Марк мовчав.
- Ей, все добре?- спитав Нік.
- Так, просто... Неочікувано бачити чоловіка, який врятував мені життя в Мілвокі.
- Я бачу тебе вперше,- коротко сказав Нік, ніби зовсім не хотів говорити про це,- Отож, що ти знаєш про Джека-Різника?
Марк відвів погляд від незнайомця та оглянувся навколо. Сонце вже зайшло за горизонт, тому у темряві місто-привид почало виглядати більш зловісно. В лісі, що ріс неподалік, закрякали ворони. За сотню метрів від них пробігла якась тварина, яку Марк у сутінках не зміг розгледіти. Він мовчки підійшов до старої лавки, яка ледве трималась цілою, та обережно сів на неї. Нік пройшов за ним та зупинився за кілька кроків від маршала.
- Джек-Різник - це просто легенда, яка народилась в Британії. Вважають, що він - серійний вбивця, який вчинив більше п'яти жорстоких убивств. Він один з багатьох, справу якого так і не розкрили. Я, звісно, не заперечую, що він існував, але навколо його історії занадто багато вигадок. Тим не менш, якби він жив сьогодні, його б швидко впіймали. Особливо, в Лондоні.
- Не знаю, що у вас про нього відомо, але до мене дійшли чутки, що він почав псувати людям життя.
- В Лондоні?
- Так...- невпевнено мовив Нік та додав,- Напевно.
- Тільки в Лондоні може бути послідовник Різника.
- Значить, вирушаємо в Лондон,- сказав Нік та зробив кілька кроків вулицею.
- Почекай-но,- мовив Марк, вставши з лавки,- Я тебе не знаю, не довіряю і не збираюсь з тобою працювати. Фактично, я маю право тебе заарештувати.
- Я єдиний, хто може тобі допомогти,- впевнено сказав Нік, підійшовши до маршала,- Ти мене не знаєш і я чудово розумію, що довіру треба заслужити, але, в даний момент, у тебе немає вибору. Ти просто маєш повірити мені та прийняти допомогу.
- Ти, напевно, не розумієш. Майже все своє життя я полюю на серійних вбивць, тому послідовник Різника - це одна з найменших справ, за яку я візьмусь. Якщо візьмусь за неї взагалі.
- Це не якийсь чоловік з ваших давніх легенд, якими ви залякуєте дітей. Це - реальна людина, яка несе загрозу мирному населенню. Він знає всі тонкощі цього світу, тому може обманути систему та тебе.
- В тебе ж немає плану дій, правда?- спитав Марк, відчуваючи легкий головний біль.
- Ні, немає. Проте, я знаю, що тобі потрібна допомога.
В цей момент, Марк знову побачив дивний рух, але цього разу трохи ближче. Крім того, в маршала виникли сумніви. Точніше, він не був впевнений, що рух належить якомусь звіру. Тим більше, краєм ока, маршал побачив, що Нік також звернув увагу, але не подавав виду.
- Вирушаємо в Лондон?- спитав Нік.
- Якщо робитимеш все, як я скажу, то я згоден.
Тоді Марк глянув за плече Ніка та побачив, що по давно покинутій вулиці на них насувається тьма. Спочатку, маршал, через свій скептицизм подумав, що це тінь від хмари, яка затулила місяць, що тільки піднімався над горизонтом, але, через кілька секунд зрозумів, що тьма більше нагадує чорний туман.
- Твою ж мать,- вражено мовив Марк,- Всяке лайно бачив, але точно не таке.
- Вау!- вигукнув Нік, коли, обернувшись, побачив те саме,- Часто у вас таке тут?
- В нас? Я не звідси! Проте, не думаю, що це звичне явище для місцевих. Я, звісно, бачив одну відеогру, де показують всяку срань в цій зоні, але такого навіть там не було.
Чоловіки відступили на кілька кроків назад, але, через цікавість, досі не втекли. Тим часом, тьма підступала все ближче. Коли до них залишалось менше сотні метрів, чоловіки побачили, що перед туманом крокує незнайомий чоловік чи щось схоже на нього.
- Ось це точно не добре,- сказав Нік,- Думаю, нам пора втікати.
Маршал вирішив не сперечатись з новим другом, тому, разом з ним, побіг у протилежному напрямку. Кілька хвилин вони швидко втікали старою вулицею, але, з невідомих причин, розділились. Тьма наближалась все швидше та охоплювала більшу площу. Розуміючи, що втікати немає сенсу, а автомобілі залишились давно позаду, Марк різко повернув та забіг в один з старих під'їздів житлового будинку. Важко дихаючи та перестрибуючи через одну сходинку, маршал піднявся на сьомий поверх та повільно підійшов до віконної рами, де вже не було скла. Невідома людина повільно йшла вулицею, якою ще хвилину тому біг маршал. У сутінках було дуже важко розгледіти деталі тіла незнайомця, але силует Марк бачив чітко. В цей момент, людина зупинилась коло того під'їзду, де сховався маршал та, повільно піднявши голову, подивилась просто на нього.
- От срань!- невдоволено і пошепки вилаявся маршал, відійшовши від віконної рами.
"Він не міг мене побачити! Не одразу. В такій темряві треба дуже постаратись та немало часу, щоб знайти когось."- думав Марк, поки піднімався на дев'ятий поверх.
Опинившись на сходовій клітці останнього поверху, чоловік глянув вниз та побачив, що незнайомець швидко піднімається до нього та вже перебуває на третьому. Подумавши кілька секунд, маршал зайшов в одну з покинутих квартир, стишив дихання та, витягнувши пістолет, сховався так, щоб було прекрасно видно сходову клітку. Через кілька секунд, з неймовірною швидкістю, людина вибігла на дев'ятий поверх. Виявилось, що це - дівчина, але щось було не так. Кілька секунд вона дивилась в одну точку, обернена до Марка потилицею, а, тоді, обернулась так, що він зміг побачити її обличчя. Побачене ним шокувало чоловіка настільки, що він припинив дихати, холод, раптово, пробрав до кісток, а волосся стало дибом. Він побачив перед собою людиноподібну форму життя, яка віддалено нагадувала молоду дівчину. Тим не менш, чоловік побачив, що в потвори відсутні очі, а тіло та обличчя неймовірно скалічені. Вона повільно рушила вперед та, пройшовши повз двері квартири, де сховався Марк, зайшла в сусідню. Підлога жахливо скрипіла, але істота продовжувала йти вперед, шукаючи здобич.
"Твою мать! Чорт!"- промайнуло в голові маршала, перш ніж він вирішив діяти.
Він тихо покинув своє укриття та, намагаючись не піднімати шуму, вийшов на сходову клітку. Маршал краще взяв у руки зброю та, прицілившись, випустив кілька куль в потилицю потвори. Всі кулі потрапили в ціль, розбиваючи череп та застрягаючи в голові. Дві кулі пролетіла наскрізь. Чоловік був впевнений, що йому вдасться вбити потвору, але він помилився. Істота різко розвернулась та, побачивши чоловіка, жахливо закричала. Маршал прикрив вуха руками, але, в цей момент, істота припинила кричати та кинулась на нього. Вона замахнулась своїми довгими та смертельно гострими кігтями на чоловіка і спробувала вдарити його, але Марк вправно ухилився від швидкого удару, відштовхнув потвору ударом ногою та почав спускатись сходами, перестрибуючи через три або чотири сходинки. Менше, ніж через півхвилини, чоловік зістрибнув з вікна другого поверху та приземлився на нічній вулиці Прип'яті.
