- Як я вже сказав, для тебе є робота,- спокійно повторив Торговець, якого й досі тримав невдоволений чоловік, притиснувши до стіни таверни.
Нік відпустив знайомого та, відійшовши від нього, оглянув корчму. Відвідувачі знову почали рухатись. Чоловік перевів погляд на прибулого та кілька секунд дивився на нього. Торговець, в свою чергу, спокійно поправив одяг та сів на довгу дерев'яну лавку.
- Підозрюю, що в тебе багато питань до мене,- мовив чоловік, дивлячись на Ніка, який все ще стояв.- Я б з радістю відповів на всі, але в мене мало часу.
- Ти буквально можеш зупиняти його,- говорив воїн, намагаючись не показувати своїх емоцій,- Що ти таке?
- Я людина,- відповів чоловік, взявши шматочок свіжого хліба,- Не проста, могутня, більш розвинена, але людина. Я знаю, ти думаєш, що я тебе використовував, але це не так. Точніше, це саме так, але не зовсім. Я скористався твоєю допомогою, але обіцяв, що поверну борг. Можеш мені не вірити і, згадуючи Саха чи Маркуса, в тебе є на це причини, але мільярди людей в небезпеці. Насувається щось серйозне, чого варто остерігатись навіть мені. Хтось отримає велику силу.
- І ти просиш мене допомогти тобі,- спокійно мовив Нік, явно перехотівши обідати,- Чому я маю тобі допомагати?
- Ми врятували Правен від бандитів. Ми змогли відвернути загрозу від Пендора.
- Якраз після цього я тебе й не бачив. Вже багато років пройшло і, повір, я бачив багато різного лайна, щоб почати сумніватись і в тобі.
- В тебе є упередження щодо них?
- Так,- холодно відповів воїн.
- Забавно...- замислено мовив Торговець,- В будь-якому випадку, це зараз неважливо. Я розумію, що ти можеш не довіряти мені, але ти точно хочеш побачити свою сестру.
- Вона вже давно мертва.
- Взагалі-то, ні. Вона живе в одному з багатьох інших світів. Не знайшовши виходу, вона змирилась, що не зможе повернутись додому, але ти можеш побачити її знову.
- Що тобі від мене треба?- невдоволено спитав Нік.
- Є один чоловік і він має одну дуже важливу річ, яка може заважати і тобі, і мені. Тобі треба позбутись від чоловіка, будь-яким способом, та забрати річ.
Торговець встав з лавки та пішов до виходу. Нік піднявся та пішов одразу за ним.
- Хто це?
- Лорд Харрінгот,- мовив Торговець,- Він організував невелику експедицію в Пендор, де дістався до храму.
- Того самого?
- Так, того самого. Я думаю, ти пам'ятаєш, що там було достатньо багатств та куалісів. Якщо один з них дає можливість подорожувати між світами, то що буде, коли їх є кілька?
- Щось дуже недобре?- сказав Нік.
- Тобі хтось казав, що ти геній? Отже, ти маєш зупинити Харрінгота та забрати в нього куаліси.
- Ти не хочеш мені допомогти?- зупинившись, спитав Нік.
- Я б з радістю, але в мене є багато інших справ. Мені треба вирішити власні проблеми та навідатись до одного чоловіка, тому це завдання повністю падає на твої плечі.
Нік хотів щось сказати, але Торговець раптово зник.
- Чорт!- вилаявся чоловік та продовжив йти вулицею доволі людного міста, говорячи собі під ніс,- Треба якось дістатись до Харрінгота... Проте, це не так просто зробити.
Так він йшов, обмірковуючи план наступних дій, доки, раптово, не побачив знайоме обличчя.
- Джен?- подумав вголос чоловік, коли побачив світловолосу дівчину неймовірної краси.
- Нік!- радісно гукнула дівчина, почувши його голос, та, швидко підбігши до нього, обняла його,- Не думала, що колись ще побачу тебе.
- Не очікував зустріти тебе тут. Ти зовсім не змінилась з нашої останньої зустрічі,- легко посміхнувся чоловік.
- Я вампір, пам'ятаєш? Я то не змінилась, але ти сильно постарів... Ще й нові шрами отримав. Хто тебе так?- здивовано спитала Джен, побачив шрам на шиї та кілька на обличчі.
- Очевидно, доля мене не дуже жаліє.
- Ти в Правені по справах?
- Раптово виявилось, що так... Хто б міг подумати, що все може змінитись за секунду?
- Що знову сталось?- спитала подруга. Інколи, Ніку здавалось, що вона не дуже його слухає, але, при цьому, активно цікавиться його справами.
- Мені потрібна допомога в цій справі, тому скажу, якщо ти погодишся...
- Я згодна,- впевнено сказала дівчина, перебивши чоловіка.
- Так... Так просто?
- Ну... Останнім часом, я просто блукаю по Кальрадії, сподіваючись знайти хоч якесь цікаве заняття, але виходить не дуже добре... Тому я вирішила, що, якщо тобі й потрібна допомога, то я лише за.
Кілька секунд чоловік дивився в прекрасні червоні очі вампірки, а, тоді, взявши її за руку, відвів у сторону. Вони повільно підійшли до лавки та, присівши, спостерігали за десятками людей, які кудись поспішали.
- Старий знайомий розповів, що Харрінгот отримав кілька куалісів,- почав Нік,- Лорд відправився в експедицію, в Пендор, а повернувся звідти з такою могутністю.
- До нього не дуже добре ставились після зв'язків з Чорним Орденом,- мовила Джен,- Після того, як він невдало спробував схопити мене, спровокувавши конфлікт між Султанатом, хергитами та Свадією, король Харлаус почав думати над тим, щоб забрати в нього всі титули та вигнати з країни.
- Для Харрінгота було необхідно отримати могутнє джерело сили.
- Якщо Харлаус спробує вигнати його, то Харрінгот просто підніме повстання, в якому точно переможе. Після цього, він точно оберне силу куалісів проти інших держав.
