Марк тихо сидів на лавці у парку, приклавши телефон до вуха. Тепле та свіже ранкове повітря повільно наповнювало його легені. Час від часу, коло нього проходили молоді батьки з своїми дітьми, діти з домашніми улюбленцями чи просто пристарілі люди, які, взявшись за руки, хочуть насолоджуватись прекрасними моментами такого короткого життя.
Звісно, як і багато інших людей, Марк любив спати зранку у теплому ліжку, а не ходити по холодній росі, але цього разу його плани змінились.
- Елізабет,- мовив чоловік після довгого монологу жінки,- Я знаю, що це не просто... Так, я знаю, що ти говорила з адвокатом... Так, він казав мені про умови розлучення... Слухай, ти пам'ятаєш, який у нас був договір. Всі знають про це, але чомусь встають на твій бік... Так, я хочу зустрітись та обговорити все вживу... Добре, наступного тижня... Чудово... Дякую.
Скоріше за все, жінка не почула останнього слова, бо швидко розірвала зв'язок з колишнім чоловіком.
- Добре, що ти прийшов,- швидко мовив Бен Кінг, який сів коло маршала,- Вона казала, що добре тебе знала, тому я вирішив, що треба зв'язатись з тобою. Добре, що ти отримав моє повідомлення.
- Що сталось?- холодно спитав маршал.
- Чув про Вбивцю з Грін-Рівер? Чоловік, що вбиває жінок в містечку, що неподалік від Солт-Лейк-Сіті.
- Доходили новини, але поліція заявляла, що впорається самостійно.
- Вони помиляються. Це не їхнього розміру риба. Останнім часом, він зовсім скаженів та почав вбивати через день. Буває таке, що люди зникають кілька днів підряд.
- Тоді треба більш радикальні методи... ФБР, армія...
- Проблема в тому, що після Тедда Данді рівень довіри до поліції різко знизився і губернатор штату хоче виправити ситуацію. Він не хоче визнавати, що не може впоратись з однією людиною.
- Лише два тижні тому впіймали Данді. Якщо вищі керівники визнають, що в Солт-Лейк-Сіті з'явився новий маньяк, почнеться паніка... Ми хотіли поговорити про Іміру.
- Так. Дізнавшись, що поліція не може впоратись з злочинцем, а маршали чи ФБР не дуже спішать їм на допомогу, ми вирішили взятись за цю справу.
- Нічого хорошого не варто чекати, коли за справу беруться аматори,- розчаровано сказав Марк.
- Хлопче, я займався цим ще до твого народження. Ти поняття не маєш скількох людей я встиг впіймати... Тим не менш, цього разу все пішло не по плану і злочинець викрав Іміру. Вона мала вийти на зв'язок, але цього не сталось. Я спробував простежити за ним, але марно.
- Є здогадки про його теперішнє перебування?- спитав маршал, проводячи поглядом молоду сім'ю.
- На жаль, ні. Ми лише знаємо, що він не міг виїхати за межі міста.
- Чому?
- Він ніколи цього не робив до цього.
- Ім'я, вік, близькі друзі?
- Маємо лише деяких можливих жертв та список підозрюваних.
- Це не дуже добре,- незадоволено сказав Марк, вставши з лавки.
***
Чоловік середніх років йшов погано освітленою вуличкою невеличкого містечка. Перейшовши дорогу, він зупинився коло церкви, думаючи чи варто туди йти, чи ні. Простоявши так хвилини три, чоловік рушив далі. Пройшовши красиво обкладеною стежкою кілька сотень метрів, чоловік різко завернув на подвір'я одного з багатьох будинків та зайшов всередину. Намагаючись тихо зняти взуття, чоловік вийшов на кухню, де його одразу зустрів 10-річний хлопець.
- Я так скучив за тобою,- мовив хлопчина та обняв чоловіка.
- Ми всі скучили за тобою, Геррі,- посміхнулась красива, але не молода жінка, яка вийшла на кухню, підійшла до чоловіка та поцілувала його.
- І я за вами,- посміхнувся чоловік.
Геррі Рід - 37-річний чоловік, колишній військовий, водій вантажівки. У віці двадцяти семи років почав відносини з своєю шкільною любов'ю - Ненсі Пен. В той же рік в них народився син Девід. На диво, але доволі атеїстичному містечку, чоловік часто відвідує церкву та допомагає сусідам.
- Бачу, що продукти вже закінчились,- мовив чоловік, глянувши на порожній стіл,- Піду, візьму продукти.
Чоловік пройшов коридором, відчинив старі двері та спустився старими сходами вниз. Деякий час чоловік оглядав старі банки з огірками, помідорами та іншими продуктами, а тоді повільно підійшов до зв'язаної дівчини, яка сиділа на кріслі просто в середині кімнати. Її брудне та неохайне біле волосся прикривало обличчя, але з порваного одягу, важкого дихання та кількох синців і ран, легко було здогадатись, що її не раз жорстоко били.
- Надіюсь, що тобі тут зручно,- спокійно мовив чоловік, прибравши кілька волосин з побитого обличчя жертви,- В будь-якому випадку, вибору в тебе немає. Я міг вбити тебе ще три дні тому, але вирішив залишити живою, доки пошуки тебе не закінчаться. Ти - єдина моя помилка, яка може коштувати занадто дорого. Якщо копи підійдуть до мене занадто близько, я відпущу тебе, але взамін прошу відвернути підозри від мене. Я надіюсь, що ти будеш не проти.
Швидко обернувшись, Геррі взяв банку з огірками та, піднявшись скрипучими сходами, зачинив двері.
- Я думала, що ти візьмеш більше,- мовила Ненсі, побачивши чоловіка з лише однією банкою в руці.
- Багато наших запасів вже зіпсувалось. Треба буде прибрати в підвалі. Обіцяю зробити це до суботи,- посміхнувся Геррі та ніжно поцілував дружину в щоку.
Жінка посміхнулась та повернулась до приготування. Тим часом, до кухні прийшов Девід, тримаючи в руці аркуш паперу.
