Молода дівчина йшла світлими вулицями Лос-Анджелеса. Сонце повільно сідали за горизонт, забарвлюючи великий мегаполіс у золотаві кольори. Вдихаючи чисте повітря, що доволі рідко буває у Лос-Анджелесі, вона усміхнено озиралась навколо, спостерігаючи за людьми, що після важкого робочого дня просто відпочивали. Її робочий день не був особливим та майже нічим не відрізнявся від багатьох попередніх.
За кілька метрів від свого будинку, дівчина помітила автомобіль, який ніколи до цього не бачила. Не звернувши на це увагу, адже, можливо, це якісь гості приїхали до сусідів, вона відчинила міцні металеві двері та опинилась на сходовій клітці першого поверху. Піднявшись на третій поверх, вона відчинила двері до власної квартири та повільно зайшла всередину. Інтер'єр її житла майже нічим не відрізнявся від багатьох інших американських квартир, але, зайшовши всередину, можна було одразу відчути приємний аромат дивних квітів.
Поклавши ключі від дверей на столик, неподалік від входу, дівчина пройшла кілька метрів, а тоді зупинилась. Вона повільно витягнула пістолет та почала ступати тихими та маленькими кроками вперед, очікуючи раптового нападу. Проте, зайшовши у вітальню, дівчина побачила лише раненого чоловіка, який лежав на підлозі, в калюжі власної крові.
- Боже, Марку, що з тобою?!- одразу впізнавши чоловіка, крикнула Лена та підбігла до раненого.
- Нещасний випадок,- сказав Марк, скривившись від болю.- Мені потрібна твоя допомога.
- Що сталось?!- схвильовано спитала дівчина.
Маршал вирішив спробувати піднятись на ноги, але не втримав рівновагу та, впавши на підлогу, закричав від болю.
- Почекай,- мовила Лена та обережно допомогла маршалу піднятись.
Побачивши, що Марк вже тримається на ногах, Лена повільно провела його до свого дивану та обережно посадила.
- Так дійсно краще,- сказав чоловік.
- Що сталось?- втретє повторила дівчина, значно заспокоївшись.
- Дехто мене переслідує... Від самого Лондона. Повір, я не хотів тебе вплутувати, особливо, якщо згадати в якому я стані.
- Тебе розшукують,- вирішила нагадати працівниця поліції.
- Так, я пам'ятаю про це. Проте, зараз це одна з найменших моїх проблем. Воно переслідувало мене.
- Про кого ти?
- Чорт,- невдоволено сказав Марк та скривився від болю. Чоловік намагався підібрати слова, поки Лена шукала аптечку,- Це потвора... В тебе є Нетфлікс?
- Так.
- Так от. Якщо ти бачила якийсь там епізод "Відьмака", де з'явилась стрига, то ти зрозумієш, як воно виглядає.
- Хочеш сказати, що за тобою гналась міфічна істота?
- Я... Я не знаю, що це було. Хіба я схожий на психа?
- Враховуючи, що ти почав вбивати людей...
- Один серійний вбивця, а всі вже запам'ятали мене, як якогось м'ясника,- невдоволено мовив Марк та скривився від болю, коли Лена почала перев'язувати рани.
- Монстрів не існує, Марку,- спокійно сказала Лена,- Можливо, на тебе напав якись звір і в тебе зараз просто гарячка. Тобі треба відпочити.
Чоловік хотів заперечити, але відчув, що йому дійсно не вистачає сил.
- Ти повинна допомогти мені,- тихо сказав Марк.
- Взагалі-то, ні. Ти у міжнародному розшуку. Ти в головних новинах Сполучених Штатів та Британії. Ти ж розумієш, що мене посадять, якщо я буду тобі допомагати?
- Для того, щоб мене посадили, треба ще зловити,- ледве посміхнувся Марк.
- В такому стані це неважко зробити.- дівчина взяла з стола склянку та налила води,- Випий. Потім треба буде промити рани та обробити їх, щоб не було зараження. Я не збираюсь ховати твій труп.
- Так, звісно,- мовив Марк, беручи воду.
- Скільки разів ця "істота" наздоганяла тебе?- спитала Лена, давши зрозуміти, що не вірить маршалу.
- Тричі. Перші два рази я був не сам...
- І зараз також.- невдоволено мовила Лена.
- Мені не вдалось захиститись від неї. Якби не ти, я б вже помер.
- Я чула, що ти вбив Геррі Ріда,- мовила Лена, бажаючи змінити тему розмови.
- Він хотів вбити дівчину,- сказав Марк, будучи не дуже радим зміні теми.
- Ти вже захистив її. Всі були в безпеці і від тебе вимагалось просто заарештувати його, але ти натиснув на спуск. Ти вбив його, бо хотів зробити це.
- Я не міг заарештувати його. Геррі виявився занадто небезпечним і міг бути загрозою в майбутньому... Ти його не бачила. Тебе там не було. Це не Джон Уейн чи якийсь нікому не потрібний злочинець. Геррі виявився ідеальним. Занадто ідеальним. Я змушений був звернутись за допомогою до Тедда Данді.
- Для вирішення справи ти звернувся до іншого серійного вбивці?- здивовано спитала Лена.
- Не засуждуй мене за це. Він дав мені набагато більше інформації, ніж досвід та знання підготовки маршалів. Його треба звинувачувати у вбивствах людей, в тероризмі та інших злочинах, але він дав нам можливість впіймати злочинця і ми зробили це.
