Хлопець постукав в темне дверне скло. Воно опустилось і Ед побачив 40-річного чоловіка, який сидів за кермом. Його чорна та густа борода прикривала велику частину обличчя, але виглядала цілком непогано.

- Чого тобі?- холодно спитав чоловік грубим та накуреним голосом.

- Я щодо товару,- схвильовано відповів хлопець.

Чоловік лише кивнув. Ед сів у машину, трясучись від холодного дощу.

- Тобі ще не зарано?- спитав чоловік, оглянувши хлопця.

- В мене деякі проблеми і мені треба відволіктись.

- Справа твоя. Я в чужі справи не лізу, але я б не радив.

Чоловік витягнув з внутрішньої кишені куртки невеликий пакет з білим порошком.

- Що це?- спитав Ед.

- Новий вид. Вставляє доволі непогано і з мінімальними наслідками для здоров'я, але приймати треба регулярно.

Ед взяв в руки пакет та потягнувся за грошима.

- Скільки?- спитав хлопець.

- Дві.

Обмацавши всі кишені, Ед дістав все, що в нього було.

- В мене лише 1500.- мовив хлопець та побачив, як змінилось обличчя чоловіка,- Дай мені два місяці! Я все поверну.

Чоловік вихопив пакет з рук хлопця та вигнав його з авто.

- Завжди знав, що з малими краще не мати справ!- розлючено крикнув чоловік. Завівши двигун, автомобіль рушив з місця і через кілька секунд сховався за поворотом.

Ед деякий час стояв під холодним дощем, проклинаючи своє життя, доки не почув повільні кроки в себе за спиною. Обернувшись, хлопець побачив чоловіка в чорному плащі. Незважаючи на великий та довгий одяг, хлопець одразу звернув увагу, що в чоловіка проблеми з зайвою вагою.

- В тебе проблеми, хлопче?- спитав чоловік, тримаючи чорну парасолю над собою.

- Ні... Тобто, так,- Ед витер краплі дощу, що стікали по його обличчю,- В мене певні проблеми з грошима.

- Розумію. В наш час, таким хлопцям, як ти, важко знайти роботу. Мене звати Джон Уейн. Я керівник компанії, яка займається будівництвом об'єктів державного значення. Пішли зі мною. Я дещо покажу.

Кілька секунд хлопець вагався, але пішов за чоловіком. Вони йшли майже годину, доки не прийшли до багатого будинку, що збудований майже на краю міста. Зайшовши всередину, чоловік одразу зняв з себе верхній одяг та кинув його на вішак.

- Які гроші тебе цікавлять?- спитав Джон, проводячи хлопця у вітальню.

- Ви про що?- хлопець обережно зайшов в багату кімнату. Його увагу привернула шафа з багатьма статуетками і нагородами.

- Ти хочеш заробити на один раз чи на довгий період часу?- Джон жестом вказав на диван, а сам почав ритись в шухлядах.

- Довгий період. Я пробував різні способи, але люди не дуже хочуть брати підлітка.

- Їх можна зрозуміти.- Джон відірвався від шухляд та побачив, що Ед захоплено розглядав розкішну статуетку.- Вона дісталась мені від одного мільярдера. Ми познайомились на вечірці, яка тривала майже три дні. Так, це була розкішна вечірка. Ми зайшли в один з номерів і він попросив мене здивувати його. Я показав йому "фокус з наручниками".

- Що?- перепитав Ед.

- Я тобі покажу.

Джон вийшов з вітальні та повернувся через кілька хвилин, з наручниками, які сковували його руки.

- Зараз я зроблю так, щоб вони опинились на тобі, не використовуючи ключ чи щось інше,- Джон підняв голову Еда, щоб хлопець дивився йому в очі.

Юнак побачив різкий рух руками чоловіка і тоді ж відчув на собі холодні металеві наручники.

- Тепер твоя черга вибиратись,- з широкою посмішкою сказав чоловік.

***

Марк Шепард - молодий темноволосий чоловік з спортивною статурою, який кілька років відслужив в армії США, а зараз працює мисливцем за головами. Принаймні, колись так називали його професію. Зараз їх називають "маршалами". Сірі очі Марка з недовірою дивляться на все, що оточує його. Саме тому, все його оточення знає, що довіру цього чоловіка треба заслужити. В чоловіка не ідеальна зовнішність. На війні він отримав кілька шрамів на спині, животі та грудях. Проте, красиве обличчя з невеликою чорною бородою приваблює не одну жінку. Незважаючи на це, чоловік рідко користується популярністю в протилежної статі, хоча й не цурається статевих зв'язків.

- Ти був чудовим,- сказала красуня, що лежала поряд з ним.

