Мілвокі - місто на півночі США, в штаті Вісконсин. В нього є одна особливість - це класне місто. Проте, чомусь всі відмовляються визнавати це. Так, за ним закріпилась репутація міста робітників, боулінгу та барів, але це далеко не все, що можна знайти тут. Тут є багато музеїв, вишукана їжа та цілі райони торгових центрів, які зробили найбільше місто штату дійсно прекрасним. Крім того, кожного літа можна натрапити на фестивалі, що проходять на березі озера.

На жаль, все не так чудово, як може здаватись на перший погляд. Існує правило, що чим більше та людне місто, тим легше вбити людину так, щоб цього ніхто не побачив.

Чорний Форд Мустанг стояв на перехресті, очікуючи на зелене світло світлофору. Поряд з ним стояли й інші автомобілі, але, на даний момент, вони найменше цікавили водія, який говорив по телефону.

- Хто був останньою жертвою?- спитав Марк, не зводячи погляду з дороги.

- Метт Тернер, 21 рік, студент. Працює барменом в одному з місцевих барів. Зник кілька днів тому, але тіло досі не знайшли, як і п'ятьох інших,- говорив місцевий офіцер поліції,- Сім'я думає, що він вже мертвий, але ми не залишаємо...

- З мого досвіду можу сказати, що сім'я права. Скоріше за все, він вже мертвий. Я б радив зменшити кількість пошукових груп та просто дати орієнтацію патрульним. Не можна лякати злочинця. Серед його жертв були жінки?

- Це важливо?- спитав офіцер.

- Так, це важливо. Частиною моєї роботи є розуміння психології злочинців, тому я маю знати про нього все.- побачивши зелене світло, чоловік легко натиснув на педаль газу та рушив вперед.

- Ні, серед його жертв не було жінок.

- Значить, він або дуже не любить чоловіків, або одержимий ними. Це не дуже спрощує справу.- раптово, автомобіль попереду різко загальмував. Побачивши це, Марк миттєво натиснув на гальма та засигналив.

- Надіюсь, що ти зараз не за кермом, бо...- почав офіцер.

- Що? За кермом?!- награно говорив Марк,- Звісно, ні. Я законослухняний громадянин. Просто деякі мудаки не вміють їздити... Слухай, Окі, я зараз не можу приїхати у відділення, але дуже вдячний за інформацію. Спробую знайти виродка, але, поки що, не можу цього обіцяти.

- Так, я розумію. Поліція працює в посиленому режимі і завжди готова допомогти тобі. Надіюсь, що більше нічого не станеться.

- Чудово. Говори мені, якщо буде щось нове,- сказав Марк та обірвав зв'язок.

Маршал під'їхав до нічим не особливого готелю, де часто зупинялись туристи, які заїжджали сюди на день, чи два. Вийшовши з автомобіля, чоловік залишив шкіряну куртку в автомобілі, вдягнув рюкзак та, поставивши його на сигналізацію, зайшов всередину. Швидко домовившись про оренду номера, він піднявся на потрібний поверх та відчинив двері. Марк одразу побачив невелике ліжко для однієї людини, письмовий стіл, дві тумбочки та шафу, в яку можна було б поскладати одяг. Крім того, з коридору вели двері у ванну кімнату. Знявши з себе рюкзак, чоловік потягнувся та широко позіхнув. Розімнувши спину, маршал дістав з рюкзака ноутбук та сів за стіл.

- До біса ці подорожі автомобілями. Вже краще літак брати.- Марк швидко увімкнув пристрій та почав шукати в інтернеті щось, що могло б пов'язувати злочинця з минулими злочинами в місті,- Мусить бути хоч щось... Він не міг просто взятись нізвідки та так само зникнути... Чорт!

