Марк пройшов через паспортний контроль та, оминувши групу не дуже доброзичливих людей, крокував через головний зал аеропорту. Кілька хвилин чоловік спокійно озирався навколо, доки не побачив знайоме обличчя бородатого чоловіка, з коротким волоссям. Вдягнутий в діловий костюм, чоловік із звичайним тілом підійшов до маршала.
- Ласкаво просимо в Росію,- мовив Анатолій, міцно потиснувши руку Марка.
- Давно не бачились,- посміхнувся маршал.
- Що привело тебе сюди?
Вони покинули будівлю аеропорту та, опинившись на подвір'ї, Марк зовсім не здивувався сірій депресивній погоді і старим автомобілям, що стояли неподалік від дороги.
"Добре, хоч сніг не падає."- подумав маршал.
Оглянувшись навколо, Марк зрозумів, що й дорога була в плачевному стані, як і сам аеропорт. Десь, за кілька сотень метрів, виднілись старі радянські будинки, яких було достатньо багато в пострадянському просторі. Звісно, їх поступово витісняють сучасні багатоповерхівки, але, колись, і вони стануть такими ж.
- Є певні справи,- відповів Марк, коли Анатолій повторив своє питання.
- Бачу, в тебе серйозні проблеми.
Наручний годинник Марка почав видавати звуковий сигнал. Двадцять чотири години, які в нього були, щоб втекти від американської системи щойно вийшли і тепер він у розшуку. Принаймні, поки що, лише на території Сполучених Штатів.
- Можна й так сказати...- мовив Марк, сумніваючись. Тим не менш, чоловік довіряв Анатолію, тому продовжив,- Зробив помилку в Штатах, тому зараз я тут. Наскільки я знаю, Росія не віддає злочинців.
- Це правда, але це не означає, що вони не будуть ловити тебе тут. Звісно, ти б міг скористатись допомогою російської "Братви". Тим більше, що в тебе є друг, який має немалий вплив.
- Наскільки я знаю, вам докучає Андрій Тилов,- мовив Марк,- Я допоможу позбутись від нього, в обмін на недоторканність від "Братви" та органів влади.
- Ми можемо це організувати,- задоволено мовив Анатолій,- Не можу обіцяти, але зроблю все можливе... Ходімо.
Марк сів у великий чорний позашляховик, який належав Анатолію.
- Вражає,- мовив маршал, опинившись всередині салону.
- Повір, це не найкраще, що в мене було. Новий глава "Братви" почав курс на збільшення авторитету серед місцевого населення, тому, віднедавна, ми змушені жертвувати немалі суми на благодійність.
- Видно, що тобі це не подобається.
- Народ має боятись нас, а не користуватись нашою добротою та людяністю.
- Ти змінився з часу нашої останньої зустрічі,- посміхнувся Марк.
- Так... А от ти - ні.
***
6 років тому
15 жовтня 2014р.
Кілька кілометрів від Донецька, Україна
Невеликий білий фургон їхав, розбитою від артилерійських пострілів, дорогою. Обабіч шляху, як алея, росли старі та величні дерева, але багато з них були повалені на землю в результаті людської діяльності. Тим часом, в автомобілі їхало двоє молодих чоловіків. Якщо один з них, керуючи машиною, постійно оглядався навколо, остерігаючись нападу ворога, то другий, більш молодший, спокійно сидів на пасажирському сидінні, збоку від водія, та оглядав природу. Молодого Марка дратувало, що фургон весь час трясло на вибоїнах, але він міг лише терпіти. Якщо погодився їхати розслідувати справу в зону бойових дій, то змирись з умовами.
- Нам ще далеко?- через кілька хвилин не витримав молодий маршал, який відносно недавно вступив на службу. Чоловік сказав це далеко не ідеальною, але хорошою українською, що здивувало водія.
- Ні.- відповів водій, перевівши погляд на чоловіка, а, тоді, на дорогу,- Через кілька хвилин будемо на місці... Я розумію, що, можливо, ви обдумуєте щось важливе, але ви в курсі про ситуацію, яка склалась тут?
- Конфлікт на сході України не на жарт стривожив світову спільноту... Тому так, я в курсі. Я не раз бачив статті про бої, які відбувались в цій частині країни кілька місяців тому.
- Війна не принесла сюди нічого хорошого,- сумно сказав водій, не зводячи погляду з шляху,- Колись це був ледь не найбагатший край України... Велика кількість шахм, великі міста, робочі місця, іноземні інвестиції, заробітчани з бідніших країн... Тепер все це перетворилось у руїни.