Молода світловолоса дівчина ніжно поцілувала чоловіка в щоку та встала з ліжка, окутавшись в ковдру.

- Залишиш мене замерзати?- спитав Марк та мило посміхнувся.

- Я скоро. Не сумуй без мене.

Марк відкинувся на ліжку та вперше за довгий час зміг по-справжньому розслабитись. Він дивився як за вікном вже третій день поспіль падає дощ, який тільки на кілька хвилин змінювався на сонце. В такі моменти, чоловік любив згадувати, як він розкрив свою першу справу, будучи за кілька сотень кілометрів від місця злочину.

Марк встав з ліжка, потягнувся та, вдягнувшись в футболку і спортивні штани, пішов на кухню, де заварив собі кави. Він слухав, як в душі співає красуня, яку він, напевно, бачить востаннє.

"Не можна так далі продовжувати. Треба закінчити з роботою та почати нормальне життя... З іншого боку, я врятував десятки людей та затримав десятки серійних вбивць. Хто знає, скільки ще на свободі."- думав Марк, коли до нього підійшла дівчина, вдягнувшись в халат.

- Красиво,- сказала дівчина, дивлячись на місто, яке було прекрасно видно з великого панорамного вікна.- Я б залишилась з тобою довше, але мені вже треба йти.

- Так. Я розумію.

Марк дав їй чашку кави, яку спочатку робив для себе. Вона випила каву та, поцілувавши чоловіка в губи, почала вдягатись.

- Бувай. Надіюсь, що ми ще зустрінемось,- сказала дівчина, закриваючи за собою двері.

Чоловік провів її поглядом та, сівши на диван, відкрив новини. Заголовки нічим не відрізнялись від тих, що були вчора і позавчора:

"Масова епідемія грипу спадає... Ситуація в конгресі США залишається напруженою..."

Закривши вкладку з новинами та перевіривши електронну пошту, Марк відкрив Інстаграм, де одразу побачив повідомлення:

"Марку, я знаю, що ти взяв собі короткий відпочинок, але нам потрібно, щоб ти долучився до однієї справи. Надіюсь, що ти послухаєш мене. Приходь до нас у відділок. Я тобі все поясню."

Чоловік невдоволено видихнув та деякий час думав над тим, чи варто йому повертатись з такої рідкісної відпустки. Зрештою, він вдягнув джинси і куртку, та сів в автомобіль. Через кілька десятків хвилин чоловік зупинився коло відділення поліції, що було розміщене майже в центрі міста.

- Привіт,- сказав молодий поліцейський, який стояв коло входу.

Чоловік мовчки кивнув та зайшов всередину, де метушились поліцейські. Кілька озброєних офіцерів вели затриманих. Марка здивувало те, що їх було близько десятка.

- Я радий, що ти прийшов,- сказав Джордж, підходячи до старого друга,- В нас купа проблем.

Темноволосий чоловік з укладеним назад волоссям, провів чоловіка в свій кабінет.

- Так, я бачу,- мовив Марк,- Коли я був тут минулого разу, тут було спокійніше. Що трапилось?

Чоловік сів на м'яке крісло. Джордж налив другові чаю, а тоді сам сів на своє місце.

- Отже?- знову спитав Марк, зробивши кілька ковтків.

- Жаль, що я не покликав тебе швидше. Я думав, що ми самі впораємось.- Джордж зупинився на кілька секунд.- Три дні тому зник хлопець - Ед Фем. Він - син колишнього губернатора штату. Сім'я збідніла, а його друзі кажуть, що він намагався знайти роботу.

- Кожного дня хтось зникає.

- Так, але це не той випадок,- Джордж встав з крісла та глянув у вікно,- За останній рік зникло майже двадцять підлітків. Люди перестають довіряти поліції. Дехто каже, що поліція допомагає серійнику.

- Тобто, ви впевнені, що це серійник?

- Без сумніву.

- Джордже, маршали створені для такої роботи. Не треба братись за те, що поліція зробити не може. Це для професіоналів. Чорт, я впевнений, що ви його вже налякали.

- Я розумію.

- Чорт з ним. У вас є якісь зачіпки? Чи мені починати з чистого листа?

- Небагато. В нас двоє підозрюваних. Ще ти можеш поговорити з його батьками. Я скину тобі всю інформацію про те, що ми знаємо.

- Чудово,- мовив Марк, вставши з крісла.

- Якщо тобі щось буде потрібно - звертайся.

Чоловік легко кивнув та вийшов з кабінету.

Маршал повернувся додому через кілька хвилин. Зробивши собі чай, чоловік вийшов на терасу. Марк сів на крісло та, попиваючи теплий напій, ознайомлювався з матеріалами, які йому надіслав Джордж.

