Світ був завжди сповненим втрат...
Цей світ був завжди сповненим втрат, А за красою його ховалось потворство, І сонце на мить лиш виходить з-за ґрат, Якщо, звичайно, це правда — це сонце... Ледь вибухом десь знов осяяло ночі, І дихає в спину проклята війна, Ще сниться волосся й місячні очі І голос-прокляття доносить луна... Ще серце лютує звіром у грудях, Ще до божевілля доводять слова, Та тішить чомусь отруєний грудень — Від думки про це вибуха голова. А втрати летять у небі у вирі, Крає душу у квітні крик журавлів, І саме у квітні в холодній квартирі Видно над дахом цих втрат кораблі... Ми звикли втрачати — це неминуче, А може, самі ми пошиті із втрат, Та видно у квітні, як сонце пекуче Виходить на мить з-за свИнцевих ґрат...
2023-04-11 20:40:22
17
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Nadine Tikhonovitch
@Н Ф Як є...) Справді красиві очі.)
Відповісти
2023-04-11 21:46:48
1
Н Ф
@Nadine Tikhonovitch Повіримо на слово)
Відповісти
2023-04-11 21:49:34
1
Твоя Відьма
Глибокий вірш про неминуче - це болюче... Але потужно, дякую!
Відповісти
2023-04-30 03:04:25
1
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11956
Минутой мечтания :)
Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .
40
11
1934