- Дідько!- трохи голосніше, ніж очікував, вигукнув маршал, коли побачив, як з під'їзду вибігає потвора, від якої він намагався втекти.
Не витрачаючи часу, Марк побіг вперед. Пробігши кілька вулиць, чоловік забіг всередину старої та покинутої лікарні, яка могла розвалитись в будь-який момент. Вирішивши не повторювати своїх помилок, маршал побачив двері у підвал та швидко спустився туди. Побачене його не на жарт здивувало: він опинився в добре освітленому та прибраному коридорі, в кінці якого розміщено товсті мідні двері. Спочатку, Марк побіг до них, але, відчуваючи недобре, зупинився, розвернувся та, прицілившись, став чекати на появу потвори. Він прекрасно розумів, що опинився в пастці, тому вирішив боротись до останнього. Через кілька секунд в коридор спустилась і потвора. Вона повільно торкнулась кігтем стіни та, ступаючи вперед, почала видавати жахливий звук. Маршал кілька разів вистрелив просто в голову потвори, що лише зупинило її, але не вбило. Вона підступала все ближче та ближче. Чоловік почав думати, що йому кінець, коли побачив рух позаду істоти.
Це був Нік. Чоловік швидко розігнався та, відстрибнувши ногами від бічної стіни, в польоті, довгим ножем відрубав потворі голову. Кілька секунд тіло істоти продовжувало стояти на ногах, після чого впало на підлогу.
- Вау!- вражено сказав Нік,- Я не думав, що у вас буде так... весело.
- Радий, що ти приймаєш це за розвагу,- сказав Марк, пішовши разом з чоловіком до виходу,- Що це, нахрін, таке?
- Повір, мені самому цікаво. В будь-якому випадку, думаю, очевидно, що ми союзники.
- Так... І часто ти носиш з собою ножі?
- Не дуже. Мені більше подобається меч або лук. Хоча, цю штуку доволі просто сховати.
- Любиш старовину.
- Так,- невпевнено мовив чоловік, вийшовши надвір.
Чоловіки швидко сіли в машину Марка та покинули місто. Звісно, солдати на КПП здивувались, коли, серед ночі, до них приїхав чорний автомобіль з двома чоловіками, один з яких мав при собі зброю. На щастя, солдат, що був на зміні, коли маршал в'їжджав у Зону Відчуження, ще не пішов додому, тому Марк, разом з новим другом, легко перетнув КПП. Тим не менш, здається, молодого солдата не здивувало, що Марк в'їжджав на територію сам, а повертався в компанії іншого чоловіка. Хоча, можливо, він просто не хотів задавати зайвих питань.
***
Чоловіки прибули в Лондон через десять годин. Після всього пережитого, чоловік просто не міг думати про сон. Йому ніяк не давало спокій те, що по Землі ходить невідома потвора, яка, ніби зійшла з фільмів жахів. Маршал зміг заспокоїтись лише в аеропорту Києва, коли купив собі трохи алкоголю. Звісно, тривожні думки не покидали його, але, принаймні, він зміг розслабитись та подумати над тим, що робити далі. Тим часом, сидячи поряд з новим другом, Нік заснув.
***
Нік опинився на пагорбі. Коло нього стояло двоє озброєних чоловіків, які чекали його подальших дій. Повернувши голову, воїн побачив жахливу та кровопролитну Битву за Дирим, де помирали сотні хоробрих чоловіків. Він прекрасно чув дзвін металу, іржання коней та крики поранених, які швидко стікали кров'ю. Повернувши голову в іншу сторону, Нік побачив вхід у старий та давно покинутий склеп, який, втім, добре пам'ятав. Спочатку, чоловік просто стояв коло входу, але побачивши погляд Еміра Лакема, дістав зброю та пішов всередину. Він відчував, що мусить це зробити.
Спустившись сходами, чоловік опинився в просторому приміщенні. Навколо було темно та сиро, але на стінах горіли факели, які давали достатньо світла, щоб все розгледіти. Озирнувшись, Нік побачив лише одного чоловіка - магістра Чорного Ордену.
- Навіть не хочеш поговорити перед смертю?- спитав чоловік після довгої паузи, перевівши погляд на прибулого,- Так навіть краще.
- Ти ж Марнид, правда?- вирішив переконатись Нік.
- Ти доволі розумний. Хто сказав тобі?
- Якого...- почав чоловік, але зупинився,- Цього не може бути.
- Здивований? Буває.
Нік прекрасно розумів, що навколо лише сон, хоча все виглядало так реально. Принаймні, минулого разу розмова йшла не так, а, значить, він може впливати на те, що відбувається. Тим часом, Марнид зацікавлено дивився на чоловіка.
- Добре, я бачу, що в тебе багато питань. Мені просто треба виговоритись. Чому я це роблю? Одного дня...- почав опонент.
- Ні... Я знаю, чому ти це робиш. Збудувати мир на крові та кістках. Це жорстоко, неправильно, в нас немає такого права, але, очевидно, іншого варіанту ми також не маємо. Це єдиний варіант привести Кальрадію до миру. Так, щоб більше жоден лицемірний король не міг розпоряджатись життями тисяч невинних людей.
- Я не очікував, що ти погодишся,- вражено сказав Марнид.
- Це все одно не має значення. Це просто сон, який ніяк не змінює того, що сталось. Тим більше, ніхто не буде тобі допомагати.- Нік сховав зброю та пішов до виходу.
Трохи піднявшись сходами, чоловік обернувся, щоб знову глянути на чоловіка, але бачив лише його тінь.
- В тебе нічого не вийде.
- Вже вийшло,- незнайомим голосом відповіла тінь і Нік пішов.
***
Нік прокинувся в холодному поту, сидячи в літаку, що повільно йшов на посадку. Оглянувшись навколо, чоловік побачив тривожні погляди кількох пасажирів, які почали перешіптуватись, та стюардеси.
- Чувак,- почав Марк, штуркнувши Ніка ліктем,- Я розумію, що тобі непросто після того, що сталось, але ти уявити собі не можеш, як важко було дістати фальшиві документи. Тому останнє, що нам зараз потрібно - це зайва увага.
- Так,- сказав Нік, протерши очі пальцями,- Просто поганий сон приснився.
Пройшовши через контроль, через годину чоловіки вже стояло біля входу в аеропорт та спокійно дивились на автомобілі, що проїжджали коло них.
- Що нам тепер робити?- спитав Нік,- Я ще ніколи тут не був.
- Думаю, нам треба поговорити з кимось, хто може допомогти нам просунутись вперед.
- Ти знаєш когось такого?
- В Лондоні - ні, але мій старий друг, думаю, міг би допомогти. Звісно, якщо він погодиться нам допомогти, враховуючи, що я в міжнародному розшуку.
- Варто спробувати. Гірше точно не буде,- сказав Нік.
