеса, де всім на все начхати.- говорив Коул,- Вашингтон - це столиця, де на кожному кроці стоять камери. Враховуючи, що тебе шукають, я здивований, що ти зміг дійти сюди непоміченим.
- Тебе ж не побачили?- спитав Скай.
- Ні, не побачили.
- Будеш сидіти тут, поки не прийде Чарльз,- мовив Коул.
- До завтра?
- Так.
Друзі сіли хто-куди, взявши три нові пляшки пива.
- В нас є ціла ніч, щоб придумати чим можна зайнятись,- сказав Скай.
- Можна пошукати нових серійних вбивць...- почав Коул, але побачив погляди друзів,- Але, знаєте, ми й так немало попрацювали, тому заслужили на вихідний.
- Яку останню справу ти брав?- спитав Марк.
- Кілька місяців я сидів у Чикаго, намагаючись знайти якийсь слід, але нічого не було. Злочинців стає все менше. Оскільки, нам платять за впійманих противників, я вирішив покинути Штати і життя занесло мене в Україну,- почав Коул,- Не те, щоб держава процвітала, але, враховуючи, що йде війна, все не так вже й погано. Можна знайти свої плюси. Прочитавши місцеві новини, я звернувся до їхніх органів влади та зв'язав їх з Чарльзом, щоб обговорити, що я можу робити, а що ні. Говорили вони години чотири, за що, я впевнений, Чарльз ненавидить мене досі.
- Почекай-но,- перебив Скай,- Україна не є в програмі маршалів?
- Ні,- відповів першим Марк,- Я був там в 2014 році і намагався їм донести, що було б непогано, але не вийшло.
- Що ти там забув?
- Мене запросило командування Збройних сил України для нейтралізації терориста під псевдонімом "Гіві". Довга історія. Продовжуй, Коуле.
- Так от, я вирішив взятись за справу Онопрієнка. Він виглядав великою рибиною, адже вбивство близько п'ятдесяти людей - це не жарти. Проте, втратив його слід неподалік від Житомира. Думаю, йому допоміг хтось доволі впливовий, щоб втекти. Зрозумівши, що Онопрієнка я вже не дістану, я перейшов на Ткача. Це інший серійний вбивця. Він мав отримати п'ять довічних, але втік з-під варти. Пам'ятаю, в нього була дівчина, яка одружилась з ним, хоча чудово знала, що на нього чекає, хто він такий і що він зробив. Тоді вже йшов суд, а вона завагітніла. Їй було всього 24 роки, а вона вже божеволіла від цього виродка. Не дивно, що всі вважали її божевільною.
- Це не поодинокий випадок,- мовив Марк,- Тедд Данді також одружився, коли над ним йшов суд.
- Це так дивно. Коли я говорив з нею, щоб знайти мерзотника, вона більшість часу розповідала, яким він був милим, хорошим, ввічливим та добрим. Було видно, що в неї не всі вдома. Я знайшов її батьків, які виявились адекватними людьми, поговорив з ними та сказав, щоб вони взяли дитину під свою опіку. Було б неправильно, якби божевільні виховували дітей.
- Сумно якось,- сказав Скай, зробивши кілька ковтків.
- Чого?
- Це, звісно, жахливо, але в житті кожного серійника є щось, що наштовхує його на це. Жаль, що ми самі створюємо їх, а потім відбувається ось-таке.
- В багатьох людей жахливе життя, але це не причина вбивати,- сказав Марк.- Якщо в тебе проблеми, то можна звернутись до психолога. Лише самооборона може виправдати вбивство.
- Якби держава та суспільство піклувались про людей, ми б жили набагато краще.
- Це все лише мрії. Кожна адекватна людина розуміє, що і державі, і суспільству начхати, що ти будеш завтра їсти, чи в тебе буде можливість вдягнути своїх дітей та чи не здохнеш ти сьогодні від рук якогось багатого виродка. Така правда життя і, прийнявши її, жити стане набагато легше.
- І ти прийняв?
- Ні,- відповів Марк,- І через це я страждаю. Бачиш? Якщо ти байдужий - ти в задниці, а якщо небайдужий, то в ще глибше. Я вирішив, що вбивство Геррі Ріда приведе до кращих результатів. Так і сталось, але що я отримав взамін? Бажання мене вбити, ненависть, страх бути впійманим, переслідування. Ось таке-от воно - життя. Як бачиш, не ми його таким зробили і не нам щось змінювати.