- Це повністю змінює баланс сил в Кальрадії,- мовив Нік.
- Думаю, ти розумієш, наскільки це небезпечно... Все одно, до нього не так просто добратись. Після того, що сталось кілька років тому, він посилив свою охорону і набагато рідше виходить із замку,- сказала дівчина та побачила здивований погляд друга,- Що? Мені нудно, тому я почала цікавитись політикою.
- Просто це доволі дивно... Має бути спосіб, як його виманити.
- Зараз він сидить у замку, де проходить свято.
- Це вигідно для нас?- спитав Нік.
- У замку багато людей, тому увага розсіяна. Тим не менш, для нападу на замок нам потрібні люди та невелика кількість вибухівки.
- Для нападу на замок?- здивувався Нік.- Серйозно?! Всередині ціла армія.
- Коли це для тебе було проблемою?
- Ну... Так... Майже завжди. Я хороший воїн, але не настільки. Навіть для мене це занадто.
- В мене є план, але треба діяти обережно. Я знаю чоловіка, який може допомогти нам з найманцями. Доволі неприємна людина, але я впевнена, що з ним можна домовитись. За той час, поки я шукатиму його, тобі треба знайти достатньо вибухівки для диверсії,- взяла на себе ініціативу Джен.
Нік лише легко кивнув. Дівчина знову обняла друга, встала з лавки та розчинилась у натовпі. Чоловік озирнувся навколо та зупинив погляд на одній точці, думаючи, де можна дістати вибухівку. Вставши з лавки, він пройшов кілька десятків метрів, коли його увагу привернула дошка оголошень. Точніше, лише одне оголошення на тій дошці.
"Оригінальна та дивовижна зброя, яка може бути у вас вже сьогодні. Приходьте у майстерню Роба та Іміри, що в місті Суно, неподалік від головної площі, та виберіть зброю, яку будуть боятись навіть королі."
"Він створив доволі непогану рушницю,- думав Нік,- Крім того, Іміра розповідала про успіхи в піротехніці. Можливо, він може мені допомогти."
***
Наступного дня Джен повільно йшла вулицями Правена, спостерігаючи за людьми, які мали свої плани на життя. Вийшовши на високий пагорб, з якого видно прекрасний вид на місцевість, дівчина сіла на траву на мовчки спостерігала.
Правен, який був столицею Королівства Свад, обнесено товстим кам'яним муром з зубчастими стінами та кількома круглими вежами. Жодне військо не могло захопити його. Тільки самі жителі Правена могли здати місто противнику, що було тільки один раз за всю історію. Джен була достатньо високо, щоб побачити охоронців міста, міські патрулі та гарнізон, де тренували молодих солдатів. Хтось вчився їздити на коні, хтось стріляти з лука, а хтось битись на мечах. Кожен буде змушений виконувати свою роль у випадку загрози.
Як найстаріше поселення на континенті, Правен поділявся на кілька районів, які були забудовані у різний час. Воно було тісним, малим та невпорядкованим, але, при цьому, по-своєму прекрасним. Увійти всередину можна було лише через одні з двох масивних воріт, які ретельно охоронялись. Дівчина, пригледівшись, побачила цілі черги біженців, які намагались потрапити в місто.
Враховуючи, що товсті оборонні споруди вже зведено, людям доводиться шукати способи знайти житло в всередині міста. Щоб зменшити кількість забудов, влада міста видала указ про кількаразове збільшення цін на земельні ділянки. Проте, особливо багатих магнатів, який було все більше та більше, це не зупиняло. Саме тоді, за втручання короля Отто V, дідуся короля Харлауса, було видано указ про норми будівництва в містах Королівства Свад. Ширина вулиць не повинна була перевищувати 7 метрів, а провулків - 3 метрів. Джен перевела погляд на припортовий, найдавніший район міста, який суттєво відрізнявся від інших. Оскільки, за наказом того ж Отто V, було заборонено зносити вже збудовані будинки, старий район, де відстані між будинками було достатньо, щоб створити присадибну ділянку, дуже відрізнявся від більш нової частини міста, де всі будинки, скоріше нагадували мурашник. Розуміючи, що більше немає можливості будувати будинки, власники почали збільшувати кількість поверхів. Так почали виникати двох-, трьох- та чотирьохповерхові будівлі.
Звісно, всі будинки створено лише з каменю, а дах вкрито черепицею. Розуміючи небезпеку підпалу та масштабної пожежі, як це було у Суно, в 1032 році, люди самі подбали про свою безпеку.
Тим не менш, незважаючи на прийняті рішення, місця в місті на всіх не вистачало. Саме тому, деякі люди покидали міста, розбудовуючи територію перед міськими мурами, поступово формуючи передмістя. Там люди жили більш вільно та не думали про те, що колись їх можуть вигнати з дому. Вони були власниками своєї землі.
Тривалий час у містах Королівства Свад не було бруківки, вуличного освітлення, каналізації, водопроводу. Помиї завжди виливали просто з вікон просто на грунтову дорогу, а сміття викидали у річки та рови. Вулиці постійно були брудними та смердючими, а калюжі не висихали навіть за сухої погоди. У вуличних калюжах лежали свині, кури та грались діти. Також, через тісняву та бруд, містом не раз швидко поширювались різні хвороби. Оскільки, вуличного освітлення не було, для розбійників не було проблемно напасти на людину, пограбувати її, викрасти чи вбити.
Молодий 20-річний Харлаус, якого король Естеріх призначив намісником Правена, вирішив, що так продовжуватись не може. Він взяв небачені гроші з власної скарбниці, найняв інженерів, вчених, архітекторів та професійних будівельників, які, з його допомогою, вирішили більшість проблем міста. Якщо точніше, то майже всі, крім прокладення бруківки. Харлаусу не вистачило часу, адже, після смерті короля Естеріха, він повністю перейшов на справи державного значення, а не одного міста, нехай і столиці. Бруківка, яка була прокладена лише в центрі міста, так і залишається там, а пристінні частини потопають у болоті.