- Сумніваюсь,- мовив Марк та відійшов на кілька метрів від чоловіка.
Кілька секунд Марк шукав потрібний номер та, побачивши камеру, відвернувся в протилежний бік.
- Хто це?- спитав чоловік, якого набрав маршал.
- Це я, Волтере.
- Хто?
- Ти ж знаєш, що я не можу сказати ім'я.
- Чого тобі?- спитав Волтер після недовгої паузи.
- Я зараз розслідую справу одного злочинця, а, якщо точніше, його послідовника.
- Ти хочеш моєї допомоги? Ти у всіх чорних списках. Міністр викликав тебе для пояснень, але ти не прийшов. Я просто нічим не можу тобі допомогти.
- Так, я знаю, що мене викликали, але в мене просто не було шансів. Вбивство було і це факт, який я просто не можу заперечити. Мені потрібна інформація, яку можеш дати лише ти.
- Я відслідковую дзвінок, тому, якщо мене спитають, де ти - я скажу правду.
- Так, я розумію.
- Про кого тобі треба знати?- спитав Волтер.
- Про Джека-Різника. Не той, що був колись, а його послідовник, який працює зараз. Впевнений, що ви маєте інформацію на нього.
- Так. П'ять убивств. Останнє відбулось вчора на Капуцинок-Стріт.
- Дякую,- сказав Марк.
- І, чоловіче, раджу тобі залягти на дно, поки не стало занадто пізно.
- Після цієї справи.- мовив маршал та розірвав зв'язок.
Чоловік підійшов до Ніка, який терпляче чекав на свого напарника. Марк зупинив таксі та мовив до приятеля: "Вирушаємо."
Шлях до місця злочину не зайняв багато часу, але його вже оточили поліцейські, які ретельно досліджували труп та територію навколо нього.
- Це була погана ідея,- сказав Марк.
- Чому?
- Я зараз у міжнародному розшуку. Якщо вони дізнаються, хто я, то у нас будуть проблеми.
- Тоді, будемо боротись.
- Це також погана ідея.- мовив маршал та, оглянувшись навколо, додав,- В мене є краща.
Чоловіки пішли до бару, що був навпроти місця злочину. Зайшовши всередину, вони опинились в доволі затишному та охайному барі, де було кілька людей. Всі вони перевели погляд на прибулих, після чого продовжили займатись своїми справами. Марк та Нік підійшли до бармена, що повільно витирав бокал.
- Чого?- байдуже спитав старий бармен в шкіряній куртці.
- Віскі,- коротко відповів Марк,- Слухай, я бачив, що неподалік сталось вбивство, а ти, здається, доволі часто тут буваєш. Можливо, бачив щось незвичне?
- Ви не схожі на копів. Особливо, ти,- бармен вказав на Ніка.
- Ні, не копи, але можемо непогано нагородити.- маршал дістав кілька доларових купюр та передав їх бармену.
- Чоловік за тим столом,- бармен вказав в найдальший кут бару,- сидить чоловік, який в курсі всього, що відбувається в цій місцевості. Впевнений, що він може допомогти вам у вашій справі.
- Це все?
- Так,- коротко відповів бармен, явно невдоволений питанням Марка.
Маршал розчаровано видихнув та побачив, як Нік пішов до компанії чоловіків, що сиділи за вказаним столом.
- Хто ви?- спитав один з них.
- Хороші люди, які намагаються зробити світ кращим,- сказав Нік.
- Нам потрібна інформація про вбивство, що сталось вчора на цій вулиці.
- Ми не допомагаємо копам,- мовив чоловік.
- Ми не копи.
- Бродягам також не допомагаємо.
- Думаю, ви недостатньо добре зрозуміли, наскільки нам потрібна інформація,- сказав Нік і було очевидно, що він погрожував.
Звісно, це не сподобалось незнайомцям, які швидко встали з-за своїх місць та невдоволено подивились на чоловіка.
- Ніхто не сміє погрожувати мені,- сказав чоловік і, в цей момент, його люди напали на прибулих.
Шестеро людей спробували напасти першими. Проте, Марк та Нік достойно прийняли бій. Марк вправно ухилявся від ударів противників, вміло використовуючи середовище. Тренування маршалів знову знадобились. Тим часом, Нік тримався не гірше маршала і навіть, моментами, краще. Враховуючи те, що чоловік не знав можливості противників, їхніх думок та зброї, яку вони можуть мати при собі, тому він вирішив покладатись лише на можливості свого організму, тому рухався дуже швидко, спритно та уважно стежив за рухами противників. Незважаючи на кількісну перевагу противників, Нік та Марк мали всі шанси перемогти їх. Мали б, якби не власник бару, який в першу чергу, як і всі люди, думав про своє майно. Він вибіг з будівлі та покликав поліцейських, які були на іншому боці вулиці. Група з п'яти правоохоронців дістала зброю та зайшла всередину. Побачивши це, Нік хотів витягнути ножа та напасти на них, але Марк вчасно зупинив його та заперечно похитав головою.
- На землю!- крикнули поліцейські,- Руки за голову!
Спочатку, Марк, а потім і Нік, виконали вимоги і правоохоронці заарештували їх.
***
Марк самотньо сидів в кімнаті, де крім стола та двох стільців нічого не було. Час-від-часу, чоловік поглядав на камеру, яка висіла коло стелі, та відчував, що за ним пильно стежить не одна пара очей.
- Отож,- почав лисий чоловік з недовгими, але густими вусами, що зайшов у кімнату,- Марк Шепард. В мене написано, що ти кілька років працював у службі маршалів та розкрив не одну справу. Я навіть бачив тебе по новинах. Керівництво відзначило тебе за розкриття справ Джона Уейна та Тедда Данді.
- Данді я б відвів до категорії терористів,- мовив Марк,- але так, було таке.
- Не так давно на тебе оголосили полювання за вбивство Геррі Ріда. Ти швидко покинув територію Сполучених Штатів і тебе оголосили в міжнародний розшук.
- Виходить, що так.- байдуже говорив маршал.
- Так просто зі всім погоджуєшся?
- Ви маєте достовірну інформацію, а чесність - це хороша риса характеру.
- В такому випадку, Марку, скажи, що привело тебе в Лондон? Ти ж прекрасно знаєш, що тут на кожному кроці стоять камери.
- По-перше, перш, ніж ви б звернули на мене увагу, я був би вже в Китаї чи Росії, де ви мене б не знайшли. По-друге, я прийшов робити свою роботу. Є справа, в якій я хочу розібратись.
- Робота?- здивувався детектив,- Ти в міжнародному розшуку, але продовжуєш полювати на серійних вбивць?
- Полювати - це занадто сильно сказано. Полюють мисливці, а я ловлю серійних вбивць.
- Завтра ми передамо тебе Сполученим Штатам і я б радив добре подумати над тим, що ти будеш говорити в суді.
***
Через хвилину, двоє сильних поліцейських вивели Марка з тієї кімнати та привели Ніка. Із здивуванням розглядаючи все навколо себе, Нік очікував на прибуття детектива. Чоловік прекрасно розумів, що холодна кімната та непривітні поліцейські, які його сюди привели, не означають нічого хорошого. Зрештою, детектив все ж вирішив зайти в кімнату для допитів. Зачинивши за собою двері, чоловік почав.