- Тату, це тобі,- мовив хлопчик, передавши аркуш Геррі.
Чоловік взяв папір у руки та побачив типовий дитячий малюнок - чоловік, жінка та дитина, які тримаються за руки, стоять коло будинку та посміхаються.
- Тобі сподобалось?
- Це найкраще, що я бачив! Молодець!- мовив чоловік та, погладивши сина по голові, допоміг дружині на кухні.
Наступний день виявився дуже сонячним. Поцілувавши дружину, Геррі швидко вдягнувся та покинув помешкання. Вийшовши на вулицю, він одразу побачив усміхненого сусіда, що прибирав подвір'я.
- Доброго дня, Геррі,- мовив чоловік, махнувши рукою,- Прекрасна сьогодні погода. Не думав кудись з'їздити з сім'єю?
- Я б хотів, але на роботі багато справ. Змушений працювати без вихідних.
- Розумію,- посміхнувся сусід та повернувся до прибирання,- Всього хорошого.
- І тобі.
Геррі, в свою чергу, продовжив свій шлях вуличкою невеликого містечка. Слухаючи ранкове щебетання пташок, чоловік не збирався кудись спішити. Проводячи прохожих поглядом, час від часу, посміхаючись та вітаючись, чоловік йшов майже півгодини, доки не побачив коло дороги молоду, але дуже відверто вдягнену дівчину.
- Що цього разу, Геррі?- посміхнулась дівчина в короткій спідниці, напівпрозорому топі та з яскравим макіяжем.
- Цього разу я хочу на природі. Неподалік є ліс, де ми могли б це зробити.- мовив чоловік, але, побачивши сумніви дівчини, додав,- Якщо ти хочеш, звісно.
- Я не проти, але кажуть, що останнім часом стали зникати люди.
- Я проведу тебе назад.
- О,- посміхнулась дівчина та пригорнулась до чоловіка, провівши рукою по грудях та опускаючись все нижче,- Ти будеш моїм героєм?
- Не тут,- мовив чоловік, ухилившись від рук дівчини,- Нас можуть побачити.
- Так, пробач.
Геррі взяв дівчину за руку та швидко повів безлюдними вуличками, якими мало хто користувався. Через півгодини вони вже йшли вологим лісом. Невеликі краплі вологи, що назбирались за ніч, стікали по листках та падали на вологу землю. Мокра трава охолоджувала ноги, а пташки продовжували весело щебетати свої пісеньки. Обережно притримавши дівчину, щоб вона не впала на спуску, чоловік провів її до безлюдної галявини.
- Надіюсь, що ти зробиш це так, як завжди,- посміхнулась дівчина.
Після тривалого поцілунку в губи, дівчина граціозно підійшла до одного з дерев та красиво схилилась, очікуючи чоловіка.
Геррі, в свою чергу, діяв швидко. Він швидко витягнув з кишені мотузку та накинув на шию жертви. Спочатку, дівчина подумала, що це частина "гри", тому не боролась, але, через кілька секунд, коли чоловік сильніше стягнув мотузку, повністю перекривши доступ до повітря, жінка почала боротись. Вона намагалась вирватись з рук противника, але було занадто пізно. Через кілька хвилин її останні ледь помітні рухи стихли і вона померла.
В цей момент, завжди усміхнений Геррі посміхався, але не так, як завжди... Не доброзичливо... Це була божевільна посмішка, від якої кров холола в жилах. Чоловік вже не чув щебетання пташок. Він бачив перед собою мертве тіло, над яким має повний контроль. Він міг робити все, що завгодно. Саме тому, міцно стиснувши руки в кулак, чоловік почав наносити швидкі та дуже сильні удари по обличчю дівчини, розбиваючи його до крові.
Через кілька хвилин, важко дихаючи, Геррі піднявся на ноги і побачив на те, що зробив. Посмішка швидко зникла з обличчя чоловіка. Її замінила байдужість. Взявши мертве та понівечене тіло жінки на руки, Геррі переніс його в кущі, що були за кілька сотень метрів від місця злочину, і сховав його там. Легко розвернувшись, чоловік, наспівуючи під ніс дитячу пісеньку, рушив до міста, насолоджуючись звуками природи.
***
Марк Шепард та Бен Кінг приїхали в містечко Грін-Рівер, де й відбулись останні кілька смертей. Опинившись на головній вуличці цього невеликого та, зазвичай, тихого містечка, де більшість жителів знають одне одного, Марк проїхав кілька метрів та зупинився на узбіччі.
- Що?- мовив Марк, вже кілька хвилин відчуваючи нестерпний погляд Бена.
- Я не думаю, що поліція може нам якось допомогти,- мовив чоловік, відвівши погляд.
- Можливо, але ми також нічого не знаємо, крім того, що мудак існує. І єдине, що нам залишається - звернутись в поліцію. Все таки, в них є певна інформація про знайдені тіла. Небагато, але хоч щось.
- Ти будеш сидіти за паперами, поки Імірі загрожує небезпека? Ти готовий витрачати час на це?!
- Я не буду бігати по місту, викрикуючи її ім'я,- спокійно сказав Марк,- Я буду поступово наближатись до злочинця, доки не затримаю його. Тоді, ми дізнаємось, де він тримає Іміру.
- В нас немає стільки часу! Вона може померти в будь-який момент!
- Якщо вона ще жива, значить, вона йому потрібна. В іншому випадку, немає сенсу поспішати. Єдине, що ми можемо зробити - знайти виродка.
Бен грубо вилаявся та вийшов з автомобіля. Марк, побачивши це, вийшов за ним.
- Що ти робиш?
- Я знайду її перш, ніж ти знайдеш її мертвою.
- Навіщо ти мене взагалі сюди привів, якщо вирішив працювати сам?!
- Я надіявся, що в тебе більше розуму, ніж в цих безпомічних копів.