Тим не менш, вплив діяльності Харлауса в цьому місті видно до сих пір. Джен спостерігає за складною системою освітлення вулиць. Кілька місяців тому, один знайомий розповів їй, що система каналізації та водопостачання найкраща в світі саме в Правені. В праці нікому невідомого вченого Джеремуса дівчина прочитала, що в Правені дуже давно не поширювались хвороби, на відміну від інших міст Кальрадії (звісно, за винятком спалаху чуми, що відбувся кілька років тому).
Дівчина пам'ятала Правен до указів Отто V та діяльності Харлауса. Вона бачила його розвиток і саме тому вона любила приходити сюди та спостерігати за змінами в місті та обдумувати зміни в своєму житті.
Раптово, неприємний та огидний голос змусив її відволіктись від думок та повернутись до реальності.
- Я чув, що ти шукаєш мене, Джен,- сказав товстий та лисий чоловік, підійшовши до дівчини з-за спини. Джен оглянулась навколо та побачила кількох озброєних людей, що оточили її.
- Так, шукаю.- впевнено відповіла дівчина.
- Я вражений... Знаєш, востаннє ми бачились років двадцять назад, але ти зовсім не змінилась. А я... Я досі пам'ятаю, як ти зіпсувала моє життя.
Чоловік обійшов навколо дівчини та зупинився просто навпроти неї. Він грубо взяв її за підборіддя та підняв голову, щоб її червоні очі дивились просто на нього.
- Ти пам'ятаєш мене, як слабкого, невпевненого, зляканого хлопчика... Проте, все змінилось. Після того, як ти покинула мене, я став холоднокровним. Ти забрала моє серце... І я вдячний тобі за це. Саме тому я не буду тебе вбивати... Принаймні, поки що.- чоловік відпустив підборіддя дівчини та перевів погляд на місто,- Якщо ти шукала мене, то, треба думати, тобі потрібна допомога.
- Мені потрібен хтось, хто зможе надати достатньо найманців для однієї дуже небезпечної справи.
- Якої?
- Я б не хотіла уточняти. Просто допоможи і я в боргу не залишусь.
- Звісно, не залишишся. Спочатку, ти виконаєш роботу для мене, а тоді я подумаю, чи допомагатиму тобі.
- Мені потрібні люди негайно.
Чоловік грубо взяв Джен за шию та почав здавлювати.
- Не смій говорити мені, що я маю робити,- холодним голосом мовив чоловік,- Я можу вбити тебе, або зіпсувати все твоє життя. Роби те, що я тобі говорю і ми всі залишимось у вигоді.
- Що тобі потрібно?- спитала Джен, намагаючись вдихнути повітря.
- Я маю доволі непоганий бізнес, але останнім часом на мою територію прийшли конкуренти. Ти маєш усунути їх так, щоб на мене не впали підозри. Я впевнений, що в тебе все вийде.
Чоловік відпустив шию Джен і вона змогла видихнути.
- Спочатку, треба позбутись від того, хто дав конкуренту військову перевагу - генерала Ватурина,- продовжив чоловік,- Зараз він має бути неподалік від Правена. Наскільки мені відомо, він прийшов сюди, щоб інспектувати своїх людей. Чим швидше ти його вб'єш, тим швидше зможеш взятись за наступного.
Чоловік огидно посміхнувся та, разом з своїми людьми, залишив дівчину.
***
Джен кілька година йшла Соляним Шляхом, що простягався на південь, аж до Родоцьких гір. За весь цей час вона не зустріла жодного мандрівника, за винятком групи кількох селян, які повільно йшли до міста. Побачивши розкішний дах могутнього маєтку, дівчина звернула з тракту та вилізла на невеликий пагорб, щоб краще розгледіти територію маєтку. Дівчина майже одразу помітила кількох озброєних солдатів, що ходили вузькими провулками між будівлями різного призначення. Джен розуміла, що, колись, могла б запросто вбити противників, але тепер, коли вона виросла та подолала багато труднощів, дівчина не рвалась до крові.
Саме тому, вона перетворилась на купку ледь помітного туману і без проблем опинилась всередині розкішного маєтку. В коридорі, де вона опинилась, дівчина побачила велику кількість гобеленів, дорогі коври та стіни, які прикрашені дорогоцінними металами. Вражено оглянувшись навколо, Джен повільно пішла коридором, прислухаючись до кожного руху. Час-від-часу їй доводилось ховатись від охоронців, що спокійно ходили коридорами палацу. Проте, їх наближення змогла б почути людина, не кажучи вже про вампіра.
Через кілька хвилин, вона підійшла до дверей з дорогого дерева та невідомого їй металу. Вона хотіла зайти, але почула тихі голоси зсередини.
-... тому мені начхати, що він собі придумав.- спокійно сказав генерал, але його голос виглядав розлюченим.
- Зрозуміло. Я так і передам йому. Прошу вибачити, але є ще одна новина для вас,- мовив слуга,- Прийшов лист від пана Сейла. Він каже, щоб ми добровільно віддали йому острів Крон, інакше йому доведеться застосувати силу.
- В нас більша армія. Ми зможемо відбити напад.
- Його флот набагато ближче, ніж ми. Гарнізон не зможе втримати місто, а наша армія не встигне прийти туди.
- Добровільно віддавати Крон я не буду. Ми втримаємо острів навіть, якщо доведеться його спалити.
Важкі двері відчинились і, обернувшись, чоловіки побачили молоду та прекрасну дівчину.
- Прошу пробачення, генерале,- мовила Джен, поправивши красиве плаття,- Слуги сказали мені, що ви дуже втомлені. Вони відправили мене, щоб я допомогла вам розслабитись.
- Прошу вибачити,- сказав слуга, коли побачив холодний погляд генерала, та покинув покої.
- Добре, що ти прийшла,- холодно мовив чоловік та повільно підійшов до ліжка,- Я надіюсь, що ти вміла дівчинка і знаєш, як треба задовольняти чоловіка.