- Знаєте,- почав маршал,- в Сполучених Штатах не дуже активно говорять про це. Так, на початку, ледь не кожного дня згадували про Крим чи перші бої на сході. Коли почалось ось це новини не припиняли говорити про нову загрозу з боку Росії та порівнювали їхнього президента з Гітлером. Зараз... Зараз, правду можна дізнатись лише на низькочастотних радіоприймачах. Люди, які, скоріш за все, були емігрантами, забезпечують поширення правдивої інформації. Вони не бажають грошей, а лише бажають донести правду, на відміну від CNN, чи BBC, чи ABN, які поширюють пропаганду не гірше Радянського Союзу чи нацистської Німеччини.
- Чому ви це говорите?
- Під час розмови з вашим керівником, я побачив, що він готовий боготворити Штати. Я, в свою чергу, не хочу, щоб Голлівуд та стереотипи про хороших американців давали вам надію, що вони вам допоможуть.
- Це було б у ваших інтересах,- сказав водій.
- Але не у ваших. Якщо сюди ступить американська армія, з наказом брати активну участь у конфлікті - вашій державі кінець. Те, що відбувається тут, пошириться до самого кордону з Польщею... Я просто сподіваюсь, що мені вдасться переконати вас та чим більше людей, що не варто розраховувати ні на кого, крім себе. Тільки так ви зможете перемогти.
Водій знову глянув на маршала та, легко кивнувши, перевів погляд на дорогу. Вони проїхали ще сотню метрів, коли, на невеликому пагорбі, побачили двох озброєних солдатів з українською розміткою. Очевидно, молоді військовослужбовці щось обговорювали. Відірвавшись від розмови, один з них відкинув сигарету в сторону, чоловіки спустились з пагорба та зупинили автомобіль.
- Це воєнна зона,- мовив молодший солдат на ім'я Артем, який підійшов до дверей водія.- Вам небезпечно тут знаходитись.
- Вас мали попередити про нас,- спокійно сказав водій. В цей момент Артем звернув увагу на Марка, що сидів поряд.
- Прошу ваші документи.
Марк та чоловік за кермом одночасно передали документи молодому солдату. Тим часом, старший солдат, на ім'я Олег, обійшов автомобіль та підійшов до сторони Марка.
- З якою метою прибули сюди?- холодним та грубим голосом спитав солдат.
- Спокійно,- мовив Артем та віддав документи власникам.- Вам краще залишити автомобіль тут та піти з нами.
Марк перевів погляд на водія та, переконавшись, що загрози немає, вийшов з автомобіля. Майже п'ять хвилин, оминаючи кущі та гілки дерев, чоловіки йшли вузькою, зарослою та ледь помітною стежкою. Зрештою, вони побачили довгий, вологий та холодний окоп, в якому, де-не-де, сиділи чи лежали солдати, займаючись своїми справами.
- Не будемо довго затримуватись в одному місці,- мовив Артем та, зістрибнувши вниз, провів прибулих вузькою траншеєю.
Марк йшов кілька десятків метрів, постійно дивлячись на стан речей та умови життя солдатів. Він не мусив цього робити, але чоловік хотів порівняти якість американської армії з українською. Очевидно, результат був не на користь українців. Поки вони йшли, маршал не помітив, як траншея почала поступово розширюватись, доки не вистачило достатньо місця для побудови невеликої, низької, дерев'яної хатини.
- Я почекаю тут,- мовив водій, залишившись на вулиці.
Артем провів Марка всередину дерев'яної, вузької та низької кімнатки, яка, власне, і була хатиною. В цей же момент, маршал побачив чоловіка у хорошій, чистій формі. Він, сидячи на старому дерев'яному стільчику перед старим дерев'яним столом, розклавши стару та брудну газетку, розклав різні продукти: хліб, огірки, помідори, зелень, ковбаса та дві пляшки горілки.
- О!- широкою та не дуже приємною посмішкою усміхнувся майор, коли побачив Марка,- Не думав, що ви приїдете так швидко. Я й не приготувався ще.
Маршал перевів погляд на Артема, який мовчки спостерігав за цією фальшивою сценкою. Насправді, на їхній позиції ніколи не було такого порядку, як зараз.
- Хороша спроба, але я прийшов сюди, щоб працювати, а не випивати.
- Я думав, що ви захочете розкішного візиту,- сказав майор, посмішка якого швидко сповзла з обличчя.
- Ви помилились,- одразу відповів Марк та, після недовгої паузи, додав,- До нас доволі часто доходили повідомлення від вашої сторони про зникнення людей.
- Так, це правда,- підтвердив чоловік.
- В службі маршалів достатньо добре ознайомлені з політичною ситуацією, що склалась тут. Оскільки, ми - міжнародна організація, ми не могли просто прийти сюди. Крім того, на війні постійно зникають люди.
- Тоді, чому ви вирішили...- почав майор.
- З сторони проросійських бойовиків,- перебив Марк.
- Російської регулярної армії,- втрутився Артем та одразу побачив холодний погляд керівника.
- У вас є підстави так вважати?- спитав маршал, перевівши погляд на молодого солдата.
- Взагалі-то...- почав Артем.