Бен пішов безлюдною вулицею, але Марк вирішив не зупиняти його, тому швидко завів автомобіль та рушив вперед. Проїхавши кілька сотень метрів в напрямку відділення поліції, маршал почув повідомлення по рації, на поліцейській частоті.
- В ріці Грін-Рівер знайдено ще одне тіло,- говорив диспетчер,- Детектив Джо Остін вже виїхав на місце злочину. Він запрошує допомогу з двох патрулів та кількох експертів.
- Чорт,- невдоволено сказав Марк та, розвернувшись на перехресті, поїхав у напрямку ріки.
***
З білого та старого автомобіля швидко вийшов чоловік середніх років та, вдягнувши куртку, підійшов до групи криміналістів, які оглядали тіло, що лежало на березі річки. Посиніле та розпухле тіло дивилось на чоловіка з неймовірно широко розплющеними очима.
- Що відомо?- спитав детектив, швидко відвівши погляд від трупа.
Один з криміналістів відійшов від мертвого тіла та підійшов до чоловіка.
- Ім'я, поки що, невідоме. Жертва мала багато статевих зв'язків, що, можливо, й привернуло увагу нападника. Тіло лежало у воді кілька днів, тому, поки що, рано говорити про точний вік чи час смерті. Крім того, ми, звісно, не встигли оглянути все, але ми не змогли знайти сліди ДНК... І, чесно кажучи, сумніваюсь, що нам вдасться. Важко буде сказати, хто це зробив. В нас занадто мало деталей, детективе.
- Перевірите все ще раз у відділенні.
Молодий спеціаліст легко кивнув та повернувся до тіла.
- Чорт,- невдоволено мовив Джо Остін.
- Не думаю, що варто засмучуватись,- сказав Марк, підійшовши до чоловіка,- Серійні вбивці надовго на дно не йдуть. Він лише один з багатьох.
- Я перепрошую, але хто ви, власне, такий?- здивовано спитав детектив, перевівши погляд на одного з кількох поліцейських, що оточували периметр.
- Марк Шепард - маршал. Прийшов сюди через скерування з Вашингтону.
- Не знав, що керівництво залучило маршалів. Проте, я чув про вас. Вражаючі справи Джона Уейна та Тедда Данді. Хоч керівництво заперечує катастрофічність ситуації, але все саме так. Надіюсь, що ви допоможете у справі.
- Саме тому я тут. В мене була нагода переглянути кілька ваших конференцій з журналістами, які, здається, не дуже вас люблять.
- Вона хочуть якнайшвидше побачити результат, а я хочу впіймати злочинця та зробити все, щоб він опинився у в'язниці.
- Всі ми хочемо одне й теж.- мовив Марк та, підійшовши до тіла, схилився коло нього.- Я думаю, він з вами грається.
- Перепрошую?- не зрозумів детектив Остін.
- Всі ми маємо інтернет, телебачення... І він також. Він бачить ваші конференції з поліцією та розуміє, наскільки ви далеко від нього. Я б радив вам тримати язика за зубами, коли говорите про слідство.
- Ми й так майже нічого не розкриваємо. Якщо ми взагалі будемо мовчати, нас просто порвуть.
- Ви сказали, що обстежуєте кожне місце вбивства та створили оперативну групу. Це вже набагато більше, ніж потрібно. Він бачить, що ви дуже далеко від правди, тому буде діяти більш нахабно та необережно, а ми зможемо цим скористатись.
- Як?
- Час покаже. Знаєте, детективе,- мовив Марк, відійшовши від тіла,- дайте мені два дні і я впіймаю його, але мені потрібна повна підтримка ваших людей.
- Якщо не вийде?
- В такому випадку, робіть все, що вважаєте за потрібне.
Кілька секунд Джо оцінював Марка поглядом, після чого кивнув головою. Маршал задоволено посміхнувся та швидко покинув місце вбивства.
***
Геррі знову спустився в темний та холодний підвал, від якого віяло старизною та смертю. Не одна людина зустріла тут свій кінець. Спустившись старими сходами, він побачив, що втомлена Іміра спала і не бачила його. Взявши в руки дерев'яну палку, чоловік замахнувся та дуже сильно вдарив дівчину в живіт. Іміра закричала від болю, але швидко замовкла, коли Геррі схопив її за волосся. Глянувши на побите обличчя дівчини, чоловік побачив, що кров знову потекла з її рота.
- Я радий, що ти стаєш більш послушною,- мовив чоловік, на кілька метрів відійшовши від дівчини,- Мені не було з ким поговорити, тому я вирішив прийти до тебе. Я знаю, що ти думаєш, що я псих. І ти не здивуєшся, якщо я скажу, що ти помиляєшся. Так, це правда, я вбиваю людей, але лише "нечистих". Лише тих, хто не заслужив жити в цьому світі. Я змушений очистити місто від них. Хто ж, як не я?!- чоловік підняв голову дівчини за підборіддя, але вона мовчала,- Тобі не зрозуміти мене. Ти не пережила того, що пережив я. Я старався бути щасливим та не помічати того, що відбувається навколо, але в мене не виходило. Я спробував наркотики, але вони діяли недовго і дуже скоро закінчувались. Мені ставало дедалі гірше, а цей світ просто спостерігав. Саме тоді я зрозумів, що не всі люди погані, а лише одиниці. Очистити наше життя від таких не так важко, як здається на перший погляд... І я почав вбивати їх. Я вбиваю проституток, вбивць, гвалтівників. Я дуже здивувався, коли почув, що це неправильно. Тоді я зрозумів, що, поки що, не всі люди розуміють моє завдання. Вони - сліпці, які засуджують та вбивають одне одного через національність, колір шкіри, релігію чи особисті переконання. Хіба це має сенс, якщо ми не розуміємо, що справжній ворог серед нас? Не читає Коран чи навчає християнству, а ходить та спотворює цей світ. Вони - сміття, від якого людства має позбутись. Чим швидше людство це зрозуміє, тим більше в нас шансів, що ми не знищимо один одного.
Геррі ще кілька хвилин дивився на мовчазну Іміру, а тоді, сплюнувши під ноги, пішов до виходу.