- Ти вбив його, Марку! Ти маєш ловити злочинців, а не вбивати їх.
- Вона права,- мовив чоловік, що стояв за спиною дівчини.
Марк перевів погляд на чоловіка. Він не міг повірити своїм очам.
- Ні! Цього не може бути. Ти маєш бути за гратами,- сказав Марк.
- Що відбувається?- спитала Лена у маршала, який показував рукою за спину Лени.
- Ох, друже. Ти помиляєшся.
Кілька секунд маршал дивився на його обличчя та знепритомнів.
***
Чоловік отямився. Не одразу, звісно. Спочатку, він міг рухати лише пальцями, потім, розплющив очі, а через кілька хвилин повернув контроль над всім тілом. Повернувши голову, маршал побачив красиву, чисту та охайну вітальню Лени, яку заливало проміння ранкового сонця. Тоді, він побачив саму дівчину, яка сиділа неподалік та спокійно читала книгу.
- Привіт,- тихо мовив Марк.
- Привіт,- спокійно відповіла Лена.
- Давно ти так сидиш? Тобі зовсім не обов'язково дбати про мене. Через кілька годин я піду. Просто, мені не було до кого звернутись за допомогою.
- Я не думаю, що ти кудись підеш. Ти в занадто важкому стані. Лікарі сказали, що рани у тебе глибокі, але можеш не переживати, рано чи пізно заживуть.
- Надіюсь, вони нікому не розкажуть про мене,- мовив Марк, сівши на ліжку.
- Я була доволі щедрою з ними,- сказала дівчина та відклала книгу в сторону,- Ти, напевно, хочеш їсти?
- Ні, не треба. Дякую.
- Коли ти плануєш їй сказати?- спитав Тедд Данді, спершись на стіну.
Марк різко відсахнувся, в його очах пробіг переляк, але йому вдалось швидко заспокоїти себе.
- Все нормально?- спитала дівчина.
- Так, просто ще не зовсім відійшов від видінь.- Марк продовжував дивитись на Тедда, який не зникав та лише хитро посміхався.- Знаєш, я б не відмовився від води. Краще, гарячого чаю.
Дівчина лише кивнула та пішла на кухню.
- Якого чорта?- невдоволено спитав маршал.
- Я б хотів задати тобі це питання. Якого чорта ти робиш в Лос-Анджелесі, коли ти - одна з найбільш розшукуваних людей на планеті? Ти ж розумієш, що вони дізнаються? Зараз ти виглядаєш дуже погано, друже, але пізніше тобі стане тільки гірше. Давай зробимо так, щоб тобі не стало краще у в'язниці.
- Ти не справжній,- мовив Марк, встаючи з дивану.
- Залежить від того, що ти розумієш під цим словом.
- Я псих?
- Ну, я б так не сказав. Ти отримав серйозну психологічну травму від зустрічі з істотою. Можливо, вона колись пройде, але, поки що... Я завжди буду поруч з тобою.
- Яке полегшення,- мовив маршал та відкинувся на спинку дивану.
- Це краще, ніж бачити якусь хрінь перед очима, типу єдинорогів чи мерців.
- Істота також витвір моєї уяви?
- Ні, вона справжня. Ну, принаймні, вона здавалась справжньою. Та й її удари виглядали цілком реалістичними. Хоча...
- Ти не знаєш, що могло бути причиною її появи?
- Алло, мужик, я в твоїй голові! Я - це ти! Прокинься. Ти задаєш це питання самому собі. Проте, незважаючи на твою туговатість, в мене є теорія. Це може бути викликано радіацією, яку отримав у Прип'яті. Правда, радіація такого не робить. Тому так. Ти поїхав головою.
- З ким ти розмовляєш?- спитала Лена, принісши чашку теплого чаю.
- Вона мене не чує,- говорив Тедді,- але це не значить, що їй варто знати про мене. Все таки, бачити серійного вбивцю - це таке собі. Суспільство не готове до такого.
- До мене дзвонили,- збрехав Марк,- Старий друг.
Очевидно, Лена не повірила, але вирішила не розпитувати чоловіка.
- Вже маєш якісь плани на майбутнє?- спитала Лена,- Сумніваюсь, що ти залишишся в Лос-Анджелесі.
- Мені треба якось позбутись від того, що мене переслідує. Скоріше за все, звернусь до нейрохірурга. Він має допомогти.
Марк та Лена перекинулись парою коротких фраз. Маршал встав на ноги та, незважаючи на протести дівчини, пішов до виходу.
- Коли в мене буде вільний час, я спробую пошукати щось, що зможе тобі допомогти,- мовила Лена.
- Буду дуже вдячний.
Чоловік легко посміхнувся та покинув квартиру. Він йшов по красивій, чистій та сонячній вулиці, оминаючи зайнятих та стурбованих людей.
- Я думаю, що тобі варто серйозно поговорити з нею,- мовив Тедд, наздогнавши маршала,- Про ваше майбутнє.
- Ми не разом. Нам немає про що говорити,- коротко та холодно відповів чоловік.
- Не обманюй себе. Буквально. Поговори з нею, зроби кілька компліментів, поцілуй, а там... Там, як піде.
- Не вчи мене, як мені говорити з людьми.
- Так, звісно. Просто нагадаю, що зараз ти говориш сам з собою. Принаймні, так це бачать інші.
В цей момент Марк почав звертати увагу на те, що люди дійсно кидають на нього косі погляди, проходячи повз.