- Отож,- продовжив Коул, після недовгої паузи,- Я гнався за Ткачем кілька місяців, доки випадково не знайшов мертвим. Він лежав на дорозі. Скоріше за все, це був інфаркт. Чоловік вже не молодий, тому таке пережити просто не зміг. Спочатку, його хотіли кремувати, але я переконав владу поховати його в безіменній могилі.
- Хороша робота,- сказав Скай.
- Я буквально нічого не зробив.
- А ти що робив після нашої справи з Данді?- спитав Марк в Ская.
- Роботи в мене було небагато, тому я вирішив навідатись до свого маленького містечка. Якраз тоді був випускний у мого племінника, тому я вирішив взяти участь. Під час урочистого заходу щось пішло не по плану, всі двері зачинились і хтось почав різати людей. Почалась паніка і я зрозумів, що маю щось зробити. Зрештою, я знайшов цю потвору в, до усрачки, страшній масці, але вона встигла вбити більше шести людей.
- Вона?- спитав Коул.
- Це була мати одного з хлопців, який не користувався популярністю серед однолітків. Його весь час принижували і, вирішивши, що іншого шансу не буде, його матір вирішила помститись. Доволі непроста жінка, скажу я вам. Їй вдалось проткнути мене ножем, а плече болить досі. Добре, що хоч цілим залишився.
- Нам би не вистачало такого красеня, як ти,- сказав Марк.
- Я завжди знав, що ти до мене нерівно дихаєш.
Чоловіки засміялись, випили трохи алкоголю та продовжували говорити. Розмови йшли про різне: про те, що робив Марк і те, як йому можна допомогти, про дівчат, про ситуацію у світі. Потім вони зіграли в карти та знову говорили.
- Нам точно треба збиратись так частіше,- сказав Коул, коли Скай вже спав на дивані.
- Пора закінчувати,- хитаючись, сказав Марк.
- Та чого ти? Ми ж так рідко збираємось разом.
- Бухати до втрати свідомості - це не найкраща ідея.
- Це ж строго конф... конфві... конфіден...
- Таємно,- коротко сказав Марк,- Так, але досить. Мені, чорт забирай, завтра з Старим говорити... Ти знаєш, що він цього не любить.
Не встиг Коул щось сказати, як Марк підійшов до найближчого крісла, впав на нього та майже одразу заснув. Хитаючись, Коул підійшов до свого друга, щоб перевірити чи він спить.
- Пробач, Марку, але так треба,- чітко та невимушено сказав Коул та впевнено попрямував до речей маршала.
Переривши сумку свого друга, він не знайшов нічого цікавого, крім ноутбука. Коул витягнув свою флешку, під'єднав її до пристрою та почав скачувати всі файли, що були на ньому. Завантаження зайняло близько години, але за цей час ніхто не прокинувся. Після завершення, чоловік витягнув флешку, сховав ноутбук та сів на крісло, неподалік від дивану, на якому лежав Скай.
***
- Я дуже сподіваюсь, що вам вдасться пояснити, що тут відбулось!- низьким голосом вигукнув сивий та вже старий чоловік, щойно зайшовши в приміщення.
Першим прокинувся Скай, який майже миттєво піднявся на ноги, але через потемніння в очах та різку головну біль, ледь не впав на підлогу. Маршал підійшов до Коула та вдарив його в потилицю. Чоловік одразу прокинувся від удару. Він, хоч і виглядав заспаним, але точно не як чоловік після п'янки.
- Ми можемо пояснити,- першим сказав Скай.
- І в нас є серйозна причина,- додав Коул.
Скай боляче копнув Марка, який одразу прокинувся та, побачивши Чарльза, піднявся на ноги.
- Тобто, ви хочете сказати, що влаштували п'янку з злочинцем, якого оголосили в міжнародний розшук? Ви вже зовсім розум втратили?!
- Він один з нас,- сказав Коул.
- Він був одним з нас, але не є.
- Так, тому я тут,- сказав Марк,- Я прийшов, що попросити допомоги.
- Ні! Ти знаєш, що треба йти одразу, а не втікати від поліції, роботи казна-що в Лондоні, а тоді тікати звідти! Ти чудово про це знав, Марку, але проігнорував правила, бо думав, що це зійде тобі з рук. Очевидно, твій план провалився, якщо ти тут.