Першим підозрюваним був Дерек Ост - шкільний хуліган, якого кілька разів намагались притягнути до відповідальності за розбій, побиття та замах на вбивство. Хлопцю завжди вдавалось виходити сухим з води, через корупцію та вплив свого вітчима - Джона Уейна.

Раптово, телефон чоловіка завібрував - до нього дзвонив Джордж.

- Міг би просто написати,- почав Марк.

- Іншим разом. Я дзвоню тобі, щоб сказати, що голова міської поліція погодився на твою участь в справі, але при умові, що в тебе буде напарниця - Лена Райлі. Напишеш, куди ти збираєшся їхати. Вона буде чекати тебе на місці.

- Мені не потрібні напарники.

- Без неї в тебе не буде підтримки від поліції... Чорт, просто подивись чи ти зможеш з нею працювати.

- Спробую.- погодився Макс та розірвав зв'язок.

Переглянувши матеріали справи, яких було дуже мало, чоловік розслабився, ввімкнув релакс-музику та почав медитацію, інколи, поглядаючи на Лос-Анджелес, який повільно занурювався в тьму.

Наступного дня, першим ділом Марк вирішив поговорити з Дереком. Зупинившись коло входу в школу, чоловік побачив молодих учнів, які сиділи на зеленій траві, жартували, щось читали, хтось цілувався. Чоловік одразу згадав як пропускав школу і легко посміхнувся. Цей день виявився сонячним, тому підлітки весело проводили час під сонячним промінням.

- Марк Шепард?- мовив незнайомець, який підійшов до чоловіка.

- Так.

- Альфред Гопен,- мовив незнайомець, протерши свою голову від поту,- Я директор цієї школи. Мене попередили про ваш можливий приїзд. Мені жаль, що так сталось з Едом. Він був одним з найкращих учнів нашої школи.

- Я не знаю цього хлопця, тому мені на нього начхати. Я просто роблю свою роботу, а ви прибережіть свої співчуття для його сім'ї.

Директор кивнув та провів Марка всередину. Вони йшли довгими коридорами, які були переповнені дітьми.

- Зараз наша школа переповнена, тому що єдина в цій частину міста. Ми дуже сподіваємось, що адміністрація дасть завдання збудувати ще хоча б одну, яка буде неподалік... Дерек вже чекає на вас.

Вони зайшли в кабінет директора, але хлопця всередині не було.

- Я так розумію, що він втік.- мовив Марк.

- Так, але ви не переживайте.- трохи схвильовано сказав директор,- Ми швидко його знайдемо.

- Звісно.

Марк залишив директора, який намагався зв'язатись з охороною, та почав оглядати школу. Невдовзі він почув шум в одному з коридорів і побачив, що в кінці коридору скупчились діти.

- Ти мене здав?!- кричав Дерек, сильно б'ючи ногами того, хто, очевидно, був слабшим за нього.

- Ні,- ледве сказав хлопець, але знову отримав удар в живіт.

- Ти труп, мудак!!!- крикнув Дерек та замахнувся для сильного удару, але його зупинив Марк,- Ти ще хто такий?

Хлопець спробував вдарити чоловіка, але маршал вправно ухилився від удару та сильно вдарив противника в живіт, від чого той зігнувся.

- Ти помиляєшся, якщо думаєш, що найсильніший. Завжди знайдеться більша рибка.- говорив Марк.

Дерек знову спробував вдарити чоловіка, але той встиг захиститись від удару та сильно вдарити противника в обличчя. Схопивши хлопця, маршал притиснув його до стіни.

- Надіюсь, що ти заспокоївся, бо нам треба поговорити.

Через три хвилини, Марк та Дерек, який витирав кров з носа, сиділи в кабінеті директора.

- Марк Шепард - маршал, який розслідує зникнення Еда,- почав директор.- Нам потрібно знати, що тобі відомо про зникнення хлопця.

- Засранець вже годує рибок на дні океану!

- Ти так впевнено це сказав, що я починаю думати, що ти до цього причетний.

- Як так, то й що? Мені начхати на тебе. Мені немає вісімнадцяти, щоб ти посадив мене за грати.

- Тобі вже є 16 і цього цілком достатньо... Де ти був вночі чотири дні тому?

- Пішов ти!

- Дерек!- крикнув директор.- Тобі краще співпрацювати з ним.

- Я нічого не скажу без свого адвоката.

Марк розумів, що це марна справа. "Звісно, я можу йому пригрозити, але не думаю, що поліція мене за це похвалить."