- Це, звісно, може бути й через твою витівку у Лондоні, але...- продовжив Тедд.
- Я мав щось робити.
- Звичайно. Ти вирішив грати в героя. Інколи мені здається, що з тобою щось не так.
- Так, зі мною щось не так! Зараз якась частина моєї свідомості говорить зі мною, взявши образ серійного вбивці та терориста! При цьому, всі силові органи світу та якась невідома потвора женуться за моїм задом. Вгадай, що зі мною не так?!
- Все сказав?- спокійно спитав Тедд та перевів погляд в сторону.
Марк також озирнувся та побачив невеликий натовп людей, що дивився на них. Чоловік невдоволено видихнув та продовжив рух.
- Ми не можемо йти по Алеї Слави, поки знаходимось у розшуку,- дорікнув Тедд.
Марк проігнорував його пораду та продовжив йти вперед. Тедд продовжував щось говорити, але маршал просто ігнорував його. Зрештою, його увагу привернув незнайомець, що стояв коло чорного автомобіля просто навпроти школи, з якої почали виходити діти.
- Ой, чорт,- мовив Тедд,- Я знаю цей погляд і це погано. Я не знаю, що гірше: те, що ти підозрюєш цього чоловіка, хоча він просто міг приїхати, щоб забрати дитину з школи, чи те, що за тобою ганяється якась срань та поліція, а ти хочеш братись за нову справу. Просто нагадаю тобі, що в тебе можуть бути проблеми.
- Надіюсь, ти не будеш заважати мені.
Марк зупинив таксі, що проїжджало неподалік та наказав слідкувати за чорним автомобілем.
- Коханець вашої дружини?- жартома спитав таксист, але побачив холодний погляд Марка, тому зрозумів, що не найкращий час для цього.
Маршал побачив чоловіка середніх років, який, тримаючи за руку дитину, довів її до автомобіля.
- Це те, що я думаю?- спитав водій.
- Так.
- Чому цього ніхто не бачить?
- Всім начхати. Не відставай.
Зрештою, вони рушили. Вони рухались вулицями міста кілька хвилин, доки не зупинились коло старого та розмальованого будинку. Марк вийшов з автомобіля, залишивши водію кілька доларів, та увійшов всередину. Він тихо витягнув пістолет та почав повільно ступати, щоб не привертати до себе увагу. Перевірка кожної кімнати могла зайняти в нього багато часу, але йому пощастило, адже він почув крик маленької дівчинки. Маршал одразу побіг туди та увірвався в кімнату.
- Почекай, хлопче. Мені не потрібні проблеми,- швидко встиг сказати злочинець, перш ніж отримав сильний удар в обличчя.
Противник впав на підлогу та спробував піднятись, але отримав сильний удар ногою в обличчя, від чого знепритомнів.
Маршал вирішив діяти швидко. Сказавши дівчинці чекати на першому поверсі, коло входу, Марк зв'язався злочинця та викликав поліцію, пояснивши їм усе. На його здивування, сидячи на терасі кафе з протиженого боку вулиці, чоловік побачив, що приїхала тільки одна машина з двома молодими правоохоронцями.
- Радий, що ти вирішив вийти в люди та розслабитись,- сказав Тедд, сідаючи навпроти Марка.
- Іди до сраки.- Маршал почекав хвилину, а тоді продовжив.- Не знаю, чому я це роблю. Навколо мене почало відбуватись щось дивне. Тобто, я не хочу сказати, що з'їхав з глузду, але, здається, що так і є. Я став помічати, що люди дивно на мене дивляться. Я розумію, що я у розшуку, але це погляд не такий. Вони мали б мене боятись, чи злитись, чи дивуватись, але я бачу, що вони просто дивляться бездушним, беземоційним... Крижаним поглядом.
- Це неприємно. Відчуття, ніби на тебе дивляться мерці.
- Так, щось таке. Звісно, ти знаєш, але мені треба виговоритись. Я перелітав з Лондона в Чикаго і зупинився в мотелі, щоб перепочити. Я просто заснув та проснувся серед ночі від того, що якийсь мудак стояв над мною та просто дивився просто мені в очі. Я дивом не обісрався тоді. Одна справа, коли полюєш на людину та знаєш, що в неї є свої слабкості, а зовсім інша, коли навколо відбувається срань, яку просто неможливо пояснити. Спочатку, істота, а тепер ось це. Пишучи лист до свого друга в Лос-Анджелесі, я чув, що хтось стоїть у мене за дверима. Я чув його дихання та відчував його присутність. Майже весь вечір.
- Розкажи ще щось?
- Останній раз таке було тоді, коли я потрапив у квартиру Лени. Я збрехав їй. Насправді істота напала на мене просто там, але перед цим я бачив незнайомого чоловіка, що дивився на мене порожнім поглядом. Спочатку, я побачив його у дзеркалі, а коли обернувся, його вже не було. І ще через хвилину, напала потвора.
- В тебе серйозні проблеми,- вже серйозно сказав Тедд,- Тобі потрібно відпочити та звернутись до того, хто зможе тобі допомогти. Самому з цим боротись не варто.
- Так, ти правий, але... Я не можу дозволити собі спати, розуміючи, що коло мене може бути якась хрінь, яка може мене вбити.
Марк перевів погляд на протилежну будівлю та побачив, як двоє поліцейських виводили зв'язаного затриманого. Тоді, в нього виникла ідея. Він дістав телефон та написав одне коротке повідомлення.