Джен лише посміхнулась та підійшла ближче. Вона легко торкнулась його грудей, відчула його важке дихання. Піднявши руку, дівчина провела пальцями по сивому волоссю генерала.
- Я дуже рада, що ми залишились самі,- мило посміхнулась Джен.- Надіюсь, ніхто не зайде сюди найближчим часом.
Досвід підказував генералу, що щось не так. Він перевів погляд на очі дівчини та побачив миттєву зміну. Чоловік одразу зрозумів, що перед ним стоїть не людина. Він спробував дотягнутись до меча, що був неподалік, але вампірка виявилась швидшою, тому проткнула тіло чоловіка довгими кігтями. Генерал не встиг нічого сказати. Він почав плювати кров'ю, а через кілька секунд мертве тіло впало на підлогу, заливаючи її кров'ю.
Перетворившись на людину, Джен поспішила покинути покої та територію маєтку. Вже через кілька хвилин охоронці знайшли тіло генерала та почали бити в тривогу. Джен, яка стояла на пагорбі, зупинилась, коли почула звук дзвонів та, обернувшись, побачила десятки солдатів, які намагались знайти вбивцю.
***
В той же день, але на кілька годин пізніше, Нік прибув у місто Суно. В'їхавши у широкі вулиці міста, воїн одразу почав поглядом шукати щось, що могло допомогти йому знайти Роба. Деякі прохожі та солдати оглядались на чоловіка, дивлячись на його дивний одяг. Тим не менш, вирішивши, що це нова броня якихось найманців, вони просто йшли дальше. Нік, в свою чергу, не звертав увагу на погляди незнайомців. Зупинившись коло продавця на ринку, чоловік зіскочив з коня та підійшов до нього.
- Я чув, що тут відкрилась майстерня, якою володіє чоловік на ім'я Роб,- мовив Нік,- Можеш сказати, де вона?
- Чув щось таке, але не впевнений,- спокійно мовив торговець,- Знаєш, в мене цього року хороший урожай яблук.
- Візьму три,- мовив Нік та передав торговцю кілька динар,- Скажеш?
- Друг розповідав про дивну майстерню в районі Бідняків. Звідти часто чути вибухи та крики, тому люди стараються туди не заходити. Кілька тижнів тому там була пожежа, але її вдалось загасити.
- Район Бідняків?
- Так. Їдеш головною вулицею до кінця, а, тоді, направо. Там ти зможеш побачити будинки жахливої якості і... Загалом, ти не помилишся.
Нік легко кивнув та, взявши три яблука, заліз на свого коня. Він проскакав ледь не через все місто, поки не побачив стару, чорну будівлю, з кількома невеликими отворами в стінах.
- Здається, я прийшов правильно,- мовив воїн та, прив'язавши свого коня, зайшов всередину.
Опинившись у майстерні, чоловік змушений був зупинитись коло входу, щоб його очі трохи звикли до темряви. Світло туди надходило лише з відчинених дверей та тих самих кількох отворів у стіні. Нік повільно ступав скрипучою та запиленою підлогою. Майстерня була завалена інструментами, схемами, кресленнями, дивними винаходами, які, скоріше за все, не працювали або працювали не так, як потрібно. Нік повільно підійшов до обпаленої стіни і одразу згадав про слова торговця.
- Я казав, що не віддаватиму вам грошей,- мовив грубий голос за спиною Ніка. Після цього, воїн почув знайоме клацання, яке не означає для нього нічого хорошого.
- Я прийшов з миром, Робе,- повільно обернувся Нік.
Старий, втомлений, побитий та зарослий чоловік, тремтячими руками тримав перед собою рушницю, яку, здається, не збирався опускати.
- Я не хочу, щоб хтось постраждав,- мовив воїн.
Зрештою, Роб опустив рушницю та, відклавши її в сторону, обняв старого друга.
- Давно не бачились.
- Так, це правда,- сказав Нік, вирвавшись з рук Роба,- Виглядаєш не дуже добре. Не таким я очікував тебе побачити.
- Я в цьому не сумніваюсь.
- Що ти робив весь час?
- Після смерті Іміри все пішло до біса. Деякий час в мене ще були гроші, тому я пробував створити щось, що могло б переплюнути ось це,- сказав Роб, вказавши на рушницю,- але без Іміри все марно. Кілька винаходів виявились невдалими, тому гроші швидко закінчились. Місцевий лорд пропонував продати рушницю, але я відмовлявся, розуміючи, наскільки вона небезпечна. Щоб знайти гроші, мені прийшлось влаштуватись у місцеву лікарню. На щастя, Джеремус пам'ятав мене, тому я зв'язався з ним і він порекомендував мене в місцеву лікарню. Це давало мені трохи грошей, тому я продовжував працювати й тут. Проте, через деякий час... Хоча, знаєш, це вже не так важливо... Я бачу, що майбутнє і тебе не жаліло.
- Так, я багато лайна побачив з нашої минулої зустрічі.
- Що привело тебе сюди?
- Мені потрібен потужний заряд вибухівки. Дуже багато вибухівки. Мені потрібен великий "бум".
- Великий "бум"? Великий "бум" я тобі не гарантую, але середній "бах" можу організувати. Принаймні, міг би.
- Що сталось?- спитав Нік.
- В місті з'явився хтось, хто вбиває людей і підозри керівника охорони впали на мене.
- Я думаю, ми можемо це владнати. Розкажи, що сталось.
- Цей вбивця каже, що його жертвами є тільки грішники, але це не так. Багато невинних людей постраждали від його дій. Місцева влада створила народну міліцію, яка мала б його зловити. Ти, як ніхто, розумієш, що, якщо дати простому люду зброю, то нічого хорошого чекати не треба. Я був би радий, якби ти допоміг зловити його. Можливо тоді, мені дозволять покинути місто і я організую тобі великий "бум".- Роб розвів руками, імітуючи вибух.
- Сподіваюсь, що це не займе багато часу,- невдоволено мовив Нік,- Мені треба оглянути місця вбивств і жертв.
- Більшість вже очистили. Залишилось тільки одне, бо вбивство було вчинено уранці.