***
Стемніло доволі швидко. Сонце швидко сховалось за горизонтом і його змінило яскраве місячне сяйво. Ввімкнувши світло в салоні автомобіля, маршал взяв до рук кілька паперів, які отримав від поліцейських та гортав відомості про "Вбивцю з Грін-Рівер", як його вже встигли назвати поліцейські, та рапорти про знайдені тіла.
Втомлено провівши руками по обличчю, чоловік відкинув папку паперів та сидіння пасажира та взяв у руки іншу.
- Якщо він робить все настільки обережно, то в нього мають бути справи до Грін-Рівер, де він мав би тренуватись,- говорив до себе Марк.- Потрібні вбивства з таким самим почерком.
Маршал дістав з сумки ноутбук та, майже годину пробувши в Інтернеті, нічого не знайшов.
- Дідько!- розлючено вигукнув Марк,- Задушені та згвалтовані... Сліди ДНК не знайдено... Треба подумати.
Марк відкинув голову на сидіння та перевів втомлений погляд на місячний відблиск у воді, доки не побачив рух коло берега. Спочатку, маршал подумав, що це міський кіт чи пес, але дуже скоро зрозумів, що коти не бувають настільки великими. Ще через кілька секунд, маршал зрозумів, що це людина, яка обережно кралась коло берега. Чоловік тихо вийшов з автомобіля та тихо прослідкував за незнайомцем, швидко скорочуючи відстань між ними. Незнайомець підійшов до місця, де лежало тіло, але нічого не знайшов.
- Щось загубив?- спитав Марк, ввімкнувши ліхтарик та цілячись пістолетом в голову незнайомця.
- Так...- запанікував чоловік,- Я тут гуляв і загубив свій телефон... Ви не бачили.
- Ні, але я бачив тут мертве тіло. Ви нічого про це не знаєте?
- Це жахливо. Хай Бог береже її душу.
- Її?
- Просто здогадався,- мовив Геррі після недовгої паузи.
- Так. Я так і подумав. Вам прийдеться піти за мною.
Марк підійшов ближче, але чоловік дуже швидко відскочив в сторону та, схопивши палку, кинув її в маршала і швидко побіг лісом. Маршал спробував вистрелити в противника, але промахнувся, тому побіг вслід за злочинцем. Вони бігли кілька хвилин, перестрибуючи через високу траву, повалені дерева, коріння та постійно ухиляючись від низьких гілок.
- Бл...- почав Марк, але отримав сильний удар важким предметом по голові.
Від удару маршал впав на землю. Геррі швидко притиснув маршала до холодної землі та взяв у руки його пістолет.
- Ти один з тих, кого я вбиваю, але ти бачив моє лице.- Геррі притиснув пістолет до потилиці маршала, але побачив світло ліхтарика, що наближалось дуже швидко, тому не вистрелив.
Маршал ще хвилин лежав на холодній та вогкій землі, доки до нього не підійшов детектив Остін.
- Немало вам дісталось,- сказав детектив.
- Так,- скривившись від болю, сказав Марк,- Немало. Елемент неочікуваності і все таке...
- Тобі треба промити рану та відпочити,- сказав Джо, побачивши кров, що текла з голови маршала,- Ходімо. В мене вдома є все необхідне.
Детектив допоміг Марку піднятись на ноги та дійти до автомобіля. Через кілька хвилин, вони приїхали до будинку поліцейського. Марк одразу промив рану, а Джо, в свою чергу, запросив його до столу.
- Непростий день?- спитала Маргарет - дружина детектива,- Надіюсь, що ви впіймаєте злочинця.
- Зробимо все можливе, щоб більше ніхто не постраждав від нього,- легко посміхнувся Марк, зробивши кілька ковтків смачного та теплого чаю.
- Ти розгледів його?- спитав Джо.
- Я бачив його, але удар був занадто сильним. Його обличчя та все, що було після цього... Таке враження, що дивлюсь на все через пляшку повну води. Принаймні, я пам'ятаю його голос.
- Цього недостатньо,- мовив чоловік,- Тепер він стане обережнішим. Просто так його виманити не вдасться.
- Я переглядав його справу і побачив, що він не такий, як інші. Він одразу почав вбивати ідеально. Жодного доказу. Я навіть не зміг створити психологічний портрет. Не те, щоб я часто цим займаюсь, але вмію це робити. Колись в мене була справа в маленькому містечку, де я нічого не мав на злочинця, але вона затягнулась на кілька місяців.
- В нас стільки часу немає,- мовив Джо.
- Треба діяти швидко, але, при цьому, знайти справжнього вбивцю.
- Я не знаю, що тут можна зробити. Лише чекати, коли він помилиться,- запропонував Джо.
- Або звернутись до того, хто вже це зробив.
- Не зрозумів.
- Тедд Данді. Нам треба поговорити з Теддом Данді. Він такий же ж серійний вбивця і він знає, що б він зробив на місці цього. Крім того, вам треба бути готовим до зустрічі з одним з них.
- Ти впевнений, що він нам допоможе?
- Варто спробувати. Нам потрібно летіти в Лос-Анджелес.
Двері в будинок швидко відчинились і в дім зайшла молода дівчина. Зайшовши у вітальню, вона зупинилась та здивовано дивилась на Марка. Перевівши погляд на свого батька, дівчина розлючено піднялась на другий поверх, у свою кімнату.
- Я з нею поговорю,- тихо та трохи сумно мовила Маргарет та почала підніматись, але Джо зупинив її.
- Я сам.
Чоловік встав з-за столу, піднявся сходами та зупинився коло дверей в кімнату доньки. Простоявши кілька секунд, чоловік постукав та легко відчинив їх.
- Що таке?!- несподівано для себе, агресивно спитала дівчина.
- Я зробив щось не так, Елізабет?
Дівчина спокійно видихнула та впала на ліжко.