- Думаєш, що набагато безпечніше розгулювати вулицями одного з найбільших мегаполісів?
- Не знаю, але інших варіантів у мене немає.
Маршал сховав телефон, розрахувався за енергетики та, розуміючи, що, можливо, робить помилку, покинув кафе.
Вже через годину він сидів на лавці в парку та спокійно спостерігав за підлітками, які проходили по стежці неподалік. Маршалу дуже подобалась ця атмосфера великого, але затишного міста.
- Не думав, що тобі вистачить нахабства, щоб повернутись в місто та писати мені,- почав Джордж, сідаючи поруч з Марком. Капітан поліції оглянув старого друга, а тоді повернув голову та просто дивився на парк перед собою.
- Надіюсь, ти не будеш мене заарештовувати. Той чоловік, якого я зловив. Хто він?
- Навіть зараз продовжуєш працювати?- після недовгої паузи чоловік продовжив,- Його звати Педро Сепол. Він родом з Колумбії та колись торгував наркотиками. Їхній картель був дуже відомим, що, звісно, привернуло увагу федералів. ФБР кілька разів намагалось зловити їх, але невдало. Вони всі швидко втікали. Інколи до нас доходили чутки, що у 80-х їм допомагав Радянський Союз, але це не підтверджена інформація. У 90-х, після розпаду СРСР, яке співпадіння, картель почав занепадати і вони поступово втрачали вплив. Педро вирішив піти, поки корабель не потонув остаточно і це врятувало його життя. В 2008 році, в Атакамі було знайдено тіла всіх членів картелю. Педро - єдиний, кому вдалось врятувати свій зад швидше. Ні ми, ні правоохоронні органи Колумбії не могли його знайти. Йому вдалось вдало зімітувати смерть у 2015 році, після чого він вийшов на зв'язок з ФБР та попросив притулку. Ми пробували заарештувати його, але федерали тримали його під своїм захистом. В 2018 році справи проти нього було остаточно закрито через смерть всіх свідків та недостачу доказів.
- Тобто, зараз на нього справи немає?- спитав Марк.
- Немає. Тому він легко ходить по місту, не боячись, що хтось його заарештує... Проте, наскільки мені відомо, його розшукує поліція Колумбії, Перу, Венесуели та Еквадору за вбивство більше ніж 300 людей.
- І знову проти нього нічого немає?
- Нічого.
- Я ж його зловив. Просто знайдіть щось.
- Ти його зловив, але є одна проблема. Дівчина виявилась його племінницею. Принаймні, так вона нам сказала. Він розповів нам, що прийшов якийсь чувак, якого він бачив по телевізору за вбивство, та надавав по зуба. Крім того, що в нас нічого немає, ти порушив його права, тому ми не можемо тримати його навіть 24 години.
- Чорт,- невдоволено вилаявся маршал,- Ви його ось так просто відпустите?
- Ми мусимо.
- Ось чому мені не подобається система. Як тільки порушують права якогось кретина, всі одразу починають бити на сполох та захищати його, забуваючи скільки болю він приніс.
- Тому ти вбив Геррі Ріда?- спитав Джордж.
- Так,- коротко відповів маршал, якому вже набридли ці питання.
- Виходить, що ти такий самий, як і вбивці.
Маршалу набридло виправдовуватись, тому він просто промовчав.
- Що ж, за цю розмову мене можуть звільнити та посадити, тому давай сюди свої руки,- сказав капітан, витягаючи наручники.
- Розмову? Яку розмову?- спитав Марк, встаючи з лавки.
- Навіть не думай. Якщо в тебе руки чешуться, ти можеш допомогти.
- Розповідай,- зупинившись, сказав чоловік.
- Треба, щоб ти допоміг у справі. Наші детективи безпомічні, а от ти можеш допомогти.
Не знаючи, що й сказати, маршал лише легко кивнув та сів в автомобіль, одразу за Джорджем. Чоловіки приїхали до невеликого студентського будиночку. Вони швидко перейшли порожню дорогу, загороджувальну стрічку та зайшли на подвір'я.
- Ти якийсь не дуже засмучений,- сказав Джордж, побачивши обличчя Марка.
- Тобто?
- Ти не дуже переживаєш, що тебе шукають.
- Мені тепер плакати, чи що? Мене завжди шукають,- спокійно, але втомлено мовив Марк, відчувши біль від недавніх ран.
Чоловіки зупинили свою розмову, адже до них підійшов поліцейський, якого Марк до того не бачив.
- Доброго дня, панове. Офіцер Міллер, поліція Лос-Анджелеса,- представився чоловік.
- Джордж, а це - Марк,- коротко мовив капітан.
Міллер зупинив свій погляд на обличчі Марка та кілька секунд вдивлявся в нього.
- Офіцере,- перервав мовчанку Джордж,- Ви казали, що ваші експерти безсилі у цій справі, а ми тут для того, щоб допомогти вам. Мені потрібно казати, що в нас занадто мало часу, для того, щоб вирішувати чужі проблеми?
- Ні, не потрібно. Ходімо.
Вирішивши, що Марк просто не може бути тим злочинцем, якого офіцер бачив по телевізору, та ще й поряд з настільки шанованим капітаном, Міллер провів їх до місця злочину. Там Марк побачив закривавлене тіло в басейні, в спину якого встромлений ніж.
- Нам подзвонили о шостій ранку.- почав Міллер, а маршал почав оглядати тіло жертви, не торкаючись його,- Сусіди знайшли його, коли прокинулись. Звати Тайлер. Другий курс та вивчав бізнес.