- Він поїде зі мною,- після недовгої паузи сказав Марк.

- Якого чорта?!- обурився хлопець.

- Поки що, ти головний підозрюваний. Оскільки, ти не хочеш співпрацювати, мені прийдеться довести тебе до відділення, де тебе допитає поліція.

Марк підняв хлопця та повів його до автомобіля.

- Надіюсь, що він залишиться цілим,- сказав директор, коли чоловік садив Дерека всередину.

- Можете бути впевнені.

***

Лена Райлі - молода та красива дівчина, з довгим коричневим волоссям та прекрасними коричневими очима. Вона пішла в поліцію, щоб розкрити вбивство своєї сестри та запобігти більшій кількості злочинів. Вона мала прекрасне тіло, тому багато людей були проти її кар'єри в поліції, але вона їх не слухала. Дівчина була дуже спритною та швидкою, тому могла за себе постояти. Вона під'їхала до місця, де міг ховатись другий підозрюваний - табір бездомних під одним з багатьох мостів міста. Поліцію тут не дуже любили, тому вона не хотіла тут знаходитись. Крім того, весь час ловила ворожі погляди оточуючих.

- Я шукаю Метта Кінна,- сказала дівчина, підійшовши до одного з чоловіків,- За даними поліції, він може бути тут.

- Ні, я не знаю такого.

- Ви ж розумієте, що може бути за перешкоджання справі? Подумайте двічі, перш ніж знову відповідати. Ви точно не знаєте Метта Кінна?

- Точно,- одразу відповів чоловік,- Я просто живу тут і насолоджуюсь вільним життям. Краще піди до охоронця. Він може щось знати.

Лена вдячно кивнула та підійшла до чоловіка, який був озброєний пістолетом.

- Перепрошую, ви один з місцевих?- спитала дівчина.

- Не зовсім. Мене направила сюди адміністрація міста.

- Я шукаю Метта Кінна. Він підозрюється у викраденні або вбивстві підлітка.

- Метт не такий. Я не думаю, що він міг би зробити щось, що могло б нашкодити здоров'ю дитини. Зазвичай, він допомагає іншим.

- Я розумію, але хочу поговорити саме з ним.

Охоронець доволі довго мовчав, але показав вглиб табору, на одну з палаток, коло якої стояв чоловік. Побачивши це, Метт почав втікати, а Лена побігла за ним. Чоловік був доволі швидким, але дівчині вдалось заманути його в пастку.

- Стій!- важко дихаючи, крикнула Лена, цілячись в противника.

Чоловік зупинився коло невеликої сітки та підняв руки вгору.

- Метт Кінн - вас затримано за підозру у вбивстві Едда Фема. Ви поїдете зі мною у відділення.

Чоловік, не опускаючи рук, повільно підійшов до дівчини.

- Не треба,- попередила дівчина.

Метт не послухав її та спробував вибити пістолет з її рук. Лена вчасно ухилилась від очікуваного удару та вистрілила затриманому в ногу.

- Собака!!!- крикнув чоловік, впавши на землю.

- Я тебе попереджала.- переможно сказала дівчина.

Лена підняла чоловіка, який стікав кров'ю та повела його до автомобіля, де перев'язала йому ногу.

***

Марк стояв за дзеркальним склом в кімнаті допитів. Поряд з ним сидів Джордж, який спостерігав за Дереком. Обоє чоловіків розуміли, що це марна трата часу і хлопець нічого їм не збирається говорити.

- Він нічого нам не скаже.- здався Джордж,- Вже легше відпустити його.

- Він причетний до справи. Не знаю наскільки прямо, але точно причетний.

- Марку, ми не можемо тримати підлітка, спираючись на твої здогадки.

- Так. Я розумію, але...

В цей момент до них увірвався далеко немолодий чоловік.

- Що тут, в біса, відбувається?!!!- одразу крикнув Джон Уейн на чоловіків.

- Спокійно,- встав з свого крісла Джордж та трохи схвильовано продовжив,- Ми можемо все пояснити. Я розумію, що це прозвучить шокуюче...

- Шокуюче? Шокуюче?!!! Ви затримали мого сина, а тепер просите заспокоїтись. Та як ви смієте?!

- Хто ти?- спитав Марк, підійшовши до чоловіка.

Прибулий хотів знову закричати, але Джордж випередив його.

- Джон Уейн - найвпливовіша людина в Каліфорнії, меценат, власник найбільшої будівельної компанії Західного Узбережжя, жертвує величезні гроші на благодійність.

- І можу посадити вас всіх до кінця життя, якщо захочу,- додав чоловік,- Тепер скажіть мені, чому мого сина затримали?