- Отож, ми дуже довго шукали ваше ім'я в базі даних, але, на диво, нічого не знайшли. Його просто не існує. Тоді, ми вирішили глянути на ваші документи, але не знайшли нікого на ім'я Денис Пономаренко. Звісно, був один трьохрічний хлопець з Києва, але ви не схожі на людину, якій три роки. Тому, я дійшов до висновку, що ваші документи підроблені. Я б хотів знати, як вас звати та звідки ви.
- Хіба моє ім'я має значення?- впевнено глянувши в очі детектива, спитав Нік.
- Зрозуміло... В такому випадку, я буду називати вас Данді. Отож, Данді, звідки ти?
- Я мандрівник. Прийшов здалеку.
- З Мексики? Аргентини? Австралії?
- Боюсь, ви ніколи не чули про ті землі.
- Значить, будемо вважати, що з Австралії. Отож, Данді з Австралії, що ти тут забув? Навіщо ти прибув у Лондон?
- Маю незавершені справи.
- Разом з всесвітньо розшукуваним злочинцем? Це мене трішки насторожує. Слухай, поки що, тобі загрожує покарання за бійку в барі. На підробку документів я просто закрию очі, але співпраця з міжнародним злочинцем... Боюсь, що покарання за це набагато гірше. Тобі цього не треба.
- Як я вже сказав, я прибув сюди, бо маю незавершені справи. Впевнений, що в кожної людини таке буває.
- Зрозуміло,- невдоволено сказав детектив,- Тоді, скажи, що тебе пов'язує з Марком Шепардом?
- Якщо ви хочете дізнатись якусь інформацію, то я вас розчарую, бо знаю його кілька годин. Хоча, навіть якби знав, то не сказав би.
Чоловік побачив, що невдоволення детектива швидко переросло в розлючення. Нік очікував, що чоловік почне кричати на нього, але той стримав себе і не показав своїх емоцій.
- Ти зробив свій вибір,- спокійно сказав детектив та, швидко розвернувшись, покинув кімнату.
***
Надворі швидко стемніло. Працівники поліції по-трохи закінчували свою роботу, а на їхнє місце приходили інші працівники. Детектив Райлі, допитавши двох чоловіків, якраз обговорював з своїм американським колегою варіанти та умови перевезення Марка Шепарда. Спочатку, йому здавалось, що це буде просто, але він помилявся.
До чоловіка підійшла молода дівчина, яка зібралась йти додому. Побачивши, що Райлі говорить по телефону, вона мовчки зупинилась коло його столу та почала розглядати нудні та одноманітні папери. Звісно, вона бачила їх кілька разів, але треба було якось згаяти час.
- Ні, ви не розумієте,- по-трохи втрачав терпіння детектив,- Ми заарештували містера Шепарда, але він порушив ваші закони. Перед вашим судом він має відповідати, тому всі витрати має взяти на себе ви... Цього не буде... Так, я розумію, що... Будь ласка, не перебивайте мене. Я розумію, що Служба маршалів - це міжнародна організація, але він порушив ваш закон. Перш за все, ви зацікавлені в отриманні підозрюваного... Так, я передам це керівництву... Чудово, до побачення.
Детектив знервовано поклав слухавку та перевів погляд на дівчину. Побачивши її красиві очі, злість одразу зникла.
- Ти казав, що хочеш сьогодні піти зі мною,- милим голосом мовила дівчина, поклавши папери на місце.
- Так... Так, я пам'ятаю. Пробач, просто не кожного дня ми ловимо міжнародного злочинця.
- Марк Шепард, так?- говорила дівчина, на ім'я Елізабет,- Я вирішила перевірити його і в 2015 році він мав справу в Лос-Анджелесі, де працював разом з твоєю донькою - Леною.
- Правда?- здивувався детектив.
- Коли ти востаннє з нею говорив?- спитала Елізабет, вдивляючись в очі чоловіка.
- Це немає значення,- мовив Райлі. Чоловік міг пробачити їй будь-що, забути будь-що, але це питання було занадто особистим, тому він просто не зміг відповісти.
Накинувши на себе легкий верхній одяг, чоловік та дівчина пішли до виходу.
- До завтра, детективе,- мовив один з працівників відділення, ім'я якого Райлі не пам'ятав.
Йому й не треба було пам'ятати, адже для нього - це лише один з багатьох офісних бактерій, які весь день сидять перед монітором та переписують документи.
- До завтра,- байдуже відповів детектив, вийшовши з подругою на вулицю.
Надворі вже стемніло, а прості люди, боячись стати наступною жертвою нового вбивці, не сміли виходити з дому після заходу сонця. Оглянувши дорогу, детектив та Елізабет підійшли до машини чоловіка.
- Ти дізнався, що Шепард забув в Лондоні?- спитала дівчина, сідаючи в машину.
- Він казав, що полює на якогось серійного вбивцю.
- Нового Джека-Різника?
- Так.
- Не розумію. Шепарда вважають одним з найкращих в їхній справі. Він прекрасно розумів, що зловити його в Лондоні дуже просто.
- Він здався мені занадто самовпевненим, під час нашої розмови,- мовив детектив,- Він був впевненим, що ми не встигли б відреагувати на його появу. В результаті, його впіймали за бійкою в барі.
Райлі спробував завести автомобіль, але почув лише ледь чутне торохтіння двигуна. Чоловік спробував повторити дію ще кілька разів, але нічого не виходило.
- Закінчився бензин?- спитала Елізабет.
- Не схоже... Чорт, треба глянути, що там.
Чоловік швидко вийшов з салону автомобіля та, відкривши капот, почав світити ліхтариком на різні частини того, що було під ним.
- І?- спитала дівчина, вийшовши з салону.
- Напевно, машина вже стара. Треба міняти.
- Я не думаю, що проблема в цьому,- спокійно сказала дівчина, коли підійшла до капоту.
- Тоді, в чому?
- Всі частини цілі. Якби дещо покращити, то вона цілком була б здатна приймати участь в гонках. Схоже, щось зупиняє стартер.
- Звідки ти це знаєш?- здивовано спитав Райлі.
- Мій батько був механіком та захоплювався автомобілями. Хотів, щоб я стала таким, як він. Через кілька років, дізнавшись, що він краде ці машини, я вирішила, що намагатимусь виправити те, що він наробив.
- Тому пішла в поліцію,- закінчив детектив.
- Так,- легко кивнула Елізабет та повернулась до капоту,- Ми тут нічого не можемо зробити. Треба кликати аварійну службу, щоб вони повністю оглянути авто.
- Мені жаль, що так сталось,- мовив чоловік, закриваючи капот.
- Нічого, все нормально,- легко посміхнулась дівчина.
Обернувшись, вони побачили дивного чоловіка в довгому чорному плащі та масці, яка прикривала його обличчя.
- Твою ж...- вигукнув детектив та витягнув пістолет, прицілившись в незнайомця,- Підніми руки так, щоб я їх бачив!
- Ти новий вбивця, правда ж?- сміливо спитала Елізабет.
- Детектив Райлі, ти підвів це місто,- низьким, але знайомим для детектива голосом сказав чоловік.