- Як в тебе справи з Елізабет?- спитав Марк, не відводячи погляду від тіла.- Я чув, що з тобою її справи пішли вгору.
- Що?- не зрозумів Міллер.
- Нічого, це він до мене.- мовив Джордж,- Так, їй стало набагато краще.
- Наскільки я пам'ятаю, мені вона казала, що я не даю їй розвиватись,- продовжував Марк,- Значить, тепер вона переїде в Нью-Йорк? Здається, вона завжди цього хотіла.
- Так, я не буду її зупиняти.
- Я впевнений, що вона не залишить тебе тут самого,- мовив Марк, перевівши погляд на друга.
- Пробачте,- втрутився Міллер та вказав рукою на труп жертви.
- Так, я пам'ятаю. Де його сусіди?
- За мною,- мовив офіцер та повів чоловіків всередину будиночку. Зайшовши всередину, Марк побачив багато дерев'яних та красивих виробів, які коштували доволі дорого. Крім цього, на дивані сиділо п'ятеро студентів: дві дівчини та три хлопці.
- Нарешті!- вигукнув один з них,- Ми вас зачекались! Про права людей ви, взагалі, чули?
- Ні, не чули,- холодно відповів маршал та продовжив оглядати простору вітальню.
Тепер чоловік почав звертати увагу на деталі: розкиданий одяг, ігрові гроші, подряпані меблі, нова плазма - нічого особливого для студентів.
- Хто з вас знайшов тіло Тайлера?- спитав маршал через хвилину.
- Я,- невпевнено мовила темношкіра дівчина, боячись, що її в чомусь запідозрять.
- В якій годині?
- В шостій ранку.
- Чому так рано?
- Ми бігаємо,- мовила дівчина, вказавши на спортивного афроамериканця, що сидів поруч.
- Скажіть... У вас є карти?- спитав Марк.
- Ні,- швидко відповів один з підлітків, дивлячись просто в очі Марка.
- Так,- мовила студентка після недовгої паузи.- Ось там, у верхній шухляді.
Чоловік підійшов до шухляди та, відкривши верхню, витягнув звідти гральні карти.
- Не знаєш, коли вона буде збиратись?- спитав Марк у Джорджа.
- Напевно, наступного тижня.- відповів капітан.
Дехто з студентів з нерозумінням подивився на своїх друзів.
- Не так вже й багато часу їй потрібно,- мовив маршал.
- Так,- коротко відповів Джордж та перевів погляд на студентів,- Коли ви востаннє бачили Тайлера?
- Я прийшов о другій годині ночі,- почав афроамериканець,- Він не спав і виглядав спокійним.
- Ми думаємо, що на нього міг напасти грабіжник,- швидко додала інша дівчина.
- Тобі треба терміново поговорити з Елізабет,- мовив Марк, кинувши карти на столик,- Якщо вона їде, значить, ти також.
- Ми працюємо,- нагадав Джордж.
- Ах, точно. Ледь не забув... Вони всі винні. Ножем його вбити не вдалось, тому вони втопили його.
- В басейні?
- Очевидно, вбивця був не сам. Доволі непросто було втопити такого бугая, як Тайлер, тому знадобилась допомога.
- І чому вони це зробили?
- Це якось пов'язано з вчорашньою грою в карти. Ви ж використовували іграшкові гроші, замість фішок?- спитав Марк в студентів та, не чекаючи відповіді, продовжив,- На факультет бізнесу беруть тільки талановитих або багатих людей. Підозрюю, Тайлер був багатим, інакше, студенти не могли б дозволити собі такий будинок та нову плазму. Маючи гроші, він любив грати в карти та перемагати, тому виграв занадто багато, чого ці кілька недоумків не могли віддати. Хтось звинуватив Тайлера в нечесній грі. Думаю, це був ти,- мовив маршал, вказавши на спортивного афроамериканця,- Ти достатньо сильний, щоб мати шанс здолати його в бою, тому висказав свою думку. Як тебе звати?
- Баррі,- сказав хлопець.
- Баррі... Думаю, як будь-який багатий студент, Тайлер любив накачувати себе шкідливими речовинами, тому він дуже розгнівався, коли ти звинуватив його. Він напав на тебе, а хтось інший... Думаю, це був ти,- Марк вказав на хлопця, що спокійно сидів на кріслі, подалі від всіх,- Вирішив стати героєм, але отримав по зубах? Не пощастило. Дівчата, вам треба краще замальовувати рани, бо це просто халтура.
Офіцер Міллер вражено спостерігав за цим, але для Джорджа це було звичним явищем.
- Ти,- продовжив Марк, вказавши на одну з дівчат,- носиш годинник на лівій руці, тому, я підозрюю, що ти лівша. Судячи з кута удару та глибини рани, яка виявилась не дуже глибокою, саме ти нанесла удар Тайлеру, але правою рукою. Не знаю, чим це викликано. Скоріше за все, ти просто не задумувалась і намагалась діяти швидко. Проте, оскільки удар зроблено невміло, це тільки розлютило нашого багатія. Він погнався за тобою, але перечепився об щось та впав. Ви двоє,- Марк вказав на хлопців,- швидко схопили його та почали топити в басейні. Ви сподівались, що він просто знепритомніє, але він помер... Незручно вийшло. Після цього, ви повернулись в будинок та почали наводити порядок, і вийшло це у вас дуже навіть добре. Якщо поліція не змогла ні в чому вас запідозрити, я змушений сказати, що дійсно вражений... Я колись дивився серіал, де бачив щось схоже. Забув, як він називається.- Марк повернувся до Джорджа,- Ми можемо їхати? В мене ще є справи.