- Тобі пора повертатись на свій пост!- різко вигукнув майор, вказавши рукою на вихід.
Глянувши на командира, Артем хотів щось відповісти, але, трохи подумавши, легко кивнув та покинув приміщення.
- В армії Сполучених Штатів командири поважали думку своїх солдатів.
- Я маю поважати думку цих селюків, які нічого не бачили, крім свого болота?
- Бачу, що вам до цього ще далеко,- продовжив Марк,- В будь-якому випадку, з проросійської сторони також почали надходити повідомлення про зникнення солдатів, які були не зовсім типовими для бойових дій. Звісно, їх було в рази менше, але вони були.
- І служба маршалів відправила вас сюди?
- Так,- коротко та достатньо холодно відповів Марк,- Мені заборонено вступати у конфлікт з будь-якою із сторін. Винятком є лише самозахист, у крайньому випадку. Я постараюсь швидко виконати свою роботу, щоб не заважати вам.
Майор лише посміхнувся та, легко кивнувши, запросив маршала до столу.
- От і добре,- коротко мовив чоловік і покинув приміщення, проігнорувавши майора, якому це, очевидно, не сподобалось.
Марк пройшов кілька кроків по твердій та втоптаній землі, коли побачив, що вона закінчилась і далі було лише болото, яке, час-від-часу, своїми ногами перемішували солдати. Повільно крокуючи вузьким окопом, Марк зустрічав холодні та підозрілі погляди солдатів, які не дуже хотіли бачити його тут. Чоловік вдихнув свіже та холодне ранкове повітря та побачив Артема, що мовчки спостерігав за територією. Простеживши за поглядом хлопця, Марк зрозумів, що той дивиться в сторону села, яке розташоване за кілька сотень метрів від них.
- Непросто вам тут,- спокійно мовив маршал, підійшовши до солдата.
- Так...- після недовгої паузи сказав Артем.
- Ти казав, що ви воюєте проти російської армії. Ти впевнений?
- Я не бачу інших варіантів. Думаєте, прості селяни чи шахтарі змогли б знайти таку якісну зброю, мати вміння та досвід? Думаєте, вони б змогли протриматись стільки часу? Знаєте, інколи, я не знаю чи варто мені стріляти, чи ні... Я не знаю, чи людина готова пожертвувати життям заради нас, чи забрати його у нас.
- Я не знаю. Коли я служив в американській армії, в моєї команди було завдання в Сирії. Це була проста антитерористична операція, яка нічим не відрізнялась від десятків інших. Ми впевнено рухались вулицями невеликого міста, не боячись нападу. Тоді, ми побачили вагітну жінку, яка повільно наближалась до наших позицій. В нас був прямий наказ стріляти в кожного, хто наблизиться ближче дозволеної відстані, але ніхто не вистрелив. Наш капітан підійшов до неї та спитав щось на арабській. Я побачив сльозу на обличчі дівчини, а, через секунду, мій напарник відштовхнув мене в укриття. В цей же ж момент пролунав потужний вибух, який вбив всіх, хто не встиг сховатись. Вижив лише я. Після цього в мене не було проблем з тим, щоб визначити, хто мій ворог, а хто - ні.
- Вони використали її, як зброю?- вражено спитав Артем.
- Так...- Марк кілька секунд дивився в сторону села, а тоді обернувся до Артема,- Слухай, мені потрібно відправитись туди. Було б добре, якби ти пішов зі мною і прикрив у випадку загрози.
- Я змушений спитати дозволу в майора.
- Відмовляю,- одразу сказав майор, який повільно підійшов до них,- Можете думати про мене, що завгодно, але мої люди потрібні мені тут.
- Це була б просто розвідка,- сказав Артем.
- Ні!
- Полковник Григорович запевнив мене, що ви зможете надати мені все, що потрібно для виконання завдання. Очевидно, мені потрібен хтось, хто зможе встановити контакт із жителями села.- мовив Марк,- У ваших інтересах буде, якщо Артем піде зі мною.
Майор перевів розлючений погляд на Артема та легко кивнув.
- Спишемо це на розвідку,- тихо пробурмотів чоловік та пішов до своєї кімнатки.
***
Марк та Анатолій приїхали до звичайного російського бару, що розташовувався на першому поверсі житлового будинку. Незважаючи на сірість навколишнього середовища, цей заклад виглядав спокійним та затишним. Дерев'яні меблі та деталі інтер'єру додавали особливої атмосфери. Сівши за стіл, маршал озирнувся та побачив, що в барі, крім них, сидять ще четверо людей та п'яниця, який давно спав, поклавши голову на стіл.
- Чого оглядаєшся?- спитав Анатолій,- Ніхто не буде намагатись тебе вбити.
- Я не довіряю росіянам.
- Ну так. Ви, американці, білі та пухнасті. Найбільш мирна держава, яка ніколи не вбиває невинних людей та захищає права всіх своїх громадян. У вас навіть злочинці, після злочину, самі йдуть у поліцію.