- Він підозрюється у вчиненні важкого злочину. Можливо, не одного,- відповів маршал.

- Він не міг цього зробити. Він - проста дитина, яка вчиться в простій школі.- містер Уейн перевів погляд на хлопця, який його не бачив і додав,- Мені все одно в чому ви його підозрюєте. Протягом десяти хвилин він має сидіти в моїй машині.

- Мені все одно скільки грошей ви віддали на благодійність. Перед законом рівні всі. Якщо вам це не подобається, то вам краще звернутись до мого керівництва у Вашингтоні. Впевнений, що у вас буде цікава розмова.

***

Лена привела Метта у відділення поліції. Чоловіка, з перев'язаною ногою, посадили на крісло, а навпроти нього сіли Лена та інший поліцейський.

- Чого вам від мене треба?- обурено спитав чоловік, все ще кривлячись від болю в нозі.

- Тебе підозрюють у вбивстві Еда Фема.- відповіла дівчина.

- Кого?

- Цього хлопця,- Лена показала фото Еда.

- А-а, знаю цього малого. Хотів купити в мене особливу річ. Здається, три чи чотири дні тому.

- Так. Приблизно тоді ж він зник. Що він хотів купити?

Чоловік певний час мовчав.

- Краще тобі сказати нам.- мовив напарник дівчини,- Що б це не було, все одно краще, ніж звинувачення в убивстві.

- Наркота. Абсолютно нова. Набагато краща, ніж те, що робили до цього. Неймовірна хвиля кайфу забезпечена одразу, але без негативних наслідків для здоров'я. Принаймні, фізичних. Просто регулярно кайфуєш... Це чимось схоже на секс, але, при цьому, задоволення триває більше години.

Лена встала та відвела в сторону напарника.

- Здається, він каже правду,- мовила дівчина.

- Невже? Чому ти так вирішила?

- Який сенс йому вбивати свого потенційного клієнта? Він бачив його в той самий день, а значить хлопець зник після зустрічі. Надіюсь, що з Дерека щось вивідають... Задай йому кілька звичайних питань і оформи продаж наркотиками.

Чоловік кивнув та повернувся до затриманого. З кімнати для допитів вийшов розлючений чоловік, який розштовхав поліцейських та покинув відділення, проклинаючи всіх і все.

- Що це з ним?- спитала Лена в офіцера, який стояв коло неї.

- Це вітчим Дерека. Здається, він не дуже зрадів, що його сина затримали.

- Це любов до сина?

- Скоріше, небажання псувати своє чисте та святе ім'я. Не просто так він зустрічався з першою леді.

- Можете знайти його адресу?- спитав Марк, який підійшов до них,- І бажано всі дані, що є на нього.

- Він це все дуже добре приховує, але зможемо,- сказав офіцер.

- Чудово.

Марк розвернувся та пішов в кімнату для допитів, але його зупинила Лена.

- Пробач,- мовила дівчина, яка помітно хвилювалась,- Ти ж Марк, правда? Вибач, що я не прийшла до школи, щоб допомогти тобі. Я мала прийти, але пішла ловити другого підозрюваного.

- Я тебе не звинувачую. Що ти дізналась про нього?

- Здається, Метт останній, хто бачив хлопця. Той хотів купити в нього якісь нові наркотики, але не вийшло.

- Ти впевнена, що це не він викрав Еда?

- Він винен тільки в торгівлі наркотиками. Ми оформили на нього протокол, але це не допоможе знайти хлопця.

- Зрозуміло... Тобі варто з'їздити до родини Еда та поговорити з ними. Можливо, ти зможеш щось дізнатись від них. І... Краще назбирай більше доказів на Метта. Простих слів буде занадто мало.

Дівчина кивнула та залишила маршала.

***

Кілька годин Метта тримали у відділенні поліції, але зрештою відпустили, з забороною залишати місто. Препоганий настрій зіпсував йому весь день, тому, вийшовши, чоловік лаяв та проклинав все, що траплялось на його очі. Крім того, чоловік розумів, що в нього можуть бути проблеми з багатими та небезпечними замовниками.

- Якого чорта вона взагалі до мене докопались?! Я ж нічого не зробив! Звісно, я торгував наркотою, але це не значить, що я винен у всіх людських проблемах,- тихо обурювався чоловік.

Зайшовши в один з знайомих провулків, де він часто втікав від переслідування, чоловік побачив незнайомця, який сидів коло смітника. Коли Метт дійшов до незнайомця, той схопив його за руку та швидко вдарив ножем між ребра. Наркоторговець відчув, що з його рани швидко тече кров, тому перевів зляканий погляд на незнайомця.

- Ти завдав людям занадто багато болю,- мовив незнайомець.