- Тоді, не будемо гаяти часу.
Нік та Роб швидко покинули майстерню та, через кілька хвилин, прибули на місце вбивства.
- Люди злякані,- говорив Роб, коли вони йшли невеличкими вуличками,- Багато з них бояться виходити за межі свого дому. Зазвичай, тут граються діти, але сьогодні ти цього не побачиш. Народна міліція просто вривається в чужі будинки та робить "обшук", а, насправді, просто обкрадає зляканих та беззахисних людей. Тих, хто намагається захистити своє майно чи сім'ю - вбивають. Місто переживає жахливі часи.
- Впевнений, що було й гірше.
- Готовий посперечатись,- сказав Роб.
Йдучи вуличкою, чоловіки звернули увагу на кількох озброєних міщан, які виводили з невеликого будиночку сім'ю. Один з них, хто залишився всередині, викидав особисті речі на вулицю.
- А ось і народна міліція в дії,- мовив Роб.
Озброєні люди поставили членів сім'ї на коліна так, щоб всі прохожі бачили це.
- Це публічна страта?- мовив Нік.
- Очевидно, це просто вбивство, бо страта дозволена законом... Те, що роблять вони... Скажем так, на це ніхто дозволу не давав.
- Ці люди чинили опір при обшуку дому. Я та мої колеги прийшли до висновку, що вони є співучасниками цих жахливих вбивств та допомагають головному злочинцю. Згідно дозволу бургомістра, нам дозволено чинити суд над підозрюваними, тому...
- Вони ж, як голодні щурі на кораблі,- сказав Нік,- Вони не зупиняться, доки не переріжуть все місто.
- Так, але на відміну від корабля в морі, в Свадії є ще три інших міста.- мовив Роб.
-... вас засуджено до смерті,- сказав чоловік та витягнув меча.
- Давай же ж,- прошепотів Нік,- Давай.
- Що?- спитав Роб, не розчувши слова друга.
- Я вимагаю суду поєдинком,- сказала жінка, коли побачила меч над головою чоловіка.- Закони Свадії дозволяють нам це.
Міліція та кілька прохожих голосно засміялись.
- В такому випадку, вставай, жінко. Захищай свою родину.
Озброєний чоловік кинув старий та ржавий меч під ноги жінці.
- Ти помреш швидко.
- Чудово,- мовив Нік та, пройшовши через натовп, підійшов до жінки.- Я хочу представляти її інтереси!- мовив Нік і посмішка швидко зникла з лиця командира міліції.
- Дякую,- полегшено видихнула жінка.
- Повертайтесь до дітей та чоловіка.
- Ти що робиш?- спитав Роб, підійшовши до Ніка,- Ти думаєш, що вони дозволять тобі вбити його?
- Ні. Тому сьогодні в цьому місті помре не одна людина.- спокійно сказав Нік,- Краще відійди, щоб я тебе не зачепив.
- Хай буде так!- спробував зберегти спокій командир,- Піднімай меч, воїн.
- В мене є свій.
Нік дістав з-за спини красивий та небезпечний рунний меч та, перекрутивши його в руці, приготувався до бою. Командир міліції спробував нанести кілька невмілих ударів, але Нік був набагато швидшим. Він без проблем захистив себе та одним швидких рухом перерізав горло противника. Кров змочила суху землю і тіло ворога впало на неї. Абсолютно не напружуючись, Нік обернувся до решти, очікуючи нападу, але нічого не відбувалось. Чоловіки просто стояли та злякано дивились на тіло свого командира.
- Думаю, це означає, що звинувачення зняті,- спокійно мовив чоловік та сховав меч за спину.
- Тобі не варто було втручатись,- мовив Роб, коли вони покинули вулицю,- Ти не знаєш, ким були ті люди.
- Самосуд не приводить до хороших результатів.
- Ти щойно сам це зробив!
- Я захистив невинну сім'ю від смерті. Якби була можливість, я б зробив це знову.
Чоловіки пройшли кілька сотень метрів та зупинились на вулиці, де стіни будинків залиті кров'ю, а просто на дорозі лежить розірване тіло. Озирнувшись, чоловіки побачили місцеву міліцію, яка оточила місце вбивства.
- Сюди йти не можна,- сказав один з чоловіків, підійшовши до них. Брудне лице збентежило Роба, але потім він відчув його запах.
- Ми по справі,- мовив Нік,- Я тут для того, щоб відшукати вбивцю.
- Нічого не знаю. Мені ніхто не говорив.
- Значить, всі вважали, що тобі не треба знати,- холодно відповів Нік, дивлячись в очі незнайомця.
- Панове,- втрутився Роб,- я не думаю, що нам потрібен конфлікт. Просто дайте нам оглянути тіло. Я, як лікар місцевої лікарні, маю на це право.
Солдат кілька секунд оглядав Ніка та Роб, але, все ж, пропустив їх. Товариші підійшли до тіла, яке виглядало просто жахливо.
- Не думаю, що хтось зможе його розпізнати,- сказав Нік.
- На ньому непошкодженого місця не залишилось.- мовив Роб.- Все так само, як з минулими жертвами. Він робив все, щоб жертв ніхто не впізнав.
- Права рука та кілька пальців лівої - зламані,- мовив Нік, присівши коло тіла,- Скоріше за все, жертва пробувала боротись, але марно. Вбивця має доволі непогану фізичну форму.
- Це й не дивно... Щоб зробити таке, дитині чи старому прийшлось б дуже постаратись.
- Кілька глибоких порізів на животі та грудях.
- Це тобі про щось говорить?
- Він жорстокий садист. Порізи глибокі, але зроблені так, щоб жертва помирала повільно, стікаючи кров'ю. Чудово видно, що геніталії пошкоджені. Якщо він вважає, що вибирає грішників, то, напевно, це пов'язано з хіттю. Рани завдані тією ж зброєю, що порізи на животі.
Нік хотів завершувати оглядати тіло, адже, по суті, оглядати нічого, проте його увагу привернула невелика деталь в одній з глибоких ран.
