Дивитись у небо
Nadine Tikhonovitch
Я хочу дивитись у небо, Я хочу дивитись і знати: Сьогодні ховатись не треба, Ніколи не треба ховатись. Я хочу дивитись у небо І його не чекати падіння — Нам більше нічого не треба, Тільки життя наших рідних. І хочу я слухать пташок, Але знову завиє сирена, Війну зупинив би хоч Бог — Нам більше нічого не треба. Лише погасло би полум'я, Лише припинились би вибухи — Як хочу дивитись у небо я І в небі розтанути мирному.
2022-02-25 20:42:35
22
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Meridiana Shenazor
-дава
Відповісти
2022-02-25 21:09:18
Подобається
Твоя Відьма
Я така щаслива, що ти жива і я знову можу тебе читати ❤️🥺
Відповісти
2022-09-29 23:13:58
1
Nadine Tikhonovitch
@Твоя Відьма ❤️💜
Відповісти
2022-09-29 23:30:20
Подобається
Інші вірші поета
Коли закінчиться війна На "Ви" Подолані страхи Звичка
Інші поети
anonim_18
@anonim_18
cat_kitty
@cat_kitty
Anna Gera
@my_own_story
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11471
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3970