Нападник витягнув ножа та, витерши його на сухо, залишив противника помирати. Метт звалився на холодну землю і повільно помирав, стікаючи кров'ю.

***

Лена Райлі приїхала до невеликого та типового будиночку в бідному районі на краю Лос-Анджелеса. Кожного дня тут траплялись напади озброєних людей та вбивства, що частково стало нормою для місцевих жителів, які живуть тут все життя. Навіть поліція не завжди хоче їхати сюди.

Дівчина вийшла з зручного автомобіля, який дарував ілюзію захищеності. Перейшовши стару та занедбану дорогу, Лена зайшла на подвір'я та підійшла до старих і обшарпаних дверей. Дівчина кілька разів постукала в двері, але відповіді не було.

- Ми з копами не говоримо,- майже через хвилину грубим голосом сказала жінка.

- Я щодо вашого сина.

Ще хвилину тривала тиша і Лена не знала, як зреагує жінка. Зрештою, двері відчинились, а на порозі стояла худюча жінка.

- Проходьте,- холодно мовила незнайомка та пропустила Лену.

Дівчина пройшла всередину і її ледь не знудило від жахливої суміші запахів сигарет та ліків. Жінка попросила сісти на диван, який виявився порваним та твердим.

- Що ж ви можете розказати про мого сина?- спиталась незнайомка, запалюючи чергову сигарету.

- Ми його ще не знайшли і один з моїх колег каже, що він може бути мертвим. Проте, ми робимо все можливе для того, щоб знайти його.

- Ви отримали якісь успіхи?

- Ми допитали двох підозрюваних, які контактували з вашим сином в той день.

- Тобто, у вас нічого немає,- перебила жінка та кілька секунд мовчала,- Ед... Він завжди був слабаком. Над ним знущались всі... Абсолютно всі. Він не міг захистити себе, тому мовчки приймав свою долю. За те, що він був схожий на свого нікчемного батька, який покинув нас без грошей, я ненавиділа його. Часто била та принижувала, а тиждень тому вигнала з дому. Я не хотіла бачити його жалюгідне обличчя. Ти не можеш уявити, як я тепер жалію.

- Ви розумієте, що домашнє насильство карається законом?

- Розумію. І знаю, що ти нічого не записала з моїх слів.- мовила жінка та із задоволенням затягнула сигарету.

- В нього були брати чи сестри?- невдоволено спитала Лена.

- Так. В нього був брат - Люк, який помер рік тому.

- Люк? Люк Фем? Він зник за тих самих обставин, що й Ед, але поліція закрила справу через відсутність доказів.

- Так, мені теж так сказали... Тепер вам пора йти. Негайно!

Дівчина не очікувала такої зміни настрою в жінки, тому мовчки пішла до виходу. Вийшовши на подвір'я, дівчина побачила, що кілька підлітків розмальовують її машину лайливими словами.

- Дідько!- вилаялась Лена.

- Я маю ще дещо вам сказати,- раптово мовила жінка,- Люк зник після того, як пішов шукати роботу в Джона Уейна. Вам варто перевірити будинок цього чоловіка.

- Я прийму це до уваги,- кивнула Лена та сіла в авто.

***

Світало. Марк забрав Дерека з відділення поліції та привіз до розкішного дому містера Уейна. Їм одразу відчинили ворота, тому маршал зміг під'їхати до самого входу.

- Я радий, що ви повернули його неушкодженим,- невдоволено сказав Джон, коли підійшов до Марка,- Надіюсь, що таких неприємних ситуацій більше не буде, бо ви можете залишитись без роботи.

- Вважайте це моїм стилем життя, а не роботою... Ви не проти, якщо я зайду всередину?

- Проти. В нас ремонт в будинку, тому не треба заважати працівникам. Вам варто поїхати та надіятись, що ми більше ніколи не побачимось.

- Можу вам гарантувати, що ще побачимось,- неприязно посміхнувся Марк та сів у свій автомобіль.

Чоловік повернувся у відділення через півгодини, де його одразу зустрів офіцер поліції.

- Ви просили дістати для вас все, що ми маємо на містера Уейна,- почав поліцейський та передав маршалу кілька паперів,- Багато справ зникло, але ці залишились. Хоча, навіть їх було непросто дістати.

- Що тут у нас?- мовив Марк, розглядаючи документи,- Порушення порядку... Перевищення швидкості... Дитяча праця... Неприємний запах з подвір'я... Знову перевищення швидкості... Всі ці справи закриті. Чому?

- Впевнений, що вплив та корупція,- прошепотів офіцер.