Незнайомець в масці швидко витягнув ножа та вдарив заціпенілого детектива по руці. Противник міг вбити поліцейського другим ударом, але вчасно втрутилась Елізабет, яка вступила в бій з ворогом. Джек-Різник намагався наносити швидкі удари, не даючи дівчині переваги в бою. Проте, вона цього не прагнула. Елізабет лише очікувала, коли противник втомиться, щоб швидко нанести свої удари. Так і сталось. Вправно ухилившись від чергового удару, вона пішла в атаку, б'ючи противника по тілу та голові. Зрозумівши, що знаходиться в небезпеці, незнайомець спробував нанести удар, але дівчина вправно ухилилась та схопила противника за шию. Скориставшись ситуацією, злочинець вправно вирвався з хватки дівчини та, витягнувши іншого ножа з хвилястим лезом, кілька разів проткнув тіло дівчини.
Елізабет вже не могли триматись на ногах, тому, коли чоловік відпустив її, вона просто впала на асфальт, швидко стікаючи кров'ю. Побачивши це, детектив вийшов з заціпеніння та, ігноруючи біль в закривавленій руці, відкрив вогонь в противника. Послідовнику Джека-Різника вдалось пробігти кілька метрів, сховатись в безпечне укриття, а звідти забігти в провулок та без труднощів позбутись переслідування.
Відкинувши пістолет в сторону, детектив підбіг до Елізабет та обережно взяв її голову в руки.
- Ні, ні, ні!- швидко говорив чоловік.- Не помирай, прошу!
Почувши звуки стрільби, кілька поліцейських, що були у відділенні поліції, вийшли на вулицю та одразу побачили Елізабет з Райлі.
- Викличте швидку!- крикнув один з працівників, підбігши до пораненого тіла,-Негайно!
Лікарі приїхали дуже швидко, але було занадто пізно. Елізабет померла через кілька хвилин після завданих ран. Ніхто не міг нічого зробити.
- Мені жаль,- тихо сказав лікар, перевіривши пульс дівчини,- Смерть настала майже миттєво... Ми нічого не могли зробити.
- Так, я розумію,- відсторонено сказав детектив.
Фельдшери забрали тіло Елізабет в машину швидкої допомоги та повезли в лікарню, щоб детальніше оглянути завдані рани. Детектив Райлі провів їхній автомобіль поглядом, після чого, так само відсторонено, повернувся на своє робоче місце. Не знімаючи з себе легку куртку та не помічаючи кровотечу на руці, чоловік впав на крісло та просто дивився на красиву заставку робочого столу на комп'ютері.
- Сер,- до детектива підійшов молодий чоловік, якого той ніколи не помічав,- Марк Шепард хоче поговорити з вами.
Почувши ім'я маршала, Райлі нічого не сказав. Він лише встав з свого місця та пішов в кімнату для допитів.
- Чого тобі?!- розлючено спитав детектив, увірвавшись в кімнату.
- Я чув, що сталось,- спокійно сказав маршал,- Мені жаль, що так сталось. Думаю, ти переконався, що поліція не зможе зупинити його. Відпусти мене і я його впіймаю.
- Це не Джек-Різник, а якийсь покидьок, який захотів отримати гроші.
- Ми обоє розуміємо, що це не так. Він напав на працівників поліції просто коло входу у відділення поліції. Думаєш, він зробив би це, якби не був впевнений, що ви більше не загроза? Мені доводилось мати справу з такими, як він. Він має свої слабкості і я знаю, як це використати. Просто відпусти мене та мого друга.
- Поліція в силах розібратись з проблемою.
- Я в цьому не сумніваюсь, але скільки людей загине, перш ніж ви випустите в нього кілька куль?
- Які гарантії?
- Джон Уейн, Тедд Данді, Геррі Рід, Анатолій Тилов, Різник з Мілвокі та багато інших менш відомих злочинців.
- Якщо не вийде - мене посадять,- сказав детектив, звільняючи маршала,- Схоже, іншого виходу немає.
- Так, це правда.
Відчувши, що руки вільні, Марк схопив детектива за голову та боляче вдарив об стіл, від чого чоловік знепритомнів. Вийшовши в коридор, Марк обережно пройшов до кімнати, де тримали Ніка. Оминаючи працівників поліції, які нічого не підозрювали, маршал підійшов до дверей, за якими був його друг та швидко відчинив їх.
- Радий бачити тебе живим,- сказав Нік, вийшовши з другом в коридор.
- Так. Я вмію вибиратись з складних ситуацій.
- Ще ніколи не пізно їх всіх перебити,- запропонував Нік.
- Ні, ми не будемо цього робити. Тепер, якщо ти не проти, я б хотів, щоб ми покинули будівлю в цілковитій тиші.
Чоловік тихо крались коридорами, доки не вийшли через чорний хід. Пробігши кілька вулиць Лондона, друзі знову заговорили лише через кілька хвилин, у вузькому та брудному провулку, сховавшись за сміттєвим контейнером.
- Що тепер будемо робити?- першим спитав Нік.
- Це буде важко, але ми маємо впіймати послідовника. Ми в лайні, але в мене є договір з детективом, який я збираюсь виконати.
- Я не проти, але тобі не здається, що зробити це буде трохи важко, якщо подумати, що на нас полює вся поліція міста?
- Тоді, не думай про це.
Лампа, що світилась за п'ятдесят метрів від них раптово згасла, що, очевидно, привернуло увагу Марка.
- Твою ж мать,- сказав маршал, коли зрозумів, що на них починає насуватись тьма.
- Це те, що я думаю?- обернувшись, спитав Нік.
- Так. Це та ж сама хрінь, що напала на нас в Прип'яті.
- Вона ж не нападе на нас, якщо ми будемо на людній вулиці.
- Я не знаю і не дуже хочу перевіряти,- сказав маршал.
- Нагадаю, що в нас немає зброї.
Тьма насувалась все ближче і, пригледівшись, можна було побачити істоту, що йшла попереду.
- Не подобається мені це все,- сказав Нік та, разом з Марком, покинув укриття.
- Якщо вийдемо на вулицю - нас зловлять копи. Якщо підемо вперед - помремо. Який варіант для тебе кращий?
- Вибираю друге,- легко посміхнувся чоловік та пішов вперед.
- Це погана ідея. Це погана ідея!- невдоволено сказав маршал, але пішов за союзником.
Вони пройшли кілька метрів та опинились у тьмі. Невідома істота раптово зникла. Чоловіки оглянулись навколо, намагаючись вгадати, звідки вона нападе на них. Зрештою, потвора сама повільно підійшла до противників.
- Тобі було мало минулого разу?- спитав Нік, навіть не відчуваючи страху.