- Справедливо,- коротко мовив Марк та побачив, що Анатолій наливає напій у прозору склянку маршала.- Що це?
- Горілка.
- Знаменитий російський напій. Чув про такий.
- Зараз спробуєш.
Анатолій відклав пляшку в сторону та, разом з Марком, випив вміст склянки.
- Ух!- прижмурився маршал,- Непогано.
- Це ще нічого. Коли-небудь прийдеш до мене і побачиш, що таке справжня горілка. Сам її робив.- Анатолій відклав склянку та перевів погляд на друга,- Виглядаєш так, ніби за тобою пси гнались цілий тиждень. Коли ти востаннє спав?
- Не пам'ятаю. Давненько. Менше години тому мене мали оголосити в розшук на всій території Сполучених Штатів.
- Очевидно, це погано.
- Так, це погано.
- Впевнений, що в Росії тобі сподобається,- посміхнувся Анатолій та потягнувся за горілкою, але Марк заперечно похитав головою,- Якщо не хочеш...
- Незважаючи на всю цю сірість та депресивність, тут можна знайти щось хороше. Тим не менш, я чув про Тилова і хотів би знати більше.
- Нічого особливого. Просто серійний вбивця, яких в Америці повно. Його жертвами вже стало 50 людей і поліція каже, що намагається щось зробити, але ти знаєш, як це буває. Зазвичай, його жертвами є неповнолітні. Наші експерти кажуть, що це через недостачу сексуального життя, але хто його знає. Він мав доволі непогану роботу, яка дозволяла йому подорожувати по пострадянських країнах, як Росія, Україна, Білорусь, Казахстан, Грузія та інші. Його шукають дуже довго. У в'язниці сидять невинні, яких досі не випустили, а Тилов досі на волі.
- Відомо, де його бачили востаннє?
- Ні, але "Братва" зацікавлена в тому, щоб його усунути. Він заважає нашим справам, тому вони пообіцяли імунітет та захист тому, хто його впіймає. Звучить якраз для тебе.
- Думаєш, мені варто за це взятись?- спитав Марк.
- Тобі вирішувати. Якщо ти, все ж, вирішиш взятись за це, то тобі варто відвідати його дім та бійцівський клуб. Я впевнений, що ти зможеш знайти там щось цікаве.
- Я не можу обіцяти, що передам його живим. Він може оборонятись.
- Вистачить й того, що він більше ніколи не нашкодить.
Анатолій швидко написав маршалу адреси, які йому варто відвідати. Марк швидко подякував старому другові та, покинувши бар, вийшов на холодну вулицю.
***
6 років тому
Марк та Артем спокійно йшли рівними полем, переступаючи через високу та вологу траву. Молодий солдат постійно оглядав місцевість, боячись нападу.
- Як ти опинився тут?- спитав Марк та уточнив,- На війні.
- Це довга історія.
- Нам ще довго йти.,- вказавши на село, що було за сотні метрів від них.
- Батько був військовим та служив миротворцем. Одного разу, група терористів напала на колону, сплутавши її з американською... Ніхто не вижив. Мені тоді було шістнадцять і дізнавшись про те, що сталось, я вирішив, що стану таким, як він. Я хочу оберігати свій дім та своїх рідних. Коли почалась Революція Гідності...- Артем замовк, щоб подумати, як доступно пояснити це американцю.
- Я знаю, що це,- мовив маршал,- Я дивлюсь новини.
- Коли почалась Революція Гідності, я не стояв осторонь, бо вирішувалась доля моєї держави. З першої секунди, як я прийшов у центр Києва, я ні секунди не пожалів. Там я зустрів свою кохану. Пам'ятаю, в лютому один з снайперів поранив мене і вона робила все можливе, щоб зберегти моє життя,- з посмішкою говорив Артем, захопившись розповіддю,- Тоді, будучи за крок від смерті, я зробив їй пропозицію. Ти б бачив, як вона засяяла в той момент. Ніколи цього не забуду... Ми мали б одружитись в червні, але у квітні я зібрав свої речі та відправився сюди. Мама кричала, що це самогубство. Катя, моя наречена, плакала, просячи мене не їхати, але, знову ж таки, я не міг стояти збоку та спостерігати. Зате, першого листопада, нас мають забрати додому та привезти інших. Якщо чесно, то я їм не заздрю. На Майдані було важко, але перші дні тут - це пекло.
- Одружуєтесь в грудні?- спитав Марк.
- Так. Я своє вже відслужив. Піду тільки, якщо покличуть. Пробувши тут кілька місяців, я зрозумів, що не готовий втрачати своїх рідних. Треба цінувати кожну хвилину, проведену з ними.
Маршал легко посміхнувся та кивнув у знак згоди. За розмовою чоловіки й не побачили, як прийшли в село.