- Ну так, звісно. Варто було самому здогадатись... Тут немає нічого, що могло б вказувати на його зв'язок з зникненнями дітей. Навіть якщо попросити обшукати його дім, дозволу ми не отримаємо.

- Так,- підтвердив офіцер.

- Дякую. Дальше я сам.

Марк відклав документи та сівши на вільне місце, протер очі та спробував розслабитись.

- Перепрошую,- відволікла Лена.

- Чорт,- невдоволено мовив маршал.

- По-перше, це моє місце, а, по-друге, я отримала цікаву інформацію.

- Я слухаю.

- Я була вдома у Еда. Його матір сказала, що над ним часто знущались однолітки і вона сама, а нещодавно вигнала його з дому.

- До справи. Мене його життя не цікавить.

- В хлопця є брат - Люк, який зник рік тому. Поліція не отримала нічого цікавого, але матір розповіла, що хлопець пішов просити роботу в Джона Уейна.

- Прямо до нього?- спитав Марк, повернувшись до справ, які йому приніс офіцер.

- Напевно... Я не знаю.

- Поліція мала говорити з його матір'ю. Вона, напевно, сказала їм про це, але в справах я цього не бачу.

- Це справи містера Уейна?- спитала Лена.

- Схоже, що далеко не всі.

- Навіть якби була, то Джордж ніколи не дасть дозвіл на арешт Уейна. Навіть, якщо дасть, то на нього натиснуть згори і Уейна змусять відпустити.

- Поліція не арештує його, але я можу. Надіюсь, що в тебе сьогодні не було планів.

Лена кивнула і вони покинули відділення поліції. Їдучи в автомобілі Марка, дівчина детально перечитувала всі справи Джона, але нічого цікавого не знайшла.

- Слухай, а якщо неприємний запах пов'язаний з тілами, які почали розкладатись.- припустила дівчина.

- Зазвичай, тіла не тримають в себе вдома. Я, звісно, не бачив професійних серійників, але треба бути ідіотом, щоб так ризикувати.

Чоловік припаркувався за кілька десятків метрів від воріт в будинок.

- Все робимо тихо,- говорив Марк, витягнувши пістолет,- Зараз нікого немає вдома, але краще не привертати увагу.

- Ти не забув, що ми маємо впіймати його живим?- нагадала дівчина, дивлячись на пістолет.

- Якщо на мене буде йти озброєний мудак, мене не хвилюватимуть правила поліції.

Марк та Лена вийшли з автомобіля та, перелізши через стіну, опинились на багатому подвір'ї, засадженому багатьма квітами. Всередині будинку дійсно було дуже тихо.

"Він власноруч робить ремонт, чи не довіряє працівникам?"- подумав Марк.

Чоловік жестом вказав, щоб Лена йшла на другий поверх.

Маршал заглядав у просторі кімнати, але знаходив лише мотлох та розкидані пляшки з-під алкоголю. Йдучи довгим та вузьким коридором на кухню, чоловік дійсно відчув неприємний запах. Кілька разів вдихнувши його, маршал дійшов висновку, що він розносився з-за дверей, що вели до підвалу.

"Можливо, він не такий розумний, як здається."- промайнуло в голові чоловіка, коли він спробував відчинити двері в підвал.

Звісно, вони були замкнені, тому маршал вибив їх, створивши немало шуму.

- Так, звісно. Працюємо тихо. Ага,- прошепотів до себе Марка, спустившись недовгими сходами вниз.

Незважаючи на те, що Уейн був дуже багатою людиною, його підвал виглядав дуже просто: холодні та вологі стіни, законсервовані продукти, непотрібний мотлох та старі меблі. Оминувши все це, Марк затримав свій погляд на вентиляції. Вилізши на старий стіл, маршал зняв решітку і звідти одразу вивалилась рука, обмотана поліетиленом. Легко торкнувшись двома пальцями до частини тіла, чоловік відчув, що вона тепліша, ніж має бути.

- Він ще тут!- тихо сказав Марк, перш ніж вискочити з підвалу.

Лена тихо оглядала другий поверх, де дійсно тривав ремонт. У всіх кімнатах дівчина не бачила нічого, крім мішків, драбин та інструментів. Кожен її крок відлунювався в кімнатах.

"Тільки тратимо час."- подумала Лена та розвернулась до виходу.

