Вірші
Осінь та її сигарети
ти пахла смертю і крахом,
вступивши тієї осені в мій повалений дім,
вдихала сигарети, як ладан
в тобі потребу виплекав, як мати в немовляти крик.
ти на пів руки зупиняла всі рухи,
тримала, коли зривались слова,
ти для мого его внесла найпекельніші муки.
мені здавалось, що краще нема.
ти помирала в той найзимовіший холод,
вітер над твоїм тілом зганяв пташинячих зграй.
ти поверталась коли поверталася осінь.
твої губи холодні, ти пахла, як страх.
твої пальці ходили в моїх блокнотах.
твої нігті з аркушів моїх видерали мазки,
а я не знав як тебе тут затримати -
топив в алкоголь, відпускав до зими.
ти поверталась, заповнивши димом весь ґанок.
вселяла надію за розкидані ґрати
а я не знав як тебе взяти,
і протягував останню недокурену пачку.
як ти любиш без фільтру і з кнопкою.
затяг. і погляди вдаль, як на всіх день ліг
ти жартувала, що будеш помирати від раку
за пристрасть в день курити по дві.
ми витягали платівки на ганок -
ти просила щось із Сінатри,
я записував вірші, які критикуватимеш після.
в небі хмари летіли разом із тобою вибльованим димом.
вдих. і погляди ввись як на горизонт день ліг.
ти була б беззахисним ангелом,
якби не звичка в день курити по дві.
на той день народження сказали, що ти не прийдеш,
в телефон привітання із подавленим хрипом.
в квартирі ритм, під джазові ноти опускалися очі.
поки літо плелось на балкон, ти неквапно вбиралася в осінь.
будні. ремарка.
не скритикуєш, не видереш аркуш.
не виключиш джаз, не попросиш Сінатру.
на ліжку твій труп, в руках лід і обвуглені губи.
на столі мемуари, розкидані букви
в руках на півслова обірвалась "Гертруда".
і не згадки про обвуглені дні,
як у наших руках Бог світ ловив,
ти була єдина серед простих
і ти так любила в день курити по дві.
03.12.2021
18:19
2
0
272
Yu
Затримай мій подих у своїх локонах,
Зв'яжи, тримай - дозволь задихатися.
Я тверджу собі: "ми ніхто одне одному!" -
Та чомусь згадки про тебе лиш кривавими пасмами.
Не рятує ні алкоголь, ані локони,
Ні очі прекрасних, якщо не твої.
Я тверджу: "Я забув! Я видряпав! Викинув!"
Я тверджу...і тебе торкаюсь у сні.
Давай ранок з новими скандалами.
Давай знову навзаєм зненавидим -
Ти клянись, що не зустрічала гірших, ніж я,
Давай знову одне одним таємно впиватимось.
Десь кілометрами обриси Києва.
Твої руки кишенями,
Що не будуть мною зігрітими.
"Я тебе не терплю!
Не держу!
Втоплю віршами!"
Я тебе завжди навічно любитиму...
Ти назавжди в полоні всіх моїх слабкостей.
на межі хиткого характеру,
не торкаючись пальцями.
Всі почуття вигріті нашими планами, спальнями -
Дозволь мені ними вкриватися.
Криши моє тіло, якщо тебе грітиме.
Кричу:
"я забув!!!"...
кожна рима тут з твоїм іменем.
І твій слід в моє життя ніби вилито,
Твій голос звучить під римою вбитою.
Тверджу
"так буде краще!"
"нам не бачити щастя!"
"ми на рівних!"...
"на різних!"...
Без тебе ламає -
В твоїх руках моє життя відмирає.
Ненавидь. Прокляни.
Не пусти. Полюби.
Дозволь лиш у снах тобою впиватися.
Краса твоїх рук не затягнута шрамами.
На межі хиткого характеру...
"не люблю!"
"не держу!"
"не стягну новими ранами!"
"не люблю!"