- Ви всі заарештовані,- лише сказав офіцер Міллер до підлітків, поки поліцейські вдягали на них наручники.
***
Наступного дня Марк ліниво сидів на терасі кафе та спокійно гортав стрічку новин в "Інстаграмі". Проходили години, люди змінювались, а чоловік не міг відлипнути від телефону. На його столі вже лежала дев'ята пляшка енергетику. Він відчував, як його серце виривається з грудей та розумів, що нічого хорошого не варто й чекати, але вибору в нього також не було.
- Чому люди постять те, чого не розуміють?- тихо бурмотів чоловік, забувши про інших людей, але через секунду сам відповів на своє питання,- Для того, щоб привернути увагу. Лише заради уваги.
Несподівано, до нього прийшло повідомлення від Джорджа, яке змусило його відірватись від марного гортання безкінечного Інстаграму.
- Ти буваєш в мережі?- здивовано мовив Марк та відкрив повідомлення.
Як на зло, воно було голосовим. Не те, щоб Марк не любив голосові повідомлення. Він, як, напевно, всі знав людей, голос яких завжди приємно чути, але такий тип повідомлень, зазвичай, приносив йому дискомфорт, який він не дуже любить.
- Я знаю, що ти подумаєш, але його відпускають,- коротко та швидко сказав Джордж.
В цей момент Марк хотів лише вилаятись, але легко зміг стримати себе. Відсутність сну занадто втомила його. Енергетики допомагали, але їхня дія, як виявилось, занадто короткочасна. Саме тому, Марк просто невдоволено видихнув повітря та обдумував те, що буде робити далі. Думки швидко виникали та зникали в його голові, тому маршал ніяк не міг вхопитись за потрібну для нього.
- Треба зловити та посадити Педро, а, після цього, почати вирішувати мою проблему з потворою.- розрахувавшись, чоловік встав з стільця та пішов вулицею яскравого та сонячного міста,- Зловити Педро - це не проблема. Тільки в мене немає ресурсів. Джордж та Лена мені не допоможуть, тому прийдеться діяти самостійно.
Йдучи по сонячній вулиці, чоловік вперше за довгий час зрозумів, що просто "пливе за течією", не маючи певного плану дій.
- Я знаю, що ти не хочеш мене бачити, але я можу тобі допомогти,- швидко проговорив Тедд, наздогнавши маршала на вулиці.
- Ти правий, я не хочу тебе бачити.
- Так, але я частина твого розуму, яка, поки що, не перетворилась в жиле через відсутність сну. Крім того, на відміну від декого, я ще вмію думати, тому знаю, де можна знайти Лопеса.
- Який сенс, якщо нам немає чим довести його провину?
- Не знаю, чи ти пам'ятаєш, але рік тому було розслідування на пагорбах Лос-Анджелеса. Група поліцейських, яким невідомий повідомив про чоловіка з лопатою, вирішили приїхати сюди. Вони знайшли лише одне тіло. Проте, ми ж обоє чудово знаємо, що вони помилились.
- Я не міг би про це забути.
- Очевидно, забув. Педро давно в Лос-Анджелесі і мав можливість робити це все.
- Це точно було на пагорбах?
- Ти вирішив сумніватись в собі? Ходімо!
Згадавши, що його автомобіль досі в Ріо, звідки він полетів у Росію, Марк вирішив відвідати доволі скромний сервісний центр. Чоловік, що працював там, без документів чи завдатку передав ключі від орендованого автомобіля Марку, весь час затримуючи погляд на чомусь за його спиною. Зрозумівши, що транспорт вкрадений, маршал вирішив не задавати питання, адже інших варіантів у нього просто не було. Сівши в старий Форд, Марк поїхав на пагорби. На диво, дороги виявились вільними, тому шлях не зайняв багато часу. Проїхавши кілька метрів по грунтовій дорозі, чоловік здійняв цілу хмару пилу, яка піднімалась з-під коліс авто та повільно осідала на поверхні машини. Зрештою, Марк зупинився та, вийшовши з транспорту, почав оглядати територію навколо. Майже годину маршал ходив туди-сюди, намагаючись знайти щось, що могло б вказувати на нещодавньо діяльність людини. Лише через дві години йому вдалось знайти те, що він шукав.
Побачивши невелику купку землі, яка виглядала не зовсім природно, в порівнянні з поверхнею навколо неї, чоловік взяв лопату та почав копати. Кілька рухів і він вже натрапив на поліетиленовий пакет, в якому, без сумнівів, було тіло. Проте, маршал не зупинився і вже через хвилину натрапив на інше тіло, яке було закопане на тому ж місці, але трішки глибше.
- Думаю, цього буде достатньо,- пробурмотів чоловік та розірвав поліетилен.
Від побаченого, його ледь не знудило. При підготовці маршалів, їх вчать звикати до бридких та неприємних речей, але Марк не бачив такого занадто довго. Труп, як виявилось, був доволі новим, але трупні черв'яки та інші комахи, які прогризли шкіру, очі та проникли всередину тіла, робили вигляд неймовірно бридким. Опанувавши себе, маршал дістав предмети з кишені та взяв зразки ДНК з ротової порожнини, нігтів, паху та місць, де, можливо, були нанесені удари. Зробивши те саме з другим, більш старим тілом, Марк викликав поліцію та, не чекаючи ні секунди, залишив місце злочину.