Істота лише закричала та накинулась на чоловіків. Вони спробували ухилитись від її ударів, але першим на себе прийняв удар Нік. Повільно відступаючи назад, чоловік вправно ухилявся від ударів довгими кігтями та вичікував момент, коли можна було б напасти самому. Йому дуже пощастило, адже, через кілька секунд, він побачив металеву газову трубу. Перекотившись по мокрому асфальту, Нік міцно взяв трубу в руки та вчасно стримав удар потвори. Вона спробувала вдарити його ще кілька разів, але ворог рухався занадто швидко. Вдаривши кілька разів істоту по ногах, животу та голові, зазвичай обережний воїн, став занадто неуважним, тому отримав глибокий поріз на руці. Нік спробував вдарити її знову, але істота сильно влучила кігтями по голові, залишивши глибокі порізи та відкинувши чоловіка на кілька метрів. Потвора підійшла чоловіка для того, щоб добити його, але вчасно підбіг Марк, який накинувся на неї та кілька разів вдало вдарив. Як виявилось, його удари не змогли завдати достатньо шкоди противнику. Забувши про Ніка, вона швидко накинулась на маршала, розмахуючи своїми кігтями. В якийсь момент, пригнувшись, Шепард уникнув гострі кігті потвори. Він швидко відштовхнувся від сміттєвого контейнера та застрибнув на спину істоти, міцно схопившись руками за її шию. Не придумавши нічого кращого, Марк спробував задушити потвору, але це не дало бажаного результату. Істота схопила його гострими кігтями та перекинула через себе. Маршал впав на асфальт та побачив, що опинився в двох десятках метрів від вулиці. Зрозумівши, що потвора, яка швидко насувається, без сумнівів вб'є його, маршал піднявся на ноги та побіг на людну вулицю. Маршал вже відчував гострі кігті на своєму плечі, але це відчуття швидко зникло. Вибігши на дорогу, їх обох збив автомобіль.
Марк перекотився через дах машини, боляче вдарився об багажник та впав на асфальт. На щастя, авто їхало достатньо повільно, тому він залишився живим та не отримав непоправних травм.
- Ти зовсім глузд втратив?!- розлючено спитав чоловік, вийшовши з автомобіля.
- Я...- піднімаючись, спробував сказати маршал,- Пробачте...
Марк піднявся на ноги та оглянувся навколо, але загадкову істоту нігде так і не побачив. Проте, затримавши погляд на водієві автомобіля, маршал, разом із злістю, побачив і здивування.
- Під колеса вирішив кинутись?!- в інший день пристаркуватий низький чоловік із зайвою вагою виглядав би комічно, але не сьогодні,- Якщо хочеш вбити себе, то роби це сам і не створюй проблем для інших.
Водій плюнув під ноги та підійшов до капоту, щоб оглянути пошкодження. Тим часом, маршал, розім'явши спину, залишив дорогу та пішов до Ніка. Кожен рух відгукувався болем в тілі, але це було вже не вперше в житті маршала. Крім того, він доволі довго вчився терпіти біль.
- Чорт!- невдоволено сказав Нік, коли побачив свого друга.
- Живий?- спитав приятель і одразу зрозумів, що це питання, як мінімум, недоречне.
- Як бачиш,- після деякої паузи сказав Нік,- Змушений сказати, що стрибати під колеса транспорту... Це сміливо, але тупо.
- Принаймні, на деякий час ми з нею розібрались. Тепер треба знайти послідовника.
- Як я розумію, це буде дуже непросто.
- Минулого разу дехто не хотів з нами співпрацювати. Будемо сподіватись, що цього разу він буде в кращому настрої.
Двоє чоловіків майже годину ходили провулками міста, намагаючись уникати камер та патрулі поліції. Звісно, зробити це в Лондоні було дуже непросто, але досвід обох підказував, де органи правопорядку їх не зможуть дістати. Швидко перебігши не дуже людну вулицю, чоловіки зайшли у знайомий бар.
Цього разу в приміщенні було набагато більше людей. Дивно, що бійка не зіпсувала репутацію закладу. Побачивши два знайомі обличчя, бармен швидко напружився, але відкритої агресії не показував. Проте, Марку цього було достатньо, щоб зрозуміти, що терпіти їх знову ніхто не збирається. Чоловіки швидко пройшли через людний зал та підійшли до крайнього столика, який розміщений у самому куті бару, просто коло великого вікна, з якого відкривався красивий вид на вулицю. Можливо, час-від-часу, молоді люди люблять сидіти тут з ноутбуком, попиваючи чашечку свіжої кави, але, знову ж таки, не сьогодні. Поряд із знайомим чоловіком сидів молодий хлопець, який активно говорив про наукові речі.
- І в людей, в яких не було відсіювання зайвих нейронів, залишається величезний простір для можливостей,- захоплено говорив молодий хлопець,- Це навіть може доходити до впливу на нашу реальність через сни! Вони бачать сновидіння, на які здатні впливати. Я не експерт, тому точно не знаю, як це працює. Я лише говорив про це з подругою і ми дійшли до висновку, що це можливо. Для прикладу, у сні, де вони бачать своє минуле, вони можуть посилати сильний імпульс у своє минуле, яке і впливає на їхні рішення в минулому. По суті, вони змінюють час та реальність, в якій ми живемо!
- Хлопче, ти казав, що прийшов сюди з бізнес-пропозицією, а я чую лише казки, які родом з якоїсь фантастики.- холодно сказав чоловік і ентузіазм хлопця швидко зник.
- Я просто хочу сказати... Ми можемо знайти таких людей, щоб вони... Щоб вони могли на вас працювати.
- Був би дуже радий, якби ти знайшов мені таку. Я б хотів з нею поговорити. Але, до того моменту, я не хочу тебе бачити.
Молодий хлопець, який, спочатку, світився від радощів, покинув бар з опущеними плечима.
- Чого вам?- спитав чоловік, перевівши погляд на Марка та Ніка,- Наскільки я пам'ятаю, минула наша зустріч, яка відбулась вчора, пройшла не дуже успішно.
- Проте, ти бачив, що ми вміємо. Цього разу копів поблизу немає. Крім того, бармен не схожий на продажну людину і йому точно хочеться знову зачиняти бар.- говорив Марк,- Надіюсь, я доступно пояснив, чому сутички не потрібно.
- Чого вам?- більш спокійно повторив питання чоловік.
- Ти, здається, багато знаєш про Джека-Різника і ми хочемо знати про нього все.
- Абсолютно всю інформацію.- додав Нік.
- Кілька днів тому я бачив послідовника на розі Мідвей та Келвін. Я думав, що це якийсь косплеєр, доки не помітив коло нього труп жінки з перерізаним горлом. Цей мудак носить маску. Доволі страшну маску. Я думаю, що він має лігво і, здається, знаю, як його знайти.
Чоловік задоволено посміхнувся, коли побачив погляди Марка та Ніка. Покинувши зал та пройшовши через провулок, чоловік зайшли в сусідній будинок. Швидко піднявшись сходами, вони опинились в кабінеті інформатора. В ньому не було нічого, крім шафи, старого стола та картини.
- Це намалював Ван Гог?- спитав Марк, розглядаючи знайому картину.
- Так. Радий, що ще залишились поціновувачі мистецтва. Я привів вас сюди не просто так. Можливо, ти ще скажеш, чому картина саме Ван Гога?
- Для боротьби з послідовниками, нас змушували детально вивчати життя кожного відомого серійного вбивці минулого: від графа Дракули до Джека-Різника. Поліція багатьох підозрювала у вбивствах Джека. Одним з таких був саме Ван Гог.