Але назавжди й посмертно кохатиму...
----------------------------------
В світі болю і мук
Мене не гріє ніщо,
Як тепло твоїх рук.
-------
Моїй "Ю".
-------
19.11.21 - 20.11.21
20:06-13:34-19:06
1
0
264
Текст, під який хочеться курити
Так дивно, ми коли напиваємось – бачимо в собі померлих родичів,
знедолених, полишених, душевно-зламаних.
проганяючих «сотку» за своїми роботами,
а після вертаючи розбавляючих будні скандалами.
у них життя падало каменем,
В підлогу б'ючись із гуркотом.
Не так страшно відсидіти в’язнями, страшніше душевними,
щоб після щасливі читали статті під назвою «життя і смерть великих письменників».
мені здається, щасливі не ведуть калькуляцію,
не придумують п’єси, не вбиваються римами.
не сують пальці в дірки, де кишені розірвано.
я в 22 зрозумів чому мій дід упивався лиш «гіркою» -
щоб пити вино потрібно себе називати щасливими.
а вони про Бога не думають,
їдучи на пікнік повними сім*ями.
в Торі, Корані і Біблії не відшукують відповідь,
не шукають щастя в церквах замість душевної близості.
Щасливі себе не нарікали б самотніми.
не назвали би «мрійними».
життя в квітах не міряли б:
Народився. Відстояв. Відсох. Викинув.
Щасливі не впиваються книгами.
тому що саме вони – альтернативою
місць, зассаних під’їздів провінцій і «вгашених» ,
себе не шукатимуть в запахах, спальниках -
щасливі про це не читатимуть.
щасливі не засинатимуть в одязі.
де шматок неба наче обвуглено.
життєвий хребет з тіла давно ніби вибито,
а новий день асоціюється з ломами в тілі лиш.
щасливі не шукатимуть обраних,
не тліють від запахів
не ставлять життя на межу, не грають, як картами
щасливі розумні – вони не кохатимуть.
=
в ночі 20-го Єсенін пов’язав себе петлями,
5-го полегла Ахматова, Маяковському кулею тіло прорізано -
щасливі себе не вбиватимуть римами.
ті, хто шукали щастя у творчості себе не називають щасливими.
07.11.21
01:49 – 11:31
1
0
357
із запахом осені... (другий варіант)
Я вийду із дому, лишу під вікном свою людяність.
Топтати калюжі, що мої риси світитимуть.
Думками ранити тіло проходячи
З моїх кишень летітиме листя із запахом осені.
Осінь листям асфальт буде ранити
Плювати у рот ядучими фарбами
Я іду, ріжу руки в своє відзеркалення
Голос твердить «вбий почуття, крім недосконалості».
Я в 22 живу щоб все втратити.
В 22 — заручником власної слабкості.
Ти лиши на мені побажання візерунками-шрамами.
Обіцяй що мене пам'ятатимеш.
Дозвольте лиш, я вас питиму.
Топи мене п'янкими віршами
Посип мою голову битими ритмами,
Убий пустоту неточними римами.
Закрий мені рот,
Осінь грається подихом.
Втопи моє «я» —
Вітер руки поскручує,
Ненароком помру у дорозі між комою,
Крути моє тіло,мені вистачить доторку.
15 вересня 21
15:42
2
0
284
no name
Я вийду із дому, лишу під вікном свою людяність.
Топтати калюжі, що мої риси світитимуть.
Думками ранити тіло проходячи
З моїх кишень летітиме листя із запахом осені.
22 живу щоб все втратити
В 22 — заручником власної слабкості.
Ти лиши на мені побажання візерунками-шрамами.
Обіцяй що мене пам'ятатимеш.
Пальці стиснуть томик старої поезії,
Тіло не вмістить почуттів крім любові й апатії.
22 — жити сьогодні, щоб завтра не бачити
Й нема почутів, крім недосконалості.
Забутий узник своєї порочності
Ціллю життя — ужитись із своїми синдромами.