- Я прийшов сюди, бо Майк помер, намагаючись спіймати мене. Його тіло розмазало по колії і нічого не залишилось. Я не хочу, щоб маршали помирали, полюючи один на одного!
- Ти дійсно думаєш, що досі є маршалом?- спитав Чарльз,- Я вчора мав розмову з міністром, якого дуже непокоїло те, що ти досі на волі. Я старався захищати тебе, пояснити, що це було необхідно, але ти тягнув занадто довго. Ти більше не один з нас, Марку. Ти більше не маршал. Іншими словами, тебе звільнено.
Марк знав, що це мало статись, але почути це він точно не був готовий. Що б він не казав про свою роботу, йому подобалось це робити. І тепер в нього забрали сенс його життя, найважливішу частину його життя.
- Я маю справи, але сподіваюсь, що прийду завтра і тут буде чистіше,- сказав Чарльз до Коула та Ская.
- Можеш залишитись тут до завтра,- мовив Коул, підійшовши до Марка, коли Чарльз покинув приміщення.
- Він занадто розлючений. Думаю, через день він заспокоїться і ви зможете поговорити,- додав Скай.
- Він все сказав чітко,- спокійно мовив Марк та, взявши рюкзак, пішов до виходу, але Коул встав у нього на шляху.
- Тобі все одно нікуди йти.
- Якщо мене знайдуть, у вас можуть бути проблеми.
- Ми щось вигадаємо,- сказав Скай.
- Ніхто вам не повірить, але чорт з вами,- легко посміхнувся Марк, поклавши рюкзак на підлогу,- Тим не менш, я не звик сидіти так довго у чотирьох стінах.
- Неподалік є парк. Там рідко бувають копи, а камери зустрічаються лише коло фонтану. Думаю, там ти будеш в безпеці.- сказав Коул.
Марк легко кивнув у знак подяки та вийшов на вулицю. Назовні повітря виявилось набагато свіжішим. Чоловік побачив, що Ханаанський вірус набував все більшого поширення і людей в столиці стало набагато менше. Спочатку, все йшло чудово. Марк прийшов у парк, що був неподалік від будівлі маршалів, та сів на вільну лавку, яких було багато. Проте, згодом він відчув, що щось підказує йому, що насувається щось погане.
За кілька метрів від нього продавець хот-догів сперечався з чоловіком, який виглядав занадто нервовим. Суперечка тривала доволі довго і почала привертати увагу прохожих.
- Я кажу, що з вас п'ять доларів,- спокійно сказав продавець.
- Ще кілька місяців тому, вона коштували два!- крикнув покупець.
- Я знаю, але почалась криза і ціни піднімаються.
Підійшовши ближче, Марк побачив, що покупець весь мокрий від поту, а його кінцівки трясуться.
Продавець, тим часом, щось спокійно сказав чоловікові. Той закричав, швидко витягнув пістолет та кілька разів вистрелив у торговця. Люди, що стояли неподалік почали втікати, але чоловіка це лише роздратувало, тому він повернув зброю в їхню сторону. Марк, побачивши це, максимально швидко та обережно підійшов до злочинця та спробував вибити пістолет з рук противника, але опонент побачив його. На щастя, чоловік підійшов достатньо близько, тому зміг вибити пістолет з рук ворога. Противник кілька разів вдарив Марка, але колишній маршал виявився кращим бійцем, тому, нанісши кілька ударів, повалив його на землю. Чоловік спробував втікати, але Марк виявився швидшим, тому, одним ударом, зламав ногу противника.
В цей момент, Марк почув інші постріли, що лунали неподалік. Чоловік вже хотів пригнутись, але зрозумів, що вони лунали з їхнього штабу. Взявши пістолет лежачого чоловіка, Марк швидко побіг туди та застав трьох противників з автоматами, які розстрілювати підвал. Коул та Скай сховались в укриття та намагались відстрілюватись, але невдало. Марк, тим часом, стоячи позаду, вправно застрелив двох противників та хотів зробити те саме і з третім, але, як на зло, закінчились патрони. Побачивши це, солдат націлив зброю на Марка, але з укриття вчасно вийшов Коул, який випустив кілька куль у ворожого солдата.
- Дякую,- мовив Марк.
- Вони прийшли по щось,- сказав Скай,- Їх було набагато більше, але частина відступила, коли забрали те, що хотіли.