- Пробач, просто... Просто мої друзі... Вони кажуть, що ти не зможеш розкрити цю справу... Кажуть, що в тебе забракне сміливості це зробити. Я їх послала, але... Тату, я не хочу, щоб ти працював над цим. Ти повністю віддався роботі та зовсім не звертаєш уваги на нас з мамою... Ми боїмось за тебе.
- Я люблю тебе і безмежно кохаю твою матір, але ти повинна розуміти, що родичі загиблих хочуть справедливості. Вони мають надію на те, що вбивця буде знайдений. Крім того, я маю знайти та посадити його до того, як він добереться до тебе.
Дівчина встала з ліжка та, швидко підійшовши до батька, обняла його, чого точно не очікував детектив. Джо легко погладив доньку по красивому довгому волоссі, поцілував у щоку та залишив її, спустившись сходами вниз.
- То що?- спитав Марк.
- Треба летіти в Лос-Анджелес.
- Я не думаю, що це хороша ідея,- заперечила Маргарет,- Джо, ти будеш змушений говорити з серійним вбивцею. З психом! Я відчуваю, що це до добра не приведе. Крім того, люди сподіваються на тебе. Хто знає, що станеться, якщо злочинець дізнається, що маршал та керівник розслідування покинули місто.
- Я це роблю для того, щоб впіймати злочинця.- сказав Джо.
- Тим більше, найближчим часом він з своєї нори не вилізе.- сказав Марк.
- Ми робимо це для жителів Грін-Рівер, а все інше може зачекати.- посміхнувся детектив та ніжно поцілував свою дружину.
***
Двері в холодний підвал відчинились і туди, вже вдруге за день, спустився Геррі.
- Скучив за мною?- з насмішкою спитала Іміра, коли побачила чоловіка, але швидко отримала сильний удар в обличчя, від якого кілька крапель крові впали на підлогу.
- Ти не в тому стані, щоб жартувати. Або, принаймні, зараз будеш.
Очі дівчини злякано збільшились, коли вона побачила довгу металеву трубу в руках чоловіка. Геррі, хижо посміхнувшись, підійшов до зляканої дівчини та почав жорстоко її бити.
***
Марк Шепард, Джо Остін та один з детективів в справі Тедда Данді йшли холодним та темним коридором, від якого так і віяло відчаєм та жалем. Джо постійно оглядався навколо, боячись побачити позаду себе божевільного серійного вбивцю.
- Я не думаю, що це хороша ідея,- зрештою мовив детектив, ім'я якого чоловіки так і не дізнались,- Проте, взамін на зменшення терміну чи покращення умов, він скаже все. Будьте обережні. Він говорить лише те, що вигідно йому і лише так, як вигідно йому. Якщо розмова йде не за його планом, він скерує її в потрібне русло. Не вірте тому, що будете бачити - це неправда. Він ніколи не покаже свої справжні емоції.
Марк кивнув і чоловіки зайшли в темну кімнату без вікон, де за столом вже сидів Тедд Данді. Джо знервовано проковтнув слину, а детектив, легко кивнувши маршалу, залишив їх.
- Радий знову тебе бачити, Марку,- посміхнувся Тедд,- Я почав думати, що ти забув про мене. Як нога?
- По-троху.- холодно відповів маршал.
Тедд оцінив поглядом Марка, після чого перевів погляд на Джо, який сів навпроти чоловіка.
- Я так розумію, що ви і є тим самим детективом Остіном, який розслідує скандальну справу в Грін-Рівер... Так, мені дали телевізор,- Тедд здавався доброзичливим, але його голос пробирав до мурашок. Руки Остіна тремтіли не від страху, а від незрозумілого хвилювання,- Знаєте, я інколи дивуюсь, як близько можуть бути копи, а потім відстрибнути на кілька кроків назад.
- Про що ти?- спитав детектив.
- Побачивши кілька ваших прес-конференцій, я думав, що ви вже завтра впіймаєте злочинця, але зараз ви тут, а це означає, що справи у вас йдуть дуже погано.
- Так,- втрутився Марк, побачивши хвилювання Джо,- тому ми тут. Тому тобі дуже пощастило. Якщо ти нам допоможеш і твоя поміч виявиться корисною, я поговорю з суддею та прокурором про зменшення терміну.
- На скільки?- Тедд перевів задоволений погляд на Марка.
- З 45 довічних до сорока.
- Знаєш, така собі вигода. Все одно я проведу тут рештки свого життя. Якщо вже на це пішло, я хочу отримати хороші умови: масаж, хороше харчування, охорону та доступ до інтернету. Ви бачили, які новинки в сфері розваг виходять цього року? Це неймовірно!
- Я обдумаю.- холодно мовив Марк,- Ми знаємо, що ти стежиш за ситуацією, тому я хочу, щоб ти розповів все, що тільки можеш про Вбивцю з Грін-Рівер.
- Я надіюсь, що ви маєте копії справ, бо без них...- говорив Тедд.
- Я не думаю, що це доцільно,- мовив детектив, але побачив Марка, який поглядом вказав на купу паперів.
Тедд задоволено посміхнувся та протягнув руку, щоб взяти папери, але чоловік кинув їх на стіл. Злочинець перевів погляд на детектива і той зрозумів, що не може зрозуміти його емоції. Невдоволено видихнувши, Тедд взяв у руки папери та почав поступово гортати їх, читаючи основну інформацію.
- Ви нічого від мене не приховуєте?- спитав злочинець.
- Це все, що в нас є.
- В такому випадку... Справа точно не проста, бо слідів він не залишає. Проте, існує одна річ, яка об'єднує нас - він повертається на місце злочину. Я в цьому впевнений.
- Так, я це вже перевірив,- сказав Марк, не боячись погляду Тедда.
- Як я розумію, невдало. Тоді ваше становище різко погіршилось. Вам залишається лише чекати, коли він зробить помилку... Я підозрюю, що у вас немає стільки часу. Люди, журналісти, влада. Всі вони чекають результатів. В такому випадку, є ще один варіант. Ви можете його виманити.
- Як це зробити?- спитав Джо.