***

В одному з багатьох барів Лос-Анджелеса, за барною стійкою, напивався чоловік середніх років, замовляючи все більше й більше алкоголю. Чесно кажучи, це звичне явище для цього міста. Люди, які приїхали в місто, яке, в першу чергу, асоціюється з кіномистецтвом, та не змогли отримати те, до чого прагнули все життя, просто "ламаються". Так сталось і з цим чоловіком. Селек Лайн переїхав у Місто Ангелів з Близького Сходу. Побачивши кілька красивих фільмів, які, за традицією, зняли в Голлівуді, чоловік твердо вирішив приїхати сюди та отримати роботу актора. Він розумів, що не хоче жити в злиднях і його сім'я не заслуговує на це. Якщо донька та син підтримали цю ідею, то його дружина, яку Селек безмежно любив, вирішила, що її чоловік збожеволів. Заручившись підтримкою сусідів, яким чоловік часто допомагав, вона змогла розлучитись з ним та, забравши більшу частину майна і дітей, переїхала в інше місто.

Напевно, вона думала, що це зламає його, але сталось навпаки. Він став ще більш впевненим, що робить все правильно. Селек хотів досягти успіху та приїхати додому всесвітньо-відомою зіркою. Взявши кредит та скориставшись всім, що в нього залишилось, чоловік приїхав у Лос-Анджелес. На жаль, режисери та кіностудії не були зацікавлені в тому, щоб підписувати контракт з нікому невідомим іммігрантом з Близького Сходу, в якого не було нічого. Отримавши кілька відмов, чоловік пішов у найближчий бар, де намагався запити своє горе. Побачивши красиву дівчину, яка нагадувала йому його дружину, чоловік відчув наплив агресії, яку ніколи до цього не відчував. Він не хотів її смерті, але дуже бажав зруйнувати життя так, як зруйнувала йому життя його дружина. Швидко вигадавши простий та нехитрий план, чоловік швидко споїв дівчину та, завівши в номер, жорстоко згвалтував. Тоді він отримав відчуття повного контролю, влади, яку не відчував ніколи. Це було, як доза наркотиків після довгого стримування. Саме тому, він хотів більше. Набагато більше. Жорстоко побивши дівчину та забравши в неї все, що в неї було з собою, чоловік пішов в наступний бар, що вибрати наступну жертву.

Саме це він робив і сьогодні. Навколо нього було багато людей, голосно грала музика, він чув уривки розмов, але його це не цікавило. Він просто пив та шукав іншу жертву.

- Є кращі місця для того, щоб напитись до смерті,- усміхнено сказала біловолоса дівчина, підійшовши до чоловіка,- Мене звати Іміра.

- Френсіс,- мовив чоловік, представившись несправжнім іменем, оглядаючи Іміру, як товар,- Доволі дивне в тебе ім'я.

- Я не місцева. Подорожую по світу, тому вирішила сьогодні розвіятись.

- Ти сама?

- Так. Я пропонувала друзям, але вони вирішили залишитись вдома. Крім того, я недавно розійшлась з хлопцем, тому треба трохи побути самій. Думаю, я не прогадала, коли вирішила запивати своє горе тут. В тебе теж щось сталось?

- Так... Можна й так сказати.

- Знаєш,- мовила дівчина, озирнувшись навколо,- Я не думаю, що це хороше місце для розмови. Можливо, краще підемо кудись?

Чоловік кивнув та, залишивши бармену кілька доларів, пішов за дівчиною. Вони прийшли в номер, який вона орендувала цього дня. Іміра відчинила двері, але Селек пропустив її вперед та зачинив номер на замок.

- Сідай,- мовила дівчина, поправивши біле волосся,- Я принесу шампанського.

Чоловік задоволено посміхнувся та, озирнувся навколо, дивлячись, чи немає камер.

- Не змушуй мене чекати!- гукнув чоловік, сівши на ліжко.

Іміра повернулась через хвилину, тримаючи в руках пляшку шампанського та два келихи. Сівши на крісло коло ліжка, дівчина швидко налила шампанське та віддала один з келихів чоловіку. Селек одразу випив шампанське та відкинувся на ліжку, чекаючи, коли дівчина почне приносити йому задоволення. Втім, Іміра просто встала з крісла.

- Ти чого?- спитав Селек, піднявши голову.

- Ти був поганим хлопчиком, Селеку, тому тебе треба провчити,- посміхнулась дівчина та, підійшовши до дверей, відчинила їх.

Чоловік спробував встати на ноги, але тіло не слухалось його. Він не міг рухатись. В цей момент, в кімнату зайшов старий сивий чоловік та підійшов до Селека.