- Ти що робиш?- спитав Роб, коли його друг запхав руку в нутрощі жертви.
Нік витягнув звідти невеликий листочок, який, на диво, не промок від крові. Обережно розгорнувши його, Нік прочитав: "В наш час людство не розуміє, що воно падає вниз. Я роблю свою роботу для того, щоб очистити місто від брудних грішників, які отруюють його. Я допомагаю людям відкрити очі та йти вперед. Ця жертва не заслужила на співчуття, як і решта. Хай Вищі помилують її душу та проведуть чесний суд над її душею. Лінь, жадібність та хіть вже переможені. Тепер черга зрадників."
Нік відірвався від читання та перевів погляд на Роба.
- Хтось в околицях пов'язаний із зрадою?- спитав Нік.
- Емм... Так... Неподалік є маєток лорда Чаурки. Він зрадив Хергитське Ханство у бою та перейшов на сторону Свадії в колишній війні. Якщо він пише про зрадників, то це точно про нього.
Нік швидко встав на ноги та пробіг кілька метрів, коли зупинився та обернувся до Роба.
- Ти не йдеш?- спитав чоловік.
- Я хочу поговорити з бургомістром про виділення більшої кількості ресурсів для нас. Це може бути корисним.
Нік легко кивнув та, взявши у табунщика коня, поскакав з міста.
***
Чоловік прискакав на місце через кілька десятків хвилин та побачив величезне свято, яке влаштував новий лорд Чаурка, щоб відсвяткувати приєднання до Свадії. Зайшовши всередину, Нік побачив кілька десятків заможних людей, які, вдягнувши маски, танцювали, розмовляли, брали участь у конкурсах та прогулювались територією. Невдоволений Нік, пройшовши через натовп людей та вчасно ухилившись від вогню, який видихнув розважальник, піднявся сходами. Чоловік обернувся, щоб побачити всіх присутніх у внутрішньому дворі, коли до нього підійшла молода дівчина хергитської зовнішності.
- Я можу вам чимось допомогти?- зацікавлено спитала дівчина, дивлячись в очі Ніка.
- Ні,- одразу відповів Нік,- Тобто, так. Я шукаю лорда Чаурку. Ви не знаєте, де він може бути?
- Лорд Чаурка, разом з леді Даяною та невідомим чоловіком пішли у покої. Лорд сказав, що у них дуже важлива справа.
Почувши це, Нік швидко рвонув з місця, не почувши слова незнайомки. Чоловік вправно оминув натовп та опинився всередині розкішного трьохповерхового маєтку.
"І куди мені тепер?"- подумав Нік.
Вирішивши, що має мало часу, він швидко піднявся сходами на другий поверх, очікуючи раптового нападу. Він старався йти якомога тихіше, доки не почув жіночий крик. Визначивши, звідки лунав звук, Нік одразу кинувся туди. Увірвавшись в кімнату, він побачив мертвого чоловіка та жінку, що лежали на підлозі, а кров активно текла з їхніх свіжих ран. Тоді ж, чоловік помітив і невідомого в масці та капюшоні, який вправно вистрибнув з вікна та побіг через внутрішній двір.
Нік, в свою чергу, не витрачав часу, тому розігнався та швидко вистрибнув з вікна. Вправно приземлившись на траву та зробивши перекат, Нік побачив противника, який намагався втекти від нього. Чоловік майже наздогнав злочинця, коли його збив з ніг один із сторожових собак, який спустила сторожа. Захистившись від пса, який намагався перезгризти йому горло, Нік встав на ноги, щоб продовжити погоню, проте було занадто пізно. Злочинець втік, а Ніка оточили кілька охоронців.
- Чорт!- невдоволено вилаявся Нік, кинувши меч на траву та піднявши руки вгору.
Один з солдатів захотів схопити чоловіка, але вчасно підійшов Роб.
- Добре, що встиг,- важко дихаючи, мовив чоловік,- Він... Він не винен... Ми розслідуємо справу серійного вбивці і цей чоловік... Цей чоловік майже схопив його, але ви все зробили лише гірше.
Сторожа переглянулась між собою.
- В нас є дозвіл від бургомістра на розслідування,- невдоволено сказав Роб,- Чого повставали? Йдіть на верх та не пускайте нікого в спальню!
Охоронці знову переглянулись, але покинули чоловіків.
- Підемо, оглянемо тіло?- спитав Роб.
- Немає сенсу. Нічого нового ми там не побачимо. Я прибіг занадто рано. Він навіть не встиг залишити якийсь натяк на наступну жертву.- холодно говорив Нік,- Здається, ми його втратили... Ходімо звідси.
- Робота змушує мене оглянути тіло,- мовив Роб.
- Мені чекати на тебе?
- Ні, не варто... А, в принципі, як хочеш.
- Зустрінемось в майстерні,- сказав чоловік та залишив товариша.
Через годину, коли сонце повільно заходило за горизонт, прикрашаючи все красивим золотавим світлом, Нік зупинив свого білого коня та вправно зістрибнув на тверду землю. Чоловік втомлено оглянувся навколо, але не побачив нікого, крім кількох людей, які спокійно працювали до кінця робочого дня. Втомлено провів рукою по обличчю, Нік обернувся та зайшов всередину темної майстерні. Очевидно, Роба ще не було.
- Напевно, закінчує огляд тіла,- сказав Нік та запаливши кілька ламп, сів у м'яке крісло.
"Як, інколи, мені цього не вистачає. Комфорт, затишок, тиша... Не треба за кимось гнатись, не треба когось вбивати. Можливо, колись, я отримаю це все."- думав чоловік, взявши в руку стакан слабкого алкоголю.
Зробивши кілька ковтків, чоловік звернув увагу на клаптик дивного паперу, що лежав на столі. Вставши з крісла та пройшовши через майстерню, Нік підійшов до столу та легко торкнувся того предмета. Він одразу впізнав це відчуття. Це був водостійкий папір. Такий же ж, який використовував і вбивця.