- Саме так! Всі жителі цього району знають про цей факт. Поліція довго ігнорувала мої слова, але мені здається, що в цій картині художника, яку він намалював саме тут, ховається підказка.
- На ній немає нічого, крім людини та дерева,- сказав Нік та додав,- Кривої людини та кривого дерева.
- Це стиль мистецтва!- обурився чоловік,- Якщо ти не митець, тобі не зрозуміти.
Марк підійшов ближче до картини, щоб розгледіти всі деталі.
- Ти там щось бачиш?- спитав Нік.
- Доволі нелегко побачити те, чого немає,- сказав чоловік.
- Серйозно?!- спитав маршал, обернувшись до чоловіка та краєм ока побачив Ніка, який стримав себе перед тим, як вилаятись,- Нас розшукує поліція Лондона, а ми тратимо свій час, обговорюючи картини Ван Гога? Навіщо?!
- Є технології, які допоможуть побачити нам більше. В мене є знайомий у науковій лабораторії, який може просвітити цю картину та розказати нам більше.
- Чудово,- сказав Нік,- Ходімо.
- Е-е, ні, ковбою. Я не можу піти з вами. Ви ж у розшуку. Можу посперечатись, що вас шукає кожен пес цього міста, тому я б радив почекати мене тут.
- Які гарантії, що ти не втечеш чи не здасиш нас копам?- спитав Марк.
- Жодних, але вибору у вас немає.
Легко кивнувши на прощання, чоловік залишив гостів у своєму кабінеті.
- Що будемо робити?- спитав Нік, крокуючи кімнатою.
- Детальне просвічування може зайняти кілька хвилин, тому ми можемо зайнятись своїми справами. Треба спитатись в барі про аптечку. Можливо, можна якось зменшити біль.
- В такому випадку, я посплю.
- Ти занадто багато спиш. Тобі так не здається?
- Я не спав цілу ніч, тому не смій мені докоряти. Якщо буде щось веселе, то розбудиш мене.
- Так, звісно,- байдуже мовив маршал, покидаючи кімнату.
Нік підійшов до крісла та, відкинувшись на ньому, заснув за кілька хвилин.
***
Чоловік розплющив очі та відчув, що лежить на м'якому ліжку. Озирнувшись, він зрозумів, що лежить в наметі, який розкладений посеред лісу. Через вузький прохід, він зрозумів, що це табір, який розкладено у лісі. Спів пташок проникав у намет, наповнюючи його приємними звуками, а ранкове сонце, яке невисоко піднялось над горизонтом, світило просто в очі своїм золотавим промінням.
- Як ти, любий?- спитала молода дівчина, яка підійшла до Ніка.
- Прекрасно,- трохи збентежено відповів чоловік.
- Прекрасні новини - робота виконана,- мовила дівчина.
Тоді Нік впізнав Юлію - єдину дівчину, яка змогла захопити його серце. Його кохану дружину, яка померла багато років тому, разом з ненародженою дитиною. Чоловік чітко пам'ятав, як жорстоко її вбили просто в нього на очах. Багато років він намагався забути це, але марно.
- Так. Це точно,- Нік сів на ліжку, опустивши ноги на холодну траву в наметі,- Як ти себе почуваєш?
- Все чудово, можеш не переживати,- мило посміхнувшись, відповіла Юлія,- Я б хотіла поговорити з Летардіаном. Ти не знаєш, де він?
- Наскільки я пам'ятаю, він відправився у Нольдорський Ліс.
Нік здивовано оглянувся навколо, коли зрозумів, що цієї інформації він точно не пам'ятав.
- Все нормально?- спитала Юлія.
- Так, просто... Просто погано спав. Треба буде більше часу виділяти на це.
- Будь обережним,- мовила дівчина та, поцілувавши Ніка, лягла на ліжко, користуючись короткими моментами вільного часу.
Чоловік встав на ноги, швидко вдягнувся та вийшов з намету. Опинившись на свіжому та холодному повітрі, Нік глибоко вдихнув його. Все таки, нічого не могло замінити йому дикої природи. Тим часом, навколо вирувало життя. Настільки, наскільки це було можливо, враховуючи, що в таборі не більше десяти людей. Тим не менш, кожен був чимось зайнятий.
- В нас новини,- сказав чоловік на ім'я Сигізмунд, підійшовши до Ніка,- Від короля Григорія IV.
- Що?- спитав Нік.
Все навколо нього було настільки реальним, що чоловік почав сумніватись, чи спить він взагалі. Можливо, подорож світами - це лише його сни, а, насправді, ось воно - його життя.
- Він просить, щоб ми звільнили полонених в загоні Кровного Братства,- неправильно зрозумів питання Ніка Сигізмунд.
Якщо до цього моменту, сумніви гризли воїна, то, тепер вони остаточно зникли. Це його сон. Події багаторічної давності повторювались просто в нього перед очима.
- Ні!- рішуче сказав Нік, недовго думаючи,- Цього не буде. Якщо король хоче звільняти своїх полонених, хай скористається своїми людьми.
- Але, Ніку, це вирішить багато наших проблем.- сказав Сигізмунд,- Чорт, це вирішить всі наші проблеми. Ми мусимо взятись за це.
- Я не буду ризикувати своїми людьми. Напиши королю, що це особисто його справа і нехай він сам робить це. Ми чудово знаємо один одного, тому я впевнений, що він мене зрозуміє.
Раптово, погляд Сигізмунда змінився. Із збентеженого він перетворився на холодний та порожній. Проте, чоловік дивився просто на Ніка. Озирнувшись, воїн побачив, що й решта очей спрямовані просто на нього. Сигізмунд зробив крок вперед і абсолютно синхронно це зробила й решта. Розуміючи щось недобре, Нік поклав руку на меча.
***
- Прокинься та співай.- мовив Марк, розбудивши Ніка.
Ще кілька секунд сон був просто перед очима Ніка, а, тоді, остаточно розвіявся. Обернувши голову до входу, чоловік побачив знайомого, який поклав картину на стіл. Вставши з крісла, Нік, разом з Марком, який встиг перемотати собі руку, підійшов до столу, де на картині лежала й надрукована фотографія.
- Що це?- спитав маршал.
- Це те, що ми знайшли на картині Ван Гога.
- Я не експерт, але на картині цього немає,- сказав Нік, порівнюючи фото та картину.
- Звісно, що немає. Принаймні, цього не видно. Він намалював це якоюсь фарбою, яку видно лише при спеціальному освітленні.
- Окей, можливо, він намалював якийсь будинок Лондона, але звідки нам знати, що це саме те, що нам потрібно. Крім того, можливо, цього будинку вже немає.- сказав Марк.
- Я, звісно, не знаю вашого Ван Гога,- втрутився Марк,- але, можливо, ми не будемо відкидати версії, що він і є злочинцем. Точніше, одним із злочинців. Ми знаємо, що злочини відбувались вчасно та в різних частинах міста. Що, якщо послідовник напав на відділення поліції, знаючи, що хтось зможе посіяти сумніви і не назбирається доказів його причетності? Що, якщо ми маємо шукати не одного Джека-Різника, а цілу групу і, колись, Ван Гог був одним з таких?
- Вони мають мати якусь мету,- сказав чоловік.