- Думаєш, вони можуть бути тут?- спитав Марк, помітивши схвилювання Артема.
- Не хотілось би. Проте, якщо треба буде захищатись, треба бути готовим.
Чоловік кивнув, ніби погоджуючись, та пішов вперед. Через деякий час, вони побачили двох жінок, які спокійно говорили, сидячи на дерев'яній лавці. Побачивши українського солдата та чоловіка в цивільному, якого також вважали українцем, їхнє обличчя стало більш агресивним, а розмова миттєво перервалась.
- Чого вам?- холодно спитала одна з них.
- Міжнародний маршал Марк Шепард,- спокійно мовив чоловік,- Я прибув сюди для того, щоб впіймати небезпечного злочинця, який діє в цій місцевості.
- А солдат, що позаду - це охоронець?- мовила жінка,- Нічого тут шастати. Ми нічого не скажемо.
- Він вбиває таких, як він?- спитала інша жінка, вказавши на Артема.
- Так.
- Тоді, дай Бог йому здоров'я.
Артем невдоволено видихнув, почувши слова незнайомки.
- Марто!- вигукнула подруга.
- Що?! Ти знаєш мою думку. Ми захотіли кращого життя, а ці прийшли сюди, почали вбивати нас і кажуть, що хочуть повернути незаконно відібрану територію. Ми лише не хотіли жити при фашистах.
- Знаєте,- мовив Марк, озирнувшись навколо,- Не дуже видно, що ви стали жити краще. Здається, російська влада чхати на вас хотіла. Половина хатин знищена, а люди бояться вийти на вулицю... Якщо вони ще досі тут.
- Бандерівські виродки кожного дня загрожують нам! Ну, нічого. Росія ще візьме своє.
- Не візьме,- впевнено мовив Артем.
В цей момент, маршал побачив, що щось привернуло увагу жінки. Обернувшись, чоловік побачив, що із одного з подвір'їв, швидко вибігло кілька озброєних людей, що виглядали вороже налаштованими.
- Твою мать!- вигукнув Марк та, відпихнувши Артема в сторону, встиг сховатись за зрубаним деревом та захиститись від перших куль.
Зрозумівши ситуацію, Артем зручніше взяв автомат та відкрив вогонь у противників, які, втім, також не були дурними, тому сховались за тим, що було найближче. Тоді, молодий солдат вирішив змінити свою позицію. Обернувшись, він побачив жінку, яка сильно вдарила його прикладом автомата в обличчя, від чого він впав на землю.
Побачивши це, Марк швидко витягнув пістолет та кілька разів вистрелив у жінку, що приготувалась вбити Артема. Тоді, на маршала накинувся один з чоловіків. Марку вдалось перекинути його через себе, але добити противника він не зміг. Озирнувшись, маршал побачив майже десяток озброєних людей, які цілились в нього з автоматів.
- Чорт,- невдоволено мовив Марк та, піднявши руки, відкинув пістолет.
Один з противників швидко підійшов до Марка та, вдаривши під коліно, натягнув на його голову брудний і смердючий мішок. Взявши його за руку, чоловік кудись повів Марка.
***
Марк вийшов з таксі, яке виглядало, як простий автомобіль, та опинився на простій вулиці, яка нічим не відрізнялась від того, що він бачив раніше. Такі ж сірі будинки, бездомні, лунають мати, коло будинків припарковані автомобілі, калюжі, бруд, бродячі тварини, сморід від смітників та інше. Це ніяк не могло сподобатись чоловіку, але Марк розумів, що затримуватись в Росії він точно не буде. Через кілька хвилин, чоловік опинився під під'їздом будинку Тилова. Зайшовши всередину, маршал піднявся на потрібний поверх, де й була квартира вбивці.
Почекавши під дверима кілька секунд, Марк постукав по дереву, але ніхто не відчиняв. Чоловік спробував відчинити двері, які виявились незамкненими. На перший погляд, всередині нікого не було. Майже одразу, в ніс вдарив запах алкоголю. В кімнатах панував безлад, а світла було настільки мало, що Марку довелось вмикати ліхтарик. Йдучи коридором, маршал почув звук в одній з кімнат. Чоловік зайшов туди і побачив маленьку дівчинку, яка сховалась під столом і, з широко розплющеними очима, дивилась на незнайомця.
- Все добре,- сказав Марк, повільно підійшовши до дитини,- Я не завдам тобі шкоди.
- Я не знаю англійською,- після довгої паузи сказала дівчинка.
- Я тебе розумію,- мовив Марк, перейшовши на російську,- Що тут сталось?
- Ми обідали з мамою та чекали, коли повернеться тато... Тоді в двері подзвонили і на порозі стояв якийсь чоловік. Він щось прошепотів мамі і тепер...- дівчинка ледве стримала сльози та, тремтячою рукою, показала на сусідню кімнату.