- Це ви самі маєте вияснити, детектив,- задоволено посміхнувся чоловік,- В кожній людині живе темрява. Людина може бути такою, як усі. Робити те, що й усі. Говорити так, як всі, але глибоко всередині живе породження пекла. Взагалі-то, всі ми маємо темну сторону, але десь вона переважає, а десь - програє. Коли я був дитиною, я був святим ангелом, який ніколи не робив нічого поганого. Одного разу моя тітка прокинулась в оточенні ножів з кухні, а я стояв збоку та посміхався. Мій психолог, який нещодавно перевіряв мене, сказав, що я народився вбивцею та іншого шляху в мене не було. Проте, я вважаю, що це маячня. Набагато більше значення має оточення. В більшості випадків, серійними вбивцями стають ті, хто жив у жахливій сім'ї, в жахливих умовах. Нігде ви не побачите маньяка, який живе у дорогому маєтку з прекрасною родиною... Я веду до того, що вбивцями не народжуються, а стають. Вам лише треба виявити людину, яка мала важке минуле, але зараз веде себе аж занадто чудово. Тоді, ви будете знати за ким слідкувати та кого виманювати. Надіюсь, що ця інформація була корисною для вас.
Тедд Данді встав з-за столу та підійшов до дверей, де охоронець натягнув на нього наручники.
- Ще побачимось, Марку,- посміхнувся чоловік та покинув кімнату.
- Надіюсь, що у вас є щось, що може допомогти нам,- сказав маршал, перевівши погляд на Джо.
- Так... Є.
***
Сонце в Грін-Рівер повільно піднімалось з-за горизонту. Золотисті промені, крізь дерева, проникали у помешкання місцевих жителів, готуючи їх до чергового дня. Пара пташок приземлились на підвіконня одного з багатьох будинків містечка та почали прекрасно щебетати. Від цього прекрасного звуку прокинувся й Геррі. Протерши очі після міцного сну, чоловік потягнувся на ліжко, позіхнув та встав на ноги, розминаючи спину. Швидко вдягнувшись в простий домашній одяг, чоловік пішов у коридор, де зустрів дружину, яка кудись збиралась.
- Доброго ранку, коханий,- мовила жінка, поцілувавши чоловіка,- Я сьогодні йду по справах. Терміново викликали на роботу, тому тобі прийдеться провести цей день з Девідом.
- В мене сьогодні, взагалі-то, також були справи.
- Тоді візьми його з собою. Годі тобі! Лише один день.
- Так, ти права. Я... Я посиджу з Девідом. Повертайся скоріше.
- Ти найкращий. Люблю тебе!- посміхнулась жінка та, поцілувавши коханого, швидко покинула будинок.
- Що будемо робити весь день?- спитав Геррі в сина, який вже стояв у коридорі, явно невдоволений ранковим шумом.
- Зараз по телевізору серіали показують. Я б хотів глянути.
- Серіали? Ті, що про супергероїв? Кому вони потрібні?- мовив чоловік, але, побачивши обличчя сина, додав,- Серіали, то серіали, але пообіцяй, що будеш сидіти тихо. Домовились?
Почувши це, хлопець активно закивав головою. Геррі швидко увімкнув новий телевізор та віддав сину пульт. Переконавшись, що хлопець зацікавлений переглядом телевізора, чоловік швидко вийшов з будинку.
Переглянувши одну серію про надшвидку людину, Девіду стало доволі нудно. Переключивши кілька каналів, хлопець вимкнув телевізор та підійшов до столу, щоб налити собі води, коли почув дивний шум. Прислухавшись до звуку, хлопець зрозумів, що він йшов з-за великих старих дверей, що вели у підвал. Підійшовши ближче, хлопець торкнувся дверної ручки, але зупинився, боячись заходити туди. Проте, як і у всіх дітей, цікавість перемогла, тому Девід відчинив двері та повільно пішов вперед. Обережно ступаючи старими та скрипучими сходами, хлопець спускався все нижче й нижче, доки не відчув холодну бетонну підлогу. Пройшовши кілька метрів, Девід побачив силует людини, який важко було розрізнити в темряві, але, підійшовши ближче, він побачив закривавлену дівчину, яка спробувала сховатись у куток.
- Все нормально,- почав Девід, підійшовши ближче,- Я тебе не скривджу.
Проте, дуже скоро хлопець відчув, що хтось підняв його на руки та поніс до виходу. Опинившись у вітальні, Девід впав на підлогу та, обернувшись, побачив обличчя розлюченого батька, який насувався просто на нього.
- Ти нічого не бачив! Ти мене зрозумів?!!! ТИ НІЧОГО НЕ БАЧИВ!!!- кричав Геррі.
Девід, який почав плакати, нічого не міг відповісти, тому лише закивав головою. Через кілька секунд, Геррі заспокоївся та, підійшовши до сина, обняв його.
- Я люблю тебе, але ти не маєш спускатись в підвал,- спокійно говорив чоловік,- Я надіюсь, що ми зрозуміли одне одного і цього більше не повториться.
***
Марк та Джо швидко повернулись в Грін-Рівер та, не витрачаючи часу, одразу прийшли у відділення поліції.
- До речі, я чув, що тобі немає, де ночувати,- говорив Джо, жуючи свіжий хот-дог,- Можеш залишитись в мене.
- Буду дуже вдячний,- легко посміхнувся Марк, зайшовши в будівлю.
Пройшовши кілька метрів, до них підійшов молодий темноволосий чоловік з невеликою щетиною.
- Ми знайшли ще одне тіло,- сказав детектив Томас,- Жінку було вбито два дні тому, майже за кілометр від попереднього. Люди в паніці.
- Ми вже близько,- сказав Джо.
- Данді сказав щось корисне?
- Так. Перевір всю базу даних, що в нас є. Нам потрібні люди, які раніше притягувались до відповідальності за дрібні порушення, але неодноразово. При цьому, зараз вони мають бути зразковими.
- Ти впевнений, що це правильно?- спитав молодий детектив.