- Мене звати Бен Кінг,- мовив чоловік та сів коло Селека,- Сподіваюсь, моя подруга не підмішала занадто багато транквілізатора, бо буде жаль, якщо ви помрете так швидко та безболісно. Нам ще треба поговорити.

***

Отримавши від місцевої поліції особисту справу Тедда, Марк покинув готель та, сівши в автомобіль, рушив до сімейного будинку, що розміщений на околиці міста. Будучи в тихому районі, тут ніколи не відбувалось нічого, що могло б привернути увагу. Інколи, маршал ловив себе на думці, що в майбутньому, коли робота йому набридне, він купить будинок в такому ж районі та буде жити там, разом з собакою, або котами.

Марк під'їхав до старого будинку, який виглядав охайно прибраним. Проте, щось невідоме натякало, що в гості сюди краще не ходити. Кілька хвилин він сидів в автомобілі, надіючись, що хтось вийде на подвір'я, але дарма. Він вийшов з автомобіля, перейшов через невелику дорогу, на узбіччі якої, трішки дальше, припарковано кілька автомобілів, які належали сусідам, та підійшов до вхідних дверей.

- Не люблю я такі моменти,- тихо мовив чоловік, подзвонивши у дзвінок. Майже одразу він побачив перед собою втомлену жінку з неохайним волоссям та червоними очима.

- Вам чимось допомогти?

- Мене звати Марк Шепард. Я маршал, якого покликали допомогти в розслідуванні зникнення людей у місті. Я хотів би...

- Ви щось дізнались про мого сина?- з надією в очах спитала жінка.

В інший день чоловік відповів би холодно та байдуже, начхавши на почуття чиєїсь матері, але цього разу він чомусь вирішив бути більш м'якшим.

- Я ще працюю над цим,- коротко відповів маршал,- З свого досвіду знаю, що буде краще, якщо я опитаю тих, хто був близьким до жерт... До зниклого.

- Так,- відсторонено мовила жінка,- Проходьте.

Без особливого бажання, маршал обійшов жінку та пройшов всередину. Пройшовши кілька метрів коридором, він звернув увагу на чоловіка середніх років, який просто дивився на пусту стіну.

- Це батько,- мовила жінка,- Він звинувачує себе в тому, що сталось. Хто б не звинувачував?

"Можливо, варто сказати їм щось? Все таки, вони переживають непрості часи. Вони знаходяться на межі... Хоча, до біса це все."- думав Марк.

Жінка кілька секунд дивилась на чоловіка, який уникав погляду, та очікувала слів підтримки, але нічого не почула.

- Знаєте, Тедд був чудовою дитиною. Він вчився в місцевому університеті та нікому не бажав зла. Я розумію, ви зараз думаєте, що всі так кажуть про своїх дітей, але він дійсно був хорошим... Нікому не бажав зла.

- А йому?- спитав маршал.

- На жаль...-почала жінка, але не витримала і сльози потекли по її щоках,- Пробачте... Я відійду.

Марк провів жінку поглядом та озирнувся навколо, коли побачив 15-річну дівчину, яка зайшла в кімнату.

- Якщо хочеш говорити про Тедді, то краще говори зі мною,- сказала вона, поправивши каштанове волосся,- Батькам зараз дуже важко.

Чоловік перевів здивований погляд на дівчина та повільно сів на крісло.

- І що ти можеш мені розповісти?- спитав маршал.

- Для початку, я сестра Тедді. Просто кажу, якщо тобі треба заповнювати папери чи ще щось.

- Поки що, на щастя, не треба. Ти не сумуєш за ним?

- Сумую, але розумію, що після того, як він помер, хтось має залишатись сильним та приймати адекватні рішення. Вчора матір накинулась на сусідку за те, що та сказала, що Тедд мертвий. Думаю, ти розумієш, що я була єдиною, хто зміг зупинити її.

- Ти кажеш, що він помер. Чому?

- Та годі! Зникло тринадцять людей і всіх тринадцятьох знайшли мертвими. Думаєш, що моєму брату пощастило і він залишився живим? Сумніваюсь.- дівчина відвела погляд та кілька секунд намагалась заспокоїтись,- Він любив ділитись зі мною секретами і я готова розповісти все, що може допомогти вам знайти його чи того, хто вбив його.

- Давай не буде говорити про його смерть, поки не побачимо тіло.