- Є здогадки, що це?- спитав Марк.
- Враховуючи, що це професійні найманці - це має бути щось серйозне.
- Вони забрали мою флешку,- невдоволено сказав Коул,- Потвори!
- Там було щось цінне?
- Так, було!
- Я зв'яжусь з Еллі, щоб він допоміг знайти флешку,- сказав Скай,- Як тільки вони її використають, ми будемо знати.
- Що там було?- спитав Марк, перевівши погляд на Коула.
- Це справа національної безпеки, тому я не можу про це говорити,- коротко, але остаточно сказав маршал.
Наступні хвилин тридцять вони провели у тиші, думаючи над тим, що робити далі.
- Є!- вигукнув Скай, отримавши повідомлення,- Вони сидять у маєтку на Лінкольн-Стріт.
- Це може бути пасткою,- сказав Марк.
- В нас є вибір?- спитав Коул, взявши в одного з мертвих солдатів автомат та кілька магазинів з патронами.
Марк та Скай також взяли зброю та приготувались до стрілянини.
- Я поїду з Коулом,- сказав Марк до Ская,- Ти одразу зупинись неподалік з протилежного боку, щоб відловити кожного, хто буде втікати.
- Звісно, кеп.
Вони сіли в чорні автомобілі та вже через кілька хвилин їзди по вільних вулицях столиці, їм вдалось дістатись до пункту призначення. Вийшовши з транспорту, Марк та Коул одразу підбігли до входу.
- Як давно ти брав участь у штурмі?- спитав Марк.
- У 2010, коли служив у Сирії. Прийшлось брати одну адміністративну будівлю. А ти?
- Не так давно. Я мав спільну операцію з поліцією і мені довірили керувати.
- Впевнений, що цього разу все буде набагато легше.
Тримаючи пістолет перед собою, Коул тихо відчинив двері та зайшов всередину. Марк слідував одразу за ним. Розуміючи, що маєток дуже великий, чоловіки розділились. Марк піднявся сходами на другий поверх, де побачив дівчинку, яка стояла в довгому коридорі та мовчки дивилась на нього. Таке не могло не зацікавити чоловіка, тому він почав повільно наближатись до неї, боячись налякати.
В цей момент, з однієї з кімнат вискочив противник, притиснув колишнього маршала до стіни та наніс кілька сильних ударів. Марк спробував вистрелити з пістолета, але ворог вдало вибив його з рук. Проте, маршал не розгубився та, витягнувши другою рукою ножа, кілька разів проткнув ворога, від чого той впав на підлогу.
Марк підняв пістолет та продовжив йти до дівчинки, яка, побачивши смерть, виглядала враженою. Проте, коли чоловік підійшов занадто близько, вона швидко забігла в одну з кімнат. Марк, звісно, побіг за нею та опинився у пастці.
- Незмінна класика,- мовив Шон, дивлячись на протилежне крило, де було видно Коула, що повільно крадеться довгим коридором,- Марк Шепард завжди готовий допомогти дітям.
- Я б не повівся, але в моєму житті останнім часом сталось стільки лайна, що я вже не знаю, де реальність.
Будучи в оточенні кількох озброєних солдатів, Марк розумів, що напад був би поганим рішенням. Один з найманців підійшов до чоловіка та забрав у нього зброю.
- Навіщо ти це все зробив?- спитав Марк,- Зв'язався з цими найманцями та напав на штаб. Навіщо?
- Щоб забрати флешку, що була там. Я знаю людину, яка віддасть немалі гроші за інформацію, що є на ній.
- Що...- почав Марк, але Шон перебив його.
- Тепер моя черга ставити питання. Що ти відчув, коли застрелив Геррі Ріда?
- Я думаю, ти чудово знаєш. Ти ж сам вбивця.
Один з солдатів швидко підійшов до Марка та боляче вдарив його в ногу, від чого чоловік впав на коліна.
- Ти задаєш питання і я відповідаю. Тоді, я задаю питання і ти відповідаєш. Правила прості, тому немає сенсу їх порушувати. І так, що ти відчув, коли вбив Геррі Ріда?
- Відчуття завершення. Я знав, що більше не повернусь туди, а він більше ніколи нікому не нашкодить,- говорив Марк, чудово розуміючи, що просто бреше,- Що на тій флешці?