***
Доволі молодий 27-річний лікар, який вже кілька років працював у міській лікарні Лос-Анджелеса та, врятувавши не одне життя, користувався великим попитом серед решти персоналу, спокійно оглядав пацієнтку, який прийшла до нього, скаржучись на біль у спині.
- Так, ну я вас оглянув,- мовив лікар, відсуваючись до свого столу,- Скоріше за все, біль в спині зумовлена тим, що ви простудили нирки. Не думаю, що це щось серйозне, інакше б ви просто не могли стояти. Вам просто треба закутатись в теплий плед, взяти чашку гарячого чаю, сісти на підвіконня та насолоджуватись прекрасним видом... Звідки ви приїхали?
- З Альберти,- відповіла жінка.
- Значить, насолоджуватись прекрасним видом Альберти,- мило посміхнувся лікар.
- Я вам дуже вдячна,- сказала пацієнтка,- Я вам щось винна? Все таки, ви прийняли мене в понаднормовий час.
- Не варто. Я просто роблю свою роботу - допомагаю людям.
- Ще раз дякую,- посміхнулась жінка та залишила кабінет.
Хан, так звали лікаря, повернувся до свого столу та почав щось швидко занотовувати. Сидячи спиною до дверей, він не міг бачити, хто зайшов після пацієнтки.
- Що вас турбує?- не дивлячись, спитав Хан.
- Безсоння, галюцинації, кошмари,- спокійно відповів чоловік.
Хан повільно обернувся до прибулого, але одразу змінився в обличчі, коли впізнав чоловік. Він точно одразу впізнав його та анітрохи не хотів бачити перед собою Марка.
- Що?! Ти що тут робиш?- здивовано та трохи злякано спитав лікар.
- Очевидно, мені потрібна твоя допомога.
Азійський мігрант, якому пощастило легко знайти нове життя в Сполучених Штатах, швидко підійшов до дверей та зачинив їх на замок.
- Тебе весь світ шукає, а ти приходиш до мене та просиш допомоги?!
- Чесно кажучи, не дуже вони й стараються. Я вже третій день гуляю містом, а вони все ніяк не бачать,- мовив Марк.
- От і радій, доки можеш, а зараз - покинь мене.
- Як я вже сказав, мені потрібно, щоб ти допоміг мені.
Лікар хотів силою вигнати Марка, але побачив його жахливий стан. Крім того, Хан давно знав маршала та прекрасно розумів, що навіть зараз він може становити загрозу.
- Виглядаєш, я наркоман,- спокійно сказав старий приятель, сівши коло чоловіка,- Що з тобою?
- Про мене пізніше. Доки я не забув, я хочу, щоб ти глянув на ці зразки ДНК. Дуже сподіваюсь, що ти зможеш знайти більше, ніж двох власників. Мені треба знати, кому вони належать.
- Я не можу просто тобі сказати. Мені треба знати з чим порівнювати.
- Зайдеш в базу даних поліції. Тобі не вперше.
- Я спробую,- неохоче погодився Хан,- Скажи краще, що з тобою?
- Галюцинації. Принаймні, два останні дні. Ще за мною женеться якась істота, але, думаю, вона реальна. Можеш щось зробити?
- Сумніваюсь. Я міг би просканувати твій мозок та знайти відхилення, але ти у розшуку, тому мені просто не дозволять... Напевно, візьму в тебе трохи крові. Це не дасть достовірної відповіді, але скаже, чи є в твоїй крові токсини, які можуть викликати галюцинації.
Марк кивнув головою та закотив рукав. Його цілком задовольняла така відповідь. Хан швидко продезінфікував рану та встромив голку.
- Цього має вистачити,- мовив лікар, тримаючи в руці невелику кількість крові Марка,- Я подзвоню тобі, якщо щось дізнаюсь.
- Дякую,- мовив Марк та, натягнувши капюшон на голову, покинув кабінет лікаря.
***
Маршал швидко підійшов до того будинку, де минулого разу впіймав Педро.
- Блять,- невдоволено буркнув чоловік, побачивши Тедда, що сидів коло входу.
- Радий бачити, що ти знову сповнений енергії та рішучості,- усміхнено почав Тедд.
- Дарма насміхаєшся. Я просто впіймаю виродка та віддам його правосуддю.
- Дуже на це сподіваюсь.
Марк піднявся невеликими сходами, але зупинився коло входу.
- Ти не йдеш?- спитав чоловік.
- Я завжди з тобою. Ось тут,- мовив Тедд, торкнувшись пальцем голови.
Зайшовши всередину, маршал опинився у темному коридорі. Через сонячні промені можна було побачити частинки пилу та бруду, що літали навколо. Швидко обстеживши кілька кімнат та нікого не знайшовши, Марк зайшов на кухню. Вона майже нічим не відрізнялась від цієї багатокімнатної квартири. Легко зачепивши чайник, він відчув, що той недавно кип'ятили.
- Значить він був тут,- тихо мовив Марк, оглядаючи приміщення.
Гул автомобілів на вулиці стих і маршал зміг прислухатись до тиші. Через кілька секунд, він почув звук, віддалено схожий до цокотіння годинника, але в цьому випадку, він пришвидшувався.
- Сука!- вилаявся чоловік, усвідомивши, що опинився у пастці.