- Як хочеш.

- В нього були вороги?

- Він був доволі дружнім, але є в місті група людей, які...

- Що?- спитав Марк після недовгої паузи.

- Вони доволі негативно налаштовані до тих, хто відрізняється від них. Найгірші люди, яких можна зустріти: расисти, гомофоби, сексисти та інші виродки, яких не варто допускати до суспільства. Кілька разів члени їхнього угрупування вбивали простих жителів. Думаю, це могли бути вони.

- Поліція, як і я, вважає, що це серійний вбивця.

- Тоді він точно пов'язаний з ними.

- Якщо вони дійсно вбивали інших вже кілька разів, то чому поліція нічого не робить?

- Якщо хоч один поліцейський зайде на їхню територію, то місто потоне в крові невинних.

- Це й так відбувається просто зараз.

- Значить, в наших захисників закону недостатньо хоробрості, щоб зробити це.

- Знаєш, хто ще може розповісти щось про твого брата?

- Джеффрі. Вони з Теддом зустрічались. Думаю, він може багато розказати.

- Я спитаюсь в поліції, де його можна знайти. Вони мають знати. Дякую, що допомогла мені.

В той момент, поки Марк говорив з молодою дівчиною, до старого будинку швидко йшло двадцятеро людей. Вони швидко вдягли маски, щоб не показувати свого обличчя, та озброївшись битами, ножами, металевими трубами та коктейлями Молотова, впевнено йшла вперед.

- Робимо все швидко!- гукнув чоловік, коли вони вийшли на подвір'я.

Розбійники підійшли до дверей, де їх зустрів старий та виснажений чоловік.

- У нас нічого немає.- тихо говорив він,- Забирайтесь.

- Це дім "брудного". Все, що є всередині, тепер належить суспільству, нормальним людям. Відкривай двері старий і ми не будемо тебе чіпати.

Чоловік лише заперечно похитав головою, впевнено дивлячись в очі злочинця.

- Твій вибір.

Один з хлопців розігнався та вибив собою старі двері.

Маршал швидко встав з крісла, коли почув шум в коридорі.

- Залишайся тут,- швидко мовив чоловік до дівчини та вийшов у коридор.

Марк вийшов в коридор та вчасно ухилився від удару одного з противників. Невідомий вдарив трубою по стіні, чим скористався чоловік та кілька разів сильно вдарив ворога в живіт та обличчя. В цей момент, його побачило ще двоє чоловіків, які накинулись на нього. Маршал потягнувся по пістолет, але зрозумівши, що не встигне скористуватись ним, ухилився від першого удару. Хитро обманувши другого противника, чоловік вибив металеву трубу з його рук та, сильно вдаривши його по нозі, з великим розмахом вдарив другого противника по голові. Маршал бачив, як кілька людей б'ють старого чоловіка та тягнуть за волосся на вулицю жінку, яка намагалась захищатись, а решта нищили все, що було в домі. Марк швидко витягнув пістолет та вистрелив одному з противників в ногу.

Постріл прозвучав, як грім серед ясного неба, тому всі злочинці перевели погляд на маршала, який тримав перед собою пістолет.

- В мене є право використовувати його в цілях самооборони. Тільки спробуйте,- впевнено мовив чоловік.

- Він не один з них. Не бачу сенсу чіпати його.

- Розумне рішення. Краще б вам піти звідси, а тоді вами буде займатись поліція.

- Ми прийшли сюди, щоб забрати те, що належить нам по праву. "Брудний" вже мертвий, тому його майно належить нам.

- "Брудний"? Це ви називаєте не таких, як ви? Я думаю, вам варто почати називати себе "тупими виродками", а не інших "брудними".

- Ти сміливий, але дурний. Можливо, ти встигнеш вбити мене, але двадцять моїх людей завершать справу.

- Тим не менш, я не дам тобі забрати життя цих людей.

- Як жаль.

