Є люди...
Є люди, на яких випадково затрумуєш погляд, А є ті, при яких мимоволі затримуєш подих, Є люди, при яких твоє серце ледь б'ється, бо поряд, Є люди, із якими усе неважливо, на подив. Є люди ті, із якими до божевілля комфортно, На яких озирнувшись, відчуваєш ти саму ніжність, Яких кохаєш так, як кохати не зручно й не модно, Із якими ти відчуваєш доль незриму суміжність. Попри зірки, що на небі, та вибрики Зодіаку, Розумієш, що є люди, яких так просто не втратиш, Ті, за яких ти помреш та підеш сміливо в атаку, І це більше, ніж слова, які ти ніколи не зрадиш. Є люди, почуття до яких глибше за океани, Від яких не лікує електричний струм і благання, Люди, які не калічать та розсувають тумани — Це люди, які трапляються раз і звуться коханням...
2023-05-28 05:14:31
17
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Nadine Tikhonovitch
Відповісти
2023-05-28 05:15:27
1
Твоя Відьма
Дуже глибокий вірш, від якого віє ніжністю. Це чудово 🥹🥹🥹
Відповісти
2023-05-28 13:31:30
1
Nadine Tikhonovitch
Відповісти
2023-06-01 18:13:53
Подобається
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13278
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12418