- Жаль, що тобі прийшлось це побачити,- впевнено сказав Роб, який зараз виглядав впевнено та сповненим сил.- Я не планував, що це станеться настільки швидко. Я не планував, що це взагалі станеться.
- Ти весь час був поряд зі мною,- здавалося б, спокійно сказав Нік,- Ти просто фізично не міг цього зробити.
- Міг. В мене є швидкий кінь, я чудово дослідив кожен куток місця вбивства кожної жертви. Якби я захотів, я міг би без проблем вбити когось в тебе на очах і сховатись. На жаль, необережність руйнує великі справи.
- Чому?- спитав Нік, витягнувши меч.
- Ти повинен розуміти, що я роблю це не просто так. Я впевнений, що ти думаєш, що я божевільний, але це не так. Я просто хочу жити в хорошому світі без зла. Думаєш, зрадник не зрадив би знову, що привело б до війни? Думаєш, той чоловік, який заволоділа хіть, не згвалтував би якусь невинну дитину, якби в нього закінчились гроші на бордель? Дай мені трохи більше часу і ти побачиш, що я роблю правильну справу.
- Ніщо не може виправдати вбивство.- холодно сказав Нік.
- Ой, та годі тобі! Ми обоє прекрасно знаємо, що це не так. Ти чудово це засвоїв, коли був з бандитами, а, після цього, з Нічними Вершниками. Так, твоя сестра мені розповіла багато цікавого... Ми з тобою однакові. І ти, і я любимо вбивати і вважаємо, що робимо це для кращої справи. От тільки ти дієш ситуативно, а в мене є чітка ціль та чіткий план... Що ж, я доволі добре тебе знаю. Якщо бою не уникнути, то...
Роб витягнув два коротких меча та напав на Ніка. Чоловік встиг захиститись від кількох перших ударів, але одразу відчув наскільки швидкий його противник. Він прекрасно розумів, що постійно захищати себе не зможе. Нік вправно ухилився від одного з ударів, зробив пірует та сильно вдарив ворога у спину. Це дало воїну кілька секунд, якими він успішно скористався. Роб розвернувся та спробував вдарити опонента, але невдало. Нік вдарив чоловіка ногою в груди та швидко рубанув мечем по руці, залишивши глибокий і кривавий слід.
Скривившись від болю, Роб відійшов на кілька метрів.
- Кажеш, що смерть ніяк не можна виправдати?- розлючено сказав Роб,- Проте, саме ти винен в тому, що Іміра мертва! Я кохав її, а її кров на твоїх руках. Вона шукала тебе і померла заради тебе, а ти робиш вигляд, ніби тобі начхати. Зустрівши мене, ти навіть не згадав її! Після її смерті, я вбив першого... Не через злість чи фанатизм. Ні... Я вбив першого, щоб продати його органи та продовжити справу твоєї сестри... Тоді, я вбив другого, третього, четвертого... Я вже навіть не згадаю, скільки їх було, поки мені не відкрилась істина... Ці нікому не потрібні тіла вже ніхто не рахував.
- Вона померла, як герой,- сказав Нік,- Вона прекрасно знала, на що йде. Не тільки ти в той день втратив важливу людину. Я втратив двох друзів та сестру, а ти кажеш мені, що я винен в цьому? Я не хотів цього! Я б зробив все, що завгодно, щоб знову побачити її. Ніхто з нас не винен в тому, що сталось. Тепер, це минуле... Але те, що ти зробив з тими людьми... Ти повинен понести покарання.
- Виходить, що заплутати сліди в мене не вийшло.
Роб знову напав на Ніка, але воїн встиг відбити удар. Противник спробував вдруге, але марно. На третій раз, скориставшись моментом, Нік ухилився від удару та рубанув противника в живіт, після чого боляче вдарив мечем по спині. Старий друг закричав від болю та, стікаючи кров'ю, впав на підлогу.
- Мені жаль, що так сталось,- говорив чоловік, схилившись коло раненого тіла,- Проте, ці люди не були винні в тому, що сталось.
Роб востаннє ледве вдихнув повітря та помер.
Відвівши погляд від мертвого тіла, чоловік знову оглянув темному майстерню, яка здавалось, опустіла. Нік вдихнув повітря на повні груди та покинув приміщення.
***
Джен спокійно йшла вулицями Правена. Сонце кілька годин тому сховалось за горизонт, тому більшість людей не бажала виходити з дому. Тим не менш, вдалині, вона прекрасно чула звуки від бенкету, який проводився в палаці лорда.
Пройшовши один з поворотів, Джен почула тихий звук позаду себе. Приготувавшись атакувати, вона швидко обернулась, але, побачивши Ніка, заспокоїлась.
- Радий, що ти вирішила атакувати не одразу,- легко посміхнувся чоловік.
- До мене краще не підкрадатись. Ти отримав те, що шукав?
- З цим виникли певні труднощі, тому ні.
- Не в тебе одного.- сказала Джен та, побачивши погляд Ніка, продовжила.- Старий знайомий сказав, що я виконала для нього кілька завдання, в обмін на своїх людей.
- Класика,- сказав чоловік,- В нас обмаль часу... Йдемо до нього зараз.
- Я не впевнена...
- Чудово. Так навіть краще. Пішли!
Вони швидко, майже біжучи, пройшли кілька сотень метрів та увійшли в корчму. Всередині було кілька людей, які тихо сиділи та випивали. Оминувши п'яних чоловіків та групу куртизанок, Джен підійшла до Дейна, який жадібно їв смажену курку.
- Я надіюсь, що ти прийшла, щоб сказати, що зробила все, що я говорив,- з повним ротом м'яса мовив чоловік.
- Ні. Нам потрібні твої люди. Я завершу роботу, обіцяю.
- А якщо не віддам?
- Ти гадки не маєш, наскільки все складно.
Дейн відірвався від курки та встав з-за столу, витягнувши короткого меча. Всі присутні, які прикидались п'яними, також повставали та витягнули зброю.