Тоді, вони побачила чоловіка в масці клоуна. Дівчина злякалась, тому одразу відстрибнула назад. Це врятувало її життя, тому що чоловік спробував вдарити її сокирою. Після цього, нападник замахнувся вдруге, але недооцінив свою противницю, тому мимо. Вона вдарила ворога в обличчя та спробувала прицілитись, але клоун спонтанно вибив зброю з її рук. Побачивши, що жертва залишилась без зброї, він схопив її та, занісши в одну з кімнат, притиснув до стіни. Чоловік схопив Лену за шию та почав душити. Дівчина відчувала важке дихання чоловіка, а його маска лише підсилювала паніку. Вона спробувала вирватись, але чоловік витягнув з кишені ніж середньої довжини. В кімнату увірвався Марк, який спробував напасти на чоловіка. Противник передбачив це, тому одним швидким рухом розвернув дівчину та приклав ніж до її горла, тримаючи жертву перед собою.

- Кидай зброю, маршале,- мовив чоловік.

Марк невдоволено скривився, але опустив пістолет на підлогу та відкопнув в сторону.

- Відпусти її,- сказав Марк.

- Їй краще померти.

- Сумніваюсь.

Клоун вдарив дівчину в потилицю, від чого вона впала на підлогу, та накинувся на маршала. Марк вчасно ухилився від швидкого удару ножем та вдарив ворога в печінку. Противник спробував вдарити маршала з розвороту, але той відстрибнув назад та вибив ніж ногою. Ворог накинувся на Марка, але той ухилився в сторону та, вдаривши противника під коліно, з-заду схопив за шию. Чоловік в масці відчував, що йому не вистачає кисню, тому намагався вирватись, але маршал тримав його міцно. Марк зняв маску з чоловіка та побачив обличчя Джона Уейна.

- Так і думав,- важко сказав чоловік.

Джон схопив маршала за голову та, перекинувши через себе, сів йому на живіт. Серійний вбивця почав сильно та жорстоко бити Марка в обличчя. Маршал намагався захиститись, але ніяк не міг скинути з себе важке тіло Уейна. Нападник пришвидшив свої удари. Марк, не витримавши, почав пропускати удари, тому дуже скоро його обличчя залилось кров'ю. Джон Уейн, побачивши, що ніж неподалік, схопив його та замахнувся для удару. Тоді він побачив, що з кімнати вийшла ослаблена Лена, яка ледве тримала рівновагу. Вона одразу пішла в сторону пістолета Марка. Чоловік зліз з маршала та пішов до дівчини. Дійшовши до зброї, Лена обернулась та спробувала зробити кілька пострілів, але промахнулась. Впевнений чоловік посміхнувся та пришвидшився. Дівчина почекала, коли чоловік підійде ближче. Коли до неї залишалось трохи більше метра, вона знову відкрила вогонь і кілька куль попало в голову впевненого чоловіка. Джон Уейн не встиг нічого відчути, а його важке тіло впало на ноги дівчини.

Лена перевела погляд на Марка, який намагався встати на ноги, тому опустила голову на брудну підлогу. Витерши кров з обличчя об одяг, Марк підійшов до напарниці. Він викликав по рації медиків та патруль поліції, а тоді допоміг піднятись Лені і вийти на свіже повітря.

Лікарі перевірили стан здоров'я Марка і Лени. Дівчину вони відпустили майже одразу, а маршала тримали коло себе майже годину, промиваючи, дезінфікуючи та заклеюючи рани. Зрештою, через кілька годин, чоловік втомлено зайшов в кабінет Джорджа та плюхнувся на його м'яке крісло.

- Ти мене кликав?- почав Марк, після того, як Джордж майже хвилину розглядав його.- В мене не так багато часу, як в тебе.

- Так... Ти і Лена. Ви, звісно, молодці, що впіймали серійного вбивцю, але ти хоч уявляєш скільки я наслухався через те, що ви незаконно проникнули на приватну територію? У вас не було на це дозволу!

- Якби ми чемно прийшли та постукали йому в двері, махаючи папірцем, то, повір, ми б нічого не знайшли. Зараз ти маєш тіла 15 дітей, які зникли за останній рік. Інколи, маршалам треба йти на крайні міри, щоб врятувати життя інших людей!

- Що з тими, що були до того?! Тепер вбивця мертвий і...

- І більше ніхто не помре від його рук!- грубо перебив Марк,- Якби ви звернули на нього увагу та нормально розслідували його справи, то могли б його посадити ще чотири роки тому. Знаєш, інколи, я сумніваюсь в дієздатності поліції Лос-Анджелеса. Не думаю, що корумпована поліція здатна боротись за справедливість та порядок в цьому місті.

- Ми можемо захистити жителів цього міста. Зараз я б думав про себе. Після цієї справи на тебе звернуть увагу.

- Начхати,- сказав Марк та залишив кабінет.

Покинувши відділення поліції, чоловік сів у свій автомобіль та поїхав красивою і напівпустою вулицею Лос-Анджелеса.