- Таємниці про найвпливовіших людей Сполучених Штатів, за допомогою яких, їх можна шантажувати. Також, засекречені документи і, головне для мого замовника, інформація про маршалів: Ская Річардса, Коула Селла, Чарльза Денвера та тебе - Марка Шепарда.
- Кому потрібна ця інформація?- спитав Марк, але отримав сильний удар кулаком в обличчя.
- Тепер моя черга. Тедд Данді... Що ти можеш розповісти мені про нього?
- Звичайний серійний вбивця. Нічого особливого. Так, приніс немало клопотів, але бувало й гірше.
- Ні, ні, ні! Це все не те! Я знаю, що ти недавно бачив його. Розкажи мені те, що я хочу знати.
- Звідки ти знаєш?- здивовано спитав Марк, але отримав сильний удар по голові,- Припини!
- Я задав питання.
- Я не знаю, що ти хочеш від мене знати. Він просто серійний вбивця, який катував своїх жертв, гвалтував їх, мав психічні розлади та складне дитинство. Це все!
- Жаль,- сказав Шон та легко кивнув одному з солдатів.
- Почекай. Наша розмова ще не закінчена.
- Я вирішую, коли вони закінчується.
Найманець витягнув пістолет та прицілився, але отримав кулю в голову. Всі обернули погляд до входу, де стояв Коул. Найманці схопились за зброю та відкрили вогонь по маршалу. Тим часом, Марк, розуміючи, що опинився на перехресті двох вогнів, розумів, що треба вибиратись. Побачивши Шона, який також витягає пістолет, одразу накинувся на нього. Чоловік повалив маршала та, розбивши скло, вони впали на балкон. Шону вдалось швидко піднятись на ноги та кілька разів вдарити Марка.
- Не варто було приходити!- розлючено сказав чоловік, б'ючи противника.
В якийсь момент, Шон нахилився за пістолетом, що лежав на підлозі. Цим скористався Марк, який зміг вдарити ворога ногою в обличчя та встати на ноги. Між чоловіками почався рукопашний бій. І, хоч Шон доволі майстерно парирував удари опонента, він все одно не міг зрівнятись з Марком. Ухилившись від однієї з спроб вдарити його, чоловік боляче вдарив противника у нирку. Шон не очікував цього, тому цим скористався Марк, притиснувши ворога до поручнів балкону, та почав душити його.
- Вб'єш старого друга?- спитав Шон, в якого з рота текла кров.
- Майк помер, виконуючи свою роботу. Ти - просто виродок, який вирішив збагатитись. Не думай, що я жалію таких, як ти.
Марк відпустив шию Шона, кілька разів вдарив його в обличчя, а тоді, взявши за ноги, перекинув через поручні. Полетівши вниз головою, злочинець переламав при ударі череп, шию та хребет, тому смерть настала миттєво.
Марк одразу відійшов від поручнів та, взявши пістолет, повернувся в кімнату, що добити тих двох найманців, яких не встиг добити Коул.
Двоє чоловіків підійшли до столу, на якому лежала флешка, але Марк взяв її швидше.
- Шон розповів мені, що на ній є.- почав колишній маршал,- Навіщо тобі це все?
- Я казав, що це справа національної безпеки.
- Таке маршалу не доручають.
- Це правда,- спокійно говорив Коул,- Це дав мені Чарльз. Він сказав, щоб я відправився у Х'юстон та передав людині, яка чекатиме мене там.
- Я тобі не вірю,- після тривалої паузи сказав Марк.
- Жаль.
Коул раптовим ударом вибив пістолет з рук противника та два рази вдарив Марка прикладом автомата. Від ударів маршал впав на підлогу. Противник повільно підійшов до нього та взяв флешку.
- В моєму завданні не сказано про твою смерть, тому скористайся шансом і не йди за мною,- мовив Коул та покинув тіло маршала.
Кілька хвилин Марк відходив від ударів ворога, а тоді, скривившись від болю, піднявся на ноги та зв'язався з Скаєм.
- Слухаю,- сказав Скай,- Я чув постріли і хотів втрутитись, але переслідував трьох противників, що намагались втекти.
- Подзвони до Чарльза та скажи, що Коул і Шон - зрадники. З Шоном проблем не буде, але Коул має дані, які є доволі небезпечними. Нехай Чарльз приїде з підкріпленням на Десяте шосе.