Маршал швидко пробіг через кухню та вистрибнув у найближче вікно. Вдарившись об дах припаркованої машини, Марк впав на асфальт. В наступну ж секунду пролунав потужний вибух. Уламки розлетілись у різні сторони, але авто захистило чоловіка.
Важко дихаючи та кривлячись від легкого болю, Марк піднявся на ноги. Він швидко оглянув наслідки вибуху, а після того, озирнувся навколо. Злякані люди дивились на нього та на вогонь, що швидко захоплював будинок. Проте, один з таких привернув увагу маршала. Чоловік у сонцезахисних окулярах та кепці сидів на терасі кафе, де ще вчора сидів Марк. Вдоволений Педро спокійно спостерігав за Марком.
Не витрачаючи часу, маршал перейшов дорогу та підійшов до кафе.
- Дивіться!- раптово закричав Педро, піднявшись з свого місця, та вказав пальцем на Марка,- Це він! Той, якого шукають по телевізору! Це - Марк Шепард!
Маршал не очікував такого ходу з боку противника, але не зупинився. Тоді між ним та Педро встав немалий амбал, який не обіцяв нічого хорошого.
- Хочеш ще його вбити?- почав незнайомець,- Посиди тут та почекай на копів.
- Краще б ти не втручався.
Амбал лише посміхнувся, але вже через секунду впав на підлогу від раптово сильного удару в пах.
- Я ж казав,- спокійно сказав Марк та побачив, що Педро спробував втекти.
В цей момент Марк забув про сон, адже адреналін в його крові взяв своє та швидко розвіяв його. Маршал несамовито гнався за чоловіком, який не був готовим до погоні. Зрештою, вони забігли у вузький, але рівний провулок. Маршал швидко дістав пістолет та вистрелив під ноги противника. Педро, розуміючи небезпеку, зупинився, обернувся та підняв руки вгору.
- Вб'єш мене, як того бідолаху з Грін-Рівер?- спитав чоловік.
Марк цілився у голову противника та дійсно хотів вистрелити, але не наважився. Проте, вирішивши, що нога не є життєво необхідною частиною організму людини, маршал вистрелив саме в неї. Педро одразу впав на одне коліно та закричав від болю. Не опускаючи зброю, Марк підійшов до злочинця і якраз в той момент отримав повідомлення на телефон. Як виявилось, це був Хан: "Я розпізнав ДНК, яке знайшов на твоїх зразках. Два з них належать двом жінкам, одна з яких зникла кілька місяців тому, а інша - кілька тижнів. Також, я знайшов, що одне належить чоловіку на ім'я Педро Лопес, якого заарештували вчора за сприяння невідомого(надіюсь, що це не ти). Крім цих, було ще одне, але я не зміг розпізнати та знайти хоча б схожі зразки. Думаю, Педро Лопес працював не сам... І ще одне. Подзвони до мене, коли будеш мати час."
Марк перевів погляд на Педро та переможно посміхнувся.
- Що?- спитав чоловік, кривлячись від болю.
- Ти програв. Ти сядеш і надовго.
Їм не прийшлось довго чекати поліцію, адже небайдужі подзвонили у всі екстрені служби одразу після вибуху. Прохожі вказали провулок, куди забігли Марк та Педро. Проте, маршалу вдалось сховатись якраз перед прибуттям патрульних. Переконавшись, що серійний вбивць заарештований, Марк відправив результати Хана Джорджу та покинув місцевість.
Через кілька хвилин, йдучи по парку, маршал витягнув телефон та подзвонив до старого приятеля.
- Що ще ти дізнався?- одразу почав Марк.
- Коли я брав твою кров, я очікував побачити найгірші результати... Проте, вона абсолютно чиста. На твій організм діє якийсь інший подразник... Або ж його, взагалі, немає.
- І що мені робити?- невдоволено спитав Марк, не отримавши бажаних відповідей.
- Чекати. Просто чекати.
- Ясно. Я тебе зрозумів, Хане. Дякую.
***
Ніч. Десь, ніби далеко, гуділи машини. На автопаркінгу було абсолютно тихо. Лише один чоловік, спершись на капот старого автомобіля, повільно курив сигарету, насолоджуючись доволі рідкісними моментами спокою. Проте, на паркінг заїхала інша машина. Вона швидко проїхала кілька десятків метрів та зупинилась за кілька метрів від чоловіка. З щойно прибулого авто вийшла молода та красива дівчина.
- Надіюсь, що це щось серйозне,- сказала Лена, підійшовши до чоловіка.
- Так. Дзвонив Анатолій та доволі грубо повідомив, що не хоче мати з нами нічого спільного.
- Його можна зрозуміти. В нього майже немає вигоди від нашої справи. Тільки мої обіцянки, які я не збираюсь стримувати.
- Так, але він може зв'язатись з ним та розповісти про наші темні справи.
- Ні, я не думаю, що він так зробить. Хоч вони і були друзями, але треба бути повністю ідіотом, щоб признаватись в тому, що ми зробили.
- Навіть, якщо й так, то в нас є й інша проблема. Марк засів на дно і тепер я ніяк не можу його знайти.
- Що?!
- Так.
- Ні, не можна цього дозволити. Тедд, де ти востаннє його бачив?
- Він полював на Лопеса, а, після цього, він до когось подзвонив.- зберігаючи спокій, сказав Тедд Данді.
- Блять!- вилаялась Лена,- Ми в задниці.