Хлопець швидко витягнув ножа та замахнувся, щоб вдарити старого чоловіка, але куля Марка виявилась швидшою. Тільки тіло ватажка впало на підлогу, решта його послідовників накинулись на маршала. Чоловік випустив ще кілька куль, поранивши противників. Зрештою, коли бій став рукопашним, чоловік вдавалось деякий час триматись, але це тривало недовго. Ворогів було занадто багато, тому вони просто "давили" його своєю кількістю. Двоє чоловіків схопили маршала за руки, а третій витягнув ножа та підійшов до чоловіка, збираючись вбити його, коли зі двору пролунали постріли. Кулі, що пробивали вікна, розсипаючи їх на маленькі уламки, летіли точно у противників. Марк впав на підлогу та закрив руками лице, захищаючись від уламків дерева та скла, що падали на нього. В незнайомця доволі швидко закінчились патрони, тому він зайшов в дім. П'ятеро хлопців, які залишились живими, швидко встали на ноги, взяли те, що лежало поруч та накинулись на противника. Чоловік, наскільки зрозумів Марк, витягнув ножа та, блискавично ухиляючись від ударів ворогів, легко та швидко різав вени та артерії так, щоб вони падали на підлогу та повільно стікали кров'ю. Коли зі всіма було покінчено, стрілець в чорному одязі пішов до виходу, кинувши погляд на маршала. Проте, чоловік не зміг розгледіти обличчя незнайомця за чорним капюшоном. Марк швидко встав на ноги та, переступивши через тіла кількох трупів, вибіг на подвір'я. Втім, чоловіка вже нігде не було видно.

"Що, чорт забирай, щойно відбулось?"- подумав маршал.

***

Бен Кінг, знявши з себе куртку та чорні окуляри, сів на крісло та налив собі води.

- Нічого не хочеш розповісти мені, Селеку?- спитав чоловік, дивлячись в очі паралізованого,- Так, я знаю твоє справжнє ім'я... Що це? Страх в твоїх очах? Уяви, як було тим дівчатам, над якими ти знущався.

- Пішов ти! Мені нічого тобі сказати.

- На жаль для тебе, десятьом дівчатам було що. Я можу увімкнути записи кожної розмови, які тривали не менше години. Думаю, що тобі, все таки, є. Нам відомо, що ти примушував молодих дівчат до сексу.

- Іншими словами, гвалтував їх,- сказала Іміра, спершись на двері.

- Так,- погодився Бен,- Нам відомо, що ти бив їх, душив, а твоя перша жертва загинула від отриманих ран. Дивлячись на тебе, в мене виникають сумніви в судовій системі Сполучених Штатів. Чому за грати часто саджають нормальних хлопців, в справах яких навіть не розбираються, а такі, як ти, бігають на волі та нищать життя людей.

- Хто ти, блять, такий?!

- Помічник для поліції та маршалів. Впевнений, що тобі сподобається в поліції. Там, до таких як ти, особливе ставлення... Я візьму ще води і ми повернемось.

Бен, взявши стакан з водою, пішов на кухню та побачив Іміру, яка вже сиділа там та дивилась на стіну пустим поглядом.

- Що сталось?- спитав Бен, сівши навпроти дівчини.

- Просто... Просто я згадала, як потрапила сюди.

- Ого,- зацікавився чоловік, відклавши стакан,- Ти ніколи не говорила про це.

- Перед тим, як опинитись тут, я шукала брата. Я і ще двоє його друзів. Потрапивши в... ліс, ми опинились у засідці. Це був жахливий бій. Я намагалась допомогти їм, але нічого не допомагало. Я нічого не могла зробити і просто дивилась на їхню повільну смерть. Ворогів було занадто багато. Я відчуваю вину за те, що не залишилась там.

- Ти не винна в цьому. Якби ти залишилась там, ти також могла б померти. Проте, зараз ти можеш допомагати людям, рятувати їхні життя. Я не знаю, де ти служила і що сталось в той день, але ти зробила все, що могла. Твої друзі... Вони померли, як герої.

Іміра легко посміхнулась, щоб показати свою вдячність, але Бен зрозумів, що його слова не дуже допомогли. Те, що бачила Іміра... Це щось набагато більше, ніж вона розповідає. Він, як людина, яка навчилась "читати" інших ще змалку, чудово розумів це. З іншого боку, вона була занадто важливою для нього, тому він не вимагав від неї говорити про минуле.

