Скажи мені чому?

rocusan

Скажи мені нарешті чому? Так важко все це тримати І вже все, що треба роблю, А у тебе все звичка кидати. Хто керує думками у голові? Ким нам у світі цьому стати Аби врешті та трохи любові Тихенько у душу забрати? Вже ніяк не повернути час І скільки вічності ще ми згаєм? Той маяк давно вже погас, А куди податись досі не знаєм. Невже відповіді дати складно, Невже дивина, що Бога нема І між людьми давно не ладно А ти коли треба казати - німа.

2018-02-22 07:01:06

Інші вірші поета

Люди - бетонні споруди Я залишаюсь Розгубився за вітром видно Знаєте, то є така мука - кохати.

Інші поети

Arif Babatinca

@arif_babatinca

Marco Lori

@Travique

BON BON

@bon_bon_c0xu

Схожі вірші

Всі

وردةٌ قبِيحة

تُومِي.

و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟

3208

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11995