- Що? Чому? Я не розумію.
- Просто скажи так, як я сказав. Розкажу тобі, коли буде час.
Скай щось пробурмотів, але, вирішивши, що це згода, Марк перервав зв'язок.
Він вийшов на дорогу та зупинив перший автомобіль, що трапився на його шляху.
- Маршал,- сказав Марк, підійшовши до водія, показуючи, що той має вийти з пікапа,- Забере автомобіль на штраф-майданчику.
- А документи?- розгублено спитав чоловік, не розуміючи, що відбувається.
- Потім покажу.
Марк відштовхнув водія, сів у машину та натиснув на педаль газу, тому власник нічого не встиг сказати. Чоловік їхав дуже швидко, ігноруючи червоне світло та швидко обганяючи інші автомобілі, доки не виїхав на Десяте шосе, яке вело подалі від міста. На п'ятому кілометрі Марк побачив машину Коула, який, впізнавши противника, також пришвидшився. Побачивши, що відстань між ними швидко скоротилась, маршал відкрив вогонь по машині Марка. Намагаючись сховатись від агресивного вогню та не бажаючи наражати інші автомобілі на небезпеку, Марк повернув на найближчому повороті.
Проїхавши майже півгодини без переслідування, Коул отримав впевненість, що відірвався від переслідування. Проте, він дуже помилявся. На одному з перехресть, в машину Коула, яка їхала на величезній швидкості, врізався білий пікап, який також їхав дуже швидко. Від удару, автомобіль маршала розвернувся та кілька разів перевернувся, впавши на дах.
Марк, якого лише подряпало розбите після удару скло, вийшов з розбитого пікапу та підійшов до розбитого автомобіля. Звідти, ледве тримаючись на ногах, вийшов Коул, який виглядав більше мертвим, ніж живим. Кілька зламаних кісток та кров по всьому тілу давали мало шансів на виживання. Проте, маршал досі тримався на ногах та навіть спробував втекти, але, очевидно, невдало. Марк одразу наздогнав його та, схопивши за голову, кілька разів вдарив об капот.
- Це нічого не дасть,- важко сказав Коул, сплюнувши кров,- Вона отримає своє... Звісно, вона стерва, але... Вона отримає своє... І ти цього не зміниш.
- Про кого ти?- спитав Марк.
- Іди до біса.
- Тебе звинуватять у державній зраді і ти сядеш надовго, якщо не помреш,- сказав Марк.
- Як ти,- криво посміхнувся чоловік, показуючи місця, де ще нещодавно були зуби, а місця, де зламані кістки черепа прорвали плоть обличчя, сильно кровоточили.- Не будеш втікати вічно... Тебе зловлять... І буде тільки гірше.
Марк відпустив тіло напівмертвого Коула, яке впало на асфальт, а сам сів у розбитий пікап та рушив далі по шосе. Частина машин поліції зупинилась коло автомобіля Коула, але решта продовжили погоню за Марком. Чоловік їхав доволі швидко і в нього були шанси втекти, але, неочікувано для поліції, Марк повернув на грунтову дорогу, що вела до самотнього будиночку та маяка, що розташовані на узбережжі Атлантичного океану. Марк зупинив автомобіль на території будинку, дивлячись на прекрасну блакить океану.
Правоохоронці швидко перекрили виїзд своїми автомобілями та, вийшовши з них, приготувались стріляти, якщо злочинець зробить щось неочікуване. Тим часом, Марк продовжував сидіти в пікапи, обдумуючи наступні кроки.
- Вийди з автомобіля та підніми руки!- крикнув Чарльз, який, разом з кількома поліцейськими, підходив до машини чоловіка.
Прийнявши остаточне рішення, Марк видихнув повітря з легень та вийшов з автомобіля. Побачивши, що той неозброєний та не збирається боротись, троє поліцейських та Чарльз підійшли до чоловіка.
- Марк Шепард,- почав Чарльз, вдягаючи на свого учня наручники,- тебе заарештовано за вбивство Геррі Ріда, Шона Гастіна та кількох інших людей. Ти маєш право зберігати мовчання. Ти маєш право на адвоката. Все, що ти скажеш, буде використано проти тебе в суді.
Марк востаннє оглянув неймовірно красиву місцевість та, відчувши сильну руку Чарльза на плечі, спокійно пішов до поліцейського автомобіля.