***

Марк виїхав з-за повороту та, опинившись на вузькій вуличці, зупинився коло невеликого будинку. Вийшовши з автомобіля, чоловік перевів погляд на сонце, яке повільно наближалось до горизонту. Маршал розумів, що краще відвідати хлопця завтра, але, зважаючи на те, що сталось сьогодні, не можна було ризикувати. Чоловік перейшов дорогу та пройшов кілька кроків по подвір'ю, коли відчинились двері і на вулицю вийшов молодий хлопець, який не очікував на гостей.

- Джеффрі Рамер?- спитав Марк в збентеженого хлопця.

- Так.

- Марк Шепард. Маршал. Розслідую зникнення Тедда Тернера та інших людей, які зникли в цьому місті... Я можу зайти?

- Так, звісно,- після недовгої паузи відповів хлопець.

Джеффрі відчинив двері та пропустив чоловіка всередину. Маршал побачив, що приміщення погано освітлювалось. Крім того, ніщо не вказувало, що в домі було хоч щось цінне.

- Ви недавно переїхали?- спитав Марк.

- Ні.- відповів Джеффрі, зрозумівши, що має на увазі чоловік,- Місто переживає непрості часи і особливо важко зараз таким, як я. Не хочу, щоб колись прийшли злочинці та забрали все, що в мене є... Чим я можу бути корисним?

- Сестра Тедда сказала, що у вас були з ним стосунки. Ви не бачили його в день зникнення?

- Бачив. Він весь час говорив, що йому треба усамітнитись. Він, бувало, зникав на кілька днів, щоб подумати над тим, куди рухатись дальше. Спочатку, я думав, що все буде нормально і він повернеться, але... Він не повернувся.

- Він був в депресії?- спитав Марк.

- Ні. Тедді ніколи не ставив перед собою великих цілей, тому бувало таке, що він просто досягав того, що хотів. Саме тому, йому були потрібні такі усамітнення.

- При розмові він не говорив, скільки часу йому знадобиться?

- Ні.

- Можеш розповісти ще щось корисне?- спитав Марк.

- Не думаю, що знаю більше, ніж сестра Тедда.

- Якщо будуть якісь новини чи щось дивне, то одразу дзвони в поліцію. Ти потрібен нам для того, щоб знайти винного.

Хлопець легко кивнув та провів маршала до виходу. Чоловік швидко перейшов вузьку вуличку та сів у авто. Простеживши за Джеффрі, який повернувся у свій будинок, маршал побачив дзвінок з невідомого номера.

- Слухаю,- коротко мовив Марк.

- Це детектив Окі Ленс.

- Так, я пам'ятаю.

- Ви казали повідомляти, якщо будуть новини. Знайдено нове тіло. Експерти сказали, що жертву було вбито сьогодні в полудень.

- Хто?

- Ян Маркс. Польський студент, який приїхав сюди по програмі обміну знаннями. Однокурсники кажуть, що одразу його не полюбили, але до вбивства справа не могла дійти.

- Думаєш, це той самий?

- Цілком можливо.

- Хтось ще приїхав разом з ним?

- Його брат. Ми намагаємось знайти його.

- Диктуй адресу.

Отримавши координати місця злочину, Марк завів автомобіль, натиснув на педаль газу та через кілька хвилин зупинився за кілька метрів від червоної стрічки, яка відділяла місце злочину. Чоловік вийшов з автомобіля, пройшов через допитливий натовп, який намагалась стримати поліція, та підійшов до офіцер, що якраз вийшов назустріч.

- Чорт,- сказав Марк, побачивши понівечене тіло.

- Погоджуюсь. Не найкраще видовище. Нам пощастило, що його вдалось розпізнати.

- Відомо причину смерті?

- Серйозно? Кілька десятків колотих ран, а ти питаєш причину смерті?

- Їх могли нанести після смерті жертви.

- Білий день. Вуличка виходить до більш людної вулиці. Не думаю, що вбивця заморочувався б.

- Так би і було, якби він вбив жертву тут. Проте, сюдячи з кількості ран та кількості крові навколо, його вбили не тут. Десь неподалік, але точно не тут. Хто знайшов тіло?

- Стара пара. Вони люблять гуляти вузенькими вуличками, тому й побачили це. Ми допитали їх, але вони нічого не бачили. Знаю, що інформації небагато, але... Поки ти їхав, ми дізнались, що Тедд мав зайняти місце Яна в програмі обміну. Тобто, він мав поїхати в Польщу на кілька місяців.

