Задум історії, розказаної в повісті «Буря у старому місті», відноситься до часу знайомства з оперою Фібіха.

Раптом, крізь серпанок часу, побачилася таємнича Прага - гарне місто, наповнене легендами. Ожили її мешканці, волею долі залучені в кругообіг містичних подій і шекспірівські герої, яких чарівною хвилею закинуло у початок ХХ століття.

Важливу роль у розповіді грає буря. З перших сторінок вона вирує над містом і в останньому розділі завершує свій шалений танець. Буря передує містичній реальності Праги, занурює в інший вимір.

Похід героя до театру включає його в іншу реальність, в якій з'являються герої знаменитої п'єси англійського драматурга. У цьому світі перетворюється сам герой.

Мирослав Липинський (Липський) – по суті, ще один образ маленької людини. І ось ця, начебто звичайна людина, сірий чиновник, в іншому світі постає удачливим картковим гравцем, здатним успішно протистояти злу, боротися за своє кохання. Він стає свідком жорстокостей і смертей, але душу його це не псує, адже на його шляху зустрічається чудова дівчина Віола, і любов все пом'якшує і трохи перетворює.

Отже, в повісті дві Праги. Є цілком реальне місто початку ХХ століття, з його метушливими жителями, з його величними соборами, майданами та вулицями та парками. Місто в період незвичайних задумів, спроб змінити суспільство і людину. З одного боку, в людському світі зберігається багато від минулого – релігія, містичні захоплення початку століття, віра у привидів та духів, з іншого боку, з'являються мрійники, експериментатори, які планують змінити суспільство та людину.

І є ще Прага містична – місто середньовічних легенд, де з'являються примари королів та відомих у минулому особистостей, де вулицями бродить страшний Калібан (паралелі з Големом). Прага містична тісно зливається із Прагою літературною, зі світом творів Сватоплука Чеха, Франца Кафки, Густава Майринка, Лео Перуца, і, звичайно ж, Карела Чапека та Ярослава Гашека. Тому, у книзі трагічне, містичне, детективне зливається з деякою часткою комічності, іронії. Та й самі письменники "празької школи" іноді люб'язно заглядають на сторінки книги.

Повість мені бачилася, як продовження «фаустіанської теми», і найбільше до неї наблизився Просперо, ошуканий, обмовлений, вигнаний із рідного міста. У цій книзі він вчений, який мріє покращити людську природу. Спочатку продуктом його діяльності стає дикун Калібан, а потім і людина з колби – гомункул, що зрештою постає у вигляді Аріеля, олюдненого ангела чи духа.

Але дії цього експериментатора призводять до трагічних наслідків: дикун Калібан так і не зміг прижитися в людському суспільстві, перетворившись на нічний жах Праги. Не стає повноцінною «новим людиною» і Аріель – насправді слабка істота, наділена лише окремими чудовими властивостями.

В образі Віоли поєдналися дві шекспірівські героїні – чарівна Віола з «Дванадцятої ночі» і, власне, Міранда з «Бурі». Віола як би живе у двох реальностях, як і Мирослав. Саме цим пояснюється її поява наприкінці книги, і Мирослав начебто заново знайомиться з нею.

Віола вирішується заради порятунку батька піти на служіння хижакові і ділку Габору, зберігаючи при цьому моральну чистоту.

Я намагався побудувати епізоди цієї історії як детектив із містичним та романтичним ухилом. Так виник образ комісара Майнера.

Ця людина, яка цілком з минулого століття, намагається з'ясувати істину. Саме йому вдається зібрати всі ниточки заплутаної детективної історії, пов'язаної із вбивствами та сімейними таємницями. Хотілося надати йому цікавого оточення – звідси з'явилися на сторінках спритні, а також, у деяких ситуаціях, смішні поліцейські.

У творі є кілька сповідей героїв. Ці історії нагадують вставні новели, але пов'язані одна з одною.

Мені мріялося створити таку празьку симфонію в прозі, в якій було б місце всьому - незвичайним людям і містичним істотам, таємничим вулицям і величним соборам.

Жовтень 2018 – квітень 2020 року.