Люди плюють душевними ранами, вертають як роботи.
Я бачу життя у долонях із запахом осені.
14 вересня 21
17:57
1
0
313
Cтань моїм...
Стань зіркою в моєму вікні.
Тонкими пальцями, що тримають життя
Не давши померти .
І останнім кадром, коли наважусь до смерті.
Єдиним світлом, що дарує тепло.
Будь моїм ангелом, навіть якщо не вірю в існування їхнього бога.
Будь моїм штормом. Всесвіт, що подарує світ на тендітних долонях.
Й будь моїм злом, бо саме воно довело
Існування любові.
Мій ангел літає без крил,
Торкає до серця тонкими руками.
Життя змінює ролі
Та не загоїть нанесені рани,
Мій ангел був поряд коли всі відвертались,
Й мене немає, якщо не літає мій ангел.
На моїй могилі небо розпустить троянди.
Люди не носитимуть траур
На моїй труні вибитий напис:
«я тебе кохатиму, Ангел».
02.09.21 / 08:56
3
0
297
Я загубив тебе в кучугурах...
я загубив тебе в кучугурах
тобі холодно там? скажи
я шукав твоє тіло, про тебе думав
і зрозумів, що ти ніколи нормально не жив.
дивлюсь у вікно і страшно мені,
страшно як ти там, на дні?
відморозив все тіло: кінцівки, ключиці
і тихо помер, забивши рот снігом.
більше не пройдеш по забутій дорозі,
не стиратимеш кросівками пилу,
не побачиш п'яних в околиці магазину,
а цікаво, коли помирав ти, у бога повірив?
чи відчував ти агонію?
чи було тобі страшно?
чи спускалися з неба духи і тебе забирали?
а якщо життя після смерті немає? -
значить ти досі ще там,
можливо досі ще помираєш.
чи виходив холод з твоїх кісток?
чи було тобі страшно?
знаєш, я хотів би щоб ти продовжував жити в моїх думках,
а не в папірціх, на мапі загублених храмів.
тобі там вже не темно?
тобі не болить більше серце?
а ти завтра напевно помреш,
тебе завтра знайдуть напевно.
сонце освітлює весну.
за вікном хтось змінював будні.
а якщо я - це ти?
а якщо я досі гублю себе в кучугурах?
09.02.21. / 14:37
1
0
322
Вона
Вона зустрічала цей ранок
Із присмаком терпкої кави,
На губах ці аромати бриніли і втопали.
А вечорами вона захоплено грала
І всі мерці готові були ожити,
Щоб почути гами з її фортепіано.
Вона зустрічала цей ранок,
Лишаючи на губах слиз губної помади,
А я готовий був впиватися сторінками,
Де лишались сліди Її тоненьких пальців.
Вона була вітром серед весни,
Втіленням справжнього холоду, вихором
На теренах зими,
Теплом літа,
Вмивалася ріками сліз восени.
А я при смерті розумів,
Що мені не цікаві всі ангели,
Якщо серед них немає її.
Я дихав, зустрічаючи ранки й не знав
Чи здогадувалась вона про моє існування чи ні,
Та я жив, щоб в думках малювати поряд її
І помирав, щоб цілуючи її вуаль торкалась моєї щоки.
Вона твердить:
"Депресія - зло!" - значить я зло.
І помирати мені в мареві снів,
І підімною мною могила,
А на губах - смак її сліз.
Я бачу вуаль і вірю - вона ще заграє,
Хай це стане реквієм всіх моїх мрій
Заграє так ніжно, лишивши надію в труні,
А після піде, за собою загортаючи стежки,
Залишивши мене в темноті.
Та як би не було,
слід її губ досі лишився на моєму вікні.
І в день коли серце моє зупинилось,
І я тихо й не квапно помер,
Надімною був образ її,
А в роті був присмак не дорогих сигарет.
08.02.2021 / 10:35
2
0
287