- Так. Чим швидше почнеш, тим краще. Всі документи поставиш в мене на столі.
Томас легко кивнув та пішов в архів.
- Здається, тебе хочуть бачити журналісти,- сказав Марк, вказавши на групу кількох людей, що стояли коло входу.
- Варто до них йти?
- Я не знаю. Рано чи пізно, тобі все одно прийдеться покинути цю будівлю.
- Так... Ти правий.
Майже хвилину Джо мовчки стояв на місці і дивився на підлогу, думаючи, що сказати, а тоді, разом з Марком, вийшов до преси.
- Ви знайшли вбивцю?- спитав один з журналістів.
- Ви б вже про це знали.
- У вас є список підозрюваних?- вигукнув інший.
- Ми працюємо над цим.
- Скільки людей ще мають загинути, щоб ви почали робити свою роботу?- вигукнув третій журналіст та почав схвальні вигуки.
- Можливо, вам варто долучитись,- втрутився Марк,- Ви ж найкраще джерело інформації в цьому місті. Думаю, було б прекрасно, якби всі люди в Грін-Рівер почали шукати серійного вбивцю... І той самий серійний вбивця разом з ними. Якщо ви хочете, щоб ми знайшли справжнього злочинця, вам не варто задавати непотрібних питань. Ми робимо все можливе, щоб Вбивця з Грін-Рівер опинився у в'язниці.
- Це правда, що ви були в Лос-Анджелесі, щоб консультуватись з іншим серійним вбивцею - Теддом Данді?
- Так, це правда. Це була моя ідея. Більше того, Тедді радо співпрацював з нами та дав нам шлях, яким ми можемо вийти на злочинця.
- Детективе, що ви можете сказати родичам загиблих?- спитав журналіст.
- Ми робимо все, що у наших силах. На цьому все. Дякую.
Майже весь день Джо та Марк переглядали старі та нудні папери з тоннами непотрібної інформації.
- Ти щось знайшов?- втомлено спитав Остін, коли час давно перейшов за північ.
- Так. Двоє чоловіків. Ден Карош та Геррі Рід. Якщо в Дена все більш-менш зрозуміло, то Геррі не такий. Про його минуле немає інформації, крім того, що він служив в армії, але через швидко отриману психологічну травму, його повернули назад. Кілька разів його затримували за дрібне хуліганство та крадіжки, коли він був ще підлітком. Один раз був підозрюваним у справі Ліни Лайн, але відпустили через недостатню кількість доказів.
- Коли це було?
- В 2014 році. Я не хочу говорити точно, поки не буде доказів, але думаю це наш злочинець. Ми маємо зосередити на ньому свою увагу.
- Я скажу поліції, щоб розпочали постійний нагляд...
- Ні,- перебив Марк,- Поліція налякає його. Я сам це зроблю.
Маршал позіхнув та, піднявшись з крісла, втомлено потягнувся.
- Треба трохи поспати. Доброї ночі.
- І тобі,- тихо сказав детектив.
Провівши маршала поглядом, Джо встав з крісла, підійшов до столу та, наливши собі кави, сів навпроти телевізора. Проте, вночі нічого не показували, крім бойовиків чи фільмів жахів.
- Чорт!- вигукнула Елізабет, коли побачила у вітальні батька,- Ти мене налякав.
- Кудись йдеш?
- Так, до подруги. Вони покликала, тому...
- Ти ж знаєш, що зараз небезпечно ходити по місту?
- Я вже доросла і маю засоби для самозахисту. Все буде нормально.
- Так, я вірю, але... Я хвилююсь за тебе... І я хочу сказати, що люблю тебе.
Дівчина здивовано сіла на диван, поряд з батьком, та мило посміхнулась.
- З чого такі признання?- спитала Елізабет, вдивляючись у втомлені очі батька.
- Просто так.
- І я тебе люблю, татку,- дівчина посміхнулась та обняла батька.
- Будь обережною.
- Добре.
Двері швидко зачинились, а детектив заснув через кілька хвилин.
***
Марк швидко спустився сходами та побачив Джо, який лежав на дивані та тихо хропів. Підійшовши до крану, маршал налив чашку холодної води та швидко вилив її на чоловіка.
- Ти що робиш?!- здивовано спитав Джо, встаючи з дивану.
- Будити тебе поштовхами чи словами немає сенсу, а так... Ти вже одразу бадьорий. В тебе 30 пропущених від Томаса.
- Скільки?!- перепитав Джо.
- Тридцять. Думаю, щось важливе.
Детектив, перевдягнувши футболку, відкрив голосову пошту та почув повідомлення від Томаса, що терміново треба прибути у відділення поліції. Забувши про сніданок чи дружину, Джо, разом з Марком, сіли в чорний Форд Мустанг та поїхали безлюдними вулицями до відділення поліції.
Дорога зайняла в них кілька хвилин і, вийшовши з автомобіля, їх одразу зустрів Томас.
- Ти де шлявся?!- вигукнув молодий детектив,- Тут просто...
- Повільніше. Що відбувається?
- Ми знайшли його. Ми знайшли вбивцю з Грін-Рівер. Точніше, вона сама прийшла до нас.
- Вона?- здивовано перепитали Марк та Джо.
Підійшовши до входу будівлі, чоловіки побачили групу журналістів, які оточили втомлену біловолосу дівчину. Коло неї стояло двоє озброєних поліцейських, які отримали наказ стріляти при спробі втечі.
- Якого чорта?!- здивовано мовив Марк, впізнавши дівчину.
- Ви хочете сказати, що вбили 41 людину, а тепер просто признались в цьому?- спитав один з журналістів.
- Так. Я - Іміра Уайт, признаюсь, що вбила 41 людину в містечку Грін-Рівер,- мовила дівчина, дивлячись в камеру.
- Ви ж розумієте, що це маячня?- спитав Марк, обернувшись до детективів.
- Видно, що вона не могла цього зробити,- сказав Джо.