Марк приготував пістолет та швидко пішов туди. Відчинивши скрипучі двері, він побачив жінку, що висіла на мотузці, яка була обмотана навколо шиї.
- Чорт,- невдоволено мовив маршал, побачивши тіло.
Тим не менш, побачене не здивувало чоловіка. Більше того, маршал цілком розумів, що має робити в такій ситуації. Саме тому, Марк швидко витягнув телефон та набрав номер Анатолія.
- Слухаю,- байдуже мовив голос на тому боці.
- Я зараз вдома у Тилова. Тут немає нічого, крім малої дівчинки та повішеного тіла її матері.
- Дівчинка це зробила?- здивувався Анатолій.
- Ти серйозно? Жінка сама вбила себе.
- І навіщо ти подзвонив до мене?
- Я не можу залишити дитину тут.
- Тоді, візьми з собою.
- Так. Візьму її з собою на полювання за серійним вбивцею. Прекрасна ідея... Їй немає до кого йти.
- Якщо ти натякаєш на "Братву", то я можу тебе запевнити, що це найгірша ідея, яка могла прийти тобі в голову. Вже краще візьми її з собою.
- Я не можу.
- Марку, "Братва" - це не благодійна організація, а купка злочинців, які доволі ефективно залякують одних людей та втираються в довіру іншим. Дитині серед них не місце.
- Як і поряд з трупом її матері. В неї шок.
- Добре,- після недовгих роздумів, сказав Анатолій,- Я відправлю свою людину, яка довезе дівчинку до мого дому, де й пригляне за нею деякий час. А там... Побачимо.
Марк розірвав зв'язок та повернувся у кімнату, де сиділа дівчинка.
- Ходімо,- спокійно сказав маршал,- Зараз сюди приїде чоловік, який подбає про тебе. Йому можна довіряти.
Маршал повільно протягнув руку дівчинці і, через секунду, відчув ніжну долоню.
***
6 років тому
З голови Марка зняли брудний мішок і чоловік побачив, що знаходиться у темному, брудному приміщенні, в оточенні кількох озброєних людей. Тоді ж, маршал побачив й Артема, який, побитий та стікаючи кров'ю, з ненавистю дивився на противників. В цей момент, Марк отримав сильний удар кулаком в обличчя. Ворожі солдати засміялись, а маршал легко відхилився та сплюнув суміш крові та слини.
- Ви реально в задниці, народ,- мовив Марк та отримав ще одним удар в лице.
В цей момент, старі та скрипучі двері відчинились і всередину зайшло двоє чоловіків. Один з них, у військовій формі, з довгою бородою та кількома шрамами на обличчі. Другий чоловік, виглядав доволі охайно, з чорною, але невеликою бородою, в чорних штанах та шкіряній куртці.
- Хто це?- спитав чоловік у цивільному одязі, звернувши увагу на Марка.
- Ми не знаємо. Тільки недавно їх привели.- відповів другий.
- Хто ти?- потворив питання чоловік, але цього разу адресував його маршалу.
- Марк Шепард, служба маршалів.
- Сука, ідіоти!- невдоволено крикнув чоловік у куртці,- Ви схопили міжнародного маршала. Ви хоч розумієте, що з нами буде, якщо хтось про це дізнається?
- Ніхто не дізнається,- відповів інший, у військовій формі,- Скажемо, що його вбив той, за ким він прийшов і все.
- Мене звати Анатолій Князєв,- мовив до Марка чоловік у куртці,- а це - майор Андрій Морозов.
- Що ти робиш?- спитав Андрій.
- Намагаюсь владнати ситуацію, яку ви серйозно похерили,- відповів Анатолій.
- Я тобі кажу, що нахрін його. Якщо тіло знайдуть, то нам є що сказати, а якщо не знайдуть, то тільки краще для нас.
- А з цим що робити?- спитав Анатолій, глянувши на Артема.
- Ще простіше.
Морозов витягнув пістолет та вистрелив у голову молодого солдата.
- Виродок!- крикнув Марк та, вставши на ноги, накинувся на одного з ворожих солдатів.
Ворог спробував витягнути ножа, але маршал вправно підставив руки, щоб послабити мотузки, після чого використав чоловіка, як живий щит. Поки ворожі солдати стріляли в маршала, який прикривався ворогом, сам Марк витягнув пістолет та кількома пострілами вбив трьох солдатів. Швидко підбігши до двох інших, чоловік вправно вибив пістолет з рук одного з них. Другий солдат спробував напасти на маршала з ножем, але той вправно ухилився від удару та, тим самим ножем, проткнув шию ворога. В цей момент, інший ворог схопив дріт, що лежав на столі, та накинув його на шию маршала. Чоловік швидко перекинув противника через себе та, кількома сильними ударами ногою, розтрощив йому обличчя.
Марк перевів погляд на Морозова, який тримав в руці пістолет та, із задоволенням цілився у маршала.