- Зараза,- невдоволено буркнув Нік, потягнувшись рукою за мечем.
- Мені не подобається тон, яким ти зі мною розмовляєш. Якщо ти не хочеш виконувати завдання, значить, ти мені не потрібна.
Чоловік спробував схопити дівчину, але побачив, як за мить, колір її очей змінився на повністю чорний, нігті почали перетворюватись на довгі та гострі кігті, а зуби стали в рази гострішими. Дейн злякано відійшов на кілька метрів, торкнувшись до стіни.
- Ти не зробиш цього! Мисливці дізнаються про тебе,- чоловік намагався триматись спокійно, але те, що він бачив перед собою, змушувало його трястись від страху.
Нік оглянувся навколо та побачив кількох зляканих солдатів, які кинули зброю та покинули корчму.
- Більше я тобі нічого не буду винна,- неприродньо низьким голосом сказала дівчина.
- Джен!- гукнув Нік,- Не варто цього робити.
- Але дуже хочеться.
- Він не заслуговує цього. Згадай скільки часу ти боролась з цим і в що він просто зараз тебе перетворює.
- Це вже не має значення. Я не можу дозволити, щоб Мисливці дізнались, що я досі жива.
Нік повільно та трохи злякано торкнувся до плеча дівчини, настільки легко та обережно, ніби торкається до дикої тварини, яка, в будь-який момент, може розірвати його на шматки. Джен різко ворухнула головою, але не зводила погляду з Дейна.
- Не треба.- ласкаво сказав Нік.
Через хвилину він побачив, що його подруга поступово повертається до свого колишнього образу. Вона повільна відійшла від Дейна та вибігла на вулицю.
- Я думав, що вона мене вб'є,- полегшено видихнув чоловік,- Вона божевільна. Я зроблю все, щоб про цю потвору дізнався весь світ.
Дейн хотів відійти від холодної стіни, але побачив перед собою лезо меча.
- Лише один зайвий рух, одне зайве слово, якщо хоч одна людина дізнається про Джен чи про те, що тут сталось, я обіцяю - я прийду. І, повір мені, ця дівчина здаватиметься тобі спасінням. Надіюсь, що ти мене зрозумів.
- Значить, ти заодно з такими монстрами.
Нік легко встромив лезо меча в плоть чоловіка, від чого в того пішла кров.
- Хочеш мене залякати?- говорив Дейн,- Не вийде. Я займаюсь такими справами, що щодня чую такі слова.
- Так, можливо, ти правий,- мовив Нік та забрав лезо від шиї чоловіка.
- Швидко ти здався.
Чоловік різко розвернувся та одним рухом відрубав голову Дейну.
- Я не здався,- холодно сказав Нік, коли важке тіло впало на підлогу.
Чоловік витер меч та сховав його за спину. Відчинивши двері, він одразу відчув свіже нічне повітря і побачив Джен, яка сиділа на сходах з опущеною головою.
- Що сталось?- спитав чоловік, сівши коло подруги.
- Я не втрималась,- тихо мовила Джен,- Я не мала собі дозволяти цього, але я просто не могла себе втримати. Рано чи пізно, Мисливці дізнаються, що я була тут та захочуть знайди мене. Крім того, невідомо коли знову в мене буде ось таке. Я хочу піти кудись, де немає людей.
- Ти не загроза для людей... Проте, якщо ти хочеш цього, то я не буду тебе зупиняти.
- Дякую,- мовила Джен та легко посміхнулась,- Не думаю, що ми ще колись зустрінемось.
Дівчина швидко обняла Ніка.
- Надіюсь, що ти отримаєш те, що хочеш,- сказав Нік.
- Дякую. Тобі також варто подумати над цим. Бережи себе.
Відпустивши чоловіка, Джен встала з сходів та пішла темною і безлюдною вулицею міста.
***
Чоловік у дорогій та розкішній броні, з кількома десятками людей супроводу, повільно йшов вулицями міста, ловлячи косі погляди міщан. Потерши бороду та переконавшись у власному зовнішньому вигляді, лорд Харрінгот повільно підійшов до Ніка, який сидів на дерев'яній лавці та спокійно спостерігав за фонтаном.
- Радий, що ви погодились на зустріч,- сказав Нік.
- В мене у палаці бенкет, тому я не можу дозволити собі прогулюватись місто, але, якщо це сам герой Битви за Булугу, то я просто не міг відмовитись. Ви написали, що у вас є термінова справа... До речі, чув, що не так давно ви прилюдно назвали себе нащадком кальрадійського імператора. Чутки поширюються швидко і мені не подобаються настрої, які виникають у черні.
- Я чув, що не так давно ви проводили експедицію в південні землі Пендору та забрали звідти дуже багато цінних речей. Не думаю, що аристократії Кальрадії сподобається, як змінився баланс сил на континенті.
- Цікаві у вас джерела інформації.
- Головне, що надійні.
- Через це ви покликали мене?- спитав лорд,- Думаю, наша аудієнція завершена.
- Я так не думаю.
В цей момент, на солдатів супроводу напало кілька озброєних людей. Лорд одразу витягнув зброю, але Нік виявився швидшим, тому схопив чоловіка та перекрив доступ повітря, доки той не знепритомнів.
***
Через кілька днів після цього, Нік спокійно стояв на перехресті, спершись на самотнє дерево, що росло за кілька кілометрів від Правена.
- Не думав, що ти справишся так швидко,- мовив Торговець, раптово опинившись за спиною чоловіка.
- Було непросто, але я взяв лорда. Він зараз у безпечному місці.
- Обіцяю, що він не постраждає,- сказав Торговець.
- Орендований дім у Правені. Кілька метрів ходьби він Північних воріт, навпроти лавки торговця зброєю.
- Вдячний тобі за допомогу,- спокійно мовив чоловік,- Це суттєво пришвидшило мої плани. Проте, знову ж таки, без тебе я не впораюсь. Нам потрібно відправитись у далеку подорож.
- Наскільки далеку?- з тривогою спитав Нік.
- Дуже-дуже далеку.