- Проблема в тому, що ніхто не хоче чути про продовження справи.- сказав Томас,- Їх цілком задовольняє таке завершення.
- Треба продовжувати!- вигукнув Джо.
- Все кінчено,- сказав Томас,- Без дозволу керівництва ми нічого не можемо зробити.
Марк брудно та голосно вилаявся, йдучи в автомобіль. Сівши всередину, маршал кілька разів вдарив руками кермо. В цей момент завібрував телефон і Марк побачив повідомлення від Бена Кінга: "Я бачив новини. Надіюсь, що ти ще не опустив руки. В мене є ідея, як врятувати Іміру, але, спочатку, ми повинні впіймати Вбивцю з Грін-Рівер. Їдь на П'яту Авеню."
Марк розумів, що варіантів у нього небагато, тому швидко рушив на місце зустрічі. Джо та Томас провели чорний Мустанг поглядом, а тоді рушили до журналістів, які не давали спокою Імірі.
Чорний автомобіль швидко повернув на повороті, відверто ігноруючи обмеження швидкості. Опинившись на вказаній вулиці, Марк зупинив автомобіль коло Бена, який стояв на тротуарі та чекав на чоловіка.
- Не думав, що ти прибудеш настільки швидко,- сказав Бен, коли маршал вийшов з авто.
- Ти занадто щасливий, як для того, хто втратив близьку людину.
- Іміра жива і це означає, що все йде чудово. В мене є чіткий план. А зараз тобі прийдеться робити свою роботу.- Бен вказав рукою на великий будинок, що розміщений через дорогу,- В цьому будинку зараз є серійний вбивця, за яким ми так довго полювали.
- Звідки в тебе така впевненість?
- Я працював над справою, поки ти займався невідомо чим. В нас мало часу!
- Що будеш робити ти?- спитав Марк, витягнувши пістолет.
- Приїжджай на задній двір відділення поліції. Злови цього виродка.
Швидко перебігши дорогу, маршал піднявся невисокими сходами та опинився всередині розкішного будинку. Обережно переступаючи по м'якому та розкішному коврі, чоловік рухався вперед, очікуючи нападу. Дійшовши до сходів, маршал почув з другого поверху жахливий крик. Швидко піднявшись, чоловік забіг в одну з кімнат, де побачив хлопця та молоду дівчину.
- Де він?- спитав Марк.
- Він побіг, коли почув кроки!- злякано сказала дівчина, намагаючись стримати кров з рани хлопця.
- Викличи йому швидку.- мовив маршал та пішов далі коридором.
Повернувши на одному з поворотів, маршал побачив в кінці коридору чоловіка середніх років та молоду дівчину, до якої він швидко наближався.
- Забери від неї руки, інакше, руки відстрелю!- впевнено вигукнув Марк.
Чоловік, що планував напасти на дівчину, зупинився, підняв руки та повільно обернувся. Маршал одразу впізнав Геррі Ріда. Перевівши погляд на дівчину, Марк згадав, що бачив її. Це була донька Остіна - Елізабет.
- Йди вниз,- сказав маршал до дівчини, не відводячи погляду від чоловіка.
Геррі спробував підійти на кілька кроків, але, побачивши обличчя Марка, зупинився.
- Чому ти залишив Іміру живою?- спитав Марк.- Ти дійсно думав, що я повірю, що вона в цьому винна?
- Ти б не повірив, але поліція зупинила б справу. Крім того, ти також зупинився б. Тим не менш, є люди, які вб'ють її, якщо я опинюсь за гратами.
- Можливо, але я не дозволю тобі нашкодити ще комусь,- сказав Марк.
Раптово, пролунав постріл. Елізабет закричала від страху та пригнулась. Куля швидко пробила голову Геррі та розбила скло, що було за ним. Кров бризнула на вікно, а тіло вбивці впало на підлогу. Маршал різко обернувся та побачив Джо, який, з тремтячими руками, тримав перед собою пістолет.
- Тату?- злякано мовила Елізабет.
- Що ти наробив?- мовив Марк, знову перевівши погляд на мертвого злочинця.
- Я мусив це зробити. Я... Я не міг дозволити йому жити після всього, що він вчинив...- невпевнено говорив Джо, переводячи погляд з мертвого тіла на Марка.- Тепер... Я маю здатись поліції.
- Ні,- невдоволено сказав Марк,- Ти цього не зробиш.
- Що? А-але...- почав детектив.
- Коли ти прийшов, то побачив мене з пістолетом в руці та мертве тіло на підлозі. Зрозуміло?- сказав Марк, підійшовши до детектива,- Зрозуміло?!
- Чому ти це робиш?
- Я побачив, що ти маєш те, що міг би мати я, якби не зробив деяких помилок. Ти заслужив на сім'ю та прекрасне життя. Мені, в свою чергу, нічого втрачати. Я даю тобі шанс, Джо, і сподіваюсь, що ти використаєш його правильно.
- Дякую,- мовив детектив,- В тебе буде 24 години, після чого я змушений буду подати в розшук.
Марк легко кивнув та, торкнувшись плеча чоловіка, пішов до автомобіля. Джо перевів погляд на свою доньку та міцно обняв її.
***
Джо та Томас стояли на березі ріки Грін-Рівер та спостерігали за повільним заходом сонця, що розмальовував небо в золотисті кольори.
- Через кілька годин його оголосять в розшук,- тихо та спокійно сказав детектив Томас,- Тепер Вбивця з Грін-Рівер мертвий. Ми можемо повернутись до простих справ.
- Ти можеш повернутись до простих справ,- виправив Джо,- Я зробив помилку, яку не міг допустити. Не думаю, що мені місце в поліції. Занадто багато я віддав цій справі. Треба зробити перерву та приділити час родині, яку такий довгий час ігнорував.
Джо витягнув свій жетон детектива та передав його Томасу.
- Я впевнений, що ти справишся з роботою не гірше, ніж я.
Знову глянувши на захід сонця, чоловік обернувся та покинув місце, що навіювало лише жахливі спогади.