- Очистити місто від злочинності, яку вони самі собі вигадали,- майже одразу сказав Марк,- Це дуже ускладнює справу. Тим не менш, проблема з будівлею. Цей будинок ще існує?
- Вже ні. Її знесли в 1947 році. Зараз на її місці збудовано клуб... Якщо це якесь братство, то вони б не стали змінювати своє місце.
- Де цей клуб?- спитав Марк і чоловік мовчки вказав на сусідню будівлю.
Троє чоловіків швидко покинули кімнату та забігли в приміщення клубу. В залі, де, зазвичай, сиділи та випивали люди, зараз стояло майже з десяток незнайомців в страшних масках та довгих плащах.
- Десь я таке вже бачив.- сказав Нік.
- Не хочу говорити, але мені стало страшно,- сказав чоловік.
- Не тобі одному,- мовив Марк та повільно потягнувся до ножа, що лежав коло місця, де, зазвичай, стояв бармен.
- Немає сенсу це робити, маршале,- мовив один з незнайомців,- Ми прийшли сюди не для того, щоб заподіяти вам шкоду. Ми хочемо попередити. Ідіть з нашого міста, інакше, ми вб'ємо вас, ваших друзів та всіх, кого ви знаєте. Ви, як отрута, яка опинилась у нашому організмі. Ми даємо вам шанс покинути нас самостійно, або нам доведеться знищити вас.
Кілька людей в масках витягнули ножі та вогнепальну зброю.
- Зараза!- невдоволено вилаявся Нік,- В нас тут немає шансів.
- Правильно кажеш, Данді з Австралії.
- Як ти мене назвав?- перепитав Нік,- Я вже хотів подумати, що ти - детектив, але ні. Він був жертвою нападу. Значить, ти хтось, хто весь час був коло нього. Ти - той пацан, який тиняється під ногами детектива.
- Той, кого я попросив привести детектива до мене,- здогадався Марк,- Ось, як ви працюєте. В тебе був доступ до відеокамер і ти чудово знав, де знаходиться поліція. Ти давав інформацію, де найкраще зробити вбивство так, щоб цього ніхто не побачив. Ти - послідовник Джека-Різника, а вони просто твої люди, які виконують накази. Вони - ніхто. Як і ти у відділенні поліції.
- Знаєш, Марку, я бачив запис твоєї розмови з Теддом Данді, коли ти ловив Геррі Ріда,- почав розмову молодий хлопець, розуміючи, що вже не може дозволити чоловікам піти,- Я чув все, що казав він і все, що казав ти. Він казав, що вбивцями стають: через оточення, виховання, друзів, самотність. Це брехня! Щоб ти розумів, в людини, при певних мутаціях, виникає зайвий ген, який вчені назвали "Геном Воїна". Він впливає на гормони, які роблять людину більш злою та агресивною. Його виявили у 70% серійних вбивць. Сімдесять відсотків людей були народжені вбивцями!
- Я знаю про "Ген Воїна" і знаю, що він робить.- спокійно говорив Марк,- Також, я знаю, що він є в кожної четвертої людини на планеті, але мільярди людей не ходять по вулиці, вбиваючи кожного на своєму шляху. Вбивці самі роблять свій вибір. І так, Тедд Данді був правий. Серійними вбивцями стають саме такі люди, як ти.
Молодий поліцейський більше не хотів цього терпіти, тому накинувся на Марка. Втім, маршалу вдалось відштовхнути його, а Нік вправно перерізав горло противника.
Декілька наступних ворогів напали на трьох чоловіків, але Марк, Нік та третій вправно захищались. Незнайомі із зброєю люди не могли заподіяти достатньо шкоди двом прекрасно навченим бійцям. Бій тривав недовго і, коли майже третина лежала на підлозі, решта, розуміючи, що навряд зможуть перемогти противників, швидко вибігли з бару. Швидко підбігши до дверей, чоловік підпер двері важким кріслом, щоб ніхто не зміг зайти всередину.
- Якщо мене будуть питати копи,- почав чоловік,- я скажу, що тут відбулась невелика сутичка.
Марк лише кивнув у знак згоди та подяки. Нік швидко підійшов до мертвого тіла молодого поліцейського та, обшукавши його кишені, витягнув звідти невідомий предмет. Звісно, це не залишилось поза увагою маршала, але, вирішивши, що це його не стосується, Марк просто проігнорував це.
Пройшовши, разом з Марком до заднього двору, Нік зупинився. Свіжий вітерець та мокрий асфальт надавали провулку особливої атмосфери і чоловік просто милувався цим, доки була можливість.
- Думаю, тут наші шляхи розходяться,- почав першим Нік.
- Вже?
- Так. Багато людей втекло, але поліція їх впіймає. Керівника ми вбили, тому не думаю, що виникнуть якісь проблеми. Крім того, я не сумніваюсь, що ти впораєшся без мене.
- Можливо, ти правий. Повернешся додому?- спитав Марк.
- Сподіваюсь. Радий був тебе зустріти, Марку.
- Хоч ми і знайомі не дуже довго, але ти став мені другом, тому звертайся, якщо потрібна буде допомога.
- Обов'язково.
Марк посміхнувся та розвів руки в сторони. Хоч, Нік не дуже хотів, але вони по-дружньому обнялись.
- Чесно, мені буде бракувати такого напарника, як ти.
- Годі тобі, а то я зараз заплачу,- пожартував Нік.
Вони потиснули один одному руки на прощання та пішли в різні сторони.
***
Пройшло кілька днів. Нік стояв на узбережжі. Хвилі повільно прибивали до берега, а чоловік дивився на красивий захід сонця. Прохолодний вечірній вітер легко куйовдив волосся.
- Дуже красиво,- сказав Торговець, який, раптово, опинився поруч з Ніком.
- Так,- погодився чоловік, не зводячи погляду з океану,- Я знайшов те, що ти хотів.- Нік запхав руку в кишеню та витягнув звідти невеликий пакунок,- Надіюсь, що це було щось дуже важливе.
- Можеш бути в цьому впевнений. Я вдячний за те, що ти вирішив допомогти мені.
- Все ж, мені краще вдома.
- Скажи чесно, ти будеш за мною сумувати?
- Ні,- одразу відповів чоловік.
- Так я і думав. Тим не менш, я не такий мудак, як тобі може здаватись. Я вирішив віддячити тобі за все. Звісно, частково ти сам приклав до цього руку, але більшу частину зробив я.
Торговець зник так само раптово, як і з'явився. Тим часом, світ навколо Ніка почав змінюватись. Він продовжував стояти на узбережжі, але вже зовсім іншому. Озирнувшись, чоловік побачив молоду жінку, яка йшла до нього, а за кілька сотень метрів від неї розміщено красивий будиночок.
- Я думала, що ти зник назавжди,- мило посміхнулась Юлія та поцілувала Ніка.
- Я б ніколи тебе не залишив,- посміхнувся Нік.
- Тобі, напевно, є що розповісти нам.
- Так, немало.
- Тоді пішли! Вона вже чекає на тебе.
- Почекай,- Нік ніжно взяв кохану за руку,- Давай... Давай просто кілька хвилин будемо насолоджуватись заходом. Тепер, в нас є багато часу.