Світ був завжди сповненим втрат...
Nadine Tikhonovitch
Цей світ був завжди сповненим втрат, А за красою його ховалось потворство, І сонце на мить лиш виходить з-за ґрат, Якщо, звичайно, це правда — це сонце... Ледь вибухом десь знов осяяло ночі, І дихає в спину проклята війна, Ще сниться волосся й місячні очі І голос-прокляття доносить луна... Ще серце лютує звіром у грудях, Ще до божевілля доводять слова, Та тішить чомусь отруєний грудень — Від думки про це вибуха голова. А втрати летять у небі у вирі, Крає душу у квітні крик журавлів, І саме у квітні в холодній квартирі Видно над дахом цих втрат кораблі... Ми звикли втрачати — це неминуче, А може, самі ми пошиті із втрат, Та видно у квітні, як сонце пекуче Виходить на мить з-за свИнцевих ґрат...
2023-04-11 20:40:22
17
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Nadine Tikhonovitch
@Н Ф Як є...) Справді красиві очі.)
Відповісти
2023-04-11 21:46:48
1
Н Ф
@Nadine Tikhonovitch Повіримо на слово)
Відповісти
2023-04-11 21:49:34
1
Твоя Відьма
Глибокий вірш про неминуче - це болюче... Але потужно, дякую!
Відповісти
2023-04-30 03:04:25
1
Інші вірші поета
Фотокартка - спогад біди Посивілий чоловік Байдужість 23.02 — напередодні
Інші поети
Схожі вірші
Всі
" Вздох неба "
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶
39
4
2198
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1538