- Ця смерть буде швидкою,- сказав лейтенант.
Пролунав постріл і Морозов впав на підлогу від кулі, що попала йому в спину. Задихаючись, чоловік проповз майже метр та перевів здивований погляд на Анатолія, який і вистрелив у нього.
- Ти ж не знаєш, так,- почав чоловік,- Згори прийшов накази ліквідувати тебе та твою групу. Це мав зробити я, але, якщо вже так сталось, то я з радістю заберу тільки твоє життя. Нікому не подобались твої методи, особливо новому керівнику "Братви".
Анатолій прицілився та спокійно вистрелив вдруге, але вже в голову Морозова.
- Жаль, що так сталось,- сказав Анатолій, перевівши погляд на мертвого Артема,- Скоро сюди прийдуть українські військові, тому буде краще, якщо ти будеш поряд.
- Ти врятував мене... Не боїшся, що я розповім про напад.
- Ні. Рано чи пізно, тобі будуть потрібні послуги "Братви". Я бачу, що ти хороший боєць і, по суті, виконав мою роботу, тому можеш розраховувати на мою допомогу, якщо буде необхідність. Лише подзвони по цьому номеру.
Анатолій передав старий, пожовклий та пом'ятий листок, на якому написаний російський номер. Маршал знову перевів погляд на Анатолія, але той вже пішов. Тоді, Марк присів коло Артема та, перевіривши його пульс, переконався, що він мертвий.
***
Через годину Марк вийшов із простого та обкуреного таксі. Зайшовши всередину великого й просторого приміщення, де зібралось немало людей, чоловік побачив, що в центрі є ринг, на якому боролись двоє противників. Здавалось, що вони не готові були йти з рингу живими, тому безпощадно били один одного ледь не до смерті. Підійшовши ближче, маршал якраз застав той момент, коли один з опонентів схопив руку іншого та зробив один різкий рух. Його противник, в свою чергу, голосно закричав та впав на підлогу, з відкритим переломом руки.
Чоловік почули дзвін і бій припинився. Радісні глядачі забирали свої ставки, якщо вони виграли, звісно. Дехто неохоче віддавав свої останні гроші та покидав будівлю. Пройшовши через натовп, Марк підійшов до великого та, на вигляд, сильного чоловіка, який оголошував перерву.
- Наступний бій буде через кілька хвилин,- байдуже мовив чоловік, перераховуючи свої гроші.
- Я прийшов не для цього. Мені треба отримати інформацію про Андрія Тилова. Ти можеш щось розповісти?
Кремезний чоловік перевів погляд на Марка. Маршал зрозумів, що організатор просто так інформацією не поділиться.
- Мене звати Володимир,- чоловік протягнув руку Марку,- Я знаю Тилова дуже давно і можу розповісти багато цікавого, але в мене є умова.
- Навіть не здивований. Чого тобі?
- Ця справа починає занепадати і тільки хороша бійка може допомогти боротись з цим. Я впевнений, що ти хороший боєць, якщо копаєш інформацію на Тилова. Після бою, якщо ти виграєш, я розкажу тобі все, що ти захочеш знати.
- Я не беру участі в таких боях.- впевнено мовив маршал.
- В такому випадку, вдалих пошуків інформації.- Володимир переможно посміхнувся, коли побачив вираз обличчя маршала.
Марк кілька разів грубо вилаявся собі під ніс та пішов розминатись. Через кілька хвилин, чоловік повернувся до рингу, готовий до бою.
- Правила прості,- тихо почав Володимир, підійшовши до обох бійців,- Використовувати можна будь-що. Б'ємось до серйозних травм. Вбивати заборонено. Якщо хтось хоче піти, то краще це робити зараз.
- Я тебе порву, як собаку,- мовив незнайомець до Марка та відійшов в інший кінець рингу.
Пролунав дзвін і противник одразу кинувся на чоловіка. Марку вдалось одразу ухилитись від його удару. Маршал швидко вдарив його ногою під коліно та зачепив ліктем по голові. Опонент одразу встав на ноги, але Марк вправно вдарив його ногою в обличчя. Ворог відхилився та відійшов на кілька кроків. Маршал, в свою чергу, відстрибнув від рингу та спробував вдарити опонента, але отримав дуже сильний удар кулаком в обличчя і впав на підлогу. Противник спробував добити чоловіка, але той відкотився по підлозі та, вставши на ноги, сильно вдарив ворога ногою в обличчя. Незнайомець обернувся та спробував встати на ноги, але Марк схопив його за шию та почав душити, доки не почув звук дзвону. Озирнувшись навколо, маршал побачив, що тільки одиниці радісно забирають свої гроші. Решта - просто дивиться на нового чемпіона рингу.
Володимир лише спокійно поплескав у долоні та оголосив, що сьогоднішні бої завершені. Чоловік жестом сказав маршалу йти за ним. Вже через хвилину, вони опинились в доволі розкішному кабінеті. Володимир дістав із раритетної шафи стару пляшку міцного алкоголю та налив частину у свій стакан.
