із запахом осені... (другий варіант)
Олександр Тімов
Я вийду із дому, лишу під вікном свою людяність. Топтати калюжі, що мої риси світитимуть. Думками ранити тіло проходячи З моїх кишень летітиме листя із запахом осені. Осінь листям асфальт буде ранити Плювати у рот ядучими фарбами Я іду, ріжу руки в своє відзеркалення Голос твердить «вбий почуття, крім недосконалості». Я в 22 живу щоб все втратити. В 22 — заручником власної слабкості. Ти лиши на мені побажання візерунками-шрамами. Обіцяй що мене пам'ятатимеш. Дозвольте лиш, я вас питиму. Топи мене п'янкими віршами Посип мою голову битими ритмами, Убий пустоту неточними римами. Закрий мені рот, Осінь грається подихом. Втопи моє «я» — Вітер руки поскручує, Ненароком помру у дорозі між комою, Крути моє тіло,мені вистачить доторку. 15 вересня 21 15:42
2021-09-16 06:16:45
2
0
Інші вірші поета
Вона Текст, під який хочеться курити no name Осінь та її сигарети
Інші поети
Krishna
@Krishna
Emily Mcbroom
@Lol_books
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1856
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11628