- Ти ж розумієш, що це нам нічого не дає?

- Не зовсім. Ми знаємо, що вбивця хоче знищити все, що хоч якось пов'язано з Теддом. Кілька годин тому ми дізнались, що на дім сім'ї Тедда напала група злочинців.

- Так, я був там. Якийсь народний месник прийшов та перетворив їхні тіла на сито.

- Ти побачив його?

- Ні. Хотів, але не вийшло.

- Ніколи не чув про месника в Мілвокі.

- Я не здивований... Якщо вбивця хоче знищити все, що хоч якось пов'язане з Теддом, то він поїде до його сім'ї...

- Яка зараз у відділенні поліції під особливим захистом.- сказав офіцер.

- Джеффрі. Він поїде до людини, яка була найближчою до Тедда.

Маршал кілька разів грубо вилаявся та, підбігши до свого автомобіля, рушив до будинку хлопця. Одразу за ним їхав автомобіль поліції, з ввімкненими сигнальними вогнями. Чоловік намагався витиснути все, на що був здатен його автомобіль. Через кілька хвилин, повернувши на вже знайому вузьку вуличку, маршал побачив Джеффрі, який кілька разів встромив закривавлений ніж в тіло старого чоловіка. Під'їхавши ближче, Марк впізнав батька Тедда.

Марк швидко вийшов з автомобіля та кілька разів спробував вистрелити в хлопця, який встиг сховатись в будинок. Обернувшись, він побачив офіцера, який якраз вийшов з автомобіля.

- Викликай швидку!- крикнув Марк та забіг всередину темного та старого будинку.

Тримаючи пістолет перед собою, чоловік обережно та швидко оглядався навколо, очікуючи нападу. Проте, нічого не відбувалось. Він чув лише приглушені голоси з двору. Оглянувши кухню, маршал повернувся у коридор, звідки зайшов в іншу кімнату, де й побачив Джеффрі. В темряві було важко щось розібрати, але увімкнувши ліхтарик, Марк побачив, що хлопець тримав пістолет коло скроні.

- Не треба цього робити,- намагався спокійно сказати Марк,- Тобі не потрібно вбивати себе.

- Цей світ не готовий до змін. Я намагався змінити його. Тепер моє завдання завершене.

- Чорт, Джеффрі, не треба цього робити. Твоя смерть ніяк не допоможе.

- Я вбив тих тринадцятьох людей! Я вбив Тедда! Вбив того, кого так любив.

- Чому?

- Ти такий самий, як і всі інші. Тобі не зрозуміти.

Чоловік натиснув на курок та вистрелив собі в голову. Кров та шматки плоті і черепа розлетілись по стіні.

- Дідько,- розчаровано сказав Марк, опустивши пістолет та дивлячись на тіло хлопця.

***

Через кілька днів, Марк повернувся в Лос-Анджелес. Зайшовши в будинок та сівши на диван, чоловік побачив вхідний виклик. Це був Скай - його друг дитинства, який також став маршалом.

- Чув про твою справу з Різником з Мілвокі,- одразу почав чоловік,- Це вражає. Тим не менш, я не можу зрозуміти, чому ти такий, ніби тебе асфальтоукладач переїхав.

- Я не думаю, що помер той, хто мав померти. Звісно, Джеффрі винен в смерті кількох людей, він пов'язаний з смертю ще більшої кількості людей, але він точно не є тим самим, хто почав все. Він був єдиним, хто міг привести нас до нього.

- Чому ти так думаєш?

- Якби тебе зловили на гарячому, ти б залишився просто стояти вдома?

- Ні. Я б тікав, доки були б сили... Марку, хлопець випустив собі куль в голову. В нього явно не всі вдома. Можливо, він хотів, щоб хтось бачив це.

- Справа не закінчена.- швидко мовив Марк.

- Добре. Я планую на деякий час залишитись в Мілвокі, тут занадто красиві дівчата. Спробую дізнатись все, що зможу.

- Буду вдячний,- сказав маршал.

- Бережи себе.

Марк розірвав зв'язок та, відклавши телефон в сторону, ліг на дивані, дивлячись в стелю.