- Я не буду,- одразу сказав Марк, коли побачив, що Володимир хоче налити і йому.
- Справа твоя. Що саме ти хочеш знати про Тилова?
- Все.
- Доволі неточно, якщо чесно... Андрій прийшов до мене у 1997 році та попросив, щоб я навчив його захищати себе. Я бачив, що він дійсно старається, але, під час спарингів, він ставав просто божевільним. В 2008 році він перестав до мене ходити. Очевидно, я спихнув це на особисте життя чи якісь проблеми, що, звісно, буває у всіх. Він з'являвся лише інколи, щоб "спробувати свої сили",- Володимир зробив ковток алкоголю,- Доволі часто його партнерів забирала швидка і були випадки, коли вони не виживали. Тоді, з 2010 року, його більше не було видно. Лише через дев'ять років, кілька тижнів тому, він прийшов до мене та признався, що винен у смертях, що останнім часом відбуваються в пострадянському просторі. В розмові, під час плачу, він назвав себе "Ростовським різником", бо більшість вбивств були вчинені в Ростові чи околицях. Я вирішив, що не буду йти в поліцію, тим більше, що ніхто б не питав мене про нього. Крім того, Андрій тоді був п'яним, тому хто знає, що б він ще наговорив, якби я не відправив його додому.
- Можеш ще щось розказати?
- Він часто бив свою дружину та доньку, тому приходив з кров'ю на кулаках. Коли він був тут востаннє, він сказав, що вирушить за кордон, але не уточняв, куди саме.
- Надіюсь, що це мені знадобиться,- трохи розчаровано сказав Марк та, легко кивнувши Володимиру в знак прощання, покинув бійцівський клуб.
Холодний вечірній вітер пробирав до кісток, тому, опинившись надворі, маршал змушений був натягнути на голову капюшон. Пройшовши кілька метрів, чоловік побачив знайомий автомобіль та, обернувшись, зустрів Анатолія.
- Якщо ти хотів щось сказати, то міг би просто подзвонити,- мовив Марк.
- Дівчинка в безпеці, але я прийшов не через це. Я радий, що ти проводиш своє розслідування, але люди "Братви" недавно бачили Тилова у Києві. Кажуть, що він рушив у напрямку Прип'яті.
- Значить, він в Україні,- мовив Марк.
- Так. Марку, ти маєш вбити його раз і назавжди.
- Кажеш, Прип'ять?- сказав Марк,- Просто чудово.
***
Сутеніло. Марк, на орендованій машині, їхав по старих розбитих доріг у напрямку давно безлюдного міста-привида. Ще з 1986 року ніхто не міг жити тут. Одна техногенна катастрофа забрала життя сотень людей та ізолювала величезні території від решти частини світу. В'їхавши в місто, маршал побачив, що, в напівтемряві, воно виглядає набагато страшнішим, ніж на фото, які зроблені вдень. Чоловік припаркував автомобіль неподалік від якоїсь зарослої деревами та травою площі.
- Надіюсь, що я не помру тут від радіації,- пробурмотів Марк та, діставши пістолет, пішов вперед.
Намагаючись ігнорувати завивання вітру між деревами та розбитими вікнами, чоловік йшов вперед, доки не побачив рух. Це була невідома постать, яка рухалась до старої та частково ржавої вантажівки. Маршал швидко рушив вперед та перекрив шлях до машини, тримаючи перед собою зброю.
- Я б не радив тобі робити швидкі рухи,- холодно мовив Марк.
- В цьому немає необхідності,- мовив сивий та лисіючий чоловік,- Всеодно, скоро помру... Я бачу, що ти, хоч і маршал, але не знаєш. В мене Ханаанський вірус. Він, як виявляється, торкнувся й мене, тому я просто хочу спокійно померти там, де народився.
- Я не можу дозволити тобі піти.
- В такому випадку... Роби те, що маєш зробити.
Марк, через кілька секунд, вистрелив в Андрія. Куля пролетіла через голову і мертве тіло, з отвором в голові, впало на старий асфальт. Кілька секунд маршал дивився на тіло Тилова. Зрештою, відвівши погляд, Марк побачив, що Сонце вже зайшло за горизонт.
- Не хочу я тут ночувати,- прошепотів маршал та обернувся, щоб піти до машини, проте краєм ока побачив якийсь рух.
Розвернувшись, маршал побачив незнайомця в чорному костюмі та довгому капюшоні, що повільно наближався до нього. Не одразу, але Марк впізнав чоловіка, що врятував його від нападу в Мілвокі.
Маршал потягнувся за пістолетом, але чоловік зупинив його.
- Я тобі не ворог,- мовив незнайомець та зняв капюшон з голови,- Мене звати Нік Блек. Що ти знаєш про Джека-Різника?